Високий Вал

Останнє оновлення 12:50 субота, 25 березеня

Укр Рус

Ігор Левенок

Журналіст

31.12.2010 23:59 Ігор Левенок

‛Православна общєствєнность‛ псує майно чернігівської громади, а владі начхати!

Картина маслом

Під стінами Катерининської церкви з'явився новий намет. Його встановили поряд з тим, який згорів у новорічну ніч. Автору довелося спостерігати за відновленням нових “архітектурних форм”. Кілька слів про побачене. Серед недогорілих матраців височить постать стражденного, але разом з тим у міру вгодованого батюшки Олександра, котрий розповідає нечисленній пастві про те як він просив у Господа напоумити “блудних овець”, котрі підпалили “храм Божий”. Проповідь супроводжується гуркотом ломів та лопат. Поряд у гранітний настил забивають сталеві кілки, псують бруківку. Навкруги в полі зору жодного правоохоронця, жодного чоловіка з барсеткою в шкіряній курточці та кепці (типовий “прикид” сбушників). Парафіяни Катериненського храму в розпачі, твердять що у міліцію вони телефонували, повідомляли про шкоду, яку завдають представники “канонічного православ'я” але реакції жодної. Ба навіть, один з присутніх, який спілкувався з друзями-міліціонерами нишком розповів, що правоохоронцям дана негласна вказівка не втручатися.

Керівником новозведеного церковного намету називається той самий отець Олександр (Ледовий). Щоправда про благословіння від Чернігівської єпархії на встановлення “походной церкви” батюшка мовчить, як партизан. Розповів, що намет встановлює “православная общєствєнность”. Перед журналістами святий отець себе називає наглядачем за порядком.

 

Хоч я не я, але хата все ж моя

 

На спробу знімальної групи каналу “Дитинець” заглянути всередину намету “православная общєствєнность” та сам “наглядач за порядком” відреагували доволі агресивно. Мовляв встановлений намет є приватною власністю і охороняється він законом, тож нічого “пхати туди свого носа”. Остання фраза є, до речі, дослівною, до того ж іще й “вором” обізвали. Журналіст не журналіст, а увійти до намету зась. Як, з'ясувалося перш ніж “пхати свого носа” слід питати дозволу у “православной общєствєнності”. Вище згадана “общєствєнность” мала вигляд зовсім протилежний образу церковних мишей і від спілкування відмовилася. В цей час вона заповзято довбала металевими предметами настил.

 

Влада з привітом

 

За час перебування біля місця де встановлювали новий намет жодного представника влади нами так і не було помічено. Тож звичайні чернігівці, які стали свідками спорудження непривабливих конструкцій через канал Дитинець передавали їм привіт та своє обурення владною бездіяльністю.

 

Від себе

 

Окрім привіту хотілося б іще попросити наших владців не сповідувати подвійні стандарти. Звертаюся до всіх чиновників великих та маленьких, до тих хто в погонах і без. Або закривайте справи на людей, які встановлювали намети на “податковому майдані”, або притягніть до відповідальності шкідників у Чернігові!

 

 

 

18.12.2010 12:22 Ігор Левенок

Хуліганство чи прояв прояв ксенофобії?

 

У Чернігові за один вечір напали на приміщення одразу двох громадських організацій, а через два дні під приціл недоброзичливців потрапив офіс третьої. Зловмисників не спіймали. Результат їхніх дій - побиті шибки, обмальовані стіни та спроба підпалу. На офісі Чернігівського громадського комітету захисту прав людини невідомі особи написали російською “Егор Свиридов”. Домалювали абревіатуру з латинських літер R.I.P та нацистську свастику. Скорочення в написі означає сталий вираз англійською мовою Rest In Peace - перекладається як спочивай з миром. Потерпілі припускають напис має стосунок до  подій які відбуваються у російській столиці, адже близько двох тижнів тому під час сутички з кавказцями в Москві загинув фанат футбольного клубу “Спартак” Єгор  Свірідов. Його смерть призвела до масових заворушень у “білокам'яній” на тлі етнічної ворожнечі між особами слов'янського походження та вихідцями з Кавказу.

         Голова  Чернігівського громадського комітету захисту прав людини Віктор Тарасов переконаний, що об'єкт для нападу обрано не випадково, адже їхній комітет надає безкоштовну правову допомогу іноземцям-мігрантам.

         В той самий день, ближче до ночі, невідомі розправилися з приміщенням єврейської громади Чернігова. Почерк однаковий -  розбите вікно. Можливо були б і написи, але охоронець здійняв галас. Чоловік не розгледів хуліганів, оскільки ті були в чорних масках. Між собою вони спілкувалися російською. Голова єврейської громади Семен Бельман зі слів сторожа переповів, що нападників була група десь вісім осіб. Всі в чорних масках. Чоловік побачив їх у вікно та вибіг на крильце. Погрозливим тоном вони спитали в нього що йому потрібно й почали кидатися льодом. Охоронцю поранили руку й розбили вікно. На вигляд усім молодикам було не більше 16-17 років, розповів Семен Бельман. Втекли хулігани не одразу. По дорозі розбили скло в приміщенні сусідського дитячого садочка. Ніні замість скла тут фанера.

         Серія нападів на офіси громадських організацій продовжилася в ніч на 16 грудня. Від рук зловмисників постраждало приміщення “молодіжки” Партії регіонів.  Цього випадку нападники підійшли до справи “по-серйозному”.    У вікно офісу кинули пляшку із вогняною сумішшю. Втім подвійне скло палії не розбили, як слід не зайнялася навіть дерев'яна рама. Всередину кімнати вогонь не потрапив. До приїзду пожежників та міліції віконне дерево лише тліло.   Партійці-регіонали кажуть, що це спланована акція конкретно проти їхнього молодіжного крила. Заступник голови обласної організації Партії регіонів Володимир Вінниченко мотивує це тим, що  “коктейль Молотова” кинули в їхнє вікно, хоча воно віддалене й має решітку. Поряд були не захищені вікна інших організацій, то їх не чіпали. Хоча логіки в діях нападників він не бачить, бо виборчі баталії нині стихли. Кому не догодила молодіжна організація не береться навіть припускати. 

         Інциденти розслідують у міліції. Правоохоронці припускають, що перші два злочини могла зробити одна група осіб. Випадок із вогняним коктейлем та офісом молодих регіоналів в ланцюжок попередніх нападів міліціонери поки що не додають. Відповідно до закону протягом 10 днів триватиме перевірка всіх обставин подій після чого міліція має порушити адміністративні або кримінальні справи по фактам.

         А побиті вікна обійдуться у кругленьку суму, принаймні для правозахисників, в будівлі яких стояли дорогі склопакети. Взагалі представники єврейської організацій та правозахисної розповіли, що матеріальні збитки нанесені хуліганами доводиться покривати часто. Рік тому стіни правозахисного комітету обмалювали зірками Давида й написали: “Захисникам мігрантів ганьба”. Навесні підпалили вхідні двері. Двічі зловмисники зривали вивіску.       Зображення свастики та расистські гасла періодично з'являються на будівлі єврейської громади. Все частіше написи подібного змісту можна зустріти й на інших спорудах та парканах. За словами прес-секретаря міського відділу міліції Наталії Човпило, в практиці правоохоронців траплялося що вуличних “писак” ловили в місті. Порушували адміністративну справу, штрафували та відпускали. На зміст написів у міліції зазвичай не звертають уваги. Правоохоронці найчастіше такі дії кваліфікують як дрібне хуліганство.

         Дарма, адже “статтю” за расизм у Кримінальному кодексі ніхто не скасовував. А в ній, зокрема, йдеться: за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті,  приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями можна отримати до 5 років в'язниці.

 

 

 

 

18.11.2010 11:22 Ігор Левенок

Як міліція ‛воює‛ з журналістом

17 листопада журналіста телеканалу "Дитинець" Ігоря Левенка, тобто мене, працівники УМВС України в Чернігівській області не пропустили на проанонсований брифінг за участю начальника обласного ДАІ Олександра Єршова та представників Чернігівських автоклубів. Начальник ВГЗ УМВС України в Чернігівській області Сергій Бриль повідомив, що журналіста телеканалу “Дитинець” не акредитовано на захід. Дивацтва на тому не закінчились, оскільки працівник ВГЗ УМВС на вході до будівлі “делікатно” натякнув, що небажаний гість на міліцейському заході є саме журналіст і саме Ігор Левенок. Телевізійній групі у міліції поставили умову, за якої знімати брифінг дозволили лише оператору. Цікаво, що він виявився “акредитованим”. Виходячи з цього, можна стверджувати про упереджене ставлення до журналіста. Відповідну поведінку міліцейських чинів пов'язую зі своєю професійною діяльністю, оскільки неодноразово робив гострі матеріали про зловживання міліцією та, зокрема, працівниками ДАІ своїм службовим становищем. Вважаю, що такі дії ВГЗ УМВС України в Чернігівській області не могли бути неузгодженими з керівником обласного ДАІ Олександром Єршовим та начальником обласної міліції Олександром Михайликом. Як наслідок наголошую на тому відповідна заборона мені брати участь у заходах організованих міліцією є порушенням законних норм регламентованих статтю 171 КК України як умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста. Редакцією телеканалу з цього приводу направлено звернення на адресу Громадської ради з питань гласності та свободи слова при чернігівському міському голові з проханням дати оцінку даному факту та сприяти тому, щоб в подальшому подібні випадки не допускалися. Мною особисто направлено заяву до прокуратури.

 

15.06.2009 14:36 Ігор Левенок

Хочете знати правдиву історію? Тоді ми прийдемо по вас…

Справді, важко не погодитися з тим, що історія – це політика, яка спрямована в минуле. Цей вислів і по сьогодні не дає спокою багатьом, через посіяне зерня сумніву, щодо адекватності історичної науки й взагалі існування її як такої. Також не секрет, що причиною нарікань на необ’єктивність історії завжди був той самий розтриклятий «людський фактор». Ще з часів Київської Русі повелося переписувати літописи відповідно до забаганок того чи іншого князя. Чи здивую я когось зараз, якщо скажу що з тих часів мало що змінилося? Навряд чи, адже дійсно людська свідомість - це поле, на якому дуже зручно працювати політикам. І найбільш поживний ґрунт - це історичні події. Бо якщо вони почнуть зараз говорити про економіку, про стан культури, науки, освіти, то кожен зможе їм закинути, м’яко кажучи, дуже багато неприємних речей. Тому вони переносять свою еквілібристику у історичну зону, в історичну площину - це вигідно. Тому що тут можна гратися речами, за які ти не несеш відповідальності...

 Скажу відверто, що для мислячих людей, котрі не звикли піддаватися на подібні маніпуляції, спроби недолугих політиканів, навчити тебе історії виглядають просто кумедно. Хоча б з огляду на те, що, в умовах демократії, не існує особливих проблем з тим щоб самотужки докопатися до істини стосовно якоїсь події з минулого. Зрештою, варто тільки підняти свою «п’яту точку» від дивану й попрацювати з джерелами. По завершенню дослідження, зробити власні висновки й радіти з цього!  

От тільки  якщо ці висновки, наприклад, розходяться з думкою про те що розпад Радянського Союзу був “геополітичною катастрофою”, то радіти раджу не дуже сильно та голосно. А ще, не дай Бог вам поділитися цією радістю з «братами нашими старшими».  Вони за це точно по голівці не погладять. В Росії - країні «суверенної демократії» за такі веселощі можна отримати направлення до певної установи  строком на 5 років з посиленим режимом та курсами «єдиномислення».

Написане вище, звичайно, містить долю сарказму, за який я, й надалі, перепрошую в своїх сусідів-росіян.  Зрештою ж, не всім так пощастило з «толерантністю в крові» як, за словами Володимира Путіна, росіянам.

Втім, сподіваюся що більшість-таки зрозуміла що йдеться все ж про якийсь факт. А ось, доречи, і він: «Президент Росії Дмитро Медведєв підписав указ про створення Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. Комісію очолив керівник адміністрації президента Сергій Наришкін. До складу комісії увійшли чиновники президентської адміністрації, МЗС, ФСБ, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства юстиції, Міністерства культури, Роснауки, Росархіву, депутати Держдуми (загалом 28 осіб)». Це повідомлення одного російського інформагентства.

Тепер діставайте кофейну гущу й зараз будемо гадати. Щоб дізнатися що ж ці можновладці вважатимуть за «спроби фальсифікації історії»... Жарт.

Звичайно, що в цьому випадку нам, скоріш за все, не знадобиться ні кофейна гуща, ні карти, ні, навіть, кров молодого теляти, обнесена тричі навколо найстарішого дуба на зорі, щоб стверджувати, що “спробами фальсифікації” новостворена комісія вважатиме геть усі історичні трактування, що хоч трішечки відрізняються від офіційної, кремлівської історичної концепції.

Цікаво, чи залишилися в Росії ще сміливці, які дозволяють собі писати по іншому історію? Якщо й залишилися, то це, думаю, не надовго, а отже комісії доведеться шукати «фальсифікаторів» в інших країнах пострадянського простору. Здогадайтеся в яких?

Зроблю підказку. В цій комісії мало істориків, зате є наш «улюблений» депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін. Тепер вгадали?

Скажу більше того, згідно з новим законом, Росія зможе покарати «країни, які займаються державним історичним ревізіонізмом», видворенням їх послів, розривом дипломатичних відносин. Твердження, нібито радянська армія під час Другої світової війни здійснювала злочини буде каратися також згідно з новим законом. А Ющенку, після його заяв щодо злочинів комуністичної системи, взагалі зась туди потикатися, бо посадять. Мовляв бач який розумник знайшовся. Надумав собі наговорювати на Сталіна. А той, між іншим,  був “ефективним менеджером” і “найуспішнішим керівником СРСР, у період керівництва якого збільшилася територія країни, країна перемогла в найбільшій з воєн, здійснилися індустріалізація економіки і культурна революція”.

Якщо ж говорити серйозно, то, враховуючи придушення політичної опозиції в Росії, «єдиномисліє» в Державній Думі й на російському телебаченні, можна дійти висновку, що в цій державі намічаються загрозливі тенденції не тільки для сусідських країн, а й всього світу.

За останні роки при владі в Кремлі згуртувалися люди, які кровно зацікавлені в тому, щоб відтворити імперію. Це люди, що говорять про російську «суверенну» демократію і разом з тим шукають зовнішніх ворогів. Сучасна російська владна верхівка час від часу пускає пил в очі щодо необхідності розбудови «громадянського суспільства», проте їй в принципі не потрібен громадянин, котрий має свій голос і готовий об’єднуватися з однодумцями, бо такими громадянами важко маніпулювати.

Колись, в часи коли радянська імперія у серпні 1991 року розпалася, один із гарячих прихильників її відбудови Олександр Проханов на сторінках московського журналу «Страна и мир» (номер за березень-квітень 1992 року) заявив: «Важно, чтобы государство сохранилось, причем какие силы приведут к созданию этого государства, по существу действительно уже безразлично. Пускай даже фашизм будет, потому что если можно построить великое Русское государство ценой фашизма, я бы на это пошел. Фашизм можно будет преодолеть со временем – лишь бы было построено государство».

Думаєте багато супротивників цьому твердженню знайдеться в сучасній Росії?

 Хочеться на це сподіватися…

 

Ігор Левенок

 

31.03.2009 09:23 Ігор Левенок

Економічна криза як весняна повінь

Народний депутат України, перший заступник голови Української народної партії Іван Заєць в Чернігові на прес-конференції порівняв економічну кризу з весняною повінню, котра все зруйнує. А потім почнеться нове життя. Політик прогнозує зниження показників ВВП в Україні іще на 20%. За словами Івана Зайця, економічну кризу наша держава переживає важче ніж будь-яка країна на пострадянському просторі. Причина таких негараздів, на думку народного депутата, полягає в економічній моделі країни. Вона не заснована на засадах економічного патріотизму. Якщо вірити Івану Зайцю, криза зруйнує старий економічний механізм. Після того головним завданням влади буде робота над помилками. Криза відкриє нові можливості змін.
УНП іще в 1993 році попереджала про таку можливість розвитку подій. В зв’язку з тим, партія прийняла концепцію державотворення і безліч разів пропонувала прийняти її керівникам держави – говорить Іван Заєць. Суть цієї концепції полягає в державному протекціонізмі вітчизняних виробників. Натомість, в Україні склалася інша економічна модель, яка базується виключно на сировинній базі. Як наслідок, у кризу, в разі звуження експортного ринку, ми відчуваємо це на собі. Те саме призводить і необдуманий імпорт, котрий нищить власних товаровиробників.
Народний депутат Іван Заєць наголосив на необхідності об'єднання зусиль усіх владних структур та бізнесу для ефективного впровадження антикризових заходів. Одним з головних таких заходів, на думку політика, має бути принцип «купуй українське». Іван Заєць прописав рецепт економічного патріотизму. Для бізнесу  він складається з таких компонентів: якісна продукція, доступні ціни, збереження робочих місць. Для влади – це протекціонізм українських товарів. Як приклад політик озвучив поправки, внесені народними депутатами від УНП, до закону «Про державні закупівлі». Завдяки  їм український бюджет поповнився на 200 млн. гривень.
Депутат Чернігівської міської ради, голова обласної організації УНП Володимир Ступак зазначив що з економічною кризою треба боротися і на місцях. Зокрема він розповів про діяльність антикризової комісії міської ради. Мета цієї комісії – всебічна підтримка місцевих виробників. Хоча частка такої підтримки місцевих органів влади є невеликою, втім вона дає видимий результат. Наприклад, для будівельників це спрощення оформлення документації на земельні ділянки під житло. Для підприємців - зниження місцевих податків та зборів.
Не обминув увагою Володимир Ступак проблему  магазинів «Союз». Перше засідання вже провела комісія міської ради, яка розслідує ситуацію навколо мережі «Союзів». Ця комісія складається з 9 чоловік, куди входить і Володимир Ступак. На сьогодні розглядається можливість повернення деяких магазинів в комунальну власність. Також переглядаються документи по приватизації частини приміщень ПП «Союз-Лідер». За словами Володимира Ступака, криза в місті поглибилася через «Союз», який лопнув. Багато місцевих підприємств, котрі орієнтувалися на ці магазини, зараз під загрозою закриття. Близько 5 тисяч робочих місць можуть бути ліквідовані. Інші магазини тепер безпідставно роблять високі націнки на товари, через збільшення попиту.
На думку депутата міської ради, така ситуація виникла через непродуману політику міської влади, котра дозволила створити підприємство-монополіст у Чернігові.
Володимир Ступак заявив що має свої пропозиції стосовно врегулювання ситуації щодо торгівельної мережі міста. Міська рада, на його думку, повинна взяти на себе зобов’язання й виступити посередником між постачальниками магазинів та новим власником - компанією «Євротек».

Ігор Левенок

18.03.2009 16:16 Ігор Левенок

Враження від «найукраїнського українця» Олега Тягнибока.

Харизматичний лідер, епатажний політик, українець до мозків кісток, затятий націоналіст - все це говорять про голову ВО «Свобода» Олега Тягнибока. 29 січня побачив його в Чернігові під час виступу в міському палаці культури. Слухав до самого кінця його промову. Власне, якщо перейти одразу до вражень, то не скажу, що вони мені приробили «крила», на котрих я полетів би додому після зустрічі з Олегом Ярославовичем. Втім, після почутого в голову лізли різні думки, зокрема й щодо того, що я менший українець, ніж він. Ні, з батьками в мене все гаразд – українці (принаймні в графі «національність» паспорта, щоправда радянського, було саме так прописано), в КПРС - не був, та й не міг бути, оскільки віком не вийшов, в Бога вірю й у церкву ходжу, адже такі критерії українськості потрібні для вступу до ВО «Свобода». Все рівно якось щось мене гризло.
«Ми націоналісти, а ви - ні!». Попросту кажучи, приблизно ось таке визначення й не давало спокою. «Ми…ви…Хто ми? «Свобода»?… А хто ви? Українська народна партія? А всі інші тоді хто? Чи, може, ступінь націоналізму визначається партійною приналежністю?» - думки бентежили. Згадав слова Миколи Гориня, до речі, земляка Олега Тягнибока, сказані ще на зорі української незалежності: „Націоналізм – це не орден, його на груди не повісиш. Це те, що носять в серці”. Хто ж з них правий?
Власне кажучи, вивчаючи історію ще в університеті, задавався часто питанням-- чого ж така консолідуюча, начеб то, ідеологія як націоналізм, сіяла розбрат поміж українцями? Згадаймо хоча б розкол ОУН на „мельниківців” та „бандерівців”. А куди ділася єдність рухівців-націоналістів, котрі обстоювали українську незалежність?
Можливо корені цієї проблеми й полягають в тому що зайвий раз ми говоримо про тих хто більший, а хто менший українець.
Націоналісти часто в своєму лексиконі вживають слово нація, а ті, хто не вважає себе націоналістом, називають людей народом. Мабуть, не помилюся, коли скажу, що багато людей в Україні вкладають в термін „націоналізм” навіть негативного значення й отже все що з ним пов’язано має для таких осіб „поганий бандерівський присмак”. Вважаю що осуджувати таких людей буде помилкою, як буде помилкою осуд хворого тільки за те що він хворий. Краще запропонувати таким людям ліки в вигляді інформації, адже в більшості випадків їх світогляд формувався під впливом стереотипів. Хоча, кажуть найкращі ліки все ж – це час.
Продовжуючи свої роздуми, повернуся спочатку до народу, за визначенням як етнічної спільноти. Чи може народ існувати без держави? Та скільки завгодно таких прикладів ми можемо побачити навколо. Одна Російська Федерація чого варта. А що ж таке нація? Це політичне утворення, котре не може існувати без такої інституції як держава. Націоналісти завжди боролися саме за державу, її незалежність та існування апріорі. Досягнувши своєї мети, як правило, націоналісти, по ідеї, мають себе вичерпати, а отже й певні зміни повинні відбутися в форматі понять. Націоналіст стає патріотом. А у тих хто зі мною не погоджується, хочеться тільки спитати чи часто вони чули в сучасному словесному середовищі вирази накшталт „голландський націоналіст” чи „американський націоналіст”? Мабуть що ні, бо названі країни вже давно пережили періоди свого державного становлення, проте варто подивитися як кожен американець, як і голландець завзято співає свій гімн, і з гордістю говорить про свою національну ідентичність, національні символи чи то зірково-полосний прапор, чи королівська династія й таке інше.
То виходить що Україна ще не пережила свого періоду становлення як держави, оскільки й сьогодні нас ділять на націоналістів і не націоналістів, мовляв демократів, партократів та інших „кратів”. Чи може в когось виник комплекс меншовартості й бракує сили визнати що українська нація вже має свою державу? Що українська політична нація – це 46 мільйонів громадян, до яких входять як українці, так і інші етнічні групи?
Я би назвав справжнім націоналістом того, хто розбудовує українську політичну націю, а не того, хто обстоює інтереси лише української етнічної спільноти, якою б чисельною вона не була. А патріотом – людину, котра мислить по –державницькі й бере на себе зобов’язання перед країною, а не її частиною й тим більше не 10% громадян, на підтримку яких (як на мене дуже завищену) розраховує Олег Тягнибок.
Цікавою вийшла й ситуація навколо блока НАТО. Виявляється, як зазначив Тягнибок, „підступна” УНП дискредитувала його політичну силу, розповсюдивши чутки, про те що „Свобода” проти НАТО. Аж ні, все не так! ВО „Свобода” тепер не проти вступити, от тільки, якщо вірити словам лідера, ми й самі з вусами. НАТО нас не захистить, бо, бачте ані „французькі жабоїди”, ані „німецькі бюргери” воювати за Україну не будуть, а наші генерали при першій-ліпшій нагоді здадуть нас Кремлю. Нічого не скажеш – феноменальна думка, тільки чогось вона мені дуже нагадує ту ж таки позицію Москви, яка торочить вже давно що НАТО нам не треба, бо в нас з ними спільна військова система. Цікаво, а якою вона була в пострадянських країнах Прибалтиці, котрі вже давно в НАТО? А може я чогось не розумію й ВО „Свобода” з шашками наголо випре російській флот з Криму без будь-якої помочі вже завтра? Хотілося б на це подивитися.
Викладаючи, свої думки, якось гірко було мені десь в середині. Звичайно не хочеться виглядати, особливо зараз, тим, хто смикає іншого за чуба, аби довести свою правоту. Хочеться об’єднання. Хочеться, щоб Україна як незалежна держава не припинила своє існування, а розвивалася й прямувала цивілізованим, європейським курсом. А для того, на мою думку поодиноких зусиль чи Української народної партії, чи ВО „Свободи”, чи представників інших правих політичних сил замало.
Ще на початку ХХ сторіччя, коли на терені України зародилися партії, пріоритетом яких були національні ідеї, національні завдання, їхню діяльність називали національно-демократичним рухом. То може нам і сьогодні не шукати якоїсь формули універсальної загальноукраїнської національної ідеї, і підчас пошуків давати стусанів один одному, а скоріше поставити перед собою спільну мету й прагнути до неї. Наприклад можна об’єднатися в боротьбі за енергетичну незалежність, в подоланні економічної кризи, в прагненні до євроатлантичної інтеграції тощо. У боротьбі і прагненнях ми маємо бути єдиними, бо в протилежному випадку нащадки нам цього не простять.
Ігор Левенок