Високий Вал

Останнє оновлення 14:07 четвер, 9 липня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

АТО чи АВУ: Абсурдна Війна України ?

Україна знову втягнута в підступні геополітичні ігри сильних світу цього: США, Росії, Євросоюзу, НАТО. Але як не згадати давню мудрість «Сила ворога — в нашій слабкості». А слабкість нашого розділеного українського суспільства, держави очевидна. Тому ті геополітичні ігри так поєднуються з ігрищами внутрішніми, коли суспільство, громадяни вкрай заморочені й тонуть у лавині запитань: що ж відбувається?

 Хтось нарешті може чітко заявити: «Російські війська в Україні»?
Заявити і підтвердити чітко, аргументовано, доказово, документально те, що начебто і так усім очевидне. І це мають бути не примітивні «докази» на кшталт тиражованих в Інтернеті чи по телебаченню «свідчень»: «Як повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці рядовий Іван Іваненко…». Виявляється, наші солдати на передовій, в окопах чи на блок-постах сидять з ноутбуками в руках і «шпарять» в Інтернеті?  Подібного гатунку — і тиражовані по ТБ «свідчення» анонімів із «зони окупації»: «Ми сиділи в підвалі, а нагорі стріляли: не то по нас, не то від нас, з нашого двору».
Коли наш міністр оборони (не будемо зараз втягуватися в дискусії щодо цієї особи) заявив, що АТО (Антитерористичну операцію) в Донбасі наші військові виграли і тепер почалася Вітчизняна війна України з Росією, Міністерство закордонних справ Росії зреагувало на це зневажливою заявою, в якій нашого міністра виставили мало несповна розуму. Найперше — за твердження, що ми перемогли в АТО. Як це, мовляв, перемогли, коли тривають справжні бої? Між тим, у заяві міністра, і не лише його, є своя логіка. Вона в тому, що АТО  завершена саме в сенсі антитерористичної операції проти терористів, сепаратистів, тих, хто вчинив замах проти самого існування держави. А тепер проти України почали відверту війну регулярні збройні сили іноземної держави — Російської Федерації. Тобто роль і міць наших внутрішніх сепаратистів у цій новій війні близька до нуля, в крайньому разі це гарматне м’ясо, а насправді воює Росія. Ось таке чітке твердження, заявлене Українською державою, нашою найвищою владою власному народові і світові, чітко б спростовувало головне твердження Росії: мовляв, в Україні — внутрішній конфлікт, мало не громадянська війна, де українці воюють самі з собою. Але, повторю, це має спростувати не «рядовий Іваненко» з окопу. Це повинна бути офіційна заява, звернення Президента України до народу і світу. Не полінувався ж Президент виступити зі зверненням до народу, мотивуючи рішення про розпуск парламенту, хоч там і мотивувати довго не потрібно. А тут — частина країни, Донбасу, по суті окупована (і це крім окупованого раніше Криму), а на звернення до нації і світу це чомусь «не тягне». Таке звернення Президента, можна також і парламенту, уряду, має бути розгорнутим, аргументованим, підкріпленим даними розвідки, спецслужб, техзасобами. Має транслюватися всіма основними телеканалами країни, опубліковане в пресі, доведене до кожного нашого громадянина і до світу.
Що ми натомість бачимо? Чого варті щоденні повідомлення прес-служб РНБО (Ради національної безпеки і оборони), вищого конституційного органу захисту держави, чи штабу АТО? Довгі нудні зведення, що чимось нагадують воєнні зведення Радінформбюро, тільки ті були лаконічніші і конкретніші. А нині — теж перелік, тільки довший і нудніший: «Наші сили зайшли у такі-то села і містечка, вийшли, на жаль, з таких». Ось цитую зведення РНБО за 2 вересня: «Збройні сили РФ продовжують концентрувати живу силу та військову техніку в захоплених населених пунктах. Російські підрозділи зафіксовані у Донецьку, Амвросіївці, Старобешевому, Гусельщиковому, в Новоазовську та Маркіно Донецької області; у селищі Побєда, Новосвітлівці, Хрящуватому Луганської області та в самому Луганську. Протягом доби українські військові 22 рази вступали у вогневий контакт у районах 11 населених пунктів…», — далі їх перелік.
Але якщо військові Росії концентруються там-то на нашій території, якщо їхні «підрозділи зафіксовані» там-то, то дайте чітко і конкретно доказово, ким саме і як зафіксовані? І якщо «вступали в контакт», то так само чітко повідомте, що «вступали» зі збройними силами Росії, а не нашими сепаратистами чи марсіанами.
Ось ще одне подібне повідомлення від 4 вересня: «На території України знаходиться більше тисячі російських військових, сотні танків і бронетранспортерів.Про це в четвер у кулуарах НАТО на умовах анонімності повідомив офіцер Альянсу, повідомляє «Reuters».НАТО, звичайно, солідна організація, як і англійське інформагентство «Рейтер». Але чи не можна б громадянам України отримати цю надважливу інформацію у більш солідному варіанті, ніж «у кулуарах на умовах анонімності»? Йдеться ж про війну на нашій землі!
І ось нарешті було здобуто, здавалося б, «залізні» незаперечні докази війни  Росії на нашій території: взято в полон військових Росії, які начебто «заблукали» і випадково опинилися на нашій землі, за десятки кілометрів від кордону. Це щасливо для нас сталося якраз перед зустріччю в Мінську кількох президентів і представників Євросоюзу. Ну й що? На цей убивчий доказ інтервенції Росії її президент Путін у Мінську спокійно заявив: військові заблукали, патрулювали кордон на своїй російській території, нормального ж кордону між нами нема. І додав: такі «заблукання», виявляється, не раз були, ще до цих усіх подій, і з українського боку, тобто наші солдати теж помилково заїжджали, у свою чергу, до Росії. Їх мирно повертали назад, додому, без усяких конфліктів. Дивовижно! Чесно кажучи, я вперше про таке почув, як, мабуть, й інші українці. Але з нашого боку ні підтвердження фактів, ні спростування брехні стосовно надважливого моменту.
Полковник розвідуправління російського генштабу Ігор Гіркін (Стрєлок), котрий кілька місяців відкрито командував українськими сепаратистами і терористами Донбасу, виявляється, воював в Україні, будучи мало не у відпустці, оплачуваній чи  за свій рахунок. У таких же «відпустках» і зловлені чи просто зафіксовані на нашій території й інші російські військові. І військові з Чечні, виявляється, «добровольці і волотери», глава автономії Кадиров «їх в Україну не направляв».
А щодо вбитих на Донбасі російських військових, то їх можна «подати» як уже звільнених зі служби, звісно, «заднім числом», за день-два до загибелі. Мертві ж не спростують.  А щодо похорону в Росії привезених з Донбасу вбитих там росіян, то можна піднести це як смерть від хвороби. Або вже взагалі не везти їх ховати в Росію: як читаєш у нашому Інтернеті, росіяни вже вкидають ці тіла в шахти чи окуповують у контрольованих ними містах ділянки під кладовища. Чого тільки не начитаєшся. От тільки хотілося б мати чітке офіційне підтвердження цих повідомлень, а не тексти «у Фейсбуці» чи плітки журналістів телеканалів, які «десь» були і «щось» бачили, точніше, чули.
Я не заперечую всі ці повідомлення, бо, як і мільйони співгромадян, не маю інформації ні для підтвердження, ні для заперечення. Прошу і вимагаю одного: ПРАВДИ    від нашої влади, від нашої держави.
 
Альянс у Мінську
Підписана днями у Мінську угода про припиненню вогню на Донбасі викликала більше запитань, ніж відповідей. Однозначний позитив її в тому, що припинено бойові дії, і перестали гинути наші хлопці ( чи майже припинено і майже перестали?).
Отже, переговори. Між ким? Євросоюзом — в особі офіційних преставників. Росією — в особі посла в Україні. Україна? Її представляв колишній президент Кучма з незрозумілим статусом і повноваженнями. І, нарешті, два  сепаратисти, ватажки Донецької і Луганської «народних республік».
У підписаній угоді про перемир’я і початок мирного врегулювання важко щось зрозуміти, хоча словесних гарантій тут доволі. Головна — хто гарантує припинення вогню, яке, до речі, того ж дня було порушене з боку сепаратистів (чи окупантів — знову не зрозуміло). Гарантувати щось НЕ РОБИТИ може той, хто це РОБИТЬ. З українського боку — зрозуміло. А з протилежного? Сепаратисти? Невже вони щось вирішують? Росія? Але ж та офіційно «не є» учасницею  війни на Донбасі?
Ще більший туман — щодо другого ключового моменту, який, власне, і підживлює війну,— виведення незаконних військових формувань і найманців з Донбасу. Але питання: хто ж ці незаконні? Сеператисти себе такими не визнають. Росіяни? Вони ж начебто «не воюють». Те ж саме — щодо взяття під контроль кордону між Росією і Україною, який значною мірою на території, контрольованій не Україною. А саме через цей кордон іде підживлення війни. Його бере під контроль не то Україна, не то Європа. Остання — яким саме чином? Уведенням миротворчих військ? Про це ні слова.
Нарешті — подальша доля Донбасу. Обговорюються якісь варіанти «особливого статусу» Донбасу начебто «в складі України», проведення тут найближчим часом місцевих виборів, бо місцева українська державна влада тут давно дискредитована участю в сепаратизмі та й  реально давно відсторонена від влади там, де хазяйнують сепаратисти і росіяни.
Слова, слова. Бо сепаратисти ще раз підтвердили (і час відкинути словесну гру): вони — за відокремлення від України. Із входженням до Росії чи утворенням якоїсь квазідержави, то наступне питання, головне — чітко заявлено курс на відокремлення від України. А, значить, це руйнування держави, тяжкий державний злочин. Проти призвідців цього злочину і була почата АТО, проти них порушено кримінальне провадження.
Але ось  заява Юрія Луценка, головного радника Президента, очільника списку його виборчого блоку.
«Третина території Донбасу отримає особливий статус, але в складі цілісної України, згідно з мінським протоколом. Протокол чітко визначив: мова не йде про особливий статус двох областей. Там чітко написано: тільки ті райони, які не підконтрольні українській владі в двох областях», — сказав він в ефірі «Свободи слова» на каналі ICTV 8 вересня. Мова — про десь третину Донецької і Луганської областей.
При цьому він повідомив: «Зараз відбувається демаркація позицій, які займають українські війська і які на сьогоднішній день українські війська не можуть зайняти. Мінський протокол означає, що Україна є цілісною. Навіть тимчасово не підконтрольні нам райони все одно є частиною України. Кордон стає нашим, і ми повинні ізолювати цю спеціальну зону, взяти її під контроль, у тому числі інженерними спорудами, і запропонувати їм змагатися не тільки зброєю — рівнем життя».
Вдумаймося: про що йдеться? Про те, що Україна вже готова ФАКТИЧНО втратити частину своєї державної території з кількамільйонним населенням. І як же цю територію тоді можна називати «частиною України»? Ще й радіти, що втрачаємо хоч не весь Донбас, а лише третину. Що сепаратисти і окупанти поки що хазяйнують на Донбасі, а не на всьому південному сході України і Галичині. І це після фактичної втрати в цьому ж році великої нашої території — Криму!  Давайте вже так:  або Українська держава абсолютно контролює цю законну частину своєї території, або  в іншому разі тоді вже оголошує, що ця частина Донбасу окупована Росією., як ми оголосили щодо Криму. Звісно ж, з абсолютно чіткими доказами нам і світові щодо такої окупації. Це буде чесно,  а не словесна гра. Інакше чи є межа цьому занепаду?
 
Недолугість чи зрада?
Межа була б, аби ми були сильні, і доводиться ще раз згадати оту мудрість, у чому саме сила ворога. Апофеозом нашої слабкості став Іловайськ. Це місто під Донецьком є ключовим у війні за звільнення Донбасу. Ще наприкінці серпня наші війська почали його звільнення. Закінчилося це крахом, величезними втратами людей і капітуляцією, відступом з міста. Як великий здобуток, подавалося, що сепаратисти і окупанти милостиво дозволили нашим військам відступити з міста «з прапорами і зброєю». Почесно відступити зі своєї землі! Зараз трагедією під Іловайськом зайнялися і особисто Президент, і Генеральна прокуратура. Командир одного з добровольчих батальйонів Семен Семенченко, детально описуючи ганебну історію з Іловайськом, прямо звинувачує наше комадування, як мінімум, у некомпетентності. Немало військових з АТО, патріотів  ще пряміше  говорять про зраду. Про те, що керівництво держави, політична еліта більше думають про чергові вибори, про владні посади, а не про захист держави. У жертву політичним інтересам можуть підставити під знищення ті наші підрозділи, які сформовані політичними опонентами. Ось до чого дійшло. Дехто взагалі твердить, що у війні на Донбасі цілеспрямовано знищують еліту нації, справжніх патріотів.
Усе це просто трагічно і свідчить про немічність нашої нації чи, мабуть, точніше, її так званої національної еліти. Дуже серйозне звинувачення. А як інакше, коли враження, що й далі триває брудна політична гра цієї псевдоеліти з власним народом, ця Абсурдна Війна України, небезпечніша від усіх АТО.

Коментарі (4)

квс | 2014-09-19 12:48

Жаліємось на наслідки лютневого перевороту, чи то "революції гідності"? А чи не нагадать вам, чию снайперську гвинтівку вивозив з Інститутської 18.02 Пашинський? До сих пір ніяких пояснень не було. А про причини втрат частини територій країни - ні слова. Причина ж в намаганні силою навернути український народ до європейського вибору під гаслами націоналістичної ідеології. Правий екстремізм породив екстремізм проросійський. Філософський закон дії і протидії. За такої ідеології економічно розвиненої єдиної України не розбудувати. А "піндоси" до речі(Бойовику), на жаргоні росіян - це американські вояки.

Відповісти | З цитатою

Автор | 2014-09-16 20:02

В ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ
Коли я готував цей матеріал (він надрукований і в останньому 38-у номері моєї газети "Світ-інфо"), то, цитуючи головного радника Президента і лідера виборчого списку його партії Юрія Луценка, я, звичайно, не міг конкретно передбачити того, що відбулося сьогодні, у нас взагалі важко щось передбачати. Аж он яким чином обернулися висловлені Луценком ідеї про особливий статус Донбасу, точніше, окремих його регіонів."Донбас: капітуляція?"- ось назва , що напрошується (можна і без знаку запитання) чергового матеріалу, що теж напрошується. Бо ухвалення сьогоднішнього закону про той "особливий статус" і на додачу про амністію терористам і сепаратистам(назвімо речі своїми іменами)- це ганебно завуальована констатація очевидного факту, озвученого днями Луценком (читай вище): Україна визнає, що фактично втрачає такі-то території, контроль над ними, юрисдикцію. На цих територіях з дня вступу закону в дію, а це може бути хоч завтра, Конституція України перестає діяти. Безглуздо говорити, що Конституція діє, діятиме ЧАСТКОВО: вона або діє,або не діє, жодної "частковості". І коли йдеться про те, що, всупереч Конституції України, будуть призначатися судді і прокурори, що фактично скасовується стаття 10 про єдину державну мову, що утворюватимуться і діятимуть якісь позаконституційні структури, про що тут говорити. Давайте так: або Україна повністю повертає під свою юрисдикцію свою територію, або, якщо зараз не здатна, визнати і заявити, що ці території перейшли під контроль внутрішніх сепаратистів чи, в даному разі, точніше, - їх іноземних хазяїв, цебто окупантів. Тобто,ці території окуповані. Було ж це Україною офіційно заявлено по Криму. Скажіть, яка різниця тут? В принципі, жодної.
Втім, це тема окремого аналізу.

Відповісти | З цитатою

Правда-матка | 2014-09-16 13:32

Згодна з кожним словом. Дякую, пане Петре, відмінний аналітичний матеріал,яких так бракує нашому медіа-простору.

Відповісти | З цитатою

Бойовик | 2014-09-15 13:06

Жодного голосу владі бандитів! Смерть піндосівським запроданцям! Слава Україні!

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: