Високий Вал

Последнее обновление 21:25 воскресенье, 16 июня

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

17.11.2009 20:52 Петр АНТОНЕНКО

ВИБОРИ : СПРИНТЕРСЬКИЙ МАРАФОН

 

            v

 

Грипозний старт перегонів

    Президентська виборча кампанія набирає обертів, бодай і інфікована політично-грипозними вірусами. Схоже, що й цей політигрип  є часткою доволі убогих нинішніх виборчих технологій. А як його інакше  набирати голоси електорату? Звична досі метода соціального популізму, обіцянок всього і всім уже не дуже спрацьовує. Примітивний вульгарний компромат   на того чи іншого політичного суперника також  набрид. Тому випробовується ще одна технологія, настільки ж хитра, наскільки й брудна. Можна б назвати це компроматом на суспільство. З чіткою періодичністю, щоб люд встиг “перетравити”, йому закидають ті чи інші брудні сенсації. Як правило, згори, а не знизу, від рядових громадян чи перепроданих мас-медіа. Медіа — то для роздмухування. А згори — це найчастіше зі стін парламенту. Смисл цієї технології в тому, що чергову гучну історію кожен може трактувати, як завгодно і поливати брудом цілу низку своїх політичних опонентів, пристебуючи їх до цього скандалу.

   Подивіться на цей ланцюжок останніх місяців і тижнів. Генерал Пускач.(Справа Гонгадзе — це вже ось 9 років  взагалі благодатне поле для політичних воєн. На черзі ще й нові тексти з невмирущих плівок майора Мельниченка.). Втікач-нардеп Лозинський. Кислинський, що зі своїм “дипломом” дослужився аж до заступника голови СБУ. Нарешті,  “Артек-педофіл-гейт”. І ось свинополітичний грип, на який, схоже, захворів мало не весь політикум і вірус цей хочуть перекинути й на громадян, виборців.

    Вдумайтеся в суть цих скандалів. Всі вони дають зручну нагоду говорити про своїх опонентів у політиці, на виборах все, що завгодно. Від звинувачень у нічогонеробленні (не знайшли злочинців, знайдених — не посадили в тюрми, не дбають про здоров’я нації) і аж до прозорих натяків у зловмисних діях (чим гірше, тим краще). Водночас це  нагода    показати себе не просто гарними, сильними, рішучими, чесними, мудрими і т.д.,  подати себе не лише як найкращий товар для виборця, як  альтернатива нікудишній владі, а, не більше, не менше, —   рятівниками нації, спасителями. Не випадково один з виборчих брендів  містить якраз оцей термін — “спасіння”.    Хто ж іде рятувати народ ?

            

                            Клоунада комусь потрібна ?

    Завершилася реєстрація  кандидатів на посаду президента. Звичайно ж, в числі кандидатів — всі найбільш помітні політичні фігури,  Їхнє кандидування легко прогнозувалося.    

    Важко когось з них назвати технічними кандидатами, хіба що в полемічному запалі. Навіть тих, у кого мало шансі вві на перемогу. У кожного — своя мотивація. Тобто, тих політичних чи інших сил, які вони представляють. Врешті, прагнення просто «засвітитися», нагадати, що я є. Говорю, «мало шансів», а не вживаю більш різкого терміну на кшталт того, що шансів нема або вони ілюзорні. Справа в тому, що нинішня виборча кампанія може виявитися не дуже прогнозованою стосовно шансів. Попри те, що суспільству ось уже мало не рік вперто  нав’язується думка про якусь  мало не визначеність результатів голосування,, принаймні, стосовно першого туру.  Це теж технологія, і доволі нечиста, але то окрема тема.

    Окрім серйозних політиків, незалежно від їхнього політичного спрямування і шансів, знову бачимо строкату шеренгу більш ніж дивних претендентів. Частина з них справді технічні кандидати, тобто виставлені кимось. Мета — не тільки, а часто й не стільки відібрати в когось голоси, як мати представників у виборчих комісіях. Та й це ще півбіди. Гірше, що дехто волів би перетворити вибори на фарс. Лише в останній момент  стало відомо, що у виборчому бюлетені серед кандидатів не буде “свинарки Вони”. Нагадаю: кілька тижнів тому, ще до початку виборчої кампанії, скрізь з’явилися білборди з написами, що якісь “вони” заважають (байдикують, саботують тощо), а “вона” працює. Доки народ докумекував, хто ці “вона й вони ”, що, втім, легко вгадувалося, “негідники-політтехнологи” розіграли фарс із висуванням кандидатки на прізвище Вона. За відсутністю такої людини доручили одній особі змінити прізвище на “Вона” і балотуватися на виборах. В останній момент фарс було зупинено.

Те, що все це не жарти, а справді потуги на клоунаду, свідчать два факти. В останній день реєстрації  політклоуни привели, точніше, принесли на реєстрацію в Центрвиборчком кандидата “Воно”. Його навіть не впустили до ЦВК, бо, на відміну від все таки  живої “свинарки Вони”, цей претендент у кандидати виявився опудалом. Натомість цілком законно і серйозно було зареєстровано кандидата на прізвище Противсіх. І це епатажне прізвище чоловік також набув під вибори, бо досі носив звичайне — Гуменюк. Більш того, він ще недавно був мером міста Яремчі та й зараз обіймає поважну посаду голови Івано-Франківської торгово-промислової палати. Невже ці дві посади такі близькі до фаху блазня, щоб брати участь у виборчому фарсі? Але й це комусь потрібно.

                                Шахові ходи  парламенту

Будівля парламенту держави хоч зверху й має купол, схожий на купол Державного цирку на площі Перемоги, але парламентарям не до клоунад. Тут виборча кампанія “висить у повітрі” на серйознішому рівні. І її дихання відчутне в усіх основних рішеннях зали “під куполом”. Одним із таких варто назвати ухвалення змін до бюджету, якими уряд зобов’язано забезпечити нові соціальні стандарти: підвищення прожиткового мінімуму і мінімальних зарплат, зростання мінімальних пенсій. Останнє найважливіше, враховуючи, що майже третина населення країни — пенсіонери, і це мільйони найактивніших виборців.

У стадії гострих політичних дискусій зміни до Закону про вибори Президента, які доведеться вносити після визнання Конституційним судом неконституційності деяких його положень. Не менш гостре питання — затвердження бюджету на 2010 рік, проект якого доведеться “перекроювати” хоч би з урахуванням нових соціальних стандартів, і не лише їх.

Варта уваги й така подія в парламенті, як зняття з посади голови фракції НУ-НС Миколи Мартиненка, який відверто став на бік БЮТ. Його відставка, безперечно, означає, що в цій строкатій фракції гору взяли прибічники Ющенка. Характерно, що за зняття Мартиненка в повному складі проголосувала у фракції партійна група УНП на чолі з Костенком, теж кандидатом на посаду Президента. Це означає, що заслуговує на увагу озвучена нещодавно  ідея, щоб кілька кандидатів на посаду Президента, які представляють “Нашу Україну”, визначилися й об’єдналися довкола єдиного кандидата. Такий заклик було спрямовано на адресу і чинного Президента  Ющенка, і кандидатів Яценюка, Гриценка, Костенка. Не варто забувати. що Костенко очолює одну з найпомітніших партій Блоку НУ-НС, а два інші політики ще позаторік восени йшли на парламентських виборах у першій п’ятірці  цього Блоку. Тож логіка в цій ідеї є. Втім, виборча кампанія, на противагу потугам політклоунів, може мати ще чимало серйозних поворотів сюжету.

    Умисно надто не “розкручую” гучну тему  епідемію грипу. Може, варто нарешті від “політичного грипу” переходити до нормальної боротьби з епідемією, щоб не виникало таких ідей, як “введення надзвичайного стану”. Доки ще у нас пануватиме суто більшовицька ментальність блукання між двома соснами? Дві крайнощі: або подолання епідемії засобами надзвичайного стану, або без “надзвичайки”, але й за нездатності влади впоратися з хворобою. А нормальні варіанти у нас існують?

                                     

                                    Хто взяв старт ?

Але повернімося до реєстрацію кандидатів на посаду Президента. Їх 18, і  як заявив заступник голови ЦВК Андрій Магера, це число остаточне і воно не збільшиться навіть за оскарження кимось із незареєстрованих рішення ЦКВ у суді. Зменшення кількості кандидатів можливе, адже кожен може зняти свою кандидатуру, але то вже інша тема.

Оскаржують рішення Центрвиборчкому вже принаймні двоє: майор  Микола Мельниченко і Наталія Вітренко. Обом відмовлено в реєстрації через те, що не внесли належну за Законом грошову заставу — 2,5 мільйона гривень. Обоє знали про цю норму, але демонстративно внесли якісь символічні суми. А оскаржують навіть не так рішення ЦВК, як саму норму Закону, яку вважають неконституційною. Вітренко навіть підрахувала, що простій людині для такої застави треба внести зарплату більш як за 100 років. До речі, всього заяви подавали аж 67 претендентів у кандидати, і 49 з них (це 70 %!) не були зареєстровані, здебільшого, через невнесення застави. Що означало таке демонстративне невиконання добре всім відомої норми закону — теж свого роду протест? Тепер будуть показові судові розгляди?  

Що ж, суди в нас можуть усе. І парламент начебто мав би підправити далеко не ідеальний Закон про вибори. Але поки що діймо в нинішньому правовому полі, тобто обираймо із зареєстрованих кандидатів. Їх небагато і немало, порівняно з попередніми президентськими виборами, а це уже п’яті. На  перших виборах 1991 року балотувалося лише шість кандидатів. На попередніх 2004-го аж 24, попри те, що з очевидністю прогнозували дуель між двома найпомітнішими політиками. Нині, за всієї нібито прогнозованості стосовно лідерства у перегонах, все не так просто. По-перше, один із кандидатів, що начебто ж не з числа лідерів, займає найвищу посаду — глави держави. І це єдиний з 18-ти кандидатів, що попрацював на цій посаді. А в нас уже є приклад повторного обрання чинного Президента 1999 року. По-друге, балотуються, і це вперше,  всі три лідери держави — окрім Президента, також і голова Верховної Ради, і прем’єр-міністр. По-третє, серед кандидатів є політики нової генерації, які можуть навіть “замахнутися” на вихід у другий тур (ця кампанія може мати несподівані сюжети) чи, принаймні, помітно вплинути на другий тур.

Зазначмо й те, що попри всю деідеологізацію нашого політичного життя, заміну ідеологій, ідеологічних партій політхолдингами, нині власних кандидатів висунули політичні сили з чіткою ідеологічною платформою. Не кажемо вже про таких, “завсідників” виборів, як Симоненко чи Мороз. Але вдруге, через 10 років, балотується Юрій Костенко, голова Української народної партії, частини розколотого 10 років тому (чи не під вибори?) Народного руху. Про другий осколок, “істиннй” Рух, промовчімо. Ось свіжа новина: ще одна обласна організація НРУ — Харківська вийшла з партії на знак незгоди з курсом Руху на підтримку лідера БЮТ. І нарешті зазначимо, що вперше висунуло кандидата Всеукраїнське об’єднання “Свобода” — ясна річ,  свого лідера Олега Тягнибока.

Попри туманність й одноманітність багатьох програм, маємо чіткі ідеологічні розмежування. Від крайніх правих поглядів “Свободи” і не так чітко задекларованої, але також правої позиції УНП, до лівого флангу — компартії й соцпартії. Від свободівських позицій виборчої програми про люстрацію і суд над комуністичним режимом до мало не реанімації цього режиму у новітній  комуноімперії.

Напрошується висновок, що обирати на нинішні виборах є з кого і є з чого. Різні ідеології, різні політики: від відомих, досвідчених — до нової генерації. То, може, оце і є чи не головний суспільний результат останніх п’яти років? Те, що є вибір, і мільйонам українців після 2004-го гарантовано цей вільний вибір.

І навіть обставина, на якій зараз особливо не наголошую, також є виявом цього загального поступу демократії. Ідеться про присутність на перегонах деяких екзотичних кандидатів, назвімо їх делікатно, щоб не кидати тінь на нашу виборчу систему й демократію загалом. Навіть не треба іронізувати, що дехто, мовляв, вийшов на дистанцію перегонів за приказкою “Не наздожену, то хоч зігріюся”. Іноді, кажуть, зі сміху люди бувають.

Головне, щоб короткотермінова (до виборів уже менше двох місяців!) кампанія пройшла цивілізовано, бодай менш брудно, ніж прогнозували. І це може бути ще однією несподіванкою виборів

 

Комментарии (1)

Олександр П. | 2009-11-17 23:04

Мабуть, в народі кажуть: "З посміховиська і люди бувають..." Так а хто там на президентських перегонах посміховисько?

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий: