Високий Вал

Останнє оновлення 17:23 середа, 24 травня

Укр Рус

Олександр СУПРОНЮК

Редактор тижневика "Чернігівщина"

Тінь

Я досі ще вередую… Подібний малій дитині

Я часом вірю у казку, а з нею – у дивну річ, -

Людина, як спить, мандрує, із тіла виходять тіні

І мчать у небесні далі крізь холод, вітер і ніч.

 

Країна сонця, що сходить… Над полум’ям Хіросіми,

Над цвітом весняних сакур, над сном вечорових хвиль,

Над царством сплячих вулканів я бачив очі Місіми –

Останнього самурая, а в них – ледь помітний біль.

 

На білій скелі над морем я бачив юну Діану –

Зажурену і цнотливу, не схожу на свій народ…

Я проводжав Атлантиду – племінницю Океану, -

Коли вона піддавалась обіймам холодних вод.

 

І з храму Кецалкоатля я виряджав Монтезуму

На битву, де лютий ворог підносив хрестовий стяг.

І мудрі вождеві очі, повні безмовного суму,

Одначе сяяли сонцем і блиском колишніх звитяг.

 

Прокинувся… Сон минувся… Легенький, немов пір’їна,

Він рушив за білі хмари шукати нових видінь.

А я ревниво подумав, - чи є і моя країна

Достойною, щоб чужинця сюди долітала тінь?

 

 

Чернігову

 

(Написано у глибокій тузі за батьківщиною під час проживання в Галичині)

З під ясного галицького неба,
З площ і парків Львова і Стрия
Я вертаю думкою до тебе,
ЮНОСТЕ І МУДРОСТЕ МОЯ.

Молодість і досвід, біль і мрія,
Ніч і день, секунди і роки,
Сон і дійсність, Ольга і Марія
У тобі злилися навіки.

Пам’ятаю сум і велич Валу,
Постаті соборів та дзвіниць
І печерні келії й підвали,
Сповнені прадавніх таємниць.

Бачу й звідси килимове море
Зелені каштанових алей,
Болдині, залиті сонцем, гори –
Вічності і слави мавзолей.

Пам’ятаю сутінки й світанки,
Люті хвищі й лазурові дні.
Згадую, як ніжні сіверянки
Дарували посмішки мені.

Казкою, чаклунською струною,
Піснею на срібні голоси,
Лицарем, укритим сивиною,
Келихом купальської роси

Є для мене ти, далеке місто,
Де зростав і де думками я.
Сяй же золотаво та іскристо,
ЮНОСТЕ І МУДРОСТЕ МОЯ.