14.01.2013 12:16 Петр АНТОНЕНКО

    Народ завжди правий? Давайте поміркуємо.

    Недолюблюю телевізор. Але нещодавно змушений був подивитися кілька останніх ефірів проекту «Ікс-фактор» на телеканалі СТБ. Проект дублюється з подібним — «Голос країни», завзято співають і ще в одному популярному проекті «Україна має талант». Безумовно, ми ще раз переконалися, скільки у нас талановитих, співучих людей.

   Але змагання є змагання, то ж подібні  проекти мають  визначати найталановитіших. Частково учасників оцінюють члени журі, тобто судді, доволі кваліфіковані. Але набагато більшою мірою — телеглядачі, а на останніх етапах проекту «Ікс-фактор» слово глядачів взагалі було визначальним. Оцінка учасників робиться за допомогою надісланих по мобільному телефону SMS-повідомлень: за кого з учасників більше проголосують. І тут починається дивовижне.

   В проекті «Ікс-фактор» методом відсівання дійшли до 5-ти учасників. З них троє були на голову вищі двох інших: Юлія Плаксіна, Дмитро Сисоєв, Олексій Смирнов. І ось на черговому ефірі  голосуванням глядачів треба було визначити двох найгірших учасників, а потім з них вибрати найслабшого,  який і мав залишити проект. Кого, ви думаєте, «наголосували» глядачі? Правильно: гіршими були визнані Юлія Плаксіна та Дмитро Сисоєв. А коли визначали найслабшого, то глядачі визначили Юлію Плаксіну, кращу з цих двох непоганих співаків, яка могла б взагалі стати переможницею проекту. Не довго було радіти і Дмитрові Сисоєву: він «вилетів» з проекту вже на наступному ефірі. Залишилося троє, з яких явний фаворит —  Олексій Смирнов. Хто з трьох «вилетів» на черговому ефірі? Правильно здогадалися: саме Смирнов. І ось суперфінал: два посередні співаки — Євген Літвінкович і Аїда Ніколайчук. З цієї пари кращим, чи менш слабким, можна було б назвати Євгена. І хто ж програв суперфінал? Правильно: саме Літвінкович.  А перше місце зайняла, перемогла в проекті Аїда Ніколайчук, вокаліста, яких, певен, повно в самодіяльності будь-якого районного будинку культури. І це «голос України»?!

    Як все це могло трапитися? На перших етапах діяла дивна для телефонних опитувань система голосування:глядачам дозволялося надсилати необмежену кількість SMS за того чи іншого учасника: скільки маєш грошей  (а одне повідомлення коштувало кілька гривень), маєш  часу, бажання підтримати того чи іншого учасника. Ясно, що це не має нічого спільного з визначенням  реальної сили учасників. Певно, дієвим «ікс-фактором» цієї системи було бажання телевізійників і мобільних операторів витрясти якомога більше грошей з глядачів.  На заключних етапах  проекту нарешті   було встановлено цілком логічне обмеження: один мобільний телефон —один голос. Технічно це робиться при комп`ютерних  технологіях елементарно. І все ж, як могли вийти ось такі оцінки учасників? Причому, це дійсно були  безглузді оцінки. Хтось може сказати, що я оцінюю по-своєму, суб’єктивно. Але навіть для не фахівців було очевидно, хто сильніший, хто слабший, і дивувало оце не поодиноке, а послідовне відсіювання саме кращих.  Врешті, після  чергового  голосування,  коли відсіяли кращих, а не гірших, дуже кваліфікований суддя музичний критик Сергій Сосєдов з  сумом зазначив, що глядачі відсіяли таки ж кращих.

   І ось тут ми  й маємо  поміркувати над тезою, чи дійсно таки народ завжди правий?

    Хочу повернути читачів до подібного голосування в кількарічної давнини телевізійному  проекті «Великий українець», здається,такою була назва. Більш ніж очевидно, що переможцем мав би стати Тарас Шевченко, геній, який об`єднав би при голосуванні мільйони різних  людей з різних куточків України. Тими не менше, Шевченко опинився далекувато від вершини рейтингу. Як і інший видатний діяч Богдан Хмельницький.  Перемогу в опитуванні здобув князь Ярослав Мудрий, безумовно, видатний діяч, щоправда, з доволі заплутаною біографією. Ще більшою сенсацією стало друге місце Степана Бандери, причому, його апологети запевняли, що він мав би бути й першим, якби не махінації організаторів проекту. Але хтось може повірити, що така  постать як Степан Бандера, дуже неоднозначна,  якщо говорити про масове її сприйняття в цілому населенням країни,  має такий рейтинг?  Хоч махінації в проекті дійсно були,   в мас-медіа спалахнув навіть чималий скандал, насамперед, з приводу того, якими методами відповідальний у проекті за постать Ярослава Мудрого одіозний Дмитро Табачник «формував»  потрібне голосування. Принагідно,  варто зазначити, що і в цьому проекті не було встановлено цілком логічного і необхідного обмеження: один голосуючий — один голос.

    Пригадую, колись прочитав мудрий вислів  одного чоловіка: «Не треба надавати великого значення нагородам». Ще менше треба надавати значення так званим рейтингам, опитуванням. По-перше, тут дійсно вдаються до шулерства, по–друге,так званий «глас народу»,за який видають численні рейтинги, опитування, дослідження, якими аж кишить наш медіа-простір, іноді просто дивує  і вражає. То ж треба доволі обережно ставитися до оцього «гласу народу»,

   Все сказане напряму перегукується з важливою суспільно-політичною темою — проведенням так званих всенародних референдумів. Ось і наш парламент, такий неспішний і недолугий у прийнятті численних потрібних законів, не так давно ухвалив цей закон про референдум. І вже лунають голоси про винесення на нього то змін до Конституції України, то мовного питання,  то ще чогось. А один з одіозних політиків часів Кучми Віктор Медведчук після затяжної паузи, масовано виринув на щити вуличної агітації саме з ідеєю референдумів. Другий рік мозолить очі його «Український вибір» з гаслами про те, що «країною керуєш ти, а не ті, коло обирають». Про що мова? Чи то виборча система у нас така нікудишня, що обирають кого попало, чи взагалі не треба ніяких виборів? «Прореферендимо»  і все тут.

   Вкрай підступні ідеї. І навіть якщо уникнути шулерства, фальшування, «глас народу» може видати таке, що хоч стій, хоч плач. Уявляю, як «референдитимуть» тисячі якщо не мільйони бомжів, алкоголіків, придурків, яким взагалі трава не рости. І який нам буде видано результат.

   Читач зараз може запитати:  то невже автор пропонує скасувати  загальне виборче право — чи то на виборах, чи на референдумах? Ні в якому разі! Бо не менш небезпечними є ідеї голосування, визначення долі держави, суспільства якимись «обраними» людьми. Цих  ідей теж вистачає. Причини їх очевидні. Мислячі громадяни, розчаровані нескінченними «виборіадами»,тим, кого саме народ наобирав у владу, пропонують якусь «вибірковість»—  наприклад, замінити нормально обрані органи самоврядування — сільські,  міські, районні, обласні ради якимись аморфними «всезагальними» органами громадян. Назв пропонується чимало  — якісь Віча, Громадянські комітети, Ради громад і т.д. На загальнонаціональному рівні пропонують послати к бісу всілякі інституції президентства, парламентаризму, а скликати час від часу якісь «всенародні» Форуми, Віча і таке  подібне. І саме ці зібрання мають керувати державою. На серйозному рівні носиться ідея, наприклад, Конституційної асамблеї, якій пропонують прийняття Конституції держави.

  Залишається просте запитання: а хто ж буде обирати, призначати. висувати отих обраних в оті органи, наділені найвищими владними повноваженнями? Як тільки мені говорять про «всенародність», про якесь коло «патріотів», «справжніх представників народу», «істинних арійців»,  які й будуть призначати в оті Віча і Форуми і самі туди потраплятимуть, тут же хочеться  придивитися — чи не стирчать за цими «всенародними», «всезагальними» чиїсь вуха і роги?

    Але як же бути, запитає читач?  Адже  автор всім попереднім текстом доводив, що теза «Народ завжди правий» вірна далеко не завжди. І тут хочу зробити несподіваний хід, заявивши: НАРОД ЗАВЖДИ  ПРАВИЙ. Навіть якщо робить дурницю — на виборах, в телепроектах. Просто, це ТАКИЙ народ.

   Який же вихід? Ні в якому разі не в тому, щоб хтось «істинний» брався керувати  нерозумним народом . А в тому, щоб спробувати робити народ іншим, а саме —більш знаючим і мислячим. Людям треба дати максимум  інформації, а якщо хтось береться її коментувати, то дати різнопланові коментарі.   Конкретніше кажучи — розповісти, ким насправді був той чи інший політичний, громадський діяч, що означають ті чи інші положення Конституції, яку нам пропонують напряму приймати, що таке Євросоюз  і що таке Митний союз. І так далі. Лише після цього і за цієї умови народ мінімізує свої помилки при всенародному волевиявлення  (повністю уникнути їх, мабуть, неможливо),

   Напрошується запитання: а хто і як буде доносити цю інформацію? Та всі суб’єкти суспільства, насамперед, засоби масової інформації, ті ж партії, громадські організації. Не перебільшуймо обізнаність, поінформованість наших співгромадян, нас  всіх. Як і здатність логічно мислити. Не тішмося ілюзіями, що цей процес простий, знаючи стан і наших медіа, і громадянського суспільства, в тому числі партій і громадських організацій. Але це є нормальний, цивілізований шлях. Лише так можна досягти нормального гласу нормального народу, гласу, який не дивуватиме. А якщо інколи й дивуватиме, відсіваючи з десятка співаків найкращих і возводячи в переможці найгірших, то поставимося до цього з іронією, як і взагалі до нагород, звань, титулів.

     Отже, інформування і мислення.

[ Написать комментарий ]