Високий Вал

Останнє оновлення 11:53 четвер, 21 березеня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Донбас : мир чи капітуляція ?

Невже Українська держава вперше за часи незалежності відмовляється від частини своєї території?

А саме таке враження, на перший погляд, від ухваленого Верховною Радою 16 вересня резонансного Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Враження, що в обмін на примарний мир на Донбасі держава добровільно (дехто каже, добровільно-примусово)здає, виводить з-під своєї юрисдикції частину території цього Донбасу.
Капітуляція, зрада — цими та подібними твердженнями зараз переповнений наш політикум. Але давайте розберемося спокійно, без гарячки виборчої кампанії. Чи це дійсно капітуляція? Чи вимушений мир на найбільш прийнятних умовах із перспективою відновлення втраченого? Чи, може, це продовження великих політичних ігор, у тому числі міжнародних, коли політики людям говорять слова, які нічого не говорять? Більше того, ці слова затуманюють.
Отже, на продовження підписаної 5 вересня у Мінську доволі дивної і сумнівно легітимної угоди про перемир’я на Донбасі Президент України Петро Порошенко в понеділок, 15 вересня,  подав до парламенту цей законопроект. У вівторок уранці його роздали народним депутатам. Пленарне засідання 16 вересня Рада зробила закритим. Що ж, це її право. Але чи не вперше в історії електронного голосування системою «Рада» голосування здійснили при вимкнутому табло. Не було видно ні поіменного голосування — як голосував кожен депутат, ні навіть того, як голосувала та чи інша фракція. Громадянам стало відомо лише, що повністю не голосувала за ці закони фракція «Свободи», майже вся фракція «Батьківщини». Проголосувала «за» пропрезидентська тепер фракція «УДАР», плюс комуністи, частина регіоналів та нардепи інших різношерсних формувань.
Фракція «Батьківщина» вже готує подання до Конституційного Суду щодо скасування результатів голосування ось таким чином.
Але, може, всі ці протести — лише елемент виборчої кампанії? Що ж, читаймо закон.
Прихильники закону акцентують, що в ньому, мовляв, не йдеться про «особливий статус» певних територій Донбасу. Дійсно, таке формулювання не фігурує. Але це і є перший приклад словесної гри. Закон ЗА СВОЄЮ СУТТЮ є законом саме про ОСОБЛИВИЙ СТАТУС цих території. Адже, власне, що таке особливий статус? Це те, що відрізняється від загальних норм. Особливий статус може бути за багатьма параметрами. А тут уже в самій назві закону значиться «ОСОБЛИВИЙ» порядок за найголовнішим параметром  — організації державної влади начебто ж на території держави. І хоч далі йдеться, що органи місцевої влади діятимуть з додержанням Конституції та законів України, насправді це все слова. Закон призначив місцеві вибори на цих територіях на 7 грудня цього року, хоча місцеві органи влади, згідно із законодавством, мали б діяти ще майже рік. А якщо ще вводиться «ОСОБЛИВИЙ» порядок діяльності таких ключових державних інституцій, як суди, прокуратура, міліція, то невже це не особливий статус цих територій? І дивно говорити, що закони держави, Конституція тут тимчасово, на три роки (це термін дії закону) будуть діяти не в повному обсязі. Коституція НЕ МОЖЕ діяти не в повному обсязі: або вона діє стовідсотково, або це визнання того, що вона не діє — на певних територіях.
А коли так, то про які території йде мова? Які території фактично виводяться з-під юрисдикції Української держави? Це питання ключове. І тут знову словоблуддя. Замість того, аби чесно сказати, що це території, які зараз під контролем сепаратистів, або, якщо вони там пішаки і маріонетки, то чітко сказати, що це території  тимчасово окуповані, і назвати, ким, — законом введено гру слів про окремі «райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України». Але саме з цим ключовим пунктом закону стався також скандал. Вже другого дня після голосування на офіційному сайті Верховної Ради з’явився текст закону з абсолютно іншим визначенням: йдеться про території, які визначає керівник Антитерористичного центру Служби безпеки України. Парламент цим наче підкреслив, що не хоче вживати неприємного терміну про непідконтрольні державі території, і сховався за терміном про території, де йде АТО. Власне, так воно і є. Але хіба ж визначення територій, які тимчасово втрачає держава, — це повноваження одного з пятисот генералів, які в нас числяться? Подання може робити хто завгодно, але ключове рішення — за парламентом, навіть не за Президентом.
Ця підміна стала приводим до ще одного політичного скандалу, слідом за «затемненим» голосуванням.
Щоправда,  вчора сталася чергова дія цього трагіфарсу: на сайті парламенту раптом виринув уже третій варіант закону, точніше, повернення до первісного, де значиться, що ці території встановлює таки ж парламент.
Законом визначається тимчасовий, на три роки, порядок організації і діяльності органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. У ньому передбачена неможливість дострокового припинення повноважень депутатів місцевих рад і посадових осіб, обраних на цих позачергових виборах. Як це розуміти?
Одне з найбільшь дивних і скандальних положень запровадження особливого порядку призначення керівників органів прокуратури і судів, який передбачає участь органів місцевого самоврядування у вирішенні цих питань. Знов поза рамками Конституції України. Ну, нема в ній такого, щоб призначення суддів, прокурорів районів, міст узгоджували з міською і районною владою. Є чітка вертикаль правоохоронних органів із призначенням на посади.
Ще один гострий момент — можливість створення рішенням міських, селищних, сільських рад із числа громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах, на добровільних засадах загонів народної міліції. І хоч далі йдеться, що ця місцева міліція, як і місцева влада, що її утворила, діятиме згідно із законами України, вже саме її створення і діяльність під орудою сільської, районної, міської влади має мало спільного з нашими законами.
Є й положення щодо укладання угод між місцевими органами влади і урядом та іншими вищими органами влади — щодо розвитку цих територій. Але ж угоди укладаються між повноправними СТОРОНАМИ, суб’єктами угод, а тут — між керівними органами держави і її частинами, так, наче мова про якісь міжнародні угоди.
Тепер про економіку. Закон проголосив надання державної підтримки розвитку окремих районів шляхом економічного режиму, відмінного від загального. Знову — ОСОБЛИВИЙ статус, цього разу економічний. У тумані словес потонуло ще одне ключове положення про особливість — це визнання таких видатків Державного бюджету України захищеними видатками. У  перекладі на звичайну, не бюрократичну мову це означає, що на іншій території України навіть зарплату бюджетникам ніхто в повному обсязі не гарантує, що ми й бачимо вже зараз, а от на цих територіях ці виплати бюджету, і на зарплату, і на багато що інше, стають ЗАХИЩЕНИМИ, тобто гарантованими видатками. І це знов  дає привід гостро критикувати закон: його противники прямо говорять, що ми фінансуватимемо сепаратистів і терористів.
І загалом, узагальнюючи шквал критики, говориться, що виборами ми узаконюємо, легітимізуємо сепаратистів на посадах у місцевих органах влади, що узаконюємо їхні якісь особливі суди, прокуратури, не кажучи вже про особливу місцеву міліцію.
Ключове питання: а як узагалі Українська держава зможе контролювати ці території, які зараз ФАКТИЧНО поза її контролем? Як можна добитися виконання самого цього ж закону? Що зміниться завтра на цих територіях?
Дещо підняв завісу над цим Президент Порошенко. В інтерв’ю з тележурналістами в понеділок, 22 вересня, він дав відповідь на запитання якраз щодо фінансування Українською державою територій, окупованих сепаратистами чи іноземцями. Виявляється, вважає Президент, усю надію покладаємо на самих жителів Донбасу, яким набридла війна і сепаратисти,  і які на місцевих виборах оберуть нормальну місцеву владу. І от Українська держава фінансуватиме ті території, ті райони, населені пункти, над якими майорітиме український державний прапор. Цікаво! Значить, надія — на «точкові удари» самих донбасівців по сепаратистах. Зачекаємо виборів 7 грудня?
Правда.лідери сепаратистів, уже після ухвалення цього закону, на який вони плювати хотіли, заявили, що не те що  й не думають проводити ці вибори, а   взагалі їх ігнорують, отже не дозволять на своїй території. Натомість ще раніше, в листопаді, проведуть свої вибори «влади ДНР ». Вже після цього Президент Порошенко сьогодні, 25 вересня, наполіг на зустрічі з журналістами, що вибори таки там пройдуть, і саме 7 грудня, і «за законами України». Цікаво, яким чином, якщо українську владу, українську державу просто не пускають на цю територію, і вже кілька місяців.
Коротко — про другий закон як продовження першого, ухвалений тоді ж і так само «втемну». Це Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей».
Законом від кримінальної відповідальності звільняються особи, які вчинили в період з 22 лютого 2014 року по день набрання чинності Законом на території Донецької, Луганської областей, на якій проводилась антитерористична операція, діяння, щомістять ознаки злочинів і які під час вчинення діянь:
– були учасниками збройних формувань або особами, задіяними в діяльності таких формувань, та/або
– брали участь у діяльності самопроголошених органів у  Донецькій, Луганській областях або протидіяли проведенню антитерористичної операції.
Останнє означає — ті, що воювали зі зброєю в руках проти України.
Названі особи звільнятимуться від кримінальної відповідальності, якщо вони протягом місяця з моменту набрання чинності законом звільнили або не утримують заручників, добровільно здали зброю, боєприпаси, військову техніку, звільнять захоплені будівлі.
Дія закону не поширюватиметься на осіб, які є підозрюваними в тяжких злочинах або вже засуджені за них.
Тут знову головне питання: хто саме і як розбиратиметься, хто ж  вчинив тяжкі злочини, за які амністії нема, — вбивства, викрадання, катування людей. І визначатиме на територіях, підконтрольних сепаратистам.
***
Підсумки. Ухвалено закони, які просто неможливо виконати. Навіщо? Очевидно, тривають якісь ігри в європейській і світовій політиці довкола України. Україна поки що не може звільнити свої території, і тому придумано ось такий засіб, як це нам оголошено, для досягнення зараз миру, а згодом відновлення державності на Донбасі.
Щодо миру. Можна б нагадати, що мінська угода про перемир’я вже неодноразово порушувалася сепаратистами і їхніми  закордонними хазяями, що справжнього миру поки що нема, що наші військові щодня гинуть на Сході, що сепаратисти вже змінили умовну «лінію фронту» (її, до речі, ніколи й не існувало, і в цьому теж проблемність застосування закону), захопивши нові території, і після Мінська, і вже після ухвалення Закону. До речі, закони щодо  Донбасу і через тиждень після ухвалення ще не були підписані навіть спікером Турчиновим, а лише тоді їх має підписати Президент.
…Подаючи закони до парламенту, Президент звернувся до депутатів Ради зі словами, що «краще ця маленька ганьба, ніж велика війна». Хоча є давно відомий вислів Уїнстона Черчіля: «Хто віддає перевагу ганьбі перед війною, отримає і ганьбу, і війну».
Ми не мали б ні ганьби таких законів, ні війни, якби були сильними. На жаль, це не так, суспільство знову вкинуте у виборчу колотнечу. Досить подивитися на її брудні прояви в Чернігові й  області. Усе, як і  раніше. Невже оце і є наш ОСОБЛИВИЙ статус?
 

закритиДодати коментар: