Високий Вал

Останнє оновлення 13:25 четвер, 9 липня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Ікс-фактор референдумів

    Народ завжди правий? Давайте поміркуємо.

    Недолюблюю телевізор. Але нещодавно змушений був подивитися кілька останніх ефірів проекту «Ікс-фактор» на телеканалі СТБ. Проект дублюється з подібним — «Голос країни», завзято співають і ще в одному популярному проекті «Україна має талант». Безумовно, ми ще раз переконалися, скільки у нас талановитих, співучих людей.

   Але змагання є змагання, то ж подібні  проекти мають  визначати найталановитіших. Частково учасників оцінюють члени журі, тобто судді, доволі кваліфіковані. Але набагато більшою мірою — телеглядачі, а на останніх етапах проекту «Ікс-фактор» слово глядачів взагалі було визначальним. Оцінка учасників робиться за допомогою надісланих по мобільному телефону SMS-повідомлень: за кого з учасників більше проголосують. І тут починається дивовижне.

   В проекті «Ікс-фактор» методом відсівання дійшли до 5-ти учасників. З них троє були на голову вищі двох інших: Юлія Плаксіна, Дмитро Сисоєв, Олексій Смирнов. І ось на черговому ефірі  голосуванням глядачів треба було визначити двох найгірших учасників, а потім з них вибрати найслабшого,  який і мав залишити проект. Кого, ви думаєте, «наголосували» глядачі? Правильно: гіршими були визнані Юлія Плаксіна та Дмитро Сисоєв. А коли визначали найслабшого, то глядачі визначили Юлію Плаксіну, кращу з цих двох непоганих співаків, яка могла б взагалі стати переможницею проекту. Не довго було радіти і Дмитрові Сисоєву: він «вилетів» з проекту вже на наступному ефірі. Залишилося троє, з яких явний фаворит —  Олексій Смирнов. Хто з трьох «вилетів» на черговому ефірі? Правильно здогадалися: саме Смирнов. І ось суперфінал: два посередні співаки — Євген Літвінкович і Аїда Ніколайчук. З цієї пари кращим, чи менш слабким, можна було б назвати Євгена. І хто ж програв суперфінал? Правильно: саме Літвінкович.  А перше місце зайняла, перемогла в проекті Аїда Ніколайчук, вокаліста, яких, певен, повно в самодіяльності будь-якого районного будинку культури. І це «голос України»?!

    Як все це могло трапитися? На перших етапах діяла дивна для телефонних опитувань система голосування:глядачам дозволялося надсилати необмежену кількість SMS за того чи іншого учасника: скільки маєш грошей  (а одне повідомлення коштувало кілька гривень), маєш  часу, бажання підтримати того чи іншого учасника. Ясно, що це не має нічого спільного з визначенням  реальної сили учасників. Певно, дієвим «ікс-фактором» цієї системи було бажання телевізійників і мобільних операторів витрясти якомога більше грошей з глядачів.  На заключних етапах  проекту нарешті   було встановлено цілком логічне обмеження: один мобільний телефон —один голос. Технічно це робиться при комп`ютерних  технологіях елементарно. І все ж, як могли вийти ось такі оцінки учасників? Причому, це дійсно були  безглузді оцінки. Хтось може сказати, що я оцінюю по-своєму, суб’єктивно. Але навіть для не фахівців було очевидно, хто сильніший, хто слабший, і дивувало оце не поодиноке, а послідовне відсіювання саме кращих.  Врешті, після  чергового  голосування,  коли відсіяли кращих, а не гірших, дуже кваліфікований суддя музичний критик Сергій Сосєдов з  сумом зазначив, що глядачі відсіяли таки ж кращих.

   І ось тут ми  й маємо  поміркувати над тезою, чи дійсно таки народ завжди правий?

    Хочу повернути читачів до подібного голосування в кількарічної давнини телевізійному  проекті «Великий українець», здається,такою була назва. Більш ніж очевидно, що переможцем мав би стати Тарас Шевченко, геній, який об`єднав би при голосуванні мільйони різних  людей з різних куточків України. Тими не менше, Шевченко опинився далекувато від вершини рейтингу. Як і інший видатний діяч Богдан Хмельницький.  Перемогу в опитуванні здобув князь Ярослав Мудрий, безумовно, видатний діяч, щоправда, з доволі заплутаною біографією. Ще більшою сенсацією стало друге місце Степана Бандери, причому, його апологети запевняли, що він мав би бути й першим, якби не махінації організаторів проекту. Але хтось може повірити, що така  постать як Степан Бандера, дуже неоднозначна,  якщо говорити про масове її сприйняття в цілому населенням країни,  має такий рейтинг?  Хоч махінації в проекті дійсно були,   в мас-медіа спалахнув навіть чималий скандал, насамперед, з приводу того, якими методами відповідальний у проекті за постать Ярослава Мудрого одіозний Дмитро Табачник «формував»  потрібне голосування. Принагідно,  варто зазначити, що і в цьому проекті не було встановлено цілком логічного і необхідного обмеження: один голосуючий — один голос.

    Пригадую, колись прочитав мудрий вислів  одного чоловіка: «Не треба надавати великого значення нагородам». Ще менше треба надавати значення так званим рейтингам, опитуванням. По-перше, тут дійсно вдаються до шулерства, по–друге,так званий «глас народу»,за який видають численні рейтинги, опитування, дослідження, якими аж кишить наш медіа-простір, іноді просто дивує  і вражає. То ж треба доволі обережно ставитися до оцього «гласу народу»,

   Все сказане напряму перегукується з важливою суспільно-політичною темою — проведенням так званих всенародних референдумів. Ось і наш парламент, такий неспішний і недолугий у прийнятті численних потрібних законів, не так давно ухвалив цей закон про референдум. І вже лунають голоси про винесення на нього то змін до Конституції України, то мовного питання,  то ще чогось. А один з одіозних політиків часів Кучми Віктор Медведчук після затяжної паузи, масовано виринув на щити вуличної агітації саме з ідеєю референдумів. Другий рік мозолить очі його «Український вибір» з гаслами про те, що «країною керуєш ти, а не ті, коло обирають». Про що мова? Чи то виборча система у нас така нікудишня, що обирають кого попало, чи взагалі не треба ніяких виборів? «Прореферендимо»  і все тут.

   Вкрай підступні ідеї. І навіть якщо уникнути шулерства, фальшування, «глас народу» може видати таке, що хоч стій, хоч плач. Уявляю, як «референдитимуть» тисячі якщо не мільйони бомжів, алкоголіків, придурків, яким взагалі трава не рости. І який нам буде видано результат.

   Читач зараз може запитати:  то невже автор пропонує скасувати  загальне виборче право — чи то на виборах, чи на референдумах? Ні в якому разі! Бо не менш небезпечними є ідеї голосування, визначення долі держави, суспільства якимись «обраними» людьми. Цих  ідей теж вистачає. Причини їх очевидні. Мислячі громадяни, розчаровані нескінченними «виборіадами»,тим, кого саме народ наобирав у владу, пропонують якусь «вибірковість»—  наприклад, замінити нормально обрані органи самоврядування — сільські,  міські, районні, обласні ради якимись аморфними «всезагальними» органами громадян. Назв пропонується чимало  — якісь Віча, Громадянські комітети, Ради громад і т.д. На загальнонаціональному рівні пропонують послати к бісу всілякі інституції президентства, парламентаризму, а скликати час від часу якісь «всенародні» Форуми, Віча і таке  подібне. І саме ці зібрання мають керувати державою. На серйозному рівні носиться ідея, наприклад, Конституційної асамблеї, якій пропонують прийняття Конституції держави.

  Залишається просте запитання: а хто ж буде обирати, призначати. висувати отих обраних в оті органи, наділені найвищими владними повноваженнями? Як тільки мені говорять про «всенародність», про якесь коло «патріотів», «справжніх представників народу», «істинних арійців»,  які й будуть призначати в оті Віча і Форуми і самі туди потраплятимуть, тут же хочеться  придивитися — чи не стирчать за цими «всенародними», «всезагальними» чиїсь вуха і роги?

    Але як же бути, запитає читач?  Адже  автор всім попереднім текстом доводив, що теза «Народ завжди правий» вірна далеко не завжди. І тут хочу зробити несподіваний хід, заявивши: НАРОД ЗАВЖДИ  ПРАВИЙ. Навіть якщо робить дурницю — на виборах, в телепроектах. Просто, це ТАКИЙ народ.

   Який же вихід? Ні в якому разі не в тому, щоб хтось «істинний» брався керувати  нерозумним народом . А в тому, щоб спробувати робити народ іншим, а саме —більш знаючим і мислячим. Людям треба дати максимум  інформації, а якщо хтось береться її коментувати, то дати різнопланові коментарі.   Конкретніше кажучи — розповісти, ким насправді був той чи інший політичний, громадський діяч, що означають ті чи інші положення Конституції, яку нам пропонують напряму приймати, що таке Євросоюз  і що таке Митний союз. І так далі. Лише після цього і за цієї умови народ мінімізує свої помилки при всенародному волевиявлення  (повністю уникнути їх, мабуть, неможливо),

   Напрошується запитання: а хто і як буде доносити цю інформацію? Та всі суб’єкти суспільства, насамперед, засоби масової інформації, ті ж партії, громадські організації. Не перебільшуймо обізнаність, поінформованість наших співгромадян, нас  всіх. Як і здатність логічно мислити. Не тішмося ілюзіями, що цей процес простий, знаючи стан і наших медіа, і громадянського суспільства, в тому числі партій і громадських організацій. Але це є нормальний, цивілізований шлях. Лише так можна досягти нормального гласу нормального народу, гласу, який не дивуватиме. А якщо інколи й дивуватиме, відсіваючи з десятка співаків найкращих і возводячи в переможці найгірших, то поставимося до цього з іронією, як і взагалі до нагород, звань, титулів.

     Отже, інформування і мислення.

  

Коментарі (10)

asOlppda73 | 2016-10-08 21:34

trazodone visit your url buy generic viagra online cheap where to buy alli pills

Відповісти | З цитатою

utgnhhavt | 2013-02-02 22:13

LTJeID nrmteflzezor

Відповісти | З цитатою

hmfkxsoiyqg | 2013-02-01 03:48

A2dzI6 fzjrdiwxvjsl

Відповісти | З цитатою

Alexander | 2013-01-30 21:57

Hahahaha. I'm not too bigrht today. Great post!

Відповісти | З цитатою

Автор | 2013-01-18 10:31

Serhiy. Ну, тоді це вже дрімуче більшовицьке сталінське правило: важливо, не як люди голосують, а хто і як рахує голоси.

Відповісти | З цитатою

Автор | 2013-01-18 10:31

Serhiy. Ну, тоді це вже дрімуче більшовицьке сталінське правило: важливо, не як люди голосують, а хто і як рахує голоси.

Відповісти | З цитатою

Автор | 2013-01-18 10:30

Serhiy. Ну, тоді це вже дрімуче більшовицьке сталінське правило: важливо, не як люди голосують, а хто і як рахує голоси.

Відповісти | З цитатою

Serhiy_ | 2013-01-16 17:13

Щодо ікс-фактору, то не факт, що народ голосував саме так, як це озвучувала дружина згаданого Вами Віктора Медведчука. Те ж саме і з різними референдумами. Якщо не буде прозорості у підрахунку голосів, то не буде впевненості, що даний результат і є вибір народу.

Відповісти | З цитатою

Виктор | 2013-01-16 13:58

Я согласен с Trezvo – «справедливість і капіталізм (особливо наш, вітчизняний) - речі не сумісні».
Но, надо сказать, что «справедливость» - понятие относительное: каждый человек видит её со своей «колокольни». И поэтому при любом общественном строе в обществе найдутся недовольные люди. Конечно, сейчас большинство людей, которые жили при социализме, считают, что тогда при Советах справедливости (для народа) было больше. Но их «поезд» уже ушёл – того не вернуть, что было. И всё же люди, привыкшие жить при социализме и чувствовать заботу государства, до сих пор надеются найти справедливость. Но, увы, за 22 года независимости Украины они так и не поняли, что который раз на выборах голосуют за иной мир – мир капитализма. Мир, в котором на первом месте деньги и ещё раз деньги, а уже потом показная справедливость и мизерная забота о народе.
Наш народ не понимает, что вернуть социализм он уже не сможет и потому ему надо учиться жить по-новому. Учиться бороться за свою жизнь, за справедливость.
И я согласен с автором статьи – надо «робити народ іншим, а саме — більш знаючим і мислячим … Людям треба дати максимум інформації».
Но, как жаль, что у нас нет ни одной партии, способной пойти в массы и безвозмездно поставить на путь истинный народ: научить его грамоте выживания при капитализме, научить приёмам политической борьбы. И самое главное - убедить народ в своей силе.
Вот это последнее (силу народа) ни одна партия не хочет показывать, так как боятся народа, да они и не заинтересованы в этом – у них сейчас другие цели: как можно дольше пробыть у «корыта» и как можно больше обогатиться.
И как жаль, что ни одна из партий не захотела (так как она не заинтересована в этом) объяснить народу, что у жителей Украины, как на Западе, так и на Востоке, есть одни общие беды – нищета и бесправие. И что сила народа - в его единстве.
Представьте себе, какая огромная сила могла бы быть при объединении русскоговорящих и украинско-говорящих людей, пенсионеров, афганцев, чернобыльцев, детей войны, многодетных мам и пап, инвалидов детства и т.д.
К сожалению, партии лишь разъединяют людей Украины для своих личных корыстных целей.
А появится ли партия, объединяющая весь народ Украины? Может быть, когда-нибудь – вот только к тому времени, может статься, что наш народ разбежится по всему миру, в поисках лучшей жизни, а Украину заселят люди других национальностей. Вот так.

Відповісти | З цитатою

Trezvo | 2013-01-15 17:29

Шановний Петре, ви ніяк не можете зрозуміти, справедливість і капіталізм (особливо наш, вітчизняний) - речі не сумісні. Насправді те, що переможець одержав перемогу не чесно, це ще квіточки у цьому "шоу". Значно більш огидним є те, що вони нам показують цю кляту підоту в особі Сергія Сосєедова. Кляті гомики...

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: