Високий Вал

Последнее обновление 17:24 вторник, 22 сентября

Укр Рус

Павел ПУЩЕНКО

Чернігівський освітній Центр "Ініціатива", голова Ради

01.10.2008 21:21 Павел ПУЩЕНКО

Про жиздь

1 жовтня 2008 року

В житті є такі дні які бувають дуже рідко. В такі дні трапляється щось дуже особливе і приємне в твоєму житті. Такі дні хочеться затримати, хочеться щоб вони не закінчувалися. Знаєте як в тій пісні Пахмутової: «Нужно только выучиться ждать, нужно быть спокойным и упрямым,  чтоб порой от жизни получать радости скупые телеграммы».
Шкода що вони («радости скупые телеграммы» чи радше тепрер телефонну мобільного повідомлення)) приходять не дуже часто, але від того, певно стають ще радіснішими. . 
Отака штука жиздь. Не проста, цинічна але часом приємна.
.
З першим жовтня !
 

25.09.2008 14:35 Павел ПУЩЕНКО

Доборолась Україна до самого краю…

Шевченкові слова згадалися читаючи сьогоднішні заголовки видань. З жалем, сумом, розпачем та зневірою читав повідомлення про закиди Степана  Хмари до Левка Лук’яненка. Вже і ці два патріархи української державності сваряться через сучасну кризу. Один, Степан Ількович, за президента – другий, Левко Григорович  – за прем’єра. І рівень дискусії між сивочолими патріархами української політики нижче будь-якого плінтусу. Маргінес.

      Для мене, думаю і для багатьох,  ці пості були знаковими в сучасній українській політиці.
       Такими заявами руйнуються останні стовпи українських національних символів і дороговказів.
       Кожна нація має своїх лідерів, взірців, апостолів.
        Після цих заяв хто в країні може бодай претендувати на ці звання?
Залишається шукати ідеалів в українській історії. Благо колишні лідери, національні герої, духовні провідники нації вже не можуть розчарувати, бо ж мертві.
 
Сумно

22.09.2008 20:41 Павел ПУЩЕНКО

"БРАТНЯ" ЛОГІКА РОСІЯН

 

Сьогодні багато говорять, пишуть про інформаційну війну розгорнуту російськими ЗМІ в питанні висвітлення та оцінки російсько-грузинського конфлікту. Очевидно, що думку російського обивателя формують підконтрольні Кремлю ЗМІ. І тому більшість росіян підтримує дії російських військових та позицію свого керівництва. Зрозуміло, якщо мова йде про обивателя, що живе за схемою телик- завод- кабак-телик- завод. Але й більшість російського освіченого люду, який крім «ящику» має можливість отримувати іншу точку зору кардинально не відрізняється в своїй позиції від звичайного обивателя.
            Днями блукаючи в Мережі наштовхнуся на блог популярного маркетолога та піарщика такого собі пана Саминского. Професійний рівень постів якого приємно порадував толковим матеріалом. Але автор не міг втриматися від коментарів грузино – російського  конфлікту. Відверто вразили вислови типу: «Россия сунулась в эту заварушку и я охотно верю, что многия осетины обязаны нашим войскам жизнью, и России эта история оходится отнюдь не дешево, но я думаю, что спасенные жизни того стоят. Осетин и абхазцев поздравляю с независимостью, которую они купили кровью» або ж таке: «Я уверен, что Россия готова отстаивать возможность держать свой флот в Севастополе силой..»,
            Якщо я не помиляюсь, ще голова Директорії Володимир Віниченко говорив, що російський демократ закінчується там, де починається українське питання. Можна додати і грузинське питання, і будь яке інше , що зачіпає імперські інтереси Москви.  Майже ціле століття, що пройшло від часів Директорії не надто змінило ситуацію. Неодноразово доводилося чути від колег з «третього сектору», які мають тісні стосунки з російськими неурядовими організаціями, що попри всю демократичність та проєвропейськість, почасти опозиційність до Медпутіна, ці росіяни переходили мало не на позиції махрового російського шовінізму ледь мова заходила про дискусійні сторінки спільної історії.
            Що ж, можна лише порадіти за братів росіян в їхній одностайності та єдності. Але прикро за своїх співвітчизників, що по різному відносяться як  до подій  своєї історії, так і оцінки зовнішніх. Дійсно, в демократичному світі є право і можливість на різні думки, але погляд на українські національні інтереси має бути тільки один. Можемо брати приклад з братів – росіян.  

10.09.2008 21:12 Павел ПУЩЕНКО

ПАМ'ЯТІ ЮРКА ПОКАЛЬЧУКА

 

Повідомлення про смерть відомого українського письменника вразила. Він здавався таким моложавим, сильним та стильним. Незабутня хустинка на шиї письменника була його візитною карткою.
            Покальчук один з небагатьох дійсно модних україномовних письменників. Його бестселер «Те що на споді» справді зачитувався до дірок молоддю. Адже це було так відверто, але без пошлятини, чим грішать сучасні молоді постмодерні автори. Інтимна відвертість часто вражала, але не відштовхувала примітивізмом.
             
            Мелодекламація. Читання віршів під музику. Саме Покальчук вів до українського культурного простору це поняття. Разом з відомим львівським гуртом «Мертвий півень» він творив мелодекламаційний проект «Вогні великого міста». 
 
            Покальчук 20 років(!)  вів шефство над Прилуцькою колонією для неповнолітніх . Він постійно проїздив туди і був таким собі духовним наставником неповнолітніх злочинців. Він щиро вірив них.
 
ВІН писав, декламував, перекладав, ….ТВОРИВ
 
            Василь Кожелянко, Юрко Покальчук – втрати останнього часу в українській літературі. Нажаль помирають кращі.
 
Вічна пам'ять
Живіть довго в своїх творіннях
 
Довідка:
Юрко Покальчук закінчив Ленінградський держуніверситет, факультет східних мов (1965).
Кандидат філологічних наук. Дисертація «Проблеми молоді і теорія відчуження у сучасному романі США» (Ін-т літератури ім. Т.Шевченка АНУ, 1969).
З 1976 р.– член Спілки письменників України – на творчій праці.
1994 – 1998 рр. – голова іноземного відділу Спілки письменників України.
Листопад 1997 р. – лютий 2000 р. – президент Асоціації українських письменників.
З травня 1992 р. до квітеня 2000-го – старший науковий співробітник відділу Зарубіжної україніки Національної бібліотеки України ім.Вернадськогo.
Квітень 2000 р. – липень 2002 р. – член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Наукові праці:
Самотнє покоління (Молодь і теорія відчуження у сучасному романі США). – Київ, 1972.
На шляху до нової свідомості (Тема праці в романі Аргентини й Уругваю) – Київ, 1975.
Сучасна латиноамериканська проза. – Київ, 1976.
Українці у Великій Британії. – Львів, 1999.
Виступи з лекціями в університетах таких країн:
Англія, США, Канада, Аргентина, Бразилія, Португалія, Іспанія, Польща, Росія та ін.
Понад 600 статей у пресі (у тому числі й зарубіжній).
Знання мов:
Українська, російська, польська, англійська, іспанська, французька, португальська, італійська, гінді, індонезійська, чеська, німецька, урду.
У перекладі Юрка Покальчука вийшли друком такі автори: Е.Хемінгуей, Дж.Д.Селінджер, Х.Л.Борхес, Х.Кортасар., Ж.Амаду, М.Варгас Льоса, Р.Кіплінг, А.Рембо, Р.Радіге, Ж.Жене та ін.
Художні твори:
Хто ти? (оповідання) 1976
І зараз, і завжди (роман) 1980, 1981
Кава з Матагальпи (повісті й оповідання) 1985
Кольорові мелодії (повісті) 1984
Великий і малий (оповідання) 1986
Шабля і стріла (роман) 1990
Химера (поезії) 1992
Те, що на споді (повісті й оповідання) 1998
Двері в… (ліричні есе) 1999
Озерний вітер (роман і повісті) 2000
Інший бік місяця (поезії в прозі) 2000
Інше небо, (поезії) 2001
Одіссей, батько Ікара (повісті й оповідання) 2001
Вони кажуть (поезії) 2002
Час прекрасний (повісті й оповідання) 2002
ТвориЮрка Покальчука перекладені англійською, іспанською, німецькою, польською, угорською та іншими мовами.
Робота в кіно та на телебаченні:
1984 – 1990 молодіжна студія ТБ «ГАРТ»
1986 – автор сценарію і співпостановник телевізійного фільму «Рота імені Шевченка» (режисер Сергій Полховський).
1987 – автор сценарію і співпостановник телефільму про неповнолітніх злочинців «Тому, що люблю».
1998 – науковий консультант і адміністратор групи при зйомках в Україні французького телефільму «Самуель Йозеф Агнон» (Подяка у титрах). Фільм отримав першу премію на фестивалі телефільмів у Палермо 1999 року.
 
 
http://blog.meta.ua/~yurpaco/- блог Юрка Покальчука
 
 
 
 

05.09.2008 22:40 Павел ПУЩЕНКО

КУЧМА 2 У ВИШИВАНЦІ або ДЕЖАВЮ З 2004

 

Слухаючи виступ Віктора Януковича на 5 каналі раптом охопило почуття дежавю. Здалося що я це вже десь чув. Так! Це я чув у листопаді 2004 на Майдані в Києві. Так! Саме там! Проте, тоді це говорив Віктор Ющенко, а тепер це говорить людина, яка була головним героєм «Веселих яєць»
                        Віктори помінялися місцями. І трагедія в тому, що це дійсно правда. Ющенко дійсно перетворюється на Кучму -2 у вишиванці.
     Янукович дослівно проголошує сьогодні цілком слушні гасла Майдану 2004.
«Закон має бути один для всіх» - дослівно  сказав Янукович. «Ми хочемо об’єднати  країну»» - продовжив він.
    Додам, що вже з’явилася інформація про сценарій об’єднання Партії Регіонів та БЮТ в коаліцію під гасло «Схід і Захід разом». Для повноти комплекту Януковичу не вистачає звичайно ще одного гасла Майдану – «Бандитам тюрми!» . Але зважаючи на минуле Віктора Федоровича з його вуст це звучатиме доволі недоречно :)
            Ще одна очевидна паралель з 2004 це демонізація Секретаріату Президента Ющенка, що є неменшою, ніж одіозність цієї структури за часів Леоніда Кучми. Віктор  Балога стає більш зловісною постаттю ніж його тезка Медведчук. Фракція НУ-НС всім складом вмовляє Ющенка звільнити Балогу - на думку партійців це дозволить врятувати демкоаліцію. Але Ющенко не чує своєї партії. Не чує він і народу. Зв'язок між ними давно втрачено. Ідеали спаплюжено. Мрії розчаровано. Натхнення загублено. Розчарування та безвихідь. Сумно.
 

26.08.2008 22:07 Павел ПУЩЕНКО

ОПОЗИЦІЯ ЧИ П’ЯТА КОЛОНА?

 

Сьогодні, 26 серпня, Президент РФ Дмитро Медведєв підписав укази про визнання Росією незалежності Абхазії і Південної Осетії. Це для російської сторони є логічним продовженням дій на Кавказі та підтримки маріонеткових урядів невизнаних ніким, крім Росії республік. Але не буду в своєму пості вдаватися до розбору геополітичних питань. Про це і без мене пишуть на пристойному і не дуже рівнях в мережі.  Зверну увагу на інший факт: Грузія відповідно звинуватила Росію в анексії Південної Осетії і Абхазії. В цій ситуації вся грузинська опозиція заявила, що, наразі, відкидає всі претензії до президента Грузії Михайла Саакашвілі та підтримуватиме будь-які його дії до вирішення конфлікту.
            Вражає така єдність грузинів. Вони демонструють справжню єдність перед зовнішньою загрозою. Дійсно, маленька, але горда нація має свідомість відкинути всі непорозуміння та чвари, політичні та особисті амбіції і згуртуватися навколо свого Президента.
            Виникає питання чи здатні наші українські політики на таку єдність та згуртованість в інтересах нації? Сьогодні багато говорять (пишуть, заявляють) про можливий сценарій розвитку подій подібний грузинському на теренах України, зокрема про Крим.  Як тоді поведе себе наша українська опозиція? Спрогнозувати реакцію ліворадикальних проросійських сил типу ПСПУ, комуністів та дрібніших різних канонічних і молодіжних «союзів» думаю неважко. Як це страшно не лунає, але вони встануть на підтримку Росії - проти своєї держави, проти своєї нації.
                                          
Благо це малочисельні маргіналізовані утворення, які не підтримуються більшістю українців. Але як поведе себе наприклад інша опозиційна сила - Партія Регіонів? Відповідь, нажаль, не очевидна. Сьогодні ж, реагуючи на рішення Москви, лідер Партії регіонів Віктор Янукович заявив,  що Україна має визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії.
Про це повідомили в прес-службі Партії регіонів. «Вважаю, що Україна повинна прийняти волевиявлення народів Південної Осетії та Абхазії і визнати їх незалежність», - зазначив він.
            Звичайно, зараз можна розцінювати ці заяви як внутрішні українські політичні розборки, як елемент протистояння з Президентом України, що займає, як і весь цивілізований світ, прогрузинську позицію. Хочеться думати, що коли загроза нависатиме над Україною лідер найбільшої опозиційної партії, якого підтримують мільйони українців не буде орієнтуватися на сусідню державу чи політичні амбіції, а зможе за прикладом грузинської опозиції відкласти всі претензії та об’єднатися довкола діючої влади. Заради України, її народу та майбутнього.
Хочеться в це вірити, дуже хочеться…

11.08.2008 22:35 Павел ПУЩЕНКО

ЯК МИ ГРУЗІЇ ДОПОМАГАЛИ!

 

Знайти грузинські прапори в Чернігові виявилося справою не простою. Тож озброївшись хатнім начинням ми почали готуватися до пікету російського консульства. Пікетувати яке збиратися небайдужі з приводу військової інтервенції Росії в Грузію. 
 
            Відчули себе такими собі дисидентами – шестидесятниками. Правда в них не було комп’ютерів, Інтернету, принтерів та маркерів. А так майже такі ж   умови.
            Так на чернігівських кухнях народжується опір російській агресії в братній Грузії. Майже так само як в тбіліських квартирах готувалася помаранчева революція. Так само як на Майдані 2004 року майоріли червоно-білі грузинські стяги.
 
            Так от про стяги. Грузинських ми не знайшли, тож зробили їх самі. Неповірите,  для приготування 1 грузинського прапору знадобився кольоровий принтер, клей ПВА, лист А4 та палочка від суші.
 
Отким симпатичним  вийшов прапорець!
 
 
Ну звичайно, який пікет без плакатику з красномовним змістом. Тож і на це наші «очумелые ручки» спромоглися!
 

 

 
Словом тримайся Грузіє! Ми з тобою!
 
При читанні даного тексту рекомендовано включити :) режим
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

08.08.2008 15:42 Павел ПУЩЕНКО

ЗА ЩО Я ЛЮБЛЮ ЮЩЕНКА

Пригадуєте в школі писали твори типу «Чому я люблю Батьківщину». Такі банальні фрази там ще лунали  про калину, Шевченка, рідну домівку… Все це чомусь згадалося пишучи цей блог.
Кілька разів за останні роки ловив себе на одній і тій самій думці: «Хіба могли ми мріяти про щось подібне за часів Кучми?. Тоді, здавалося мрією, що Президент може, вміє, і головне ХОЧЕ говорити нормальною українською мовою. В його лексиконі є слово «нація». Як казав директор фонду «Відродження» при всіх недоліках Ющенка, коли він каже слова «моя нація» з таким піднесенням, пафосом і непідробною щирістю його не можна не любити.
            Саме за часів Ющенка соціальна реклама почала носити патріотичний характер. Мороз йшов по спині в січні не від холоду, а від того, що 22 січня на численних біл-бордах мій Президент нарешті на 16 році незалежності вітає мене з Актом Злуки українського народу.
            Тема Голодомору та ОУН-УПА почала виноситися на державний та світовий рівень. А до 2004 року про це говорилося на наукових конференціях, патріотичних збіговиськах, мало не на кухнях.
            Подібних прикладів можна наводити чимало. Але поштовхом до написання цих рефлексій стала інформація яка не так давно з’явилася в жовтенькому українському Інтернеті.   Ющенко – націоналіст. Заявила колишня дівчина сина Ющенка Аня Павлович.
Цитата:
"Люди то вони гарні, але це люди з крайнощами. От Віктор Андрійович прекрасна і душевна людина, але він - український націоналіст, і всі розмови у нього тільки про українську історію і культуру. Усе в ньому проникнуто чимось архаїчним, етнічним, Хоружівкою, селом. Він постійно розповідає про життя у селі, як пас у дитинстві теля", - скаржиться Павлович газеті.
"До того ж вони хотіли, щоб я з ними розмовляла тільки українською. В Андрія Віктор Андрійович постійно цікавився: "Чому Анна дотепер не розмовляє українською мовою", - бідкається Павлович.
Тож виявляється українство в Ющенка не награне, як в багатьох сьогоднішніх українських політиків. Він справді от весь такий український, етнічний. Такий собі Олег Скрипка в політиці.
Казати тут за що Ющенка  не люблю не буду. Це набагато довше і думаю не так цікаво. Можливо Ющенко  дійсно краще б і доречніше виглядав не на посаді Президента, а, скажімо, обіймаючи пост міністра культури. Але, безумовно, саме він піднімає, як це не банально лунає, українство в Україні.
Ось за що я його люблю.
 
Такий твір. Не шкільний. Рефлексивний.

27.07.2008 23:37 Павел ПУЩЕНКО

А після нас хоч потоп?

 

Сумно дивитися на Західну Україну. Не  щастить їм  і все. То затопить, то заллє, то задує, то снігом завалить. Але ще сумніше дивитись на наших політиків. Сумно дивить на те, що вони роблять собі політику на людському горі. Тільки но Франківщиною прокотилася повінь – Ющенко вже там. Ходить по коліно у воді, з жителями розмовляє.

Тимошенко й собі про зміни до бюджету згадала. Каже що через повінь необхідно скликати Верховну раду та вносити зміни до бюджету.
Як там в приказці: «Не було б щастя, так нещастя помогло». Так і нашим політикам:  не було останніми часом  інформаційних приводів «посвітитися» та народ «полюбити». Тимошенко з цим приїздом Варфоломія та святкуванням 1020 рр хрещення Русі взагалі загубилася в інформаційному полі. Все Президент на екранах з патріархами та батюшками ходить по Києву та молиться в різних місцях. Янукович і той встиг проскочити в телевізії як «демократичний опозиціонер» (за словами того-таки Варфоломія). А  тут тобі повінь, розруха, зона стихійного лиха, і всі як мухи на мед на Західну Україну від стихії рятувати.  Тож тепер спостерігатимемо, хто ж більше про народ дбатиме Ющенко чи Тимошенко.
Дивлячись на цю всю ситуацію з повінню  приходять невеселі думки про те, що українська політика будується за принципом: «А після нас хоч потоп». Зараз головне вичавити все з ситуації затоплення, заробити бали на наступні президентські вибори. А там вже скоро і парламент збереться і почнеться новий сезон політичного шоу…

 

21.07.2008 23:02 Павел ПУЩЕНКО

Не будемо казати «гоп», поки не перескочимо

 

 
            Мало не про оголошення України митрополією Константинополя йдеться в повідомленнях багатьох ЗМІ, що описують майбутній приїзд патріарха Константинопольського Варфоломія в Україну на святкування 1020 річчя хрещення Русі. Поважні священики з Київського патріархату таємничо натякають, що Україна зараз як ніколи близька до об’єднання церков. Але здається це видавання бажаного за дійсне.  Насправді ситуація зовсім не на користь Київському патріархату. Принаймні так виглядає при ознайомленні з офіційним протоколом святкування 1020 річчя хрещення Русі, що з’явився сьогодні в ЗМІ. Про Філарета немає навіть і згадки. Всі зустрічі, взаємні богослужіння та трапези проходять виключно за участю Варфоломія та очільника РПЦ Алексія ІІ. Ющенко при цьому постійно супроводжує патріархів. Але не думаю, що при всьому бажанні Віктор Андрійович зможе виступити в ролі такого собі посередника та переконати Алексія ІІ відмовитися від найбільшої за кількістю приходів пастви УПЦ МП. 
 Не будучи фахівцем в релігійній сфері, хочу помилятися. Але навряд чи крім пафосного святкування та палких промов справа об’єднання православ’я Україні зрушить з мертвої точки. 
 Такі мої роздуми на жаль підтверджує і постійний автор «Української правди» кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників Сергій Грабовський своєю публікацією «Україна неканонічна» http://www.pravda.com.ua/news/2008/7/21/78982.htm
 
Тож казати «гоп» поки, очевидно, зарано. Давайте спочатку перестрибнемо наш релігійний розкол.

Самое главное

1

Цены: кидать курить или есть?

Опубликовано – 05.01.17 12:42

2
4
5

Мерзнуть с 6 января готовы?

Опубликовано – 05.01.17 11:04