Високий Вал

Останнє оновлення 21:55 п'ятниця, 15 листопада

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Вічний Достоєвський

    Геній російської і світової літератури, не стільки росіянин, як білорус  і трохи українець Федір Михайлович Достоєвський, як і всі класики, вічний і вічно актуальний. Зізнаюсь, я відкрив його не дуже рано. Звісно, щось проходили «по діагоналі» в школі і університеті. З чотирьох великих, в сенсі — величних романів письменника акцент чомусь робився на романі «Преступление и наказание». Може,  від того що він порівняно простий ідейно (застереження: ця і всі подальші оцінки— чисто  суб’єктивні, тобто авторські), що психологія «надлюдини» якось дивовижно уживалася в тодішній радянській ідеології з ідеєю «рівності і братерства».  Вершина російської класики— роман «Братья Карамазовы» чомусь так не поціновувався, може, через потужний релігійно-філософський струмінь. Десь збоку залишався і третій роман цього квартету —«Идиот», з його пошуком «прекрасної людини», Христа на землі, бо й нащо, коли у нас формувалася чи вже й була сформована нова радянська людина. Що вже казати про роман «Бесы», який негласно вважався антирадянським і якщо й друкувався, то «зціпивши зуби», в основному в зібраннях творів. Адже саме в цьому романі найбільш пророче звучить застереження Достоєвського, у що може  вилитися  на практиці втілення комуністичних ідей, саме тут озвучена цифра можливих жертв  народу, для щастя уцілілої його частини,  — 100 мільйонів життів, цифра, не така й далека від реалій наступних десятиліть.

    У досить зрілому віці я  прочитав ці великі книги, деякі сторінки просто одним подихом, вражений самим стилем, психологізмом письменника.

     Ще до цього читав ранні повісті про знедолених: «Бедные люди», «Белые ночи», «Неточка Незванова»,яких вимагала університетська программа. Але ж і це далеко не весь Достоєвський, навіть якщо говорити про художню прозу, бо деяку публіцистику його в радянські часи взагалі не друкували. Ще  ж є романи «Униженные и оскорбленные», «Игрок», «Подросток», є«Записки из мертвого дома». А недавно я  прочитав досі  не читану малу прозу письменника— повісті і оповідання, котрі  радше теж є малими повістями. І ось уже на перших  сторінках блискучої повісті «Село Степанчиково и его обитатели»  читаю таке:
   «Представьте же себе человечка, самого ничтожного, самого малодушного, выкидыша из общества, никому не нужного,  совершенно бесполезного, совершенно гаденького, но необъятно самолюбивого и вдобавок   не одаренного решительно ничем, чем мог бы хоть сколько-нибудь оправдать свое болезненно раздраженное самолюбие. Предупреждаю заранее: Фома Фомич есть олицетворение самолюбия самого безграничного, но вместе с тем самолюбия особенного, именно: случающегося при самом полном ничтожестве, и, как обыкновенно бывает в таком случае, самолюбия оскорбленного, подавленного тяжкими прежними неудачами, загноившегося давно-давно и с тех пор выдавливающего из себя зависть и яд при каждой встрече, при каждой чужой удаче. Нечего и говорить, что все это  приправлено самою безобразною обидчивостью, самою сумасшедшею мнительностью. Может быть, спросят: откуда берется такое самолюбие? как зарождается оно,  при таком полном ничтожестве, в таких жалких людях, которые, уже по социальному положению своему, обязаны знать свое место? Как отвечать на этот вопрос?»
    Геніально актуальне. І абсолютно дотичне до нашої української  дійсності.  Коли бачиш, як переповнене наше суспільство персонажами, у яких амбіції явно неспівмірні ні із здібностями. ні з працьовитістю, що є трагедією країни. Коли бачиш всі оці понад 200 партій з їхніми чварами і політичною розпорошеністю, весь оцей «громадський сектор»,  всю оцю колотнечу й гризнечу за посади й корита у владі ,  оці  численні «люстраційні комітети», «штаби», весь оцей фарс з «віче», «пікетами», все оце вульгарне тягання опонентів у сміттєві баки (між іншим, кримінальне діяння, за яке  ще нікого навіть не посварили пальчиком), весь оцей паноптикум довкола так званої «громадської ради»  при обласній держадміністрації, що, як точно сказав колега, сама собі не дасть ради,  то розумієш: ми ще так далекі від справжнього громадянського суспільства.  
 

Коментарі (1)

asOl0fy3qn | 2016-09-11 18:22

atenolol levaquin 750mg amoxil

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: