Високий Вал

Останнє оновлення 18:09 п'ятниця, 14 грудня

Укр Рус

Геннадій Максак

керівник аналітичного центру "Поліський фонд міжнародних та регіональних досліджень"

Кому в Білорусі жити добре або дещо про подвійні стандарти

 Ця нотатка виникла, напевно, під глибоким враженням від настроїв українців та їх оцінок подій у сусідніх країнах. Викривлених оцінок не таких вже й пересічних українців, які відіграють в м. Чернігові не останні ролі у формуванні громадських настроїв. Не знаю, хто їх (оцінки та судження) може таким чином деформувати, але на виході маємо досить таки поважні проблеми з подвійними стандартами і, можливо, нечітким розумінням ринкової основи економіки та демотичних перетворень.
Почну з улюбленого епізоду, свідком якого став декілька років тому в Києві на поважній міжнародній конференції, присвяченій питанням демократизації Білорусі і можливій участі в цьому України. Захід проводився авторитетною структурую з питань інформування про євроатлантичну інтеграцію. Її, знову ж таки, поважний керівник головував на цьому засіданні і спонукав всіх до висловлення думки, яким же чином Україна може допомогти своїй сусідці в демократизації. Залишимо для іншого разу питання моральності демократизації ззовні, а звернемось до самого заходу. Отож, керівник авторитетної організації майже не з піною у рота доводив необхідність демократичних перетворень в Білорусі і значну роль в цьому України.
Під кінець обговорення всі учасники, начебто, погодились з думкою. Особливо був задоволений представник міжнародної організації, який профінансував захід. Далі - фото на пам'ять і фуршет. На фуршеті, після третьої чарчини кріпкої, все цей же поважний голова авторитетної організації видає такий спіч: «Да був я в Білорусі! Так там, виявляється, науковцям і викладач жити добре! Вони там стільки отримують!». Всі учасники дружньо позитивно відреагували на даний меседж. Тільки я намагався зрозуміти чи не бува це жарт (на жаль, це був не жарт), а представник міжнародної організації якось так незрозуміло посміхався.
Це до слова про подвійні стандарти у нашому повсякденні.
Щось подібне я відчув сьогодні під час круглого столу “Процес євроінтеграції в Україні – регіональні аспекти” за участю депутатів міської ради, представників політичних партій, громадських організацій та засобів масової інформації, присвячений Дню Європи в Україні. В аналогічний транс я був введений аргументами двох присутніх авторитетних чернігівський діячів, які з різних підходів вказували, що наразі вже Білорусь ближча до ЄС, ніж Україна.
В своєму намаганні заперечити такому викладенню інформації, яка, м’яко кажучи, не відповідає реаліям інтеграційних процесів країн Східної Європи, я привів декілька аргументів на обґрунтування тези про лідерство України в наближенні до Європи у всіх сенсах: від політичного до духовного.
У відповідь мені вказали, що я давно вже не був у Білорусі і не зовсім вірно зрозумів вислови, оскільки йшлося про економічну та соціальну близькість Білорусі до Європи…. Поки я знову намагався зрозуміти, чи це не витончений гумор моїх колег, захід швиденько закінчився. Колеги розійшлися по партійним осередкам та громадським організаціям. Всі залишились при своєму.
Але одна думка мене не полишає. Що може так подіяти на нас, українців, щоб ми, не намагаючись аналізувати, так швидко приставали на поверхневі образи достатку і благополуччя.
Ладно, я вже звик, коли, проходячи повз персонал готелю, де знаходиться офіс моєї організації, я чую про позитивні відклики про «Бацьку» і його устої, які припадають до душі людям старшого віку. Але чути такі пассажі від авторитетних осіб…це вже яскраве свідчення про втому. Втому українців від важкого шляху до побудови консолідованої демократії, зневіру у наших можливостях. Чи не зарано?
Якщо говорити про соціально-економічну близькість Білорусі до Європи (хоча б у порівнянні з Україною), то про що йде мова? Про кращі соціальні стандарти для білорусів? Напевно, саме це малось на увазі. Але чи замислювались на хвилинку апологети білоруської економічної моделі, що становить основу цих асигнувань на соціалку і, головне, мотивацію. Маю сумніви. Бо тоді б, напевно, було зрозуміло, що економіка сусідньої країни переобтяжена соціальними виплатами, які носять суто політичний мотив – забезпечити 4 термін. Якщо не Лукашенко, то його правонаступникам. Напевно б, також розуміли про відсутність ринкового підходу до побудови економічної моделі, де підприємства працюють на склад, а в цілому держава залежить від настроїв та циклів любові Кремля. Розуміли б також і те, що кошти не з’являються з повітря. А російські кредитори керуються більш прагматичними цілями, ніж благодійністю для партнера по Союзній державі. Білоруська ГТС вже не білоруська. Це до прикладу.
Але, головне, що, трішки проаналізувавши ситуацію, колеги могли б для себе зробити висновки про суспільно-політичну платню за відносний економічний оазис (дуже відносний). Наявність політв’язнів, серйозні проблеми з реєстрацією політичних партій та громадських організацій. Навіть проведення такого б заходу, під час якого виникла ця дискусія, було під значним питанням. Саме тому більшість суспільно-політичних заходів проводиться білорусами за кордоном, зокрема, в Чернігові.
То ж давайте вирішимо нарешті, чи ми красиві, чи розумні! Якщо красиві, тоді не треба бити себе кулаком по грудях і казати про демократичні цінності і повагу до прав людини. Якщо розумні, тоді давайте дивитись трішки глибше, ніж зазвичай, на рівні бездоганного асфальтного покриття у сусідній країні.


 

Коментарі (1)

симпатик | 2009-05-24 15:58

Дорогий Генадію! Все ти правильно пишеш і не звертай уваги на те, що говорять совкові маргинали. Трагедія України не в тому, що у 2004 р. було проведено політичну реформу, котра зробила з Ющенка "ні рибу, ні м"ясо". Найстрашніша трагедія України полягає в майже тотальній маргиналізації населення за роки володорювання комуністів. Знадобиться ще не менше півстоліття ( за словами Дмитра Павличка)аби в Україні з"явилися люди, вільні від суто радянського мислення. Саме для нової генерації слово "свобода" буде звучати куди привабливіше, ніж слово "порядок". А поки те станеться, буде, скоріше за все, Україна мати і тоталітарний період, і свого "бацьку"(чи "матку"), і добрячий урок на майбутнє. Що ж, 18 років, щоб перескочити з радянського феодалізму у модернове, цивілізоване суспільство 21-го століття - дуже, нажаль,замало. Почекаємо ще 50.

Відповісти | З цитатою

закритиДодати коментар: