01.02.2009 01:36 Олександр ВОЛОЩУК

Я ніколи не любив політику. Ніколи нею не займався і не цікавився. Бо маю особисту думку - політика це бруд. Якого б кольору цей бруд не був. Але стикатися з цим брудом доводиться мало не кожного дня. Вдома, у Чернігові, якось менше, бо завжди можна чимось відгородитись. А ось під час мандрівок по неосяжних російських просторах - постійно. Коли сідаєш в машину, починаєш розмову з водієм і він дізнається, що ти приїхав з України, відразу відчуваєш на собі політичний "пресинг": "А что там у вас в Украине творится? Опять политический кризис?", "А зачем вы у нас газ воруете?" або "Вот вы Грузию поддерживаете, в НАТО стремитесь. А мы ведь братья-славяне, жить вроде вместе должны"... Доводиться відповідати, що особисто я ні в кого газ не краду і в НАТО не прагну. А інколи і взагалі не хочеться казати, що ти приїхав з України...

Так трапляється не завжди, але досить часто. Мимоволі замислюєшся - чому так? І сам собі даєш відповідь. Надто вже ми довіряємо всьому тому, що показують по телевізору, пишуть у газетах, кажуть по радіо. Ми - це і українці, і росіяни. Пострадянська людина звикла вірити "офіційній" інформації. А замислюватись над тим, наскільки вона правдива і об’єктивна, у нас немає часу. Або бажання. У переважній більшості ми не розуміємо, що "офіційне" - це те, що вигідне тим, хто нагорі, тим, хто за допомогою великого рупора хоче навчити нас жити і мислити. Як у нас, в Україні, так і в Росії. Тому і стаємо ми ворогами один одному - українці і росіяни. На "офіційному", вже державному рівні.

На жаль, чимало людей не розуміє, що ворожнеча між двома країнами і двома братніми народами починається і розпалюється саме там, нагорі, у високих столичних кабінетах, а не йде споконвіку від простого народу. Бо це комусь вигідно. Бо це "кон’юнктура". На жаль, і Москві, і Києву бракувало і бракує мудрих і виважених можновладців. Але Москва - це не Росія і Київ - не вся Україна.

Сім років подорожуючи по Росії, я намагаюся не потрапляти в Москву. І не тільки тому, що не люблю метушні великих міст. Тому насамперед, що Москва для мене - це не Росія. Москва - це цивілізаційний спрут, який, напнувши на себе корону "третього Риму", запускає свої щупальця в усі можливі шпарини на євразійському континенті. Такий же спрут, тільки під зіркасто-смугастим прапором, повзає на протилежному боці Атлантики. Але зараз не про нього. Чому я люблю Північ, саме російську Північ? Тому що там - справжня Росія. Тому що там живуть справжні росіяни. Прості, звичайні люди, яких не зіпсувала ні цивілізація з її сумнівними благами, ні гроші, ні політика. Там не втрачені справжні людські цінності, там завжди допоможуть і завжди зрозуміють, там ніколи мандрівника з України не назвуть принизливо "хохлом" і не звинуватять у крадіжці газу. Саме десь там, у віддалених районах Вологодчини чи на березі Байкалу в Іркутській області, відчуваєш справжню Росію - де ще не втрачена краса і гармонія людських почуттів, де тобі усміхаються при зустрічі, де панують патріархальна тиша і неквапливість. Можливо, хтось скаже, що "прості" росіяни багато п’ють горілки. А у нас її п’ють менше?..

Я не закликаю до об’єднання України і Росії. І не ностальгую за Радянським Союзом і радянським режимом. Хоча він і дав мені "усе". Україна незалежна і це чудово! Але давайте нарешті зрозуміємо і те, що Росія - це не ворог. Ворог - це той, хто розпалює ворожнечу, а розпалюють її дурні політики. Їх, на жаль, не так вже й мало. І в Москві, і в Києві.

Чому я пишу про це, можливо, вперше у житті зачепивши тему політики? А тому що наболіло. І набридло. Набридло, коли тебе в Росії називають "хохлом". І набридло чути, як в Україні росіян називають "кацапами"...

[ Написати коментар ]