31.07.2014 22:43 Світлана СОКОЛ

Завела собі блоґ. І певний час мислила: про що в першому за ліком написати?

Так, він має бути презентаційним. 

Почну з головного -  як звати і де працюю - знаєте, зазначено. Маю доньку Анастасію,18 рочків виповнилося вже моєму щастю. Благаю Господа про те, аби захистив її від поганих думок, злих людей, негарних вчинків...

Мою другу половину звати Сергій. Взагалі то я йому заздрю, йому пощастило зі мною.Таке золото відхапав у селі Чайкиному)))

Так от цей везунчик свого часу став причиною того, що я опинилася у сфері журналістики. Зовсім ні, він у мене не звідти, за ручку до редакцій не водив... Він просто мене діставав з місяць фразою: "А для чого ти закінчувала той філологічний факультет? Не соромно ловити крадіїв електроенергії (це він так оцінював мою роботу у ЧМЕМ).

Дістав. За день подала заяву про звільнення, через тиждень вже працювала в "Деснянці" (вільній).

Перша проба пера - інтерв’ю з Василем Нечепою, який прийщов розповісти в редакцію, який гарний сад Софії Русової він посадив. І  понеслося. Зараз я там де є. І це суттєвий відрізок мого життєпису.

Чи варто говорити про уподобання? Мабуть, так. Обожнюю вислів: проповідуючи - сповідуй. А ще близька до серця творчість В. Висоцького, особливо "Я не люблю, когда мне лезут в душу, тем более когда в нее плюют". 

На ніч читаю настанови Андрія Ворона, люблю творчість М. Коцюбинського. Намагалася прочитати Біблію.  Чомусь не дається.

Люблю наводити в побуті настанови своєї матусі Ніни- вчительки і мати-бабусі-героїні: "Дітей треба любити так, щоб вони цього не бачили, а відчували".  Молюся за упокій душі мого тата Валерія.

Два брати і дві сестри, а ще дев’ять племінників, окрім чоловікової рідні, не дають сумувати).

Друзів маю небагато, одинички. Але, вони особливі.

Ворогів не маю, вірю в це! А своїм недоброзичливцям раджу не витрачати часу на те, щоб зіпсувати мені життя - не вдасться. Мене життя знаєте як гартувало! Починаючи так рочків із семи. 

Дякую Богові за те, що моє життя склалося так, а не інакше. Роблю все для того, щоб виховати себе, розширити світогляд,подолати страхи (у 2012 нарешті сіла в літак). Коротше - зразковою стати не прагну, але вдосконалюю себе щодня. От ніяк не можу привести до стану систематичності ранкову зарядку. Зате обожнюю пройтися зранку повз Болдині гори. Для ока - щастя, для шлунку - також. Бо улюблені страви, одна з яких рибка на пару з кільцями цибульки та кружальцями моркви, хоч рідко на сніданок, та іноді порцією захоплююся, - додають зайвого клопоту, коли відкриваю шафку і починаю щосили тягнути на себе штанці улюбленого жовтенького кольору. Потім розчаровано їх зтягую з себе і вдягаю (сарафанчик, наприклад. От іду в цьому (бува звісно, й інше) вбранні вже парку рочків до громадської приймальні народного депутата Валерія Дубіля. Є його  помічник-консультант. Прес-секретар віднедавна Чернігівської "Батьківщини". Партії, яка багатот чого зробила, а могла би зробити іще більше. Якби в ній поменше було тушок, тітушок, такого різного непотрібу. 

Ну, здається, все. Презентацію завершено. Ні, ще дещо - планую говорити тут про те, чому вчилася у Глухівському виші, протягом роботи у Чайкинській школі, газеті "Деснянка", - про мову - українців. Та інших народів. Власне, перше, що по цій темі ЗАРАЗ хочу сказати всім жителям України: "Любі мої, якщо ви неспромоглися опанувати українську, не гвалтуйте себе витискаючи якість покручі. Не паплюжте мову, не смішіть людей. Простіше для вас балакати  російською - балакайте, але поважайте мову держави, землю якої топчете. 

Коментарі [ 2 ]