Високий Вал

Последнее обновление 14:29 четверг, 23 мая

Укр Рус

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

11.07.2014 19:57 Петр АНТОНЕНКО

Чи рухається кудись Народний Рух?

У Чернігові 9 липня відзначено 25-річчя утворення обласної організації Народного Руху. Заходи провели обласна організація НРУ і ювілейний організаційний комітет.

Точна назва створеної 9 липня 1989 року обласної організації як структури всеукраїнської — Народний Рух України за перебудову. Він створювався демократично, знизу, з осередків і місцевих структур. А 8 – 9 вересня того ж року делегати з місць провели в столиці установчий з’їзд Руху. 25-річчя утворення Руху  відзначається нині в Україні за ухваленою недавно постановою Верховної Ради.
Повну назву утвореного тоді Руху в ювілей згадували не так часто. Хоча варто було б зазначити, що на ту пору вже 4 роки тривала так звана горбачовська перебудова — за іменем тодішнього лідера КПРС і Радянського Союзу Михайла Горбачова. Як би хто не оцінював зараз той процес — завершення епохи тоталітаризму чи прагнення просто оновити соціалістичну систему — це була цікава епоха суспільних перемін. І завершилося це врешті крахом СРСР, комуністичного режиму і утворенням з республік Союзу 15-ти незалежних держав, у тому числі України. І тут роль Руху , як і подібних дійсно народних рухів в інших республіках, була колосальна.
Але, якщо говорити про нинішній ювілей, і в Чернігові також, то, схоже, тут присутня підміна понять. Святкують 25-річчя Руху, коли логічніше було б відзначати лише 25-річчя його утворення. Бо річниця існування і річниця утворення — це далеко не одне й те ж. Рух не існує 25 років, він давно мертвий, чи, якщо це комусь видається занадто різким, давно вже ледве жевріє, давно на узбіччі політикуму.
Сказане зовсім не применшує заслуг фундаторів організації, в тому числі чернігівських. Ось і на цих урочистостях вони з почуттям чесно виконаного обовязку постали перед громадськістю: Валерій Сарана, Валентин Ральченко, Іван Панченко. Також Сергій Жигінас, Вадим Ванжа, ще дехто, чиї імена зараз менше на слуху, але вони теж були серед перших рухівців. А ще їхні молодші соратники, дехто тоді — зовсім молоді: Володимир Ступак, Василь Чепурний, Сергій Соломаха, — котрі навпаки зараз активно в політикумі. Ці люди робили тоді багато для України і демократії. Це зараз усі такі мудрі й сміливі. Як справедливо написав колись російський поет Андрій Дементьєв: «Легко быть смелым, если разрешат». Тоді ж треба було виявляти справжню громадянську мужність.
І все ж чому, на превеликий жаль, нині доводиться відзначати лише річницю утворення, а не ювілейну дату існування Руху? Чому Рух зник? Часто його порівнювали з «Солідарністю» в Польщі і «Саюдісом» у Литві. Ці всенародні організації не просто вели свої країни до справжньої незалежності й демократії, а й будували нові суспільства, будучи при владі. Рух ніколи не був при владі. В’ячеслав Чорновіл так і не став президентом держави, як Лех Валенса і Вітаутас Ландсбергіс. Бідкатися, чому наш Рух не повторив славного шляху рухів Польщі і Литви — це все одно, що бідкатися, чому в Україні не відбулися такі кардинальні переміни, як у тих же країнах. Польща й Литва вже 15 років у НАТО і 10 років у Євросоюзі, до яких нам ще дуже далеко.
І тут є пряма залежність: чим міцнішою була б наша націонал-демократія, тим швидше відбувалися б у нас ті переміни. Отже, знову наша українська біда: слабкість справжньої національної еліти.
Історія не терпить умовної форми — «якби» та «аби». Було так, як було. Але це не значить, що не треба аналізувати того, що було. Навпаки! І стосовно нинішнього Народного Руху треба чесно відповісти на два ключові питання.
Перше: що то був за трагічний розкол Народного Руху на початку 1999 року? Щодо Чернігівщини, то взагалі дивно відзначати 25 років обласної організації Руху. Адже з цих 25 років треба викреслити майже 15 років, коли чернігівські рухівці були… поза Рухом. Після розколу обласна організація Руху в переважній більшості пішла проти тих, хто залишився з Чорноволом, зберіг юридично назву Руху. Колишні ж рухівці області майже півтора десятиліття перебували в іншій партії — Українській народній партії (УНП). Партії, яка на всеукраїнському рівні програла на виборах, у політикумі все, що можна. А на рівні Чернігівщини просто зникла з політикуму, тобто з місцевої влади. На останніх місцевих виборах восени 2010 року обласна організація УНП не здобула жодного депутатського мандата в обласній раді, жодного — в Чернігівській міській, жодного — в районних радах міста. Слабка втіха, що й інша частина розколотого Народного Руху, яка зберегла саме цю назву, на рівні області майже зникла, і не набагато кращою була ситуація й по Україні. Чому саме цим завершився той трагічний розкол Руху в 1999 році? Що то було?
Для повноти картини і «послужного списку» УНП-НРУ можна додати повне зникнення ( чи знищення) на Чернігівщині рухівсько-просвітянської преси, колись найпотужнішої в областях України,— газет «Сіверщина», «Просвіта» і «Біла хата».   Це так треба?
Друге запитання сьогоденне: чи об’єднався нарешті Рух торік? У травні останній з’їзд Української народної партії ухвалив рішення про саморозпуск і злиття з НРУ, приєднання своїх осередків і членів партії до існуючої партії — Народного Руху України. Здавалося б, об’єдналися після більш як десятирічної балаканини про це. Але чому ж тоді в жовтні того ж минулого року пройшов так званий «другий етап» травневого з’їзду УНП, який постановив «анулювати» рішення травневого з’їзду про влиття партії до НРУ і оголосив про подальше існування УНП. Можна б назвати це політичним фарсом, проектом тодішньої влади регіоналів. Але в такому разі як же це фарсова, неіснуюча УНП офіційно висунула свого голову Клименка кандидатом у Президенти України на недавніх виборах?  І Центрвиборчком зареєстрував і допустив до виборів кандидата, висунутого начебто ж неіснуючою партією.
Ось два прості запитання: що ж то був за розкол 1999 року, який ми тоді назвали «весною оновлення Руху», і чи об’єднався Рух торік в єдину партію?
Можна, звичайно, не відповідати на ці запитання. На них намагаються й не відповідати нинішні партійні лідери, а рядовим партійцям, схоже, давно все байдуже. Але тоді говорить реальність. Висунутий також кандидатом на Президента голова начебто вже об’єднаного Руху Василь Куйбіда набрав… аж 0,06 % голосів. Шість сотих! Антирекорд балотування 2010 року Юрія Костенка, голови УНП, побито: той тоді набрав 0,2%. Тобто 20 сотих, а не 6. Втішатися, що той же Клименко набрав ще менше від Куйбіди — 0,05 %? Чи краще подумати, як це за голову НРУ в області  (та й Україні) проголосували менше виборців, ніж числиться  членів партії? У моєму Куликівському районі Куйбіда набрав лише кілька голосів, по одному-два в кількох селах. У самому райцентрі Куликівка, де на двох виборчих дільницях сумарно понад 4 тисячі виборців, Куйбіда не набрав жодного (!) голосу. І це при існуванні селищної і районної організацій НРУ. Що відбувається? Так існує партія чи ні?
Відповіді на обидва запитання можна не шукати, якщо змиритися, що Рух зник, що від нього залишилася лише славна історія , що ми святкуємо не ювілей існування, а дату утворення. Але відповідь на ці запитання доведеться шукати, якщо ми хочемо, щоб національно-демократичні сили існували, були в політикумі, щоб демократичні партії нарешті почали реально об’єднуватися. Хоча б з огляду на чергові виборчі кампанії.
Схоже, наприкінці цього року таки будуть позачергові парламентські вибори. На них наввипередки  підуть десятки з тих 208 партій, які сьогодні числяться в Україні. Хто піде з товстими гаманцями, хто з вилами, хто з гарними обіцянками. З чим піде Рух і загалом національно-демократичні сили? Лише зі славною історією та ювілеями чи з активним політичним сьогоденням?
 

 

Комментарии (5)

Sedoy | 2014-07-13 19:04

Какой же вы оптимист, Петро Антоненко! На самом деле у нас нет ни одной партии за народ, и никогда не было. да Вы же об этом хорошо знаете. Не хочу больше писать - не хочу слушать неправду!

Ответить | С цитатой

Автор | 2014-07-13 16:59

Народною може бути будь-яка партія, в якій народ не є порожнім місцем.
Війна з Росією вже йде, в одному регіоні.
Революція в Україні, Єврореволюція, перемогла. Шлях до Європи відкрито. Тепер питання - досягти ладу і єдності в самій країні.

Ответить | С цитатой

Sedoy | 2014-07-13 12:32

Петро Антоненко! Мне бы хотелось, чтобы Вы не воспринимали меня как критика Ваших взглядов на развитие нашего общества. Всё-таки, не прибедняйтесь – вы больше знаете о жизни в верхах наших «слуг», чем мы в своих квартирах. О Рухе скажу только одно – Рух нужен был, в своё время, но он так и не развился, потому что он не учёл все нюансы современной Украины – а точнее, жителей Украины.
А теперь подскажите, если Вы знаете, какая партия является народной – защищающая народ. Сразу скажу, я не имею ввиду коммунистическую партию – она себя уже обкакала.
А ещё несколько вопросов: Война с Россией скоро будет? А Революция в Украине? Да ладно, можете не отвечать – Вы же не Бог. Ну, а всё-таки?

Ответить | С цитатой

Автор | 2014-07-12 20:53

Відповідаю читачеві. Не про Рух. Як далі жити? Жити і не соромитися й не боятися називати життя життям.А людям, які так хочуть знати,що їх чекає попереду, варто б зрозуиіти: чекає те, що вони зможуть сотворити, підготувати, зробити своїми руками й головою.Інакше це буде просто чекання з моря погоди. Тож працюйте над прийдешнім і не вважайте, що у вас так уже мало інформації. Я не маю її більше, ніж рядовий читач цього тексту й загалом мас-медіа. Просто спокійно, уважно сприймайте цю інформацію і думайте над нею. І все буде гаразд.Більше оптимізму!

Ответить | С цитатой

Sedoy | 2014-07-12 15:20

Петро Антоненко! Буду краток. Как дальше жить, если это можно назвать жизнью?
Я не про Рух, как вы догадались. Всё-таки вы больше информацию имеете.
Люди хотят знать, что их ждёт.

Ответить | С цитатой

закрытьДобавить комментарий: