Високий Вал

Останнє оновлення 16:50 вівторок, 2 квітня

Укр Рус

Павло ПУЩЕНКО

Чернігівський освітній Центр "Ініціатива", голова Ради

13.01.2009 22:03 Павло ПУЩЕНКО

ЧОМУ МИ ТАКІ БІДНІ - ДУМКИ „СВІДОМОГО”

 Чому ми такі біді – бо дурні” , „Де два українці – там три гетьмани”, ці два хрестоматійні прислів’я спадають на думку, коли пробуєш оцінити пікетування російського консульства в Чернігові щодо україно-російського газового протистояння.

Ініціатива об’єднати, так звані, свідомі патріотичні сили довкола захисту національної гідності України в газовому конфлікті вкотре викрила старі проблеми середовища різномастих патріотів, націоналістів чи просто українофілів.

Патріотичне середовище настільки розрізнене, що почасти алергію та неприязнь ідеологічні супротивники викликають не меншу ніж „побратими” з конкуруючих організацій. Змагання відбувається в основному довкола питання „Хто найбільший патріот (націоналіст)?

Тож, щоб уникнути та максимально об’єднати різні патріотичні сили, ініціатори пікетування російське консульства намагалися уникнути прив’язки до будь-яких назв та організацій, згадування прізвищ та імен.

Але це все мало допомогло – міліції було як завжди в кілька разів більше ніж учасників акції.

Крім патріотичної, очевидно, відсутня елементарна громадянська свідомість та позиція чернігівців. Це, мабуть, викликано споживацьким ставленням до протесаних акцій. Менше ніж за 50 гривень пікетувати ніхто не вийде (хоча в умовах кризи розцінки певно здешевшали).

Врешті, інформаційний привід вдався – на акції було багато представників ЗМІ, інформація, що називається „пішла”. Але ж це не було самоціллю ініціаторів. Гіркота усвідомлення актуальності згаданих на початку тексту прислів’їв відбиває будь-яке бажання приймати участь в чомусь подібному надалі.


 

09.01.2009 21:21 Павло ПУЩЕНКО

БЮТ знову сховав голову в пісок?

 В газовому конфлікті України з Росією не видно позиції прем’єр міністра Юлії Тимошенко. З українського боку позицію озвучують керівники „Нафтогазу”, Ющенко, спромоглися на якісь коментарі Янукович та Симоненко.

Єдина відверта заява, за яку хочеться віддати належне Тимошенко, зроблена ще 1 числа. Яку вона зробила разом з Ющенком у відповідь на безрезультатні переговори „Нафтогазу” і „Газпрому”. Після цього в інформаційних стрічках новин про газовий конфлікит Тимошенко не з’являлась і позицію уряду чи блоку не озвучувала.
Україна очевидно програє інформаційну Росії. І не дивно. З російського боку чітку позицію заявляють всі перші особи, як „Газпрому”, так і російський президент і прем’єр.
Путін навіть спеціально зібрав журналістів західних ЗМІ для того, щоб пояснити позицію Кремля. А український прем’єр мовчить, наче води в рот набрала.

Згадується, так було і під час російсько-грузинського конфлікту. Тоді БЮТ також довго мовчав.

Висновки напрошуються самі собою. ЮВТ не хоче сваритися з російською стороною після останнього візиту Тимошенко до Путіна (коли ВВ назвав Ющенка мазуриком).Саме після цього візиту Тимошенко заявляла, що врегулювала газове питання.
Мовчання Тимошенко виглядає ще більш дивно, якщо згадати, що саме Юлія Володимирівна є найзатятішим ворогом посередника РосУкрЕнерго та пана Фірташа.





 

08.01.2009 18:35 Павло ПУЩЕНКО

Менти поза чергою!?

 До глибини душі обурив випадок, свідком якого став. Воно ніби-то дріб’язковий, але дуже показовий, знаєте, випадок.
Стою я, значить з дружиною в чималенькій такій черзі в податковій (після Нового року там завжди черги величенькі) . Довго вже так стою, вже аж спину ломити почало, дружина теж каже, що втомилася. Але стоїмо, чекаємо, як і всі.
І тут просто до віконця підходить чоловік і не звертаючи увагу на чергу починає вирішувати свої справи. На обурення сивочолого пенсіонера, мовляв, черга ж , шановний, будь те ласкаві! Підключилися й інші стомлені стоянням люди – в чергу , в чергу, майте ж совість.
На що це мужчина розвертається і говорить „А я из милиции! А милиционерам и в поликлинике без очереди и в налоговой тоже без очереди!”. Щоправда міліціонер був в штатському. І поклавши „глибоку байдужість” на всі шепотіння і обурення в черзі, дядько оформив свої документи і пішов, а ми продовжили стояти.
Питання: Чим цей мент кращий за мене? Чим він привілейованіший? Чому йому поза чергою?
Звісно морду йому не начистиш – бо завтра кілька років пришиють за напад на працівника МВС. Тому і поводяться деякі як останні козли.
З таких випадків і починається велике ЗЛО. Потім в нас суддям „засівають” в нових кабінетах по кілька мільйонів. Потім в нас педофіли гуляють по свободі, мажори безкарно збивають пішоходів, в СІЗО вбивають людей, а п’яні співробітники всіляких органів влітають на джипах в підземні переходи і чавлять людей.....

Може трохи різко, але накипіло!



 

01.01.2009 21:08 Павло ПУЩЕНКО

Бандера народився невчасно?

 Бандері в чомусь не пощастило народитися 1 січня. Погодьтеся треба мати досить сильну мотивацію щоб примусити себе після новорічних святкувань з „хворою” головою, тяжкими ногами йти вшанувати видатну постать. Скажімо, якби це був не постсвятковий день, вшанування пам’яті Провідника ОУН збирало б більше своїх прихильників. А так кожен рік доводиться з боротися з бажанням проспатися і вшанувати пам’ять Бандери.
Щоправда цього року мотивація посилювалася 100 річчям від дня народження Бандери. Тож цього року біля Каменю борцям за волю зібралися чоловік 40 . В основному Всі тіж самі обличчя, що і на будь-яких патріотичних тусовках. Радує, що молоді більшає. Молодь я маю на увазі 14 – 19 річних.
Народу біля Катеринки було чимало. але увагу привернути наших обивателів панахидами не можливо. Деякі підходили питали „А что єто у Вас тут„ – „100-річчя з дня народження Бандери” – „ААААААААА”. І йшли собі. Добре що хоч не питали „А хто це?” Свідомість , словом, підвищується.
Ну а закінчилося все традиційно. Розбившись на дрібні ультра і не дуже патріотичні угрупування учасники вшанування пішли вшановувати пам’ять Степана Андрійовича. А за одне привітати одне одного з новим роком.
Можливо насправді Бандера навпаки дуже вдало народився – патріоти всіх мастей мають зайву можливість зустрітися на новий рік і заразом з вшануванням Провідника відсвяткувати р Новий рік.
Слава Україні - Героям Слава!


 

25.12.2008 17:49 Павло ПУЩЕНКО

ПОМЕРЛА БАНДЕРА

 На жаль, українські ЗМІ мало приділяють уваги таким постатям як Бандера.

В Степана Бандери була рідна сестра, що жила в Україні. Але якщо щодня в ефірі документальні чи художні фільми про рідних радянських функціонерів Брежнєва, Щербицького.. то про ще живих родичів українських героїв згадують тільки в некрологах.

За повідомленням УНІАН на Прикарпатті поховали рідну сестру Провідника ОУН - Оксану Бандеру

Як повідомили у Калуській районній державній адміністрації, поховали О.Бандеру у родинному селі Старий Угринів Івано-Франківської області поруч з могилами матері та сестри Марти.

У поховальній церемонії взяли участь представники влади Прикарпаття, громадськості, політичних правих партій, ветерани УПА та мешканці села. На похороні був присутній внук провідника ОУН Степан БАНДЕРА.

О.Бандера померла в місті Стрий Львівської області, де проживала з племінницею, 24 грудня. 22 грудня їй виповнилося 91 рік. До столітнього ювілею свого легендарного брата вона не дожила рівно тиждень.

Довідка . О.Бандера закінчила Стрийську гімназію, після якої працювала вчителькою (1939-1941). У 1941 році її разом із сестрою Мартою та батьком заарештували. На вимогу публічно засудити діяльність свого брата сестри відповіли категоричною відмовою. У документах записано, що сестри Бандери звільнені у 1960 році, але в Україні їм проживати не дозволили. 48 років вона провела у засланні і тільки у 1989 році приїхала на Батьківщину. Завдяки втручанню львівської влади у 1991 р. О.Бандера отримала документи про реабілітацію й змогла прописатися у родичів.

Стрийська влада виділила у 1996 році сестрам Провідника ОУН Оксані й Володимирі (померла у 2001 р.) трикімнатну квартиру.

У 2006 році Президент України нагородив її орденом "Княгині Ольги" ІІІ ступеня


 

21.12.2008 21:46 Павло ПУЩЕНКО

„Интер“ проти Тимошенко

Програма „Підсумки” на „Інтері” вкотре перетворилася на публічну порку прем’єра Юлії Тимошенко. В ніякому разі не стаю на захист Юлі, але настільки однобоко, відверто та упереджено висвітлювати її діяльність – це ТРК „Україна” штибу 2004 року. А „Інтер” найпопулярніший канал в Україні.


Два інтерв’ю підряд Ющенко та Янукович систематично „опускали” Тимошенко. Зрозуміло з інтерв’ю – це позиція Вікторів, але ведучий та журналісти крім негативної жодної точки зору не давали.
 

В четвер на міському телебаченні прямий ефір був. Про т.зв. „тимчасові” (політичні) ЗМІ говорили. Панство з „Телекритики” розказували як це низько співпрацювати з такими виданнями. Але коли найбільший телеканал країни політичні підсумки тижня дає 100 % джинси, відвертої заказухи, то про які стандарти в сучасній журналістиці взагалі можна говорити.
 

І якщо політичні видання чітко позиціонують себе як рупор тої чи іншої політичної чи громадської сили, то набагато страшніше коли „об’єктивні”, „незалежні” ЗМІ намагаються втюхати споживачеві відверту джинсу.
 

Чи може й справді почалися президентські вибори?






 

18.12.2008 09:36 Павло ПУЩЕНКО

Кому потрібен Литвин

 

„Країні потрібен Литвин” – таким було на останніх парламентських виборах  головне гасло блоку Володимира Литвина. Його також називали володарем золотої акції в парламенті. Він довго торгувався, але дочекався найвдалішого моменту для інкорпорації  своїх парламентських багнетів до владної вертикалі. В результаті створення коаліції між БЮТ, НУНС та блоком Володимира Литвина, останній отримав омріяне спікерське крісло. Незабаром, думаю, слід чекати і появи литвинівців в урядових кабінетах.
         Сьогодні ситуація в парламенті неоднозначна: з одного боку є коаліція трьох фракцій, що обрали спікера та підтримують діючий уряд. Якби не одне АЛЕ. Склалася ситуація коли в парламенті є коаліція але немає більшості. Справа в тому, що орієнтована на Президента частина „Нашої України” не поставила свої підписи під коаліційною угодою та не голосували за Литвина. Коаліцію рятують голоси комуністів, які невідомо з яких мотивів додають необхідні голоси для результативних голосувань.  
            Сьогодні Литвин потрібен всім політичним силам, які не бажають дострокових парламентських виборів. Потрібен  Юлії Тимошенко, що виступила головним лобістом оновлення коаліції з НУНС за рахунок приєднання блоку Литвина. Для лідера БЮТ існування коаліції необхідно для утримання на посаді прем’єр-міністра. Наявність хоча б формальної коаліції позбавляє Президента права розпускати Раду та оголошувати дострокові вибори до парламенту.
            Потрібний Литвин також і частині фракції НУНС, що орієнтована на БЮТ.  Вставши в опозицію до голови Нашої України Президента Віктора Ющенка ця частина НУНС вже точно знає, що в разі дострокових виборів до списку нашої України їх не візьмуть, а місця в списку БЮТ їм теж не вистачить.
            Не влаштовує сьогоднішня конфігурація в парламенті двох Вікторів: Ющенка та Януковича. Перший вже дав зрозуміти, що, м’яко кажучи, не в захваті від нової коаліції та не вірить в її дієздатність. Коаліція забезпечує перебування на посаді прем’єр-міністра Юлію Тимошенко, яку Ющенко вважає головним суперником на майбутніх президентських виборах. Єдиний шлях, що бачили в секретаріаті президента по усуненню лідера БЮТ з поста голови Кабінету міністрів полягав в проведенні дострокових парламентських виборів, що став неможливий при існуванні коаліції.  
            Литвин зруйнував коаліцію між Партією регіонів та БЮТ, яка вже майже була утворена і передбачала, за даними деяких видань, що Янукович буде наступним президентам, а лідер БЮТ залишиться на посаді прем’єра.  А так Янукович знову залишився біля „розбитого корита”, тобто в опозиції.
            А те  чи потрібен був Литвин всій країні, а не окремим політикам, стане зрозуміло лише після того як його головування у Верховній раді зможе позитивно вплинути на розвиток країни
 

09.12.2008 14:50 Павло ПУЩЕНКО

КОРУПЦІЯ В ЗМІ

На навчанні в «Могилянці» вчора в нас пройшла фокус-група, щодо корупції в ЗМІ. Присутні журналісти відомих видань, як то «Кореспондент», «Коммерсант», «Українські новини» та інших, ділилися своїми думками щодо заявленої теми.

Тож форми «корупційної» діяльності можуть виявлятися в різний спосіб. Але всі вони зводяться до того, що в ЗМІ з'являється матеріал, що є певним чином пролобійований зовнішнім чинником, а не редакційною політикою.
 
Всі зійшлися на думці що позиція медіа часто визначається засновником чи власником. Також «джинсовий» матеріал може потрапити до ЗМІ через редактора відділу – коли фінансові вливання ідуть «напівофіційно» - матеріал не маркується як рекламний, але гроші (чи інші бонуси) редакція за нього отримує. Щодо цього шляху потрапляння «джинси» думки розділились: деякі вважали це нормальним явищем в сучасній журналістиці, мовляв, головне щоб матеріал був цікавий. Інші виступали проти, мотивуючи, тим, що це теж корупція.
 
Найбільше чого бояться і з чим борються редактори видань – це коли журналіст сам намагається проштовхнути в медіа заказний матеріал в обхід керівництва та редакції. Відповідно всі гроші (чи інші бонуси) в такому випадку залишаються в кишені журналіста. Відповідно це дуууже не подобається редакції J.
 
Як повідали столичні колеги, сьогодні з журналістами провідних видань дуже тісно працюють PR-агенства бізнес-структур, що в різний спосіб намагаються досягти лояльності як редакцій так і окремих журналістів. Для цього «піарщики» дарують редакціям подарунки, запрошують журналістів в прес-тури наприклад до Домінікан тощо. А наскільки етично допустимо приймати подарунки кожен визначається сам: для одних це загалом не прийнятно, для інших залежить від розміру «дарунку», треті з радістю це приймають, омовлюючись, що це не впливає на якість їх матеріалу.
 
Часто виникають суперечки між рекламним відділом видання та журналістами. Рекламщики просять зм'якши тон інформації коли мова йде про великих рекламодавців. Але одне (реклама) не має заважати іншому (редакційній політиці) – переконані самі журналісти. У виграші залишається те видання, що не ведеться на умовляння рекламщиків.
 
Загалом ситуація далека від етичних стандартів журналістики про які йдеться в підручиках. І мінятися вона радикально, схоже, не збирається, особливо зважаючи на сьогоднішній фінансовий стан ЗМІ. Багато медіа просто закриваються через фінансові трудощі – тож «джнса» сьогодні може тільки розквітати на благодатному грунті економічної кризи. Це до речі, проглядається на сторінках чернігівських газет, які ще донедавна не дозволяли собі ставити відверто замовний матеріал без літери «Р»  
 
Що стосується надто чесних журналістів які активно виступають проти заказухи в ЗМІ такі теж є. Ініціатива Єгора Соболева була широко відома, але сьогодні він не працює на жодному всеукраїнському виданні, намагається бути незалежним. Мабуть надто чесні журналісти ще не затребувані в українських ЗМІ.
 
P.S. До речі, пролунала інформація, що БЮТ скуповує регіональні ЗМІ по всій Україні. З огляду на ситуацію з «Деснянською правдою», ці чутки не виглядають такими вже безпідставними.
 
 
 

03.12.2008 11:54 Павло ПУЩЕНКО

Президент однієї партії

На нещодавньому з’їзді політичної партії Народний Союз «Наша Україна» президент Віктор Ющенко виявив бажання офіційно очолити цю політичну силу. І якщо раніше НСНУ називали пропрезидентською партією, то відтепер можна сміливо говорити  партія президента. Це рішення голови держави викликало неоднозначну реакцію, оскільки порушує як юридичні, так і етично-політичні традиції України.

     Експерти-юристи сходяться на думці, що чинна Конституція України прямо забороняє Президенту України обіймати таку посаду та виконувати пов’язані із цим функції. Частина четверта статті 103 містить такі вимоги щодо несумісності: «Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян…». Оскільки стаття 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначає політичну партію як «зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку…», то очевидно, що голова політичної партії обіймає посаду в об’єднанні громадян.
     Крім конституційних порушень, рішення президента руйнує і усталену в Україні політичну традицію – президент строїть над політичними партіями та вважається  очільником всіє держави. Цей феномен пострадянського простору відверто дивує. В Росії, наприклад, також граються в подібну практику: чинний президент Росії Дмитро Медведєв великодушно відмовився від участі у владній партії «Єдина Росія» хоча відкрито її підтримує.  
    Очевидно, що  президент має право на політичні переконання. Можна погоджуватись чи ні з президентом і його переконаннями, але необхідно віддати належне Віктору Андрійовичу за принциповість у відстоюванні власних переконань – навіть коли це шкодить політичному рейтингу. І якщо політичні погляди президента співпадають з програмними засадами політичної сили, чому йому відкрито не стати членом чи навіть очолити партію. Набагато гірше коли зберігається лукава ситуація сьогодення коли президент нібито не підтримує жодної політичної сили, але всі знають, що це не правда.
     Тож проблема в іншому і про це необхідно говорити – своїм кроком президент вкотре пішов на порушення Конституції. Таким чином, знову порушивши гасло Майдану «Закон один для всіх», яке виголошував у 2004 році кандидат в президенти Віктор Андрійович Ющенко.

26.11.2008 16:47 Павло ПУЩЕНКО

Гарматне м'ясо революції

 

Прогортав Інтернет і побачив, що в мережі багато спогадів, роздумів про листопад 2004. Подумав і вирішив додати свої «5 копійок» про цей буремний час, а саме про 26 листопада 2004 – день штурму міської ради.
 
            Звичайно більшість з тих хто стояв на Майдані в Києві чи Чернігові сьогодні скажуть, що вони не жалкують за втраченим часом чи здоров’ям. Але скажуть що жалкують за МРІЄЮ, яка не збулася.
 
            Можу теж розписатися під цим твердженням.
 
            Але згадуючи штурм міської ради 26 листопада 2004 року чомусь все частіше доходиш висновку, що нас використали. Використали як гарматне м'ясо революції.
 
            Коли Коля Рудьковський закомандував «Пішли!» і махнув рукою в напрямку озброєної міліції, що охороняла вхід до міської ради особливо ніхто не задумувався чи є така необхідність іти. Нам сказали і ми пішли. Бо ми вірили у «вождів»!
 
            Прикро розуміти те, що Чернігів став, здається, єдиним містом де дійшло до фізичного протистояння: комусь дісталося від міліція, міліції дісталося від народу,  мені, наприклад, в цей день зламали руку.
 
            Гіркота розуміння що тебе використали прийшла пізніше. Сумніви про необхідність штурму, адже вся справа йшла до того, що сесія міської ради визнає вимоги протестувальників.
 
            А так ми своїми розбитими головами, поламаними руками в той день заробили кілька балів для місцевого «вождя». Який потім успішно переміг на виборах міського голови, а потім кинув всіх чернігівців і поїхав собі в Київ.
 
            Приклад розчарування в Рудьковському може бути найвдалішою ілюстрацією розчаруванню в більшості з когорти помаранчевих «вождів» в Україні.  
 
            Але час іде і сьогодні росте молоде покоління ідеалістів, що  знову повірить черговим вождям і буде в перших рядах підставляти свої голови під міліцейські кийки, щоб потім розчаруватися в ідолах.