09.03.2009 16:06 Геннадій Максак

Нещодавно в Києві відбувся дискусійний вечір, де обговорювалась тема демократичності ЗМІ та їх заангажуваня в майбутні президентські вибори. В основному мова йшло про телебачення .

Два діагнози були поставлені експертами, які були запрошені для спрямування дискусії. Перший, беззаперечний, щодо спрощення та емоційного насичення інформаційних потоків в телевізії. Другий, дискусійний, щодо зменшення впливу телебачення на свідомість українця. Отже, по порядку.

Наразі стан телемедіа може бути виловлений терміном «барбосизація», який був позичений у румунського менеджера каналу «1+1». Щойно прийшовши до керівництва каналом, він запропонував нову стратегію діяльності каналу: робити контент, цікавий для барбоса (читай, людини не обтяженої значними інтелектуальними здібностями та зачатковим рівнем політичної культури). Звідти пішов відповідний термін, який лунає радше як невтішний діагноз українського суспільства епохи консупмції.

Дана барбосизація є піком комерційного підходу до медіа, де маркетингові стратегії відіграють домінантну роль. Лідером в цьому забігу є Сполучені Штати. На цьому я міг переконатися на власному прикладі. Більшість часу новинних ресурсів телеканалів присвячено стихійним лихам, злочинам, різного роду світським подіям типу сварок, розлучень і т.д. Тобто, треба зробити все, щоб «піпл хавав» саме продукцію твого каналу чи іншого засобу ретрансляції треш-матеріалів. Закони економічної теорії неминучі: попит породжує пропозицію. Серйозна інформація витісняється інфотейнментом, додаткова вартість споглядання телевізії в ціннісному плані рівна нулю.

Другий діагноз, який на мою думку, є більш контроверсійним, стосувався впливовості телебачення. Один відомий тележурналіст і ведучий політичного ток-шоу на зустрічі висловив думку, що політичний вплив телебачення на настрої населення значно перебільшений. Проте, збільшилась його фоновість. Ми скоріше слухаємо його як радіо, ніж реально дивимось за змінами відеоряду чи, бодай інколи, рефлексійно пропускаємо через себе, те, що хотіли до нас донести автори.

На його думку, для покращення медіа простору необхідно залишити біля 5 загальноукраїнських каналів. Така кількість дозволить зібрати розпорошених фахівців та запровадить більш відповідальне ставлення до підбору інформації для поширення.

Можливо, думка щодо зменшення кількості каналів та їх професійної рафінізації є досить слушною, хоча малоймовірною. В той же час, чутки про смерть телебачення як засобу впливу на формування суспільної думки є сильно перебільшеними.

В цьому контексті відразу пригадався епізод з американського фільму-пародії «Хвіст крутить собакою» (тому, хто не бачив, раджу подивитись), де був приблизно такий діалог двох піарників:

- Війна США проти Албанії закінчилась!

- Звідки ти знаєш?

- Я сам щойно по телевізору бачив!

Тотальна довіра до побаченого по «ящику» є характеристикою з перманентними якостями. А при збільшенні маніпулятивного потенціалу телебачення за рахунок морально недобросовісних власників, такі якості є просто загрозливими з точки зору внутрішньої стабільності в державі. Перефразувавши відомого політика, можна сказати: хто володіє телебаченням, той володіє світом. Хто володіє телебаченням в Україні – відповідно!  

Ніхто не заперечив і теорію відомого дослідника медіа минулого сторіччя Маршала МакЛугана про «холодні» та «гарячі» засоби поширення інформації, де телебачення є найвищим сугестивний каналом суспільноорієнтованої опінієтворчості.

Чернігівщина не є виключенням в цьому контексті. За дослідженнями Поліського фонду, майже 70 відсотків чернігівців отримують інформацію про події політичного та суспільного характеру із загальнонаціональних телеканалів.

Чи не тому, розгортаються підкилимні і публічні війни за  право формувати інформаційну політику того чи іншого українського каналу?!

Це цинічно враховують політичні технологи наших політиків. До речі, теж американські в своїй більшості. В 2007 році більшість політичних проектів (на жаль, партіями назвати їх дуже важко), які пройшли до парламенту, консультувались у американських спеціалістів від соціотехніки, що  всі зуби з’їли на маркетингових стратегіях «втюхування» того, що не потрібно під виглядом того, що ви так давно очікували.

Наведу приклад, який спостерігав зблизька. З наймом американських технологів, політичний проект нинішнього спікера Володимира Литвина піднявся з маргіналізованої позиції в 1% до рівня перетину прохідного бар’єру лише за рахунок  оптимізації використання каналів доведення інформації. Левову частку фінансів кампанії було спрямовано на придбання ефірного часу на головних всеукраїнських телеканалах («1+1», «Інтер», «СТБ», «ICTV», «Новий»). В серпні, вересні 2007 року лідер одноіменного блоку постійно перебував в п’ятірці лідерів появи в ефірі. Це все на тлі мінімальних ресурсів, кинутих на агітаційну роботу та неофіційну заборону  заморських спеців на будь-які прояви ініціативи регіональних партійних ватажків. Результат підтвердив припущення: телебачення рулить!

Заангажованість телевізії в передвиборчу президентську кампанію буде максимальною. На це, до речі, вказують і поточні рейтинги політиків, які є лідерами за участю у різного роду ток-шоу. Головний меседж, який доноситься до нас - Привіт барбоси!  Побачимось на виборах!

Який вихід? Важко відповісти однозначно. Але процес має бути спрямований як на надавачів, так і на отримувачів такого роду інформаційних послуг українського медіапростору. Пошук максимального балансу по осі комерціоналізація-якісна редакційна політика для перших, поряд з формуванням смаку до глибокої, повної інформації для других. Тут можуть стати принадними всі наявні (теоретично) інструменти. Від певного роду картельної змови представників журналістського цеху щодо самообмеження й самоцензури (очікувати це від власників утопічно) до генерування нових осередків та засобів інформування без домінуючої комерційної складової.

Не вистачає, звичайно, громадського телебачення, яке б мало стати певним камертоном для інших інформаційних програм телевізійних каналів.

В кожному випадку, місія телебачення повинна переміститись з розважання і поверхневого вибіркового інформування на ціннісне становлення громадян, включення у процес формування нації політично свідомих українців, а не просто «барбосів».

[ Написати коментар ]