Високий Вал

Останнє оновлення 14:58 четвер, 9 липня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Плачі інформаційного простору

У Чернігові в медіа-центрі «Моє місто» відбувся круглий стіл «Як протидіяти інформаційній агресії? Роль засобів інформації,  недержавних організацій в інформаційній війні».

Участь узяли столичні та регіональні експерти, представники громадськості, політологи, журналісти міста і області. Захід був організований Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика (м. Київ) за підтримки USAID, які проводять такі обговорення в областях країни.
У прес-релізі до цього заходу констатовано: «Трагічні події в Україні довели слабкість інформаційної безпеки держави. Патріоти залишилися практично сам на сам з лавиною брехні та ненависті щодо нашої держави та її громадян, яку спостерігаємо в російських ЗМІ, Інтернет-просторі, соціальних мережах».
А учасникам дискусії запропонували обговорити, зокрема, такі теми. Чи мали можливість наші засоби масової інформації працювати на упередження та не допустити ескалації громадянського конфлікту? Які пастки чекають на споживачів інформації, і що треба знати, щоб у них не потрапити? Ким є журналіст в умовах політичної кризи: спостерігачем, ретранслятором, громадянином, активістом?
Основними доповідачами були гості: Світлана Єременко — медіаексперт, менеджер проектів Інституту демократії ім. Пилипа Орлика, керівник проекту з моніторингу регіональних медіа УОЦР(Київ); Отар Довженко, медіааналітик, викладач Магістерської програми з журналістики Українського католицького університету (Львів).
Варто зацитувати з їхніх міркувань по одному доволі епатажному, гострому судженню. Єременко: «Ми є в стані інформаційної окупації». Довженко: «Україна не програла інформаційної війни Росії, бо її і не вела».
Зрозуміло, що шановні гості просто застосували такий полемічний прийом, вони добре знають ситуацію і розуміють: інформаційну війну ми вели, але її постійно програємо, бо вели й ведемо невдало. Тож варто серйозно обговорити, чому ведемо невдало. Втім, подальше обоворення показало, що менше за все радилися, ЩО Ж РОБИТИ, натомість понад дві години приречено констатували, ЩО Є. То що ж констатували?
Прямій військовій агресії Росії завжди передує її інформаційна агресія. Паралельно обробляються мізки і своїх громадян, і жителів інших країн, особливо територій, на які буде спрямована агресія (Крим, Донбас).
Росія вже не перше десятліття, практично одразу після розпаду СРСР, кидає величезні кошти на інформаційну агресію, пропаганду, поширення ідей «русского міра», застосовує найбрутальніші інформаційні технології.
Україна натомість веде інформаційну війну мляво, невміло. А наш національний інформаційний простір нагадує діряве решето,тут привільно почуваються ворожі мас-медіа.
Але після констатації цих очевидних фактів логічно було б пошукати відповіді: що ж робити? Адже й  у переліку запропонованих для обговорення  пунктів останнім значився саме такий: «Що можуть запропонувати журналісти та лідери НДО у протидії інформаційній агресії?». Але якраз до цього пункту «руки не дійшли». Схоже,  в суспільстві й далі домінує метода бідкання замість пошуку.
Уже на третій годині обговорення мені вдалося взяти слово і запропонувати змінити акцент розмови з констатацій на пошук виходу. Тобто констатувавши, що у нас слабкий інформаційний простір, обговорити дві теми: як швидше реформувати наші мас-медіа, насамперед пресу, і якими вони повинні бути після реформування. Конкретніше: — час уже завершувати затяжну епопею з роздержавлення преси. Ось і  кілька тижнів тому Верховна Рада вчергове «провалила» голосування за черговий законопроект про реформування (читай — роздержавлення) місцевої преси.
Що заважає? Два міфи? Перше заперечення побутує таке: наша українська особливість. Коли починаєш говорити, що існування преси органів влади є нонсенсом для євопейських демократичних суспільств, на це чуєш, що, мовляв, Україна якась особлива. Твердження, що ніякі ми не особливі, що треба робити так, як у добрих людей, чомусь зустрічають «у багнети».  Друге заперечення проти роздержавлення звучить так: подивіться, якими стали роздержавлені медіа, в чиї руки потрапили. Дійсно, картина тут невтішна, якщо подивитися на наші основні телеканали, поділені між олігархічними кланами, на деякі потужні «незалежні» газети, за якими явно стирчать вуха тих же кланів. Але тоді виходить — не робити роздержавлення зовсім? Та це філософія блукання «між двох сосен» — або не робити реформ, або робити їх недолуго.
І тут  переходимо до другої теми, яку пропонував обговорити: яким є стан уже реформованих недержавних медіа, що треба, аби вони працюввли на наш медіа-простір, інформаційну безпеку, державу і суспільство? Звичайно, вказівок незалежним медіа давати не варто. Але далеко не все гаразд у наших медіа. Досить торкнутися тих же озвучених проблем: анексії Криму, агресії на Сході, лавини  антиукраїнської пропаганди з Росії. І отут уже запитання до наших медіа: чому ж не протидіяти всьому цьому? До речі, маючи немалі можливості. У Чернігові виходить з десяток щотижневих газет, переважно недержавних, сумарним обсягом близько 180 сторінок. Але чи так багато місця тут приділяють інформаційному захисту держави, протидії брехливій пропаганді ззовні? Мізерно. Це і щодо показу нашої української історії, щодо спростування нахабних ярликів «фашизму», які ліпить нам, Україні, сама фашистська за суттю Росія. І щодо байок, що Крим 60 років тому Росія начебто «подарувала» Україні, хоч насправді Росія довела Крим до зубожіння і кинула його відновлювати Україні. І просто давати інформацію, хто очолює сепаратистів-терористів у Криму і на Донбасі. І розвінчувати теревені про якійсь «особливий» Донбас, якого, мовляв, «не чує Україна». Легко спростовувані міфи, які й далі гуляють країною, насаджувані ззовні і на які майже не реагують наші державні й роздержавлені медіа.
Скажімо, щодо найпотужнішого із засобів масової інформації, пропаганди — телебачення. Українські телеканали ж далеко не зразу було відключено в Криму, вони транслювалися тривалий час і перед початком анексії півострова, і на першій стадії цього. А толку? Значить,, нездатні були просто і популярно розказувати тисячам кримчан бодай про тих же верховодів сепаратистів Константинова й Аксьонова, багато інших речей. Подібне можна сказати й про Донбас.
Що тут можна зробити? Багато чого, насамперед тим же громадським організаціям і політичним партіям, адже вони мають працювати в гущі людей і розяснювати їм, що неблагополучно у нас в інформаційому просторі, в наших медіа. Що це самим громадянам потрібні вільні медіа, які б захищали їх і державу. І тоді б ми менше бідкалися про «пастки, в які потрапляють споживачі інформації», що теж пропонувалося обговорити на тому круглому столі.
Утім, розмови не вийшло. Організатори заявили, що це тема окремого обговорення. Що ж, може, громадські активісти, медіаексперти, врешті самі журналісти дійсно колись сподобляться на таке обговорення, не бідкання й констатації, а пошук шляхів, ЩО РОБИТИ?
Своєрідну крапку в дискусії поставили колеги із двох державних газет, які виступали вже після мене. Представники одного з районів розповіли таке. Ледве встигли Верховна Рада і Президент ухвалити рішення про часткову мобілізацію військовозобов’язаних, як на місцях, у районах, почалася явна несправедливість. Конкретно — на той район прийшла якась дивна «рознарядка»: мобілізувати до армії значно більше чоловіків, ніж усусідньому районі, де, навпаки, значно більше населення. Колега з іншої державної газети повідомила:  до редакції надходять сигнали від читачів, що районне і обласне начальство «відмазує» від призову своїх синків, сватів, братів, кумів.
Вже після обоворення, в кулуарах, у колег спитали: чи можуть їхні газети написати про це? Про  несправедливість, яку не приховаєш на місцях, у районах, через що  порожніми балачками сприйматимуться  словеса про якийсь «патріотизм».То чи напишуть про це? Запитання риторичне, відповідь очевидна. Чому не зможуть написати? «Тому що…».
Чи влаштовує це самих журналістів, мешканців районів, області, країни? Запитання до них.То, може, досить бідкань і констатацій, а час щось робити?
 
 


 
 

Коментарі (1)

Максим Пишняк | 2014-07-30 20:14

"інформаційну війну ми вели, але її постійно програємо"
Чому ви так гадаєте? Це може бути не так очевидно, як вам ввижається.

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: