Високий Вал

Последнее обновление 16:45 пятница, 6 декабря

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

22.11.2014 16:26 Петр АНТОНЕНКО

Сьогодні — 10 років Помаранчевої революції. Невже?

   А й правда, 10 років — це ж не 10 днів і не 10 тижнів чи місяців. Це ціле десятиліття нашої нової  історії, коли ми так загрузли в «реформах»  і «перемінах», що вже не помічаємо цілі десятиліття топтання на місці.

   Диву даєшся, як абсолютно непоміченим,  проігнорованим проходить сьогодні цей ювілей Помаранчевої революції. Зрозуміло, що все це перекрите галасом нових  свят і ювілеїв. Вчора ми вперше відзначали таке нове свято —День Гідності і Свободи.  З дивним присмаком, що у нас тепер на три Президенти — три Свободи,  плюс ще й Гідність і Соборність. Вийшло це так.
    Президент України Петро Порошенко днями своїм Указом встановив нове державне свято — День Гідності та Свободи — 21 листопада. Це дата початку Майдану, Єврореволюції, Революції гідності у 2013 році. Водночас в Указі говориться, що й далі в Україні святкується День Соборності, 22 січня.
    Нагадаєю, що третій президент Ющенко свого часу встановив нове свято — День Свободи, 22 листопада, на честь дати початку Помаранчевої революції.
    Наступний президент Янукович скасував це свято, оскільки воно символізувало ненависну йому Помаранчеву революцію. Але, не наважуючись відкрито виступити проти такого поняття як свобода, Янукович проголосив 22 січня об’єднане свято — День Соборності і Свободи.
    І ось новий варіант цих свят. Хоча можливим був і  варіант, аби Порошенко просто відновив відзначати 22 листопада День Свободи.
    Отже, вчора відзначалося нове свято,  яке більше нагадувало траур —  як по жертвах Батурина, Берестечка,  Базару. А в даному разі —по  Героях Небесної Сотні.
    І державне святкування на найвищому рівні обернулося ритуальним покладанням квітів до убогого так званого «меморіалу» Небесній Сотні і загалом жертвам Єврореволюції, останнього Майдану,  «меморіалу», який нашвидку зліплений на кривавій вулиці Інститутській, теж поспіхом—і частково— перейменованій в Алею героїв Небесної Сотні. Саме тут промайнули три перші особи держави — Президент,  Голова парламенту і Прем`єр Уряду. Жоден з них не посмів виступити того дня на народному віче на Майдані, навіть у благенькому форматі вечірнього «вічечка». Не посмів, при тому, що вся трійця піднялася на Печерські пагорби саме звідси,  з Майдану: хто на бульдозері, як свого часу Ленін на броньовику, хто уцілівши від «КуліВЛоба». А набільші ж оптимісти, котрі повірили в нашу оновлену ГІДНІСТЬ, оптимістично надіялися саме на таку з`яву поіменованих очільників оновленої держави  саме на МАЙДАНІ, перед своїм народом.
   Але я про інше. Навіть попри те, що у нас на кожного чи від кожного президента свої свята, попри те, що 22 листопада, анульоване Януковичем, уже не є Днем Свободи, дивно не візначати сьогодні ювілей Помаранчевої революції. У двох аспектах: і як видатну подію, і  як велике розчарування,  раз ми вже звикаємо відзначати, мало не святкувати, трагедії.
   Величезна подія — як символ початку, принаймні декларування тоді, наприкінці 2004 року,  реальної зміни України— переходу від тоталітарного до демократичного суспільства, від бездержавносі до державності — після 13-ти років імітації цих перемін. А трагедія — на відзначення краху цих надій і величезний урок надалі, на сьогодні.
    А зв`язок двох Майданів, двох революцій очевидний. І це легко простежується за зворотною часовою ретроспекцією.
    Чому вчора домінував траур? Бо втрачено безцінні людські життя. Бо  вперше в історії незалежності втрачено, окуповано великі території держави з мільйонами населення.
   Але чому загинула Небесна Сотня і потім на Донбасі тисячі українців (по одній Чернігівщині вже набирається   Небесна Сотня цієї війни з окупантами). Тому, що попередній режим , виявилося, неможливо  було здолати безкровно.
    А чому? Бо то був такий режим. як його назвали — антинародний, диктаторський, злочинний і т.д.— епітетів тут не шкодують.
    А чому такий режим міг з`явитися в цивілізованій державі в центрі Європи? Тому,  що цьому режиму передувала ганебна 5-річна колотнеча, чвари  політичних сил Майдану, Помаранчевої революції.  Не просто передували чвари, а саме вони призвели до цього режиму. От ми й розмотали стрічечку назад на 10 років. От і прямий зв`язок  двох  Майданів, двох революцій.
х х   х
     Мовчати про це —значить,  очікувати нових революцій. Уже відкрито лунають голоси про нове розчарування,  про третій Майдан, третю революцію, назву якій потім придумають. Це не проблема. Називали ж другу спершу Єврореволюцією, а потім хтось мудрий вкинув нову назву — революція ГІДНОСТІ. Очевидно,  від великої гідності люду. І  носяться ідеї третього Майдану, нової революції. А, може, простіше — військових переворотів? Останнє уже відкрито озвучено в  мас-медіа, попри Конституцію і закони.
    Притому, всім добре відома оця невесела сентенція :
«Революції задумують ідеалісти, здійснюють фанатики, а  їх плодами користуються негідники».То чи не час уже спростовувати цю тезу?
 х х х
   Хотілося б повірити в останнє, але, але… Відкриваю останні, четвергові номери двох найдержавніших обласних газет. Чого тільки там нема! Нема жодного слова  про День Гідності і Свободи. Нема  про 10-річчя Помаранчевої революції. Нема навіть  про сьогоднішній всеукраїнський дійсно траурний День пам`яті жертв Голодомору і Всеукраїнську акцію «Запали свічу». Нема —   по-людськи,  по-медійному, анонсами на 1 сторінках. Вибачаюсь, якщо не додивився, може , десь щось якось прохопилося на сторінках цих газет, в  текстах, і про «Запали свічу» треба б шукати зі свічкою в руках.
    І це — держава! А тоді збираємося  в обласній державній адміністрації на «круглі столи» і причитаємо, що Росія виграє у нас інформаційну війну, що треба зміцнювати, захищати  «державний інформаційний простір».
х х х
     Ще одне. Якраз почалася ця всеукраїнська акція «Запали свічу». Ставлю текст на блог і виходжу на вечірню вулицю свого селища. Результат прогнозую. По минулих Днях жертв Голодоморів: у всіх вікнах світитимуться телеекрани, але добре, як одній оселі з 10-ти, в якомусь вікні буде запалена оця Свіча пам`яті. Ну, можливо, враховуючи окупацію і війну, буде у 2-х вікнах з 10-ти. А 80 відсотків українців зі своєю великою Гідністю так і не запалять цю свічу.
     Нещасна «держава», яка, може,  дійсно «не збулася» чи ще не збулася, як торочать окупанти. Нещасне суспільство великої гідності… 
 
 

Комментарии (7)

Провидець | 2014-11-26 11:37

Два майдани згаснуть швидко, Третій Майдан стане. І гуляють козаченьки в альбіонах шаблі.

Ответить | С цитатой

Автор | 2014-11-24 21:48

Шановний боба.Сподіваюсь, Ви таки, не в приклад безпам`ятним землякам, запалили на вікні в суботу Свічу пам`яті? А тепер скажіть,спокійно, без нервозності, ДЕ САМЕ я в статті образив учасників Майдану? Першого чи другого. Навпаки, я висловив обурення, як формально вищі представники влади відзначили річницю Майдану. Як побоялися вийти перед люди на мітинг в той день. Як за понад півроку так досі й не споруджено Меморіал жертвам революції, про який так багато балакали.І це не песимізм, як Вам видалося, це просто правда.
А так звані "політсили" свого часу дочубилися до Януковича і регіоналів, яких довелося зносити кров`ю і втратою частини України. Чому-небудь ці політсили навчилися?

Ответить | С цитатой

боба | 2014-11-24 21:03

Шановний,а ви були в райцентрі під час проведення поминального вечора біля пам"ятника жертвам Голодомору, там було близько 200 людей...Це Вам нічого не говорить.
А про Майдан та революцію Гідності попрошу обережніше висказуватись, лайте кого хочете, але коли ви будете такими песимістами то вже мабуть пора на свалку як відпрацьваний матеріал, а то ви іноді таке пишете, що думати потрібно перед тим як ображати учасників Майдану, сиділи спостерігали, газетки свої носили, та розказували , які політсили чубляться чи ні, полегше шановний на поворотах.

Ответить | С цитатой

Автор | 2014-11-24 21:01

Наталю! Ви надто вже напосіли на Патріота. Нічого такого поганого на мою адресу він не говорить. Ну, називає мене наївним, так я і сам можу так себе назвати. І не заперечує Патріот за суттю статті, коли говорить доволі песимістично про наш народ. Я ж і сам так говорю: зверніть увагу, як я закінчує свій перший коментар, поставлений одразу після тексту, ще до Патріота. Цитую Путіна і путінців. котрі твердять, що Україна «не збулася» як держава. І погоджуюсь: «Таки не збулася». Правда Путін і путінці стверджують це, маючи на увазі і додаючи, що, мовляв, і не збудеться взагалі. А я таки обережно-оптимістично завершую коментар запитаням : «Збудеться?».
Шкода, що цей мій блог на грані «вильоту»: за правилами ВВ на головній сторінці анонсовані лише два останні блоги. Відтак, якщо будь-хто з блогерів, маючи на те повне право, зараз поставить свій текст, мій вилетить в архів блогів і коментування припиниться. А розмова зав`язалася цікава.
Поки не вилетів, додам коментарі читачів, моїх знайомих, які прочитали мою статтю в інтернеті і коментарі надіслали прямо мені. Ось вони.

Олександер ШОКАЛО,
письменник, культуролог.редактор журналу «Український світ»:
Дякую, Петре Яковичу. Проникливо й печально. Коли народ не бачить імітації незалежності колоніальною адміністрацією, він безтямний. А вся владна верхівка робить тільки одне — стереже колоніальний режим і багатіє через людську безтямність.

* * *
Лариса ШЧИРАКОВА,
білоруська журналістка телеканалу «Белсат», м. Гомель, Білорусь:
Дзякую, Пятро, вельмі цікавы артыкул. Ларыса.

* * *
Людмила МЛОШ,
голова Центральної спілки українців Німеччини, Берлін:
Пане Петре. Щиро дякую Вам за Вашу статтю! Ось сьогодні, 22 листопада 2014 року о 15.00 за місцевим часом (у Києві о 16.00), у нас в Берліні відбулась акція "Вшанування жертв Голодомору в Україні в
1932-1933рр.", служили Панахиду за жертвами Голодомору, Небесної Сотні, АТО, та Запалення свічки пам"яті! Захід організований ЦСУН.
Хочу зауважити, що сьогодні Акція була найчисельнішою, порівнюючи з 2008 р.! Акція проходила на історичному місці біля
Брандербурзьких воріт, напроти Американського посольства.
До речі, ми підкреслювали у акції, що теперішня війна у Донбасі — це наслідок замовчування правди про Голодомор, чому там
проживають "КРОВНІ" росіяни, котрі "товчуть воду в ступі". Їм би
РАШУ на чужій території та "довгий"язик, аби злизувати вершки...
Дай Боже нам сили у боротьбі з цими псевдопрезидентами у медвежій шкурі. Ви маєте рацію. 100% правда, щодо ГІДНОСТІ і Соборності.
Проживаючи в Німеччині і працюючи з Посольськими "діпльоматами", то тут роботи непочатий край. Працюємо далі.
З повагою, Людмила.

* * *
Галина КРИВОРЧУК,
директор студії ВІАТЕЛ, Київ:
Пане Петре, дякую за цю сповнену болі статтю. І підтримую Вас практично в усьому. Я от не здогадалася подивитися, чи в моєму багатоквартирному будинку хтось, окрім моєї сім'ї, запалив свічку. Боюсь, що результат був би також невтішним.
Попри те, на Ваше останнє запитання хочу все-таки відповісти оптимістично. І цей оптимізм у мене не випадковий. Дякувати Богові, нам з Василем зараз доводиться багато спілкуватися з молоддю. Та Ви їх знаєте, бо бачили їхню виставу і їхні фільми в Перемишлі.
Все, що ми з Вами робили 10 років тому на Помаранчевому Майдані, і минулого року на Євромайдані, повірте, не минулося даремно.
Нація, яку морили голодом, вбивали геноцидом, труїли кремлівською пропагандою, відроджується в муках.
Я спостерігаю за цими молодими людьми — і бачу, що вони вже інші. Вони, насправді ГІДНІ. Щоправда, без гучних слів і символів. І я бачила, як поводили вони себе на Майдані всю зиму. По-діловому, без зайвого "піару", але наполегливо і щодня.
І вони багато роблять для своєї нової України й тепер. Вони не сидять, склавши руки.
От створили об'єднання "ВІЛЬНІ". Провели презентацію своїх фільмів у Будинку кіно. Минулого тижня записали велику програму на Першому Національному. Арсен об'`їхав уже п'ять міст з фільмами своїх однокурсників, показуючи їх в кінотеатрах — назбирали понад 10 тисяч — і передали на АТО.
Його однокурсник — Нікон Романченко взяв перший приз в Національному українському конкурсі на МКФ "Молодість" за фільм про Майдан — "Обличчя". Я цього Нікона на Майдані бачила з кінокамерою майже щодня.
Його однокурсниця Лєра Сочивець минулого тижня поїхала на студентський фестиваль у Москву до ВДІКу. Пости, які вона пише у фейсбуку, говорять про те, що кілька десятків російських студентів — своїх колег вона переконала в тому, що насправді трапилось в Україні. А деякі захотіли приїхати до Західної України, хоча їхня кремлівська пропаганда лякає їх українськими фашистами.
7 проектів ми з цими студентами подали на Конкурс в
Держкіно. Чотири фільми — це рефлексії на події української війни , але широко, в історичному аспекті (екранізації Кобилянської, Винниченка, Умберто Еко).
Зараз ми підготували цілий пакет молодого українського кіно, оформили прокатні посвідчення і готуємо їх до показів у кінотеатрах і на телебаченні — а це близько 10 годин екранного часу.
А ще "ВІЛЬНІ" проводять репетиції нової п'єси за одноактівкою Івана Франка — "Послідній крейцар". І ще готують проект "Мандри "Мини Мазайла", щоб проїхати з цією виставою по 10 містах України.
І ще продовжують знімати і знімати своє кіно.
І зважте — все це без єдиної копійки з боку держави. І це тільки один курс. А скільки такої молоді по всій Україні!! Ну хіба не за ними майбутнє?!
Я все-таки вірю, що ми пройдемо через усі муки і переможемо.
І усі 23 роки, які було до цього, і навіть всі 70 років, що були до цього, Україна не переставала опиратися імперії зла.
Ми непереможні УкрОпи! А чиновники і урядовці — це те, що ми будемо змінювати, поки вони не навчаться служити нам.
Слава Україні !

Прим. П. Антоненка: Згаданий тут Василь, чоловік пані Галини, — це заслужений діяч мистецтв України Василь Вітер, відомий режисер, засновник студії ВІАТЕЛ,яка за 12 років діяльності зняла понад 70 прекрасних документальних фільмів про видатних українців — проект «Гра долі». Також Василь Петрович — декан факультету в Національному університеті театру, кіно і телебачення. Творче об`єднання «ВІЛЬНІ» створили саме цьогорічні випускники його курсу, молоді режисери. Торік вони блискуче поставили спектакль за п`єсою Миколи Куліша «Мина Мазайло», який і хочуть зараз показати в містах України. А згадуваний випускник університету Арсен Бортник зіграв у цій виставі головну роль, а ще недавно дебютував цікавим фільмом як режисер

Ответить | С цитатой

Наталка -патріоту | 2014-11-24 16:59

Як на мене, коли Горбачов оголосив таку собі "гласність", відтоді вважається справою честі висловити свою "позицію". І разом зі зруйнованим Радянським Союзом зникло чимало хороших речей, наприклад, повага один до одного. Я й сама нерідко вступаю у полеміку з паном Антоненком, бо за типом мислення ми, певно, антагоністи. Проте ж, він був редактором надпопулярної колись газети "Сіверщина", тепер видає "Світ-інфо" (коли сплутала назву, перепрошую), постійно пише аналітичні статті. І ось вирізняється один із нашого гурту - патріот - і заявляє, мовляв, усе не так, про це й оце потрібно писати. Я також не підтримую революції, бо не вірю в самоорганізованість нації, вважаю, що це робота політтехнологів. Однак, пан Петро зробив аналіз, згадав цю дату, "активна меншість", як ви нашої держави вважає це за свято. Чим же докоряєте журналісту? Це його точка зору, він має чималий досвід, невже з жодним словом не можна погодитися? Ви розумніший? Напишіть, почитаємо!
Пан Петро пише про девальвацію державності, про те, що людей не цікавлять ані своя історія, ані те, що відбувається. Усі чогось вимагають! Начальники - взяток, робітники - великих зарплат, пенсіонери - пенсій, політики - народної любові (шляхом розприскування помиїв). А діти на це дивляться. І жоден із них не запалить свічку, якщо не запалимо її ми. З політикою чи без.

Ответить | С цитатой

Патріот | 2014-11-23 06:56

Шановний автор. Чим більше читаю Вас, так більше дивуюсь Вашій наївності. Ви доцього часу не може зрозуміти, що свята, які не підтримуються людьми приречені на смерть. Що перший майдан, що другий - в більшості не були підтримані українцями. Це були майдани меншості, але потрібно наголосити - меншості активної. Тому вони приречені на провал. Що стосується голодомору, то дійсно це трагедія, але те що відбулося за роки незалежності, коли зменшилося українців в декілька разів більше чим при голодоморі, то цей факт не підлягає ніяких коментарів. Дивно, але під гаслами патріотизму та націоналізму знищується ця сама титульна нація. То може про це треба писати?

Ответить | С цитатой

Автор | 2014-11-22 17:39

Дійсність виявилася набагато песимістичнішою від мого песимістичного прогнозу, коли я сподівався, що бодай у кожній п`ятій оселі запалять свічу по жертвах Голодомору, геноциду. Я пройшов три вулиці нашого райцентру,це індивідуальна забудова, дім - одна родина,рідше - 2-3. Нарахував 55 осель, де були вдома люди, тобто горіло світло. На ці 55 осель у вікнах горіла 1 (одна!) свіча. Це не 20 песимістично прогнозованих відсотків осель, це менше 2-х відсотків. 98 були без пам`яті. Що тут робити?Видавати трьом означеним височезним посадовцям по 2 відсотки зарплати? Це не зарадить, тим паче, їх, посадовців, цим не проймеш.Може, відрахувати декому з належного йому терміну перебування на посаді оті самі 2 відсотки (приміром, для президента це десь 35 днів) і відправляти у відставку? Це теж не зарадить. Невже правду каже Путін і Кремль, що ця нещасна держава Україна "не збулася"? Таки не збулася.Збудеться?

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий:

Самое главное

1

Цены: кидать курить или есть?

Опубликовано – 05.01.17 12:42

2
4
5

Мерзнуть с 6 января готовы?

Опубликовано – 05.01.17 11:04