Високий Вал

Последнее обновление 19:28 пятница, 10 мая

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

16.09.2010 16:06 Петр АНТОНЕНКО

ДЕСЯТЬ РОКІВ З ГОНГАДЗЕ

    Саме так. І це не натяк на примітивне гасло “вічно живий” і не посилання на півфантастичні версії, що Георгій дійсно живий. Мова про те, що ми вже 10 років живемо з цією раною, що Україну у світі ідентифікують, на превеликий жаль, частіше всього за двома поняттями — Чорнобиль і Гонгадзе.

Сьогодні, у  десяту річницю  загибелі журналіста,  знову мусується тема так і не завершеного за десятиліття розслідування злочину. Починаючи з того,чи дійсно знайдені в  таращанському лісі  останки є останками Георгія, і завершуючи нав`язливою і наболілою темою про справжні мотиви вбивства і його замовників. Дійсно, туману і тьми тут вистачає. Вимога ясності— така ж зрозуміла, як і наївна. Як тут  не згадати зроблену Віктором Ющенком у перші ж дні його президентства заяву, що завершення розслідування   вбивства Гонгадзе — справа двох-трьох місяців. Після 61-го місяця правління Ющенка, після півроку нової влади справа Гонгадзе в суспільній свідомості — на тій же стадії, що й десять років тому. Це якщо говорити про головне — що ж відбулося?

 Так, на четвертому році президентства Ющенка сіли на лаву підсудних і отримали тюремні терміни перевертні з міліції, звинувачені в безпосередньому вбивстві Гонгадзе. Наступного року було виловлено головного звинуваченого у вбивстві — міліцейського генерала Пукача. Притому, в цій “пукачіаді” чергові дивовижі, починаючи від зникнення генерала, його так званого “переховування” і “пошуків”, до річної тяганини з розслідуванням здавалося б уже розкритого злочину. Чергове зволікання з передачею справи Пукача до суду пов’язане з черговим сюрпризом від майора Мельниченка: щось таке цінне випливло від цього таємничого персонажу драми “Гонгадзе”. “Майор Мельниченко” — то ціла окрема сторінка в цій епопеї. Колись таки нам стане відома справжня суть цієї сторінки. Поки що можемо лише здогадуватися, з якої вона політичної чи геополітичної гри.
    Колись з`ясується все. Невідомо лише, коли настане це “колись”. Але, повторю, наївно вимагати, щоб воно настало негайно. Тому таким же наївним є обурення громадян щойно оприлюдненою заявою Генеральної прокуратури, яка назвала єдиним замовником вбивства Гонгадзе колишнього міністра внутрішніх справ Кравченка. Котрий сам загинув при загадкових обставинах у 2005 році. Нагадаємо, офіційний вердикт слідства — генерал покінчив самогубством. Як можна самогубці після першого пострілу в себе зробити ще й другий, це все з того ж туману, яким оповите тут все. Звичайно, ніхто нині в здоровому розумі не вірить, що замовником є Кравченко. Точніше він, звісно. міг дати таке замовлення, таку команду Пукачу — вбити журналіста. Але — явно за чиєюсь командою. Тому коли нам говорять, що вбивство журналіста замовив Пукачу Кравченко, виникає логічне й просте запитання : а то ж замовив це Кравченку?
    Але чого ми дивуємося відсутності відповіді на такі запитання? Якого рангу злочин, політична гра, такого рангу й злочинці, оті “замовники”, імена яких нам так хочеться знати все сьогодні. Зустрічне запитання: а ми знаємо справжні обставини вбивства  президента наймогутнішої держави світу Джона Кеннеді? Ми можемо вірити офіційному слідству у справі про отруєння Віктора Ющенка? Ми віримо вердикту у справі про вбивство В`ячеслава Чорновола?   Ми можемо похапцем сприймати на віру чергові одкровення з так званих “плівок майора Мельниченка”?
    Все сказане зовсім не означає, що суспільство має змиритися з тим, що правду дізнається нескоро. Просто, коли ми нещадно критикуємо наші правоохоронні органи, наше лівосуддя”, не варто забувати, що вони такі, як і держава, суспільство в цілому, є їх частиною. Зміни ж в суспільстві неможливі без утвердження справжньої демократії, реальної свободи, і чи не найперше — свободи слова. Відтак в цю сумну річницю варто поговорити не тільки про розслідування власне самого злочину, а й про те, що уособлює ця трагедія і які висновки ми з цього зробили? Уособлює вона якраз нищення свободи слова, а висновків з цього зроблено дуже й дуже мало. Йдеться не тільки про десятки вбивств, нападів та інших актів насильства проти журналістів, якими густо позначене у нас це десятиліття. А й про те, що у нас так мало зроблено для утвердження свободи слова.
    За це десятиліття, як і за попередні роки, так і не створено потужного національного демократичного інформаційного простору. В ньому надто привільно почувається імпортні і доморослі україножери. Приклади цього множаться мало не щодень. Ось найсвіжіший — рішення Запорізької обласної ради про надання російській мові в області якого особливого “регіонального статусу”. Такого, що окрім іншого, передбачає і порушення існуючих в державі правил застосування цієї мови в засобах інформації. Простіше кажучи, подальша русифікація нашого медіапростору. Роками тягнуться безпредметні балачки про роздержавлення величезного масиву преси влади, цього потворного для демократичних суспільство явища. Національно-демократичні сили не лише не створили потужного медіа-ресурсу, а в значній мірі втратили те, що мали.
    Ось про що варто сказати в річницю загибелі Георгія Гонгадзе.   І саме боротьба за утвердження не голослівно декларованої владою, а справжньої свободи слова буде найкращим вшануванням пам`яті журналіста.   
    
 
  

Комментарии (4)

lgbndxxmrsi | 2012-02-23 20:14

SEWBK8 tqugbjqmtkxg

Ответить | С цитатой

zcpsrvim | 2012-02-19 10:38

EZHHDi vdyroejiadxi

Ответить | С цитатой

Jakrut | 2012-02-17 21:38

Posts like this birghetn up my day. Thanks for taking the time.

Ответить | С цитатой

Не співчуваючий | 2010-09-22 09:06

Це не переконалися, пане Петре, що ця тема не актуальна і не цікава (жодного відгуку!)для сучасних продажних журналістських морд, яких і Ви також виховали своєю багаторічною працею на ЗМІчній ниві н екажучи про споживачів їх порнопродажної інформації.

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий: