Високий Вал

Останнє оновлення 22:00 неділя, 3 листопада

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Чи РУХаємося до єдності?

Непрочитана історія

Нинішній рік ювілейний:  повертає нас  до бурхливого, багато в чому поворотного 1989-го.  Восени ми відзначаємо  20-річчя утворення Народного Руху України.

Це був  рік розпаду  соціалістичного табору. Соцконцтабору, адже за його колючим дротом опинилися десятки мільйонів людей у різних країнах. І саме у 1989-у цей концтабір отримав перший удар : з нього вирвалася найбільша країна (СРСР, звісно, не рахуємо)  -- Польща. Падіння Берлінської стіни і возз`єднання Німеччини, мирні революції в Болгарії, Угорщині, Румунії, Чехословаччині.

А що ж в самому Радянському Союзі ? Це був початок його краху. Першими вийшли з СРСР  країни Балтії – Литва, Латвія, Естонія. І  не просто проголосили незалежність, а заявили про її відновлення, про те, що ніколи й  не входили до СРСР, а були ним окуповані. Відповіддю стали московські танки, скеровані на багатотисячний мітинг під стінами Вільнюського телецентру, перші постріли й перші загиблі. Того ж року -- кров у Тбілісі, де також було кинуто війська проти демонстрантів. Етнічна різанина в Баку. Імперія, утворена на крові, з кров`ю ж і розвалювалася.

Ось те історичне тло, на якому робила  кроки до незалежності Україна. Зовсім не випадково державне відродження починалося з духовного. Першим у тому бурхливому році  11 лютого було утворено Товариство української мови ім.. Т.Шевченка, тобто,  відновлено після десятиліть заборони радянським режимом «Просвіту».

Але перейдімо до вересня 1989-го, до утворення «Народного Руху України за перебудову». Саме так його було названо. Залишмо для дискусій тему, чи міг Рух бути утвореним в іншій якості? Яким саме був тут струмінь керованості з боку влади, тої ж Компартії?  Передбачаючи гострі полемічні баталії, хотілося б лише закликати до толерантності, згадавши, що ми всі  вийшли з того режиму. Натомість, варто б зупинитися на двох точках  історії Руху й загалом   національно-демократичних сил.

Першим момент – початок 1992-го року. Щойно на всеукраїнському референдумі утверджено незалежність держави, одночасно обрано першого її президента. Почалося формування нової української влади. Чому ж водночас з утвердженням незалежності  не було обрано  главою держави представника національно-демократичних сил, що виглядало б цілком логічно?   Чому не склався союз вчорашніх соратників по голосуванню за незалежність і опонентів на  виборах глави держави ? Хто винен – адміністрація нового президента Кравчука чи сам Народний Рух ?  І чи не логічно  було б для лідера Руху,  політичної сили, що взяла друге місце на президентських виборах, запропонувати пост прем`єр-міністра, а самій цій силі реальну участь у владі, а не один міністерський портфель, два губернаторські і третьорядні посади в місцевих адміністраціях.

А перед   Рухом , переформатованим у партію, й новоутвореними демократичними партіями постала ключова  проблема політичних сил, що не при владі,-- стосунки з  владою.  Почалася тактика то конструктивної співпраці, то конструктивної опозиції. Характерним проявом  її була відмова Руху та його союзників від участі у вже наступних, притому доволі близьких, бо дострокових,  президентських виборах 2004 року.

…Весною 1998 року я балотувався по одному з мажоритарних округів у себе на Чернігівщині на виборах до  Верховної Ради. Балотування було завідомо безнадійним. Навіть при тому, що я був на той час редактором рухівсько-просвітянської обласної газети «Сіверщина», яка видавалася вже шостий рік, вийшла серед півсотні газет області на друге місце  по тиражу, після «головної» обласної газети, колишнього видання компартії, а тоді—обласної ради й адміністрації. Але було зрозуміло, що балотування має чисто агітаційний для партії сенс, бо на шляху до парламенту стояло більше десятка  кандидатів --  представників новітньої районної і обласної номенклатури. І місцева влада вже отримала вказівку, як «провести» вибори. Але вказівка стосовно мого ( і не лише мого) балотування, яку ми в Чернігові отримали від керівництва партії, вразила своєю відвертістю : «Висуватися, але не висовуватися». Цей політичний афоризм вартий закарбування як діагноз в історії нашої націонал-демократії. До розколу Руху залишалося менше року…

І це друга точка, до якої варто  перейти. Що відбулося тоді, в лютому-березні 1999-го року ? Без відповіді на це болісне запитання, якої чимало хто волів би уникнути й сьогодні, нам не обійтися. Тоді ж  більшість  Народного Руху пішла не за Чорноволом. Пішла за лідерами «весни оновлення», як було названо цей процес, цей розкол. Свідомо хочу уникнути  категоричних оцінок, що то була за весна оновлення ? Принаймні, похапцем  засуджувати ту «весну», що напрошується, досить згадати, куди за ці роки подалися і де тепер  декотрі лідери тої весни – Богдан Бойко, Володимир Черняк, Олександр Лавринович. Не закликаю похапцем визнати, що, може, правий був Чорновіл, котрий назвав цю «весну» «приватизацією партії» кланами. Але ж  партія дійсно була хвора.

У грудні 1998-го року на Чернігівській обласній конференції Народного Руху в присутності голови партії про це йому у вічі заявили  ряд   делегатів. Називалося кілька  хронічних хвороб партії. Зокрема,  неувага до пропагандистської, агітаційної роботи з людьми, до соціальних питань,   життєвих потреб людей.

Тому крах партії не був таким уже несподіваним. Але отака  «весни оновлення» вимагає осмислення. Що то було ? В тому числі загибель В`ячеслава Чорновола, стосовно якої, очевидно, нема сумніву і в тому, що це було політичне вбивство, і в тому, що це було пов`язане і з наступними президентськими виборами, і з розколом партії.

Далі вже сумно й нецікаво. Починаючи з президентських виборів осені 1999-го , коли лідери обох частин розколотого Руху, балотуючись, набрали по жалюгідному відсотку голосів. Продовжуючи тим, що після розколу партії навіть більша і структурованіша її частина – УНП десять рокіів підряд програвала  на всеукраїнському рівні всі вибори. І не лише президентські. Або залишалась поза парламентом, або в`їздила туди на хребті іншої політичної сили, або не балотувалася окремо взагалі. Про інший осколок, який гордо зберіг назву, «бренд» Народного Руху, взагалі говорити сумно.

Поговорімо про майбутнє, яке так і не настало  після «весни оновлення» в наступні 10 років. Не настало  ні в самих національно-демократичних силах, ні в державі,  не в останню чергу якраз через витоптаність отих сил, через їх  роз`єднання. Вже кілька   років тривають безпредметні балачки про об`єднання бодай української правиці -- УНП, НРУ, УРП  «Собору».  Невже й правда вони такі наївні, оці ідеї об`єднання ? І  не для того роз’єднують партії, тримаючи їх на фінансовій крапельниці, щоб вони об’єднувалися ?

Окремо – про Українську народну партію. Вона найдієвіша, найструктурованіша у спектрі національно-демократичних сил. Тому, з одного боку, з неї, так би мовити, й найбільший попит щодо обєднання, а  дехто взагалі закидає цій партії, що вона мало не головний винуватець необ`єднання.  Але,  з іншого боку, й є така думка : при отакому сумному стані інших демократичних партій, може, нехай буде, тримається хоч би оцей острівець націонал-демократичних сил? Теж тема для дискусії.

Тут йшлося  про, так би мовити, старі, традиційні національно-демократичні сили. Але є ще тема  єдності більш широкого спектру, наприклад, тих же партій блоку «Наша Україна»? Блоку, який переміг на президентських виборах і так бездарно програв усі наступні парламентські, так і не зумівши об`єднатися ні в потужну партію, ні бодай у сильний виборчий блок. Чому б не ставити питання  й про таке потужне об`єднання державницьких сил?  Адже йому є з ким   боротися за справді незалежну, спрвавді демократичну й заможну Україну. Може, тоді нарешті й прийде справжня весна оновлення. Не та, уроки якої  ми досі  так і не проаналізували.

Що висвітлює ювілей?

Указ Президента України від 15 березня ц.р. «Про відзначення 20-ї річниця створення Народного Руху України за перебудову» передбачає, що на загальнонаціональному рівні буде відзначено цю дату, яка припадає на 8—10 вересня. Саме в ці дні у 1989 році, в залі столичної Політехніки, так багатої на події новітньої історії , і пройшли Установчі Збори Руху.

Указом глави держави створено Оргкомітет по підготовці та відзначенню ювілею. Головою його призначений відомий політичний і громадський дія, перший голова Руху Іван Драч. До складу Оргкомітету входять відомі Україні люди, зокрема, Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Іван Заєць, Віталій Дончик, Микола Поровський, Василь Червоній, Володимир Черняк, заслуги яких у створенні і діяльності Руху не підлягають жодному сумніву. Серед небагатьох представників регіонів у Оргкомітеті – колишній лідер Чернігівського Руху Валерій Сарана.

Дещо складніше зі статусом цього комітету. Чи будуть його рішення   обов`язковими для органів влади? Адже саме місцеві держадміністрації Указ Президента зобов`язує і «затвердити» ювілейні заходи, і «забезпечити їх виконання». Яким є  правовий статус обласних оргкомітетів і їх стосунки з місцевою владою? Схоже , що оргкомітети будуть дорадчими органами, але, сподіваємося, такими, до яких прислухатимуться органи влади. Бо лише за підтримки і фінансування держави можливо провести заплановані в Указі (і документах Оргкомітету) Всеукраїнські урочисті збори у вересні, в Національному палаці мистецтв «Україна», Міжнародну наукову конференцію, виставку в Українському Домі, видання літератури, створення документальних фільмів. Не кажучи вже про проведення « у навчальних закладах, бібліотеках тематичних заходів, зокрема конференцій, круглих столів, семінарів» ( цитую Указ). Важко уявити, щоб у деяких регіонах рухівських лекторів просто так, без санкції влади, пустили на поріг школи.

Все сказане стосується не просто відзначення ювілею, а самої його суті.Бо   ювілей ще раз ставить питання, якому теж рівно 20 років : «Коли нарешті буде єдність національно-демократичних сил, національної еліти?» Досить процитувати Звернення Оргкомітету до рухівців, по суті – до народу України. Даючи критичну оцінку  нинішньої держави, як напівколоніальної, олігархічної, корумпованої, автори Звернення не просто заявляють : «Не такою ми бачили вистраждану й омріяну поколіннями Українців державу». І вони   чесно відповідають, чому ця держава така : «Таке могло статися тільки тому, що ми, перші рухівці, будучи єдиними в боротьбі за Українську державу, не зуміли зберегти єдність національно-патріотичних сил в період становлення держави». Тим більш актуальне ще одне положення  Звернення : «Підготовка до відзначення 20-ї річниці Народного Руху повинна стати могутнім імпульсом до об’єднання розрізнених, малочисельних патріотичних організацій в єдину силу».

А поки що, в очікуванні цього «могутнього імпульсу» в суспільстві йде, правда, доволі кволо,  дискусія стосовно ролі Руху в нашій українській історії. Безумовно, роль ця величезна. Що, звісно, не виключає цілком природних дискусій, На кшталт того, наскільки потужно Рух посприяв руйнації комуно-радянської імперії, а в якій мірі вона розвалювалася сама, під ударами часу? Яка роль саме Руху у здобутті й становленні Незалежності? Чому Рух, на відміну від «Солідарності» в Польщі і «Саюдіса» в Литві, так і не прийшов до влади? Чому на відміну від них, в Рух не прийшло багато представників інтелектуальної, бізнесової, державної еліти ? Це при тому, що, як   справедливо зазначає Іван Заєць, «Народний Рух України створювався на базі вияву ініціативи найширших верств населення всієї України. Ця ініціатива несла в собі величезну енергію активності мас і велику гуманістичну наснагу».

Щодо наболілої теми про «упущену  Рухом владу», то навіть попри посилання на особливості нашої української історії (століття бездержавності, шалена русифікація, сім десятиліть комуністичного режиму), що абсолютно резонні, може праві ті, хто говорить, , що під час знаменитого студентського голодування 1990 року була реальна можливість змінити комуністичний режим, взяти владу, але Рух не використав її . Йдеться про можливість переобрання тогочасної ще радянської Верховної Ради і формування національного уряду. До речі, така ж можливість була упущена й наступного року, після проголошення Незалежності . Бідкаючись тепер про те, що в Україні не було вчасно проведено люстрацію, очищення від комуністичного режиму, чомусь забуваємо, що саме Рух мав ініціювали бодай громадський суд над цим режимом. І чи так уже нереально було виграти перші президентські вибори ? На які націонал-демократи, замість того, щоб мати єдину узгоджену кандидатуру лідера Руху Чорновола, виставили аж трьох кандидатів. Що завадило об’єднатися —«булавізм»?

До суспільної дискусії включаються й нерухівці, яких теж варто послухати. Наприклад, Євген Марчук. Нема сумніву, людина компетентна, адже очолював саме «компетентні органи», як їх називали, український КДБ. Орган, що, звичайно ж, мав своїх людей скрізь, і в Русі теж. Втім, це окрема цікава тема. Як і вектор «Рух—компартія». Не марно ж Мирослав Попович нагадує, що Рух виник не просто в середовищі письменників, у їхній Спілці, а в письменницьких парткомах.

Та повернімося до Марчука. В його недавньому інтерв’ю -- не лише констатація щодо отого розколу Руху в 1999 році : «Хто його «колов»--ми прекрасно знаємо, ці люди досі в політиці». Отже, все-таки «кололи» найпотужнішу національно-демократичну  силу. А й ось таке : «Рухівці» надто схильні до конформізму, а отже влада виявилася хитрішою за лідерів Руху». Ну, якщо вже представник спецслужб констатує, що Рух був конформістським, тобто не надто радикальним, то що тут сказати ?

Втім, хоронити Рух рано. Якщо є резон в тому, що не варто прямолінійно порівнювати Рух з «Солідарністю» чи «Саюдісом», то, може, не варто готувати йому й подібний фінал – славний відхід у славну історію ? Чому б не відродити Рух в новій іпостасі – як потужний блок національно-демократичних сил ? Тим паче, це питання знову на часі при наших численних чергових та позачергових виборах.

Отже, дискусія триває. Як пошук нашого шляху.

Коментарі (10)

Enriquesolla | 2019-06-22 06:46

Определенно на сайте ежедневно прогнозы на теннис транслируют интересные события в футболе, ледовых поединках, нетбол, командный волейбол, стрельба, bukmekers.net единоборство, настольный теннис, езде один еще и других классах, что показываются на прямом формате, всегда постижимы специально на нашем ресурсе. Быть в курсе на спортивных событиях содейственно наш интернет- сайте вполне сподручно, на сайте разработали быстрый и контактный контент, с http://bukmekers.net/ подмогой того каждый сможет найти желанный вид спорта, и посетить на интересующий меню.

Відповісти | З цитатою

Gregorybat | 2019-06-19 19:39

Сначала сшейте платье, а потом уж подбирайте отделку.


---------
лучшие советы о разблокировке инстаграм | https://www.antiban.pro/

Відповісти | З цитатою

GilbertNam | 2019-06-16 15:21

Я извиняюсь, но, по-моему, Вы допускаете ошибку. Давайте обсудим. Пишите мне в PM.


------
золото ацтеков играть бесплатно без регистрации | http://igrovye-avtomati.com.ua/

Відповісти | З цитатою

Blakehet | 2019-06-06 19:48

абсолютно все девушки обожают за https://eva-akcii.com.ua/ собою присматривать, особенное интерес девушки выделяют акциям на товары Ева. Поэтому мы хотите предоставить уникальный внимание покупателями и вылаживаем на сайт скидками ева акции крым .

Відповісти | З цитатою

JasonKek | 2019-05-31 13:28

Окружающие по-прежнему оценивают нас исключительно с точки зрения наших отношений с мужчинами. Так делают даже лучшие из них.


---------
virtual number australia | https://virtual-local-numbers.com

Відповісти | З цитатою

Michaelworma | 2019-05-30 19:45

В каждом из нас – и Бог, и дьявол. Одним для равновесия, другим – для равнобесия.


---------
rent a boat italy on this website | https://european-yachts.com/

Відповісти | З цитатою

DarrylDox | 2019-05-29 18:12

Все ждали ну и мы на хвост упадем


---------
бытовые кондиционеры | https://master-climat.com.ua/

Відповісти | З цитатою

Stevenadern | 2019-04-30 14:23

You are not right. I am assured. Write to me in PM.


-----
this site | https://worldwidepdf.com/

Відповісти | З цитатою

Аналітик | 2009-06-09 11:15

Перехожий, у 2002 році блок "НУ" не вигравав виборів В Чернігівській області.
По 6 мажоритарним округах переміг тільки В.Атошенко.
Це в Україні блок "НУ" обійшов КПУ з результаом у 23%, але враховуючи мажоритарні округи перемога дісталася Л.Кучмі.
"Самокритика" так званих націонал-демократів двигун прогресу супернаціоналістів ВО"Свободи" з супернаціоналістичного Львова.

Відповісти | З цитатою

Перехожий | 2009-06-08 16:43

Не словом, а ділом!
Під таким гаслом у 2002 р. "Наша Україна"( куди входила і УНП) виграла вибори у Чернігівській області. Тому краще робити дієві акції, а не просто займатися самокритикою націонал-демократії на радість комунякам!

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: