Високий Вал

Останнє оновлення 20:41 вівторок, 17 січня

Укр Рус

Маргарита ОМЕЛЬЯНЕНКО

Голова Чернігівського обласного осередку ГО "Сокіл Свободи"

Новелка "Кава на фронті"

 Кожен ранок на передовій наче схожий на попередній, та в той же час по-своєму особливий… лише якісь 800-900 м відстані до позицій ворога, до позицій окупанта українських східних терен, до позицій ґвалтівників усього українського, до позицій тих, хто порушив наш спокій, хто посягнув на святе, хто вбиває та калічить українців… а твій ранок після нічного чергування, споглядання в тепловізор, після тої великої відповідальності за побратимів, життя яких залежить від твоєї пильності, бойової готовності, терпимості та уважності, після короткочасного сну, твій ранок розпочинається з кави… ти не втомлюєшся кожного разу радіти тому, що минула доба обійшлася без втрат, говориш «Доброго ранку» побратимам, посміхаєшся прийдешньому дню, радієш, що живий та здоровий…

Ти щиро вітаєш кожен ранок, і неважливо сонячний він чи похмурий, дощовий чи погожий, вітряний чи спокійний… ти відчуваєш цінність цього життя... ти впевнений у вірності побратимів, йдеш пліч-о-пліч з ними, та можеш беззаперечно довірити їм свою спину… 
Залюбки готуєш всім ранкову каву, запашну, ароматну… та це не так просто і не так швидко: дрова, буржуйка, вода, окріп… це тобі не вдома: кава з автомату, чи увімкнув плиту газову одним рухом, набрав води з крану та залив каву.. ні, на фронті кава від того й смачніша, що вимагає зусиль при приготуванні… і ось, окріп готовий, ти заливаєш горнятко із заварною кавою, чекаєш.. хвилини чекання нестерпні, та їх розраджує розмова, плани на прийдешній день, укріплення позицій, розповіді про те, як у кого минулося нічне чергування, в той же час граєш з вірними друзяками – котиками-муркотиками, слухаєш музику, відчуваєш гордість за те, що борешся, заряджаєшся силою, енергією, позитивом на весь день… ти не знаєш, що може статися наступної миті, але віриш, що все буде добре..
І от нарешті кава готова… солодка чи ні, з молоком чи без, вона особлива, вона має неперевершений аромат, її п’янкий смак не забувається і кожного ранку, відкриваючи очі чи повертаючись з нічного чергування ти хочеш її знову і знову. Хочеш її пригубити, хочеш нею смакувати… насолоджуєшся життям, усвідомлюючи свій внесок у боротьбу за перемогу українців на Своїй Богом Даній Землі! Таку каву не подають навіть у найвишуканіших, найдорожчих ресторанах світу, вона запалює, вона заряджає, вона надихає, цінуєш кожен її ковток та кожну мить, бо живеш… ти вже не відчуваєш страху, безперестанку чуєш свист куль, але та куля не твоя, бо свисту своєї почути не дано… філософствуєш разом з кавою… і вона відносить тебе на крилах свободи у безмежжя, у далечінь, поринаєш у спогади, посміхаєшся, живеш…

Блокада націоналістів чи зрада уряду - причина економічного падіння?!

Блокування російських фур українськими націоналістами. Це питання викликало бурхливу реакцію з критикою у деяких «чесних» політологів і журналістів, ну і звісно, ж в уряді. Головна аргументація – начебто величезні збитки, яких зазнає українська економіка, вітчизняні товаровиробники.

Що ж:

По-перше, варто всім раз і назавжди усвідомити, що Росія – сьогодні військовий агресор по відношенню до суверенності та територіальної цілісності України, що від руки російських професійних військових на Сході гинуть хлопці, батьки, сини, наші друзі, побратими, українці!

По-друге, якщо ви так гарно рахуєте прибутки і збитки держави, її бюджету, її підприємців, то може повернете мільярди з офшорів, може інвестуєте ці накопичення в розвиток української економіки, може почнете реформування і нарешті стартує такий тяжкий і непопулярний серед населення на перших етапах перехід від бюджету «проїдання» до бюджету розвитку? Може перестанете нераціонально використовувати все нові запозичення, вгрузаючи все глибше і глибше у боргову яму, у залежність від фондів та інших країн?

По-третє, скільки можна приватизовувати все те, що ще приносить дохід у бюджет і при вдалій управлінській політиці може бути вагомим джерелом наповнення державного бюджету та джерелом появи нових робочих місць? Натомість, російський бізнес в Україні працює! І взагалі на вищому рівні питання націоналізації російського майна не підіймається, хоча на окупованих територіях – Росія відразу ж усе націоналізувала! То на чиєму боці влада?

Якщо все вирішують гроші, то може просто здамося окупантам? Здамо зброю, продамося в рабство?! Навіщо хлопці гинуть на Сході, щоб тут, на мирній території, ми переймалися за такі дрібниці, збитки від транзиту?! Чи може все ж таки, уряд почне діяти, почне планомірно, виважено та в інтересах українців працювати, реформувати економіку, а не робити видимість роботи і продовжувати дерибанити, нищити економіку, доводити до зубожіння населення?!

Нашу країну почнуть поважати і рахуватися з її думкою лише тоді, коли ми самі це усвідомимо і не дозволимо нікому диктувати нам умови, тим паче, якщо вони суперечать захисту національних інтересів!

ВІЙНА, ПРО ЯКУ ЗАБУЛИ...

Війна, ця клята Війна, яка калічить долі та забирає життя у вірних синів і доньок України. Будете здивовані, та Вона (Війна)  досі триває, досі продовжується цинічна здача Сходу, досі...

Забігаючи наперед, розчарую любителів сенсацій та надзвичайних подій, таких як: серйозні бойові дії, перестрілки, відступи чи наступи, катування чи взяття в полон; стаття присвячена буденному солдатському життю на передовій. Бо що ми знаємо про цю Війну? Нам повідомляють про загиблих чи військові дії на Сході з коротких новин у ЗМІ: ТБ, газети, радіо; або ж чуємо поодинокі крики допомоги та відчаю від військових (в переважній більшості через інтернет).

Більшість пересічних українців вже давно не сприймають Війну так серйозно і з переживаннями, як раніше; намагаються уникати будь-якої інформації про реальний стан справ; стають німими, сліпими та глухими при перших згадках про Схід, переводять розмову на інші теми, наприклад, політичні, воно ж бо цікавіше та й "поржати" є завжди з кого...

Чому так? Чим далі від фронту, тим більша переконаність мешканців сіл, селищ, міст, що Війна дуже далеко, що Вона їх не стосується, що Вона не докотиться до їх помешкань. Знаєте, маємо гарне українське прислів'я: "Моя хата скраю - першим ворога стрічаю", та здається останнім часом інша частина для більшості мешканців України стала більш рідною: "Моя хата скраю - нічого не знаю!". Люди, схаменіться! Війна триває більше року, волонтерський рух різко скоротився, а держава так і не стала забезпечувати бійців передової всім необхідним...

То як живуть з дня у день хлопці на передовій? Чи їм так само тепло, затишно, сухо, комфортно, як і нам вдома? На жаль, ні! Можете сказати, вони усвідомлювали, що відправлялися на фронт, а не на курортний відпочинок. Так, але ж зараз не 40-ві роки 20-го століття, тому нормальні умови (той мінімум) для проживання бійців, влада при бажанні могла б забезпечити...інше питання, чи бажає керівництво того?

Наразі ж, що ми маємо? АТО? Свідомі та розуміючі люди не переносять на дух та просто ненавидять цю абревіатуру... свідомі. Маємо повномасштабну Війну, в якій через "мирні плани та перемовини" заборонено стріляти, навіть у відповідь на пролітаючі та вибухаючі поруч снаряди, РПГ, у відповідь на обстріли з великокаліберного кулемету, ДШК чи стрілкової зброї. Нам заборонено захищатися (я вже мовчу про дозвіл нападу для відвоювання споконвічно та історично наших українських земель), а обстріли зі сторони ворога не припиняються, працюють диверсійно-розвідувальні групи, гинуть хлопці, наші захисники отримують вкрай тяжкі поранення, ламаються долі, мрії та сподівання чистих світлих юних патріотичних сердець, вояків.

Так, нещодавно, при "перемир'ї", ледь вижив тяжко поранений під Донецьким аеропортом Чорнота, Голова ГО "Сокіл", і тепер він лежить на лікарняному ліжку та потребує дороговартісного та тривалого відновлення. Музикант, хлопчина з Донеччини, якого війна фактично позбавила справи життя. В результаті обстрілу Музикант лишився пальця на руці, а хлопець - соліст, гітарист гурту...і як йому тепер грати на гітарі, інструменті життя? І такі випадки не поодинокі, таких скалічених доль сотні, тисячі, але вони не втрачають віру в Перемогу і все роблять заради неї! А що робите Ви?

Заборона стрільби навіть у відповідь морально тисне на військових... Для чого тоді вони там, для наживки, для мішені, цілі? Ви уявляєте, дійшло до того, що на позиціях постійно знаходяться контролери, які слідкують за тим, щоб бійці просто дивилися, як по ним ведуть обстріл!? Абсурд...

А в додаток до всього ще й жахливі умови перебування бійців на передовій! Який же побут у тих, завдяки вірності яких досі маємо мир у Києві, Чернігові, Житомирі, Харкові??? Що ж, розкажу про побут наших захисників, наших!

Перше, на що звертаєш увагу, крім вибухів снарядів, МИШІ, ці потворні гризуни, вони скрізь та всюди. Гризуть усе, що підвладне їх зубам: точать продукти харчування, точать берци, одяг, карімати, ковдри, спальні мішки, гризуть кнопки на раціях та все, що існує... Миші на Сході просто скажені та нічого не бояться, лізуть до котів у рота, а останні вже просто не реагують на них. У бліндажах неймовірний мишачий сморід. Уявіть картину, безсилий та страшенно втомлений вирубаєшся в перерві між чергуваннями, і відчуваєш, як тобі на голову зі стелі звалюється миша, і невеличкими перебіжками гасає по твоєму тілу в пошуках; що ж погризти?

Може тебе вкусити, якщо спиш з відкритим ротом - може залізти в рота, і тоді сон миттєво зникає! Іще це "миле створіння" в той час, як ти собі п'єш чай чи каву з печивом, може миттєво з'явитися перед твоїм обличчям та гризонути печиво... Ось такі є друзі на фронті. За добу у саморобні мишовловлюючі пристрої потрапляє більше 100 мишей, та від того їх зовсім не меншає. Незасіяні поля, покинуті села, і ці голодні гризуни повсюди. Це лише одна зі сторін життя на передовій. Йдемо далі...

Степова зона. Постійний немилосердно пронизливий вітер, холод, сирість, мряка. Чергуєш на посту, адже попри заборону відстрілюватися і наступати, позиції в такому ж стані треба берегти, мерзнеш, не відчуваєш рук, ніг, обличчя, але вперто та натхненно несеш службу! І в  такі моменти усвідомлюєш, що хлопцям на передову варто передавати креми для обличчя та рук, щоб хоч якось вберегти шкіру від обвітрювання.

Навіть не знаю, що краще (та мабуть з поганого не вибирають): чи легенький морозець, а ти не маєш теплої форми та взуття, чи дощі, холодні сирі дощі, і ти постійно мокрий, адже дощовиків теж немає. Тобі зуб на зуба не потрапляє, ти в буквальному сенсі промерзаєш до кісток, а ти чергуєш, стоїш на варті захисту України!

І при цьому, в нічні години чергування слідкуєш в тепловізор за пересуваннями диверсійних груп ворога, це так відбувається в тому випадку, якщо волонтери підігнали тепловізор, бо на державу давно ніхто не сподівається. Пощастило, якщо є буржуйка і ти можеш хоч трішки відігрітися, але часто густо мокрі дрова та слабо горіюча сира акація цьому не сприяють. Чергуєш і в будь-який момент можеш втратити зв'язок зі штабом, бо рації розряджаються, а палива для роботи генератора (ану, здогадайтеся), звісно ж, нема.

Тож, що ми маємо:

- бажання перемоги (все заради перемоги) чи тотальну зраду???

- АТО чи Війну???

- наступ і відвоювання своїх територій чи здачу позицій???

Окремої уваги заслуговує питання здоров'я бійців. Тяжкі бронежилети і каски (якщо вони є) мають поганий вплив з точки зору медицини на спину, особливо у молодому віці, коли організм ще росте та набирається сил. Аптечками армія також не забезпечена. При такій погоді, хлопці майже постійно перебувають у хворобливому стані, відсутні протизапальні та протизастудні засоби, а ще миші, як ми знаємо, є переносчиками різних інфекцій.

Якби не волонтери, то і жили б хлопці майже голодні. Забула додати, заробітну плату теж часто густо затримують або виплачують не в повному розмірі, проблеми також і з отриманням посвідчення УБД.

Окремо вартують уваги постійні поїздки на фронт волонтерів. Серед таких, варто відзначити київських свободівців, чи то простих партійців, чи то депутатів Київської міської ради цього та минулого скликань. Вони, не дивлячись ні на що, постійно з початку воєнних дій на Сході, збирають допомогу. Крім того, ще й підтримують бойовий дух побратимів своєю присутністю.

Пліч-о-пліч з бійцями фронту вони час від часу воюють проти московського окупанта, були в гарячих точках української боротьби за східні терени України, відчули радість перемог та біль втрат, відчувають тотальну зраду верхівки країни, та в міру своїх можливостей, ведуть боротьбу в Київській міській раді. Свободівці та сокільці з усіх терен України не лише воюють на фронті, а й постійно допомагають побратимам і посестрам, бо якби не волонтери, важко уявити, чим би то все могло скінчитися!

Все ж хочу оптимістично завершити статтю. Наші любі захисники, бійці стоять, боронять позиції, тримаються, не втрачають віри в Перемогу, не дивлячись на всілякі намагання влади вбити дух боротьби на фронті.

Низько вклоняємося перед бійцями, які щоденно здійснюють, не побоюсь цього слова, подвиг. Герої Війни - не лише героїчно загиблі на фронті, тяжко поранені бійці. Героїчний подвиг, про який часто густо замовчують ЗМІ, замовчує керівництво України, АТО, щодня, щогодини, щосекунди здійснюють бійці передової, кожен з вірних Захисників нашої країни. Вони боронять наші Східні терени в нестерпно жахливих умовах, і, при цьому, не скаржаться... сьогодні вони свідомо кладуть на вівтар жертовності України своє здоров'я. Їх подвиг дійсно героїчний. Тож, цінуймо їх тяжкий подвиг! Допомагаймо далі, невпинно та постійно, підтримуймо їх матеріально та морально!

Схиляємо голову перед мужністю, витривалістю, стійкістю, затятістю, свободолюбністю, вірністю, непохитністю та вірою бійців. Чекаємо додому з перемогою! З нами Правда, з нами Бог, нас захищають Герої на Сході, світлі Ангели добра, тож Перемога неодмінно буде за нами!