19.07.2009 16:48 Петро АНТОНЕНКО

Боротьба за медіа-простір, за читача, тиражі набуває вже потворного вигляду. Лідером у пожовтінні преси Чернігівщини є, безумовно, газета «Вісник Ч». Сказане не є якоюсь образою для газети хоча б через те, що її редактор не раз публічно, чесно і гласно заявляв: нам потрібна жовта преса. Іноді міг додати на адресу колег: мовляв, як ви там не ставайте в позу «чистюль», все одно підете нашою стежечкою. Саме на цих стежках названа газета й веде відчайдушну боротьбу ще з одним медіа-важковаговиком – газетою «Гарт» за першість у передплаті в області.

Абсолютно погоджуюся з першою згаданою тезою: нам дійсно потрібна жовта преса. З огляду хоча б на принципи свободи слова ( в рамках закону, безумовно). А ще для того, аби бачити, яку пресу робити далеко не обов’язково. Правда, не хочеться підтримувати другу тезу—що всі газети області мусять жовтіти, раз найтиражніші пожовтіли. Принцип «отари», звичайно, існує. І тягтися за лідерами ж мусиш. Якщо загальний рівень чогось, тих же медіа, знижується нижче плінтуса, то спробуй бути вищим од нього. І все ж, хочеться наївно сподіватися на непожовтіння наших медіа. Правда, поки що реалії підтверджують і оту другу тезу: така вже у нас в області убога преса.

Весь цей вступ -- преамбула до розмови про публікації іншої газети — «Весть». Це дочірнє видання «Вісника Ч». Нехай де-юре й закамуфльоване під дещо інше, але де-факто саме так. І якщо у давнішої газети-матері жовтизна більше з чорнотою, то «донька» «Весть» є чудовим зразком саме жовтої преси. Передусім, в сенсі еротизації. Легенький наліт її випирає постійно. Пригадую одну публікацію з серіалу про точки харчо-відпочинку Чернігова –ресторани, кав’ярні, бари і таке інше. Веде газета такий цикл. Так от стосовно одної точки, в публікації зайшла мова про наявність там туалетів. Виявилося, що жіночий туалет нагорі, на другому поверсі, чоловічий – внизу. На що з’явилась сентенція авторок: мовляв, оця поза -- «девочки сверху, мальчики—снизу, тоже хорошая поза». Так що коли гарно поколупатися, можна виколупати щось сексуальне і в туалеті.

Кажу «авторки», бо якось так склалося, що колектив журналістів цієї веселої газети – виключно жіночий. Фемінізація чи по-простонародному—«обаблення» нашої преси, оця тенденція, —то тема окремої розмови. Але от так тут вийшло. Природно, виникла і рубрика «Женсовет». Це термін з радянського лексикону часів, коли нинішні членкині «совєту», мабуть, ще і в школу не ходили. Ну, нехай буде. Так от, із засідання «женсовєту» публікуються цілі сторінки суджень журналісток на ті чи інші теми. В основному, як і годиться, про жіночу долю. А ще про таке нікчемне явище природи, як мужчини.

І ось черговим жовтим шедевром женсовєту стала публікація у «Вести» за 16 липня. Тема її – «сім чоловічих збочень». Щоб ні у кого не виникло сумніву, що чоловіки – це нікчеми і взагалі тварюки, для ілюстрації мало не на півсторінки вміщено пику мавпи—горили чи орангутанга, толком і не знаю. Навряд чи пом’якшить загальний тон і грайливий анекдотик-епіграф, звісно ж, сексуального плану: «Чоловік: «Не буди в мені звіра». Дружина: «Та не боюся я твого хом’ячка». І марно «женсовєт» у вступі до сторінки говорить, що це все, мовляв, «стьоб», «казка для дорослих». Вибачте, яка казка? Якщо написано—«мій чоловік», то так я й читаю, кирилицею, натуральною російською мовою (нею видається газета).

Річ у тім, що за прикладами чоловічих збочень авторки вирішили далеко не ходити—подали все, здебільшого, на прикладах своїх же рідних чоловіків. В інших моментах -- вказуючи, що це про чоловіків подруг чи знайомих. Отже, маємо сімейну хроніку. Всі журналістки газети заміжні, здається, окрім одної. Всі чесно вказали свої імена і прізвища, читачам добре відомі з публікацій. Що ж, повна відвертість. Отже, портрет українського мужчини очима чернігівських журналісток. Цитуватиму в оригіналі, аби не звинуватили в неточностях.

Отже, чоловік Олени Г.:

«Вспоминаю, как после рабочего дня прихожу домой с огромными пакетами. Вся измученная. Только открываю дверь, а муж, не вставая¸с дивана: что ты мне, Леночка, приготовила?».

«Я у своего не то что пылесос, швабры допроситься не могла. Говорит, ты руками тщательнее вымоешь.»

«Мой в форменной фуражке за ободком прятал (йдеться про гроші—П.А.)

Я как-то нашла. И все потратила. Столько удовольствия!!!».

«Мой постоянно кричал: сними эту колхозную юбку или еще чего-то. Вечно одежду подбирал,»

«А мой ходит по комнате в наушниках, сллушая музику, и при этом пытается мне что-то отвечать. Получается бред, все невпопад,»

Чоловік Валентини Т.:

«В какое бы время не пришел, надо сидеть с ним, пока кушает. Детей, работу, заботы—все бросай и сиди с ним, смотри, как пан трапезничает…Еще в выходные обязательно 18 тазиков накроши, навари, нажарь, напарь, чтоб на неделю хватило,»

«А когда от тебя этого супчика требуют в пять утра! Возьми ж ты да разогрей. Нет. Обязательно чтоб свежий,»

«Или не дают деньги на новые вещи, возмущаются – тебе что, не в чем ходить?»

« А мне короткие юбки запрещал носить».

« Еще есть такое развлечение – собрать побольше народу, а потом и говорить: как ты, мамка, постарела, потолстела и все прочее.»

Чоловік Ксеніі І.:

«Мой все кушает только с зажаркой.. А я этого терпеть не могу».

«Мне нельзя носить темные и прозрачные вещи. Все джинсы, даже теплые, должны быть голубенькими,»

« А мне нельзя общаться с бывшими парнями. Зачем, мол, это же прошлое. 

Чоловік Марини З.:

«Если свободные брюки или длинная юбка—не надевай больше. Не нравится. Все узенькое и короткое –самое оно,».

Єдина з членів женсовєта наводила приклади виключно про чоловіків своїх подруг і знайомих. До речі, задля повноти картини, слід додати, що в цих прикладах члени женсовєта розповідали, які чоловіки подруг і знайомих ненажери, які ліниві, нездарні, нездатні полагодити найпростіший кран. Або як одна з журналісток ще в студентські роки потрапила в компанію, де на столі у хлопців «из угощений только самогон. Пришлось еще и готовить, вместо того, чтобы гулять. Понятно, зачем они женятся»,

Одне слово, з чоловіками дійсно «всьо понятно» -- придурки й годі. А ще тирани. Ясно, й навіщо вони одружуються. Щоб ховатися за спинами своїх жінок та ще й знущатися над ними.

Що ж, зробімо висновки й ми. Перший—конкретно щодо чоловіків наших журналісток. Я не знайомий з жодним з них, але абсолютно чітко заявляю: це прекрасні мужчини. Вже хоч би тому, що живуть з ТАКИМИ жінками. Такими, які готові привселюдно, на тисячі людей виставити їх ось отак, як виставили.

Другий висновок—стосовно загалом українських жінок. Очевидно, не слід нам поспішати так уже ними захоплюватися і прославляти на всю Європу й далі. Хоча б з огляду на ось таку їх агресивність і несправедливість. Адже абсолютно в подібному дусі чоловіки могли б зараз скласти подібний список нікчемностей стосовно жінок. І якщо не складають і не друкують, то невже лише тому, що не є журналістами і членами «мужсовєтов»?

Нарешті, останній. Свого часу герой одної з п’єс Бернарда Шоу, вражений безсоромністю так званого вищого світу, обурено вигукнув: «Тоді що – давайте ходити голими?». Наївні герої Шоу. Як їм було передбачити, що за якісь десятиліття ми виставлятимемо себе голими навіть на газетні сторінки. Добре хоч, що в деяких випадках –- поки що в переносному значенні.

…Залишилося згадати про останнє сьоме за ліком чоловіче збочення, наведене в газеті. Сексуальне, Як же без цього. Так от, це в публікації єдине збочення з семи, де журналістки оперують виключно прикладами з життя своїх подруг і знайомих. Чи то сказати нічого на цю тему, чи спрацювали залишки моральних гальм. Тому розігрітий читач так і не довідався з газети, чи й журналісток, як їхніх подруг, чоловіки «мають» також «анально або орально». Так що резерви пожовтіння української преси ще є.

[ Написати коментар ]