Високий Вал

Останнє оновлення 14:07 четвер, 9 липня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Праві - за європейський вибір

 
У  столичному Національному спорткомплексі «Олімпійський», в Залі чемпіонів відбулася доволі неординарна  акція — презентація політичного бренду «Праві» (наголос — на першому складі). По суті,   це було представлення нової політичної партії, створення якої задекларовано на цій акції.

    Одразу варто відповісти скептиками, які сприймуть це як утворення чергової, двісті якоїсь за ліком політичної партії. Такі заперечать, що, мовляв, чи не краще було б проголосити об`єднання кількох існуючих партій в одну, тим самим скоротивши  їх кількість  і почавши реальний процес об`єднання політикуму.  Розмови про це протягом добрих двох десятиліть уже набридли, але саме тому, що гучно декларовані об`єднання партій зоставалися або словами (прикладів вдосталь, досить подивитися на передвиборчі обіцянки і післявиборчі реалії ),  або ставали фарсом, як це недавно трапилося з «об`єднанням» деяких відомих партій. Тому виникла ідея згуртувати людей, активних, небайдужих, які вийшли з тих чи інших партій, протестуючи проти вождизму їхніх лідерів. Таких людей особливо багато в  глибинці, в областях, районах, містах і селах, людей, які пройшли не одну виборчу кампанію і замість реальних змін на краще бачать  імітацію поступу й чергову політичну колотнечу. Учасниками  зібрання були в більшості колишні партійці «Нашої України», але  не тільки. В принципі можна було б назвати їх Партією Майдану, бо вони  не зрадили ідеалів  Помаранчевої революції,  не розчарувалися в них, що нині є доволі модним.

     Не випадково  акцент при створенні цієї політичної сили зроблено саме на місцеві осередки. То ж відійшли від практики, коли політичні вожді все розробили  і визначили в центрі, скликали з`їзд нової партії, вручили його делегатам програму і статут — і вперед! Тут вчинили  інакше: спершу презентація програмових засад, а вже далі  обговорення, по суті, спільне творення програми політичної сили саме на місцях. Поза обговоренням — те, що, власне, і об`єднало цих людей: дві ключові засади—державність і демократія.  Хтось скаже, що це  є засадами практично всіх політсил. Однак, питання, чим і як реально наповнити ці поняття?

    З пропозиціями вийшли шість спікерів зібрання, кожен з яких презентував той чи інший напрям наповнення тих  ключових засад. Цим підкреслена ще одна особливість створюваної політсили: вона будується на принципах не вождизму, а полілідерства. Для суспільства, де програми партій мало цікавлять не лише електорат, а й самих партійців, де партії будуються і діють «за прізвищами», це незвично. Для  нормальних демократичних суспільств це норма.

   Отже, хто презентував програмові засади?  

   Андрій НІЦОЙ, директор Центру стратегічних розробок, кандидат історичних наук. Запропонував основні тези програми: україноцентризм, неоконсерватизм, вільна ринкова економіка, відтак опора на середній клас, рупором якого, власне, і має стати партія. Суттєва теза — під середнім класом розуміють не лише тих, хто торгує,  працює у сфері обслуговування чи й виробництві, як у нас звикли вважати, а й педагогів, медиків,  адвокатів, журналістів, творчу інтелігенцію. Це дійсно європейське трактування середнього класу. Безумовним є курс  на євроінтеграцію — вступ до НАТО і  Євросоюзу .

   Марія БІЛІНСЬКА, депутат Надвірнянської районної ради (Івано-Франківська область). Юрист, віце-президент Фонду доброчинності та гуманітарної допомоги ім. М. Бойчишина. Говорила про багато разів деклароване, але по сьогодні не впроваджене в країні  реальне місцеве самоврядування. В порівнянні з тим же європейським наше — це небо і земля.

     Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, народний депутат України 5-го та 6-го скликань, депутат Львівської  обласної Ради (1990-1994 рр.)
Розширив попередню тему, говорячи про реальне народовладдя. Для країни, де «влада належить народу, а все іншевладі» (цитата з Євгена Головахи), тема більш ніж наболіла.
   Василь ЗЕЛЕНЧУК, депутат Севастопольської міської рад, ініціатор створення громадського руху «Севастополь без корупції». Автор резонансних публікацій про  корупцію у владних структурах. Його доповідь була продовженням попередньої теми. Йшлося про все ту ж  корупцію. Знову набридла тема? Але що поробиш, коли нині діє правило: щоб боротися з корупцією, треба її очолити.  

    Олександр САВЧЕНКО, доктор економічних наук, професор. Ректор Міжнародного інституту бізнесу.  Його послужний список: заступник Міністра фінансів України (2009–2010), заступник Голови Національного банку України (1991-1992, 2005-2009), виконавчий директор Європейського банку реконструкції та розвитку по Україні, Білорусі, Молдові, Вірменії та Грузії (1993-1996). Тут уже була ціла блискуча лекція.  Програмові моменти в царині економіки настільки несподівані, незвичні для шаблонів нашої країни  і настільки ж  типові для демократичних, ринкових економік, що вчергове варто запитати — де ми взагалі є? І наскільки ще залишаємося в пострадянському (чи й  просто радянському) постсоціалізмі?

    Володимир ОГРИЗКО, дипломат, кандидат історичних наук.
Міністр закордонних справ України (2007-2010), перший  заступника секретаря РНБО України (2009-2010).  Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Його виступ був заключним. Подаємо  його повністю, настільки він україноцентричний, наповнений національною ідеєю. Притому, в абсолютно модерновому  європейському і світовому контексті.

   Завершуючи репортаж з презентації нового політичного бренду «Праві», слід додати, що учасники акції роз`їхалися по всій великій Україні і зараз гуртують там, в областях,  всіх, хто хотів би бачити нашу державу реально європейським суспільством, де панувала б демократія, тобто влада народу,  і  повага до людини. До цього варто йти.  

                                                   х    х    х

 

                                    Володимир ОГРИЗКО:

                   «Українці в глобалізованому світі»

    Як праві бачать Україну у світі? Слава Богу, ми перестаємо бути країною, яка закрита для світу. Адже ви пам`ятаєте, що  завжди нас хотіли від цього світу відділити. Хотіли,  щоб ми спілкувалися зі світом через когось — через Москву, через Варшаву, якісь інші столиці. Сьогодні ми маємо можливість безпосередньо виходити до цього світу.

   Українці у глобалізованому світі. Три ключові напрямки. Перше: повернути українцям почуття господаря на землі і  гордість за свою націю. Друге: повернути українців обличчям до світу. Третє: забезпечити найвищий рівень національної безпеки держави.

      Ви здивуєтеся, чому я, говорячи про зовнішньополітичні і безпекові речі, починаю з іншого, з  того, що ми повинні повернути собі національну самосвідомість. Тому що без цього нічого не вийде. Якщо ми будемо просто «насєлєнієм», до чого нас змушують, ніколи не станемо активним гравцем на міжнародній арені. Ми повинні усвідомити себе як справді потужну націю, потужну країну, здатну серйозно заговорити про себе на міжнародній арені.

     Ми маємо  почати цей складний і доволі довгий процес зі змін самих себе. Для цього повинні насамперед декомунізувати наше суспільство. Праві виступають за те, щоб законодавчо заборонити комуністичну партію в Україні. Ми обіцяємо, що приймемо такий закон, коли прийдемо до влади. Обіцяємо, що спочатку проведемо всеукраїнський громадський суд над комуністичною ідеологією,  а потім з нашими   партнерами в Європі — і загальноєвропейський суд, як це було зроблено стосовно нацизму, бо нацизм і комунізм — це близнята-брати. І ми повинні нарешті дати можливість нашим історикам написати правдиву історію про нашу Незалежність,  Українську державу, український народ. Саме тому ми відкриємо архіви, щоб кожен мав право на правду. І на цій основі  можемо самоочиститися, самоусвідомитися і самоствердитися. 

     Ми хочемо зробити так, щоб наша українська ідентичність не була ніким загрожена. Для того маємо на меті прийняти низку законодавчих актів, які покладуть край наступу на українські сенси, українську душу, українське буття. Без цього не зможемо створити нової нації, нової держави. Це законодавство буде не лише прийняте, будемо робити так, щоб воно виконувалося. Бо у нас багато гарних законів, проблема в іншому — їх ніхто не хоче виконувати.

    Ми хочемо зробити так, щоб українська мова нарешті реально  стала державною мовою в Україні. Сьогодні цього нема, Конституцію зневажають. Українська мова повинна стати мовою міжнаціонального спілкування в державі. Тоді вона почне виконувати дуже серйозну функцію об`єднавчого фактора суспільного розвитку. Звичайно, національні меншини матимуть всі можливості для свого самобутнього розвитку.

     Українці є прямими нащадками тих, хто в далекі сиві часи творив християнство в древньому Києві. Це наша історія, це наша гордість, це наша віра. Тому ми будемо берегти цю віру,  цю українську душу, свій світ, боронити його від чужого нам  «русского міра» чи будь-яких інших релігійних збочень. При цьому очевидно, що кожен українець почуватиме себе вільним у своєму релігійному виборі.

    Хочемо донести до українців просту істину: ми є інтегральною частиною європейського цивілізаційного простору. Науковці кажуть, що найближчі два десятиліття будуть часом змін на європейському просторі, і акценти будуть переміщуватися в бік Східної Європи. Україна в цьому плані має стати  новою силою тяжіння для розвитку всього  європейського континенту. Хочемо повернути українцям оптимізм, якого сьогодні, на жаль, нема, і віру в те, що ми можемо бути прикладом для країн континенту.

     Друге завдання — ми хочемо повернути українців обличчям до світу. Це означає, зробити їх конкурентоздатними в нашому складному світі. Нас ніхто не хоче прийняти сильними, але ми повинні стати сильними. Щойно я розмовляв зі студенткою Києво-Могилянської академії. Вона сказала, що англійська мова для неї — пріоритет, хоч  вона матиме зовсім інший фах. Якщо ми  не дамо можливості нашим молодим людям після школи добре знати англійську мову, програємо в цій конкурентній боротьбі.  Так само потрібно, щоб українські громадяни на 90 відсотків мали доступ до   Інтернету. Це можна зробити, але це ніхто не хоче робити., адже  якщо ми будемо надто розумними, то для влади це буде небезпечно. Та ми хочемо зробити людину самодостатньою і в плані власної освіти. Це все закрутить  і механізм реформування  освіти й  науки.

     Наше бажання — відкрити для українців безвізовий світ. Сьогодні ми в цьому плані навіть поступаємося Росії.  Такого не повинно бути.  Україна повинна мати угоди про безвізовий режим з максимальною кількістю країн. Хочемо, щоб наш середній клас їздив по світу, бачив, як живуть люди, порівнював і робив висновки. А приїжджаючи назад,  переносив ці знання на свій український ґрунт.

    Без гарантування національної безпеки всі наші плани можуть опинитися під великим знаком запитання. Тому в наших розробках ідеться про реформування правоохоронних структур, збройних сил. На жаль, їхній стан сьогодні жахливий. У нас правоохоронні органи не охороняють громадян, а фактично знущаються з   них. У нас армія доведена до такого стану, що вона ледве виживає. Ми не можемо закривати на це очі. Бо всі наші економічні здобутки, соціальні плани можуть бути перекреслені одним актом агресії, як це  відбулося у серпні 2008 року в Грузії. 

   Не може бути незалежною держава, якщо у неї не демарковані і не делімітовані кордони, як це триває досі. Ми маємо продовжити переговори з нашими сусідами, але, і ви розумієте, про кого веду мову, якщо вони це не захочуть, то зробимо це односторонньо, звичайно, на засадах міжнародного права.

   Але й це не є гарантією нашої національної безпеки. Такою гарантією, на наше переконання, може бути лише одне — вступ України до Північноатлантичного альянсу. Таким шляхом пішли всі наші західні сусіди.  І сьогодні вони спокійно працюють, розвиваючи свою економіку, соціальні стандарти. Вони гарантовані. Позаблокова Україна, якою ми є сьогодні, не гарантована ні від чого.  І наш курс на Європейську інтеграцію  паралельний з курсом на Північноатлантичну інтеграцію. Тільки тоді ми матимемо нормально захищену державу.

   Нарешті про Російську Федерацію. Важливий сусід, але ми будуватимемо з ним відносини виключно на принципах міжнародного права.  Бо всі оці казки про якісь «стратегічні відносини», якесь там «братерство» є мильними бульбашками.    Останні події, навіть за цієї влади, показали, що ніякого стратегічного партнерства немає. Є спроби примусити нас робити те, що хочеться комусь у Москві. Отже ми повинні наші відносини з усіма країнами, а особливо з Російською. Федерацією, поставити на чіткий міжнародно-правовий базис: рівноправність, взаємна повага, взаємна вигода.

    Безумовно, ми припинимо дію газових угод 2006 і 2009 років. Ми не можемо сидіти на газовій голці Російської Федерації, повинні злізти з цього газового шантажу з боку Росії. Повинні зробити так, щоб  газова тема перестала бути темою, яка 22 роки фактично робить Україну залежною. Це можливо лише в тому випадку, коли ми  інтегруємо свою енергетичну систему в європейську.

   Про Чорноморський флот. Це тема, яка є очевидною. 

Праві за дотримання законів, у тому числі  Основного Закону, який був грубо порушений у 2010 році  підписанням  Харківських угод. Відтак, ці угоди будуть денонсовані. І буде ухвалений закон про те, що Чорноморський флот Росії має залишити територію України. Це  так само один з варіантів наших нормальних відносин з Росією.

     Ми справді починаємо дуже важкий, непростий, але хороший шлях, обираємо іншість від того,  що є сьогодні в нашому українському суспільстві. Хочемо донести до наших громадян, що вони можуть бути сильними, якщо самоорганізуються, якщо самі візьмуть владу в свої  руки — у власному  дворі, районі, області. Це можливо вже за теперішніх обставин. Хочемо дати нашому громадянству позитивний імпульс. Маємо на меті побудувати Україну, гідну людини, нації.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

закритиДодати коментар: