Високий Вал

Останнє оновлення 18:13 понеділок, 26 червня

Укр Рус

22.06.2017 09:54    Олег ГОЛОВАТЕНКО

5 копійок про гомодиктатуру Facebook

Браття і сестри!

Кілька днів тому захисники прав п*****сів провели відомий марш. І не те, щоб організаторів дійства сильно обходили права ЛГБТ. Їх цікавить лише тактична мета - гранти і стратегічна - встановлення гомодиктатури (це коли буде все за розкладом, хочеш ти цього чи ні). За аналогією з "диктатурою пролетаріату", де пролетаріат постраждав одим з перших.

В процесі проведення маршу вже постраждало право киян на вільне пересування містом, наприклад. Адже весь центр був перекритий.

Тема настільки для мене особисто нецікава, що я обійшовся лише іронічно-саркастичним коментарем під якимось дописом на Faceboook. Навіть вже не пригадую, під яким. Про те, що права копрофагів і педофілів також не дотримані))), а захищати права п*****сів краще одразу в ліжку. Інакше якось нечесно виходить і нагадує, ніби колона мерседесів їде захищати права трудящих.

Оце і все! І що ж Facebook? Модератори соцмережі з числа лоббістів майбутніх гомо-диктаторів зреагували суворо і без жодного почуття гумору. Блок на три дні з повним обмеженням в правах. В тому числі на висловлення думок і навіть на спілкування в чаті. Це такі собі елементи дресури й привчання до того, що Фейсбук-товариство скоро стане гомо-товариством. А може вже віддалено таким насправді і є.

13.06.2017 20:33    Руслан СОТНИК

Зустріч біля третьої парасолі

 Що краще: щоб мрії збувалися, чи хай краще залишаються мріями.

Що буде кращим стимулом для творчості?  

Що дасть відчуття щастя?

Звичайно, мрії повинні збуватися. Хоч інколи. 

Нечасто. Щоб було відчуття свята.

Коли ж мрії не збуваються, то  це  - безнадія.

А  вона ні до чого хорошого не приводить.

 

 

06.04.2017 20:42    Петро АНТОНЕНКО

Газета "Світ-інфо": 5 років, 100 номерів

Сьогодні. 6 квітня, вийшов ювілейний 100-й номер газети «Світ-інфо», яка до того ж, недавно, в лютому, відзначила 5-річчя.

Хочу, офіційно кажучи, прозвітувати перед читачами за ці 5 років і 100 номерів. А оскільки є і засновником, і редактором газети, то  варто  бодай коротко  представитися.

Родом з села Авдіївка Куликівського району, красивого села на березі Десни. Там жив  до армії, а після неї, понад 40 років і по сьогодні мешкаю в райцентрі Куликівка. Професійний журналіст, закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. І майже все трудове життя у пресі, окрім двох років армії і кількох років після неї   —  робітником на заводах. Найдовше працював у Куликівській райгазеті, також десь 20 років у знаменитій колись  газеті «Сіверщина», в тому числі 12 з половиною років редактором. Далі — 8 років у Києві,  у всеукраїнській газеті «Слово Просвіти». Це постійно суміщалося, то  ж, ще працюючи в одній газеті, вже починав і в наступній. Ось так, працюючи в «СП», почав свою газету.

«Світ-інфо» — Чернігівська обласна газета, тобто з правом передплати і поширення на території області. За юридичним статусом —  приватна газета, тобто засновником її є конкретна людина.

Коротка довідка. У нас гарне, демократичне законодавство про засоби інформації, починаючи з норм Конституції, яка забороняє цензуру, до профільних законів. Згідно Закону про пресу, засновниками газет, загалом друкованих видань, тобто тими, хто їх створив, отримав від держави Свідоцтво про державну реєстрацію видання, простіше кажучи, — власниками ЗМІ можуть бути багато хто.  До недавнього часу  — органи влади, які , починаючи з минулого року, згідно роздержавлення преси,  виходять з її засновників. Зараз же засновниками можуть бути  господарські структури, партії, громадські організації і т.д. І в тому числі, що  навіть іде першим рядком у статті закону, — громадяни України.

Тобто, створити видання, стати його засновником доволі просто. А далі — твій клопіт, як видавати газету. Ти автоматично вступаєш у роль  видавця, редактора  або наймаєш таких.

Що спонукало  мене створити газету? Три основні мотиви.

Перше: мені це стало цікаво. Будучи понад 40 років у пресі, весь час був у наймах. І ось захотілося мати власну газету, де ти можеш друкувати те, що хочеш, і не друкувати те, чого б не хотілося.

Друга причина — хотілося  щось зробити для становлення нової української преси.

Третя причина дотична до другої: бажання щось зробити для творення нормального громадянського суспільства. Тут треба дещо пояснити. Буваючи протягом більш як 20-ти років на різних столичних з’їздах, віче, форумах і інших акціях, не раз чув бідкання представників так званих національно-демократичних  сил, який у нас слабкий національний інформаційний простір. Самі бідкання! Між тим, ці сили практично нічого не робили для його становлення, торочили, що це важко, неможливо.

11 лютого 2012 року вийшов перший  номер газети «Світ-інфо». За 2012 — 2013 роки вийшло 22 номери, тобто в середньому один на місяць, здебільшого на 12-ти сторінках.  І лише з 2014-го газета в кілька разів збільшила «продукцію»: стала виходити кожні 2 тижні і на 16-ти сторінках, деякі номери виходили на 20-ти. З 2015-го року газета йде по передплаті. Поки що передплатників кілька сотень, хоч потенційно вони є в кожному селі ( у нас десь 600 поштових відділень). Проблема — як дійти до цього передплатника.

Газета специфічна, на мислячого читача. В ній відсутня телепрограма, і не лише через те, що газета не щотижнева, а й через те, що шкода відводити цілі сторінки на цю «полову». Також нема в газеті чорноти, жовтизни, затуманення мізків у вигляді містики, жахів, гороскопів, «місячних календарів» і т.д.

Натомість спроба синтезу, поєднання серйозних тем і тем цікавих.

Газета має чітку структуру: сторінки інформації і коментарів, історія, література. Остання сторінка «Світ домашнього читання» незмінно виходить у такому форматі всі 100 номерів!

Про першу половину номера — коротко: тут все  найважливіше про події в області, Україні і світі. Це — поточне, те, що з роками цікаве хіба як  фіксація подій, які відбувалися.

Головне — друга половина номера. Адже газета за суттю є просвітницькою. І тут дві ключові теми: історія і література. Почну з останнього, літератури. Одразу з прикрістю констатую що літературна тема вкрай слабо подається в газетах області. З усіх більш як 10-ти обласних газет лише дві ведуть цю тему постійно, тобто в кожному номері, це «Деснянська правда» і «Світ-інфо». 

 Літературна тематика —    це, звичайно, поточне  про вихід нових книг, літературні події і т. д. Але головне тут  інше. Хотілося представити творчість видатних письменників світу: розповідями про них, цитатами і афоризмами з їхніх творів, нарешті самими творами.

Таким чином в газеті було представлено десятки письменників. Звичайно, українська класика: Шевченко. Франко, Леся Українка. Сосюра,Симоненко, Стус, Ліна Костенко,  Драч. Олійник, також  репресовані, заборонені раніше автори — Іван Багряний, Майк Йогансен, Оксана Лятуринська.

Варто згадати і такий проект, як публікацій книги  «Антологія лауреатів премії імені Михайла Коцюбинського» в царині поезії, десятки поетів нашої області і України. 

І, звичайно, світова класика. Ось хто з`явився на сторінках газети за ці роки: Габріель Гарсіа Маркес. Мопассан,  О. Генрі., Цвейг,  Екзюпері,  Чапек,  Ремарк,  Джек Лондон, Честертон, Шолом Алейхем, Гашек. А якщо детектив — то класика. Таким чином в газеті було надруковано аж 4 оповідання королеви детективу Агаті Крісті, причому, великі, по 2—3 газетні сторінки. А ще — Конан-Дойл, Буало-Нарсежак. Прекрасні імена!

Тепер про історію в газеті. Нині вона займає по 5 сторінок у кожному номері. Перше — це маловідомі, раніше заборонені чи спотворені сторінки радянської історії. Це , безумовно, цікавить читачів, хоча б тому, що багато людей жили в ті часи і можуть порівняти те, що вони бачили, що їм торочила пропаганда з тим, як це відкрилося нам зараз.  Вже навіть у першому, скромному номері газети, на 8 сторінок, було вміщено дві  такі великі публікації : невідоме про Чорнобильську катастрофу і таємниці роману «Майстер і Маргарита» і його автора Михайла Булгакова.

Назву найбільш помітні просвітницькі проекти з історії. Це публікації кількох книг:  Сергій Леп`явко — «Коротка історія Чернігова», Г. і С. Самойленки —  «Ніжин — місто європейське», Б. Домоцький —  «Новгород-Сіверський —місто  європейське», книга Данила Яневського про історію України. Зараз друкується книга чернігівських істориків «1917 рік на Чернігівщині».  Назву і своє дослідження , надруковане майже у 20-ти номерах, — «Від Рюрика до Миколи ІІ», генеалогія правителів  Київської Русі, Московії, Росії.  

Був великий просвітницький проект «Музеї і заповідники Чернігівщини», де публікації йшли протягом півроку. Також кількамісячний проект «Батурин — Гетьманська столиця», це десятки публікацій науковців Національного заповідника.  Додам численні великі публікації з історії України часів Київської Русі,Козаччини, ХХ століття. Також велика кількість публікацій про тоталітарний комуністичний режим. Статті про наших відомих земляків, краєзнавчі публікації. Варто назвати деяких авторів газети Це доктор історичних наук, професор Сергій Леп`явко, кандидати історичних наук Володимир Бойко, Сергій Горобець, Тамара Демченко, краєзнавець Олександр Ясенчук. Є повна співпраця з українським інститутом національної пам`яті, друкувалося  інтерв’ю голови УІНП Володимира В`ятровича, постійним автором газети є представник УІНП в Чернігівській області Сергій Бутко. Друкується багато  публікацій за маловідомими раніше матеріалами архівів області.

Щодо історії міжнародної,  то можна згадати публікації про  війну СРСР в  Афганістані, бурхливі події в  Чехословаччині (1968 р.), Угорщині (1956 р.), Польщі(70—80-і роки), про маловідомі сторінки Другої світової війни.

Зараз триває цикл публікацій до 100-річчя Української національної революції. просвітницький проект «Сім чудес світу»,  рубрики «Історія: таємниці, відкриття, гіпотези», «Видатні особи світової історії».

Одне слово, писати є про що, відповідно,  читати в газеті теж є що.  Можна і на сайті  газети, який діє вже другий рік. Його адреса : http://svit11.wordpress.com

 

Заходять на сайт і читають на ньому газету читачі з десятків країн всіх континентів світу. 

24.03.2017 00:25    Тетяна РОМАНОВА

Проїзд в маршрутка: ціна росте, а якість ні!

 Чернігівці за досить короткий час вже пережили та побачили результати кількох підвищень платні за проїзд у громадському транспорті. І кожного разу при піднятті тарифу на міські перевезення чернігівці задаються справедливим запитанням: «Якщо ми маємо платити більше, то який сервіс ми отримаємо і чи зміниться рівень надання послуг пасажирських перевезень?» Зазвичай, це питання зависає в повітрі − і в результаті ми продовжуємо їздити в старих автобусах із жахливим сервісом. 

Не пройшло й року після минулого підвищення вартості проїзду − і в нас складається та ж сама ситуація. Перевізники вимагають підвищення вартості проїзду в розрізі від 6 до 7 грн, а влада, начебто дотримуючись балансу між інтересами пасажирів та перевізників, готова підвищити вартість проїзду до 4 грн, аргументуючи цю необхідність підвищенням мінімальної заробітної плати та підвищення палива на 12%.
Ми дещо проаналізували ситуацію з наміром підняти вартість проїзду і зробити певні висновки. І маємо авторитетно заявити наступне:
 
1. Абсурдність розрахунків. Судячи з розрахунків управління економіки міської ради щодо середньої зваженої величини тарифу, розрахунки, подані перевізниками, вже є неадекватними і дуже вже завищеними. Згідно з розрахунками управляння економіки міськради, проїзд у громадському транспорті має бути 3,83 грн (автобуси «РУТА» без кондукторів) та 3,92 грн (автобуси «ПАЗ» із кондуктором) без урахування відсотка на оновлення транспортних засобів. До речі, ідею в 4 грн ще задовго подав міський голова, а вже після цього ми отримали аналогічні розрахунки від управління економіки. Їхні представники аргументують завищені цифри перевізників тим, що показник пасажиропотоку у майже всіх перевізників дуже занижений, аніж є насправді. За логікою та за результатами розрахунків з боку перевізників, майже всі транспортні засоби курсують містом із… ледь заповненим салоном! Хоча всі ми живемо в одному місті і всі розуміємо абсурдність таких даних.
 
2. Відсутність гарантій. Нам дуже хотілось би зрозуміти логику дій влади, котра в черговий раз піднімає вартість проїзду в громадському транспорті: за що саме ми платимо? який сервіс отримаємо? чи відбуватиметься оновлення транспортних засобів, чи й далі будемо їздити в халабудах на колесах? Згідно умов договору на перевезення та інвестиційної угоди (за наявності), перевізники зобов’язувались оновлювати транспортний засіб протягом дії договору (в основному 5 років). Хтось із перевізників зобов’язувався купувати новий транспорт рівними чистинами протягом дії договору, хтось протягом усього часу дії договору, а хтось взагалі із великим сумнівом про це говорив. Тобто чіткості в цьому не було. Хоча після того, як перевізники виграли конкурс, їх риторика різко змінилась і вони вже не готові до виконання всіх тих умов роботи, про які говорили до конкурсу. Окрім того, представник найбільшого перевізника зауважує, що при тарифі в 5 грн він буде їздити в нуль. Цікаво, за цією логікою зараз перевізник працює собі «в мінус»?! Ну, ви самі розумієте абсурдність цього твердження. Тож гарантій, що перевізник за вартість проїзду в 4 грн буде оновлюватись і працювати на покращення якості надання послуг, взагалі нема. 
 
Як, на наш погляд, має відбуватись процес реформування громадського транспорту?
При кожному підвищенні проїзду в громадському транспорті перевізники запевняли, що у вартість проїзду закладений відсоток оновлення транспорту. Але, на жаль, суттєвих оновлень за весь цей час взагалі не було, окрім 27-го маршруту, де перед черговим конкурсом із метою обійти конкурента  в 2016 році з’явились нові автобуси. Я вже не говорю про виконання умов роботи перевізників − наразі діє правило «я сам собі хазяїн, хочу − везу, хочу – ні». А отже чернігівцям сьогодні потрібні чіткі гарантії, що при черговому підвищенні місто не залишиться знову обдуреним!
 
Для цього потрібно:
А) Отримати цілковиту готовність від перевізників працювати для людей та підвищувати якість послуг пасажирських перевезень.
Б) Сформувати чітке бачення розвитку громадського транспорту в місті. На сьогодні ані пасажири, ані влада не розуміє, який має бути громадський транспорт через 5−10 років та які кроки треба робити вже зараз.
В) Надати чітке аргументування підвищенню вартості проїзду та оприлюднити прозоре тарифоутворення проїзду в громадському транспорті.
С) Отримати гарантії та чіткі зобов’язання від перевізників оновлювати транспортні засоби та підвищувати якість надання послуг пасажирських перевезень.

Висновок:
Мотивацію приватних перевізників зрозуміти можна. Вони займаються бізнесом і мають нормальне бажання збільшувати свої прибутки, та ще й з мінімальними витратами для цього. А ось головна функція місцевої влади − зрозуміти адекватність їх намірів і тих розрахунків, які вони подали, та захистити права й інтереси чернігівців. І тільки мудрість та бажання влади працювати в інтересах чернігівців зробить свій результат. Або ж їх відсутність…
 
 
                                            Тетяна Романова, 
депутат Деснянської районної 
ради у місті Чернігові

20.03.2017 13:21    Тетяна РОМАНОВА

Як працюють штрафні санкції для перевізників?

Перевізники, котрі систематично порушують права пасажирів під час перевезення, понесуть фінансове покарання. Саме з таким нововведенням був прийнятий договір на перевезення з кожним перевізником в січні 2017 року. Окрім того, що наразі перевізник має шанс понести фінансове покарання за порушення умов договору, так ще й зобов’язується обладнати свої транспортні засоби GPS-трекерами для відслідковування місцезнаходження автобусів і встановити систему для електронного квитка. 
Всі ці нововведення безумовно є маленькою надією на світло у кінці тунелю.  
Але є й інша сторона в цій ситуації. Це складність в доведенні порушення водієм чи кондуктором на маршруті. Наприклад, офіційно довести фактичну відсутність громадського транспорту у вечірній час без системи моніторингу за рухом транспорту дуже складно, хоча й можливо. Або ж довести, що водій або кондуктор палив в салоні або розмовляв по телефону під час руху теж не так просто.
 
Для того, аби прояснити ситуацію зі штрафними санкціями, я спробую пояснити як це працює. 
 
1) Телефонні розмови за кермом та паління в салоні.
Уявимо ситуацію, що ви стали свідком, як водій вже тривалий час розмовляє по телефону під час керування транспортним засобом або ж палить у салоні, чим створює дискомфортне та небезпечне перевезення пасажирів. За це в договорі з перевізником перебачений штраф в розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Але це ще треба довести. 
Інструкція така: 
1. Фіксуєте на камеру телефона, або ж іншим способом факт паління або розмов по телефону в салоні. 
2. Запам’ятовуєте номер маршруту та номер транспортного засобу.
3. Телефонуєте в Управління транспорту та зв’язку з повідомленням про порушення або ж письмово надсилаєте звернення на адресу управління з відео про порушення. Вони мають виїхати на лінію, перевірити маршрут та встановити факт порушення. 
4. Чекаєте на реакцію з боку міської влади та перевізників, а також самостійно тримаєте ситуацію під контролем. 
2) Найбільший штраф передбачається за невиконання розкладів руху (недотримання інтервалів руху) або відхилення від схеми маршруту автобусів – 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Це порушення ми спостерігаємо, певно, кожного дня, особливо в вечірній час. Але з покаранням саме за цим пунктом все в рази складніше, поки не з’явиться система моніторингу та відслідковування руху громадського транспорту. А вона-таки в найближчий час має з’явитись, і тоді вже не буде ніякої проблеми зібрати доказову базу щодо порушення перевізника саме за цим пунктом. Міська влада матиме кожного дня звіт за роботу кожного перевізника та фактичний відсоток виконання рейсів по маршрутам. І вже тоді не буде ніякої проблеми покарати перевізника за недотримання графіку руху. 
На сьогоднішній день, ставши свідком систематичного недотримання інтервалів руху громадського транспорту, ви можете тільки залишити скаргу в управління транспорту та зв’язку і представники управління будуть вимушені провести перевірку по цьому факту. 
 
3) Причиною переповненості транспортних засобів на маршруті може стати саме зменшення кількості одиниць транспорту на лінії. Яскравим прикладом такого порушення є ситуація з маршрутом №25, коли люди в час-пік не можуть виїхати на роботу. А отже за це також передбачений штраф - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (у разі самостійного збільшення/зменшення перевізником кількості транспортних засобів, зміни їх класності чи пасажиромісткості без згоди організатора).
4) Якщо транспортний засіб знаходиться у неналежному технічному, естетичному і санітарному стані і ці недоліки не усувались вже тривалий час (наявність залишків внутрішньої та зовнішньої реклами або екіпіровки, явні пошкодження сидінь, підлоги тощо)  – тоді перевізнику за таке порушення загрожує штраф у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  
В цьому випадку також важливо зафіксувати пошкодження на камеру телефону, фотоапарату чи іншим зручним способом. 

Процедура покарання:
1) Управління транспорту та зв’язку отримує від вас звернення (скаргу) щодо порушення умов договору (краще, щоб це було офіційне письмове звернення).
2) За вашим зверненням управління проводить перевірку. У випадку підтвердження факту порушення на перший раз перевізнику виноситься попередження (припис) та надається 10 днів для усунення виявлених порушення. Якщо ж через 10 днів при повторній перевірці будуть виявлені порушення – накладається штраф у розмірі, який зазначений у додатку до договору про перевезення.
3) Після цього управління надає офіційну відповідь на ваше звернення (скаргу) та повідомляє про вжиті заходи щодо усунення виявлених недоліків в термін, передбачений чинним законодавством.
Підставою для сплати штрафних санкцій є акт перевірки, який направляється перевізнику. Кошти сплачуються до міського бюджету.
 
Окрім цього, згідно договору на перевезення перевізник ризикує взагалі втратити маршрут у разі:
- не усунення перевізником трьох і більше порушень умов договору.
- не сплати трьох і більше штрафних санкцій, нарахованих відповідно до договору, встановлених в акті перевірки.
- невиконання інвестиційного плану-зобов'язання з оновлення рухомого складу, викладеного у додатку до договору.
- порушення перевізником строків обладнання транспортних засобів GPS-трекерами та встановлення електронного квитка. 
 
 
Підсумовуючи, хочу зауважити, що аби все те, що так гарно і правильно написано в договорі, виконувалось – не мали б проблем з порушниками в сфері громадського транспорту. Тому тільки наполегливість і активність громадян може змінити ситуацію на краще.  Будьте активними, користуйтесь існуючими інструментами на користь місту.  
 
 
 
Тетяна Романова

 

16.02.2017 16:37    Дарина СИРОПАРА

Очисні споруди на Стрижні побудують у будь-якому випадку

15 лютого відбувся виконком Чернігівської міської ради, на якому погодили проект змін до Програми з поліпшення екологічного стану міста Чернігова на 2016-2017 роки.

Зміни стосувалися:

1. Збільшення фінансування будівництва пункту тимчасового утримання тварин на 2,3 млн. грн. (загальна сума проекту становитиме 6,5 млн. грн.).

2. Розроблення режиму експлуатації річки Стрижень за 110 тис. грн.

3. Збільшення суми за реконструкцію гідротехнічної споруди на р. Стрижень по вул. Героїв Чорнобиля на 3,3 млн. грн. (загальна сума проекту становитиме 7,4 млн. грн.). 

 

Екологи мали зауваження тільки до третього пункту змін. Основним аргументом була науково обґрунтована послідовність дій з поліпшення екологічного стану Стрижня, де першочерговим заходом є будівництво локальних очисних споруд на основних випусках зливових вод у річку. Зараз там є спуск зливових вод без будь-якої попередньої очистки. Тобто відбувається постійне потрапляння у річку піску, нафтопродуктів, різних органічних забруднювачів, що призводить до цвітіння води, замулення, мору живих організмів.

Присутні на виконкомі екологи Дарина Сиропара та Олександр Федун наголошували, що ремонт гідроспоруди (дамби) дасть довготривалий очікуваний ефект тільки в разі усунення потрапляння забруднювачів до річки. Для значного покращення ситуації зі Стрижнем необхідно поставити локальні очисні споруду на декількох найбільших спусках зливових вод, найперше – в районі Чорториївського яру.

 Фото - Владислав Савенок

 

Та ситуація на разі склалася така, що кошторисний проект ремонту гідроспоруди є, хоча його необхідно корегувати, а з готових проектів локальних очисних споруд є тільки один – на Марїній рощі.

Отож, виконавчий комітет підтримав запропонований УЖКГ проект рішення без змін.

Члени виконкому, міський  голова Атрошенко В.А. та начальник Управління ЖКГ Куц Я.В. публічно пообіцяли, що як тільки проекти на будівництво локальних очисних споруд будуть готові, всі вони підтримають рішення щодо виділення коштів на будівництво. Якщо коштів екологічного фонду Чернігова вистачати на це не буде, то кошти будуть взяті із бюджету розвитку міста, та все ж очисні споруди побудують.

 

Також на стан Стриженя негативно впливають врізки каналізації приватного сектору в річку. На мою думку, штрафування за несанкціоновані скиди не вирішить ситуацію загалом. Потрібно сприяти підключенню цих жителів до централізованого водовідведення.


Фото - Владислав Савенок.

 

Дарина Сиропара,

депутатка Новозаводської районної

у місті Чернігові ради

14.02.2017 21:20    Дарина СИРОПАРА

Добудова пункту утримання тварин та ремонт дамби на Стрижні – які зміни планують до екопрограми міста Чернігова

15 лютого планується виконком Чернігівської міської ради, на який вноситься питання про зміну Програми з поліпшення екологічного стану міста Чернігова на 2016-2017 роки.

14 лютого відбулась зустріч начальника Управління ЖКГ Куца Я.В. з екологами та громадськістю, які мали б "погодити" проект змін до екопрогорами.

 

Які зміни пропонує розробник програми – Управління ЖКГ:

 

1. Збільшення фінансування будівництва пункту тимчасового утримання тварин на 2,3 млн. грн.

 

Роман Старіков (начальник КП "Зеленбуд" Чернігівської міської ради, якому буде підпорядковуватися пункт) доповів, що при вивченні ним кошторисного проекту, за яким будується пункт, побачив багато суттєвих недоліків. Він з’їздив до Львову, де вже є аналогічний пункт, в якому крім утримання тварин є ще ветклініка, готель для домашніх тварин та можливість зробити аналізи тваринам. На основі отриманого досвіду Старіков запропонував проектувальникам внести зміни до кошторисного проекту. Після цього вже добудувати пункт.

Зміни торкаються облаштування опалювальної приймальні для тварин (де вони будуть на карантині 4 дні після відлову), облаштуванню післяопераційного ізолятору. В кожній із цих зон буде 24 окремі вольєри для тварин. Самі вольєри будуть з нержавіючої сталі з подавачами їжі. Кількість операції, що може здійснюватись за день, збільшиться до 6. Кількість тварин, що може бути одночасно розміщена в пункті, не зміниться і становитиме 183.

Також зміни торкнуться виду опалення пункту – замість електричного котла буде більш економічний та незалежний від енергоносіїв твердопаливний.

Змінений кошторисний проект практично готовий, сума змін відома – 2,3 млн. грн. (тепер вся сума за будівництво пункту складає 6,5 млн. грн.). Орієнтовний термін закінчення будівництва – півроку.

Члени робочої групи погодили цей пункт змін екопрограми.

 

 2. Розроблення режиму експлуатації річки Стрижень за 110 тис. грн.

Важливий документ, який би регламентував роботу дамб Стрижня, при якій зберігався б необхідний гідрологічний та екологічний стан річки.

Члени робочої групи погодили цей пункт змін екопрограми.

 

3. Збільшення суми за реконструкцію гідротехнічної споруди на р. Стрижень по вул. Героїв Чорнобиля на 3,3 млн. грн. 

Це питання було найбільш дискусійним. За його просування активно виступали тільки сам начальник УЖКГ Куц Я.В. та депутат Чернігівської міської ради Черненок М.П., який пролобіював реконструкцію гідроспоруди по вул. Єськова в 2016 році за кошти екопрограми (в тому районі він проводить будівництво багатоповерхівок).

Всі інші присутні члени робочої групи виступали проти затвердження збільшення фінансування на найближчому виконкомі, а й навіть взагалі проти реконструкції гідроспоруди (дамби) в цьому році.

Аргументи, які приводились:

1. Поки не розроблений режиму експлуатації річки Стрижень, недоцільно змінювати проект і реконструювати дамбу, адже може виявитись, що реконструкція не потрібна або потрібно буде проводити інші роботи з дамбою, аніж ті, що вказані в проекті зараз.

2. Не розроблені зміни до кошторисного проекту реконструкції гідроспоруди і сума збільшення робіт на 3,3 млн. грн. – це поки що тільки усне повідомлення проектувальника, не підкріплене жодними офіційними розрахунками.

3. Згідно техніко-економічного обґрунтуванню «Поліпшення екологічного стану річки Стрижень в м. Чернігові» для поліпшення цього екологічного стану передбачається наступна послідовність робіт:

- розвиток мережі зливової каналізації для відведення дощових вод;

- будівництво очисних споруд дощових вод;

- упорядкування русла р. Стрижень за межами затоплених водосховищами ділянок;

- встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг вздовж річки та водосховищ;

- реконструкція водоскидів на трьох водосховищах та проведення меліоративних робіт по ложу водосховищ;

- поновлення роботи насосної станції та трубопроводу для подачі води із р.Десна в р.Стрижень вище забрудненої території міста.

 

Отже, необхідно на початку виконати перші пункти, а вже потім доходити до реконструкції водоскидів. Тим паче, що один із них вже реконструйований, а жодної очисної споруди дощових вод за кошти екофонду ще не збудовані, хоча вони грають важливішу роль в покращенні екологічного стану річки Стрижень.

 

Думка більшості членів робочої групи – зняти цей пункт з проекту зміни екопрограми.


 

 Також на зустрічі було наголошено на необхідності оприлюднення:

1. Звіту щодо виконання Програми з поліпшення екологічного стану міста Чернігова на 2016-2017 роки за 2016 рік;

2. Розробленого проекту будівництва міні очисної споруди дощових вод в районі Чорториївського яру;

3. Розробленої концепції по озелененню міста Чернігова.

 

Дарина Сиропара,

депутатка Новозаводської районної

у місті Чернігові ради

17.01.2017 13:58    Семен БЕЛЬМАН

Дело тонкое…

 

И почил Давид... и был погребен в городе Давида.

 Времени же царствования Давида над Израилем было сорок лет:

 в Хевроне царствовал он семь лет

и в Иерусалиме царствовал тридцать три года.

(Библия. Книга Царей I) 

Под занавес  и так непростого для Украины 2016 года в политической жизни страны произошло непредвиденное событие, всколыхнувшее украинское общество. Совет Безопасности ООН 23 декабря принял резолюцию с требованием к Израилю «незамедлительно и полностью прекратить строительство еврейских поселений на оккупированных палестинских территориях, включая Восточный Иерусалим». Как проголосовала (буквально накануне 25-летия установления /26 декабря1991 г./  дипломатических отношений между Украиной и Израилем) Украина  эту вынесенную на обсуждение Сенегалом антиизраильскую резолюцию, известно. Политика, конечно, как и Восток, дело тонкое... Но не настолько тонкое, особенно для большой европейской страны, чтобы не просчитать и не подумать при принятии серьёзных решений: кто наш друг – и вообще, много ли, собственно, сегодня, в тяжелейший для Украины исторический период, имеется у неё друзей? Тем более такое голосование кажется странным на фоне того, что 16 ноября делегация Израиля в ООН проголосовала за резолюцию, инициированную Украиной, об украинском статусе Крыма. В этой резолюции, в частности говорится, что ООН «осуждает временную оккупацию Российской Федерацией части территории Украины – Автономной Республики Крым и города Севастополя – и подтверждает непризнание ее аннексии». Ещё более удивляет то, что за антиизраильскую резолюцию Украина проголосовала в компании с… Россией. Конечно, это голосование могло бы пройти и незамеченным (сколько антиизраильских резолюций приняла ООН в прошлом!), если бы не последовавшая незамедлительно жёсткая реакция израильской стороны: премьер-министр Израиля Биньямин Нетанияху отменил государственный визит в Израиль премьер-министра Украины Владимира Гройсмана. Вот тут-то и разгорелось…   Украинское общество по вопросу реакции Израиля разделилось. А меня такое положение дел даже обрадовало, ведь это говорит о политической зрелости украинского общества, поскольку ещё в недавнем прошлом все, в основном, единодушно занимали позицию противников Израиля.  Вот на том, как отреагировал украинский политикум на это событие, я и хотел бы кратко остановиться.

«Голосование Украины против Израиля в ООН выглядит странным и необдуманным», заявил министр внутренних дел Арсен Аваков и потребовал рассмотреть вопрос голосования против Израиля на заседании Кабинета Министров.

Другой активный украинский политик, депутат Верховной Рады многих созывов, в прошлом зам главы ВР и вице-премьер по гуманитарным вопросам в правительстве Юлии Тимошенко Владимир Томенко на сайте zik.ua написал: «Я не специалист в истории израильско-палестинских отношений, однако кое-что знаю об ООН. Поэтому напомню: Совет безопасности состоит из 5 постоянных членов и 10 непостоянных. Так вот, в составе ВСЕХ 14 стран Украина солидарно проголосовала за вышеупомянутую резолюцию. В свою очередь, США вообще воздержались, но не ветировали резолюцию, чем фактически ее поддержали!

Относительно нашей критики, то диспозиция такая: поскольку Израиль нас поддерживает (хотя далеко и не всегда…), поэтому и мы должны быть не с Россией и Венесуэлой, а с Израилем. Аргумент весомый, но у меня вопрос: а почему тогда мы должны быть против других наших ПОСТОЯННЫХ СОЮЗНИКОВ В ООН: Великобритании, Франции, Испании, Новой Зеландии, Японии, – которые всегда голосуют за Украину и тоже голосовали за резолюцию по вопросам израильских поселений?!».

Удивительно, как кандидат исторических и доктор политических наук, даже не стесняясь, заявляет: «я не специалист… однако кое-что знаю…».

Недавно по ТВ случайно наткнулся на очень интересную передачу из серии «Семь чудес Украины». Шёл фильм о заповеднике Аскания-Нова. Фильм был просто чудесный. Смотришь – и душой отдыхаешь. А автор и ведущий фильма – кто бы вы думали? – Николай Томенко.  С какой любовью и с каким знанием темы рассказывал он об истории заселения и развития южных степных районов Украины, как интересно он рассказывал об истории создания заповедника Аскания-Нова, о том, как появились в этих местах и как содержатся здесь сегодня привезённые с разных континентов бизоны, сайгаки, куланы, благородные олени...  Такие историко-просветительские проекты невозможно не приветствовать, а тем более подвергать критике, даже если там и есть шероховатости (которые, возможно, и могут обнаружить специалисты). А вот в публичных суждениях о проблемах, в которых речь идёт не о сайгаках и куланах, а затронуты судьбы стран и народов, нужно, если ты уж «не специалист», быть хотя бы как можно более осторожным. Вот поэтому, предваряя данный материал, я в качестве эпиграфа  и информации к размышлению умышленно поставил общеизвестную выдержку из библейского текста (подчеркну: признанного всеми текста!), сообщающую для тех, кому это неизвестно, чьим исторически является город, фигурирующий в резолюции ООН как «оккупированный» Израилем.

В  ситуации неожиданного общественного взрыва наш МИД должен был дать хоть какой-то комментарий о причине голосования «за». Приведём выдержку из комментария МИДа Украины.

«Наше государство на протяжении многих лет занимает последовательную и сбалансированную позицию в отношении израильско-палестинского конфликта. Мы выступаем за мирное сосуществование двух независимых государств – Израиля и Палестины. Урегулирование конфликта должно происходить исключительно мирными средствами. Украина, как и остальные постоянные и непостоянные члены Совета Безопасности ООН, а также Генеральный секретарь ООН неоднократно осуждала поселенческую деятельность Израиля, поскольку она противоречит международному праву».

Не буду комментировать некорректные моменты приведённого выше текста, гласящие  «Мы выступаем за мирное сосуществование двух независимых государств – Израиля и Палестины»,  поскольку «государства Палестина» никогда не существовало, да и сегодня идея такого государства есть только в проекте. А вот что касается «Украина, как и остальные постоянные и непостоянные члены Совета Безопасности ООН, а также Генеральный секретарь ООН неоднократно осуждала поселенческую деятельность Израиля, поскольку она противоречит международному праву», замечу: резолюция ООН, поддержанная Украиной, призывает Израиль «незамедлительно и полностью прекратить строительство еврейских поселений на оккупированных палестинских территориях». Так вот, для непосвящённых: «оккупированные палестинские территории», о которых ведётся речь, исторические области Израиля, и называются они «Иудея» и «Самария». Вот и получается, что иудеям кто-то запрещает строить свои дома в Иудее. Здесь я призову себе на помощь ещё один весомый документ. На последних страницах канонической христианской Библии традиционно размещены довольно подробные географические карты. Так вот, две из них озаглавлены так «Палестина: разделение между коленами Израилевыми» и «Палестина: царство Израильское и Иудейское». И в следующий раз, когда разговор зайдёт о том самом, всем «заинтересованным» советую взглянуть на эти карты… 

26 декабря, аккурат в день действительно исторического события – 25-летия заключения дипотношений между Украиной и Израилем, на сайте nv.ua (Новое время) появилась статья украинского политика, бывшего нардепа Тараса Чорновила под названием «Справжня ціна ізраїльської дружби. 17 прикладів».

 Начинается статья довольно пространно, если не сказать откровеннее:

«Дозвольте коротко повернутися до питання україно-ізраїльських відносин в контексті нашого голосування в Радбезі ООН. Тільки маленьке застереження: Біньямін Нетаньягу – один із спекулянтів, які часом пробують будь-яку критику влади Ізраїлю обзивати антисемітизмом і ледь не виправданням Голокосту. Євреїв я поважаю й глибоко шаную, як тих, що живуть в Ізраїлі, так і по всьому світу. І вони не винні, що іноді обирають собі паршиву владу. Тому прирівнювати Нетаньягу до всього єврейського народу – це так, ніби судити про всіх українців за інтелектуальним рівнем Миколи Азарова. А тепер про "наших баранів", тобто про підтримку ізраїльською владою України.». И далее Чорновил, манипулируя фактами, приводит 17 (!) «фактов» с целью обоснования своей позиции. Практически все его утверждения не выдерживают никакой критики. Остановлюсь только на почти анекдотичных 11 и 13 пунктах.

11. «Різко погіршилося ставлення до українських громадян у пунктах пропуску, особливо в Аеропорту ім. Бен-Гуріона. Зростає число відмов у в'їзді та хамство ізраїльських чиновників. Це явно контрастує з демонстративно доброзичливим ставленням до приїжджих із Росії.

13. Ізраїльські компетентні органи провадять щодо України практику торгівельно-санітарних воєн за методикою РФ. Наприклад, безпідставно заборонено експорт яєць під приводом наявності бактерії сальмонели. Після спростування незалежними експертизами звинувачень та запрошення ізраїльських спеціалістів для перевірки ситуації на місці й відновлення торгівлі, ізраїльські чиновники перестали відповідати на звернення української сторони».

Ну, знаете, чтобы докатиться в политических претензиях до высосаной из пальца, а фактически чисто технической проблемы «заборони експорту яєць» и формулировок «практику торгівельно-санітарних воєн», нужно быть действительно неординарным политологом…

Я несколько раз видел и слышал Тараса Чорновила на приёмах, который ежегодно устраивает Посольство Государства Израиль в Киеве по случаю Дня Независимости Израиля. Поверьте моему слову: там им говорилось об украинско-израильской дружбе несколько в ином ключе...  Интересен заключительный абзац статьи Тараса Чорновола «Справжня ціна ізраїльської дружби. 17 прикладів».

 «Що маємо в позитиві: ізраїльська делегація підтримала резолюцію ГА ООН щодо “Ситуації з правами людини в Криму”. Голосів і так було більше, ніж досить, але ми вдячні за підтримку кожній країні, а Ізраїлю подяку висловлювали спеціально на високому рівні». Ну, спасибо Тарас Вячеславович, что  хоть  закончил с ударением на слове «позитив».

Но не всё так грустно... Вот мнение украинского политолога, главного редактора и основателя Независимого культурологического журнала «Ї», генерального директора Львовской национальной галереи искусств  им. Бориса Возницкого Тараса Возняка:

«… А нещодавно і українці вклали свою посильну лепту у це світове божевілля.

Новоявлені українські "прагматики" від дипломатії з усіх сил лупанули в ексклюзивність українсько-єврейських стосунків – за компанію повісилися – з усмішкою провінційних ідіотів прострілили собі коліно – на засіданні Ради безпеки ООН проголосували за Резолюцію 2334, що засуджує дії Їзраїлю на Західному березі. Отакі ми пуристи...

Ба, більше – МЗС України запросило посла Ізраїлю в Україні Еліава Білоцерковскі для обговорення ситуації, що склалася після прийняття РБ ООН резолюції 2334 щодо становища на Близькому Сході. Послу Ізраїлю надали роз'яснення щодо мотивів, які зумовили позицію делегації України на підтримку згаданого проекту. МЗС підкреслило, що Україна дотримується "послідовної позиції".

 Одразу ж вискочили розумники з списками ізраїльських чи навіть єврейських "злочинів" щодо України та українців. У їхньому божевіллі їм просто не терпиться знову запустити в хід пекельну машину взаємних порахунків. Байдуже, що потрапивши у це пекельне коло, з нього не виберемось, як не вибралися наші попередники. Глибоко приховувана, м'яко кажучи, нехіть щодо євреїв нарешті отримала формальну легітимацію – нарешті можна жбурнути в обличчя євреям/ізраелітам все, що вони нам зробили чи не зробили... Причому жбурнути цілком легально, навіть з флером жертви – бо чого ж то вони так мало зробили для нашої України. Ну, і переконанням, що все зроблено у відповідності з міжнародним правом і т.д.

Реакція актуальної ізраїльської влади була жорсткою. Її одразу ж назвали істеричною. А як має реагувати малесенька держава, яка протистоїть величезному арабському чи, навіть більше, ісламському світу, який не приховує того, що його метою є зіпхнути її у Середземне море? Так, Ізраїль має атомну зброю, так, пручається – отак і пручається! І добре, що пручається!

А що має робити, коли він вже вкотре опинився між молотом і ковадлом – агресивним Сходом та імпотентним Заходом? Чи вам це чогось не нагадує? Так-так – саме ситуацію України. З одного боку скаженіюча Росія, а з іншого імпотентний ЄС… Як маємо реагувати? Мовчати, як тоді, коли віддавали Крим, коли нам заганяли ножа під шкіру у Донбасі? Вдавати, що нічого не відбувається? Чи істерикувати?»

Ну, и в заключении моего затянувшегося «краткого» обзора слова третьего президента Украины Виктора Ющенко из его интервью, которое он дал на канале 112.ua известной украинской журналистке Наташе Влащенко.

«Якщо ми в потрібний час не подали Ізраїлю руки, то що ми від цього виграли? Буде потрібно кілька років, щоб…».

А я думаю, всё перемелется значительно быстрее, ведь в удачном для украинско-израильских отношений минувшем ноябре Верховная Рада Украины ратифицировала соглашение между кабинетом министров Украины и правительством Израиля "о временном трудоустройстве украинских граждан в отдельных отраслях израильской промышленности", и соглашение это, по словам министра иностранных дел Украины Павла Климкина, «позволит тысячам украинцев официально работать в Израиле на тех же условиях, что и граждане этого государства». И нам остаётся только добавить: все буде добре!

 

10.01.2017 15:16    Тетяна РОМАНОВА

Транспортна реформа по-житомирські

 Поки Чернігів думає, як покращити транспортну систему міста, Житомир це робить. З перших днів роботи нової міської влади їх представники поставили собі реалістичний план на рік: центральні магістралі міста будуть вільні від маршрутних таксі, перевозити житомирян буде екологічно чистий транспорт. Міська влада обіцяла відремонтувати тролейбуси та трамваї, збільшити дохідну частину комунального підприємства та впровадити систему єдиного електронного квитка. Що з цього вдалося реалізувати і на якому етапі розвитку транспортної системи міста зараз Житомир, далі в статті.

Про Житомир

На початку нового року мала прекрасну можливість побувати у Житомирі та отримати досвід роботи громадського транспорту, яким залюбки поділився профільний заступник міського голови та його команда. Як відомо, розвиток громадського транспорту у Житомирі знаходиться вже на кілька кроків попереду від чернігівського. Вже досить давно в Житомирі працює GPS-система моніторингу роботи громадського транспорту, яка дозволяє відслідковувати роботу автобусів та контролювати виконання їх графіку. Вже зараз в тестовому режимі відбувається робота єдиного квитка. Принциповий підхід головного транспортника міста до роботи приватних перевізників теж дає свої результати. В минулому році вперше за довгі роки був розірваний договір в односторонньому порядку з крупним перевізником, який системно порушував умови договору.

Щодо вартості проїзду у Житомирі, то квиток в автобусі коштує 3 грн, в тролейбусі – 2 грн і в нічний час – 6 грн.

В Житомирі діючих є 23 автобусних маршрутів, 14 тролейбусних і 1 трамвайний. Автобусні маршрути обслуговують приватні перевізники, тролейбусні та трамвайні – комунальне підприємство «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління» (КП «ЖТТУ»).


Єдиний квиток

Як і в нашому місті, в Житомирі ще в минулому році почалась активна робота над пошуком гідних партнерів, компаній, що спеціалізуються на впроваджені єдиного квитка в сфері громадського транспорту. Була проведена велика кількість зустрічей з представниками різних кампаній. Зупинились на більш вигідній пропозиції, на їх погляд. І вже на початку нового року житомиряни перейшли в режим тестування єдиного квитка. А вже з березня місяця система єдиного квитка має запрацювати в реальному режимі. Місто починає впровадження єдиного квитка з комунального транспорту, а далі переходить до приватних перевізників.

Але для того, аби дана система була ефективною у використанні приватними перевізниками, міська влада планує перед тим провести кілька важливих кроків. Адже в даній системі передбачається плата за кілометраж, а не оплата за пасажирів.

1)     Прибрати дублювання маршрутів шляхом скорочення маршрутів – з 23 автобусних маршрутів планується залишити 18;

2)     Зміна маршрутної мережі, аби вона була вигідною для міста, над чим будуть працювати спеціалісти.

З урахуванням 110 одиниць техніки комунального господарства, обладнати кондукторів мобільним терміналом і кожен транспортний засіб одним стаціонарним валідатором, та друк 10 тис. карток обійшлося місту у загальну суму 8 млн. Орієнтовна собівартість самого обладнання мобільного валідатора 250 дол., стаціонарного з принтером  1200 дол. З літа відмовляються від кондукторів. Для них вже створена можливість перенавчання на водіїв або на контролерів.



 

GPS-система моніторингу

Система моніторингу вже досить давно працює у Житомирі, що створює зручність для пасажирів у користуванні міським транспортом. Місто має 7 «розумних зупинок» з електронним табло, де відображається час прибуття того чи іншого виду громадського транспорту. Також дана система дає можливість відслідковувати громадський транспорт не тільки на зупинці, а й в онлайні. А міській владі та перевізникам GPS-система дає можливість перевірити виконання рейсів та користуватись іншими можливостями, які дають цілісне розуміння роботи громадського транспорту.


Наявність самої системи звісно покращило ситуацію в місті з дотриманням графіку руху громадського транспорту, але не на 100%. Все ж таки існують певні нюанси, які поширені і в інших містах. Це повне або часткове невиконання вечірніх рейсів, з*їжджання з маршрутів та інше. За даними системи моніторингу, середній відсоток виконання рейсів – 60-70%. Це відбувається здебільшого із-за відсутності механізмів контролю. Тому зараз місто думає над введенням системи штрафів за порушення умов договору.

Орієнтовна вартість кожного GPS-трекера – 2600 грн, монтаж 300 грн, абонентська плата – 100 грн/місяць.



 

Капітальний ремонт тролейбусів

Комунальне підприємство «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління» обслуговує 14 тролейбусних маршрутів і 1 трамвайний.  Одночасно виходить на лінію 98 тролейбусів різного віку. План випуску тролейбусів на 2017 рік  ̶̶̶̶  130 одиниць.

Місто вже давно не купує тролейбуси. Вони займаються капітальним ремонтом. В минулому, 2016 році, було майже повністю відремонтовано 9 одиниць тролейбусів, на цей рік поставили собі план – 20 одиниць. На думку транспортників міста це є досить вигідно і якісно для міста. Найближчі 10 років тролейбуси після капремонтів взагалі не ремонтуються. Останній тролейбус відремонтовано за 650 тис. грн., коли новий «Богдан» коштує від 5,5 млн. грн. Вже на ремонт наступних одиниць розраховують витратити десь до 1 млн. грн з урахуванням нових технологій (пониження рівня підлоги та інше).

Також підприємство ставить собі плани на майбутнє випускати нові тролейбуси вартістю в 2,5-3 млн. грн по сьогоднішнім цінам.



Графік руху громадського транспорту

В Житомирі місто досить багато уваги приділяє саме розкладу руху громадського транспорту, адже розуміють, що це в рази підвищує рівень надання послуг пасажирських перевезень.

Окрім того, що в місті працює 7 «розумних зупинок» з електронним табло, де показано точний час прибуття автобусу чи тролейбусу, ще й похвилинний розклад розміщений в салоні громадського транспорту, на зупинках та в онлайні (на сайті комунального підприємства). Завдяки цьому житомиряни завжди знають, коли має прийти той чи інший вид громадського транспорту і на нього розраховувати.

Ціновий діапазон «розумної зупинки» від 125 до 135 тис. грн.



 

Нічні маршрути

Цікаво, що в минулому році було запроваджено нічні маршрути – 2 тролейбусні маршрути. Час нічних маршрутів: з 23.00 до 01.00. Далі з 4-ї години ранку – підвіз людей до електрички. Вартість проїзду – 6 грн.

Цікаво, що в новорічну ніч працювало 10 тролейбусів, які підвозили людей до головної ялинки міста. За словами представників комунального підприємства, навіть квитків не вистачило, такий був наплив людей. Таксисти дуже були злі, бо така ситуація дуже сильно вдарила по їх заробітку в новорічну ніч. За ніч по тарифу 6 грн з 23.00 кожна машина принесла по 1000 грн.

Висновок

Спостерігаючи вже тривалий час за роботою Житомирської міської влади та профільного заступника, можу припустити, що з такою роботою через кілька років це місто буде передовим в країні в сфері громадського транспорту. Ще раз переконуюсь в тому, що першочергово має бути бажання працювати в тій чи іншій сфері і зацікавленість міста в ефективних змінах, а далі  ̶  все вийде так, як має бути.


 


Тетяна Романова

02.12.2016 20:39    Петро АНТОНЕНКО

Нещасна забута незалежність

     Учора  в нашій державі було велике свято, велика дата — 25-річчя Всеукраїнського референдуму за незалежність, референдуму 1 грудня 1991 року.

    Багато хто і цілком резонно вважає, що саме цю дату ми маємо святкувати як День незалежності, чи, принаймні, нарівні з 24-им серпня. В усякому разі, навіть ухвалюючи 24 серпня 1991 року Акт незалежності, Верховна Рада України постановила закріпити його всенародним голосуванням на загальнонаціональному референдумі. На випадково до цього референдуму  країни  світу не ухвалювали рішення про офіційне визнання незалежності нашої держави, а вже другого дня після референдуму першими визнали нашу незалежність Польща і Канада, а далі — хвиля визнань: кілька десятків держав ще до кінця того року. І, нарешті, не випадково саме Всеукраїнський референдум остаточно ліквідував СРСР,  який і  після серпня  існував ще кілька місяців. Після ж  волевиявлення України — існувати вже не міг, бо без України у своєму складі імперія була приречена. Тому й буквально за тиждень, 8 грудня була підписана Біловезька угода про ліквідацію СРСР, що Україна вийшла на цю угоду, маючи результат Всенародного референдуму.

    Отже, всенародне, державне свято. Начебто, свято… Бо  ось читаємо вчорашні номері основних обласних газет. От хоча б цих чотирьох, точніше, одної міської,  газети обласного центру, і трьох  обласних. З цих чотирьох газет три — державні, саме так, при всьому «роздержавленні». Цей процес в області та й країні лише почався, і всі три згадані газети мають співзасновниками, цебто співгосподарями органи влади — виконавчої чи самоврядування, останнє, підкреслю, теж різновид влади. З цих трьох газет одна взагалі існує  з милості бюджету, тобто, в основному,  на кошти громадян. 

    Коли я у вчорашньому номері своєї приватної, недержавної газети «Світ-інфо»  всю першу сторінку присвятив саме річниці референдуму, опублікувавши статтю «25 років незалежності»,  я  наївно вірив, що відзначать це свято і так звані державні газети, їм сам Бог велів. Реальність така. Жодна з чотирьох газет, серед яких і дуже тиражні, не те що не дала солідної публікації на першу сторінку, не те що взагалі не дала  ЖОДНОЇ  такої публікації, а не згадала про наше 25-річчя незалежності жодним рядком і жодним словом.

    Але «який піп, такий і приход». Тому перенесімося у столичні сфери. Абсолютно непомітно пройшла ця дата і на всеукраїнському рівні, у столиці. Між тим, це ще була й третя річниця чи не найбільшого Майдану за всі три місяці Революції, найбільш велелюдного, коли в центр Києва вийшло близько мільйона людей.  Це була відповідь громадян на дикунське побиття студентів,   молоді напередодні, в ніч на 30 листопада. До речі, знову невипадковий збіг. Майдан почався 21 листопада, коли влада оголосила про зрив підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Почався напередодні Дня Свободи—22 листопада,  дня початку Помаранчевої революції 2004 року. Напередодні вшанування жертв Голодомору. Враження,  що влада регіоналів тоді цинічно підганяла  такі нахабні виклики під святі для  народу дати. От і побиття студентів на Майдані відбулося якраз напередодні річниці Всеукраїнського референдуму, 22-ї річниці.

    Вчорашній день — це й ще одна річниця,  побоїща на вулиці Банковій, не  розслідуваного по сьогодні, як і інші злочини проти Майдану. Між тим, саме тоді і там, на Банковій, чи не вперше  так яскраво засвітився нинішній президент Петро Порошенко — верхи на тракторі. Звичайно,  історія  повторюється, принаймні, двічі — вперше, як трагедія, вдруге як фарс, це давно і не мною сказано. У квітні 1917-го Ленін увірвався в революції, а звідти у владу на броньовику. У грудні 2013-го дехто рвався у владу на тракторі і таки потрапив у неї, географічно зовсім близьку, за якісь 100  метрів, на тій же Банковій.

    Але чому  говорити тільки  про 1 грудня, коли за півтора тижні до цього так само непомітно минула і річниця початку Майдану, між іншим, — День Свободи та   Гідності, державне свято, за указом того таки президента. То  невже не можна було в цей день, 21 листопада, скликати МАЙДАН на Майдані, точно на тому ж місці, встановивши ту ж легендарну сцену.  І вийти на ту сцену нашому президентові, котрий і потрапив у президенти з цього ж Майдану. Вийти нинішньому голові Верховної Ради  Андрію Парубію, котрий не завжди ж був спікером парламенту, а тоді — пригадав би — всі місяці був комендантом Майдану.

    І це був би справжній Майдан, на відміну від оплачених   «майданчиків» з партійним «душком», котрі тусувалися по Києву. Невже влада злякалася, що справжній Майдан перетвориться в отой, партійний? Чи так званих «провокацій», якими з початку листопада  страхали громадян? Чи того, що на Майдані зберуться «агенти Кремля»?

    Влада злякалася  власного народу. Бо народ міг запитати на Майдані, як це дехто скотився від ДЕКЛАМАЦІЙ до ДЕКЛАРАЦІЙ, від красивих  майданних  декламацій до потворних електронних декларацій.  Тому-то й  що ж ми побачили в той день? Блокування  самого Майдану і центральних вулиць — все в стилі Януковича  і його кліки. Рамки з металошукачами для своїх же громадян — до цього не додумався і Янукович з клікою.

    «Який приход — такі й попи».  Бо і в приходах, тобто на місцях,  була сумна тиша в наше вчорашнє свято. Як і в столиці. З владою зрозуміло. Але онімів і так званий громадський сектор, начебто ж  розбуджений Революцією Гідності. А в Чернігові ж добра сотня  політичних партій і сотень зо дві так званих громадських організацій.

    Повертаючись же до теми наших засобів інформації, деяким явищам уже перестаєш дивуватися. В Чернігові виходить  до десятка щотижневих газет,сумарним обсягом десь під 200 сторінок. Навіть відмінусувавши  поглинання  кількох десятків сторінок телепрограмами, маємо понад півтори   сотні  сторінок газетної площі. Між тим, коли понад два з половиною роки  тому в обласному центрі патріоти, ще задовго до законів про декомунізацію,  почали демонтаж  комуністичних катів на так званій «алеї героїв», скільки було галасу. І чомусь на сотнях газетних сторінок не знайшлося місця для бодай елементарної інформації, що ж то за персонажі стоять на тій алеї. Навіть прості біографічні довідки багато б сказали людям. Так само коли понад рік тому почалося перейменування вулиць Чернігова, нікому було елементарно розповісти, чиїми  ж іменами  тепер названо ці вулиці. А там десятки і десятки достойних людей, наших земляків, які, на жаль, мало відомі людям.

    Мені, журналісту, редактору і власнику своєї газети, не зовсім зручно говорити про колег, оцінювати їх роботу. Більше того, я постійно виступаю за те, що засобів інформації, в тому числі газет, повинно бути більше, вони мають бути різними, різноманітними, по-доброму конкурувати одне з одним. Газети,  про які тут мова, принаймні, крім одної, мають гарні тиражі. Значить, журналісти, редакції друкують те, що цікавить людей,  газети «тримають ніс по вітру». Цікавить людей — значить, друкуємо. Не цікавить — не друкуємо. То невже річниця незалежності, наша незалежність — все це людям не цікаве? А, може, й не цікаве…