02.02.2010 21:22 Елена ЛАЗУН

Один  з  коментарів  до  мого  попереднього  запису  змусив  мене  замислитись  над  цікавим  питанням: «Чи  існує  різниця  між  чоловічою  та  жіночою  журналістикою, і  чи  можна  взагалі  журналістику  ділити за  статтю»?

Чіткої  відповіді  на  це  питання, зрозуміло, немає. Це як і журналістська  етика – справа кожного, як  журналіста, так  і  читача. Комусь  подобається  чоловічий  погляд  на  питання, а  хтось  віддає  перевагу  жіночому.

Мене  здивувала  фраза  коментатора:

 «Публікація (мається  на  увазі  моя – прим. автора) -- типовий приклад так званої жіночої (дівочої) журналістики, яка, на жаль, є дуже сумним явищем наших медіа. Це коли абсолютно перевернуті всі акценти і за деревами не бачать лісу.… »

Тобто журналістика  має  бути  виключно  чоловічою? А  те, що  пишуть  жінки – не  варте  уваги? Чи  «жіноча»  журналістика – це  в  даному  контексті  синонім  до  «другосортна»?

Звісно, чоловікам  і  жінкам  притаманно  по-різному  дивитися  на життя, і  так  само  по-різному  про  нього  писати. Але  це  не  заважає  поважати  один  одного, чи  не  так?

Чоловіки  в  своїй  більшості  переконані, що  вони  набагато  краще  знають  та  розуміють життя? Ця  думка  визнана  помилковою  ще  в  минулому  столітті. І  найкращими  чоловіки  вже  давно  не  є  в  багатьох  професіях.

І  все  ж  таки  відкритим  залишається  питання  про  поділ  журналістики  на  чоловічу  та  жіночу.

Я  гадаю, що  такий  розподіл є неправильним  і  в  деякій  мірі  навіть  безглуздим.

Так, різниця  між  написаним  чоловіком та  жінкою, звісно, є. Але  це  зовсім  не  означає, що  написане чоловіком є кращим.

На  мій  погляд, чоловіки  мислять  більш  «глобально», аніж  жінки. Їх  цікавить  здебільшого  політика, економіка, кримінал. Представникам  сильної  статі  властиво  розмірковувати  про  масштабні  проблеми: про світову  кризу, наприклад, чи  про  ті  ж  самі  вибори. Рідко зустрінеш  матеріал  про, скажімо, нещасного  голодного  песика, написаний  чоловіком. J

Про  таке  зазвичай  пишуть  саме  жінки. Вони  ж  інформують  суспільство  про  менш  «глобальні» та більш  … соціальні  проблеми. Жалісливі  історії  про знедолених, життєві  історії  з  цікавими  подробицями, деталями – все  це  більше  притаманно  жінкам. Але  ж  це  теж  журналістика, яка  цікава  людям. Можливо, навіть  цікавіша  за  безрозмірні  опуси  на  вічні  теми. А  чи  не  інтереси  саме  читачів, слухачів  та  глядачів  мають  в першу  чергу  враховувати  журналісти? Інакше  навіщо  потрібна  ця  їх  праця?

На  мій  погляд, головна  мета  журналістики – це  не  задовольняти  власне  ЕГО  через  написання  величних  текстів, які нікому не принесуть користі. Мета  журналістики – допомагати  людям. Допомагати  словом, яке  іноді  буває  на  диво  дієвим. Одна  моя  добра  знайома  сказала  колись: «Журналістика – це  робота  для  людей  і  про  людей». Точніше  не  скажеш.

[ Написать комментарий ]