Високий Вал

Последнее обновление 21:25 воскресенье, 16 июня

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

18.09.2009 14:54 Петр АНТОНЕНКО

Гордість навпіл з тривогою

Нотатки зі святкування 20-річчя  Руху

    Коли один з учасників святкування процитував  з трибуни Палацу «Україна» відомий поетичний рядок «Журба і радість обнялись», подумалося : ось квінтесенція не лише цього святкування, цього ювілею, а й загалом новітньої історії національно-демократичного руху. Гордість за досягнуте, смуток і тривога, що далеко не все вдалося так, як мріяли, сподівалися. Досягнуто, і у величезній мірі завдячуючи Рухові, головне – незалежність України. Не досягнуто в належній мірі того, аби це була держава національна, демократична, з соціальною справедливістю.

    В  значній мірі вина й біда тут самих національно-демократичних сил. Насамперед, йдеться про трагічний розкол Руху в 1999 році, фактичне його знищення. І хоч на ювілеї говорилося, що, мовляв, Рух виконав свою місію і має відійти у славну історію, але водночас наголошувалося на протилежному – все це останнє десятиліття нам бракувало   потужної національної політичної сили, єдності в таборі демократів. Бракує такої сили й сьогодні. І не випадково чи не основним підсумком ювілею стало проголошення, бодай декларативно, об’єднання національно-демократичних сил у новітній варіант Руху. Пропонувалися навіть назви—Український народний Рух або просто Український Рух.

   Але—про сам ювілей. Той розкол Руху 10-річної давнини, безумовно, наклав відбиток на ювілей. І протягом всього року, і на початку вересня, коли, власне, й відзначалося 20-річчя Установчого з їзду Народного Руху України за перебудову. До речі, саме так постійно акцентувалася і назва ювілею,  написана на сцені, постійно нагадувалося про первинну назву Руху. Вживати термін «Народний Рух України» -- це наче прихиляти все до однойменної партії, одного з двох осколків, на які розпався Рух. Плюс весь час надто вже  акцентувалося на ювілеї, що Рух тоді, у 1989 році, зароджувався як частка горбачовської, загальносоюзної «перебудови» Зайві реверанси.

    Всі ці деталі доволі характерні для святкування. Як і те, що протягом всього ювілейного «рухівського» року, який іде, врешті, доволі мляво, точилися суперечки навіть серед організаторів святкування, хто більш «рухівський». Врешті, це вилилося в те, що за кілька днів до державного святкування  12 вересня в Палаці «Україна», партія НРУ провела своє відзначення ювілею. Демонстративно—в тому ж залі Київської політехніки, де й пройшов Установчий з’їзд Руху. Цим ніби підкреслюючи, як ото говорив своїй кумі Секлеті незабутній Прокіп Свиридович Сірко : «Ми—што то одно, а ви што то другоє». В «Україні» ж голова Народного Руху і його почет демонстративно не «засвітилися». Кажуть, образилися, що Оргкомітет свята не виділив їм 1000 запрошень. Але з якого дива? Адже це склало б добру третину цієї напівзруйнованої партії. За такою пропорцією інший осколок Руху –Українська народна партія мала б зажадати 10 тисяч запрошень. Втім, недавні члени НРУ, і нерядові, не лише були, а й виступали. Ярослав Кендзьор дуже переконливо метав громи і блискавки на адресу голови НРУ Тарасюка і загалом нинішнього стану партії. Що ж, виключений недавно з партії один  з фундаторів Руху, мабуть, має право так говорити про партію, з якої вийшли й такі знакові постаті, як Лесь Танюк, вдова й сестра Чорновола. Забігаючи наперед, скажу, що з подачі Кендзьора та Дмитра Чобота зібрання навіть проголосувало, чисто декларативно, звісно,  за зміщення Тарасюка з посади голови НРУ і за недовіру отій жменьці депутатів парламенту від цієї партії. Сумно все це. Адже за цими філіппіками, цими розколами після розколів так і загубився серйозний аналіз того, що сталося з Рухом 10 років тому. На жаль, навіть своє вступне слово на зборах перший голова Руху Драч почав саме з чвар між осколками Руху. 

   До честі простих рухівців, людей народного руху, вони інші, аніж вожді. Люди і далі прагнуть єдності, а не чвар. Свідчення цього – святкова атмосферу Палацу «Україна» того дня. В делегаціях з усіх регіонів, які наповнили Палац, були люди і з НРУ, і з УНП, і з багатьох інших пострухівських партій. Зустрічалися соратники по бурхливому 1989-у, по Ланцюгові Злуки 1990 року, по незабутніх миттєвостях проголошення Незалежності, врешті – по Майдану. І ось ця атмосфера надихала. Як і показані при відкритті зборів хвилюючі  кадри кінохроніки 1989-го з Установчого з’їзду Руху, напутнє слово Олеся Гончара, який відкривав з’їзд.   З екрана на 20 років молодші   Драч, Павличко,  Мовчан, Яворівський, Горинь, Дончик, світлої пам’яті Чорновіл звертаються з полум’яним словом до українців. А ось говорить з екрану легенда польського Відродження Адам Міхнік, завершуючи виступ українською мовою : «Хай живе самостійна Україна ! За нашу і вашу свободу!»

   Зібрання благословляє Патріарх  Київський і Всієї Руси-України  Філарет. Зачитується список делегатів Установчого з’їзду, які пішли з життя, і хвилиною мовчання вшановується їх  пам'ять. 20-літній шлях Руху аналізують у виступах Іван Драч, Ігор Юхновський, Микола Поровський. Присутніх вітають представники керівництва українських громад Канади і США Віктор Педенко і Уляна Мазуркевич.

    Звичайно, всі з нетерпінням чекали   на виступ Президента України. Віктор Ющенко, який до цього сидів і залі, поряд з фундаторами Руху. Під бурхливі оплески і дещо вже призабуте  «майданне» скандування «Ю-щен-ко!» Президент вийшов на сцену і несподівано для багатьох відклав текст заготовленого виступу, а більшу частину часу говорив експромтом.  Так  вирішив вчинити після розпачливого приплакування деяких промовців. І першою фразою Президента була : «Навчіться не посипати  собі голову попелом». І далі : «У нас позаду 400 років бездержавності. У нас забрали мову, назву, сподіваючись, що нація стане перекотиполем. Але ми не повинні тупити очі в підлогу і шукати там шпарини. Як повернути любов до своєї мови? Як вилікуватися від комуністичних, імперських болячок? За день це неможливо».

     І далі тезисно з виступу  Президента. В Україні обов’язково буде  єдина помісна церква. Адже незалежна церква -- це наша духовна незалежність. Створення Руху – подія, що змінила наше життя, нас самих, Україну. Але наш біль – здатність втратити єдність в годину, коли треба працювати. Розбрат  еліти – це не проблема особистостей. Ні і ще раз ні ! Йдеться про різні світогляди.

    Саме в живій, «експромтній» частині промови Президент сказав найголовніше. Наголосив : до влади в Україні рвуться неукраїнські сили. І в значній мірі вони вже при владі. Інакше чим пояснити дивні речі в економіці (Президент навів приклади стосовно енергетики, аграрного сектора), в царині духовності. Мова—це національна ідея, наголосив Президент. Чому ж на цей рік на підтримку державної мови парламент і Уряд виділили найменше коштів за всі останні 5 років? Чому за ці ж роки фінансування української книги зменшилося у 8 разів!?

         Як діяти  в такій ситуації патріотам України? І тут  варто  навести заключні слова виступу Президента : «Я закликаю Рух до руху! І беру  на себе обов’язок закликати народ до загальнонаціонального руху».

    Що ще варто відзначити на зібранні? Пропозицію Івана Зайця, першого заступника голова УНП, про звернення до Президента щодо присвоєння (посмертно) звання Героя України Василеві Червонію. Зал дружно підтримав. Що ж, це теж – ми. Отакі. Бо варто нагадати : Червоній, який, без сумніву, достойний цього найвищого звання, свого часу в результаті політичних комбінацій був усунутий з посади губернатора Рівненщини, та й у своїй УНП теж був посунутий на маргінеси великої партійної політики. Воістину, вірно сказав поет «Вони любити вміють тільки мертвих»,

    Нарешті про виступ Леоніда  Кравчука, що проходив і під оплески,  й під вигуки «Ганьба». Але суттєво, що Кравчук публічно чітко заявив: одразу після своєї перемоги на виборах , на початку 1992 року,  він звернувся за політичною підтримкою саме до Руху. Запропонував разом стати до влади. Конкретніше—призначити рухівський Уряд. І друга його ідея – провести позачергові вибори Верховної Ради. Але ж це саме ті дві речі, за якими ми так шкодуємо понад півтора десятиліття, що вони не збулися. Уряд на чолі з тим же Чорноволом, і новий парламент. При всій повазі до попереднього, вдячності йому за проголошення в 1991 році Незалежності, переобрання цього парламенту, обраного ще в іншій державі, виглядало б цілком логічним по створенню нової, незалежної держави.

   Чому ж це не збулося? Чому радикально настроєна  частина ІІІ Зборів Руху, який саме тоді й переформатовувався в партію, переконала Рух відкинути цю пропозицію? Чи не стало це величезною політичною помилкою? Бо як тоді бідкатися всі ці роки, що «Рух ніколи не прийшов до влади»? Принаймні, про це, як про помилку, на ювілейному зібранні говорилося.   Це все говориться не задля того, щоб кинути камінь комусь навздогін, а для заклику до серйозного аналізу наших дій за ці 20 років.

    Можливо, саме прагненням уникнути нового розходження між національно-демократичними силами і українською владою і  була викликана прийнята на зібранні заява про політичну підтримку Президента Віктора Ющенка. А також підсумковий документ зборів -- Звернення до українського народу, в якому рухівці, , справжні, незалежно від теперішніх партквитків, закликають націю в цей непростий момент до загальнонаціонального   РУХУ на підтримку державності і демократії.

                                        х     х          х 

    Слово учасникам ювілейних урочистостей

    Петро АРСЕНИЧ, голова Івано-Франківського обласного об’єднання «Просвіти», делегат Установчого з’їзду Руху:

    --Я радий, що приїхав на 20-річчя, адже був делегатом і Установчого і Другого з’їзду Руху. Але хотів би закликати всіх присутніх : давайте єднатися, підтримувати українського Президента, якій пропагує і втілює в життя національну ідею. Категорично проти, аби Тарасюк висував свою кандидатуру в Президенти. Опам’ятайтеся, люди добрі, бо весь час будемо програвати. Треба відвойовувати нам телебачення, пресу, щоб ми в усіх засобах інформації  утверджувала українську національну ідею, на традиціях наших виховували людей. Мені приємно було зустріти тут багатьох знайомих, керманичів Руху. Щойно розмовляв з Михайлом Горинем, Миколою Поровським. Закликав їх, щоб вони гуртувалися задля підтримки національної ідеї. А ще хочу нагадати, що саме з «Просвіти» виросли всі національно-демократичні сили, в тому числі і Рух. А тепер дехто забуває, що «Просвіта» вивела їх в люди. 

  Микола ПОРОВСЬКИЙ, один з фундаторів Руху :

  --Сьогоднішнє відзначення 20-річчя створення Народного Руху України -- це грандіозна подія. Тут стільки друзів, соратників, яких не бачив тривалий час,  але з якими постійно відчував духовний зв'язок, з якими боролися за самостійну соборну Українську державу. Це велике щастя, що ми зібралися в цей урочистий день разом з української владою, з Президентом  на чолі, щоб відзначити цю дату,  вшанувати тисячі борців за волю України, які не дожили до цього дня, подякувати тим тисячам рядових рухівців, які виконували найтяжчу роботу в дні боротьби за незалежність, творили Ланцю Злуки, піднімали наші  прапори над Хортицею під час святкування 500-річчя українського козацтва, агітувала за референдум про незалежність.

Дух Руху живе, підноситься. Україна зараз потребує широкої громадської організації, національно-патріотичної, незаангажованої на партійщину, організації, яка б об’єднувала,  яка очолювала б боротьбу за справедливість, за українську Україну.

 

   Святослав ВАСИЛЬЧУК, голова Житомирського обласного об’єднання «Просвіти», один із засновників і багатолітній керівник Житомирського Руху:

   --Мої враження від святкування,  безперечно, хороші. Нарешті , через 20 років, на державному рівні згадали, що була  така громадська організація, яка виборола державну незалежність України. Але прикро, коли практично ніхто з цих людей не відзначений державними нагородами, коли рухівці забуті. Як голова ювілейного Оргкомітету на Житомирщині я максимально згадав тих людей, щоб їх хоч грамотами обласної влади відзначили і щоб там було сказано, що їх нагороджено у зв’язку з 20-річчям Руху. Але, безперечно, не можна до такого доводити, коли влада ігнорує тих, хто цю державу виборов, забезпечив їх посадами, добробутом. В нормальній державі мають бути пошановані в першу чергу творці цієї держави. А ми, рухівці, і є творці Української самостійної соборної держави. 

    Володимир ЧЕРНЯК, один з фундаторів і керівників Руху, згодом УНП, професор, доктор наук :

    --Перші Установчі збори Народного  Руху України – видатна подія в новітній історії України. І крапка. Незалежно від того, що було потім. Не все так сталось, як гадалось. Народний Рух України виконав свою основну місію—суттєво посприяв досягненню Україною незалежності. Так, звичайно, сам розвиток ситуації в Радянському Союзу, у світі сприяв цьому. Та незалежність не впала з неба, за неї боролися століттями наші предки. Дехто каже, що все це, мовляв, було несподівано, що ніхто нічого не знав.

Вбачте, що скажу про себе, але це якраз до слова. У 1990 році я, як народний депутат СРСР, виступив на з’їзді народних депутатів Союзу і сказав з трибуни Кремлівського Палацу з’їздів¸, що найближчим часом Україна буде незалежною. Сказав, що, по-перше,  існує об’єктивна логіка розвитку історії, яка веде до цього, а по-друге, що в Україні є люди, які борються за це і готові віддати за це життя.   І ні Язов, ні Крючков, ні Пуго не зупинять цей процес. І я відчув потилицею їхні погляди на собі, тому що всі вони там сиділи, разом з Горбачовим, у президії. То ж ,може, й були такі, що не очікували, але були люди, які не тільки очікували, але й боролися. Пишаюся, що належав до цих людей.

   На жаль, Рух не повністю виконав  свою місію, бо не прийшов  до влади. Ми  написали програму Руху в 1989 році, у 1992 році --  Концепцію державотворення , в 1996 році підготували Програму боротьби з бідністю. Влада все це ігнорувала. Я вчора подивився ці документи—багато чого звучить дуже сучасно, бо не відбулося справжнього реформування влади.  За всі роки незалежності у влади не було потреби в науці. Влада приходила, щоб вирішити свої особисті, кланові  питання.

   Але дух Руху живе. В цьому  якраз і незаперечна заслуга  Руху. Він дав могутній імпульс, поштовх духовний, інтелектуальний, політичний розвитку ситуації в країні. І  через 20 років відчувається його плив на хід нашої історії, невмирущість його ідей. Рух духу і дух Руху

Комментарии (1)

lilyclislabof | 2012-05-05 00:43

http://www.osk107.net/2011//posting.php?mode=reply&f=1&t=12208
http://forum.pcsupport.lt/posting.php?mode=reply&f=34&t=170002

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий: