Високий Вал

Останнє оновлення 09:03 п'ятниця, 23 травня

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

СВОБОДА СЛОВА І СВОБОДА СЛОВЕС

                                    Чим народ заважає владі?

Пропоную Міністерству внутрішніх справ порушити проти мене кримінальну справу за статтею 344 Кримінального кодексу України. Якщо, звичайно, мої діяння як журналіста аналогічні тим, за які порушила таку справу міліція Черкас.
 
Днями райвідділ внутрішніх справ Соснівського району міста Черкас, зробивши обшук в офісі обласної організації Блоку Юлії Тимошенко, порушив кримінальну справу за частиною 1 статті 344 ККУ “Втручання в діяльність державного діяча”. Що ж це за стаття? Цитуємо.
 «Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів ( далі йде довгий перелік високопосадовців) з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень
карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців,   або обмеженням волі на строк до двох років, або
позбавленням волі на той самий строк.
    Частина 2 статті за дії, вчинені особою з використанням свого службового становища, передбачає ще більші санкції, аж до трьох років ув’язнення.
    Ключовим у цій статті є, звичайно, положення про незаконний вплив. Бо коли ми, громадяни, виборці, на виборах “втручаємося” в діяльність влади таким радикальним чином, що навіть відправляємо її у відставку, це, звісно, не лише законно, а є вищим проявом демократії. Отже, йдеться про “незаконний”. Що ж  накоїла обласна організація політичного блоку, який має другу за чисельністю фракцію в парламенті? Уява малює жахливе. Захопили в заручники президента, прем’єра чи начальника райвідділу міліції і змушували їх до протиправних діянь? Заблокували державні установи? Зламали офіційні сайти президента чи Кабміну і виставили там фальшиві укази й постанови?
Не фантазуймо. Приводом для порушення кримінальної справи стали знайдені міліцією в офісі листівки. Одразу зазначимо, БЮтівці ще не встигли їх навіть поширити. Отже, правоохоронці діють за рецептами комуно-радянської каральної системи: злочином вважається не лише “поширення”, а й “зберігання”. Саме так гласила сумновідома стаття 62 радянського кримінального кодексу “Антирадянська пропаганда і агітація”. І саме за нею режим масово відправляв за ґрати опонентів. Що ж, вдалий приклад для правоохоронців незалежної демократичної держави.
Але що в тих двох листівках такого “антирадянського”, вибачте, “антидержавного”? Вони не анонімні: це листівки Народного комітету захисту України. В них критикується влада за її дії. Тема першої листівки — новий Податковий кодекс, який реґіонали вперто проштовхують через парламент. Суть його, якщо коротко, — економічні репресії замість економічних реформ, які чомусь у “команди реформаторів”-реґіоналів ніяк не просуваються.  
Тема другої листівки ще ближча, зрозуміліша мільйонам простих українців, які щодня користуються газовою плитою. Листівка критикує владу за різке, на 50 відсотків, підвищення з 1 серпня ціни на газ для населення. А ще звинувачує владу в обмані громадян, адже їм було обіцяно владою, що газ не дорожчатиме після підписання угоди з Росією щодо Чорноморського флоту. Де неправда в цій листівці?
22 квітня я був учасником зустрічі президента Януковича з журналістами України. Оскільки це було на другий день після підписання ганебного Харківського пакту, саме ця тема стала головною на прес-конференції. Мотивуючи харківську зраду економічними причинами, президент сказав: “Головний соціальний ефект — не збільшуватимуться ціни на житлово-комунальні послуги, що для мене особливо важливо”. Ми сиділи в красивому залі Адміністрації Президента і прагнули вірити главі держави, адже йому треба вірити. Тепер очевидно, що той свідомо говорив неправду, бо добре знав, що йдуть переговори з Міжнародним валютним фондом, виканючування в нього чергових кредитів, цих милиць, без яких економіка “реформаторів” уже б лежала. І підвищення тарифів — одна з умов МВФ. Але треба було отак говорити, адже попереду була ратифікація угоди в парламенті. Після неї, 29 квітня, у зверненні до народу глава держави заявив: “Документи, підписані в Харкові, забезпечать нам суттєве зниження ціни на газ. Це означає підвищення соціального захисту кожного українця…” А вже 1 серпня кожного українця “підвищено соціально захистили”.
Такий зміст листівок, які викликали реакцію влади. У них те, що  в останні тижні багато разів сказане публічно, у ЗМІ, але громадян, зокрема й мене, журналіста, який писав про це, в потрактуванні черкаської міліції звинувачують у “незаконному впливі” на владу. Якби наші правоохоронці  читали, а ще й виконували закони, вони б зазирнули бодай в Основний Закон держави — Конституцію України. Починаючи зі ст. 5, де йдеться про народ, як “єдине джерело влади”, і далі — статті про свободу слова, поглядів, переконань, відсутність цензури. То чиї ж дії протизаконні?
У ці дні трапилася ще одна подія, дотична до черкаського інциденту. Служба безпеки України звинуватила блогера Олега Шинкаренка в тому, що він, начебто, висловлював злочинні погрози на адресу президента в Інтернеті. Олега запросили в СБУ, де взяли з нього розписку, що він більше такого не чинитиме. Перше запитання — яка юридична вартість такої розписки? Нульова. І в СБУ це добре знають. То, може, втішаються, що це також у стилі колишнього КДБ, бо саме там брали з опонентів режиму  такі розписки, які згодом могли фігурувати на слідстві та суді: ось, мовляв, влада ж тебе попереджувала, щоб був лояльним. Після цього українські блогери почали акцію “Хочу на допит в СБУ”.
Усе це стало настільки смішним і сумним, що президент Янукович вирішив через Інтернет відповісти Олегу Шинкаренку й іншим блогерам. Ось як президент оцінив азарт Служби безпеки: “Згоден з вами в тому, що викликати на допит блогера — це останнє, чим повинна займатися СБУ. Думаю, у Служби безпеки є інші важливі проблеми. Думаю, що наша з вами позиція із цього приводу допоможе керівництву СБУ відкорегувати стиль своєї роботи”. Прекрасно! Але як бути з головним — взаєминами народу і влади? Ось не менш гарні тези відповіді президента: “Я, чесно кажучи, радий, що в країні є такі активні і сміливі хлопці, які дуже швидко реагують на помилки влади. Я завжди говорив — погана не та влада, яка помиляється (не помиляється, як відомо, той, хто нічого не робить). Погана та влада, яка не виправляє своїх помилок, не реагує на сигнали суспільства”.
Виділяю ці слова Президента, з якими цілком згоден, які варто викарбувати  в металі чи  камені і вивісити в кожній державній установі, в кожній редакції ЗМІ, як колись ленінські “заповіти”.
Проте ще один момент. Не хочеться зайве згадувати Росію, але з нашим проросійським вектором влади паралелі так і напрошуються. У ці самі дні в мас-медіа сусідів вигулькнула історія, схожа на нашу. Росія, як відомо, охоплена лісовими пожежами, гинуть люди, дим оповив столицю. І ось рядовий російський громадянин написав в Інтернеті прем’єрові Путіну про нездатність російської влади щодо боротьби зі стихією. Написав, не добираючи слів, більш того, із застосуванням добірного  російського  мату. Реакція Путіна була цікавою. Прем’єр наче аж зрадів цьому листу, відповів його автору, похвалив того за мужність, громадянську принциповість, назвав автора “дивовижно відвертою і прямою людино”, “талановитим літератором”.
…Читаю лист Януковича блогерам. Читаю відповідь Путіна “талановитому” літератору. І згадую великого російського режисера Станіславського. Той, оцінюючи нездарну гру котрогось із акторів, говорив коротко і чітко: “Не вірю!”.
 

закритиДодати коментар: