15.01.2012 03:23 Олександр ЯСЕНЧУК

аклики приєднатися до нового пострадянського об’єднання – Єдиного Економічного Простору, вже почали матеріалізуватися. Великою мірою об’єднання мотивують і емоційними чинниками, тим що нас там чекають наші брати. Проте, не менш близькі родичі живуть і на захід від українських кордонів. Згадаймо тих же самих словаків, сербів, хорватів. До речі, хорвати прийшли на Балкани із території сучасних Карпат, та Придністер'я. Але близька спорідненість зовсім не ознака того, всі будуть жити в мирі. Згадаймо як часто українці «товаришували» із сусідами-слов’янами росіянами та поляками. 

            Осінню минулого року доля подарувала мені відвідування Балканського півострова. Час від часу у розмовах з місцевими виникала тема кривавих подій у 90-х роках. Ті балканські війни, коли розпадалася Югославія, пройшли повз розуміння українців, адже у нас тоді були свої, і на нашу думку не менш великі проблеми. Проте, сотні тисяч загиблих, мільйони, які змушені були залишити свої житла,хіба такі масштабні події не варті уваги? Балканські проблеми не вирішені й досі. Ось наприклад на Різдво 7 січня, президент Сербії Тадич, перебуваючи у Косові заявив.

 «Ми не погоджуємося на скасування наших інституцій на півночі Косова», - заявив Тадич, За його словами, так само виконати неможливо і вимогу ЄС змиритися з участю своєї колишньої провінції, а нині визнаної багатьма країнами світу держави, у міжнародних конференціях.

Серби ж, які живуть на півночі Косова, оголосили референдум, який має підтвердити їхнє небажання йти на поступки косовській владі у Приштині, в якій цілковиту більшість становлять косовські албанці.

 Референдум, запланований на 14–15 лютого, має винести на голосування питання, чи згодні його учасники «визнавати інституції влади так званої Республіки Косово у Приштині», на яке гарантована негативна відповідь.

            Певну роль у балканських війних, що супроводжували розпад Югослоавії брали участь й українці, не тільки у складі миротворчих батальйонів, адже українські поселення компактно існують як у Хорватії, так і в Сербії (Воєводіна).    

             Тож пропоную читачам «Високого Валу» короткий фотоогляд «слідів війни» на Балканах.  

Музей військової техніки біля м. Карловач. У 1991-1995 роках на території Хорватії проходила війна між Хорватами та сербами.

 Сліди війни.У сусідньому місті, я бачив 11-ти поверхові будинки, від 1-го до останнього поверху подзьобані шрапнеллю. 

Розташовані в густому лісі, Плитвіцькі озера вважаються одним із самих унікальних природних явищ у світі. Саме тут відбулася Плітвіцька Кривава Пасха (хорв. Plitvička Krvavi Uskrs) - інцидент, що стався пізньою весною 1991 року, в ході якого відбулося перше серйозне загострення відносин центрального уряду Югославії з урядом Хорватії та з’явилися перші загиблі

м. Спліт. Парац Діоклетіана. Плакат із зображенням Анте Готовіни, під час війни він керував обороною міста. Анте Готовіна  — відставний генерал-лейтенант (хорв. general pukovnik) хорватської армії, один з чільних учасників війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині 1991-1995 рр. Звинувачений у 2001 р. Гаазьким Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, наприкінці хорватської війни в 1995 році. В обвинувальному висновку йому ставиться в провину вигнання сербів області Країна за межі Хорватії під час вищезгаданої операції. Анте Готовіну переважна частина хорватів як і раніше вважає за героя, особливо в районах, на території яких проходили військові дії. Вони вважають його своїм рятівником.

Портрети загиблих під час бойцових дій мешканців міста Трогір (Хорватія)

Тей же самий Анте Готовіна. Сторінка з журналу, яка висить на стіні магазину у м. Дубровнік (Хорватія).

Хоч на території колишньої Югославії тривалий час, ще зовсім нещодавно йшли повономасштабні військові дії, нині про це мало що нагадує. Відбудували майже все, окрім великих підприємств. А які там дороги! В україні війни не було, але така вреження начебто я помиляюсь. Туристичний корабель у порту м. Дубровнік.

АнтиЄСівські наліпки на вулицях Белграда. 

Коментарі [ 130749 ]

28.01.2011 16:00 Олександр ЯСЕНЧУК

                                                                                                                                                         «Веселі, брате, часи настали!» 

Україна вдруге за останні роки опинилася під московсько-донецькою окупацією. 
Невгамовні амбіції опозиційних лідерів ведуть країну у цивілізаційний тупик. Здеморалізована частина творчої і суспільної еліти пішла обслуговувати нову владу. Власні бізнес-проекти вони поставили вище за проект «Україна». 
У дев’ятсот вісімнадцятому їхні герої кололи багнетами наших героїв під Крутами і Базаром. У тридцятих їхні герої морили голодом наших дідів і матерів. У сорокових їхні герої шматували гранатами наших героїв у карпатських криївках. У п’ятдесятих, шістдесятих, сімдесятих, вісімдесятих їхні герої гнобили наших героїв по концтаборах. 
Сьогодні їхні містечкові суди визначають за нас, кому бути нашими героями. 
На обличчях теперішньої влади самовдоволені ухмилки, в очах – зневага, в словах – поблажлива іронія. Для них, ми вже навіть не "козли" -, ми "вівці" . Вони нас упритул не бачать. І не дивно, – бо нас насправді нема. По хатах – мільйони, а на майданах і перед адміністраціями – лише сотні, під судами й прокуратурами – взагалі десятки. Їм нема кого боятися, тому й зневажають. 
Цього року Крути, символ хоч і героїчної, але все ж таки поразки, мають стати символом наших новітніх перемог. Якщо й цього разу лідери не виявлять волі до об’єднання, громада покличе нових. 
На Крутянському полі 29-го січня нас має бути не кілька сот, а тисячі. Цім ми виявимо свою згуртованість і здатність до дій. 
Наші контакти: krytyiniciat@ukr.net

Крутянська Ініціатива

Коментарі [ 46294 ]

23.01.2011 12:45 Олександр ЯСЕНЧУК

Коментарі [ 10977 ]

20.09.2010 14:51 Олександр ЯСЕНЧУК

 Нещодавно загинув один мій товариш. Доля його трагічна і повчальна. Хлопець, що народився у багатодітній родині, досяг розвитку власного бізнесу, потому пережив економічний крах, але не втратив віри в майбутнє. Пригадую, ми сиділи з ним у мене на дивані і мріяли. А ось нещодавно надійшла чорна звістка – вбили. Після того я зрозумів, що моя молодість закінчилася.  
Певно у кожного, є своє мірило, але для мене це настало після того, як мене почали запрошувати на похорони частіше ніж на весілля. Минулого тижня, після нерозважної публікації в одній з чернігівських газет померла мама моєї товаришки. Висновок з цієї історії наступний: ніхто не знає як відгукнеться, твоє слово, тому сумніваєшся – мовчи!   
Але повернемося до філософії смерті та буття. Моє покоління народжене в СРСР. Пам’ятаємо його гнилий дефіцитний кінець, кримінальну розбурханість та бідність 90-х, кучмівський початок 2000-х, захоплення та розчарування Ющенком. Так нам було важко, ніхто нам не казав куди нам потрібно йти, йшли самі - розбиваючі свлї та чужі голови. Комунізм помер, іншої ідеології ми не чули. Сьогодні ми стаємо дорослими, скоро стукне 30-тник, і вже збираючись у компаніях обов’язково маємо тост за «тих, що відійшли у той світ».  
Моє покоління двухтисячників подорослішало це є факт, ми ввішли у дорослий світ і будемо завойовувати місце в ньому. Прощавай молодість

Коментарі [ 10749 ]

06.02.2010 10:10 Олександр ЯСЕНЧУК

«Пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать»

Народна мудрість
Часто в передвиборному запалі чуєш заклики опонуючих кандидатів: “Захистімо демократію! Не дозволимо сфальсифікувати результати виборів! Зберемося на майдані й відстоїмо наше волевиявлення!”. Природно, що ніхто з претендентів на високі державні посади не хоче визнавати своєї поразки, чи пак навіть не йме в ній віри. Однак задумаймося: що повинно визначати перемогу того чи іншого кандидата? Офіційні результати голосування всієї української громади, оголошені Центральною виборчою комісією відповідно до чинного законодавства, чи купка провокаторів з кийками, зібраних на майданах за 30 срібників через амбіції того чи іншого політика? Демократичне верховенство права чи “політична доцільність”? Тож, мабуть, пора нам з вами, шановні співвітчизники, викинути зі своєї свідомості “майданну демократію” і не зважати на різного роду заклики “обороняти законність” кийками. Ті, хто до цього закликають, варті всенародного засудження. Президента повинна обирати не вулиця, а громадяни України на виборчих дільницях у встановленому законом порядку!

 

Коментарі [ 11002 ]

31.01.2010 17:05 Олександр ЯСЕНЧУК

Карти розкрито, виявляється Ганна Стеців – головний рупор В. Януковича не чиста та безневинна дівчинка, як воно видається.  Оприлюднений на одному з українських сайтів матеріал під промовистою назвою «Гэбэшные безобразия. Агент "Тереза" или Кто есть кто в "эскорте" Януковича?» http://www.ua-today.com/modules/myarticles/article_storyid_29873.html розповідає про це. У статті розписано «складний» шлях панянки від села до головного фахівця по наданню експортних послуг і навіть далі! До співпраці із «горячесердечною та чисторукою» організацією.   

Наводжу цитату: «От так стала Галя головним фахівцем з надання, так би мовити, номенклатурних ескортних послуг. Спочатку - на районному рівні, потім - на обласному, нарешті - на республікансько-союзному, коли просту сільську дівчинку підвозили ввечері і до ранку на всесоюзну здравницю Трускавець, де відпочивала верхівка партійно-радянської номенклатури з Києва та Москви. І життя значно покращилася, життя вдавалася - пішли навіть нічні кошмари, де Галі снилося, як вона в позі «зю» махає сапою на безкрайньому буряковим поле».

Автор статті анонсує, що у наступному матеріалі буде розкрито подробиці співпраці з КДБ, ще одного агента «Андрея». Тож пане «Андрей» готуйте речі, і на вихід!

Коментарі [ 18937 ]

19.11.2009 16:18 Олександр ЯСЕНЧУК

Капець! На вулиці — епідемія «свинячого» грипу, на носі — вибори, а під носом — бурулька … І ці процеси між собою переплітаються і розплітаються. Перефразовуючи пісню гурту «ТіК», будь-який український малюк може наспівати: «Мене задовбали епідемії й політтехнології. Політики-дебіли й хвороби історії», а потому — сісти у свою коляску і міцно закрити вуха, щоб вберегтися від дорослого маразму.
Народ після виступів деяких політиків-кандидатів у Президенти просто у паніці. Прибігаючи захекано в аптеку, розкуповує геть усе. Включно з гірчичниками, свічками, що допомагає як мертвому припарки. З’явився вже й політичний анекдот: виборець шукає серед кандидатів у президенти людину з медичною освітою і начхати, що це Тягнибок.
А політикам вигідно «мочити» віруси і нагнітати якісь страхи: по-перше, ніхто не порахує, скільки їх загинуло; по-друге, це страшний ворог, але ж не рак чи туберкульоз, де дійсно страшно; по-третє, грипозні віруси не звернуться зі скаргою на геноцид до ООН; по-четверте, це ж фінансово вигідно. Уряд виділив на боротьбу з цією напастю 1,5 млрд гривень, за оцінками експертів використати їх до нового року неможливо, а от розікрасти трошки можна. І з масками цікаво. Виявляється, головне у боротьбі з грипом — не пігулки та вітаміни, а марля, це головне мірило успіху. І тепер кожна область успішно рапортує про успіхи боротьби з грипом через кількість пошитих масок. Маски носять і сильні світу цього, принаймні перед телекамерами. Смішно стає, коли із сумочки від «Луї Віттон» дістається звичайний марлевий намордник, навіть не від Діора, і вдягається на напудрений носик.
На минулих виборах «садили бандитів у тюрми», на цих — боремося із вірусами, на наступних прогнозують порятунок світу і відбиття нападу інопланетян...
Зичу всім успіху, здоров’я та хочу нагадати, як мексиканці торік свій грип перемогли. Вони помірно вживали текілу-самогонку з кактусів та закушували її цибулею. Тепер про грип там майже не хрюкають. Бажаю того ж і вам!
Олександр ЯСЕНЧУК

Коментарі [ 11841 ]

25.10.2009 21:05 Олександр ЯСЕНЧУК

Це гасло козацького полковника Єрмоленка підняв на щит Дмитро Донцов. «Держава вище класів і партій!» — ствердив Микола Сціборський, водночас це гасло цілком можна вдосконалити «…і понад релігійні течії!». Без міцної духовно України, не можна збудувати й міцної Української Держави.
«Не розділяйте себе на віруючих різних конфесій, — зазначив свого часу Олександр Ромащенко, — не треба, бо в нас лише одна віра — свята віра в Україну і майбутнє нашої нації».  
Водночас дуже неоднозначною є сучасна релігійна ситуація в Україні. Церкви, в переважній своїй більшості керуються не інтересами української нації, а своїх керівників з-за кордону — Риму, Москви, Тель-Авіву, Вашингтону, Стамбулу, Сеулу і т. д. таким чином Церкви грають роль «п’ятої колони» і напряму загрожують національній та економічній цілісності української держави.
Більше того, на сьогодні в Україні налічується 33 тисячі релігійних громад. Для будь-якої держави існування такої кількості релігійних структур є загрозою, оскільки серед усього різноманіття релігійних організацій значну частину займають різного роду новітні релігії, які працюють проти єдності національних церков та інтересів Української Нації. З кожним роком у нашій країні з’являється дедалі більше деструктивних релігійних структур, які приходять з країн Заходу та Сходу. Українське законодавство, яке стосується реєстрації нових релігійних громад надзвичайно ліберальне. Для прикладу, в більшості країн для організації релігійної громади потрібен відповідний висновок експертів, про її нешкідливість, потрібен часовий ценз. Таким чином, через згубний вплив сект, які перетворюють своїх адептів на слухняних зденаціоналізованих, не мислячих рабів, ми втрачаємо найцінніше — молодь.
Єдиний вихід – це зміни у законодавстві.
У проектах деяких партій ВО «Свобода», «Наша Україна» відображено релігійні питання. Всі ми пам’ятаємо ідею Президента, та й періодично у різних храмах відбуваються молебні за створення Єдиної Помісної Української Церкви.  
Взагалі серед партій правого спектру прийнято підтримувати традиційні і традиціоналістичні релігійні течії.
Водночас, дане твердження викликає декілька питань і пропозицій. По-перше, що мається на увазі під традиційними, традиціоналістичними українськими релігійними течіями? До традиціоналістичних зазвичай, відносять представників різних груп рідновірів — послідовників традиційних українських дохристиянських вірувань, навіть послідовників РУН-віри. Хоча остання церква є новотвором, та й центр її знаходиться в США. Важко до традиційних релігійних організацій віднести і новопосталих поган. Майже неможливо відтворити обряди дохристиянських часів, всю систему релігії тих часів. Тож і існують вони, як щось середнє між релігійними та етнографічними обєднаннями.
Відносно християнських церков, то до традиційних для України дослідники відносять православні церкви УПЦ КП, УАПЦ (різні відколи) та українських греко-католиків – УГКЦ. Проте, величезна кількість розколів та відколів породила незліченну кількість християнських церков, які можна віднести до традиційних – це і старообрядці, і УАПЦ (І. Ісіченка), і «катакомбними», і т. д.
Згідно даних Державного комітету України у справах національностей та релігії нині в Україні діє більше 33 тисяч релігійних організацій, 55 церков, конфесій, течій і напрямків. Найчисельніша – Українська Православна Церква (МП) – 11085 об’єднань, на другому місці – Українська Православна Церква Київського Патріархату – 3882, на третьому – Українська Греко-Католицька Церква – 3480 парафій.
Релігійні громади трьох православних юрисдикцій складають 51,4 % всієї релігійної мережі.
Звичайно, що так далі існувати не може, і християнство має бути об’єднаним. Будь-який пересічний вірянин, може спробувати осягнути ту суму ресурсів, що викидають православні церкви на протистояння між собою. Цілком логічно, що їх можна було би використати на багато ефективніше, наприклад для місіонерської роботи, пропагування людям шляху до спасіння, благодійництва. Тобто, доки православні воюють одне з одним, лукавий не спить. Відповідаючи на закиди деяких побратимів, відповім, що православ’я має унікальну систему співіснування з державою — «симфонія» (Богу Богове, кесарю кесареве), коли влада відповідає за матеріальний світ, а Церква за духовний. Православ’я також чи не єдина релігія котра вважає захист своєї нації та Батьківщини святим обов’язком, а старообрядництво поставило питання збереження нації на рівень богословських диспутів. Вчені також стверджують про правоприємність українського православ’я від традиційної української релігії. Як твердить Борис Рибаков християнство запозичило багато елементів старої релігії, дало слов’янським Богам нові імена.  
Окрім того, можна цілком стверджувати аксіому, яку довів Д. Донцов без віри немає націоналізму.
« …Войовників може дати тільки віра, одідичена нами від предків наших; вона зробить твердими нас, як робила їх. Цю віру, джерело нашої міцності, мусимо знову збудити в нашій душі, щоб очищаючим вогнем спалила в ній все кволе й нікчемне, щоб підняла дух наш над всім марним і дочасним, щоб загартувала наш дух для боротьби за ідеал одвічної Правди. Правди, що возвістив нам майже дві тисячі літ тому Той, який існував "перед всіма віками" і який ще прийде, щоб "судити живих і мертвих".
… Вона навчить, що тільки ця віра дає нам мужність, міцність духа і безстрашність, яка вбиває в серці все дрібне, хитке, кволе, все м'яке, трусливе і підле, що тільки віра дає нам можливість запанувати над тілесною неміччю, над фізичним болем, над страхом і спокусами…Вона навчить нас, що віра справді двигає горами, що Дух вищий за неживу матерію; що без нього, хоч не знати як міцно збудована матерія, розпадеться вона на порох.»
Відносно створення Єдиної Помісної Церкви з центром у Києві то це питання надзвичайно дискусійне. Звичайно, з першого погляду таку величезну кількість церков, релігійних течій об’єднати не можливо. Кожен має свій центр, свої обряди. Проте великою мірою всі розколи породжені людьми. «Один Господь, одна віра, одно хрещення, Один Бог і отець всіх» (Еф. 4, 3-5) – твердить Біблія. Відносно незалежної церкви то як писав митр. Василь Липківський «Церква кожного народу має управлятися сама собою, повинна своїми власними силами, за допомогою Христової благодаті, будувати своє життя, обирати з серед себе працівників на служіння церкві. Тільки при такій умові вільного будівництва церква кожного народу може…бути як каже ап. Петро, живим камінням в складі Його церкви (1 Пет. 2. 5.). от через що одною з головних підвалин життя кожної Христової церкви є автокефалія церкви, є її воля, незалежність у своєму церковному управлінні».
34-те Апостольське правило твердить, що "Кожний народ повинен мати свого першого єпископа".
Водночас саме Київ є центром духовної культури слов’ян, саме тут було збудовано Володимиром пантеон, «Київ –мать городов руських», саме тут ап. Андрій проголосив: «тут засяє благодать Божа».
Звичайно, що до різноманітності обрядів, історичних традицій слід відноситися з розумінням, враховувати думку всіх конфесій. Це ж неможливо! - ствердить читач. а от і ні. Українська політологічна думка, має рецепт: "Націократія" Миколи Сціборського. Отже у межах Помісної церкви, створити за Сціборським, синдикальні відношення. Кожна з історичних традицій християнства скликає дорадчий орган – Собор, на якому обирається представник до синоду Помісної церкви. Серед представників синоду обирається Патріарх, який і є керівником церкви. Відносно ж традиціоналістичних релігійних обєднань, то відносини між ними та християнами має ніби полагоджувати держава. Проте питання наразі залишається відкритим.   

Коментарі [ 16380 ]

27.08.2009 13:40 Олександр ЯСЕНЧУК

У рамках дискусії про встановлення памятника І. Мазепі у Чернігові розміщую для ознайомлення, скорочену версію промови А. Міщенка - голови обласної організації ВО "Свобода". Виголошену ним, під час мітингу присвяченому Дню Незалежності.

Степан Бандера у свій час сказав, що життя має дві форми: гниття або горіння. Я хочу задати питання керівництву області. Чому ви саме ввечері 21 серпня, нишком, нікого не попередивши, відкрили пам’ятник видатному історичному діячу гетьману України Івану Мазепі. За всю історію України лише 3 людини дали самоназву українській нації - це Іван Мазепа, Симон Петлюра і Степан Бандера. Цих імен досі бояться вороги України, ці імена досі надихають українців на Чин. Чому влада відкриваючи такий символічний пам’ятник не використала адміністративний ресурс, який вона успішно використовує під час виборів? Чому вона не зібрала солдатів, вчителів, не звезла автобусами з сіл людей? Так, як це ви робите коли приїжджає жіночка з косою. Відповідь на це питання проста: відкриття було проведене тільки для галочки. Вшанування повинні робитися для підняття національного духу. Коли влада відкривали увечері 21-го серпня пам’ятник, бетон на доріжках ще не застиг, що ускладнило священикам проведення чину освячення. Дотепер владі не вистачило чи то коштів, чи то духу нанести на погруддя табличку з іменем гетьмана.

А тепер щодо горіння. Ми всі маємо для себе усвідомити: час горіння настав. Ми всі своїм запалом маємо запалити мільйони українських сердець! Ми побудуємо сильну державу, яка не просто займе гідне місце у світовому просторі. Ми побудуємо державу, до думки якої будуть прислухатися. І не буде скавуління, коли ми будемо чути ліліпутіна, і п’яне вимахування кулачком того карлика Мєдвєдєва. Тому що, з нами будуть рахуватися. Слава Україні!
 

Повна версія виступу тут: http://www.youtube.com/watch?v=fM2nxpUkQ7U 

P.S. До речі 24 серпня, ліцеїсти поклали до памятника І. Мазепі вінок з написом «Воїнам-визволителям від облдержадміністрації та міської ради», повідомляє журналіст Іван Логін на одному чернігівському сайті.  

Коментарі [ 36366 ]

03.07.2009 21:20 Олександр ЯСЕНЧУК

 Нещодавно я придбав велосипед. Виявилося, що у Чернігові ніхто не думає, що люди можуть на них їздити. На джипах, поршах, мерсах можуть. Ходити пішки – ніби теж, а от на велосипеді – зась. Часто доводиться по роботі їздити по різних місцях. Біля жодної адміністративної чи комерційної установи ніде не можна поставити свій двохколісний транспорт. Не передбачено. Пригадую, як колись свіжоспечений мер Чернігова Микола Рудьковський приїхав на роботу на велосипеді. Йому довелося його ставити у роздягальню міської ради. На жаль я не мер, тож і доводиться його приковувати (щоб не вкрали) до низенького парканчика. При цьому здається я порушую законодавство. 
Біля обласної ради «рятує» пандус для інвалідів – до його перил, я теж можу прикувати свого «залізного коня», біля обласної адміністрації таких «зручностей» не передбачено. Та й важко уявити собі картину, коли на сесію облради депутати прибувають на велосипедах, або наприклад заступник губернатора накачує колесо, що спустило.
У Європі існують спеціальні велодоріжки на трасах, куди не можуть заїздити автомобілі. Міністрам не «у западло» приїхати до кабміну на велосипеді. В Україні ж велосипедистів періодично збивають, та на них матюкаються – бо вони заважають їздити «крєндєлям» на автомобілях. Про користь для людини та довкілля від велосипеда писати не буду.
І на закінчення велосипедних роздумів. Найбільше люблять «лисапети» (так на них кажуть) на Менщині. Водії підтвердять, вони називають Мену – Шанхаєм. Хоча тут є і зворотний бік медалі. Вишикувані в три ряд жіночки, на велосипедах, що їдуть по трасі «Чернігів – Гремяч». При цьому жваво обговорюючи пригоди Васі Жигунова, що зрадив Любку, чи чергові фінти Тимошенчихи з Федоровичем, і впритул не помічаючи автомобілів. Це занадто, і аварійнонебезпезпечно. Констатую, культури пересування на велосипедах у нас немає, і вона нескоро з’явиться.


 

Коментарі [ 10162 ]