17.06.2016 22:21 Олена МОТОРНА

Її пиляли довго. Не бензопилкою, а звичайною ручною: "вжик-вжик, вжик-вжик...". Вона пручалася з останніх сил, протиставляючи тупим металевим зубам усю свою молоду силу і жагу.
Двоє дядьків вже зморилися, поставали навколішки, тягнучи своє "вжик-вжик, вжик-вжик...". Зле огризалися на двох таких самих посіпак, що силилися давати поради. Згодом виматюкалися, попадали втомлені на траву, залишивши свою тупу пилку просто в Її тілі.
Не знаю, чим завинила перед людьми молода липа, що мирно росла на шкільному подвір'ї разом зі своїми зеленими подругами, але двоногі богоподібні істоти вирішили, що Їй більше не жити.
Даремно, що Вона зустріла перший по-справжньому літній день. Він став днем Її страти.
Даремно, що вбралася у духм'яно-медові квіти. Вони стали Її прощальним вінком.
Даремно, що ще вчора в сутінках Вона оберігала чиїсь перші несміливі обійми. Це стало Її останньою радістю в житті...
_________________________
А дядьків тих мені було геть не шкода. Навпаки потайки бажала, щоб отого довготелесого прихопив поперек, тоді він точно не пилятиме. І щоб та триклята пилка зрештою зламалася...Не зламалася. Метал стерпить будь-чий біль.

.

[ Написати коментар ]