Високий Вал

Останнє оновлення 18:01 вівторок, 4 серпня

Укр Рус

Сергій СОЛОМАХА

Економічний оглядач

"Чего-изволите?"

Не дарма у народі кажуть, що курчат рахують восени…
А навесні, з подачі прем’єр-міністра після пожежі в одній із гральних установ Дніпропетровська з трагічними наслідками, українців через усі ЗМІ переконували у тотальній шкідливості грального бізнесу.
Гвалт у ЗМІ був настільки потужний і переконливий, що Верховна рада України 15 травня 2009 року за одну хвилину навіть без обговорення на 12 годині 51 хвилині прийняла Закон про заборону грального бізнесу в Україні (№4268) аж 406 голосами за основу і 340 голосами у другому читанні та в цілому.
Цікаво, що за це дружно голосували усі фракції, крім БЮТ і КПУ. У ПРУ підтримали законопроект за основу 156 депутатів, а у другому читанні та в цілому - 158. У НУ-НС відповідно 51 і 42. Депутати з Блоку Литвина підтримали цей законопроект одностайно двічі. БЮТ – 153 і лише 120 голосів у другому читанні та в цілому.
Ще більш дивно голосували депутати з фракції комуністів. Протягом однієї хвилини вони поміняли свою позицію з повної підтримки (26 голосів) при голосуванні за основу, до - жодного голосу за цей законопроект при голосуванню у другому читанні та в цілому.
Чому таким чином поводили себе БЮТ і КПУ ?
Щоб відповісти на це питання процитуємо повідомлення одного з закордонних інформагентств:

«Поздно вечером 26 октября 2009 року при подлете к аэропорту Минска потерпел крушение самолет бизнес-класса ВАe-125-800 Hawker, на борту которого находились два пассажира и три члена экипажа. Все они погибли. Самолет принадлежал авиакомпании "С-ЭЙР".
По предварительным данным, один из погибших пассажиров – гендиректор авиакомпании С-ЭЙР, которой и принадлежал самолет. Бизнесмены направлялись в казино «Шангри Ла».
Согласно документам, поступившим в распоряжение авиационных властей Белоруссии, элитный авиалайнер должен был прибыть в столицу Белоруссии по заказу компании «Шангри Ла». После закрытия казино в Москве и других российских городах, многие владельцы игорных заведений перебрались в соседние страны, в том числе в Белоруссию. Казино «Шангри Ла» было открыто в Минске некоторое время назад.»

Отже, навіть ледачий тепер розуміє ХТО в Україні «підіграв» російській владі, заборонивши геть усе: від звичайних гральних автоматів до елітних казино, а також кому було вигідно, щоб російській капітал не «втік» в Україну, а «працював» на розвиток, наприклад, інфраструктури майбутніх зимових олімпійських Сочі-2014.
Не має сумніву, що тотальна заборона синхронно з Росією (заборона вступила в дію в РФ 1 липня 2009 року, а прийнята Думою ще у грудні 2006 року) грального бізнесу в Україні це – спланована зовні і чітко реалізована спецоперація.
Це очевидно добре розуміли як комуністи, так і значна частина БЮТівців, які не проголосували за цей законопроект у другому читанні та в цілому.

Влада, дайош вільні ЗМІ !

 

На сайті газети «Сіверщина»(www. siver.com.ua) з'явилася невеличка замітка В.Чепурного «Вийшла "Деснянська правда" № 1. Чи №2?» такого змісту:
«Перше число старої-нової "Деснянської правди" побачило світ - газета повернулася до великого формату. До герба області - на логотипі "Деснянської правди. Вільної", нагадаємо, красується совєтський орден "Знак Пошани" - ним була нагороджена газета, але не ця. Редакційна колонка "Від наносного до орденоносного", автором якої, судячи з усього є редактор Леонід Ісаченко, роз"яснює яка "Деснянка" правильна. Але як у цьому розібрпатися передплатникам, яким пошта носить дві газети зі схожими назвами?
У першому числі відновленої газети обласних ради та адміністрації - величезне інтерв"ю якогось Леона Блюзмана з Миколою Жулинським, що красується на Седнівському святі з чаркою та короваєм. Тут же - стаття Людмили Пархоменко, яка знову перейшла в "Деснянку" з жовтої преси - "Вісника Ч", інформації нового кореспондента Віталія Назаренка, що звільнений за скороченням штатів з "Чернігівщини", в якій лишилися редактор та дизайнер. Ще у старій - новій газеті відомий журналіст Микола Будлянський, автор пронизливих матеріалів про село, та Віра Губар, що пише про театр - тож Лариса Мілова, редактор "Деснянської правди. Вільної" неправа, коли пише, що з її колективу пішов лише один журналіст.
Бідні читачі - мало їм заплутаних виборів, так ще й газетні ребуси розплутувати…»
 
Спробуємо розплутати…
Отже, маємо чи не першу згадку за останні 2-3 роки про процеси так званого і омріяного багатьма журналістами "роздержавлення" або "розкомуналення" місцевих друкованих ЗМІ. Це питання широко обговорювалося в журналістських колах особливо до і після «померанчової» ревролюції.
Чому у «роздержавлення» лапках ? Бо відбувається воно сьогодні без відповідного законодавчого забезпечення і за схемою дуже схожою до так званого "рейдерство" у бізнесі.
До речі, процес виходу з під контролю засновників у друкованих ЗМІ області був започаткований ще заслуженим журналістом, відомим поетом Д. Івановим. Сьогодні він фактичний розпорядник бренду "Гарт-Закалка" і біля 1/6 частки видавництва "ДП". Але ще не вечір…
Благородну справу звільнення друкованих ЗМІ від прямої залежності від органів влади успішно продовжила на Чернігівщині група товаришів на чолі з С. Народенком. Все почалося зі скромної "прихватизації" назви, а потім і передплатників, залучених за допомого адмінресурсу газети спілки журналістів "Чернігівський вісник".
Отже, зараз, на передодні серії нових виборів,надійшла черга і до так званої "головної газети області""ДП".
Якщо ця спроба пройде вдало (а сумнівів в цьому не має, бо підтримка з боку декого з представників партії влади є), то за цією схемою недовго проіснують в якості комунальних і ще декілька "крутих" районок. Хиба що доведеться почекати до наступних чергових виборів.
З іншого сторони, якщо «дах» у команди журналістів вільної «ДП» на наступних виборах буде втрачено є шанс реально піти «ДП» у вільне плавання…
В такому випадку, буде прикро якщо вільна «ДП» теж, щоб вижити, опуститься до «чорнухи» на зразок: «пограбував, зґвалтував, вбив + реклама».

ПР і БЮТ: НІ, фальсифікаціям?

 

19 жовтня офіційно розпочалися виборчі перегони за посаду Президента України. Що нового підготували законодавці для учасників виборчого процесу?   
Найбільш резонансна за спільною домовленістю Партії регіонів і БЮТ для виборців новела -  внесення у Кримінальний кодекс України нової статті 158-1. (№ 1616-VI від 21.08.2009р.).
Отже, голосування виборцем, який бере участь у виборах на виборчій дільниці більше ніж один раз карається штрафом від ста (1700 грн.) до трьохсот (5100 грн.) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
Те саме діяння, вчинене за змовою з членом виборчої комісії, карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Таким чином законодавці віднесли до криміналу досить поширену у сільській місцевості та закритих медичних закладах голосування на виборах за родичів та за немічних виборців окремих осіб.
Бажали того чи ні автори зміни до ККУ, але появу статті 158-1 варто лише вітати. Шкода, що ще далеко до запровадження кримінальної відповідальності за тотальне порушення Конституції України: голосування у Верховні раді України так званих «чергових» за відсутніх у залі засідань нардепів ?
Водночас сподіваємось, що на майбутніх виборах Президента України введення у дію статті 158-1 ККУ, допоможе зменшити використання деяких брудних технологій щодо фальсифікації виборів, які активно застосовувались на минулих виборах.
Ось цитата з газети «Сіверщина» №46 (579) від 12 листопада 2004 р., тобто після І-го туру виборів 2004 року:
«Брудна, кримінальна технологія підкупу виборців із застосуванням "стрічок" із номерами виборців у списку виборців, екранів ходу голосування в Чернігові викрита. Ця технологія неможлива без активної участі сотень і сотень громадян. На жаль, це слово до них не підходить, це — потенційні злочинці. Не тільки "бригадири" спостерігачів і агітаторів будуть нести відповідальність перед законом за цей злочин, але і "гвинтики" — члени ДВК, які готували і передавали відомості про хід голосування на дільницях станом на 10, 12, 14 і 16 години про тих, хто був вказаний у списку, переданому їм зі штабу дона Я. 30 жовтня до 15 години».
Для кращого уявлення щодо масштабів фальсифікації виборів варто оприлюднити також і таємну «Інструкцію для бригадира-спостерігача», розроблену у штабі одного з кандидатів у Президенти України у 2004 році.
 
 
Інструкція для бригадира-спостерігача
__________________________________________
дільниця №____район_____________
__________________________________________
контактні телефони
__________________________________________
П.І.Б. відповідального працівника дільниці
__________________________________________
Посада в ДВК
__________________________________________
Контактні телефони, дом. Адреса
 
Отримавши список своїх виборців, бригадир агітаторів зв`язується з бригадиром спостерігачів, передає список. Бригадир спостерігачів дзвонить відповідальному члену комісії на домашній телефон (у крайньому випадку-у комісію чи на роботу).Представившись один одному -домовляються про зустріч, не називаючи мети зустрічі. Зразу домовитись про день час і місце зустрічі для зворотньої передачі списку.
Отримавши список із проставленими номерами, бригадир спостерігачів разом із бригадиром агітаторів стрічки із проставленими номерами (в порядку зростання);не більше 15 номерів на стрічці (приклад): 
2        5        6        9         15      22       36       45       49        52        56           58           61         79           85
(розмір стрічки 4х21см)
Однієї і тієї ж стрічки повинно бути виготовлено не менше 5 екземплярів.
 
Не пізніше ніж в суботу 30 жовтня до 15 годині стрічки мають бути передані відповідальному працівнику ДВК.
У день виборів бригадир спостерігачів о 10 год., о 12 год., о 14 год., о 16 год., збирає стрічки і з відміченими номерами у відповідального працівника ДВК і передає їх бригадиру агітаторів. Всі ці процедури виконуються конфіденційно без зайвих розмов і метушні.
Отримавши стрічку, бригадир агітаторів продовжує роботу із своєю бригадою за схемою “агітатор – виборець – дільниця “ До 14 год. загітовані виборці повинні проголосувати максимально. Бригадир агітаторів звітує про це своїм завідуючим секторами за телефонами 175 – 644, 175 – 649, 175 – 949, або безпосередньо.
Спостерігачі працюють до повного закінчення виборчого процесу(підрахунку голосів, складання і підписання протоколу, відправлення бюлетенів і протоколу до ТВК).
Бригадир спостерігачів обов`язково отримує один екземпляр протоколу з підписами членів ДВК і передає його в штаб.
В процесі роботи бригадир спостерігачів керує групою спостерігачів на дільниці що працюють на єдиного кандидата(їх кількість може бути від 4 до 8 чоловік), розставляє на позиціях, отримує інформацію про всі наявні та можливі ускладнення, складає акти, інформує про всі проблеми та свої дії окружний штаб за телефонами: 119 – 194, 101 – 773, 8 – 050 – 472 – 09 – 44.
Якщо виникають проблеми чи питання, які не вирішуються на місці або необхідне втручання спеціалістів, негайно інформувати штаб за наданими телефонами.
Після повного закінчення виборчого процесу бригадир спостерігачів здає протокол в штаб особисто.
 
Отже, фальсифікатори, використовуючи списки виборців з порядковими номерами виборців, які не беруть участь у голосуванні, організовували шляхом зговору з членами дільничних виборчих комісій(ДВК) «карусель» по голосуванню за «мертвих душ». На деяких дільницях «бригадири» отримували потрібну їм інформацію навіть безпосередньо з екранів про хід голосування, які спеціально вивішувало для них керівництво деяких ДВК.
Коментарі, як кажуть, зайві. Тепер такі дії кваліфікуються як кримінальний злочин.
Отже, усім учасникам подібних оборудок по фальсифікації виборів, а також кандидатам у члени ДВК, які планують «підзаробити» грошей на майбутніх виборах, варто серйозно замислитись.

ПР і БЮТ: обережно, члени…

У статтю 157 Кримінального кодексу України за спільною домовленістю Партії регіонів і БЮТ внесено зміни (№ 1616-VI від 21.08.2009), які набрали чинності 10 вересня 2009 року.

Отже, до покарань за перешкоджання вільному здійсненню громадянином виборчого права та перешкоджання діяльності суб'єктів виборчого процесу, що поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, законодавець долучив «також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин».

Мінімальне покарання за ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин встановлено аж у 5100 грн., а максимальне - позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Цікаво, що ця норма ККУ стосується як членів виборчих комісій на виборах Президента України, так і членів територіальних виборчих комісій, що утворені при обласних, районних, міських, селищних, сільських радах.

Отже, бажання ПР і БЮТ підвести під кримінальну відповідальність майбутніх членів окружних і дільничних комісій на виборах Президента України, зачепило і тисячі членів територіальних комісій, утворених на місцевих виборах ще у 2006 році.

Виникає підозра, що саме через залякування членів територіальних комісій кримінальною відповідальністю за ухилення їх у роботі комісії без поважних причин ПР і БЮТ спробують вплинути на територіальні комісії щоб позбавити повноважень депутатів місцевих рад, які на думку партійного керівництва в Києві вийшли з під їх контролю.

Щодо сотень тисяч громадян України, яких сьогодні партійні функціонери вербують до окружних і дільничних виборчих комісій на майбутніх виборах Президента України, то їм варто серйозно замислитись під час написання заяв про згоду на участь у роботі виборчої комісії.

 

 

ВИТЯГ з ККУ:

 

Стаття 157. Перешкоджання здійсненню виборчого права або
                 права брати участь у референдумі, роботі
                 виборчої комісії або комісії з референдуму чи
                 діяльності офіційного спостерігача

 

     1.   Перешкоджання  вільному  здійсненню  громадянином  свого
виборчого   права   або   права   брати   участь   у  референдумі,
перешкоджання  діяльності  іншого  суб'єкта   виборчого   процесу,
ініціативної  групи  референдуму,  комісії  з  референдуму,  члена
виборчої комісії,  члена  ініціативної  групи  референдуму,  члена
комісії  з  референдуму  або офіційного спостерігача при виконанні
ними  своїх  повноважень,  поєднані  з   підкупом,   обманом   або
примушуванням,  а  також  ухилення члена виборчої комісії у роботі
комісії без поважних причин
-

     караються штрафом від трьохсот до п'ятисот  неоподатковуваних
мінімумів  доходів  громадян  або обмеженням волі на строк до двох
років,  або позбавленням волі на той самий строк,  з  позбавленням
права  обіймати  певні  посади  або займатися певною діяльністю на
строк від одного до трьох років.

     2. Ті самі  діяння,  поєднані  із  застосуванням  насильства,
знищенням чи пошкодженням майна,  погрозою застосування насильства
або знищення чи пошкодження майна, -

     караються обмеженням   волі  на  строк  до  трьох  років  або
позбавленням  волі  на  той  самий  строк,  з  позбавленням  права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від
одного до трьох років.

     3. Діяння,  передбачені  частинами  першою  або  другою  цієї
статті, вчинені  за  попередньою  змовою  групою  осіб  або членом
виборчої комісії чи іншою службовою особою з  використанням  свого
службового становища, -

     караються обмеженням волі на строк від двох  до  п'яти  років
або  позбавленням  волі  на той самий строк,  з позбавленням права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від
двох до трьох років.

     4. Втручання   службової  особи  з  використанням  службового
становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму
їх  повноважень,  установлених законом,  вчинене шляхом незаконної
вимоги чи вказівки з метою вплинути на рішення виборчої комісії чи
комісії з референдуму, -

     карається штрафом від п'ятисот  до  тисячі  неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох
до п'яти років,  з позбавленням права обіймати  певні  посади  або
займатися певною діяльністю на строк від двох до трьох років.

{  Стаття  157  в  редакції  Закону  N  3504-IV  (  3504-15  ) від
23.02.2006;  із  змінами,  внесеними  згідно  із Законами N 270-VI

(
270-17
) від 15.04.2008, N 1616-VI ( 1616-17 ) від 21.08.2009 }

 

 

ВОНА працює... сама?

Люди, здається, звикають до всього. Українці вже змирилися з тим, що чергова правляча коаліція, а зараз це начебто БЮТ – НУ-НС – блок Литвина, відповідно до Конституції України досі не прийняла Програму діяльності Кабінету Міністрів України.
Звернемо увагу на те, що згідно статті 114 Конституції України лише прем’єр-міністр «керує роботою Кабінету Міністрів України спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.» Маємо незаперечне цинічне порушення Конституції України та фактично узурпацію посади Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, яка сьогодні керує у не конституційний спосіб роботою вищого колегіального органу виконавчої гілки влади і ,звісно, не на виконання Програми Кабінету Міністрів України, схваленої ВРУ. До чого це приводить ? Нехай висновки зроблять самі українці на чергових виборах. Лише нагадаємо їм про те, що в часи світової кризи наша держава досі не має, призначених відповідно до чинного законодавства, керівників ключових для будь-якої держави установ:
1. з 23 травня 2008 року Антимонопольного комітету України після звільнення ВРУ О. Коктусєва;
2. з 26 грудня 2008 року Фонду державного майна України після звільнення ВРУ В.Семенюк-Самсонко;
3. з 17 лютого 2009 року Міністерства фінансів України після відставки соратника Ю.Тимошенко по БЮТ, голови Партії реформи і порядок В. Пинзеника;
4. з 3 березня 2009 року Міністерства закордонних справ України після звільнення ВРУ В. Огризка;
5. з 5 червня 2009 року Міністерства оборони України після звільнення ВРУ Ю. Єханурова;
6. з 23 червня 2009 року Міністерства транспорту та зв’язку України після звільнення ВРУ вже колишнього соратника Ю. Тимошенко по ВО «Батьківщина» Й. Вінського.
Як бачимо виборче гасло «ВОНА ПРАЦЮЄ» дійсно має рацію, але чи варто все робити самій , а не діяти у відповідності до Конституції ?
І останнє. Всі вище згадані керівники позбулися своїх посад внаслідок низки зговорів і домовленостей між Партією регіонів і БЮТ, тобто двома олігархічними кланами (Донецьким і Дніпропетровським), які змагаються за монополію влади в Україні, звісно не без участі Президента України.
Останньому поки що вдається якось балансувати між цими монстрами. Найбільше чого, «досяг» В. Ющенко за час перебування на посаді Президента України - заважав здобути перемогу одному з них.
Звісно, тотальна перемога будь-якого з цих мегакланів загрожує розколу і знищенню України, як незалежної держави.

 

20 років РУХу. Основні рушійні сили української національно-демократичної революції 1989–1992 років у регіональному вимірі: Чернігівщина

Для сучасного розвитку України актуальною є проблема щодо різних наслідків революційних змін наприкінці 80-х – початку 90-х років минулого століття, що відбувалися у країнах Східної Європи і колишнього СРСР, які проходили за майже схожим сценарієм. Так Естонія, Латвія, Литва, як і майже всі країни Східної Європи, вже члени НАТО і ЄС, а в Україні, Білорусі, Казахстані, які хоч і уникнули серйозних міжетнічних конфліктів, питання демократизації та побудови громадянського суспільства залишилися нерозв’язаними. Щодо України, то її політична еліта й досі не може визначитися який шлях обрати: європейський чи євразійської «керованої демократії».
Сьогодні політичне протистояння на регіональному рівні між бізнесово-політичними угрупованнями в Україні, які використовують у боротьбі за владу саме розбіжності між європейським і євроазійським світоглядоми українських громадян, найбільш рельєфно проявляється по лінії Чернігів–Полтава–Кіровоград. Це спонукає до вивчення і аналізу подій 1989–1992 рр. на прикладі саме Чернігівщини, де ці процеси відбувалися досить показово, отже може допомогти у пошуку шляху побудови громадянського суспільства в Україні.
На жаль, досі досліджень і аналізу рушійних сил української національно-демократичної революції 1989–1992 років на регіональному рівні вкрай недостатньо.
Найбільш ґрунтовним є дослідження ніжинського науковця О. Д. Бойка, який у статті «Феномен «провінційних революцій» у контексті суспільно-політичного протистояння доби перебудови (літо 1989 р. – лютий 1990 р.». Це зроблено в контексті конкретних подій в напрямку пошуку їх загальних чинників для усіх регіонів України.
У публікаціях чернігівського дослідника С.О.Павленка «Утворення перших опозиційних громадських організацій» та «Перша ковбасна революція в СРСР» ці події та початок становлення «неформальних» організацій висвітлені досить детально, але без спроби аналізу та висвітлення діяльності демократичних сил у радах.
Перша спроба аналізу основних рушійних сил та учасників української національно-демократичної революції 1989–1992 років на прикладі Чернігівщині і їх внесок у події 1989–1992 рр. була здійснена в публікації «Українська національно-демократична революція 1990–1992 років на Чернігівщині» автора цієї розвідки, який був безпосереднім учасником цих подій, одним з засновників, заступником голови Чернігівської крайової організації Народного Руху України.
Для висвітлення цієї теми на Чернігівщині вже доступні для дослідження матеріали з Чернігівського обласного державного архіву, архівного відділу Чернігівської міської ради, архіву Чернігівської обласної організації Української народної партії (яка зберегла документи НРУ 1989 – 1992 рр.), особисті архіви учасників цих подій.
Метою цього дослідження є вивчення та аналіз внутрішніх рушійних сил, які вплинули на перебіг подій у 1989–1992 рр. на Чернігівщині, тактику і стратегію регіональної компартійної номенклатури і національно-демократичних сил, які їй протистояли, в контексті всесоюзного і всеукраїнського розвитку подій.
Розглянемо основні рушійні сили та учасників української національно-демократичної революції 1989–1992 років на Чернігівщині.

1. Рух за демократизацію управління виробництвом

Розглядався робітниками та інженерно-технічними працівниками як спосіб підйому виробництва, в першу чергу, товарів народного споживання, дефіцит яких був на той час кричущим. Цей рух був помітним тільки на підприємствах союзного підпорядкування, які не були прямо залежні від місцевої партноменклатури, таких, як найбільше підприємство області – в/о «Чернігівський радіоприладний завод» (в/о «ЧРПЗ»). На підприємстві була своя багатотиражна газета «Приборостроитель», яка активно включилася в ініційований згори рух за створення «СТК» (советы трудовых коллективов), обрання керівників на підприємствах і фактично була першим легальним друкованим органом на Чернігівщині опозиційних до старої компартійної номенклатури. Саме представники цього руху забезпечили масовість під час «ковбасної революції» 1990 року в Чернігові, висування і обрання демократично налаштованих депутатів до міської і обласної рад у 1990 році. Це дозволило утворити першу і фактично єдину на Чернігівщині демократичну депутатську групу «Чернігів» (голова Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха), яка у 1990–1994 роках була однією з найвпливовіших і дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних Рад та формування повноважної дієвої влади в місті Чернігові на противагу обласній і районній в місті.
Головним досягненням демократичної депутатської групи «Чернігів» можна вважати обрання директора пивкомбінату «Десна» В. Мельничука на посаду голови Чернігівської міськради та міськвиконкому у жовтні 1990 року та висунення його міськрадою (на противагу компартійному голові обласної ради О. Лисенку) на посаду голови облдержадміністрації у лютому 1992 року.
Саме представники демократичної депутатської групи «Чернігів» у серпні–жовтні 1991 року припинили діяльність Чернігівського обкому і міському КПУ, провели розслідування дій заколотників на Чернігівщині та разом з іншими депутатами міської ради склали основу першої посткомуністичної облдержадміністрації на чолі з В. Мельничуком 1992–1994 рр.
Це було значним досягненням для Чернігівської області. Однак на районному рівні в здійснити хоч якісь реальні кадрові зміни у виконавчій владі так і не вдалося, тому що обласна та місцеві ради залишались під повним контролем компартійної номенклатури.
Серед членів демократичної депутатської групи «Чернігів», яка налічувала 46 депутатів (загальний склад міськради – 150 депутатів), членами НРУ були лише четверо працівників в/о «ЧРПЗ» А. Бабкін, В. Дворянков, С. Соломаха, І. Чех.
Про те, що національна платформа не була серед представників цього руху домінуючою аж до серпня 1991 року, свідчить факт підтримки 7 грудня 1990 року лише 22 депутатами при поіменному голосуванні встановлення над приміщенням міської ради поряд з державним прапором синьо-жовтого. Лише 29 серпня 1991 року і тільки внаслідок гострих дебатів за встановлення національного синьо-жовтого прапора в залі засідань і над входом у Чернігівську міськраду поіменно проголосувало 83 депутата.
Незважаючи на нечисленність у складі демократичної депутатської групи «Чернігів» рухівців і слабкі зв’язки з керівництвом обласної організації, демократична депутатська група «Чернігів» відстоювала у Чернігівській міськраді в основному програму НРУ за перебудову.

2. «Демократична» течія в КПРС

Так звана «демократична» течія серед частини членів КПРС, які вбачали в поновленні «ленінських принципів» вихід з глухого кута, в якому опинилась мілітаризована економіка СРСР проявила себе навесні 1989 року у вигляді дискусійного клубу, організованого Чернігівським міськкомом КПУ.
Ідейно оформилась у вигляді «демократичної платформи» КПРС на початку 1990 року під впливом «ковбасної революції» в м. Чернігові. Саме січневі «розбірки» в парторганізаціях були піком активності частини членів КПРС, які побачили вихід з кризи в СРСР у розширенні демократії, гласності та переходу від командно-адміністративної системи управління економікою на ринкову.
Найбільшим досягненням «демократичної» течії в КПРС можна вважати прийняття парторганізацією в/о «ЧРПЗ» резолюції про підтримку вимог «ковбасних» мітингів щодо усунення з посади 1-го секретаря обкому Л. Палажченка, Чернігівських обласного та міського бюро КПУ та, як наслідок оновлення вищих партійних посад в області молодою, енергійною партноменклатурою другого ешелону.
«Демократична» течія в КПРС на Чернігівщині фактично припинила існування вже в кінці 1990 року у зв’язку з виходом найактивніших її учасників з лав КПРС, головним чином, після провалу надій на можливість «демократичної» платформи змінити курс КПРС на останньому з’їзді та переходу на позиції національно-демократичного руху (А. Майба, І. Панченко, С. Соломаха, В. Ступак).

3. Рух репресованих та незадоволених (ображених)

Рух за реабілітацію і поновлення прав репресованих за роки тоталітарного сталінського режиму та незадоволених (ображених) режимом був прямим наслідком нового курсу керівництва КПРС «перестройки и гласности».
Найактивнішим представником цього руху в нашій області було історико-просвітницьке товариство «Меморіал». Товариство «Меморіал» як перший прояв накопиченого роками незадоволення було на початку найактивнішим.
Типовим проявом організаційних потуг незадоволених і ображених режимом на Чернігівщині була спроба створити «Демократическое движение содействия перестройке» (ДДСП), яке об’єднувало різних людей, починаючи від ображених Компартією, борців за соціальну справедливість, економістів до екологів, які в основному займалась обговоренням ситуації в країні та складанням листів і звернень.
«ДДСП» органічно вписувалося в загальносоюзний демократичний рух, який набув широкого розголосу в Москві і, нарешті, проявився в провінції. Саме тому спроба партноменклатурника-пенсіонера, 1926 року народження, Миколи Лук’яненка (чи не дивне співпадіння з Левком Лук’яненком ?) і його прибічників заснувати Рух-2 на іншій, ніж національно-демократична платформа, провалилась, незважаючи на сприяння з боку режиму (таким, мабуть, мріяли бачити Рух ідеологи Компартії).
Крім тих, хто намагався створювати так звані «неформальні» організації, були такі, хто при будь-якій нагоді критикував існуючу владу та йшов на конфлікти з КДБ, щоб прискорити свій виїзд за кордон.
У той же час більшість людей, незадоволених своїм життєвим рівнем, не мали стійкого світогляду і тому були готові підтримати будь-які прояви протистояння з владою. Особливо яскраво це проявилося під час «ковбасної революції» у січні 1990 року та частково під час референдуму 1 грудня 1991 року. В подальшому більшість цих людей ставали прихильниками не стільки партій чи програм скільки харизматичних лідерів.

4. Рух кооператорів та підприємців,

В уяві економістів та теоретиків «перестройки» цей рух, народжений послабленням адміністративного тиску з боку держави, повинен би домагатися більшої економічної свободи. Крім С. Жигінаса, котрого як кооператора рекомендувала в оргкомітет по створенню Чернігівського відділення НРУ активістка ДДСП к. е. н. Л. Костюченко (який став навіть членом оргкомітету Установчого з'їзду НРУ за перебудову, але вийшов з Руху вже в жовтні 1990 року з ідеологічних причин) інші активісти цього руху під час створення НРУ практично себе не проявляли. Мабуть, заробляли в цей час гроші у турпоїздках до Польщі.

5. Рух української інтелігенції

На Чернігівщині цей рух у кінці 80-х років був представлений головним чином україномовною інтелігенцією, приниженою комуністичним режимом, статус якої обмежувався роботою в офіційних україномовних виданнях, закладах культури та освіти, таких як В. Чепурний, В. Сарана, Л. Куровська, М. Данилюк, В. Савенок, В. Ступак, Ю. Коцюбинський, Н. Галковська, Г. Нестеренко, Р. Решетнюк, В. Єрмак, та багато інших, котрі були серед ініціаторів створення Чернігівського обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка та О. Котенком, котрий підтримував Л. Лук’яненка у спробах створити осередок Української Гельсінської Спілки на Чернігівщині.
Під впливом активістів цих організацій почалася поступова «українізація» до того аморфних «демократических движений» та перехід на платформу Народного руху України за перебудову.
На виборах до Верховної Ради України та місцевих рад у березні-червні 1990 року саме проти представників цього руху режим вів запеклу боротьбу в т. ч. і шляхом прямої фальсифікації підсумків виборів. Як наслідок, жоден офіційний представник цих організацій не був обраний депутатом. Отже, режим бачив у них найбільшу небезпеку. Це підтвердили події «ковбасної революції», коли стихійний протест очолили саме представники національно-демократичних сил, які сформулювали вимоги, головували на мітингах та підняли національний синьо-жовтий прапор.
Про те, що саме проти цієї складової НРУ за перебудову з боку спецслужб (конфіскація частини тиражу першого числа газети «Громада») та компартійних органів велась ще й шалена ідеологічна боротьба, свідчить такий факт. Під час зустрічі у зв’язку з «ковбасною революцією» в січні 1990 року Л. Кравчука (головного ідеолога КПУ на той час) і Л. Палажченка (1-го секретаря Чернігівського обкому КПУ) з трудовим колективом в/о «ЧРПЗ» член НРУ за перебудову С. Соломаха з трибуни намагався спростувати звинувачення Руху у націоналізмі. Єдиним аргументом, яким вдалося хоч трохи пом’якшити позицію присутніх у залі до Руху, виявилася розповідь про те, що «делегатами І-го Всеукраїнського з’їзду Руху від в/о «ЧРПЗ» були троє: білорус – А. Фальба, росіянин – А. Бабкін і Чех з КБ (І. Чех – прізвище, а КБ – місце його роботи). То хіба Рух – це націоналісти?» В залі і в Л. Кравчука – сміх!
Після здобуття Україною незалежності лише декілька представників національно-визвольного руху української інтелігенції на Чернігівщині були запрошені до некомуністичної облдержадміністрації В. Мельничука, в т.ч. в якості заступника голови облдержадміністрації з гуманітарних питань голова крайової організації НРУ В. Сарана. Внаслідок цього він склав повноваження голови крайової організації НРУ і фактично відійшов від активної участі в роботі організації.

6. «Агенти впливу»

Враховуючи специфіку тоталітарного комуністичного режиму в СРСР та роль у ньому спецслужб, неважко уявити кількість так званих «сексотів», що були направлені КДБ та іншими спецслужбами у «неформальні» організації, що утворювались у кінці 80-х років. Безумовно, ніколи повна правда про їхню роль у становленні НРУ за перебудову не буде оприлюднена. Тож сьогодні доводиться лише здогадуватись...
Це розуміли і самі учасники «неформальних» організацій, що створювало атмосферу недовіри та відходу багатьох активних людей від громадської діяльності.
Про те, що діяльність «агентів впливу» була ефективною, свідчить факт утворення у грудні 1990 року, замість розбудови структур Руху, так званої Координаційної ради демократичних організацій Чернігівщини. Більшість представників цих організацій в «Раді» були одночасно членами Руху.
У кожного «сексота», мабуть, були різні завдання: одні тільки інформували органи або направляли діяльність рухівців, деякі тільки «допомагали» очолити «рухівські» організації лідерам, яких легше було скомпрометувати або направляти, інші ставали активними «борцями», що навіть очолювали і вели за собою, а деякі, не виключено, настільки захоплювались боротьбою, що ставали рухівцями за переконанням.
Чи виконали «сексоти» поставлені перед ними завдання? Мабуть, ні або, принаймні, не всі. Але ті, хто залишилися в лавах НРУ як партії, і після проголошення незалежності України були потенційними «агентами впливу», яких спецслужби, в тому числі інших країн, мали можливість використовувати в своїх цілях. Безумовно, розкол політичної партії НРУ напередодні президентських виборів у 1999 році відбувся за їхньою безпосередньою участю.

Таким чином, саме представниками рухів за демократизацію управління виробництвом, «демократичної» течії в КПРС, репресованих та незадоволених (ображених), кооператорів та підприємців, української інтелігенції за участю «агентів впливу» в кінці 1980-х – початку 1990 років на Чернігівщині виник масовий народний рух, спрямований спочатку на демократизацію суспільства, повалення мирним шляхом монополії КПРС на владу, а згодом і здобуття Україною незалежності, який оформився 9 липня 1989 року в масову громадсько-політичну організацію – Чернігівське відділення Народного руху України за перебудову, яка очолила українську національно-демократичну революцію 1989–1992 років на Чернігівщині.
«Ковбасна революція» в січні 1990 року була початком активної фази української національно-демократичної революції на Чернігівщині, а її завершенням можна вважати формування першої посткомуністичної обласної державної адміністрації В. Мельничука у квітні – травні 1992 року., перебування якої у владі завершилося поверненням до влади у липні 1994 року оновленої «ковбасною революцією» компартійної номенклатури на чолі з останнім 1-м секретарем обкому КПУ П. Шаповалом, тепер вже в якості голови обласної ради і облвиконкому. Відбулося це, звісно, демократичним шляхом завдяки його перемозі над В. Мельничуком на позачергових виборах. Внаслідок цього вже у липні–вересні 1994 року усі рухівці і переважна більшість членів демократичної групи «Чернігів» були звільнені зі своїх посад в органах державної влади.

90 років з дня народження міфів про «героїв» громадянської війни М. Щорса і В.Чапаєва

 

Днями виповнилося 90 років з дня загибелі відомих усім «совецькім» людям «героїв громадянської війни» Миколи Щорса і Васілія Івановіча Чапаєва. Першому на той час йшов 25 рік з дня народження, а другому - 33-ій.
До речі, загинули прототипи цих легендарних більшовицьких міфічних "героїв" громадянської війни майже одночасно при підозрілих обставинах: 30 серпня – М. Щорс, а 5 вересня 1919 року – В. Чепаєв.
Якщо М. Щорсу в потилицю поцілив цензор-контролер "Военно-цензурного отдела Реввоенсовета 10-й армии" Павло Самуїлович Танхіль-Танхілевич і поховали його через це таємно аж у Самарі на Волзі, то начдив В. Чепаєв начебто безслідно зник у річці Урал.
Могила М. Щорса також була невідома аж до 10 липня 1949 року, яку знайшли лише після тривалих пошуків.
Микола Щорс (як вважають деякі історики за національністю білорус) був "розкрученим героєм" громадянської війни ще у 20-х роках минулого століття, завдяки ветеранам 44-ї стрілецької дивізії, якою М. Щорс командував  9-ть останніх днів свого життя,та його дружині Фрумі Хайкіній (Ростова),  ще до появи фільму О. Довженка "Щорс", створеного за вказівкою Й. Сталіна.
А начдіва, до речі ерзю по-батьку, а чуваша - по-матері за національністю, В. Чепаєва (тому що підписувався як "Чепаев") "розкрутили", як героя В. Чапаєва, завдяки першому більшовицькому бойовику кінофільму "Чапаев" за мотивами одноіменного роману комісара Фурманова, що вийшов  на екрани у 1934 році.
Отже, у обох радянських «героїв» громадянської війни багато спільного, в першу чергу час і обставини загибелі.
Саме на кінець літа 1919 року більшовики в Москві зрозуміли, що «Добровольческая» армія Антона Денікіна, захопивши ще 25 червня столицю УРСР Харків, була спроможна до походу на Москву. Вони також розуміли, що війська, сформовані з українців або волжських інородців та ще під командуванням не росіян, захищати Москву не будуть. Тож під орудою Л. Троцького на передодні походу Денікіна на Москву було проведено «чистку» командних кадрів «Красной» армії.
Те що М. Щорс і В. Чапаєв пізніше були перетворені комуністами у більшовицькі «святі», безумовно, пов’язано зі «сталінськими» репресіями, що були здійснені руками ідейно «чистих» комсомольців. Міфічні кіно герої посіли в комуністичний пропаганді місце знищених тисяч і тисяч реальних учасників громадянської війни, бо насправді тоталітарний режим знищував конкурентів, які брали активну участь у захопленні влади більшовиками, а отже були некерованими і небезпечними Серед них - і наші земляки Ю. Коцюбинський, В. Примаков, В. Антонов-Овсієнко.
До речі, таку ж хунвенбінівську тактику застосував великій кормчий Мао підчас «культурної» революції в КНР на початку 60-х років минулого століття.
Отже, будь-якому тоталітарному режиму потрібні тільки мертві міфічні герої, які їй не загрожують. Тільки завдяки загибелі 90 років тому М. Щорса і В. Чепаєва було створено міфічних кіногероїв громадянської війни, імена яких і досі названі міста, села, вулиці тощо.
 
 
 
P.S.
Матеріал із Вікіпедії — вільної енциклопедії:ерзя — фіно-уго́рський народ. Моваерзя́нська фіно-волжської підгрупи уральської сем’ї. Ерзяниживуть басейні річок Мокша і Сура, а також Волги і Белої. Російський та сосідні народі називаютьерзян (так само, які мокшан) мордвою, але саміерзяницим словом себе не называють. Споріднені народи: мокшани, марийці, мещера, меря, мурома, удмурти, карели, комі, зиряни, ханти, мансі, фини, естонці. Ерзя етимологічно походить від ірансько-сарматської лексики (arsan — самець, чоловік, герой).

Гетьман повернувся у Чернігів через 300 років по-мазепинськи. Тепер вже на завжди !

Уявіть, панове, якщо б гетьман Іван Мазепа оголосив публічно про свої наміри щодо спільних дій з Карлом ХІІ проти московитів ще до приходу  варягів-шведів Україні  восени 1708 року ?
Тоді певно не тільки Батурин був би знищений сатрапами Петра І. Більш того, дожив би сам Іван Степанович до того ж 1709 року?
Отже, пам"ятник в Чернігові поставлено гетьману І.Мазепі справді по-мазепинськи, по усіх канонах військової стратегії: з розвідкою боєм, дезінформацією супротивника і стрімкою несподіваною атакою.

А як накажете, панове, боротися мирними "ООНівськими" методами  з агентурою іноземних спецслужб та з хамством місцевих комуно-соціалістів?

Безумовно, тут потрібні мізки..., а не тільки горлянки лікті і  кулаки.


Отже, зібралися 21 серпня на урочистий вечір в обласному театрі ім.Т.Шевченка чернігівська патріотична громадськість, священослужителі і місцева влада відзначити 18-річчя з  Дня проголошення незалежності України, а після цього...(логічно!) усі небайдужі і ледащі рушили урочисто відкривати і освячувати погруддя Івану Мазепі на Валу.
 

І все це сталося, Слава Богу, без мордобою і "червоно-блювотних" істерик!


Комусь, мабуть, потрібно щоб було інакше: більше галасу, а ніж діла ?

Не дочекаються, таварищі...щі... щі...  щі...

Невідомий Чернігів на Шерстянці

               Згадки про ці бетонні монументи часів СРСР не має на жодній туристичній мапі стародавнього Чернігова. Ще б пак, жоден туристичний маршрут не проходив навіть за часів СРСР по відрізаній залізницею від міста пролетарській Шерстянці.

Тож бронзовіє на обшарпаному постаменті біля будинку дитячої та юнацької творчості невідомий більшості чернігівців монумент вождя.
                За 150 метрів від вождя перед центральним входом до колишньої Чернігівської фабрики первинної обробки вовни, нині «Чернігів вовна», причаївся монумент на честь одного з послідовників автора «безсмертного» вчення: грабуй – награбоване.
Існує версія, почута від колишніх старих працівників ПОШ, що це погруддя поставили на честь приїзду на цю фабрику особисто цього партійно-радянського діяча ще в далекому 1933 чи 1934 році.
                Хто ця «видатна» для міста Чернігова постать, що їй встановили погруддя? Хай про це скажуть професійні історики…
Ніяких написів сьогодні під погруддям, крім хуліганських, немає.
                Як немає і тих хто готовий відновити зруйноване чи то самим часом, чи то кризою, чи то невідомими хуліганами.
          Може нехай буде зруйнованим і забутим нащадками те, що залишилось від тих хто приніс стільки горя і страждань українському народу ?
Чи треба нарешті провести міжнародний суд над ідеологію, яка знищила десятки мільйонів людей в ім’я «світлого комуністичного завтра» і поставити «крапку»?
Скільки ж можна жити подвійними стандартами, розбудовуючи в Україні звичайний комуно-капіталізм, панове українці?
 

 

20 років тому: якщо занудило - гайда до УНА–УНСО !

 

На "Високому Валі" 3 серпня 2009 року відбулася Інтернет-конференція з відомим в Україні і за її межами публіцистом, лідером партії "Братство" Дмитром Корчинським.
 
Питання Сергія Соломахи: "Корчинський Дмитро, українець, 33 роки, освіта незакінчена вища."
Це цитата зі збірника матеріалів установчого з’зду НРУ за перебудову "Три дні вересня 89", Київ-2000 щодо одного з делегатів Установчого з"їзду НРУ за перебудову від Київської області
1. Чи має пан до цієї цитати якесь відношення ?
2. Якщо має, то що пан робив у РУСІ до і після 8-10 вересня 1989 року (дата Установчого зїзду Руху) ?
 
Відповідь Дмитра КОРЧИНСЬКОГО: Був на кількох установчих засіданнях Руху. Але це було нуднувато.
 
Кого і чим «нудить» сьогодні в Україні ?