Високий Вал

Останнє оновлення 23:12 вівторок, 25 квітня

Укр Рус

Олексій Дем`яненко

Not bloger

"И словно, мухи тут и там, ходят слухи по умам"

Cтроки из  песни Владимира Высоцкого остаются актуальной и ныне. Слухи - одна из форм передачи информации. Их большая популярность объясняется доступностью получения и передачи. Каждый хочет почувствовать себя первоисточником какой-либо новости и после вопроса «как дела?», продолжает «знаешь, что я слышал..?». И если даже тема для собеседника не очень интересна, он не хочет себя чувствовать менее знающим, т.е. «глупым». Информация передана, и ждет следующих слушателей.

Все это часто происходит и со мною, информационные потоки  на работе, в кругу друзей, просто знакомых, разговоры случайных людей в транспорте, очереди, везде, где есть люди.

И вот вчера, в ожидании своей маршрутки, «подслушал», по-другому это назвать не могу, разговор двух женщин. Одна, с чувством полной осведомленности, информировала другу о состоянии дел фирмы «СОЮЗ».

- Там долгов миллионы !?

- И что! Сейчас у всех кризис, главное зарплату вовремя получать.

-   В том-то и дело. Уже у соседей в долгу (потом что-то про Новый год, праздники, подарки и салаты).

-    Ну не увольняют же. А деньги выплатят.

-    Да нас уже продали. Так, что завтра всем, до-свидания и на улицу.

-    Что-то слышала об этом. Возле меня магазин закрыли около месяца назад. Обойдется все. Не переживай.

-    А, может, и оставят все как есть.  Говорят, фирма, которая купила тоже  торговая сеть. На юге работает.  Хоть бы обошлось все. Сейчас не хватало ещё и без работы остаться.

-    Ты опять об этом. Успокойся, тебе говорю.

-    Куда там. Кому-то домик в Швейцарии, а кому-то…

 

Далее разговор резко перешел на тему – что приготовить на ужин, все это сменилось обменом информацией о ценах. Стоящего рядом мужчину тема «СОЮЗа» также заинтересовала, сделав шага два от проезжей части, ему, очевидно, стало легче разобраться в сути вопроса.  И как всегда не вовремя подошла маршрутка.

Данная история – самый настоящий слух, со всеми его составляющими. А если слухи поползли – истина где-то рядом.

Но не стоит подменять этот феномен банальным понятие сплетни. В словаре Сергея Ожегова слух – молва, известие  о чем-либо ещё ни чем не подтвержденное. А вот сплетня – слух, который основан на неточных или заведомо неверных сведениях.

И так происходит всегда и повсюду. Эти способы передачи информации переживут телевидение и радио, газеты и Интернет. И если социально-экономические факторы, культурные традиции, политическая коньюктура не влияют на существование ни слухов не сплетен, то индивидуально-личностные особенности человека и определяют, станет ли информация слухом либо родиться очередная сплетня.

Так, что не порождайте сплетен и осторожно относитесь к слухам.

На горизонті туман, а на приборах нулі. Політ триває...

Нуль перший.

На політичному небосхилі України не зявилось жодного нового та  молодого політика. Хоч фраза про необхідність таких, щоразу злітає з вуст політиків, коли “хтось” починає створювати “щось”, начебто,  нове. В Україні стало модним озвучувати тезу про необхідність “ свіжої крові” у владі. Але набратись мужності так нікому і не вдається. Спроби є. У кожній з фракцій можна відшукати молоде дарування. Але це більше схоже на виключення, ніж на правило.

         Інша справа Чернігів. Протягом року, час від часу тут виринали може і не нові, але точно молоді люди, хоча в  більшій мірі це стосувалось громадсько-політичних проектів і в меншій сталих політичних сил.

 

Нуль другий.
Не побачила Україна і нових ідейних платформ розвитку. Думаю причина банальна – нові концепції потрібні тільки тій такі Україні. Політики їх не потребують, адже більшість виборців обирає не власний шлях розвитку, а месію-провідника. Думаю, якщо, навіть,  Симоненко заявить на всю, що від тепер він ліберал – на виборах свої 5-8% матиме.

         Так і просуваємось вперед потихеньку, збираючи те, що залишається на шляху після месії.

 

І третій нуль. Свідомість пересічного українця. Вона не змінилась ні на йоту. Нас хвилюють ті ж топ-теми про найвпливовіших і найбагатших. Ті ж новини про вибухи, катастрофи та злочини. Один мій друг охарактеризував це як “зниження порогу чуттєвості”. Погоджуюсь. Зараз важко знайти тему, яка б здивувала, викликала обурення та підштовхнула на дію. На вибух, на армію безпритульних, на захоплення судна піратами, на підвищення долару, на суддю, що живе українськими традиціями – ми відповідаємо короткими фразами, щось на кшталт: “жах”, “оце так”, “боже мій”. І на цьому все. Ми висловлюємо своє обурення і перемикаємо канал ТВ чи беремо наступну з десятка безкоштовних і не дуже коштовних газет.


Але є і приємне. Його мало, але від того, ти починаєш його більше цінувати!

Олімпійська збірна і 11 загальнокомандне місце, повернення Віталія кличка у великий бокс та новий альбом Вакарчука. Одруження друга та кілька нових українських фільмів. Щира посмішка батька та теплі обійми мами.

 

Такий він для мене – 2008 рік.

 

 

Безпека нації за ціною 3 гривні

На Україну чекає бум народжуваності. Вже не має необхідності в економічному стимулі, будь то державна допомога чи виплата з міського бюджету. Гумовий виріб №1, а точніше його ціна зробить свою корисну, загальнонаціональну справу – і ми матимемо шанс на 52 млн. 

Лише за останній місяць ціна виробу зросла вдвічі. Сьогодні за одну упаковку товару (3 шт.) треба заплатити в середньому від 10 до 20 грн. Звичайно є варіанти і дешевше, де забувають вказати країну виробника, термін придатності, і дорожчі – кольорові, з французькими ароматами і іншими забаганками. Але на виході в будь-якому варіанті маємо отримати якісний товар, який не підведе.

Цифри статистики свідчать, що для середнього українця ціна комфортного, а головне, безпечного кохання становитиме від 100 до 200 грн. на місяць. І чи витрачатиме він стільки, чи під не ризик? Додайте до цього чи не обов’язків компонент всіх романтичних стосунків – алкоголь і ціна питання подвоюється.

В кращому випадку матимемо на виході 52 млн., багато молодих мап і пап, тисячі усміхнених дитячих облич. Інший варіант – 52 млн., тисячі одиноких мам та невідомих “героїв”,  та тисячі дітей сиріт. І найгірший варіант – 52 млн., одинокі матері, тисячі дітей сиріт, і розповсюдженість ВІЧ/СНІД на рівні 2-ох % і тоді, за словами експертів, процес стане незворотнім. І якщо вчора більшість випадків стосувались наркозалежних, сьогодні майже 50% припадає на звичайний побутовий рівень, що в перекладі означає статеві стосунки. Лише по Чернігівській області рівень розповсюдження хвороби – 140 випадків на 100 тисяч населення (Чернігів – 262 на 100 тис!!!, Прилуки – 277 на 100 тис!!!).

Не знаю, хто потрібен країни, але точно знаю, що країні потрібні дешеві і якісні презервативи. Тільки за цієї умови країна матиме шанс і потребуватиме на майбутнє. І мені абсолютно байдуже - чи буде це державне замовлення з непрозорою тендерною процедурою, допомога ЄС або Штатів, подарунок Діда Мороза, Санта-Клауса чи Св. Миколая.

Кохайтеся!

 

2008 рік. Хто і що підсумує?

 

2008 минає. Кожен другий підсумує – "цей рік для мене"... “Я одружився”, “Кинув палити”, “Я стала мамою”, “Вона повернулась”. Підсумує, – бо це особисте. Підсумує, - це ж його життя. Підсумує наодинці. Досягненнями поділиться з близькими. Що не вийшло, таке собі внутрішнє сміття, так і залишиться в середині. І кожен має право так чинити – бо це особисте. Зазвичай, після цього – вимальовуються плани на близьке-далеке майбутнє. Ці плани виключно для близьких людей – це ж особисте. І не наврочить ніхто.

            Наврочили. Лише цим можна виправдати те, що наміри оголосити в Україні той чи інший рік під знаком “N”, далі проголошення не йдуть. Оголосили. Підписали указ. Написали в газеті/показали по TV. PR. Виділили кошти. Поговорили. Забули, або зробили вигляд що забули. Минає рік. Оголосили...минає рік. Про підсумки знають дуже близькі. Вочевидь, компонент – “виділили кошти” - дуже особистий. Та і навіщо внутрішнє сміття виносити з хати.

 

Сучасні проголошення для України:

2001 – рік охорони здоров’я

2002 – рік боротьби зі СНІДом

2003 – рік людей з інвалідністю

2003 – рік культури

2004 – рік сімї

2005 – рік ветеранів

2006 – рік захисту прав дитини.

2007 – рік Української книги

 

Чи стала медицина краща? Ми отримали страхову медицину? Рівень розповсюдженості СНІДу скоротився? Інваліди відчули себе людьми? Вони відчули себе часткою суспільства? Молоді родини отримали доступ до дешевих кредитів, а правоохоронці стали реагувати на насильство в сім’ях? Український кінематограф відзняв нові картини? А ветерани отримали підвищення своїх пенсій? І українська книга отримала податкові знижки?

Який сенс проголошувати? Навіщо певним соціальним групам, переважно вразливим, давати шанс без шансів?

2008 минає. Минає під знаком пам’яті жертв Голодомору та підтримки національного усиновлення.

Деякі регіони також намагаються йти в ногу з часом.  Івано-Франківськ оголосив 2008 – роком медицини, Дніпропетровськ – роком боротьби з нелегальними перевезеннями.  А, загалом,  сучасна мапа Українських років виглядає так:

 

 

1 - Західна Україна – рік Замків

2 – Івано-Франківськ  - рік медицини

3 – Західна Україна – рік Степана Бандери

4 – Київ – рік благодійності

5 – Харків – рік освіти

6 – Київський зоопарк – рік амфібій

7 – Дніпропетровськ -  рік боротьби з нелегальними перевезеннями

8 – Міністерство оборони - рік Військо - морських сил

9 – Кримська автономія – рік туризму

10 – Миколаїв – рік дитини

11 – Чернівці – рік доріг

…. Надію на пильну увагу до себе у 2009 році вже отримали наша молодь і Карпати. Залишається сподіватись, що ані економічна криза, ані виборчі перегони, не стануть на перешкоді майбутньому української нації і нашим українським легеням.

А може  оголосити 2009 роком виконання проголошених програм і обіцянок, виконання поставлених завдань та п'ятирічок? Але згадується тільки вислів Задорного - "Наши пятилетки - нам и выполнять". То нехай 2009 традиційно по-китайські залишається роком корови (або бика). Цей символ надає оптимізму. Ці тварини означають силу та працелюбство. Рік під рогатим знаком обіцяє процвітання та багатство.

"Сюрпризов" хватит всем. Соблюдайте очередь.

Календарь ещё не объявил нам о зиме, а уже хочется первых теплых дней весны. Эта осень принесла «сюрпризов-закономерностей» вперед на несколько високосных годов. Таких сюрпризов  хватает всем. Тем, у кого внутреннее «ОНО» политическое – повезло больше всех. Они уже третий месяц подряд наслаждаются новостями из Рады, администрации президента, правительства…

Чуть меньше повезло тем, чье «ОНО» не забыло о культуре. И хоть их мало, но им в «тельняшках» все-таки есть пища для души.  Можно было поговорить о запрещенных телеканалах, Крутах, обсудить стройку века в Батурине, и трагедию Голодомора. А вот огромного человеческого спасибо заслуживает за это только один человек. «Спасибо, Вам!».

Социальное «ОНО» могло довольствоваться войной на Кавказе, пожарами, наводнением на Западе страны.  Было все и трагедия, и  быстрое реагирование, и шумное новоселье на новых именных улицах.

И, наконец, про «ОНО» экономическое. Скучать не пришлось и здесь. Контролируемый курс валют добавил всем адреналина. Запрет на досрочное снятие депозитов – усилил веру в стеклотару объемом двух и трех литров. Осталось, для надежности, заменить китайские входные двери с алюминиевыми замками.

А главное, что это далеко не конец «сюрпризам». В канун Нового года их количество может увеличиваться в праздничной прогрессии. И все это для 46 млн. Может хватит!

 

З.Ы. В материал не вошли местные проблемы, в связи с их малой значимостью на фоне общеукраинских :-/