Високий Вал

Останнє оновлення 18:00 п'ятниця, 21 липня

Укр Рус

Сергій СОЛОМАХА

Економічний оглядач

Роз"яснення щодо ситуації виконанням рішення суду по ОВК № 206 в м.Чернігові

Звісно мова йде про те, якщо  рішення суду щодо про протиправні дії ОВК № 206 щодо незконності відхилення нею подань кандидатур у члени ДВК не будуть скасовані в апеляційній інстанції, що на 99% може статися!!!

Згідно ст. 37 ЗУ "Про вибори народних депутатів України" ЦВК може достроково припинити повноваження члена ОВК у разі одноразового грубого порушенням ним законодавства України, встановленого рішенням суду або рішенням ЦВК.

Отже, виборчим законодавством передбачено: якщо судом встановлено факт грубого обноразового порушення закону в діях члена або кількох членів, то це дає право ЦВК розпочати проти них репресії (виключення зі складу) або позбавлення повноважень всього складу ОВК.
Якщо ЦВК цього робити не буде, то її також можна бути притягнути за бездіяльність до суду.

До речі, усіх членів ОВК про саме це попереджали і 4 представники ЦВК, які приїзжали 1-2 липня до Чернігова для надання методичної допомоги ОВК, під час робочої наради ОВК після приняття комісією цього ганебного рішення 11 членами ОВК, що оскаржується в суді, зокрема за це рішення незаконно голосував і колишній голова ОВК № 206 Артеменко Є.В., повноваження якого були вже зупинені ЦВК..
Однак більшість комісії на чолі з заст. голови Примерою І.О. (10 осіб) це попередження представників ЦВК шляхом голосування 1 липня проігнорувала.
Тверда більшість в ОВК складається з БПП - 2 представники, "Народного Фронту" - 2, "ОПОблоку" - 2, Конгресу Українських Націоналістів (КУН!?) -1, "Відродження" - 1 , "Самопоочі" - 1, Інтернет партії -1, "Нової політика" - 1, "Зелена планета" - 1.

Чи не символічно, що Руслана перемогла на конкурсі "Євробачення "у 2004 році в Туреччині, а Джамала через 12 років - у Швеції?

Нагадаю, що головними супротивниками Московії на шляху створення Російської імперії (1721) були Оттоманська імперія, Річ Посполита і Швецьке королівство.

Головним призом для низ усіх на теренах Східної Європи була Україна.

У наслідок низки польсько-шведських війн у 1569–1721 роках між та Швецією занепала Річ Посполита.
Тому перемога Московії над Швецією, яка почалася під Полтавою у 1709 році, була фактично перемогою Московії і над Польщею.
В подальшому Російська імперія зростала у війнах тільки з одним супротивником - Оттоманською імеперією у якої відібрала Крим і південь України, а також раз за разом ділила разом з німцями знесилену Річ Посполиту.

Вважаю, що саме Швеція, своїм бажаннм допомогти братам-протестантам, у війнах з католицькою Польщою породила православну Російську імперію.

Дякуємо, шведам за нашу перемогу під Стокгольмом.

Чернігівська міська рада: чому провалився "бліцкриг" Атрошенка?

Події 4 грудня 2015 року з легітимізацією новообораного чернігівського міського голови нардепа В.Атрошенка та депутатів VІІ демократичного скликання змушують вкотре замислитися над моральним обличчям української політики і політиків.

Судіть самі.

Адже новообраний чернігівський міський голова В.Атрошенко чомусь зухвало відмовився від створення логічної стабільної демократично-патріотичної більшості у міській раді складі:

(Атрошенко + «БПП «Солідарність») + ВО «Батьківщина» +
«Самопоміч» = 1 + 9 +7 +5 = 22

з певною вірогідністю залучення до цієї більшості депутатів, які пройшли за списками РПЛ (3 депутата) і «Демократичний альянс» (3).

Натомість В.Атрошенко одноосібного (декоративну посаду О.Хоніч до уваги брати не варто) намагався сформувати під одноразове голосування більшість з «Опоблоком» (Вовк-Шеремет-Живенко), "Самопоміччю", «Демократичним альянсом» деякими депутатами від РПЛ.

Однак, через несподіваний демарш І.Андрійченка під час незаконного оголошення головою ТВК 4 грудня В.Атрошенка міським головою цей "бліцкриг" провалився.

Тепер у нардепа ІV, VІ, VІІ скликань і новообраногочернігівського голови В.Атрошенка залишився невеликий вибір: або повернутися до створення коаліції з Дубілем і Зубом, або утворити одіозний альянс з потужною і досвідченою старою командою Бистров-Віхров-Вовк-Шеремет-Соколов, а саме: (Атрошенко + «БПП «Солідарність») + "Наш край" + "Опоблок" = 1 + 9 + 12 + 3 = 25.

До речі, саме такий "тайожний" союз між Атрошенко-Кулічем було успішно утворено в обласній раді між командою БПП + АПУ та "Наш край" у складі Вдовенко-Мельничук-Дідур-Мельник.

Отже як будемо "жити по-новому" з молодою командою останнього І-го секретаря обкому КПУ Петра Шаповала на чолі з Атрошенко-Куліч-Вдовенко-Ломако-Лебедєв-Дорошок-Фесенко-Хоніч невдовзі дізнаємося.

 

У другому турі чернігівці обиратимуть між «стабільністю» і «життям по-новому»

За підсумками виборів 25 жовтня 2015 року, які ще офіційно не оприлюдні поки не буде розглянуті по суті судові позови про порушення закону під час їх проведення, до Чернігівської міської ради проходять сім партійних списків:
«Наш край» - 12 мандатів (23,16 %).
«БПП «Солідарність» - 9 мандатів (17,50%).
ВО«Батьківщина» - 7 мандатів (12,52%).
«Самопоміч» - 5 мандатів (8,73 %) РПЛ - 3 мандати (6,08%).
«Демократичний альянс" - 3 мандати (5,17%).
«Опоблок» – 3 мандати (5,01%).

Отже, у разі перемоги у другому турі 15 листопада 2015 року чинного міського голови О.Соколова? у міській раді майже гарантовано збережеться у вирішенні кадрових питань існуюча після Революції Гідності коаліція Соколов-Дубіль.

Судіть самі.

Сололов + «Наш край» + «Опоблок» + ВО «Батьківщина» = 1 + 12 + 3 + 9 = 25 голосів з 43 загального складу міської ради.

Враховуючи, що чернігівська «Самопоміч». контрольована нардепеою Аною Романовою, яка має більш як 4-х досвід роботи в команді Соколова-Шеремета на посаді заступника після виборів 2010 року, то така коаліція має всі шанси на довготривале існування.

Більш того, є велика вірогідність залучення до цієї більшості також депутатів, які отримали мандати по іншим партійним спискам, зокрема партійному списку РПЛ.

Водночас. у разі перемоги у другому турі В.Атрошенка, йому доведеться вирішувати досить складе завдання по створенню більшості в міські раді, а саме:

Атрошенко + «БПП «Солідарність» + ВО «Батьківщина» +"Самопоміч" = 1 + 9 +7 +5 = 22

Вірогідність залучення до цієї більшості депутатів, які пройшли за списками РПЛ і «Демократичний альянс», які занадто публічно декларують себе як опозиційні до чинного Президента, є незначною.

Більш того, В.Атрошенко, у разі перемоги у другому турі, для створення стабільної більшості у міські раді вимушений буде постійно йти на поступки або депутатам від РПЛ і «Демократичний альянс», або потужні йдосвідченій команді Соколова-Бистрова-Шеремета-Віхрова.

Отже
, 15 листопада 2015 року  у другому турі виборів міського голови чернігівці отримали унікальний шанс самим визначити своє майбутнє: чи вони за соковську «стабільність», чи за «життя по-новому», тобто усунення від бюджетного корита старої комуноригіської команди Соколова і появи нових людей у міській владі.

Звісно, що не має жодних гарантій, що останні будуть кращими, але, як кажуть, надія вмирає останньою.

Місцеві вибори в Чернігові: В ЄДНОСТІ – НАША СИЛА!?

 Прогнозовано - перемогою провладного кандидата, завершилися 26 липня 2015 року проміжні вибори народного депутата у виборчому окрузі № 205.
Чи була ця перемога влади «пірровою» - покажуть місцеві вибори, призначені на 26 жовтня 2015 року.
Однак хвилювати активних учасників Революції Гідності і українських патріотів, на мою думку, повинно інше.


Варто за підсумками чернігівських перегонів, за якими спостерігала уся Україна, поміркувати над тим, чого очікувати восени громадському загалу від місцевих виборів, які відбудуться за новим виборчим законом.
Адже цей закон надає значні преференції шести парламентським партіям, які мають фракції у Верховній раді України. Тому не дивно, що автор звернувся до місцевого кандидата, який брав участь у виборах у виборчому окрузі № 205, відомого місцевого громадського активіста, ЄвроМайданівція, активного виборця і експерта з питанням:

«Який відсоток голосів виборців (min – max) на місцевих виборах можуть отримати партійні списки шести парламентських партій на місцевих виборах у місті Чернігові восени цього року?»

Результат - вражаючий. Судіть самі.
 



На думку опитаних від 77% до 84% голосів виборців міста Чернігова на місцевих виборах восени отримають шість парламентських партій, в той час як семи позапарламентським партіям, які «засвітили» на останніх виборах своїх лідерів, залишається лише від 16% до 23% голосів виборців. І це не враховуючи того, що за відсутності (вперше на місцевих виборах у бюлетені графи «проти всіх») значна частина опозиційно налаштованих до влади виборців може зіпсувати свої бюлетені.

Нагадаю, 31 жовтня 2010 року на виборах депутатів Чернігівської міської ради за партійними списками «проти всіх» проголосувало 8558 або 9,66% виборців. При цьому у цих виборах взяло участь лише 39,36% виборців, що мали право голосу, водночас на парламентських виборах 26 жовтня 2014 року в Чернігові на виборчі дільниці прийшло аж 55,16% виборців. Це – лише дещо більше, ніж на проміжних виборах народного депутата 26 липня 2015 року у виборчому окрузі № 205 де у голосуванні взяло участь 35,33% виборців.

Отже, враховуючи те, що у новому виборчому законі про місцеві вибори парламентські партії встановили 5 відсотковий виборчий бар’єр для проходження партійного списку до місцевої ради, заставу у розмірі 4 мінімальної заробітної плати на кожні 100 тисяч виборців і партіям офіційно заборонено утворювати виборчі блоки в першу чергу перед активістами ЄвроМайдану, громадським сектором та перед усіма небайдужими українськими патріотами постав важкий вибір:

або розчинитися у рейтингових проектах парламентських партій,

або ж, як би це не було важко, ОБ’ЄДНИТИСЯ і виступити на місцевих виборах 26 жовтня 2015 року під одним СИНЬО-ЖОВТИМ державним прапором, одним партійним списком під гаслом: «В ЄДНОСТІ – НАША СИЛА!»

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!



1 серпня 2015 року

ДОВІДКА:



«Піррова перемога» — метафора, сталий вираз. Означає перемогу, яка дістається дуже великою ціною; або перемога, рівносильна поразці.

Своїм походженням цей вираз завдячує битві при Аускулі 279 року до н. е. Тоді епірська армія царя Пірра протягом двох днів вела наступ на війська римлян і зломила їхній опір, але втрати були настільки великі, що Пірр зауважив: «Ще одна така перемога і я залишуся без війська».

Оскільки основним завданням будь-якої битви є знищення військ ворога, така перемога з точки зору тактики дуже погано впливає на хід всієї війни, адже потрібна пауза, щоб поповнити військо, боєприпаси, провіант.

Чи морально під час війни «дерибанити» кошти Державного бюджету на проміжних виборах у ВО № 205?

26 липня 2015 року у місті Чернігові повинні відбутися проміжні вибори народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі № 205 до якого входять 78 виборчих дільниць розташованих в Деснянському і 5 в Новозаводському районах міста Чернігова. При цьому 11 (13,3% від загальної кількості виборчих дільниць на постійний основі) є спеціальними, бо знаходяться в лікувальних закладах міста.

Безумовно, ці проміжні вибори знаходяться під пильною увагою не тільки влади, але й громадськості та засобів інформації. Це дає підставі сподіватися на те, що увагу суспільства нарешті приверне раціональне використання ЦВК і ОВК коштів Державного бюджету на підготовку і проведення виборів в Україні.

І це - не малі кошти. Судіть самі.

Так кошторис видатків Центральної виборчої комісії на підготовку і проведення проміжних виборів народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі № 205, призначених на 26 липня 2015 року складає 617 300 грн., а обсяг коштів, виділяються окружній виборчій комісії, ЦВК затвердила у розмірі 2 314 700 грн.

В межах обсягу цих кошти ОВК відповідно до частини шостої статті 46 Закону України «про вибори народних депутатів України» до 13 червня 2015 року включно зобов’язана на основі середніх норм видатків, затверджених ЦВК, скласти єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів із включенням до нього видатків окружної виборчої комісії та видатків для потреб дільничних виборчих комісій та спрямувати його на затвердження ЦВК.

За звичай члени ОВК, мабуть покладаючись на компетенцію голови, головного бухгалтера ОВК та фахівців ЦВК, схвалюють єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів без обговорення одноголосно.
Однак на проміжних виборах у голосуванні беруть участь тільки виборці, що мають виборчу адресу на території одномандатного виборчого округу. Тож виборці з інших виборчих округів, які перебуватимуть в лікувальних закладах в день голосування, на проміжних виборах не беруть участі у голосуванні.

На позачергових виборах 26 жовтня 2014 року до виборчих списків у 11 лікувальних закладах, розташованих на території виборчого округу № 205, було внесено 991 виборець. І якщо у загальнодержавному окрузі у голосуванні взяли участь 921 виборець, то у голосуванні в одномандатному виборчому окрузі - 298 виборців. Наприклад, у центральній районній лікарні у голосуванні в одномандатному виборчому окрузі взяли участь 4 виборця, обласному центрі радіаційного захисту та оздоровлення населення – 8, обласному госпіталі для інвалідів та ветеранів Великої Вітчизняної війни – 8, обласній лікарні – 17, секторі медичного забезпечення управління МВС - 17, обласному онкологічному диспансері – 17, обласному протитуберкульозному диспансері -19, міській лікарні № 1 - 27.
При цьому до складу дільничних виборчих комісій на цих дільницях входило по 14 осіб, з яких три працювали на платній основі. На кожну з цих спеціальних виборчих дільниць, як малу виборчу дільницю, за нормами видатків з Державного бюджету було передбачено витратити 17 848 грн. державних коштів.

Переконаний, що на цих проміжних виборах варто щонайменше у 7 з 11 лікувальних закладах застосувати норми статті 86 Закону України «Про вибори народних депутатів України», якими регламентується порядок голосування виборців за місцем перебування. Адже голосування як кажуть виборці «на дому», коли три члена ДВК та офіційні спостерігачі за письмовим зверненням виборця, який тимчасово не здатний пересуватися самостійно, забезпечують голосування виборця за місцем його перебування, відпрацьовано досконально.

У зв"язку з цим варто було б доповнити частину третю статті 107 Закону України «Про вибори народних депутатів України» четвертим та п'ятим абзацами:

«На проміжних виборах народного депутата у виборчих округах, утворених в межах одного населеного пункту, у спеціальних виборчих дільницях, утворених у стаціонарних лікувальних закладах за рішенням Центральної виборчої комісії спеціальні дільничні виборчі комісії можуть не утворюватися.
Керівники таких стаціонарних лікувальних закладів забезпечують умови голосування виборців, які знаходяться в них, відповідно до статті 86 цього Закону.»


Крім того, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про вибори народних депутатів України» що на виборчих дільницях, де кількість виборців не первищує 50 осіб ДВК може утворюватися у складі голови, секретаря та 2-4 членів комісії. Однак ця норма закону ще жодного разу(!) не була застосована ОВК на попередніх виборах в місті Чернігові. Питання навіть не ставилося на обговорювання... Мовчали з цього питання як контролюючи державні органи, так і представники громадських організацій КВУ та "ОПОРИ", які постійно від імені виборців контролюють виборчий процес.
Як кажуть: коментарі зайві!

Чи не злочинно (хоча і законно) під час війни тупо «освоювати» на проміжних виборах кошти Державного бюджету?

Це питання не тільки до членів ОВК і ЦВК, які приймають рішення, але й до всіх небайдужих українців.

 

08:53
  •  
  •  
  •  
  •  
 

Місцеве самоврядування: перші кроки. 25 років тому створено демократичну групу «Чернігів»

Чернігівська "ковбасна революція" у січні 1990 року вважається початком національно-демократичної революції на Чернігівщині, в той час як її завершенням, мабуть, слід вважати формування у квітні-травні 1992 року нової обласної державної адміністрації на чолі з В. Мельничуком.
Отже, тільки більш як два роки відділяють стихійний протест чернігівців і прихід до влади в області, як тоді здавалося, керівників нової генерації.


Як це відбулося ? Хто і як намагався реалізувати вимоги "ковбасної революції" безпосередньо в органах державної влади на Чернігівщині ?
Безумовне, чільне місце в цьому посідає демократична депутатська група "Чернігів", що загартувалася саме 20 років тому під час гострих суперечок на 1-й сесії Чернігівської і міської ради народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року.
А почалося все з вимоги групи народних депутатів провести 1-у сесію після обрання повного складу міськради (на час відкриття 1-ї сесії було обрано лиш 108 з 150 депутатів). Але цю вимогу більшістю, контрольованою міськкомом компартії, к було проігноровано. Під час проведення сесії з'ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не 76. Десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради. В кінці сесії, 11 травня 1990р., коли депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, і було вирішено утворити демократичну депутатську групу "Чернігів". До депутатської групи зголосилися увійти 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше від в/о "ЧРПЗ" - 19). Серед них: інженерно-технічних працівників - 12, робітників - 11, керівників - 1, вчителів - 5, наукових працівників - 2, військовослужбовців - 2 і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС - 17, ВЛКСМ - 2, рухівців - четверо.
Подальші події у міській раді були фактичним втіленням в життя "ковбасної" революції. Логічним стало і переростання гасла "ковбасної" революції "Обком - у відставку!", "Впаду - радам, а не парткомам !" Про це, безумовно, свідчить і практична діяльність демократичної депутатської групи "Чернігів" (голова координаційної ради - Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха), а саме:
- висування та підтримка альтернативної кандидатури від демократичних сил на посаду Голови міськради (Т. Яхеєва проти члена бюро обкому КПРС А. Лисенка);
- прийняття міськрадою рішення про транслювання засідань сесії перед міськрадою;
- розслідування фальсифікації під час проведення виборів у виборчому окрузі № 62 та не затвердження на підставі цього депутатських повноважень директора школи № 30 В. Колесника;
- не затвердження на посадах деяких членів виконкому та начальників управлінь та відділів міськвиконкому;
- висунення та послідовне відстоювання вимог щодо передачі реальної влади у місті Чернігівській міськраді народних депутатів, ліквідації поділу його на райони;
- Декрет про владу і статус міста Чернігова, концепція його розвитку;
- прийняття регламенту міськради, що надавав можливість поіменного голосування за вимогою 1/5 від складу народних депутатів (це дало, наприклад, змогу вперше за період 1990-1994 рр. на Чернігівщині сприйняти рішення про зняття депутатської недоторканості з директора Чернігівської ТЕЦ, депутата Новозаводської райради Козирєва,);
- висунення та реалізація вимоги щодо припинення сумісництва А. Лисенком посад голови Чернігівської міськради та директора в/о "Хімволокно" (жовтень 1990 року);
- ініціювання прийняття шляхом поіменного голосування рішення міськради щодо заборони забудови заплави Десни в районі Лісковиці;
- ініціювання у грудень 1990 року поіменного голосування про підняття національного прапора над міськрадою (підтримане лише 22 депутатами);
- опозиція прокомуністичній обласній раді та райрадам м. Чернігова шляхом заяв, звернень, виступів у засобах інформації;
недопущення фальсифікації виборів при спробі обрання 1-го секретаря міськкому КПУ І.Леонова депутатом міськради;
- ініціювання заснування міськрадою газети "Чернігівські відомості", міського радіо та телебачення;
- ініціювання повернення історичного герба місту Чернігову;
- створення комісії з числа членів депутатської групи "Чернігів" з перевірки дотримання правил торгівлі в магазинах та інших громадських закладах харчування міста;
ініціювання та опечатування членами депутатської групи "Чернігів" приміщень обкому та міському КПРС після заборони КПРС в Україні Верховною Радою (серпень 1991 року);
- ініціювання створення депутатської комісії міськради з розслідування "ГКЧП" в М.Чернігові та затвердження доповіді; комісії міськрадою;
- ініціювання прийняття рішення міськради про проведення опитування громадян 1 грудня 1991 року щодо ліквідації поділу м. Чернігова на райони (було скасовано рішеннями Новозаводської та Деснянської райрад);
- обрання на посаду заступника голови міськради представника демократичних сил Г. Ракова (єдиний випадок на Чернігівщині);
- висування та підтримка міськрадою кандидатури В.Мельничука на посаду голови Чернігівської облдержадміністрації на (противагу голові облради О. Лисенку.

Мабуть, закономірно, що деяких членів демократичної депутатської групи "Чернігів'' було запрошено до першої посткомуністичної облдержадміністрації 1992-1994 рр., а саме: В. Бабич - голова регіонального відділення Фонду державного майна України, К. Титаренко - заступник голови регіонального відділення Фонду державного майна України, С. Касперович - представник комітету захисту прав військовослужбовців, С. Соломаха - начальник облуправління в справах сім'ї та молоді, І. Чех - начальник облуправління в справах захисту прав споживачів, М. Зінченко - начальник відділу облуправління в справах захисту прав споживачів, Ю. Філіппов - начальник регіонального відділення іноваційного фонду України.

З часу 1-ї сесії Чернігівської міської ради народних депутатів 21-го скликання пройшло цілих, а може, лише двадцять п'ять років. Сьогодні жодного з числа колишніх членів демократичної депутатської групи "Чернігів" немає серед депутатів місцевих рад, як і не залишилось їх серед численної армії чиновників, що сьогодні розбудовують "суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу" (див. статтю 1 Конституції України).
Однак саме завдяки спробам членів демократичної депутатської групи "Чернігів", які намагалися 25 років тому на практиці реалізувати більшовицьке гасло "Владу - Радам", було остаточно розвіяно підступний комуністичний міф про "советскую власть" як народну. Колоніальна компартійна номенклатура зрозуміла: потрібні зміни. Пізніше це знайшло відображення у статті 6 (!!!) Конституції України, згідно якої "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову", а не через систему Рад, тотальний диктат над якими компартія втратила у 1990 році вже на перших більш-менш демократичних місцевих виборах.

І останнє.

В тому, що Чернігівська міська ради народних депутатів, що працювала у 1990-1994 рр., сьогодні офіційно вважається радою Першого, а не 21-го скликання, є заслуга і членів демократичної депутатської групи "Чернігів".

Переконаний, що сьогодні саме від складу місцевих рад, вибори яких відповідно до закону повинні відбутися в жовтні цього року, залежить майбутнє України. Тому обрання депутатів, спроможних утворити чи не в кожній місцевій раді після цих виборів демократичні проєвропейські коаліції, на кшалт демократичної демократичної групи "Чернігів", гарантує подальший європейський розвиток України: вирішення наболілих питань громади шляхом діалогу в органах місцевого самоврядування, а не тільки на Майдані.
 



На світлині біля "Каменю борцям за волю України" підчас відзначення 20-річчя РУХу за Перебудову
члени демократичної групи "Чернігів" у 1990-1994 рр. : зліва на право В.М.Молочко, М.О.Зінченко, М.О.Дудко, Ж.І.Лозанюк, С.В.Соломаха, А.Т.Бабкін, І.З.Чех, В.І.Бабіч, А.А.Баранов

Чому держава повинна інвестувати у будинкові теплолічильники

Встановлення будинкових лічильників тепла має сенс лише для тих осель, які опалюються газовими або твердопаливними котельнями.
Більш того, в цьому повинна бути зацікавлена і держава, бо саме вона сплачує постачальнику тепла кошти за малозабезпечених.

Чим більше будуть економіти теплоенергії споживачі, тим менше витрат буде з державного бюджету на субсидії малозабезпеченим.
Отже держава повинна почати негайно інвестувати у будинкові теплолічильники.

І зовсім не зрозуміло для чого населенню, тим більше за свій рахунок, встановлювати лічильники у будинках, які опалює, наприклад, Чернігівська ТЕЦ.

Адже сьогодні ТОВ"ТехНова" використовує Чернігівську ТЕЦ головним чином як електростанцію, що спалює російське вугілля для експорту електроенергії за кордон. Водночас зайве тепло скидається в річку Десна, що є тепловим забрудненням і шкодить екології.

Чому про це мовчить наша влада?

25 років тому чернігівці обрали міську раду першого демократичного скликання

25 років тому, 4 березня 1990 року, одночасно з виборами до Верховної ради УРСР, відбулися перші демократичні вибори до місцевих рад за принципово іншим законом.
Так порівняно з попереднім ХХ-м скликанням у Чернігівській міській раді народних депутатів, кількість депутатів було скорочено з 350 до 150, а термін обрання продовжено з 2-3 до 5 років.
Кандидатів висували не тільки трудові колективи підприємств і установ, а навіть їх підрозділи чисельністю не менше 20 працівників та громадські організації за місцем їх реєстрації.
Крім того, громадяни мали право бути обрані депутатами одночасно двох Рад, в т. ч. Верховної ради УРСР.
Членів виборчих комісій підбирали парткоми підприємств та установ, а списки виборців складали виконкоми місцевих рад.
Виборці голосували шляхом закреслення в бюлетені зайвих прізвищ кандидатів, яких вони не підтримували. Законом не було передбачено захисту бюлетенів від підробки, а при отриманні бюлетеня виборець не розписувався у списку виборців.
Обраним депутатом вважався кандидат за якого проголосувало більше 50% виборців, що взяли участь у голосуванні, за умови, що більше 50% зареєстрованих виборців візьмуть участь у голосуванні. Якщо ніхто з кандидатів у депутати у 1-му турі не отримував переваги у 50% +1 голос, від тих хто взяв участь у голосуванні, то відбувалося повторне голосування (2-й тур), в якому змагалися два кандидати, які отримали найбільшу підтримку виборців.

У зв’язку з тим, що висування кандидатів у депутати закінчилося 2 січня 1990 року ще до «ковбасної революції» під контролем парткомів, кількість кандидатів у виборчих округах у м. Чернігові коливалася від 1 до 6, тобто у середньому балотувалося лише по 2,6 кандидата.
Налаштовані по-бойовому революційними подіями «ковбасної» революції чернігівці, 4 березня 1990 року обрали лише 44 депутата з 150. У 16 округах, де балотувалося по одному кандидату у депутати, не було обрано депутатів у 4-х округах, а в округах, де мандат виборювали лише по двоє кандидатів, не обрано депутатів у 38 округах з 64.
Ще 64 депутата до Чернігівської міськради було обрано у повторному голосуванні 18 березня 1990 року, який відбувся одночасно з повторним голосуванням до Верховної ради УРСР.

Отже, після двох турів виборів до Чернігівської міськради було обрано лише 108 депутатів з 150. Серед них керівники підприємств, установ – 17 осіб, в т.ч. директори шкіл, керівники навчальних закладів – 5 осіб, головні лікарі – 4 особи; керівники партійних органів – 7 осіб, правоохоронних органів – 4 особи, військових частин – 4 особи; інженери – 16 осіб, робітники – 15 осіб; жінки – 8 осіб, молодь до 30 років – 8 осіб, члени КПРС – 76 осіб, члени ВЛКСМ – 3 особи. При цьому 92 депутати були обрані вперше. Найбільше серед обраних було працівників в/о «Чернігівський радіоприладний завод» – 23 особи, в/о «Химволокно» – 7 осіб, Завод автозапчастин (ЗАЗ) – 3 особи, КСК – 2 особи.

Вже на першому засіданні першої сесії Чернігівської міської ради народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року, більшість, контрольована міськкомом компартії, намагалася обрати керівництво ради і міськвиконкому. Тож коли з’ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не більшістю від загального складу ради у 76 голосів десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради.
У кінці сесії, 11 травня 1990 року, коли цих депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, було утворено демократичну депутатську групу «Чернігів», яка у 1990-1994 роках була однією з найвпливовіших і найбільш дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. До цієї депутатської групи увійшли 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше з в/о «ЧРПЗ» – 19). Серед них: інженерно-технічних працівників – 12 осіб, робітників – 11 осіб, керівників – 1 особа, вчителів – 5 осіб, наукових працівників – 2 особи, військовослужбовців – 2 особи і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС – 17, ВЛКСМ – 2, рухівців – четверо.
Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» (голова Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха) об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних Рад.

Підсумки голосування 4 та 18 березня 1990 року по обранню депутатів районних у місті Рад були ще більш невтішними: до Деснянської районної ради обрано лише 50 депутатів з 100, а Новозаводської – 46 з 90.

Саме тому повторні вибори 19 квітня 1990 року відбувалися вже за іншим сценарієм. У 42 округах було висунуто від 3 до 12 кандидатів, тобто в середньому по 5,86 кандидата на один мандат (у 17 виборчих округах Деснянського району по 7,06 кандидата, а у 25 виборчих округах Новозаводського району – 5,04).

Однак до мандатної комісії Чернігівської міськради надійшла скарга на дії лише однієї дільничної виборчої комісії № 62, що знаходилася у школі № 30.
Підставою для не затвердження міськрадою депутатських повноважень директора цієї школи В.І. Колесника і визнання виборів недійсними було встановлення факту фальсифікації у цьому виборчому окрузі, відповідно до заяв виборців, які не брали участь у голосуванні 19 квітня 1990 року, але у списку виборців були позначені як такі, що начебто взяли участь у голосуванні.

Повторні вибори у цьому окрузі відбулися восени того ж року. За активної підтримки демократичної депутатської групи «Чернігів» було депутатом було обрано редактора багатотиражної газети «Приборостроитель», депутата обласної ради Ж.І. Лозанюк.
У підсумку на повторних виборах 19 квітня 1990 року до Чернігівської міської ради було обрано 19 депутатів з 42, при повторному голосуванні 27 квітня – 17, а на других повторних виборах 14 червня – ще 5 депутатів. Серед них були керівники підприємств, установ – 9, в т. ч. директори шкіл – 2, органів партійної і виконавчої влади – 5, правоохоронних органів – 5, інженери – 5, робітники – 3.

Варто відзначити, що на перших демократичних виборах звичні для представників партійно-радянської та господарської номенклатури депутатські мандати Чернігівської міськради не отримали: М.П. Бутко, О.П. Васюта, О.І. Глиняний, В.О. Гурський, С.В. Доманов, В.П. Дьяконов, В.П. Косарев, М.І. Літвінов, Г.В. Маньковський, М.Б. Мовша, М.Є. Нак, В.М. Огей, В.В. Пушкарьов, А.М. Роговий, М.О. Сенькович, М.І. Стрілець, Є.О. Федоренко, А.Г. Ясько.

До речі, повторні вибори 19, 27 квітня і 14 червня 1990 року відбулися у робочі дні (четвер, п’ятниця), що сприяло блокуванню обрання депутатами Чернігівської міськради представників національно-демократичних сил.
Наприклад, у виборчому окрузі № 30 разом зі співголовою Чернігівської крайової організації Народного Руху за перебудову В. Ю. Сараною, балотувалося сім працівників підприємств міста, з них чотири представника ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот» (де і була розташована виборча дільниця), а також завідуючий відділенням міської лікарні та протоієрей, священик Свято-Троїцького собору.
Якщо у І-у турі В.Ю. Сарана отримав більшість у 38,1% голосів, а його найближчий конкурент – 15,5%, то повторне голосування 27 квітня було визнано таким, що не відбулося через участь у ньому менше 50% виборців.
Отже, перші демократичні вибори до місцевих Рад на Чернігівщині були не такими вже чесними і демократичними, а компартноменклатура, оговтавшись після поразок 4 та 18 березня 1990 року, взяла реванш на повторних виборах у м. Чернігові, застосувавши як технології контролю за висуванням кандидатів у депутати, розтягування голосів виборців за допомогою «технічних» кандидатів, так і фальсифікацій щодо участі виборців у голосуванні.

З попереднього складу міської ради ХХ-го скликання до нової міськради було обрано лише 18 депутатів або 5 %. Більшість з них були представниками партійної та господарської номенклатури. Зокрема, Тканко В.М. – секретар Деснянського райкому КПУ, Косих В.А. – голова міського Комітету народного контролю, Скрипка Б.М. – перший заступник прокурора області, Борисенко В.П. – редактор газети «Деснянська правда»; керівники підприємств: Лисенко А.О. (в/о «Химволокно»), Лядовський О.О. (Річковий порт), Демшевський В.Ф.(трест «Чернігівоблбуд»), Мельничук В.В. (в/о пивобезалкогольної промисловості), Масалико В.І. (завод «Агрореммаш»), а також головний лікарі міської лікарні Виноградов В.Г., ректор педінституту Явоненко О.Ф. та начальник відділу кадрів в/о «ЧРПЗ» Павленко В.П.

Перші більш-менш демократичні вибори у 1990 році до місцевих рад засвідчили, що мажоритарна виборча система з 50 відсотковими бар’єрами явки виборців і обрання депутатів затягує у часі вибори та створює умови для фальсифікації виборів.
Вже на ІІІ-й сесії Чернігівської міськради у жовтні 1990 року, після тривалого протистояння щодо визнання легітимності обрання на першому засіданні І-ї сесії голови Ради А.О. Лисенка і відставкою у через відмову вести діалог з бунтівними депутатами голови міськвиконкому М.І. Літвінова, Чернігівська міськрада самочинно почала реформування «радянської» влади: у супереч законодавству на посади голів Ради і її міськвиконкому було обрано одну особу, на яку фактично було покладено функції міського голови.

Отже, перший крок на шляху до формування місцевого самоврядування на Чернігівщині було зроблено.

Головне, що після цих виборів місцева компартійна номенклатура напередодні незалежності України втратила контроль над Чернігівською міською радою, яка разом з рухівцями очолила у 1990-1991 рр. боротьбу на Чернігівщині  за демократизацію і незалежність України.

25 років потому хіба що тільки відлік скликань місцевих рад від виборів 4 березня 1990 року нагадує пересічним чернігівцям про ті буремні події - першу успішну спробу реформувати коміністичну тоталітарну систему влади мирним шляхом.

 



Підготовлено за матеріалами довідника «Чернігівщина: 20 років незалежності України», Чернігів, 2011

У Різдвяну ніч на телеканалі «Інтер» московські менти знешкодили Вакарчука

З-го січня нового 2015 року на українському телеканалі "Інтер" демонструвався черговий російський телесеріал "Мар'їна роща - 2"  або  18-серійне продовження «історичного» детективу про боротьбу з бандитизмом у 40-і роки минулого століття в Москві.

Тож у Різдвяну ніч телеглядачі на каналі "Інтер" з захопленням спостерігали як  у у 10-11-й серіях «найкращий опер Москви» капітан Трошин–Домогаров  спіймав чергових злочинців. Цього разу зухвалих золотовалютчиків, яких не могла вполювати московська міліція ще за часів війни.

За цей подвіг капітана Трошину не тільки винесли подяку, але й пообіцяли "доложить" у Кремль.

Звісно, злочинцями виявилися малопривабливі особи з характерними українськими прізвищами: Михальченко і ВАКАРЧУК.

Більш того, у дантиста Іллі Корнейовича Михальченка, який видав ватажка банди золотовалютчиків Іполіта Львовича(!) ВАКАРЧУКА, дружина мала ім’я Юля, а його спільниця з ювелірного магазана - Роза.
А затримали браві московські опери озброєного пістолетом зухвалого злочинця Іполіта ВАКАРЧУКА за характерним для українців, звісно на думку авторів цього серіалу заняттям, лузанням насіння на вулиці.

Отже, на каналі «Интер» ведеться відкрита антиукраїнська пропаганда. При цьому на підсвідомість глядачів намагаються впливати методами доктора Геббельса.

Нагадаю, у нацистських фільмах 30-40-х років минулого століття негативні персонажі, навіть в епізодах, як правило мали єврейські або слов’янські прізвища та говорили з єврейським чи слов’янським акцентом.

Сподиваюсь, коментарі зайві.