Високий Вал

Останнє оновлення 11:53 четвер, 21 березеня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Люстрація і профанація: очищення чи баталії за посади?

Нащо підміняти поняття?

У нашому нещасному суспільстві багато понять перевернуто догори дном.Так повелося ще від Жовтневого перевороту, гасла якого про рівність і братерство дуже швидко виявилися профанацією і обманом, але на повному серйозі виголошувалися понад сім десятиліть.

Нині якесь загальне запаморочення відбувається з повсюдним вживанням терміну «люстрація». Ним примітивно підміняють зовсім інші поняття, бо насправді йдеться про заміну кадрів у владі, очищення її — речі необхідні, але речі треба називати своїми іменами. Питання в тому, щоб це очищення не перетворилося на дрючок у баталіях за посади. Чи не тому, «для пущєй важності», і замиготів хитромудрий іноземний термін «люстрація» (від латинського «lustratio» — очищення). 
Але давайте просто відкриємо словник, Вікіпедію, подивимося сам термін «люстрація». Як часто буває, і це прояв багатства мови, термін має кілька значень. Не будемо зупинятися на таких, як магічні обряди, спрямовані на очищення людей, на захист від хвороб та інших бід. Чи такому значенні терміну,як встановлення складу податного населення, його грошових і натуральних повинностей, доходів королівських економій. Беремо термін у значенні суспільно-політичному: люстрація — це заборона займати ПЕВНІ посади на державній службі ПЕВНИМ категоріям людей. Йдеться про те, що пожиттєво чи протягом певного часу не мають права займати посади у владі, в тому числі судовій, на виборних посадах, особи, які скомпрометували себе за попереднього режиму.
У новітній історії цей термін зазвичай стали вживати щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 1980-х років, де люстрація була застосована до посадовців колишнього комуністичного режиму, насамперед функціонерів партії, каральних органів, спецслужб . Зокрема, люстрація була проведена в Чехії, Польщі , Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії.
Звернімо увагу на основний момент люстрації. Вона була проведена з метою покінчити з тоталітарним минулим, очистити нову владу, і відбувалася винятково на державному рівні, тобто на підставі законів, інших нормативних актів держави. І цими актами чітко вказувалося, і які категорії представників колишньої влади підпадають під люстрацію, і які саме посади в новій владі, оновленій державі вони не мають права обіймати.
У різних країнах люстрація відбувалася з різним ступенем жорсткості. Практично скрізь під неї потрапили дві категорії осіб — функціонери колишніх компартій чи аналогічних їм партій і співробітники спецслужб. Притому перелік категорій був звуженим чи розширеним, залежно від країни: чи це верхівка партій, чи функціонери аж до районного і первинного рівня, чи кадрові працівники органів, чи також і позаштатні агенти.
 
Непочата люстрація в Україні
Заклики до проведення люстрації в Україні лунали від початку незалежності й набули значного поширення після Помаранчевої революції. Зокрема, дисидент, політв’язень радянського режиму, народний депутат Левко Лук’яненко вносив відповідний законопроект, який передбачав «оприлюднення, перевірку, облік і амністію осіб, причетних до протиправних дій недемократичного режиму». Тобто йшлося і про часткову амністію посадовців, безпосередньо не причетних до злочинів, але, звичайно, із забороною їм обіймати певні посади. Інший законопроект запропонував народний депутат Олег Тягнибок у березні 2005 року. Ним передбачалося заборонити обіймати державні посади особам, які до 1 січня 1992 року працювали на керівних посадах у Комуністичній партії чи КДБ СРСР або співпрацювали з органами держбезпеки. Подібний законопроект подавався і 2012 року. Однак жоден із них, як і інші ініціативи, не був ухвалений, навіть серйозно не розглядався парламентами всіх скликань.
У суспільстві розгорнулися гострі дебати щодо потреби люстрації взагалі. У цих дебатах минали роки, і все більше лунали голоси, що з люстрацією запізнилися. У противників люстрації були свої аргументи. Щодо перебування когось на посадах партійних функціонерів, то не зовсім зрозуміло було, до якого рівня їх люструвати: лише тих, хто працював у ЦК Компартії (і на яких посадах?), чи йти нижче, до обкомів і райкомів?А як бути з функціонерами комсомолу, цього молодіжного загону Компартії? Вони були водночас і номенклатурою Компартії, членами обкомів, райкомів, їхніх бюро.
Ще заплутанішою була ситуація щодо колишніх спецслужб, насамперед Комітету держбезпеки. Хто і які обіймав там посади по службі, було зрозуміло. Але як бути з численними добровільними позаштатними агентами? Якраз стосовно них і точилися чи не найбільші дебати. Адже мало не в кожному більш-менш помітному колективі, особливо у вишах, творчих середовищах, таких осіб вистачало. Дехто з них був не просто активним інформатором, а ще й злісним наклепником, строчив «доноси» (схоже, цей термін важко передати українською) на своїх колег, знайомих.
Та навіть і щодо людей, просто втягнутих у пошесть доносів, як бути, коли все це випливе назовні? Як бути родинам, нащадкам уже покійних таких людей? А ще — серед цих імен було немало дуже відомих у суспільстві осіб, чимало з яких займали солідні посади, дехто давно і щиро працював на незалежність і демократію. Усі ці дебати тривають і досі.
Між тим, сьогодні, після перемоги Євореволюції і повалення антинародного режиму, питання люстрації знову набуло актуальності. Це, зокрема, є однією з вимог Майдану . 24 лютого у Верховній Раді зареєстровано проект постанови про проведення люстрації в Україні. Авторами документа виступили нардепи О.Тягнибок, Ю. Швайка, Ю.Сиротюк, А.Мохник та інші депутати від «Свободи». Поки що законопроект — у парламентських комітетах.
 
Як це було в Європі?
У Чехії вчинили доволі кардинально. Колишній дисидент і політв’язень, перший чехословацький, а згодом (від січня 1993 року) перший чеський президент Вацлав Гавел, а також уряд мали чітке уявлення, як оберігати демократію. Тому їм вдалося відносно швидко, без великих внутрішніх хвилювань ухвалити закон про люстрацію, який набрав чинності у жовтні 1991 року. Відповідно до нього працівникам колишньої комуністичної служби безпеки і високим компартійним функціонерам заборонялося обіймати керівні посади на державній службі, в армії, балотуватися до виборчих органів усіх рівнів, виконувати інші виборчі функції. Це ж саме стосувалося і агентів комуністичної служби безпеки.
Дещо м’якший варіант обрали в Польщі. Але тут також усе було на державному рівні. Причому самі колишні посадовці, які гіпотетично могли потрапити під люстрацію, зобов’язані були прозвітувати про свою службу при комуністичому режимі. І навряд чи хтось спробував би обдурити державу. На варті люстрації став потужний Польський інститут національної пам’яті, якому було передано всі архіви, в тому числі Компартії і спецслужб, і який наділений величезними повноваженнями. Не те що наш немічний УІНП.
У Грузії при президентові Саакашвілі було ухвалено досить жорстке законодавство про люстрацію.
Ось ще кілька явищ такого ж напряму — декомунізації. У Молдові заборонили комуністичну символіку. У Польщі судили колишніх міліціонерів за злочини проти патріотів, вчинені майже три десятиліття тому. В Європі повним ходом іде підготовка до Міжнародного трибуналу над тоталітарним комуністичним режимом. У Литві оприлюднюють списки агентів КДБ.
 
Що у нас називають люстрацією?

Ось свіже повідомлення чернігівського Інтернету.
Штаб спротиву затвердив критерії люстрації
Чернігівський обласний штаб національного спротиву затвердив критерії для проведення люстрації державних службовців керівного складу.
1. Наявність до посадової особи обґрунтованої підозри у корупційних діях:
- наявні документи, фото або відеоматеріали про корупційні дії особи,
- невідповідність стилю життя задекларованим доходам.
2. Наявність фактів (підтвердження) порушення особою прав людини/громадянина або порушення права на мирні зібрання.
3. Публічний прояв сепаратистських або антиукраїнських поглядів, дій.
4. Наявність непогашеної судимості, відкритих кримінальних проваджень.
5. Факти зловживання владою , перевищення службових повноважень на користь режиму Януковича, ПР або будь-якої іншої партії.
6. Займання особою за останні 10 років керівних посад, не нижче районного рівня, міста (області) в антиукраїнських політичних силах (КПУ, Руський блок, Прогресивно-соціалістична партія Наталії Вітренко, Партія регіонів), проросійських, сепаратистських організаціях.
7. Особи, що організовували чи брали участь у фальсифікаціях на виборах різних рівнів.
 
Варто звернути увагу на директивний тон цих критеріїв. Кому дається така вказівка, враховуючи, що кадрові питання є прерогативою влади? Обласній державній адміністрації, обласній раді? То, може, це лише рекомендації, які настійливо «рекомендують» виконати? У такому разі постає питання, що за штаб, хто і як його утворив, які його повноваження в оновленій країні? З першими моментами зрозуміло: в розпал Єврореволюції, за аналогією зі Всеукраїнським штабом національного спротиву, утворювалися подібні й в областях. Як саме? На мітингах, поіменованих народними віче. До штабів входили, як правило, керівники чи просто представники тодішніх опозиційних партій, і не лише парламентських.
Наш обласний штаб брав найактивнішу участь у Єврореволюції, Майдані. Але ось революція позаду, час будувати оновлену країну, формувати нову владу. Як це робити — питання непросте. Активну участь у цьому процесі й далі вирішив брати штаб. Він береться когось рекомендувати на посади, когось знімати з них, контролювати роботу оновленої влади.
Штаб і далі прагне спиратися на Майдан, наш чернігівський. Періодично збираються мітинги-віче. На них часто виносяться й кадрові питання. Це інколи має дивний вигляд, особливо коли ці зібрання проводяться не штабом. Усі пригадують перипетії довкола призначення нового начальника обласної міліції. На одному з таких мітингів виступав від одної з революційних організацій її «представник» (так його назвали). Суть виступу була проста: цього кандидата «Геть!», він недостойний. Другого дня в Інтернеті зявилася заява вже «координатора» цієї ж організації, котрий заявив, що вчорашнє «гетькання» на мітингу було неправильним, і організація нічого не має проти кандидатури генерала. А третього дня зявляється повідомлення вже «прес-служби» цієї ж організації, суть його — знову «Геть!» генерала. Це все вже не смішно. І навіть сам штаб заявив, що на посади, особливо в силові структури, на мітингах не призначають. Цілком резонно. Мало того, у своїй заяві штаб повідомив: є дані, що в таких мітингах беруть участь представники чернігівського криміналітету. Ось ціна таких «віче», які й на порядний мітинг не тягнуть, а так, розширений пікет.
Це взагалі вже якась профанація. Збирається на площі 300 людей, а це… аж одна тисячна населення Чернігова, тобто навіть не 1 відсоток, а 0,1%, і це подається як глас Чернігова, мало не як глас Божий: «Чернігів вважає» і так далі. Або ще взяли моду казати у мікрофон: «Майдан вважає». Нащо це паразитування — «хреститися» іменем Майдану? Вийди і скажи: я, Іваненко чи Петренко, вважаю ось так, і все.
Але повернімося до отих критеріїв. Перше — це ніяка не люстрація, як уже видно зі сказаного вище. Це критерії оновлення кадрів у владі, справа теж важлива і потрібна, але це не люстрація. Або якщо вона, то у пристосованому до «революційної необхідності» варіанті. Друге: звернімо увагу на абсолютну розмитість критеріїв цієї «люстрації», насправді — оновлення кадрів. Якщо у законодавстві про люстрацію критерії виписані абсолютно чітко, то тут — безмежне поле для «трактувань». А за більшістю пунктів йдеться по суті про кримінальні діяння — злочини, які потребують розслідування правоохоронними органами, розгляду в судах і судових вироків. Візьмімо вже перший пункт, де йдеться про корупцію. Це ж хто і як береться за розслідування? На підставі чого виносити «вирок»? «Документів, фото і відеоматеріалів» про корупційні дії особи? Можна уявити. Або зловживання владою, посадовим становищем, про що говориться у пункті 5, це не що інше, як важкі кримінальні злочини, відповідні статті Кримінального кодексу України. Хтось береться розслідувати? Фальсифікації на виборах (п. 7), це, між іншим, нині теж кримінальний злочин, доведення якого потребує розслідування і вердикту суду. Натомість у «критеріях» є такі розмиті положення, які дозволяють трактувати їх, як кому буде вигідно, наприклад, щодо «антиукраїнських поглядів і дій». Сюди можна підвести що завгодно. Натомість деякі дійсно антиукраїнські дії можуть залишитися «за кадром», поза увагою люстраторів. Наприклад, нікчемна робота когось на своїй посаді — це що, на благо України чи дійсно антиукраїнські дії? А пункт 6 щодо керівних посад в антиукраїнських партіях і організаціях узагалі цікавий. Партії хоча б перелічені, а хто буде визначати, які саме громадські організації є «проросійськими і сепаратистськими»? До речі, якщо б в Україні таки був ухвалений закон про люстрацію та ще й у жорсткому варіанті Чехії, то, чого доброго, під люстрацію потрапив би й дехто з революціонерів, скажімо, як колишній номенклатурник Компартії,комсомолу.  І тоді прощавайте, крісла у  владі.
Утім, хто визначатиме, хто проводитиме розслідування і виноситиме вердикти, також зрозуміло. Обласний штаб національного спротиву повідомив, що він утворив люстраційний комітет. Дуже просто: в цей комітет штаб призначив самого себе, тобто комітет, утворений із самих членів штабу. Звернімо увагу, що на всеукраїнському рівні  Люстраційний комітет утворено постановою парламенту — Верховної Ради України, разом із призначенням нового уряду, і цей комітет утворено при уряді.
Не треба розуміти все сказане вище, як заперечення потреби люстрації. Вона потрібна, навіть з величезним запізненням. І сподіваймося, Закон чи постанова, Указ про люстрацію будуть-таки ухвалені. Так само не викликає жодних заперечень потреба оновлення кадрів, за давно відомими критеріями — патріотизм і фаховість. Так само необхідно очищати владу від недостойних людей, тих представників попереднього режиму, яких важко назвати патріотами, демократами, тих затятих, на яких і тримався той режим, від столиці до району і села. Вони ніяк не хочуть іти з влади: прочитайте  у свіжому  номері газети "Світ-інфо"  публікацію відомого журналіста, громадського діяча Бориса Домоцького з Новгорода-Сіверського. Очищення потрібне. Але це не буде lustratio (очищення), якщо, маскуючись ним, на зміну одним таким пробиратимуться інші, такі самі.
 

 

Коментарі (2)

Тимофей | 2014-05-01 15:47

Да раслабтесь люстрация просто новое слово. Как покупали должности так и покупают как брали взятки так и берут. Поверте я госслужащий... Если у айсберга отщипить чуть-чуть верхушки - что с ним может случиться? А виноваты в этом - народ, который без "подмазываний" и "порешал" не представляет себе ни сегодняшний день, ни завтрашний

Відповісти | З цитатою

Віктор | 2014-04-11 23:28

Обовязкова люстрація для всіх чиновників, які мають право підпису. Крім всьго іншого, обовязково передбачини звільнення чиновників за систематичне порушення прав громадян.

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: