24.04.2009 11:21 Геннадій Максак

Відверто кажучи,  спочатку це був коментар до посту Ірини Соломахи http://vip.val.ua/ua/Solomakha/493/, але, зважаючи на його обємність, вирішив розмістити як окремий пост в своєму блозі

Я б дещо по іншому інтерпретував дані та їх кореляцію з політичним ангажементом церкви. Не так оптимістично.
Ну, по перше, віра в Бога та релігійність - дві великі різниці, як кажуть в Одесі. Я цілком можу допустити, що 75% українців вірять в Бога, однак не є релігійними в повному сенсі цієї характеристики. Релігійність передбачає не тільки наявність віри в надприродній початок людського буття, а передбачає і певний набір вірувань і вчень, які є "кодексом" поведінки в суспільстві. Для християн, починаючи від "Не убий" та "Не укради" і закінчуючи більш скомпліфікованими ритуалами та процедурами. Чи 75% українців такі? Маю сумніви. Великі сумніви.
Якщо в Польщі релігійність, більш того, монорелігійність є характеристикою суспільства, то достатньо прийти до костьолу під час служби, щоб переконатись у релігійності поляків. Тому, там тема релігійності є основним з пріоритетів для політиків, за який вони конкурують. Але конкурують через власний приклад а не через нагинання священників до прямої агітації прихожан. До речі, проблеми з підписанням Лісабонського трактату (Конституційної угоди ЄС) польським президентом опиралися головне на те, що окремі ліберальні інновації документу входять в колізію з релігійними канонами поляків.

Скоріш за все в Україні спостерігається обернено пропорційна залежність: чим глибше криза і нестабільність в державі, тим більше пошук сподівань на щось надзвичайне. І це надзвичайне у кожного своє. У кого - бетмени та супермени, у кого - інопланетяни (не путати з Льоньою Космосом), а для когось - віра у Бога.
Україна добряче гепнулась під час цієї кризи. Можливо навіть гірше,ніж інші. От і маємо сплеск віри, але не релігійності.
До речі, в цьому ж опитуванні була приведена цифра про 20% атеїстів, які увірували протягом останнього часу.
Я цілком погоджуюсь, що віра - це добре, оскільки спонукає до пошуків відповідей, на які раніше не вистачало часу. А з іншого боку, не дозволяє Україні скотитися до авторитаризму та радикального націоналізму, що відбувається при кризових явищах.
Тому, як на мене, цікаво зрозуміти чому так відбувається, а не як це може бути пов’язано з політичною активністю. Примат соціології над політтехнологіями!

А щодо використання церкви у виборах, то тут також не треба змішувати віру з релігійністю. Як і раніше, церква не буде інтегральним визначником політичних симпатій під час виборів. Розділ церкви і держави відбувся не тільки на рівні конституційного забезпечення, але і в свідомості українців. Довіра до церкви навряд-чи буде екстрапольована на політичні преференції усередненого громадянина.
Знову ж таки, останні політологічні дослідження вказують на зростаючу раціоналізацію виборця при звершенні таємного обряду голосування. Питання «А що я з цього буду мати?» будуть домінувати над питаннями «А що з цього приводу думає церква?».

Тому, тут за українців боятись не треба. Не треба боятись і за церкву. Оскільки у такий спосіб можуть бути відділені мухи від котлет. Поряд з появою віруючої молоді, мають прийти і молоді служителі церкви, а не прислужники політичних деномінацій.



 

[ Написати коментар ]