Високий Вал

Последнее обновление 14:29 четверг, 23 мая

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

24.05.2009 19:55 Петр АНТОНЕНКО

"А дустом не пробували?"

В комуністично-радянські часи серед численних  політичних анекдотів  ходив і такий. На засіданні Політбюро Компартії Брежнєв розказує, що робилося, аби «підняти» радянське село. Були колективізація, механізація, кукурузація, хімізація, меліорація. А село все ще тримається. Тут хтось з членів і запитує «А дустом не пробували?»  Гумор (чорний) тут в тому, що дуст дійсно б добряче подіяв на недобите селянство. Адже це, по суті, отрута.

Тут треба трохи пояснити, бо не всі вже пам’ятають, що в завошивленій, цебто переповненій вошами   радянській дійсності саме дуст був доволі надійним засобом боротьби з цими паразитами. Отой сіруватий порошок під скороченою назвою ДДТ (не плутати з популярною рок-групою), а повною хімічною назвою (може, назву неточно, бо ще  за шкільною наукою, вже доволі давньою) — «дихлордифінілтрихлорметилметан». Не знаю, чи є він зараз у побуті, в продажу, принаймні, дустове мило, здається, продають, тим паче, що невмирущі воші час від часу нагадують про себе.

Анекдот з дустом пригадався у зв’язку з цікавим наміром міської влади Чернігова — досипати в питну воду один  хімікат. Ні, звичайно, пропонований препарат на основі поліфосфату натрію  ні в якому разів не треба порівнювати з дустом щодо отруйності. Аналогія тут в іншому—в прагненні поекспериментувати. Адже в пропонованій затії більше поліфосфатного туману, аніж ясності.

Не внесла її і недавня прес-конференція в обласному центрі. Головний наш водопостачальник Олександр Шкінь, котрий очолює «Чернігівводоканал», озвучив проблему, що, втім, давно вже  нав`язла в зубах. Річ у тім, що при чудовій воді, яка видобувається в Чернігові, його мешканці змушені пити дещо інше. Чудова, одна з кращих в Україні вода дійсно витікає, викачується з глибоких, кількасотметрових артезіанських свердловин міста.

Але така вона на виході зі свердловини. Біда в тому, що ну не можуть триста тисяч мешканців міста приходити сюди, до водозаборів, з кружками по воду. Цю воду треба доставити їм в оселі. І ось доставляється вона по вкрай добитих сотнекілометрових водопровідних мережах. Добитість цих а також каналізаційних мереж давно стала одною з головних проблем міста, свідчення чого — постійні  аварії, пориви Та навіть без поривів серйозною проблемою є ржавіння водогінних труб, через що вода «на виході» зрозуміло якого ґатунку.

Озвучивши цю проблему, керівник міської води застосував давній більшовицький прийом пошуку виходу—блукання поміж двох сосен. Перша сосна—тотальна заміна водогінної мережі міста. На це потрібно буде страшно сказати скільки років і страшно сказати, які кошти.

Сума була названа : 400 мільйонів гривень. Ну, суми, розцінки, тарифи влада у нас називати навчилася. І ми вже потроху перестаємо дивуватися, звідки беруться такі астрономічні цифри. Але дійсно після таких цифр мимоволі прихилишся до другого варіанту, який і був запропонований : хімізації води. Третій, нормальний варіант чомусь у нас не проглядається. Тобто, реально вести оновлення комунальних мереж міста, за реальними цінами і на реальні кошти. Можливо, вони все ж би знайшлися, якщо згадати, наприклад, скільки втрачає місто через ще одну давно  наболілу проблему – розтринькування міської землі. Ну, але то вже окрема розмова.

Повернімося до меншої «сосни»--хімізації води. Коротко суть в тому, що вже з осені плануються на водозаборі «Подусівка», який живить значну частину міста, у питну воду, яку подаватимуть чернігівцям,  додавати оту саму хімічну сполуку—препарат, виготовлений на основі поліфосфату натрію. Що ж воно таке? Ось ключове питання. Цікаво, що на згаданій прес-конференції активним пропагандистом цього препарату був представник «Фонду розвитку водоочисних технологій» -- громадської організації з Києва.

Нічого не маю проти громадського сектору, розвитку громадянського суспільства. Навпаки, нехай живуть і квітнуть сотні й тисячі об`єднань і клубів, від філателістів до кактусоводів, від квітникарів до філокартистів. Але, мабуть, не варто віддавати на відкуп громадським об`єднанням такі специфічні сфери держави, як , наприклад, охорона здоров`я, а йдеться ж саме про це. Ну, а представникові одної з американських фірм, що  виробляє отой препарат, звісно, сам Бог (фінансовий) велів на прес-конференції розхвалювати препарат. Який, за твердженням  «пропагандистів», значно знижує ржавіння труб і   дуже  очищує воду.

А що ж говорить влада, наука, фахівці,  служби, яких у нас в державі «нєсть числа»? Повний фосфатний туман. Представники чернігівських  санітарних  служб у спілкуванні з медіа то кажуть, що їм «хтось казав», що препарат застосовується «в якихось країнах» (де саме?), то відхрещуються від чітких оцінок, бо вони, мовляв, конкретно не займалися цим препаратом. Поки що «поза грою» і така поважна державна структура, як «Чернігівстандартметрологія», висновків якої ніхто з ініціаторів затії не питав. Нічого не ясно і з перевіркою та впровадженням  цього препарату загалом по Україні.

Виробники з Америки твердять, що мають дозволи на застосування препарату в цілому ряді держав, в тому числі в Україні, але в жодному місті нашої держави він поки що не застосовується,. Хоч  представник згаданої громадської організації балакав про якийсь «досвід впровадження», при якому навіть порахували не лише «зменшення аварійності водогонів  у 10 разів», а й «зменшення захворювань людей у 2,5 раза».

Просто дивно, чого це наша наука, хімічна, медична, санітарна, так зволікають з дослідженням і впровадженням цієї «панацеї». Адже 138 поривів водогінних труб лише по Чернігову і лише за перші 4 місяці року ( і 573 торік)—це серйозно. Може, й правда «зафосфатимо», поки влада й наука перевіряють, що воно таке ? Перевіримо на собі. «по ходу». Наш народ он здолав навіть дуст.

А якщо серйозно, то весь туман, який нині сіється з прес-кенференцій, через наші мас-медіа, має б нарешті розвіяти обрана нами наша рідна чернігівська влада. Ми їй віримо, як і в те, що Чернігів—найкрасивіше місто України, в якому буде найчистіша  у світі вода.

16.05.2009 21:00 Петр АНТОНЕНКО

Журналістика на панелі?

Національна Спілка журналістів України своє 50-річчя, яке припало на кінець квітня, відзначила по-діловому, провівши   конференцію «Українська журналістика: пошук відповідей на виклики часу». Принагідно варто сказати добре слово про саму Спілку, яка на чолі з енергійним і мудрим Ігорем Федоровичем Лубченком немало робить, аби відповісти на оті непрості для наших медіа виклики часу. Досить згадати юридичний захист колег, нелегкі битви з монополістами, які обсіли наші пресу, —поштовим відомством і поліграфією. Чи підготовлений Спілкою  кілька років тому проект закону про роздержавлення преси, до якого невідомо коли дійде черга в парламенті.

Загалом же потуг лише цієї громадської організації явно недостатньо, щоб створити справді національний, демократичний медіа-простір. Про це й говорили учасники конференції – журналісти преси, радіо й телебачення з усіх регіонів держави.

А виклики перед медіа дійсно серйозні. Одні з основних – незахищеність національного інформаційного простору, що, безперечно, є прерогативою влади, а також руйнація суспільної моралі. В останньому, тобто аморалізації суспільства, звично звинувачують засоби інформації. Хоч тут довго й нудно можна дискутувати довкола тез : «Які медіа, таке й суспільство» або «Яке суспільство, такі й медіа». Як, приміром, треба оцінювати  тотальну політизацію ( не хочеться вживати термін – повіїзацію ) преси ? Це коли політична сила А. закупає в газеті півсторінки і розказує, яка погана політична сила Б. Натомість ота Б. на цій же сторінці, теж закупивши півшпальти, розказує аналогічне про А. Коли ж зважити, що у нас є ще сила Є, . та що Ц,, є ще Н. і Л., є КПРС (можете розшифровувати це як Компартія, Партія Регіонів, Соцпартія), то наш читач, слухач і глядач, він же виборець просто заморочений всім цим. І виникають запитання : а як же самі медіа, самі журналісти, як же з журналістською етикою, кодексом честі?

Політикум не обминув увагою і саму  конференцію. В доповідачах засвітився депутат парламенту Андрій Шевченко. Відомий журналіст, в попередній каденції—голова, а нині – заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, пан Андрій нещодавно вніс у парламент проект закону про суспільне мовлення. Про таке суспільне радіо і телебачення, яке б не було  ані державним, ані партійним чи кланово-приватним, у нас балакають уже не перший рік. Я бачив таке потужне мовлення, яким розпоряджаються самі слухачів і глядачі, у тій же Польщі. Але у нас зазвичай все вміють якось «потрактувати», тобто спотворити. Тому цей законопроект варто б ретельно вивчити й обговорити самим журналістам та й широкому загалу. Бо  деякі положення проекту доволі дискусійні, приміром, про тотальне роздержавлення залишків державних медіа.

Вигулькнув на конференції і сумновідомий по тих же наших медіа політик Микола Рудьковський. Наче у відповідь на численні негативні публікації і сюжети про нього, пан Микола  постав як голова благодійного фонду власного імені. Що ж, благодійність для нашої злиденної преси не завадить, якщо, звісно, за неї не треба буде розплачуватися медіа-повіїзацією, вибачте, політизацією.

Означився на заході й ще один політик, вже з надважкої категорії, якщо говорити про бізнес. Правда, не особисто, а своїм представництвом, журналістів вшанував найбагатший українець, як його прийнято вважати, депутат-регіонал Ринат Ахметов. Представниця його  благодійного фонду «Розвиток України» презентувала  просто розкішний медіальний навчальний проект. Йдеться про так звану конвергентну журналістику. Простіше кажучи, групи здібних молодих журналістів України коштом фонду проходитимуть річну програму з 10-ти тижневих семінарів, на яких колег вчитимуть працювати по-суперсучасному --  на газети, радіо, телебачення й Інтернет-видання. Що ж, такі класні журналісти нам не завадять, враховуючи рівень нашої журналістики. І якщо фонд і політики не «гребтимуть під себе», готуючи слухняних медіа-рабів, то таку ініціативу можна тільки вітати.

Словом, поза увагою політиків журналістська братія не залишилася. Як і без представництва на заході державних структур, дотичних до медіа. А самі колеги-журналісти бурхливо обговорювали , передусім, конкретні «виклики», з якими стикаються щодень. Наприклад, один юний журналіст  розповів, як він відмовився писати те, що велів господар газети, і  гордо пішов з газети. Хлопчина , мабуть, вважав цю ситуацію унікальною, хоч мало не кожен присутній в залі щодень ставав  перед дилеммою – або терпіти і мовчати, або гордло піти. А куди ? З редакції чи навіть з журналістики загалом? Треті-четверті варіанти, окрім оцього блукання поміж двох сосен, проглядалися мало. Наприклад те, як  Незалежна медіа-профспілка  пробує відстоювати права коллег. В тому числі і перед власниками приватних медіа, доводячи їм, що не лише журналіст без них, а й вони без нього не зможуть. Конкретніше—практикуються контракти мяіж журналістом і власником медіа. І якщо «незручний», цебто доволі незалежний у своїх поглядах журналіст не влаштовуватиме власника медіа, той , аби позбутися такого журналіста, йде навіть на виплату великої суми компенсації, яку й передбачає такий контракт в разі звільнення працівника.

Або ще один шлях -- створення дійсно незалежних медіа, де б власниками були самі журналісти та їх читачі.

Звичайно, в пошуках відповіді на виклики часу, прогнозах, якою буде наша журналістика років через 10—15, про це теж говорилося. Може, ще мляво, недостатньо. Але життя змусить шукати шляхи до нормального національного медіа-простору, справжньої свободи слова. І шукати тут треба спільно – і журналістам, і самому суспільству. Адже цьому суспільству, громадянам, виборцям варто усвідомити, що , врешті, медіа—це загальне надбання, засоби інформації всього суспільства.

…Коли ведучий на конференції оголосив, що такі-то питання будуть детальніше обговорюватися  «на секційних заняттях, на панелі», один з коллег невесело пожартував : «Та ми, журналісти, давно й так на панелі». Дотепно, Але навіщо так песимістично?

04.01.2008 18:40 Петр АНТОНЕНКО

Обікрадені пенсіонери

Президент, спікер і Прем’єр винні мені 3 тисячі гривень і ще понад мільярд — сотням тисяч пенсіонерів

2015 року, починаючи від 1 квітня, держава в особі Пенсійного фонду забирала, урізала в мене, як і в сотень тисяч пенсіонерів, 15 відсотків пенсії. Конкретно: з моєї не такої й великої пенсії у 2500 гривень забирали, недоплачували десь по 350 гривень щомісяця.
Це робилося згідно з ухваленим Верховною Радою 2 березня 2015 року Законом №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Закон цей був ухвалений у руслі прийнятих в передноворіччя 2015-го нового Державного бюджету і змін до Податкового кодексу. І бюджет, і ці зміни стали черговим наступом на життєвий рівень людей, адже суть обох головних фінансових документів держави була одна — урізати на простих людях.
На продовження цього урізання і був ухвалений отой березневий закон щодо пенсій. Мотивація у влади і в грудні, і в березні була стара й нудна — економічна криза, якій, схоже, нема кінця. Та ще плюс демагогічно кивали на війну.
Основним урізальним моментом цього закону стало те, що держава вирішила відбирати 15 відсотків пенсії у працюючих пенсіонерів (окрім інвалідів І і ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи, учасників бойових дій). 15 відсотків пенсії забиралося в тих, у кого вона перевищувала півтора прожиткових мінімуми — 1423 грн 50 коп. У працюючих пенсіонерів-державних службовців пенсія забиралася повністю.
Це урізання пенсій було введено законом тимчасово — від 1 квітня 2015-ого по 1 січня 2016 року, тобто до кінця року.
Потрапив і я під ці побори.  За рік влада обібрала мене більш як на 3 тисячі гривень.
А в  цілому по країні? Без урахування даних по окупованому Криму, а також районах Луганської та Донецької областей, непідконтрольних українській владі, на початок 2015 року на обліку в Пенсійному фонді України перебувало 12 млн 147,2 тис. пенсіонерів із середнім розміром пенсії 1581,54 грн. З них 2 666 242 — працюючі пенсіонери.
Названі зміни в законодавстві, тобто урізання пенсій, торкнулися 700 тисяч пенсіонерів. Орієнтовний економічний ефект від цих новацій у 2015 році склав 1,3 млрд грн. Це десь 50 мільйонів доларів — скажіть, чи велика це сума для наших олігархів? Але ось зібрали, з миру по нитці, на бідність держави.
Торік я вже писав і повторю: це пограбування людей. Якщо в нас нема заборони законом працювати пенсіонерам, і в багатьох ситуаціях їх робота потрібна ( не марно ж їх працює понад 2,5 мільйона!) , якщо людина справляється з роботою, вона заробила свою зарплату? Однозначно. Якщо людина заробила пенсію всім трудовим життям, вона має її отримувати? Безперечно. Тому мотивація, що держава бідна і в бюджеті нема коштів, — від лукавого, бо цю мотивацію слід не перекладати на людей, а якраз переадресувати нездарному уряду.
Звісно, закони про побори ухвалював парламент і підписував президент. Але подає такі законопроекти уряд, і саме на догоду такому уряду вони ухвалюються й підписуються. Відтак, кожен громадянин України, обібраний законами-поборами, має право подати до суду на громадян Яценюка, Гройсмана, Порошенка, чиї підписи стоять під подібними законопроектами й законами. За порушення Конституції України. Насамперед статті 22, яка гласить:
«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».
Якщо хтось скаже, що побори чинилися на підставі закону, ухваленого парламентом, то ось маємо наступне  положення цієї ж статті Конституції України:
«При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Або наяву порушення ось цього положення Конституції:
«Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом».
Де рішення суду про конфіскацію коштів у сотень тисяч працюючих пенсіонерів?
Є ще й стаття 56, згідно з якою кожен громадянин «має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями влади». Є ще стаття 64 про недопустимість обмеження прав і свобод громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією. І далі в цій статті сказано, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, які у нас,  до того ж,  офіційно й відсутні, не можуть бути обмежені права і свободи, вказані аж у 18-ти статтях Конституції, в тому числі у згаданій 56-ій.
Для продовження урізання пенсій треба було знову внести зміну до закону. А будь-яка зміна до закону, навіть в одне слово чи речення, вноситься винятково ухваленням нового закону. Звичайно, в нашому парламентському хаосі закони ухвалюються «пачками», не читаючи . Але все ж, здається, не було чути, щоб Верховна Рада ухвалила новий закон про нові побори.
І ось щойно пенсію за січень я отримав знову урізаною.. Чесно кажучи, працюючі пенсіонери в більшості й сумнівалися, що обрізання дійсно буде лише до кінця року. Звиклі до безсоромних поборів, люди звично чекали гіршого. І все ж, щоб отак нахабно?..
Виявляється, цього разу побори було внесено уже в Державний бюджет 2016-го року..Це той, що депутати приймають ночами, не читаючи. Знову 15 відсотків урізання пенсії з усіх працюючих пенсіонерів і забрано   всю пенсію у держслужбовців.
Чи знайдеться якийсь український суд, який постановив би, щоб підписанти таких законопроектів і законів громадяни Порошенко, Гройсман і Яценюк внесли в бюджет, до Пенсійного фонду, оті відібрані у пенсіонерів 1,3 мільярда гривень? Щоб повернути ці кошти обібраним людям. До речі. цього року в бюджет цим урізанням планується «наторгувати» вже 3,2 мільярда гривень. .Втім, перша цифра, як було сказано, — це всього 50 мільйонів доларів, але навіть і друга — це   лише 128 мільйонів . Суми, цілком можливо, доступні для наших небідних президента, спікера і прем’єра.  
Петро АНТОНЕНКО ,
редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів).
 

04.01.2008 18:24 Петр АНТОНЕНКО

Обікрадені пенсіонери

Президент, спікер і прем’єр винні мені 3 тисячі гривень і ще понад мільярд — сотням тисяч пенсіонерів

2015 року, починаючи від 1 квітня, держава в особі Пенсійного фонду забирала, урізала у мене, як і в сотень тисяч пенсіонерів, 15 відсотків пенсії. Конкретно: з моєї не такої й великої пенсії у 2500 гривень забирали, недоплачували десь по 350 гривень щомісяця.

Це робилося згідно з ухваленим Верховною Радою 2 березня 2015 року Законом №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Закон цей був ухвалений у руслі прийнятих в передноворіччя 2015-го нового Державного бюджету і змін до Податкового кодексу. І бюджет, і ці зміни стали черговим наступом на життєвий рівень людей, адже суть обох головних фінансових документів держави була одна — урізати на простих людях.
На продовження цього урізання і був ухвалений отой березневий закон щодо пенсій. Мотивація у влади і в грудні, і в березні була стара й нудна — економічна криза, якій, схоже, нема кінця. Та ще плюс демагогічно кивали на війну.
Основним урізальним моментом цього закону стало те, що держава вирішила відбирати 15 відсотків пенсії у працюючих пенсіонерів (окрім інвалідів І і ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи, учасників бойових дій). 15 відсотків пенсії забиралося в тих, у кого вона перевищувала півтора прожиткових мінімуми — 1423 грн 50 коп. У працюючих пенсіонерів - державних службовців пенсія забиралася повністю.
Це урізання пенсій було введено законом тимчасово — від 1 квітня 2015-ого по 1 січня 2016 року, тобто до кінця року.
Ось так потрапив і я під ці побори. До речі, чому теж потрапив, будучи вже кілька років на пенсії і ще влітку 2014 року звільнившись з останнього місця роботи, в одній зі столичних газет? Виявляється, тому, що з осені 2014 року був зареєстрований як приватний підприємець, що потрібне було для укладання з поштою угоди на передплату моєї  газети «Світ-інфо».  У руслі густо декларованої «підтримки малого і середнього бізнесу» і я потрапив під цю «роздачу». Ось так за рік влада обібрала мене більш як на 3 тисячі гривень.
Що ж у цілому по країні? Без урахування даних по окупованому Криму, а також районах Луганської та Донецької областей, непідконтрольних українській владі, на початок 2015 року на обліку в Пенсійному фонді України перебувало 12 млн 147,2 тис. пенсіонерів із середнім розміром пенсії 1581,54 грн. З них 2 666 242 — працюючі пенсіонери.
Названі зміни в законодавстві, тобто урізання пенсій, торкнулися 700 тисяч пенсіонерів. Орієнтовний економічний ефект від цих новацій у 2015 році склав 1,3 млрд грн. Це десь 50 мільйонів доларів — скажіть, чи велика це сума для наших олігархів? Але ось зібрали, з миру по нитці, на бідність держави.
Торік я вже писав і повторю: це пограбування людей. Якщо у нас нема заборони законом працювати пенсіонерам, і в багатьох ситуаціях їх робота потрібна ( не марно ж їх працює понад 2,5 мільйона!) , якщо людина справляється з роботою, вона заробила свою зарплату? Однозначно. Якщо людина заробила пенсію всім трудовим життям, вона має її отримувати? Безперечно. Тому мотивація, що держава бідна і в бюджеті нема коштів, — від лукавого, бо цю мотивацію слід не перекладати на людей, а якраз переадресувати нездарному уряду.
Звісно, закони про побори ухвалював парламент і підписував Президент. Але подає такі законопроекти уряд, і саме на догоду такому уряду вони ухвалюються й підписуються. Відтак, кожен громадянин України, обібраний законами-поборами, має право подати до суду на громадян Яценюка, Гройсмана, Порошенка, чиї підписи стоять під подібними законопроектами й законами. За порушення Конституції України. Насамперед статті 22, яка гласить:
«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».
Якщо хтось скаже, що побори чинилися на підставі закону, ухваленого парламентом, то ось маємо наступне  положення цієї ж статті Конституції України:
«При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».
Або наяву порушення ось цього положення Конституції:
«Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом».
Де рішення суду про конфіскацію коштів у сотень тисяч працюючих пенсіонерів?
Є ще й стаття 56, згідно з якою кожен громадянин «має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями влади». Є ще стаття 64 про недопустимість обмеження прав і свобод громадянина, крім випадків, передбачених Конституцією. І далі в цій статті сказано, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, які в нас,  до того ж,  офіційно й відсутні, не можуть бути обмежені права і свободи, вказані аж у 18-ти статтях Конституції, в тому числі у згаданій 56-й.
 
Для продовження урізання пенсій треба було знову внести зміну до закону. А будь-яка зміна до закону, навіть в одне слово чи речення, вноситься винятково ухваленням нового закону. Звичайно, в нашому парламентському хаосі закони ухвалюються «пачками», не читаючи . Але все ж, здається, не було чути, щоб Верховна Рада ухвалила новий закон про нові побори.
І ось щойно пенсію за січень я  отримав знову урізаною.. Чесно кажучи, працюючі пенсіонери в більшості й сумнівалися, що обрізання дійсно буде лише до кінця року. Звиклі до безсоромних поборів, люди звично чекали гіршого. І все ж, щоб отак нахабно?..
Виявляється, цього разу побори було внесено уже в Державний бюджет 2016-го року. Це той, що депутати приймають ночами, не читаючи. Знову 15 відсотків урізання пенсії з усіх працюючих пенсіонерів і забрано   всю пенсію у держслужбовців.
Чи знайдеться якийсь український суд, який постановив би, щоб підписанти таких законопроектів і законів громадяни Порошенко, Гройсман і Яценюк внесли в бюджет, до Пенсійного фонду, оті пограбовані у пенсіонерів 1,3 мільярда гривень? Щоб повернути ці кошти обібраним людям. До речі. цього року в бюджет цим урізанням планується «наторгувати» вже 3,2 мільярда гривень. .Втім, перша цифра, як було сказано, — це всього 50 мільйонів доларів, але навіть і друга — це   лише 128 мільйонів . Суми, цілком можливо, доступні для наших небідних президента, спікера і прем’єра.  
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети "Світ-інфо" (Чернігів).