22 листопада. Не шукайте це свято в багатьох календарях ів багатьох головах співвітчизників.Між тим, воно існує. Навіть офіційно. Встановлений Указом Президента України День Свободи, деньпочатку Помаранчової революції. Нинівжеіювілейна дата —5-та річниця. Святкуємо,відзначаємо,співвітчизники ?
Для мене — це Свято. Може й найбільше, бо свято Свободи. Бо я з тих, кого зараз називають “майданутими”,“помаранчевою чумою” та іншими милими словами. А днями один з депутатів-яструбів Партії регіонів, обігруючи модну грипозну тему, заявив, що він вдягає марлеву пов’язку лише спілкуючись з “помаранчовими”, щоб не заразитися. Я міг б зараз відповісти цьому хамуватиму депутатові не менш різко, хоча б стосовно їхнього комуно-імперського вірусу, який свого часу, на жаль, глибоко інфікував не мільйони, амільярди людей. Але звертаюся недо хамів. Іне до очільників національно-демократичних сил, які прогуркали, розтринькали за ціроки все, щовстигли.
Звертаюсядо тих мільйонів українців, які тоді стоялина тому великому МАЙДАНІ, якимстала вся Україна. Чи бодай біля нього. Це ті люди, які за два місяці прийдуть на нові вибори і які зараз у повному сум’ятті перед своїм новим вибором. І домінує в цьому сум’ятті одна теза —зневіра. З варіаціями на кшталт — розчарування, апатія, озлобленість.
Що ж, знеВІРА — почуття сильне, адже це втратавіри в себе. В що (в кого),виявляється,вірити найважче. Спробуймо розібратися в цій невірі, в тому, ущо ми перестали чи перестаємо вірити? В обраного нами ж 5 років тому Президента? В його команду, лідерів Помаранчевої революції, хоч стосовно неї важко говорити про лідерів : лідер був один — народ.Але невже ми стояли на Майдані персонально за когось, а не за себе, за те, щоб не жити так, як до того, щоб бути не німим гвинтиком, алюдиною.
Давносказано, що короля грає оточення, свита. Поганою, дірявою виявилася “свита”? Може бути. От тількичи не були ми теж бодай клаптикамиїї? З наплічниками й комірами ясно:розчварилися, ще починаючи з сумнопам`ятної заяви 5 вересня 2005 року, зробленої вустами чоловіка, щоочолював виборчий штаб Ющенка, атоді, увересні, глаголив уже від імені його політичної опонентки. А ті, кого опонентка затаврувала тоді останніми словами, оті любі друзі глави держави, зараз дивним чином опинилися в її команді.
Та зараз я таки ж не про наше гниле верхів`я політикуму. А про всіх нас, посполитих, рядових, маленьких, пересічних — як ще там нас іменують?
Тих, хто вважає. що він відстоявна Майдан, відстояв. як імітатор віри відстоює обідню в церкві. І квит. І далі можна було лише чекати якихось помаранчових дивідендів. Можна було нездарно програти перші ж вибори після президентських — парламентські 2006 року. Так, підґрунтя цьогобуло. Лідери 10-ти партійБлоку “Наша Україна”, що, власне, й переміг на президентських виборах, не зреагували на прохання, заклик Президента об`єднатися. Водну партію чи бодай одинвиборчий Блок. Чи хоч не чваритися, розбігшись по різних Блоках. Але що візьмеш з цих лідерів. Дивує інше — ми самі, виборці. Пригадую,як весною 2006-го чимало моїх земляків на Чернігівщині, які всьогорік з лишком тому на 70 відсотків проголосували за МАЙДАН, сушили голову, затуркані чварами політичних сил Майдану, за кого ж голосувати — за “Нашу Україну” чи за БЮТ?Обрали зцих двох варіантів…голосування за соціалістів, а дехто й за регіоналів. І ми програли перший же парламент після Помаранчової революції.Плюс тоді ж, у березні 2006-го, накрутили подібного на місцевих виборах по всій Україні,наплодивши в місцевій владіукраїножерів, сепаратистів і просто комуняк.
Дехто зараз заперечить : щоя все про високі матерії, ане про реалії життя? Будь ласка. Їду в тролейбусі, де постійно точаться гарячі політичні дебати. Сидить дебатує немолода паратролейбуснихпопутників.Тема — якстало погано за останні роки. Дивлюся на цю доглянуту мадам , вякій так і проступає колишнясекретар чи секретарка міськкому комсомолу або партії, на її співрозмовника, виголеного ветерана армії, міліції, КДБ чи того ж міськкому, і вірю, що їм стало гірше. Але хочетья запитати у тих мільйонів зневірених в собі : скажіть, поклавши руку на серце, невже вам стало так уже гіршев чисто житейському плані за ці 5 років? І що ти особисто зробив, щоб допомогти обраному тобою ж Президенту? Бодай хоча б у тому сенсі,що не підпав під зомбування телесобачення.
Тепер все таки про високі матерії. При всій зневірі я не повірю.щоб ми знову повіртли тим,хто 5 років тому чіплявсяза прогнилу владу хамів над людьми,хто волів бина десятиліття затягти отічаси перемін,при яких дійсно жити непросто, але які у наших європейських сусідів завершилися за лічені роки. Тим, хто порпався в комп`ютерних мережах Центрвиборчкому,хто фальшував тисячі виборчих протоколів. Хами, на жаль, ще несіли в тюрми. Натомістьдехто, як «серьожа-підрахуй», ще й пнеться розказати нам “всюправду”, ту, щосвою, про вибори 2004 року.
Ми знаємо цю правдубез них Знаємо, що вийшли на МАЙДАН,бо не могли далі жити так, як жили. І не думаю, щоб так уже зневірилися самі в собі мої молоді коллеги з газети Чернігівської “Просвіти” “Сіверщина”. яким я 5 років тому організовував поїздки на Майдан столиці, бо вони хотіли, малитам бути. А потім ці молоді юди , в тому числі і дві мої доньки, журналістки газети.в розпал революцїї на мітингу під Чернігівською міськрадоюковтали отруйний газ, який застосувалапротии них міліція, нацькована кучмістами-якукістами. Бачу, що ці прості, звичайн, пересічні українці при всіх розчаруваннях не можуь зрадити смих себе, зрадити Майдан. Вони розуміють, що після 13-ти років кравчукізму-кучмізму, цієї млявої імітації якихось перемін, останні 5 років стали роками дійсно перемін,не імітованого, асправжнього переходу від комуно-імперії,від тоталітарної облуди до СВОБОДИ. І це головне.
закрытьДобавить комментарий: