13.10.2009 23:16 Сергей СТУК

Про цьогорічне літературно-мистецькке свято "Седнівська осінь" для "Високого Валу" писав Олександр Волощук. А був там і я, "мед, пиво не пив". Нераціонально, звісно. Але...

... після відвідування перед цим свята у Сосниці і особливо у Мені я розумів: якщо авторський матеріал буде зроблений за допомогою моїх очей, святу тому буде дюже непереливки. Адже напишу про те, що бачу, а не так, як "треба". Хоча літературно-мистецьке сявто - це звісно чудово.

Святкування загалом вкотре нагадало думку про те, що історія розвивається "по спіралі". Черговий виток її мотузки лягає знову у секторі "конусу ймовірностей" з поміткою "жиріння панів".

Втім, по порядку... як і сама історія.

Досі не можу ні зрозуміти, ні сприйняти, чому квіти треба покладати під траурний марш? Таке враження, що не до пам'ятника кладуть букети, а в свіжу яму з труною щойно похованого Шевченка.

От такою "музичною композицією" розпочалося святкування.

Квіти ж поклали, чи точніше сказати - "наклали" ще до кількох пам'ятників. Деякі купи не витримали і перекинулись. Навіщо стільки? Компенсуємо нестачу чогось іншого, пани і "підпанки"?

Дуже порадував один з панів. Точніше, вид його у парку, та ще й розглядаючим малюнки з пейзажами, викликав своєрідне "умілєніє"... Ось він. Пропоную гру "угадайте кто":

Ну як його не зрозуміти? Це ж так добре - вирватися у вихідний з міста! Адже там не відпочинеш - якісь падлюки систематично вирубують парки під забудову. То генделиками, то низькопробними курятниками для лохів та інших інвесторів. А особливо "підприємливі" вже й центральну паркову алею пустили під ланцюги бензопил...

До речі, пан так поспішав насолодитися зеленню лизогубівського парку, що не міг втриматися у відведених правилами дорожнього руху рамках швидкості. Ну то таке.... Який депутат не любить швидкої їзди або паркування на тротуарі?

Втім, повернімося до літератури та мистецтва, яким начебто було присвячене свято.

Цікаво, яким боком до літератури з мистецтвом ті пани, яких молода парочка у вишиванках зустрічала караваєм та квітами? Що вони зробили У літературі чи принаймні ДЛЯ літератури? А мистецтво... Деяки його продемонстрували згодом. Це було мистецтво перекидання чарчини.

Чому на літературно-мистецькому співають ті самі колективи і те саме, що і на святкуванні визволення від фашистських загарбників? Здається, це називається НЕСМАК.

З гармат добре жахнули. Гучно так, з димком. Порадували!

Але тут теж не обійшлося... Заряджав гармати кандидат на "премію Дарвіна". Хлопцю дуже не терпілося покурити. Якраз під час цього захоплюючого і навіть можна сказати запального процесу!

Дійсно природним на мистецькому святі було "Містечко майстрів". Так же, як природньо для людини працювати і творити. Це людину відрізняє від тварини. Про що часто-густо забувають. Ганяти на джипі можна і мавпу навчити.

Поруч - ряд наметів, які представляли заклади і територіальні громади. І якщо одні вражали міських відвідувачів робочою прялкою, в інших вже "закипало" у суліях і пляшках, стилізованих "під медицину".

Коли рушили тими рядами "поважні" кимось гості, склалося враження, наче пани на якомусь невільницькому ринку обирають собі кріпосних.

Тут же згадалася картина зі шкільного підручника. В інтернеті, даруйте, не знайшов - непам'ятаю ні назви, ні автора. Пам'ятаю добре сюжет-с: іде обмін - зграя собак проти купки кріпосних, вдягнених у шмаття. У кріслах розвалилися пани. Роздивляються, обговорюють. Оцінюють.

Але якщо на картині обірвані кріпосні чекали мовчки своєї долі, то тут, у XXI столітті, селяни яскраво вдягнулися, наготували панам апетитної закусі і розливали у чарки розчин етанолу.

І, як писав Шевченко, символічно похований на початку святкування, "неначе люди подуріли - німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Діточки терпляче дочекалися погляду панів і почали відплясувати...

Ех, не панська то справа - думати про завтрашню історію і про те, як нею керують. Про те, що згодом мотузка історії розвернеться. І її зашморг пройдеться по шиях. Ні, не панських. Для того є діти, онуки панів... як то кажуть - до сьогмого коліна. Таке вже було.

Та й не час їм про те думати. Вони, новоявлені пани, поставлені зараз в умови жорсткого змагання у мистецтві. А мистецтво у них своє. У нас - створення. У них - перетворення. Перетворення створеного кимось на особисте. Наприклад, парку, насадженого молодими людьми для своїх дітей - у куполи магазинів з різнобарвним мотлохом.

Але ті всі перетворення - сьогоденна мить. Напевно важливіше, що залишиться. Після кого - Тростянецький парк, після кого - Софіївський, після кого - паркова алея для онуків. А після кого - бетонний короб з барахлом і зіпсоване повітря.

[ Написать комментарий ]