Високий Вал

Останнє оновлення 18:11 четвер, 17 серпня

Укр Рус

Віталій ГОЛЕЦЬ

Депутат Чернігівської міської ради, кандидат історичних наук, доцент ЧДПУ

13.08.2008 10:58 Віталій ГОЛЕЦЬ

Прежде всего нужно быть патриотами своей страны!

Стаття підготовлена для сьогоднішнього номеру тижневика «Семь дней», тому російською мовою.

События в Грузии меня огорчают и настораживают. Не так давно два дружеских государства сегодня втянуты в острый конфликт, который может плачевно закончится как для одних, так и других его участников.
Этот сценарий напоминает мне правила римского императора Гая Юлия Цезаря «Разделяй и властвуй». Руководство России пытается разделить и контролировать Грузию, а США – ослабить Россию и другие страны СНГ.
Я уверен, что подобные конфликты должны решатся исключительно мирным путем, во время переговоров с участием международных посредников. Силовой метод решения конфликтов не может быть оправданным. Не важно, кто первый выстрелил – Грузия или России, важно чтобы жертв с обоих сторон было как можно меньше.
Что касается Украины. Я приветствую с нашей стороны гуманитарную помощь, оказанную Грузии. В то же время, мне мало понятны ноты отечественного Министерства иностранных дел, которые только углубляют конфликт с Россией и не играют никакой роли для Грузии, кроме моральной поддержки. Давайте не забывать так же о том, что формула цены на газ для Украины окончательно не найдена. В результате таких заявлений пострадают в первую очередь наши граждане.
Позиция украинских дипломатов должна быть более взвешенной. Нужно действовать и думать в интересах украинского народа, а так же прогнозировать, чем такие высказывания могут обернутся для Украины.
В случае, если Украина предпримет попытки не допустить в Севастополь корабли Черноморского флота (согласно договору они там могут находится до 2017 года) можно ожидать дальнейшую эскалацию конфликта в Крыму. Уверен, что Украине это ни в коем случае не нужно.
Поэтому, наши политики должны быть в первую очередь патриотами Украины и думать именно о национальных интересах, а не о третьих государствах, какими бы дружескими или не очень они бы не были.
К сожалению, в сегодняшнем мире превалирует политика двойных стандартов и конфликт на Кавказе это демонстрирует. Не так давно Европа и США признали независимость самопровозглашенной республики Косово. Сегодня мы видим первые, но не последние результаты их поспешного решения, но уже противоположную позицию.
Я очень верю, что у руководителей Грузии и России хватит разума остановить военные действия и мирно решить этот конфликт. Пусть думают о мирном населении, а не о своих политических и экономических амбициях.  

Витали ГОЛЕЦ,
депутат Черниговского городского совета


 

10.06.2008 17:30 Віталій ГОЛЕЦЬ

Становлення та розвиток місцевого самоврядування в Чернігові

 

Місцеве самоврядування є однією з давніх традицій Української держави. Його коріння виходить з територіальної сусідської общини стародавніх слов’ян. Така община влаштовувала свої справи самостійно, на власний розсуд і в межах наявних матеріальних ресурсів.

З часів Київської Русі набуває розвитку громадське самоврядування. У його основу покладено виробничу та територіальну ознаки: громади, що самоврядовувались, формувалися на виробничій (громади купців, ремісників) або територіальній основі (сільська, міська та регіональна громади). Територіальне громадське самоврядування розвивалося на основі звичаєвого права, а його елементи виявлялися у вічах, які збирались до кінця ХІІІ століття, і певним чином впливали на князівську владу.

З ХІІІ ст. в українських містах починає запро­ваджуватися Магдебурзьке право. Суть Магдебурзького права полягала у вивільненні міського насе­лення від юрисдикції князівської адміністрації та наданні місту самоуправління на корпоративній основі. Міщани складали громаду із власним судом і управою. На чолі управи ставали виборні бурмістри і райці, на чолі суду — війт і лавники. Їхній юрисдикції підлягали не тільки міщани, а й цехові ремісники та приписані до міста селяни.

Магдебурзьке право було заведене у містах Галицько-Волинської держави ще з кінця ХІІІ ст. Наприкінці XIV століття самоврядування за цим правом почи­нають надавати українським містам великі князі литовські та королі польські. У 1374 році таке право дістав Кам’янець на Поділлі, в 1390 році — Берестя, а далі — цілий ряд інших міст. У кінці XV століття Магдебурзьке право отримав Київ.

27 березня 1623 року Привілеєм польського короля Сигізмунда ІІІ Магдебурзьке право отримав Чернігів.

Надання місту Магдебурзького права означало ліквідацію влади над його громадянами з боку феодалів та адміністраторів великих князів. Міське самоврядування передбачало право громадян обирати собі повноважну раду строком на один рік. Колегія райців обирала бур­містра. Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом всіма господарськими справами громади. Магдебурзьке право передбачало також обрання лави — органу судової влади на чолі з війтом. Лавники обиралися на все життя. Війт призначався королем і був найвищою посадовою особою в місті. В Україні тільки громада Києва обирала війта самостійно. Разом з Магдебурзьким правом місто отримували і майнові повноваження. Воно володіло нерухомим май­ном, землею, запроваджували податки тощо.

За часів Гетьманщини в умовах існування в Україні полково-сотенного устрою в Чернігові, поряд з органами міського управління, знаходились органи старшинської адміністрації (полкова канцелярія тощо). Незважаючи на те, що офіційно з-під юрисдикції полковників були вилучені міста, які мали самоврядування на основі магдебурзького права, полкова канцелярія мала великий вплив на всі сторони життя міста.

У 1764-1783 рр. було ліквідовано Гетьманщину та автономний устрій України, а з ними і Магдебурзьке право в її містах. У 1785 році, відповідно до виданої імператрицею Катериною ІІ “Жалованой грамоты городам”, на Лівобережній та Слобідській Україні створюються нові органи станового місцевого самоврядування — міські думи. Це знаменувало уніфікацію форм організації суспільного життя в Росії та Україні.

16 червня 1870 року було прийняте Містове Положення Олександра ІІ. Згідно з ним виборче право (активне і пасивне) надавалось кожному жителю міста, якщо він був російським підданим віком від 25 років та володів в межах міста будь-яким нерухомим майном.

Ще більше урізало виборче право для жителів міст, що призвело до зменшення числа виборців у 6–8 разів, Містове Положення 1892 року. Зменшена була і кількість гласних (приблизно у два рази). Відбулись також зміни у внутрішньому устрої органів місцевого управління: управа стала більш незалежною від думи, права міського голови були розширені за рахунок прав гласних, дума була позбавлена права віддавати під суд членів управи. Реформа 1890–1892 рр. відкинула становлення місцевої влади далеко назад.

Після лютневої революції в Росії і утворення Центральної Ради Михайло Грушевський у виданій в 1917 році брошурі “Вільна Україна” запропонував на першому етапі побудови незалежної Української держави організувати місцеву владу на основі українських комітетів у волостях і містах. Комітети мали утворюватися за принципами формування самої Центральної Ради і не втрачати свого значення в міру розвитку й “організації на нових підставах органів міської й земської самоуправи”.

Центральна Рада всіляко підкреслювала свою прихильність до інституту місцевого самоврядування. У той самий час чи не в усіх її документах фактично йдеться про підпорядкування органів місцевого самоврядування центральному урядові.

Проте з відомих причин навіть ці наміри залишились деклараціями.

Від 1917 року відраховувала час і радянська державність України. Її теоретики від самого початку розвивали думку, що Ради повинні поєднувати в собі функції місцевих органів державної влади і функції місцевого самоврядування.

Через відсутність самостійності, перш за все матеріально-фінансової бази, Ради та їх виконкоми залишалися ланками централізованого апарату управління і не могли виконувати функції місцевого самоврядування.

Фактичне відродження місцевого самоврядування в Україні, у широкому розумінні цього слова, почалося після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад народних депутатів у березні 1990 року. Саме з цього часу ведеться новий облік скликань Рад. Новообрані депутати Чернігівської міської ради першого скликання, як і депутати деяких інших рад, хотіли позбутись як партійного, так і державного патронату над своєю діяльністю у сфері забезпечення потреб місцевого населення. Активну позицію при цьому займала депутатська група “За новий Чернігів” (Координатор групи Юрій Олександрович Філіпов).

Відповідно до змін у законодавстві була змінена структура управління радою. Якщо до цього кожна сесія обирала головуючого і секретаря сесії, то у першому скликанні були введені посади голови ради (на громадських засадах) та його заступника.

Першим головою Чернігівської міської ради було обрано Анатолія Олександровича Лисенка, генерального директора об’єднання “Хімволокно”, його заступником – Віталія Анатолійовича Косих. Головою виконавчого комітету міської ради знову був обраний Літвінов Микола Іванович.

З цього часу при голові міської ради став діяти дорадчий орган – координаційний комітет ради у складі голів постійних комісій та уповноважених представників депутатських груп ради. Основним завданням координаційного комітету визначено попереднє узгодження пропозицій і рекомендацій з питань, які передбачається внести на розгляд ради.

Принципові зміни до схеми управління радою були здійснені в кінці 1990 року. Для поліпшення керованості радою та її виконавчими органами було вирішено об’єднати функції голови міської ради та голови її виконавчого комітету.

Головою Чернігівської міської ради та виконкому обрано Валентина Васильовича Мельничука. Далі міську раду та виконком очолювали в 1992 – 2001 роках Віталій Анатолійович Косих (з 1998 року головна посадова особа міста – міський голова – обирається безпосередньо жителями міста), з 2002 року – Олександр Володимирович Соколов.*

Заступниками голови міської ради (з 1998 року – секретарями ради) працювали Віталій Анатолійович Косих (1990-1991р.р.), Григорій Володимирович Раков (1992-1994 р.р.), Микола Дмитрович Бондаренко (1994-1998р.р.), Володимир Петрович Павленко (1998-2002 р.р.), Володимир Петрович Купріяненко (2002-2006 р.р.). Секретарем міської ради V скликання в квітні 2006 року обраний Віталій Віталійович Голець.

7 грудня 1990 року з прийняттям Закону “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” місцеве самоврядування було визнане на законодавчому рівні. Прийняття цього закону стало першою спробою трансформувати місцеві ради (які на той час входили до єдиної системи органів державної влади) всіх територіальних рівнів до органів місцевого самоврядування і, тим самим, перейти до демократичної децентралізованої системи, базуючись на визнанні місцевого та регіонального самоврядування.

З прийняттям Конституції України 1996 р. місцеве самоврядування набуло конституційного статусу, стало однією з засад конституційного ладу України.

21 травня 1997 року був прийнятий новий Закон “Про місцеве самоврядування в Україні”. Цей закон, відповідно до Конституції Укра­їни, визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Україна зробила важливі кроки на шляху становлення та конституційного закріплення основ місцевого самоврядування. Протягом менше ніж двох десятиріч в Україні відбулася не тільки трансформація структури місцевої влади, причому неодноразово, а й зміна поглядів на місце і роль місцевого самоврядування в утвердженні України як європейської демократичної держави. Нинішня система міського самоврядування у місті Чернігові включає:

Територіальну громаду міста – первинний суб’єкт міського самоврядування, який може безпосередньо вирішувати будь-яке питання, що віднесене Конституцією України та законами України до відання місцевого самоврядування.

· Міську раду – представницький орган міського самоврядування, який складається з 50 депутатів, обраних за пропорційною системою.

· Чернігівського міського голову.

· Виконавчі органи міської ради – виконавчий комітет, відділи і управління міської ради.

· районні у місті ради.

· виконавчі органи районних у місті рад – виконавчі комітет, відділи та управління районних у місті рад.

· органи самоорганізації населення.

· Міська і районні у місті ради, міський голова, голови районних у місті рад, виконавчі органи міського самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених законами України.

Незважаючи на певні позитивні зрушення в розвитку місцевого самовряду­вання після його закріплення в Конституції України як засади конституційного ладу, прийняття базового Закону України “Про місцеве самоврядування в Ук­раїні” та ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування, становлення і розвиток місцевого самоврядування триває і йде непросто. Каменями спотикання є:

· По-перше, відсутність значної кількості законів, які мають регулювати питання діяльності органів місцевого самоврядування.

· По-друге, не зроблено чіткого розподілу предмету відання та повноважень між державними органами влади та органами місцевого самоврядування.

· По-третє, і це є найважливішим, не створено матеріально-фінансової бази для здійснення місцевого самоврядування.

Своєрідним засобом саморегуляції територіальної громади, системи місце­вого самоврядування є реалізація права видавати власні нормативно-правові акти, що прямо передбачено Конституцією України (ст. 44) та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”, який визначає нормотворчі повноваження представницьких органів місцевого самоврядування (ст. 26).

Піклуючись про вирішення повсякденних питань життєдіяльності міста, Чернігівська міська рада, поряд з цим, особливу увагу приділяє розробленню актів міського самоврядування, спрямованих на забезпечення сталого розвитку міста, залучення чернігівців до вирішення міських проблем.

Ще депутатами першого скликання затверджений герб міста, прийняте програмне рішення “Про статус міста Чернігова”.

Серед етапних нормативно-правових актів Чернігівської міської ради, І –ІV скликань можна назвати рішення “Про обсяг повноважень Деснянської та Новозаводської у місті рад”, Генеральний план міста.

Ґрунтуючись на напрацюваннях попередників, значно активізувала нормотворчу діяльність рада V скликання. Так, за два роки прийнято нові Правила благоустрою міста, Правила забудови та використання території (місцеві правила забудови), Стратегічний план економічного розвитку міста.

11 жовтня 2007 року був затверджений Статут територіальної громади міста, робота над проектом якого розпочалась ще в 2000 році. Статуту територіальної громади належить Особливе місце серед інших нормативно правових актів. Саме Статут визначає механізм реалізації конституційних прав громадян на участь в здійсненні місцевого самоврядування, зокрема, проведення громадських слухань та загальних зборів громадян за місцем проживання, вияв місцевої ініціативи тощо.

Слід також зазначити, що однієї з умов сталого розвитку міста, є розширення обсягів залучення інвестицій. Український досвід показав, що більш привабливим для інвестора є ті територіальні громади, в яких визначена мета та ціль розвитку, шляхи їх досягнення, де розроблені та нормовані механізми участі жителів у вирішені міських проблем. Тобто, інвестор надає перевагу тим населеним пунктам, які мають стратегічні плани розвитку та Статути територіальних громад.

Статут – це не просто документ, регламентуючий діяльність територіальної громади та її взаємостосунки з представницькими виконавчими органами. Статут може і повинен виступати своєрідним засобом згуртування територіальної громади на відстоювання своїх прав на місцеве самоврядування. Тобто, це один із елементів створення самої громади, адже процес становлення громади, як спільноти, а не простої сукупності жителів міста, ще тільки триває. За цих умов Статут може мати не лише юридичне, а й морально-психологічне і навіть політичне значення.

На жаль, хотілося і можна було б зробити більше для того, щоб самоврядування посіло гідне місце у системі публічної влади в Україні, в тому числі і Чернігові, але негативну роль у цьому відіграє психологічний аспект: неготовність значної частини депутатів усіх рівнів, державних чиновників та й пересічних громадян до сприйняття таких основних положень чи елементів місцевого самоврядування, як його автономність і самостійність у вирішенні всіх питань місцевого життя за наявності достатнього фінансування.

Історія розвитку місцевого самоврядування в Україні і Чернігові зокрема дає ключі до розуміння багатьох сучасних проблем цієї інституції. Існуючі сучасні суперечності у відносинах між органами місцевого самоврядування та органами державної виконавчої влади, представницькими і виконавчими органами рад є неминучими, бо в тій чи іншій мірі вони існували протягом усієї історії місцевого самоврядування в Україні. Важливо, щоб ці протиріччя не виливалось в протистояння та конфронтацію. Такі суперечності можуть і повинні бути введені в русло нормальних ділових взаємовідносин шляхом чіткішого розмежування повноважень між цими органами, надання органам місцевого самоврядування можливості самостійно визначати джерела наповнення своїх бюджетів, достатніх для виконання їхніх функцій.

Розвинуте місцеве самоврядування має, зрештою, стати основою демократичного ладу.

Секретар Чернігівської міської ради В. Голець

Виконавчий директор

Чернігівського регіонального відділення

Асоціації міст і громад України В. Павленко

 

 

 

09.06.2008 19:57 Віталій ГОЛЕЦЬ

Журналісти - напишіть міську програму розвитку ЗМІ. Для себе!

6 червня, на День журналістів я закликав журналістів розробити програму розвитку ЗМІ в м. Чернігові. З такою ініціативою я виступив під час „Журналістського коктейлю”, який я організував 6 червня в Чернігівському медіа-центрі „КОЛО”.

Ринок преси в Чернігові розвивається дуже бурхливо. З’являються нові видання, вдосконалюються старі… Тому, на мою думку на міському рівні потрібно розробити та затвердити комплексну програму розвитку преси. Ще в 2006 році звертався до двох депутатів, які є видавцями або власниками ЗМІ з проханням надати відповідні пропозиції, але так нічого і не отримав.

Може це й краще – сьогодні я пропоную вам, журналістам, давати свої пропозиції та бачення цієї програми. Потім ми створимо робочу групу, куди ввійдуть редактори, видавці та депутати і створимо відповідну програму.

Як секретар міської ради, беру на себе зобов’язання, що ця програма буде винесена на розгляд депутатів Чернігівської міської ради.

На думку мою думку, ця програма має включати сприяння влади в вдосконаленні мереж розповсюдження місцевої преси, сприяння роботі журналістів, покращення доступу до інформації тощо.

Я не фахівець в цьому, тому і звертаюся до вас, адже краще журналістів цю програму ніхто не напише. Пропозиції залишайте в коментарях або звертайтеся до мене безпосередньо.