18.02.2009 00:41 Сергей СТУК

Побачене та почуте на дійстві в облраді - "Благодійнику року" - нагадало мені одну халепу, в яку я потрапив...

Зокрема, символічна повість "Грошъ" у вконанні архієпископа. Священник, що попався грабіжникам, ненавмисне приховав від грабіжників дрібну монету. Потім схопився та й поніс її у табір грабіжників.

Схожа була ситуація.

Перестріли мене, школяра, на вулиці пара хлопців. Судячи з "масогабаритних показників", на кілька років мене старші. Один з них поставив мені вимогу: "59 купонов на мороженное!".

Що відповів і чи відповідав - не пам'ятаю.

Пам'ятаю удар. Іскри в очах. У лівому вусі гучно запищало. І зашурхотіло водночас.

Абыдна! Обібрати мене на вулиці намагалися разів три і раніше. З різним результатом. Але такого злодійського нахабства серед білого дня ще не було.

Ці хоробрі хлопці дивилися на мене вопрошающим поглядом. Я зрозумів, що це вухо постраждало не останнє. Або не востаннє... Тому обійшов їх і рушив далі, намагаючись не дати виходу дитячій образі.

Один з цих вуличних гопників щось вигукував мені вслід. Не пам'ятаю. Зате, як і цитата з ціною морозива, прізвище його запам'яталося добре.

З того часу багато чого змінилося. Майже все що спадає на думку. Незмінним, бачу, лишилося одне. Звичка того хлопця жирувати, скажімо так - не зовсім за "нажитое СВОЇМ непосильным трудом".

Представник народу. Обранець наш...

Якщо бути відвертим, було тоді у мене кількасот тих клятих купонів. Та й зараз трохи знайдеться. Можу віддати "59 купонов на мороженное".

[ Написать комментарий ]