03.02.2009 22:00 Ірина ЧУГАЄВА

 

Совсем недавно на одном из популярных сайтов общениям я познакомилась со своим однофамильцем – Геннадием Чугаевым из Екатеринбурга. Оказалось, что он – журналист с многолетним стажем работы. И не просто журналист, а ещё и очень интересный собеседник, человек с активной жизненной позицией. Геннадий прошел все ступенечки журналистики – от простого корреспондента местной газеты до заместителя директора и коммерческого директора крупного городского информационного центра – медиа-холдинга (г. Ханты-Мансийск). Сейчас он ведущий корреспондент и ответственный секретарь газеты «Уральская магистраль» (г. Екатеринбург). Геннадий – член Союза журналистов РФ.

За свои 58 лет Геннадий Чугаев накопил множество наград, среди которых Знаки «Победитель Всесоюзного соревнования 1976 г.», Почетные  грамоты Министра внутренних дел СССР, Диплом конкурса журналистского мастерства ХМАО – Югры, Диплом и Серебряная медаль оргкомитета Всемирной кругосветной экспедиции ЮНЕСКО «Великой северной тропой», Специальный приз «Спортивная элита – 2006» ХМАО – Югры, звание «Ветеран труда» Российской Федерации, Рыцарь чести ордена Святого Иоанна Иерусалимского (Мальтийского ордена) и другие.

Этот человек опубликовал больше 15000 газетных и журнальных материалов, а также был соавтором 3 публицистических книг и 3 художественных альбомов. Даже редактировал газету «Биатлон» на финале Кубка мира по биатлону!!

Конечно, меня все это очень заинтересовало и я решила взять у него он-лайн интервью. То, что получилось, подаю вам на суд языком оригинала, то есть на русском.

-Как вы пришли к тому, чтобы стать журналистом? Была ли у Вас такая мечта?

 

- Думаю, что стать журналистом – далеко не самая главная мечта пацана или девчонки. Ну, если только тележурналистом. Чаще всего какие-то умения слагать слова в предложения да при этом понимать, что журналистика – далеко не писательство и стихосложение, приходят через попытки реализовать себя другим путём. Кстати, я всегда считал, что журналиста не надо обучать пять лет на «специально обученном» факультете. Лучше умеющего правильно говорить и отображать на бумаге свои мысли специалиста - металлурга или железнодорожника - «подрессировать» на одно-двухгодичных курсах профмастерства. И толку от такого журналиста будет намного больше, чем от школьника-мажора, видящего в профессии только какую-то мифическую яркость, престижность, публичность…

Сам я такую школу и прошел. Хотел быть геологом (нет, вначале, в десятилетнем возрасте, конечно – космонавтом, ведь тогда взлетел Гагарин!), потом археологом (даже поступал в Воронеже на археологию в университет). Но пришлось поработать на заводе слесарем, потом – армия. Вот там уже, поскольку был начитан (а у меня тогда уже была домашняя библиотека примерно в две тысячи книг), умел рисовать, складно описывать происходящее – стал редактором стенгазеты. Собственно – вот оно и началось! Потом писал заметки в армейские газеты, там предложили поучиться в заочной годичной школе военкоров, которую и окончил. А ближе к «дембелю» та же школа дала на выбор два варианта дальнейшего обучения – в Львовском высшем военно-политическом училище либо в Уральском государственном университете. Оба варианта – журналистика. Я выбрал университет. Было это уже почти сорок лет назад.

-Почему Вы выбрали именно эту профессию?

- Ну, первый ответ, думаю, уже предполагает и ответ на второй вопрос. Хотя, некоторая доля идеализации профессии (а выросшему в глухомани Якутии пацану журналистика, конечно же, казалась практически недостижимой профессией!), появившаяся реальная возможность выучиться именно журналистике, ну, и, видимо, свойственная мне коммуникабельность, желание (и где-то даже умение) добиваться своей цели – это и привело меня в столь непонятную мне ранее профессию.

- Насколько она в России популярна и престижна?

 

- Трудно сказать, насколько популярна и престижна сейчас профессия журналиста, поскольку на все факультеты всех вузов стабильно большие конкурсы, даже если это коммерческое обучение. По крайней мере, на факультеты и отделения журналистики меньше 5-7 человек на место не бывает. Взгляд изнутри – сами журналисты не сильно хотят, чтобы их дети шли по стопам родителей. Но те, чаше всего, идут! Взгляд обывателей и вообще не журналистов – конечно, это круто. Для инженера даже курьерша, если она работает в редакции, - ЖУРНАЛИСТКА! Думаю, такой имидж был всегда от царя Гороха (если при нем были газеты-журналы!), и будет всегда.

Да, конечно, журналист всегда в бытовом сознании престижен. И при общении с бюрократами, и с милицией, и с крутыми - журналист, это что-то особенное, не говоря уже о простых людях! Хотя отношусь к этому с иронией! Заработок, как и в любой профессии, зависит от занимаемого положения и от умения зарабатывать! Это как про лягушку в сметане: не будешь ластами бултыхать - не стоять тебе на твердом масле, а так и сдохнуть в сметане....Другой вопрос - ради чего ты бултыхаешь: тупо ради бабок, или для того, чтобы тебя уважал в семье как кормильца, добытчика, да и просто МУЖИКА!

- Существует ли мнение, что журналисты получают баснословные деньги и поэтому живут припеваючи?

- Ну а как без этого? Человек публичной профессии – всегда «выше» других тем, что молва приписывает ему самые невероятные дела. Впрочем, журналисты этим гордятся и даже бравируют! Да и я бы гордился, если бы молва приписывала мне огромные деньги и кучу молодых любовниц! В мои 58 лет это очень приятно. Согласен даже при этом понервировать жену!

- Есть ли в России четкая специализация у журналистов?

- В любом издании и в любой стране нет журналистов широкого профиля. Невозможно сегодня писать репортаж с митинга профсоюзов без знания темы, а завтра – о проблемах осеменения коров. Поэтому, конечно же, в большей или меньше степени (в зависимости от штата редакции, от степени охвата тем) – есть профессиональное деление. Спортивная журналистика, экономическая, социальная либо какая-нибудь еще, список можно продолжать долго.

-Насколько серьезна цензура?

- Вы что подразумеваете под цензурой? С распадом СССР цензура, как институт жесткого контроля государства над органами массовой информации, вообще-то перестал существовать. Так что тут вопрос терминологии: если вы понимаете цензуру, как давление на журналистов со стороны издателя – так это его право. Так делается в любом издании и, как уже говорил, любого государства. Попробуйте опубликовать в американском издании антипрезидентский материал!!!! Свобода от цензуры – как вседозволенность? Ну, это вообще полная дрянь! Под этим «флагом» - сплетни, слухи (не проверенные чаще всего); голые знаменитости либо их части тела (а, собственно, читателю запчастей своих партнеров не хватает?). Вообщем, думаю, что разумная цензура, а еще точнее, самоцензура, умному человеку не повредит! Кстати, вижу, что при жесткой советской цензуре журналисты умели очень точно и грамотно построить материал, найти точные слова, и получались изюминки, которые, видно было, что вредят же!, но и придраться не к чему. Вот в этом умение профессиональное и заключается, а не в обплевывании кого бы то ни было.

-Много ли пишут рекламных материалов под видом обычных?

- И опять – вопрос терминологии. Что подразумеваем под рекламными материалами под видом обычных? Любое издание принадлежит какому-то издателю, и только он определяет, кого лизнуть, а на кого гавкнуть. Будь то президент, будь то частный издатель. И журналист поступает в соответствии с принятыми корпоративными нормами. Конечно, есть и так называемая «скрытая» реклама, но это в основе своей – частная инициатива журналиста, которая, собственно говоря – наказуема как в гражданском праве, так и в уголовном порядке, если журналист кладет деньги в свой карман мимо кассы издания. Ну, а поскольку сейчас существует достаточно четкое деление практически всех средств массовой информации на отраслевые, партийные либо еще какие, то скрытая реклама – вещь достаточно несущественная в общей массе работы.

- Как описывают российские издания экономический кризис и какие прогнозы насчет его глубины в России?

- Ну, тут ответить еще проще. Кризис описывается сдержанно. И прогнозы осторожны (а какой идиот позволит себе другое, если весь мир на боку?). Правда, как известно, Россия успела поднакопить серьезные золото-валютные резервы, позволяющие компенсировать даже потери банков. И в целом, общаясь с людьми, да и по собственному опыту вижу – люди с надеждой глядят вперед, поскольку государство реально помогает тем, кто «попал». Например, ипотечникам, да и потерявшим работу (хотя сейчас умные работодатели стараются не разбрасываться кадрами, а может чуток снизить зарплату, но сохранить коллектив). В панику, конечно, кое-кто впадает. Но в любом коллективе, да даже в звериной стае, всегда есть особи со слабой либо неустойчивой психикой, а есть лидеры, ищущие и находящие выходы).

Сегодняшний мировой кризис тяжело переживают 20-30-летние. И это объективно: жизнь их не била. А мы пережили гораздо более страшный дефолт 1998-го года, когда, "без объявления войны", вечером уснули людьми, а утром проснулись... Сейчас, по крайней мере, за несколько месяцев после америкосов, все знали - будет тяжелее, надо готовиться, надо ДУМАТЬ, как жить дальше.

Коментарі [ 53 ]

23.11.2008 13:21 Ірина ЧУГАЄВА

Чи вільні ми? Чи залежні? Тоді від кого? Чи все ж таки від чого?

Ніби не кріпаки... Але так чи інакше хтось відчуває себе повністю вільним, робить все, що хоче і що може, а хтось - ніби обмежений чимось.

У будь-якої філософської категорії є кордони - ліміт, границя. Є такий вислів: "свобода від..." та "свобода для..." чогось.  Навіть ці формулювання вже нас обмежують.

Кордони нашої свободи встановлює держава своїми законами, правилами. Крім того, багатьох обмежує їх мораль та правила поведінки взагалі. Деякі повністю чи частково залежать від батьків чи чоловіка (іноді навіть від дружини - і таке буває). Хтось боїться щось зробити чи сказати не так, соромиться... Ми навіть залежимо від обставин - бажаємо цього чи ні! Ну, а якщо глибше - навіть від долі.

Чи багатьом з нас вдалося змінити обставини і піти інших шляхом, ніж "пропонує" над життя та доля? У православ'ї вважається, що людині даний вибір, незважаючи на те, що у кожної людини своя Місія у цьому житті. І який вибір вона зробить, таким і буде її подальша доля.

Хтось з нас відчуває себе природньо... Не приховує своїх істинних почуттів, ідей, слів та дій. Тому на виході отримуємо поведінку, яка іноді вражає. Часто - це дуже творчі люди. Їх називають у суспільстві "одіозні" чи "епатажні" особистості. Такі собі неформали... А іноді і зовсім "формали"...

Можливо, іноді це виглядає надмірно емоційно і "від душі", що людям здається, що це "награно". Деякі, власне, і роблять все "на публіку". Показуха - та й годі. А хтось - така людина від природи.

Не бійтеся бути собою! В цьому - Ваша родзинка. Вас по цій родзинці і впізнають люди. І в цьому - Ваша одіозність та свобода.

Коментарі [ 3 ]

11.11.2008 20:03 Ірина ЧУГАЄВА

Є такий афоризм: якщо людина вже надягла маску актора, вона її вже ніколи не зніме.

Точнісінько так виходить і з письмовою творчістю. Якщо людина хоч раз у житті щось написала - будь то статтю чи наукову розвідку, невеликий нарис чи огляд або есе - вона вже ніколи не покине цю справу. За виключенням якихось форс-мажорних обставин.

Писати, досліджувати, цікавитись, аналізувати, розуміти, намагатись щось усвідомити і зрозуміти - це не лише розумова праця. Це, в першу чергу, творчість.

Донедавна я вважала творчістю тільки малюнки, поезію, прозу, театр, музичне мистецтво, але ніяк не письмо. Дійсно, писати можна по-різному: науково, побутово, публіцистично, правдиво, справедливо, розважаючи і розважаючись, злегка, гумористично. А можна просто писати заради того, щоб писати, нести якусь думку громадськості, бажано, добру і хорошу думку. Знаєте, як вчителі, сіяти розумне, добре і вічне. І найголовніше писати від душі.

Головне у творчості - новизна: нові ідеї, віяння, відкриття нових сторін звичних речей. А також творчість - породження духовності, людського духу.

Якщо пишеш про будь-що із захопленням, інтересом, то це у будь-якому випадку буде зачепати душі аудиторії. Буде утворюватись зв'язок з читачами. У когось це буде викликати таке ж захоплення, у когось навпаки засудження і нецікавість. І дуже погано, якщо плід творчості породжує байдужість. Це дуже небезпечно. Небезпечно у першу чергу для творчої людини, для генератора ідей. Байдужість бумерангом повертається до автора письмового продукту. І у людини починає виникати маса запитань до себе, до світу, до людей і оточуючих. У чому причина? Якщо вона не знаходить відповіді, вона може покинути з часом цю "затію" - писати. І людство втратить якогось талановитого нереалізованого автора....

Не будемо закінчувати на мінорній ноті.

Є інша категорія творців, яка ні у якому разі не здається, а просто робить свою справу. Оскільки це просто подобається. І людина відчуває, що має свою аудиторію. Значить її думки і ідеї, а також слова комусь потрібні. І не лише окремим особам, а й певній спільноті однодумців!

 

 

Коментарі [ 22 ]

05.10.2008 22:10 Ірина ЧУГАЄВА

Звісно, я все можу зрозуміти і прийняти. Але не це.

Вчора я була свідком дуже неприємної сцени. Це - як відповідь на питання, до чого можуть призвести демократичні стосунки між хлопцем та дівчною.

Вважається за нормальне, якщо дівчина, яка зустручається з хлопцем, йде на прогулянку з подружкою без нього. Ця "прогулянка" часто відбувається у барах, ресторанах чи диско-клубах. Все це добре, але у міру. Не розумію, коли молодята гуляють окремо один від одного. Навіщо тоді жити разом і одружуватись?

Виявляється, що у дівчини (знайома моєї подружки), яка вчора відпочивала у диско-клубі, такі прогулянки відбуваються доволі часто. Вона живе з хлопцем. Це - досить молода пара. Мої однолітки.

Тільки одне питання - як її хлопець відпускає з подружкою на ніч по всяких таких закладах? На мій погляд, нормальний хлопець повинен бути з нею там, а не кидати дівчину напризволяще, проявляючи якійсь "пофігізм". Він несе моральну відповідальність за неї. Адже все може трапититись.

От і трапилося. Ця дічина випила веселящого напою під назвою "горілка". Їй стало дуже погано, вона була у "відключці", недієздатна. Офіціанти змушені були викликати швидку допомогу. Викликали також і її хлопця. Щоправда, не знаю, звідки він прийшов: з дому і з теплого ліжка чи сам десь гуляв. І на його очах їй так було погано.

Вони з подружкою випили дуже багато на порожній шлунок, майже нічим не закусуючи.

Ця дівчина і її хлопець здавались нормальними, вихованими людьми. Працюють на хорошій роботі, вже дорослі, а самі - як діти.

Який це сором! Якщо поряд був би хлопець, такого би не трапилося. Не потрібна була б швидка, вона би нормально себе поводила. А так.. Це те, що дає свобода дій.

Так, я не феміністка. Таких історій дуже багато. Це лише окремий випадок.

Коментарі [ 15 ]

04.10.2008 16:50 Ірина ЧУГАЄВА

Цим питанням переймаюся вже давно. Підштовхнув до таких роздумів той факт, що найбільшу кількість коментарів залишається під статтями, написаними на політичні теми, а не під "культурологічними" розвідками. Зараз і соціальні теми врешті-решт зводяться до політики. Саме ці злободневні теми викликать ажіотаж, найбільші дискусії. Але куди сучасній інтелігентній людині, яка займається інтелектуальною працею, без культури? Освіченість, обізнаність, вихованість, вишуканий естетичний смак - це ті ознаки, які долучають людину до еліти, вищіх класів. Так чи інакше кожен з нас день-у-день стикається не лише з політикою, економікою та соціальною сферою, але й культурою. Це і культура поведінки, творчість (адже у світі дуже багато творчих людей. Чому культурна тематика проходить непоміченою? Невже вона не зачепляє людей? Чи читає основна маса статті про "культуру"? Чи оминає? Чи просто більшість з нас не вміє, не готова і не хоче їх коментувати??? Невже скоро політика і всі президентсько-прем'єрсько-депутатські баталії поглинуть, знівелює звичайні людські почуття? Чи ще є час і можливість врятуватись і "окультуритись"? І, найголовніше, чи бажає народ культури? В Давньому Римі гаслом було "хліба і видовищ". Здається, людство не так вже і змінилося. Видовищ хочеться. Але для більшості - це криваві сцени, розборки, кримінал,тобто негативно забарвлені події. А не, на жаль, культурні заходи, позитивного, людського і людяного спрямування... Вирішення проблеми бачу у знаку рівності між культурою і політикою. Але не щоб культура увійшла у політику, а щоб політика була складовою культури.

Коментарі [ 6 ]