Дискусія на непросту тему
Комуністична партія теж відгукнулася на відзначення річниці голодомору 1932—1933 років в Україні. Прес-конференцією в столичній агенції Інтерфакс-Україна, де журналісти почули комуністичну версію Голодомору.
Основним спікером був один з чільних ідеологів партії Георгій Крючков. Вів зібрання і постійно доповнював своїх побратимів секретар Компартії Георгій Буйко. Але в лавах партії є й високопосадовці держави: ще попередня влада довірила ( а нинішня, звичайно, продовжила ці повноваження) посаду голови Державного комітету архівів України комуністці Ользі Гінзбург. Вона говорила , постійно даючи зрозуміти, що виступає від імені державної влади. По-своєму цікавими були й двоє інших учасників прес-конференції, хоча б тим, що походили з родин, репресованих комуністичним режимом. Глава Міжнародного слов`янського комітету Микола Лавриненко, котрий з російської потім перейшов на цілком гарну українську мову, похвалився, що його батьки колись були розкуркулені, репресовані. А публіцист Мирослава Бердник взагалі є донькою відомого опонента комуністичного режиму, в’язня радянських таборів.
Що ж, товариство зібралося солідне, ерудоване, з тих, кого, як то кажуть, у ложці не втопиш. І виступи їхні лилися плавно, натреновано і, здавалося, переконливо. Однак, досить було бодай трохи вдуматися в аргументацію компартійних лекторів, як ставала очевидною вся її примітивність.
Голод. Голодомор. Геноцид. Три начебто тотожні поняття. Але варто чітко розрізняти нюанси. Перше комуністи визнають: голод в Україні був. З цього Крючков і почав свій виступ. Щоправда, згідно комуністичних приписів. озвучив “їхню” цифру кількості жертв: 2,6 мільйона. Все інше назвав завищеними даними. Знову згадав тезу, що чи не основною причиною голоду була засуха. Притому, виявляється, не лише в кількох республіках СРСР, а й по світах. Щоб закрити цю тему, зазначу, що М. Лавриненко озвучив сенсацію про голод навіть у США, де від нього у 30-х загинуло аж 5,5 мільйона людей. Правда, не так від стихії, як від капіталістичної “великої депресії”.
Але повернімося до Крючкова. Він таки ж додав, що причиною голоду, окрім засухи, були й “труднощі індустріалізації”— читай, принесення їй в жертву українського селянства. І нарешті навіть визнав, що однією з причин голоду стали репресії влади проти селян. Отже, комуністи визнають і другу позицію — Голодомор, тобто цілеспрямоване нищення людей. І лише третю позицію не визнають затято й категорично, заперечуючи Геноцид. Бо це вже більш ніж репресії режиму, це сплановане знищення такою-то державою, її правителями певного народу, нації у цій чи іншій державі. Такого компартія визнати не здатна, навіть попри начебто відхрещування від злочинів тоталітарного режиму.
Крючков з викликом процитував документ Компартії України від 1990 року, де КПУ декларує дві речі: перше — голод в Україні був злочином тоталітарного режиму, друге — Компартія нині (у 1990-у) рішуче засуджує репресивні, насильницькі методи в суспільстві. “Що ще можна додати до таких значущих слів і визначень!”— патетично заявив Крючков. Додати можна багато, й додано. А стосовно патетики й отої резолюції КПУ, то не зайве нагадати, що це був шостий рік перебудови, цієї спроби “модернізації” соціалізму, коли багато що було вже сказане, особливо на союзному рівні. Водночас, і такими були реалії того періоду, навіть на сконі СРСР тривали оті самі “репресивні, насильницькі методи”, які начебто засуджувала КПУ. Зовсім свіжі тоді були в пам`яті московські танки, кинуті на демонстрантів під Вільнюським телецентром, криваві розправи радянської армії і спецслужб над громадянами в Тбілісі і Баку І щось не пригадати, щоб КПУ тоді виступала проти цього терору агонізуючого Союзу. Натомість нинішня КПУ проголосила себе правонаступницею тієї Компартії України, частки КПРС.
Але продовжимо дискусію з одним з головних ідеологів Компартії. Крючков назвав на прес-конференції три причини, з яких, мовляв, в останні кілька років так активно піднімалася тема Голодомору. Перше — це “захисна реакція режиму реставраторів капіталізму”, щоб відволікти увагу суспільства від серйозних соціально-економічних проблем. Друге — це робилося задля створення напруги в українсько-російських взаєминах, підігрівання в суспільстві “русофобських настроїв”. Третє — це все політика нагнітання песимізму й негативу в суспільстві. А у нас же, зазначив, Крючков, було в історії стільки позитивного. Ось таке примітивне пояснення того, що ми відроджуємо нашу національну пам`ять.
Почнімо з останнього. Дійсно, не треба нагнітати песимізм і негатив. Але так само не треба клеїти оці ярлики, коли ми нарешті хочемо знати правду. А стосовно “всього позитивного”, то під цим комуністи розуміють, звичайно ж, радянський лад.
Щодо “режиму реставраторів капіталізму”, то тут журналісти приперли балакучого Крючкова до стіни простим запитанням: чи не в цьому ж режимі, в цій правлячій команді перебуває нині й Компартія? Довелося йому альянс комуністів з буржуями-регіоналами пояснювати тим, що компартія, мовляв, не дає владі забути про інтереси трудящих, відстоює соціальні права народу. Повіримо…
Нарешті третій і, видно, основний аргумент — про “русофобські настрої”. Росія, Московія завжди права —це залізобетонна догма наших комуністів. І тут дискусії з ними марні. Ось чому така компартія ніколи не визнає факту не просто голоду, Голодомору, а геноциду.
Густослів`я товаришки Гінзбург, чесно кажучи, було менш цікавим. Акцентуючи на своїй високій державній посаді хранительки архівів України, вона видавала безапеляційні вердикти: такого у наших ( і російських) архівах нема, а ось таке-то є, це дезінформація, а оце правда. Але деякі екскурси в історію просто дивували. Виявляється, за Гінзбург, продаж зерна за кордон якраз в розпал голоду Радянський Союз вів не добровільно, а під тиском Заходу. Перегукувалися з цим випади в бік “ворожого Заходу” і в сенсаціях від публіциста пані Бердник: виявляється, ажіотаж довкола голоду в СРСР теж підняв капіталістичний Захід, причому, першими серед цих ворогів було названо Німеччину та Італію. Дивно, якщо врахувати, що якраз Німеччина у 30-і роки була першим другом комуністичного СРСР, а народжена в Італії фашистська ідеологія люмпену, класової і расової зверхності була посестрою комуністичної ідеології.
Основний пафос виступу Гінзбург, і цю тезу не раз підкреслювали й Крючков та Буйко, полягав ось у чому: мовляв, у архівах (знову ж, і в Україні, і в Росії) не знайдено жодного документу, який би свідчив про геноцид проти українського народу. Аргументація воістину для репресованого суспільства. Невже можна сподіватися знайти в архівах документи, де буде прямою мовою дано вказівки чинити геноцид проти українського народу, і під цим стоятимуть підписи Сталіна та його поплічників? Писалося зовсім інакше. Не було потреби вживати термін “геноцид”, досить було чинити геноцид. Заносити цілі села на так звані “чорні дошки”, що робилося лише в Україні. Оточувати села загороджувальними загонами карателів, як це було тільки в Україні. Вивозити хліб, нехай і під диктатом Заходу, але чомусь тільки з України. Ну, може, ще з української за населенням Кубані, щоб і тут знищити дух волі.
Що ще залишається з комуністичної аргументації? Та нічого, окрім акцентування на нинішніх труднощах. “ Ми в ямі”, сказала голова Держкомітету. Вірю. От тільки ні Гінзбург, ні Крючков чи Буйко нізащо не визнають, що ми в ямі — комуністичній. Що не було ще жодного президента з чотирьох, який би не побув свого часу в лавах компартії. Що єдиним пам’ятником на центральний вулиці столиці незалежної держави є пам`ятник якраз комуністичному фюреру, який нищив цю державу. Що реальна влада всі ці 19 років у тої ж посткомуністичної олігархії.
Любителі історичної правди від компартії не випадково і не раз “проколювалися” на цій прес-конференції. Наприклад з твердженням, що одні села вимирали більше, одні менше, одні сім`ї гинули, інші ні. А знаєте чому? Менше постраждали ті, хто був у колгоспах: їх якось підгодовували. Ну чим не зізнання, що в цьому й була зловісна ідея голодомору — зламати вільне українське селянство.
А товариш Гінзбург, велика прихильниця документів і цифр, теж мимоволі “пролетіла” зі своєю статистикою.. Ностальгуючи за радянськими часами і протиставляючи їм нинішню незалежну державу (це взагалі проходило червоною комуністичною ниткою через всю прес-конференцію), зачитала таке: в її рідному селі під Конотопом на Сумщині у 1941 році в школі було 511 дітей, а нині лише 12. На це я задав просте запитання: а скільки дітей було в цій школі у 1991 році, на момент розвалу Союзу? Нагадав, що від 1941 по 1991 рік, тобто цілих 50 років, Україна була в складі СРСР, яким керувала її компартії. А від 1991 року по сьогодні минуло всього 19 років. Гінзбург зізналася, що вже у 60-і роки, коли вона вчилася в школі, там було лише трохи більш як 200 учнів, аж ніяк не півтисячі. Скільки було в 1991-у, чомусь не назвала. Мабуть, кілька десятків. Це все до того, що вимирання села, при потуранні влади,— це не лише сьогоднішні реалії, воно тяглося десятиліттями.
Цей простий приклад показує, що сьогоднішні проблеми, негаразди нашої напівколоніальної держави — єдина пожива для комуністичних ідеологів. Відтак чим швидше наведемо лад в державі, тим швидше позбудемося комуністичної облуди. І навпаки.
Комментарии (31)
Julian | 2015-09-09 16:53
Smd-ackab what I was looking for-ty!
Ответить | С цитатой
ljreqdoesn | 2012-08-19 02:06
ohLihI lgulcbxcisrs
Ответить | С цитатой
pmjpkbuvl | 2012-08-16 17:45
eWXLEh ecwhxrtrtmke
Ответить | С цитатой
okbesmx | 2012-08-16 06:59
cbnoKQ ufzslbcquldq
Ответить | С цитатой
dsktakxhns | 2012-08-16 06:52
qjb76t wsnzxgmjguso
Ответить | С цитатой
tumcrk | 2012-08-16 06:48
jw1Wgx tjiqakiayajl
Ответить | С цитатой
Zuhaha | 2012-08-15 23:09
Thanks for introducing a little ratinolaity into this debate.
Ответить | С цитатой
Rakesh | 2012-08-15 21:47
Great tihnking! That really breaks the mold!
Ответить | С цитатой
Marcelo | 2012-08-15 20:31
It's good to get a fresh way of lokonig at it.
Ответить | С цитатой
Сhepyr | 2010-12-07 21:54
"Густослів`я товаришки Гінзбург, чесно кажучи, було менш цікавим. "Цікаво, а кого цікавлять ваші власні, шановний не відбувшийся депутате, маніакально-нав,язливі думки? Підлікуйтеся і більше читайте історичної хроніки. Бо читаєте ви, мабудь, лише власні писання.
Ответить | С цитатой
Страницы: 1 2 3 4
закрытьДобавить комментарий: