13.02.2012 18:27 Роман СЕМЕШКО

Питання надання чи ненадання платних послуг медичними закладами завжди було досить болісним, оскільки саме введення поняття «платні медичні послуги» на фоні задекларованих в нашій державі соціальних гарантій щодо медичних послуг (визначених в статті 49 Конституції України), які слід класифікувати як життєво необхідні за умов масового зубожіння населення, завжди викликало неоднозначну реакцію.

Проте, епопея в цій сфері, що передбачала і відповідні звернення громадян, і перевірки прокуратури, і деякі розслідування журналістів — має довготривалий характер. Не є виключенням і місто Чернігів. Про міф “безоплатної медицини” відомо кожному, але зробимо спробу здійснити правовий аналіз надання “платних медичних послуг” або надання “безоплатної благодійної допомоги” в медичних закладах нашого міста на конкретному прикладі:

03 січня цього року я вимушений був звернутись до поліклінічного відділення Чернігівської міської лікарні № 1 (що розташована за адресою: проспект Миру 44) із скаргами на застуду. Здійснивши попередній огляд, терапевт призначила профілактичне лікування та видала направлення на УЗД органів черевної порожнини та нирок, пояснивши необхідність проходження даного дослідження для остаточного підтвердження діагнозу. Після запису у відповідному кабінеті УЗД мені пояснили, як треба підготуватись до процедури і що треба взяти паспорт та рушник. Про будь-яку плату за вказане дослідження — ні слова.

04 січня, прийшовши на вказану процедуру, я став свідком коли під час здійснення чергових записів пацієнтів на їх питання щодо оплати за УЗД - працівники кабінету відповідали, що це буде коштувати 15 грн. (для бабусі), 25 грн. (для літнього чоловіка). Після того, як мені зробили УЗД, працівник кабінету скромно попросила мене підписати квитанцію (куди заздалегідь були внесені мої паспортні дані) та сплатити в касу “благодійний фінансовий внесок”. При цьому, попросили залишити в кабінеті паспорт і принести фіскальний чек. В принципі нічого дивного при відсутності коштів у лікарні та необхідності виживання у скрутні часи фінансової кризи, але дивно щодо паспорту та суми у квитанції, яку самостійно зазначила працівник кабінету і яка склала 40 грн. Прийшлось сплатити, бо потрібні були результати УЗД — навіщо ж витрачати кошти на ліки, коли не знаєш остаточного діагнозу.

І можливо не була б цікавою ця тема, оскільки досить часто пишуть і говорять про те, що потрібно підтримувати лікарні, але:

1. Навіщо тоді бюджетне фінансування закладів і установ  охорони здоров’я.

2. Чому відсутні приватні лікарні, в які можуть звертатись люди з належним достатком і не виникатимуть будь-які питання фінансового характеру.

3. Чому не має чітко затвердженого переліку платних послуг, наприклад для проходження УЗД, які передбачені чинним законодавством України, а вказані платні послуги “підмінюються” благодійними внесками.

4. Чому не пацієнт визначає розмір благодійного внеску, а представник лікарні і, при цьому, користується незрозумілими критеріями: літня людина — плати менше, а маєш більш-менш здоровий вигляд — чому б не заплатити й 40 гривень.

Дійсно, необхідно визнати, що механізм обліку витрат та калькулювання медичних послуг, які надаються державними та комунальними закладами охорони здоров’я, залишається досить невизначеним через нерегульованість нормативно-правової бази власне платних медичних послуг. Про те, юридичні підстави надання, як “платних медичних послуг”, так і “благодійної фінансової допомоги” в закладах охорони здоров’я чітко визначені. Розглянемо їх.

Так, для врегулювання розглядуваного питання постановою Кабінету Міністрів України ще від 17.09.96 р. № 1138 було надано чинності Перелікові платних послуг, які можуть надаватись державними закладами охорони здоров’я та вищими медичними закладами освіти. Відповідно до зазначеного переліку було виокремлено три групи послуг:

1) лікувально-профілактичного характеру ;

2) іншого характеру;

3) освітньо-супутнього характеру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.97 р. № 449 було внесено низку коригувальних поправок до зазначеного переліку, а 18.12.97 р. затверджено спільний Наказ Міністерства охорони здоров’я та Міністерства фінансів за № 358/273 «Про затвердження Порядку надання платних послуг у державних (комунальних) закладах, установах охорони здоров’я незалежно від підпорядкування та одержання добровільної компенсації від хворих». Порядок надання платних послуг визначав ряд важливих питань, а саме: організацію платних послуг та контроль за дотриманням вимог до їхньої якості; порядок установлення цін на платні послуги й розміру добровільної компенсації хворими за надані їм медико-санітарні послуги; порядок обліку обсягів платних медичних послуг і зарахування отриманих від цього коштів; порядок використання прибутку від надання платних послуг.

Втім, Наказом Міністерства охорони здоров’я від 08.12.98 р. № 350 було призупинено надання платних послуг відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25.11.98 № 15-рп/98. Згідно з тим самим рішенням Конституційного Суду України постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.99 р. № 195 була скасована дія пункту про дозвіл «лікувально- та санітарно-проффілактичним закладам приймати від хворих плату за надані їм медичні послуги як внесення добровільної компенсації» та пунктів 1 і 2 переліку платних послуг (це послуги лікувально-профілактичного та іншого характеру) із постанови Кабінету Міністрів України № 1138.

Згодом, листом Міністерства охорони здоров’я від 03.05.99 № 68/481 «Про застосування платних послуг в охороні здоров’я» були надані роз’яснення щодо можливості надання платних послуг. Фактично нині окремі медичні установи надають медичні послуги консультаційного характеру, визначаючи ціну на зазначений вид послуг за встановленими місцевими органами виконавчої влади прейскурантами державних розцінок на платні медичні послуги.

В той же час, сьогодні у вже оновленій постанові Кабінету Міністрів України № 1138 передбачено право отримувати плату за “Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненнями громадян, що надаються без направлення лікарів” (пункт 13).

Таким чином, за проведення процедури УЗД можна отримувати плату від пацієнтів, але якщо не було направлення лікаря.

 Що ж стосується благодійних внесків, то Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 4 серпня 2000 р. N 1222  “Про затвердження Порядку отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування” (далі — Порядок).

Згідно із пунктом 2 цього Порядку “благодійні внески можуть надаватися благодійниками набувачам у грошовій формі для потреб їх фінансування за напрямами видатків, визначеними благодійником,  а також як товари,  роботи, послуги”.

В свою чергу, пукт 3 Порядку передбачає, що “Благодійні внески не можуть  заміняти плату за надання установами і закладами платних послуг за переліками, визначеними в установленому порядку”.

Звернемось до профільного законодавчого акту, що має вищу юридичну силу в даній сфері.

Так, Основи законодавства України про охорону здоров'я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19) в статті 18 передбачають:

“Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування,  благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством (абзац 1).

Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом (абзац 3)”.

Таким чином, в цій історії начебто все зрозуміло з юридичної точки зору. Залишається лише з'ясувати:

1. Що означає поняття “соціальна підтримка лікарні”, яке вказується у квитанціях на надання благодійної фінансової допомоги, наприклад, у Чернігівській міській лікарні № 1?

2. Чи не спрямований такий механізм  на ухилення від податків, хоч лікарні й віднесені до категорії неприбуткових установ?

3. Куди і на що дійно йдуть кошти, отримані від відвідувачів поліклінічних відділень у м. Чернігові?

4. Чи відповідає ситуація, яка склалась в лікарнях м. Чернігова, побажанням діючої влади вищого рівня щодо ефективного запровадження “медичної реформи” в Україні.

[ Написати коментар ]