Високий Вал

Останнє оновлення 18:33 понеділок, 12 листопада

Укр Рус

18.03.2010 11:41 Сергій СТУК

Воропаєві «традиції». На закуску

Раїса РешетнюкЗаслужена артистка України Раїса Решетнюк під час чергового свята-бухалова, що тривало у чернігівському Центральному парку культури і відпочинку, порекомендувала мені ознайомитися з українськими традиціями (?!) у такій собі «книжечці Воропая».

Це аби я, за її словами, неграмотний і антиукраїнський журналіст, не критикував її виступ з гуртом Союзу українок, під час якого вони на сцені пили горілку.

І справді, у вказаній книжечці святкування Масляної описане як грандіозна горілчана (тобто самогонна) попойка. Розмах і дози, описані там, можуть вразити навіть людину сучасну. Тобто знайому з тотальною п’янкою, характерною для часів української, так би мовити, незалежності.

Зацікавившись особою автора таких «традицій», вдалося з’ясувати наступне.

Олекса Воропай, 1913 року народження, родом з Одеси. Псевдо – О.Степовий. Журналіст, етнограф-популяризатор. Його батько виїхав до Туреччини у 1919 році. А мати разом з сином, майбутнім автором традицій, переїхала на Херсонщину.

О.Воропай (Степовий) працював на Вінниччині. А з 1944 року Олекса Воропай жив за межами України. Помер та похований в Англії.

Головна його праця – «Звичаї нашого народу» – видана у Мюнхені. Том перший у 1958 р., другий – у 1966 р.

Такі дані лише додали запитань. А саме:

- чому і як Воропай емігрує у 1944 році, чому саме під час війни?
- як автор, будучи в еміграції в Англії, досліджував традиції в Україні?
- як він, будучи по той бік «залізної завіси», розпитував селянина з радянської Чернігівщини про українські святкові звичаї Масляної?
- чому перший том виданий через 14 років, а останній – аж через 22 роки після еміграції?
- і, зрештою, за чиї кошти агроном-технік з СРСР видав книги на заході?

03.03.2010 11:06 Сергій СТУК

ВІН працює: "Павло Максимович Чемериський"

На деяких чернігівських інтернет-ресурсах працює провокатор, що підписується іменем "Павло Максимович Чемериський".

Зазвичай у коментарях з таким підписом - "словарний понос".

Звісно, якщо ім'я у полі вводу пише незареєстрований користувач, може бути що завгодно. Один пише з багатьох імен або ж різні люди випадково підписуються одним і тим же (зазвичай типовим) іменем.

Але липовий Чемериський старанно підписується "на повну"!

П.М. Чемериський начебто причетний до створення ініціативної групи "Громадська ініціатива Чернігова". Хлопці начебто й сайт собі створили, логотип намалюватли і таке інше.

І хоча ця організація маловідома, маю припущення що липовий Чемериський з якогось переляку  активно виставляє неадекватом Чемериського справжнього. На те й повний підпис. А то гляди подумають, що випадковий збіг, співпадіння...

Що у кометарях до новин на "ВВ" йому не місце, він вже зрозумів.

Зате помічений у "роботі" у VIP-блогах "Високого Валу" та на чернігівському порталі відеоновин "WebTV" (можливо й на інших сайтах).

Тому:

- читачам рекомендую ігнорувати такі коментарі;

- автори блогів за бажання можуть ці коментарі видаляти.

21.02.2010 17:01 Сергій СТУК

Пожежник зі США побачив чернігівського і зрозумів...

Пожежа тролейбуса Відважний (політкоректно скажемо) американський вогнеборець з кодовим ім'ям Jason Thomas зрозумів: він щасливий.

Наштовхнув його на таку думку перегляд любительського відеозапису гасіння тролейбуса на центральніц вулиці у Чернігові.

Автор цього запису не позиціонує себе боягузом. Та за його словами, він щасливий, що за його спиною - підтримка колег, техніка та вдосталь води.

От що значить Інтернет зтирає кордони! Чернігівські рятувальники вчать забезпечених усім потрібним спорядженням американців гасити тролейбус наодинці. Мало того - ті ще й дещо усвідомлюють...

Автор посилається на статтю про небезпеку гасіння палаючого транспорту Over-Aggressive Attacks on Vehicle Fires, проілюстровану кількома відеозаписами. Він жалкує, що не мав на час написання статті відеозапису з чернігівським тролейбусом.

Заоакеанський пожежник дивується, як можна працювати у таких небезпечних умовах і називає численні недоліки матеріально-технічного забезпечення: "Why be aggressive on a bus fire when you are alone, poorly equipped, low water pressure, and with no life hazard?"

При цьому ми тут в Україні змушені дивитися фільми про героїзи пожежників, вироблені в американському Голівуді...

Відгук пожежника зі США на роботу чернігівського

 

22.10.2009 00:14 Сергій СТУК

ПАН Антошин інтернет-видання не любить

Вадим Антошин Начальник управління ЖКГ найкращої у Чернігові міськради не любить інтернет-видання. Там коментують!

Про своє ставлення Вадим Антошин розповів журналістам під час одної з зустрічей. Він поскаржився, що на його адресу пишуть образи. (Торкався він наболілої теми і раніше, під час нашої зустрічі на древньому Валу.)

Пан також похвалилися виграною у суді справою, як то кажуть, "про захист честі, гідності" і такого іншого... а, ще й  ділової репутації! Правда, йшлося про паперову газету.

Так от, газета має спростувати те що необачно написала. Так ще й виплатити пану Антошину 5 тисяч (якщо не помиляюся) національних грошових одиниць.

Вадим Антошин при цьому також заявив, що відразу ж передасть ці гроші до дитячого будинку. Навіть озвучив конкретну назву. (Гм, напевно треба поставити на контроль.)

Після пан замріяно сказали щось на зразок "вот если б и этих" коментаторів... притягнути до відповідальності! (Чи принаймні до суду.)

До речі, за які кошти пан судилися, озвучено не було. Чи то я не розчув? Цікаво, невже за власні? Втім, зараз не про це.

Важко не погодитися, що особисті гадості анонімно писати якось некрасиво. Хоча от наприклад пишуть іноді палкі шанувальники у коментарях і на мене, і на адресу "ВВ" загалом. Але не сказав би щоб від того "морально страждав" я чи моя "ділова репутація".

Інша справа - звідки ті "палкі шанувальники" беруться. І тут я розумію, дооообре їх , "шанувальників" пана Антошина розумію! Адже успіхи в роботі, за яку народ платить, обов'язково відіб'ються на відповідальній за неї особі.

А "успіхи" суттєві. Наприклад, відверте "плюванто на законо" у виконанні КП "Деснянське". Відносно мене особисто. Чому є документальні підтвердження.

Наприклад, оббивання порогів у ЖРЕД-і упродовж місяця, щоб усунули протікання стояка, тобто аварію. Або ігнорування вимоги зустрічі із замовником. Або ігнорування звернення громадян. Ну і нарешті відмова перерахунку плати за НЕнадані послуги.

Напевно, аналогічно пан Антошин планує поводитися і з письмовим запитом, про який говорить у відповідь на запитання від "Високого Валу" - начхати. Запитати пана є багато про що. Але - що ж. Як повторюють звинуваченим у кіно - "ви маєте право зберігати мовчання".

Мовчати не будуть вимушені клієнти гнилої системи ЖРЕДів (+"КП", мабуть ділити бабло). Вони теж мають право, але своє - говорити.

Головне - говорити по суті, а не про особу. (Хоч і поширшав пан Антошин за останні роки, то з ким же не буває, коли посаду займає?)

13.10.2009 23:16 Сергій СТУК

"Літературно-мистецькі" пляски для п'яних панів

Про цьогорічне літературно-мистецькке свято "Седнівська осінь" для "Високого Валу" писав Олександр Волощук. А був там і я, "мед, пиво не пив". Нераціонально, звісно. Але...

... після відвідування перед цим свята у Сосниці і особливо у Мені я розумів: якщо авторський матеріал буде зроблений за допомогою моїх очей, святу тому буде дюже непереливки. Адже напишу про те, що бачу, а не так, як "треба". Хоча літературно-мистецьке сявто - це звісно чудово.

Святкування загалом вкотре нагадало думку про те, що історія розвивається "по спіралі". Черговий виток її мотузки лягає знову у секторі "конусу ймовірностей" з поміткою "жиріння панів".

Втім, по порядку... як і сама історія.

Досі не можу ні зрозуміти, ні сприйняти, чому квіти треба покладати під траурний марш? Таке враження, що не до пам'ятника кладуть букети, а в свіжу яму з труною щойно похованого Шевченка.

От такою "музичною композицією" розпочалося святкування.

Квіти ж поклали, чи точніше сказати - "наклали" ще до кількох пам'ятників. Деякі купи не витримали і перекинулись. Навіщо стільки? Компенсуємо нестачу чогось іншого, пани і "підпанки"?

Дуже порадував один з панів. Точніше, вид його у парку, та ще й розглядаючим малюнки з пейзажами, викликав своєрідне "умілєніє"... Ось він. Пропоную гру "угадайте кто":

Ну як його не зрозуміти? Це ж так добре - вирватися у вихідний з міста! Адже там не відпочинеш - якісь падлюки систематично вирубують парки під забудову. То генделиками, то низькопробними курятниками для лохів та інших інвесторів. А особливо "підприємливі" вже й центральну паркову алею пустили під ланцюги бензопил...

До речі, пан так поспішав насолодитися зеленню лизогубівського парку, що не міг втриматися у відведених правилами дорожнього руху рамках швидкості. Ну то таке.... Який депутат не любить швидкої їзди або паркування на тротуарі?

Втім, повернімося до літератури та мистецтва, яким начебто було присвячене свято.

Цікаво, яким боком до літератури з мистецтвом ті пани, яких молода парочка у вишиванках зустрічала караваєм та квітами? Що вони зробили У літературі чи принаймні ДЛЯ літератури? А мистецтво... Деяки його продемонстрували згодом. Це було мистецтво перекидання чарчини.

Чому на літературно-мистецькому співають ті самі колективи і те саме, що і на святкуванні визволення від фашистських загарбників? Здається, це називається НЕСМАК.

З гармат добре жахнули. Гучно так, з димком. Порадували!

Але тут теж не обійшлося... Заряджав гармати кандидат на "премію Дарвіна". Хлопцю дуже не терпілося покурити. Якраз під час цього захоплюючого і навіть можна сказати запального процесу!

Дійсно природним на мистецькому святі було "Містечко майстрів". Так же, як природньо для людини працювати і творити. Це людину відрізняє від тварини. Про що часто-густо забувають. Ганяти на джипі можна і мавпу навчити.

Поруч - ряд наметів, які представляли заклади і територіальні громади. І якщо одні вражали міських відвідувачів робочою прялкою, в інших вже "закипало" у суліях і пляшках, стилізованих "під медицину".

Коли рушили тими рядами "поважні" кимось гості, склалося враження, наче пани на якомусь невільницькому ринку обирають собі кріпосних.

Тут же згадалася картина зі шкільного підручника. В інтернеті, даруйте, не знайшов - непам'ятаю ні назви, ні автора. Пам'ятаю добре сюжет-с: іде обмін - зграя собак проти купки кріпосних, вдягнених у шмаття. У кріслах розвалилися пани. Роздивляються, обговорюють. Оцінюють.

Але якщо на картині обірвані кріпосні чекали мовчки своєї долі, то тут, у XXI столітті, селяни яскраво вдягнулися, наготували панам апетитної закусі і розливали у чарки розчин етанолу.

І, як писав Шевченко, символічно похований на початку святкування, "неначе люди подуріли - німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть". Діточки терпляче дочекалися погляду панів і почали відплясувати...

Ех, не панська то справа - думати про завтрашню історію і про те, як нею керують. Про те, що згодом мотузка історії розвернеться. І її зашморг пройдеться по шиях. Ні, не панських. Для того є діти, онуки панів... як то кажуть - до сьогмого коліна. Таке вже було.

Та й не час їм про те думати. Вони, новоявлені пани, поставлені зараз в умови жорсткого змагання у мистецтві. А мистецтво у них своє. У нас - створення. У них - перетворення. Перетворення створеного кимось на особисте. Наприклад, парку, насадженого молодими людьми для своїх дітей - у куполи магазинів з різнобарвним мотлохом.

Але ті всі перетворення - сьогоденна мить. Напевно важливіше, що залишиться. Після кого - Тростянецький парк, після кого - Софіївський, після кого - паркова алея для онуків. А після кого - бетонний короб з барахлом і зіпсоване повітря.

13.08.2009 00:35 Сергій СТУК

"ЛЮДИ! Скупайте наш сахар!" Або Як продати борошно з хробаками. ВІДЕО

У суботу, зажадавши кавуна, направився у підпілля, тобто в ЕКО-маркет.

Але, дійшовши відділу з овочами, був м'яко кажучи озадачений. Черга зважувати товар розкотилася і розлеглася зігзагами. Прям як колись за хлібом - я ще встиг у таких постояти.

У страждальців у черзі були великі пакунки з цукром і при цьому чомусь нерідко щасливі обличчя.

Відразу зрозумівши, що стояти тут - велика розкіш з моїми ресурсами вільного часу, хотів був завернутися і піти, але... Вирішив поцікавитися:

- Разве завтра ядерная война?"

Ближня жінка під 50 спочатку розгубилася - не знала як реагувати, а потім посміхнулася:

- А что?
- Да теперь из-за сахара ничего не купишь.

Поки ретирувався, виявилося що схожа черга ще й в іншому відділі зважується. Да-с... Підхожу до бійця торгового фронту:

- У вас что, сахар даром дают?
- Ну почти даром! На рынке по 7, а у нас - по 4,02.

Чому вони бігли до магазину? Чиму вистоювали черги? Чому тягнули додому торби?
Чи їм хтось говорив "ЛЮДИ! Скуповуйте наш цукор"? Ні. Вони отримали інформаціний вплив.

У відеолекції Константин Петров доступно на примітивних прикладах описує безструктурне управління: http://www.youtube.com/watch?v=wIGOcrKDdtY

 

Подібний інформаціний вплив, свідомо чи ні, передається деякими нашими колегами. Як Вам заголовок «Сахар дешевле 6 гривен за кило уже не будет»? Жах, правда? Треба терміново брати торби, бігти... На "Високому Валі" замітка про ціну мала заголовок: "Ціни на цукор «заломили» під 8 гривень"

Відчуйте, як то кажуть, різницю. Не "масло подорожало", а "купець Василь піднів ціну".

Аналогічним прийомом, описаним в лекції, стали користуватися спамери в інтернет-форумах. Одне ім'я питає: "Люди! Куда податься на воздушном шаре покататься? Помогите!" Тут же друге ім'я відповідає: "Звони туда - там катают и почти не роняют". І навіть паузу не витримують, не кажу вже про IP

А якщо вже хочеться цукрової стабільності - давно існує практика купівлі цукру мішками у спокійний період. Вже не сухий закон Михайла Сергійовича (на жаль) з видачею цукру по кілограму в руку. Тоді мене водили по магазинам для кількості рук, щоб закатувати ягоди в банки.

У мішку маса переваг насправді: 1.) ціна менше ніж в роздріб; 2.) раз придбав і їж спокійно; 3.) не носити в руках (принаймні знижки з п.1 вистачить на таксі).

21.07.2009 11:34 Сергій СТУК

Обережно: Збуджені «фотомоделі»!

Дзвінок. Їх чимало за день.

Зі мною (особисто, по імені) зажадали спілкування. Жіночим голосом. Причому якимось збудженим.

Що ж, хочете говорити – говоріть, це я. Свобода слова у нас.

Але виявилося, що жадають на стільки говорити, як почути якийсь звіт. «На каком соновании...» я поставив її фото на сайт? «Есть ли разрешение...» на те оної дами.

Чомусь я вже мав знати, про яку публікацію йдеться. Ще до того, як мені назвали принаймні її тему - ДТП. Яке саме, я теж вже мав знати. Мабуть з того боку телефонної мережі вважали що я за життя зняв лиш один репортаж ДТП.

Але цікавіше інше.

Я знаю, по чьей просьбе... !

Виявилося, що вона знає, на чиє прохання ті фотографії оприлюднено на сайті.

На питання, хто ж це, мене запевнили, що розкажуть «в другом месте».

Після цього дива логіки дама повернулася до питання про її «разрешение» публікувати її фото. Тобто, в даному разі, фотографії чернігівської вулиці за присутності її на такій. Питання повторювалося збуджено швидко і суворим тоном.

Очевидно, дама очікувала відповіді «ні».

Але – ні. «Командовать парадом буду я!» ©

- А зачем ваше разрешение?

- Ах так!!!

Трубку на тому кінці дроту поклали.

Якраз у той момент поруч знаходився фотокореспондент зі стажем напевно у кількадесят років Віктор Кошмал. Ділюся ситуацією.

- Наивные люди!

Знайомство

Мова йшла про репортаж «Пом'ялись ВАЗ і VW. ФОТО».

Ніяких портретних знімків там і близько не валялось. Жінку на тих фото ще треба пошукати. А щоб запамятати, не знавши – майже нереально.

Напевно, збуджена дама вважає, що для публікації фоторепортажу події на вулиці Чернігова на сайті, спеціалізованому на новинах Чернігова, потрібно ловити всіх хто міг потрапити в кадр і питати дозволів.

Що ж... За такої реакції не гріх познайомитися поближче.

На місці події камера зафіксувала одну-єдину жінку. На фото вище – саме вона.

Перш ніж права качати...

Подібні обурення не новина. Щоправда, раніше про це говорили хіба що в коментарях до публікацій та читачі не зовсім дорослі.

Заяви в такому дусі телефоном, та ще й від дорослої людини, чути доводиться вперше.

Опис цієї неадекватності частково навіяний також враженням від публікації «Медіа-збочення» Петра Антоненка.

Про статті законів говорити не буду – у тих хто це читає є інтернет.

Дивує «логіка». Коли даму на вулиці бачили сотні людей, це її схоже не турбувало. Коли могли побачити кількасот на сайті... Що тут почалося!

«Не проходите мимо» ©

Фоторепортаж виконаний так же, як і десятки інших репортажів пригод на вулицях міста.

Їду з фестивалю Коровель-2009. Бачу ДТП. Знімаю. Їду далі. Все.

Чиїсь прохання, дозволи на розміщення – МАЯЧНЯ

18.02.2009 00:41 Сергій СТУК

Давай 59 купонов на мороженное!

Побачене та почуте на дійстві в облраді - "Благодійнику року" - нагадало мені одну халепу, в яку я потрапив...

Зокрема, символічна повість "Грошъ" у вконанні архієпископа. Священник, що попався грабіжникам, ненавмисне приховав від грабіжників дрібну монету. Потім схопився та й поніс її у табір грабіжників.

Схожа була ситуація.

Перестріли мене, школяра, на вулиці пара хлопців. Судячи з "масогабаритних показників", на кілька років мене старші. Один з них поставив мені вимогу: "59 купонов на мороженное!".

Що відповів і чи відповідав - не пам'ятаю.

Пам'ятаю удар. Іскри в очах. У лівому вусі гучно запищало. І зашурхотіло водночас.

Абыдна! Обібрати мене на вулиці намагалися разів три і раніше. З різним результатом. Але такого злодійського нахабства серед білого дня ще не було.

Ці хоробрі хлопці дивилися на мене вопрошающим поглядом. Я зрозумів, що це вухо постраждало не останнє. Або не востаннє... Тому обійшов їх і рушив далі, намагаючись не дати виходу дитячій образі.

Один з цих вуличних гопників щось вигукував мені вслід. Не пам'ятаю. Зате, як і цитата з ціною морозива, прізвище його запам'яталося добре.

З того часу багато чого змінилося. Майже все що спадає на думку. Незмінним, бачу, лишилося одне. Звичка того хлопця жирувати, скажімо так - не зовсім за "нажитое СВОЇМ непосильным трудом".

Представник народу. Обранець наш...

Якщо бути відвертим, було тоді у мене кількасот тих клятих купонів. Та й зараз трохи знайдеться. Можу віддати "59 купонов на мороженное".

24.12.2008 19:46 Сергій СТУК

ДІСТАЛИ чиста канкретна кехвіром!

У Чернігові декого вже дістали.

Когось дістали борги по кредитах, яких вони набрали. Особливо в "грязных зеленых бумажках", як казав Володимир Вольфович.

Когось дістали – він залив бензину в новеньке дороге авто і покатив гудіти.

Когось дістали "джипи широкі" на тротуарі, коли їх треба обходити на старих хворих ногах.

Але все це дещо абстрактно. Абстрактні групи людей дістали чимось абстрактним абстрактні "діставуни".

Мене ж дістали конкретно:

- конкретною дією – підсовуванням гидоти;

- конкретним продуктом – кехвіром зі стандартом ISO 9001;

- конкретною відповіддю – "принесіть, ми замінимо" (знущаються!);

- конкретним способом ставити дату - там де майже неможливо прочитати;

- і, нарешті, конкретні особи – від начальника зміни до центрового "діставуна" підприємства з конкретною назвою ВАТ "Чернігівський молокозавод".

ДІСТАЛИ.

Тому від патріотичненької "підтримки вітчизняного виробника" з далеко не вітчизняною порядністю переходимо до патріотичного виховання такового через повідомлення потенційних жертв про небезпеку діставання з боку оного.

Кажучи більш лаконічно - наступного разу "злив" буде вже не у блозі.

На закуску: переглянути фільму "злив Чернігівського молокозаводу"

15.12.2008 16:30 Сергій СТУК

Памятник поверженному Рудьковскому. В Чернигове

В Чернигове идет сбор средств на памятник обладателю третьего дана по панкратиону регионалу Нестору Шуфричу.

На памятнике планируется надпись: «От благодарных черниговчан за избиение морды-лица Николая Рудьковского».

Сбор средств ведут молодежные организации Чернигова.

Инициатива возникла у черниговских студентов после известной драки Рудьковского с регионалом, в память о том, как в 2006 году Рудьковский бросил кресло мера Чернигова в обмен на депутатский мандат Верховной рады.

Предполагается установить памятник в городском сквере возле крепостных пушек. В ногах Шуфрича будет лежать поверженный экс-министр транспорта и его друг - главный черниговский социалист Лом Другаков.

С уважением, Оргомитет