Високий Вал

Последнее обновление 19:28 пятница, 10 мая

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

08.12.2013 17:01 Петр АНТОНЕНКО

Медіа паралельного світу: газети для "жіпи" ?

     Паралельний світ, про який сперечаються вчені, таки ж існує. В  чернігівських мас-медіа.

   Колись для одного престарілого американського мільйонера його оточення видавало унікальну газзету. Вона друкувалася в єдиному примірнику  і писала лише про таке, про що хотів би читати господар. Телевізора і радіо він не любив, інших газет не читав, отак і прожив останні роки, читаючи те, що йому  друкували. Можливо, стариган і лукавив, тобто добре знав, що йому підсовують, але вигляду не подавав.
   Щось подібне в нашому медіа-просторі. Ні, наші газети не брешуть, все, що вони пишуть, існує, але ось запитання: ЧИ ВСЕ ВОНИ ПИШУТЬ? Зверніть увагу на зміст присяги, яку дають в багатьох країнах свідки в суді: вони зобов`язуються говорити правду, тільки правду і ВСЮ правду.
   Якщо наші газети напишуть, що в Києві  в такому-то театрі пройшла прем`єра такої-то вистави, це буде суща правда. Але чи буде це повною, об`єктивною правдою про столицю, якщо вони промовчать про ДЕЩО ІНШЕ? Що саме?
    29 листопада Україна ганебно не підписала на саміті Східного партнерства Євросоюзу у Вільнюсі Угоду про Асоціацію з ЄС, до якої йшли кілька останніх років.
    У ніч на 30 листопада в самому центрі столиці, на Майдані Незалежності спецпідрозділ міліції жорстоко побив мітингувальників . Таке побиття сталося  вперше за всі 22 роки Незалежної держави.
    У неділю 1 грудня тут же, на Майдані, відбулося грандіозне Народне віче, мітинг протесту, на який на площу і прилеглі центральні вулиці столиці вийшли близько 700 тисяч людей. Така акція відбулася вперше за 9 років після Промаранчевої революції, більше того — така кількість людей одночасно не виходила на акції і в  сам той період революції.
   Отже, три величезної суспільної ваги події, які в медіа характеризуються з визначеннями —  «вперше», «найбільше», тобто абсолютно обов`язкові для з`яви в нормальних медіа події.
   А тепер відкриваємо останні номери всіх основних чернігівських газет. Датовані четвергом,  5 грудня. Одні з цих газет — державні і напівтакі, тобто з долею співзасновництва самих редакцій (яка доля такої «долі» редакцій, можна лише здогадуватися, особливо по цих останніх номерах газет). Ці видання здебільшого мають великі тиражі. Інші газети недержавні, але малотиражні.
     Всі ці газети  у нас виходять один раз на тиждень. Попередні числа вийшли у минулий четвер, 28 грудня, а друкувалися напередодні. Ясно, що в них не могли потрапити підсумки саміту у Вільнюсі, який відбувся 28—29 листопада, не могла потрапити основна для нас тема —підписання чи непідписання Україною Угоди з ЄС. Власне, відповідь на це ми отримали ще за тиждень до цього, після сенсаційного  (для когось) рішення Уряду Азарова — припинити підготовку Угоди з ЄС. Хоч той же Азаров після фіаско України у Вільнюсі заявив, що переговори    з ЄС про підписання Угоди  тривали до останнього дня і години — чергова  брехня влади, якою нині переповнене суспільство, бо то були не переговори, а торги, шантажування ЄС вперемішку зі старцюванням у нього.
   Але ось пройшов Вільнюс. Відкриймо наші газети. В жодній з них нема жодної публікації про підсумки саміту. Не можна ж вважати такою проплачену чи протиснуту в одну з провладних газет статтю, «темник», написаний у кабінетах влади. Отже, Вільнюського саміту Євросоюзу для нашої преси не існувало. Бодай для короткої публікації інформативного плану.  Не каждучи вже, що не знайшлося місця для коментаря, аналітики, де  було  б розказано   про очевидну причину зриву нашою владою підписання Угоди — шантажу плюс підкупу України (тобто нашої влади) Росією. Завважте: йдеться, власне, про те, що й спричинило Єврореволюцію в Україні.
   Але де й сама ця революція на сторінках чернігівських медіа? Про побиття на Майдані розповіли лише недержавні газети. Найдокладніше —газета «Семь дней»: анонс з фото на 1 сторінці і розворот, дві сторінки, в номері, доволі докладна хроніка революції.  Також дали публікації газети «Сіверщина» і «Біла хата».  Обидві газети донедавна видавала обласна організція Товариства «Просвіта», потім вона їх  добровільно втратила. Газети потрапили в руки  групи бізнесменів, які належать до одної з опозиційних партій, тому публікації про Єврореволюцію   й повинні були тут  з`явитися. Можна говорити про їхній рівень, інформативність, але то вже інша річ.
 А що ж інші газети? Нічого або майже нічого. Ну, що наприклад, говорити про газету «Чернігівські відомості»? Це видання міської ради, дуже зручно влаштувавшись на міському бюджеті, вірно служить владі, а не третині мільйона мешканців Чернігова, на кошти яких і видається. Повне ігнорування бурхливих подій, лише трактати від регіоналів, наприклад, опус парламентського рукомаха Чечетова.  
 Ще одна дивовижна газета — «Деснянка». Це давнє зменшенне   названня колись головної владно-компартійної газети області «Деснянська правда», яка і нині є виданням обласної влади.    А «Деснянка» з`явилася після розколу тієї газети кількарічної давнини, коли була помаранчева влада, а в місті і області найбільше голосів на виборах отримував БЮТ, Блок Юлії Тимошенко. Повне захоплення представниками цієї політсили старої «Деснянської правди» не вдалося, і після судових тяганин газета розкололася на дві:  «Деснянська правда» існує і далі, а поруч видається оця друга газета, яка спочатку, щоб відрізнити її, називалася «Деснянка вільна», а нині просто «Деснянка». Але абсурдність полягає в том, що засновником, тобто, згідно законодавства, господарем, власником цієї газети є все та ж …газета «Деснянська правда». Так на повному серйрозі значиться в самій «Деснянці». Але зараз не про це. Якщо ця «Деснянка» народилася в стані БЮТ, то природньо чекати від неї бурхливого висвітлення Єврореволюції в Україні, лідерка якої (такою, принаймні, її називають) Юлія Тимошенко в ув`язненні. Чекати? Не дочекаєтеся. Одна-єдина скромна публікація і то не про Єврореволюцію в Україні, а про так званий «євромайдан Чернігова». Може, це вже якась інша «Деснянка»? Тим паче, що є ще одна дивовижа: з 24-х сторінок газети лише 5 державною українською мовою, решта російською.
     Що ж домінує на сторінках такої чернігівської преси? Досить зацитувати заголовки публікацій. «Свято осені». «Є хліб і до хліба. І далі буде…», «Зарплати і пенсії збільшилися», «Тиждень добрих справ», «Мандрівка в кавову країну», «Позитивний вплив тварин на людину»,. «На новенькому авто», «Наші знову попереду».  
    Хочу, щоб зрозуміли правильно. Так, життя триває, попри всі політичні перипетії. Так, не варто віддавати 100 % газетної площі під політичну тематику, нехай це роблять партійні газети. Не обов`язково і перенасичувати нею газети, це справа заполітизованих видань. Не обов`язково також місцевій пресі багато писати про чернігівський «євромайдан», хоча б тому, що він жалюгідний, що  є відбитком жалюгідності чернігівського політикуму. Але це тема окремої розмови, також потрібної на сторінках газет.
    Так, у нас в Україні є доволі потуже телебачення і воно,  як показують останні події, не підконтрольне владі. Більше — своїм власникам, олігархам, чи, назвімо їх менш вульгарним терміном,— представникам великого бізнесу. А те, що значна  частина цього бізнесу вже проти нинішнього владного режиму, видно хоча б по змісту телебачення. Так, розвивається інтернет, де справжня повінь слова. І все ж, при всьому цьому, це  ненормально, коли друкована преса  впритул воліє не бачити НАЙРЕЗОНАНСНІШОГО, що є в суспільстві.  І досить людям порівняти таку пресу з тим же телебаченням чи інтернетом, як вони починають відвертатися від неї. Але преса опиняється на узбіччі не від конкуренції з телебаченням чи Інтернетом, а від того, що вона ТАКА. В нормальних, демократичних країнах, де на порядок вище розвинуте і телебачення, й Інтернет, преса спокійно уживається з цими видами мас-медіа. Бо вона існує в гущі життя, а не паралельно з ним, як у нас: ось реальне життя, а ось якесь паралельне, на сторінках газет.
 Тут йдеться в основному про владну і привладну пресу. Іншою вона й бути не може. А іншої преси  демократичні сили за 20 з лишком років створити так  і  не змогли.
    …Почуття гумору притаманне українцям. Підтвердження цього на кожному кроці побачиш і на Майдані в столиці, в серці Єврореволюції в Україні. Чого варті численні написи на плакатах, банерах. Ось, наприклад, такий: «Азіров, іди в жіпу». Дотепно і не образливо, бо не відомо, кого  і куди послано. Чи,  може, навпаки, всі здогадуються. кого й куди послав Майдан? Але чи не туди ж пошлють скоро наші читачі і певного гатунку пресу? Правда, лікарі не рекомендують використовувати для «жіпи» газети: кажуть. друкарська фарба таки ж шкідлива.     

закрытьДобавить комментарий: