Високий Вал

Последнее обновление 21:25 воскресенье, 16 июня

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

28.10.2009 08:39 Петр АНТОНЕНКО

Пародія на "роздержавлення преси"

 

 
 Спершу хотів написати коментар до попереднього блогу Сергія Соломахи, щоб багато в чому підтримати автора, дещо доповнити. Але доповнювати треба чимало. Тим паче, що хоч в наступні місяці домінуватиме, звичайно, виборча тематика, але тема засобів інформації на виборах – одна з чільних. Бо вплив медіа на виборців, на вибори величезний. Врешті, люди й проголосують так, як їм надрукують, розкажуть і покажуть.
    Отож,  суть цих заміток  така : якщо у нас не робиться справжнє, нормальне роздержавлення преси, то відбувається ненормальне. Сьогоднішня ситуація з «роздержавленням» «Деснянської правди» хронологічно найдавніша—веде відлік від 1993-го року. Але першість в істинному «роздержавленні-прихватизації-рейдерстві» преси — це пізніша історія з газетою «Чернігівський вісник», тобто кінець 2004—початок 2005 року. Почалося це раніше, з того, що була така газета «Чернігівський вісник»—видання обласної організації Спілки журналістів. Між іншим, перша обласна спілчанська газета в Україні. Симпатична газета, в основному,  на теми мас-медіа. Але ось сталася дивна річ : цю недержавну газету, видання громадської організації, наполовину одержавили—вже у незалежній, демократичній Україні, коли варто було б, за прикладом нормальних суспільств, починати роздержавлення преси. Одержавили, ввівши в газету другого співзасновника . Цим співзасновником , тобто, згідно закону про пресу, господарем газети, стала обласна державна адміністрація. Притому, що у неї була вже на двох з облрадою ота сама «Деснянська правда», колишня «головна газета області», цебто видання обкому компартії. Чому в обладміністрації так вчинили? Може, позаздрили, що облрада має, на двох з редакційним колективом, ще й найтиражнішу газету області — «Гарт»? Зроблено напіводержавлення газети було, звісно, юридично цілком законно – з дозволу засновника, цебто журналістської організації області, що, будучи спадкоємицею колишньої проокомпартійної спілки, не дуже і опиралася цій затії. Так само не опиралася й при наступному етапі : повному одержавленні. Десь на початку 2000-х обласна організація Спілки журналістів вийшла із співзасновників газети, тобто добровільно відмовилася від неї. Не будучи в змозі «тягти» цю ношу— такою. була мотивація. На той час у співзасновниках був і трудовий колектив редакції.
   Наприкінці 2004-го року газета «Чернігівський вісник» несподівано була «роздержавлена». Юридично теж все було чітко:  просто, на цей раз уже обласна державна адміністрація відмовилася від газети, вийшла зі співзасновників. І повноправним господарем її стала сама редакція.
       Ну, чим не приклад демократичного  створення вільних медіа ? Майже як у сусідній Польщі чи й далі на Заході : господарем газети є сам її колектив. От тільки чи не була пов’язана  така демократичність з  тим, що Помаранчева революція наближалася до перемоги, все чіткіше вимальовувалася перемога на виборах Віктора Ющенка. І все це було більш схоже на трюк кучмістів—колишні комуністів : зоставити нову помаранчеву владу без преси. Без газети, що була вже досить розкрученою щодо тиражу  обласною владою з її адмінресурсом.. І коли прийшов новий губернатор від Ющенка, йому зосталося лише розводити руками, в яких уже не було газети. Втім, кажуть, цей губернатор і не дуже старався, аби скасувати ту оборудку і повернути газету.
 А головний трюк полягав у тому, кому ж дістануться десятки тисяч читачів цієї газети, передплатників якраз щойно завершеної передплатної кампанії на 2005-й рік. Так от дісталися вони вже абсолютно новій газеті, перереєстрованій на приватних засновників і видавців. Дивовижа  цієї оборудки полягала в тому, що  десятки тисяч читачів отримали газету, якої вони не передплачували—газету не тих засновників і видавців, які вели передплатну кампанію, принаймні, уже не газету, де співзасновником була обласна адміністрація. Може,   основній масі читачів це було й несуттєво, бо сама газета була їм цікава, зберегла й наростила в наступні роки тираж ( в тому числі наростила, кажуть, за інерцією не гребуючи використовувати й адмінресурс свого колишнього  співзасновника – влади).
   Повторю, справа не в якості газети, доволі високій. А в тому, що це був яскравий приклад пародії на роздержавлення преси. І приклад анархії у нашому пресовому законодавстві, чи, скоріше, у дотриманні цього законодавства. Бо все це повторилося, зараз повторюється в історії з «Деснянською правдою».
    А з цієї газетою все почалося з «цирку» під маркою «укрупнення й об’єднання». В 1993 році з благословення обласної влади було утворено дивний, чи не унікальний в Україні гібрид : газету «Деснянська правда» було поєднано в один колектив, в одну організацію з обласною друкарнею. Остання на той час , здається, вже  називалася пишніше – видавництвом, але суті це не змінює. Гібрид було поіменовано ще пишніше – Редакційно-видавничий комплекс «Деснянська правда», Тоді дійшло до розколу колективу видавництва, до не дуже чуваних у нашому тихому мсті страйків поліграфістів. Але все утрясли,  гібрид запрацював. Тим журналістам «Деснянської правди», які нині «роздержавили» газету і пішли  у «вільне» плавання, не зайве нагадати, що їм, тобто   колективу газети, дуже непогано жилося всі ці понад півтора десятиліття. Коли хтось з непоінформованих журналістів області наївно задавав запитання — «А скільки платить за друк «Деснянська правда»?», йому треба було пояснювати, що це запитання некоректне. Бо нема такої організації, як газета «Деснянська правда», редакція газети. Є лише цех, підрозділ РВК, тобто комплексу. І як же це комплекс мав би брати плату сам з себе, зі свого ж підрозділу?  Ні, звичайно, вартість друку, поліграфпослуг для цієї газети існувала, її можна було б обчислити, ще й за загальними тарифами. Тими, які РВК виставляв для всіх газет області, що тут друкувалися. Але смішно виставляти рахунки самим собі. Вартість робіт «внутрі себе» можна було рахувати, як завгодно. А от для інших газет це практично монопольне в області, потужне видавництво ставило тарифи, як хотіло, щороку підвищуючи розцінки. До речі, це давало змогу безбідно утримувати й другу газету видавництва «Черниговскую неделю».
     Зайве казати, що редакція спокійно розміщалася в корпусах РВК, як частина цієї структури. Нічого не дала й затіяна всередині 90-х «приватизація», цебто акціонування комплексу. Редакціям інших газет, які тут виходили, які роками вносили свою копійку в існування комплексу, ніхто й не подумав виділити хоч одну акцію. Лише газеті «Гарт» зусиллями редактора й не то при сприянні обласної ради (формально—власника комплексу), не то воюючи з нею,  вдалося таки відсудити кілька відсотків акцій.
   Про приміщення, як і майно,  згадано для того, що зараз при обговоренні концепцій роздержавлення преси, цих багаторічних балачках, постійно фігурує теза, що редакціям отих районних, обласних державних газет треба при роздержавленні безплатно залишити все, чим вони користуються. Насамперед, йдеться якраз про приміщення, транспорт, комп’ютерну техніку та інше майно. Мотивація така : мовляв, вони все це заробили багаторічним трудом. Але це ще велике питання — чи так уже заробили, коли десятиліттями, ще з радянських часів, були на дотаціях. Але відхопивши отаке добро, всі ці «роздержавлені» виявляться в значно більш виграшній ситуації перед газетами, створеними вже при Незалежності, газетами недержавними, виданнями приватними чи громадських організацій. Які ж тут гарантовані Конституцією «рівні можливості» в економіці ?
    Тепер же колектив «Деснянської правди» вирішив «роздержавитися». Не будемо вдаватися в перипетії останнього року цієї епопеї, в нетрі створення, реєстрації різних ТОВ і таке інше. Тут чорт ногу зломить. Скажемо лиш, що нині обласна влада розгрібає ту кашу чи ті помиї, які затіяла 16 років тому. До «розклонування», тобто до цієї осені, «Деснянська правда»     була спільним виданням трьох співзасновників – обласної державної адміністрації, обласної ради і трудового колективу редакції. І ось газета, за яку всі останні два з чимось роки боролися певні політичні і  бізнесові структури, раптом «виривається» з лабет РВК «Деснянська правда», структурним підрозділом, цехом якого була досі. Але і водночас без згоди двох співзасновників – органів влади— колектив редакції (більшість колективу) перереєстровує газету як нове видання. При тому зберігши логотип назви, самозванно перетягши зі зруйнованої газети орден, яким була та газета нагороджена. І ще смішніше –продовживши нумерацію. Тобто. вже в першому ж номері «Деснянської правди вільної» поряд з № 1 в дужках, як це прийнято, вказується загальний номер від початку існування газети. Так от тут вказано номер у 20 з чимось тисяч! Це те, що «накопичила» «Деснянська правда» за всі десятиліття існування. Принагідно зазначимо, що й то була «самозванна» нумерація, як і відлік створення «Деснянської правди» не від 1917 року, як писалося на газеті раніше, а чомусь уже  від середини Х1Х століття, від одної з чернігівських газет. Вибачте, тоді й та ж «Сіверщина» могла б присвоїти собі цю нумерацію. Але повернімося до теми : для абсолютно нової юридично газети 20 тисяч номерів було повним абсурдом.
   Та  головне навіть не в цьому самозванстві. Головне – кому мали відійти ті тисячі читачів, передплатників «Деснянської правди»? Ось тут абсурд проявився в тому, що пошта понесла передплатникам тимчасово зниклої справжньої газети нову газету під назвою «Деснянська правда вільна». На якій підставі ? Повна аналогія з «Чернігівським вісником» початку 2005 року. Коли тоді нам в редакцію «Сіверщини» пошта принесла передплачену нами восени цю газету, виникло просте питання : «А ми передплачували саме ЦЮ, саме приватну газету?». Тепер точно таке ж питання можуть поставити тисячі передплатників «Деснянської правди» -- рядові читачі, підприємства, організації – «А ми передплачували ЦЮ газету під назвою «Деснянська правда вільна»? Ми передплатили до самого кінці 2009 року газету «Деснянська правда» -- видання обласної ради й адміністрації (спільно з колективом)». Так, ця газета розвалилася, як показав час, тимчасово. Так, для читачів., передплатників — це прикро,  несправедливо, кілька тижнів не отримувати газету. Але хто дав комусь право нав’язувати читачеві іншу газету ?
   Я зараз не веду мову про рівень «приватизованої» «Деснянської правди вільної». Вона приблизно  така ж, як і була. Річ про інше – про грубе топтання законів. Винна, звичайно, і обласна влада. Вона мала всіма доступними їй способами, через інші ЗМІ чітко пояснити читачам, що «Деснянська правда» розвалена, тимчасово припинила вихід. Навіть, для порядку, пристойності, пообіцяти читачам компенсувати півторамісячне неотримання газети, скажімо, знижкою при передплаті на 2010 рік. Але не допускати самозванства і пародії на роздержввлення преси.
   Ситуація зависла. Дійшло до абсурду. Пошта носить читачам дві газети— «Деснянські правду вільну» (вже кілька тижнів) і відновлену «Деснянську правду», як видання обласної влади і колективу редакції.  В розпалі передплатна кампанія на наступний рік. І тут з цими «Деснянками» повний хаос і плутанина. Невже і до кінця року читачам законної «Деснянської правди» носитимуть  газету під майже такою назвою, яка юридично не має жодного права на цю читацьку аудиторію?
   Автором цього абсурду, безумовно, є пошта. Це свідчить, що це відомство вже розперезалося далі нікуди, особливо в нашій Чернігівській області. Пошта вже давно веде ганебну війну з майже всіма газетами області, окрім двох обраних, які, схоже, купили її «з потрухами». Дійшло до того, що зараз, на кінець жовтня, при триваючій вже понад півтора місяці передплаті на 2010 рік, є райони, які практично ще не почали (!) передплати майже  на всі газети області. Окрім отих двох обраних.  А обласна влада не здатна чи не хоче вплинути на поштовиків.
    Так само, як і повернути собі законних читачів, передплатників своєї законної газети «Деснянська правда»,
   Втім, може, ми марно тут побиваємося за нашу обласну владу? (Хоч взагалі-то, я зараз захищаю не її, а законність в державі), Може, вся ця метушня довкола «Деснянки» -- просто прояв колотнечі між кланчиками одного великого клану, представник якого зараз рветься в президенти ? То де вже тут дбати про законність, для чого найперше й існує влада. І де вже в цьому  суспільстві чекати швидкого, нормального роздержавлення засобів інформації. Поки що вони такі, які потрібні для наших нескінченних «виборіад»-- медіа влади, кланів, партій, чиї завгодно, лише не самих громадян. От від громадян вони, ці медіа, дійсно «вільні»,

Комментарии (4)

Аналітик | 2009-10-29 12:34

Uday

Uday, не будь-те наївними.
Передплату "робить" Укрпошта за конкретні відкати.
Питання в іншому: скільки відберать передплатниківу інших газет.

Ответить | С цитатой

Uday | 2009-10-29 01:04

Респект. Згоден, пане Петре. Цікаво тепер буде подивитись на підсумки передплати обох "Деснянок". Саме вони покажуть, хто чого вартий у нашій державі й чого вона варта сама. Якраз по таких фактах можна оцінювати, що в нас вище - сила закону чи закон сили...

Ответить | С цитатой

Владимир ЛЫСЕНКО | 2009-10-28 13:28

облрада получила то, что хотела с самого начала - 2 газеты накануне выборов. так что вопрос о том, КТО "крышует" это беззаконие, на мой взгляд, отпадает сам собой. а новый облпрокурор, видимо, приехал сюда делать карьеру, а не стоять на защите законности. интересно, за какую сумму?

Ответить | С цитатой

Сергій Соломаха | 2009-10-28 11:16

5+
Дякую за продовження обговорення суспільно важливої теми.

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий: