Високий Вал

Последнее обновление 09:23 вторник, 20 августа

Укр Рус
расширенный поиск
ГоловнаПолітикаЕкономікаКультураСпортКриміналІТ
VIP блогиPDAWAPАрхивРеклама

Петр АНТОНЕНКО

журналіст

Информация об авторе
RSS-лента блога

01.04.2014 10:05 Петр АНТОНЕНКО

Журналісти «Сіверщини» 6 місяців не отримують зарплати, або Феномен Аверченка

    Майже півроку я публічно не торкався теми газети обласної «Просвіти» «Сіверщина». Сама обласна просвітянська організація  мала виправити ситуацію. А тут ще Єврореволюція, коли стало начебто не до цього. Але будь-яка справа — це живі люди. Про них і мова.

    Трагедія цієї колись славної газети, яку я разом з однодумцями з Руху і «Просвіти» понад 20 років тому починав з нуля, з першого номера, і де був редактором понад 12 років, почалася 8 років тому. Це окрема тема, тут досить сказати що біда трапилася через прагнення одної партії всім покерувати. Три роки тому газета збанкрутувала і мала закритися, якщо б до неї не прийшли інвестори. Вони й прийшли. Бізнесмени з партії УДАР (знову партійний фактор). Результат такий. На початок минулої осені газета збанкрутувала вдруге.

    Як член Головної ради Всеукраїнської «Просвіти», я у вересні мав розмову з реально головним бізнесменом цієї групи, яка  заволоділа газетою, а на той момент повністю узурпувала її у «Просвіти», навіть незаконно замінивши її редактора.  Бізнесмен журився, що на видання газети в останні 4 місяці року доведеться знову  інвесторам викладати гроші зі своєї кишені. Я нагадав, що є й ще одна обов’язкова стаття витрат, окрім поліграфії: зарплата людям, які роблять газету. Додам, що мова йшла вже про дві газети. Адже, окрім «Сіверщини», бізнесмени  ще восени 2011 року заволоділи її дочірнім виданням, до того  також просвітянською газетою «Біла хата». Бізнесмен запевнив, що стосовно зарплати теж щось придумають. Придумали найпростіше: з кінця серпня людям, працівникам обох газет, зарплату перестали платити взагалі. За ці 7 місяців виплатили один раз місячну зарплату. За інші 6 місяців зарплата не виплачена. Навіть якщо сьогодні її виплатять, притому, навряд чи більш як за місяць, то  так і залишиться 5-місячний борг по зарплаті.  І навіть якщо трапиться таке чудо, що виплатять зарплату за всі  півроку, то не викинеш з історії цього багатомісячного знущання над людьми. Йдеться про всіх працюючих: і творчих працівників —  журналістів. і технічних — комп`ютерників,  коректорів обох газет. Слід зазначити, що й людей там жменька, по  кілька на газету, і  зарплати у них мізерні —півтори-дві тисячі. І ось великі бізнесмени  виявилися нездатними платити людям зарплату.     

    Протягом цих більш як півроку кілька чоловік, не витерпівши цього хамства, звільнилися з роботи. Всупереч закону, їх навіть не розрахували,  і організація залишилась винною, заборгувала цим людям зарплату кому за місяць,  кому більше. Люди тепер змушені звертатися до суду, бо  цілком резонно не  збираються дарувати небідним «інвесторам» свої зароблені гривні.

    Газета збанкрутували знову, втретє за останні три роки. Ще три місяці тому, з самого початку року, обласна «Просвіта» мала повернути газету під свій контроль і видавати її, як видавала  попередні два десятиліття. Таке зобов’язання дало правління обласної «Просвіти» Центральному правлінню Товариства, такою була і вимога ЦП. Цього не сталося, на видання газети ні у «Просвіти», ні у нинішніх її хазяїв-бізнесменів коштів нема.

   Дивує, звичайно, і  позиція самих працюючих, які місяцями мовчки роблять без зарплат. До речі, саме  партія УДАР, яку представляють  господарі газети, під час Єврореволюції закликала до всеукраїнського страйку. Чому було б не підтримати цей заклик своїх хазяїв і не застрайкувати бодай на один номер газети? Але що картати цих нещасних підневільних працівників? Адже у нас ще, кажуть, є  медіа-профспілка, яку мало б зацікавити таке знущання над газетярами. І вже точно є обласна організація Спілки журналістів України, яку, схоже, вже ніщо не цікавить у нашому медіа-просторі, в  тому числі ось такі ситуації.

   Ну,  а щодо бізнес-господарів цих  газет. то тут все зрозуміло. Вони нічим не кращі тої нещасної  партії,  яка продовжує контролювати обласну «Просвіту». Яскравим проявом цього є скандал з Сергієм Аверченком. Всі знають, що це депутат парламенту  саме від партії УДАР.  Що він активний учасник Єврореволюції,  столичного Майдану. Що недавно менше двох тижнів побув на дуже високій посаді керівника Укроборонпрому.  Що щойно призначений на не  менш привабливу посаду керівника ДУСі, Державного управління справами. Але і в депутати  Аверченко потрапив не в останню чергу завдяки такому козирю, як причетність до контролю над  обласною «Просвітою» і особливо її газетою. Адже саме Аверченко  реально є одним з кількох отих бізнесменів, яких три роки тому самі ж просвітяни привели рятувати газету. І не рядовим у цьому гурті, а одним з головних. Порятував, порятували…

   І ось свіжа новина: Аверченко не лише перестав бути головою обласної організації партії УДАР, а  й взагалі виключений з партії. Що ж, з цим нехай розбираються Кличко і його партія. Зараз мова про газету, про людей, які її роблять без зарплати. І про тих бізнес-партійців, які й далі хочуть всім покерувати. Але просте й резонне запитання: як виборці  можуть голосувати за таку партію, за її кандидатів на президентських, парламентських і місцевих виборах, якщо представники цієї партії, і не рядові, виявляють повну нездатність і нездарність до такої порівняно невеликої справи, як видання газет? Як тоді  їм  та подібним з подібних партій  можна довірити державу?

    Схоже, через все  це довго ще ми будемо оновлювати Україну, оновлення якої започаткувала Єврореволюція, Майдан. Довго,  якщо у мене в  Куликівці представники переможців революції «Батьківщина» і  той же УДАР ганебно чваряться за крісло голови районної адміністрації. Невже це знову корито, помазане медом чи грішми? Довго, якщо банкрути спокійно претендують на нові посади у вже новій владі.  Довго ще йтимуть переміни,  коли вчора увечері прямо на Майдані, на Хрещатику дикун з «Правого сектора» відкриває стрілянину у членів Самооборони, і троє людей потрапляють пораненими в лікарню. Все це штрихи одного ряду. І це в ситуації загрози для самої держави. Воістину, сила ворога — в нашій слабкості.

   А зарплату нещасним працівникам двох газет треба виплатити негайно. Сьогодні. А тоді вже ораторствувати на мітингах Майданів.             

     

Комментарии [ 0 ]

09.03.2014 19:15 Петр АНТОНЕНКО

Росіяни вимагають від Путіна не лізти в чужі землі, а зайнятися своєю обід (б,с)раною Росією

Цього разу на блозі даю не свій текст, а цікавий і дотепний (хоч це сміх крізь сльози) матеріал з братньої  сусідньої Росії.

Жители Тверской области просят Путина ввести к ним войска и взять в Россию

Жители Тверской области обратились к президенту Российской Федерации Владимиру Путину с убедительной просьбой о введении к ним войск и присоединении к России, «поскольку положение русскоговорящих жителей Верхневолжья намного хуже, чем в Крыму».
Об этом сообщает информационный портал Твери eTver, разместивший это обращение.
«Дорогой Владимир Владимирович! Вчера мы, жители Тверской области, с горячим вниманием слушали Ваше интервью. Выражаем Вам глубокую поддержку за неравнодушие и решимость помочь русскоговорящему населению за пределами России. У нас, живущих на исторической территории России, после Ваших слов впервые за многие годы тоже появилась надежда. Мы, жители Тверской области, обращаемся к Вам как к защитнику русскоговорящего населения по всему миру. Обращаемся с убедительной просьбой о введении к нам войск и присоединении к России, поскольку положение русскоговорящих жителей Верхневолжья намного хуже, чем в Крыму», — сказано в обращении.
«Во-первых, у нас намного хуже климат. Восемь месяцев в году у нас сыро, темно и холодно. При этом в Тверской области почти весь декабрь электричества не было в сотнях населенных пунктов. Круглый год в сотнях тверских деревень электричество подаётся с большими перебоями. Многие линии электропередач у нас ремонтировали, ещё когда мы жили в РСФСР. После сильного ветра взрослые и детишки сутками сидят без света. Всенародного газового достояния — как у вас в России, в большинстве наших населённых пунктов тоже нет. А там, куда газ проводят, он неподъёмен, и многие сельские жители для подключения газа берут кредиты. Шутка ли — заплатить около 40000 тысяч рублей за подключение газа при нашей нищете! Дрова на зиму в наших краях стоят около 15000 – 20000 рублей. Введите к нам войска — они по крайней мере помогут заготовить дрова для наших пенсионеров! И возьмите нас в Россию!» — просят жители Тверской области.
«Тверичи вчера с интересом узнали о том, что средние зарплаты у вас в России — 29 700 рублей. А на Украине, как Вы сказали, — около 11000. Счастливые россияне и украинцы! У нас в Тверской области около 400000 человек живет на селе, и зарплата у них — около 6000 – 8000 рублей, при этом работы чаще всего нет, потому что работать негде. Надеемся, что скорое введение Верхневолжья в состав России поможет решить проблему безработицы, особенно на селе», — надеются тверичи.
«Крымская казна пуста, и, вероятно, Россия будет её наполнять. Но и Тверская область скоро станет банкротом. Её долги уже превышают годовой бюджет. Пожалуйста, введите к нам российские войска, чтобы уровень нашей жизни стал похож хотя бы на уровень жизни россиян из некоторых регионов Северного Кавказа», — говорится в обращении.
Жители Тверской области отмечают, что они по большей части простодушны, позитивны и миролюбивы. Они не способны устраивать теракты. «Но они могут организовать тихую, многолетнюю диверсию в своём стиле — молча вымирать в 200 км от Москвы. Общая численность населения Тверской области за период с 1990 по 2012 год сократилась на 328 тыс. человек, или 19,7%. Численность молодёжи до 16 лет уменьшилась с 351 тыс. человек до 182 тыс. человек — почти вдвое. Трудоспособное население сократилось на 120 тыс. человек (13,6%), людей пенсионного возраста стало меньше на 13,7%. И помимо этого у нас самая низкая рождаемость и сверхсмертность. И ещё одно из первых мест по количеству самоубийств среди трудоспособного населения», — рассказывают россияне.
Они поведали Путину о мародёрстве в Верхневолжье, «как и на послемайданной Украине».
По их словам, дороги в Тверской области хуже, чем после бомбё
жек.
«У нас царит послевоенная разруха. Как гарант стабильности и мира возьмите нас в Россию и помогите нам восстановить народное хозяйство... Мы, русскоязычные жители Тверской области, готовы помочь российской армии восстановить на территории Тверской области конституционный порядок и в помощь российским военным создать отряды тверской самообороны для защиты Верхневолжья от мародёров, некомпетентных чиновников, нечестных полицейских. Мы готовы указать командирам спецподразделений российской армии основные места сборищ коррупционеров, жуликов и обманщиков Тверской области», — сказано в обращении.
«А после принятия нас в состав России и восстановления на территории Верхневолжья конституционного порядка и победы над разрухой россияне могли бы приезжать к нам отдыхать. Это недалеко, гораздо ближе Крыма. У нас красота: грибочки, ягодки, рыбалка и охота. Если Россия даст нам умных, талантливых правителей, то из нашего края постепенно может вырасти настоящая туристическая жемчужина. Вы же не понаслышке знаете, как у нас красиво — ваши предки родом из-под Твери, да буквально в прошлом году вы прилетали на Селигер. На машине туда доехать, конечно, сложно, слишком плохие дороги, но на самолёте-амфибии — от России рукой подать. С ожиданием скорого освобождения и единства с Россией, жители Тверской области», — говорится в обращении жителей Тверской области к Путину.
 
Ця Ця
Ця
Ця водночас дотепна й гірка публікація з’явилася на сайті старовинного російського міста Твер як відповідь на ось цю публікацію чесного російського журналіста з Вологди. Цитуємо її з коментарем українського колеги.
 
Россияне просят Путина ввести войска в Вологду
Роман Романенко, директор медиахолдинга из Вологды, написал на своей страничке в Facebook, что просит Путина ввести войска в Вологду. Привожу текст этого сообщения:
«Уважаемый Владимир Владимирович. Мы узнали, что вы хотите ввести войска в Крым, чтоб защитить права русскоязычного населения. В связи с этим у нас большая просьба — ввести войска в Вологодскую область. Мы здесь все сплошь русскоязычные, и наши права очень ущемляются. Наши больные не могут получить нужных им лекарств и лечения, уровень нашего образования падает с каждым годом, закрываются детские секции и кружки, сельское хозяйство практически уничтожено. Мы все очень страдаем. А оккупанты, захватившие власть при помощи нечестных выборов, ничего НЕ делают для защиты населения. И тратят деньги на себя, на свой пиар, на свои кабинеты и загородные дома, на покупку квартир и авиачартеры. Мы будем вам очень благодарны и гарантируем, что никакой партизанской войны против освободителей не будет. Да и международных санкций, наверняка, не последует. А ещё мы узнали, что вы собираетесь потратить много денег, чтоб нормализовать жизнь в Крыму. Стесняемся спросить: можно ли потратить эти деньги на нормализацию жизни в Вологодской области. А то наша область в такой долговой яме, что ни на что денег не хватает. А нам очень нужны мосты, дороги, спортивные сооружения, промышленные объекты, новые рабочие места... С уважением и надеждой на освобождение, русскоязычные жители Вологодской области».
 
Я горд тем, что с таким заявлением выступил мой сокурсник по военному училищу — уважаемый мною и любимый побратим по оружию Роман Романенко. Большинство российских журналистов льют грязь на Украину, перевирают события, происходящие в нашей стране. Я горд тем, что в этой обстановке ты, Роман, можешь позволить себе такую роскошь: иметь своё собственное мнение! Вдруг последуют репрессии, мы, твои сокурсники по военному училищу, ждём тебя в Киеве.
Александр Драников,
генеральный директор ООО «Издательская группа «Наш продукт»
                    Сайт «Багнет»
 

Комментарии [ 2 ]

11.02.2014 09:58 Петр АНТОНЕНКО

Революція Євроеволюції України

Шлях до Конституції демократії

   Виняткова складність нинішньої ситуації в Україні, завдань, що стоять перед суспільством, політичними і бізнесовими елітами, в тому, що водночас поєднані два фактори. З одного боку, треба давати відповідь на гарячі виклики сьогодення, реалії Єврореволюції, громадянського протистояння. З іншого, всі розуміють, що невідкладно настав час глобальних перемін у державі. У цьому сенсі варто оцінювати нинішню Єврореволюцію в Україні як складову частину давно назрілої Євроеволюції країни.

   Дуже боляче, звичайно, що дійшло до такої трагічної межі: вперше за 22 роки незалежності — постріли і загибель людей у центрі столиці держави, десятки зниклих і викрадених, що може поповнити сумний мартиролог, сотні чи вже й тисячі поранених, скалічених. І біда, що саме такою ціною суспільство платить за оце усвідомлення: так далі жити не можна. Тож, хоч і кривавою ціною, суспільство постало на порозі змін, які давно треба було зробити. Йдеться про перехід від колонії до дійсно незалежної держави, від тоталітарного до демократичного суспільства. Тих перемін, які колишні країни соцконцтабору Європи зробили за кілька років, які були у нас задекларовані в далекому вже 1991-ому і які чомусь затяглися на третє десятиліття.

   Отже, дві сесії Верховної Ради України були покликані давати відповідь і на гаряче сьогодення барикад у столиці і майданів по всій країні, і на питання глобальних змін у державі.

   Перша з цих сесій була позачерговою, скликаною за ініціативи опозиції. 28 січня парламент величезною більшістю голосів (окрім, звісно, комуністів) без жодних дебатів скасував одіозні «закони диктатури», ухвалені 16 січня. Закони, які спровокували чергову хвилю протистояння, бої на вулиці Грушевського з першими жертвами революції. Зрозуміло, що такі закони, дикі навіть для посттоталітарного чи напівтоталітарного суспільства, були не чим іншим, як «грою м’язів», пробою сил з боку влади — як суспільство зреагує? Тож за прогнозованою реакцією (і не лише в Україні, а й світі) скасування тих законів було очевидним.

   Складніше виявилося з іншою темою тої позачергової сесії — ухваленням, причому вже не вперше в ці місяці, закону про так звану амністію учасникам масових протестів. Цей новіший закон був ухвалений у варіанті владної регіоналівської більшості і її голосами. «Законом про заручників» тут же назвала його опозиція, яка, звичайно, не може прийняти такого варіанту шляху до миру. Адже головна теза закону — ультиматум учасникам Єврореволюції, з визначеним терміном. Протягом 15 днів після набуття чинності цього закону, а це 17 лютого, Майдан має бути ліквідований. Тобто йдеться насамперед про повне знесення в центрі Києва барикад, розблокування вулиць, звільнення зайнятих протестувальниками будівель, у тому числі  Штабу революції — Будинку профспілок. Аналогічно має вчинити опозиція і в областях, де вона захопила ряд обласних адміністрацій і рад.

   Взамін влада обіцяє звільнити затриманих учасників протестів, яким інкриміновані тяжкі злочини — захоплення адмінбудівель, блокування магістралей, опір працівникам правоохоронних органів. Передбачено, що не буде і нових арештів та порушення кримінальних справ.

    Зараз важко уявити собі виконання цьогозакону з обох боків — і владою, і учасниками акцій протесту. Єдине, що нині в столиці та областях настало хистке перемир’я, бо країна в очікуванні кардинальних перемін — не перемир’я, а миру в суспільстві.

   Ці надії покладено на Верховну Раду. Аналогії нинішньої революції з Помаранчевою не завжди доречні, але тут напрошуються: саме парламент у вирішальний момент протистояння кінця 2004 року взяв у свої руки стабілізацію ситуації.

   Звичайно, мають рацію і ті, хто називає депутатів парламенту «кнопкодавами», залежними від тих чи інших політичних сил, а самі політичні сили — залежними від бізнесу. І що насправді все вирішується не в залі ади, а  внших стінах, на переговорах бізнесових і політичних еліт, які й дуть в останні тижні постійно. Притому, ця констатація не применшу ролі самого народу, вулиці, Майдану, на які політикум не може не зважати. Ради,  Ради, а на переговорах політичних і бізнесових еліт, які йдуть останніми тижнями постійно. Притому, що ця констатація ніскільки не применшує ролі народу, вулиці, Майдану. Політикум і бізнес не просто не можуть ігнорувати останніх, а базуються на тих настроях. Народ ігнорувати не можна і не вдасться!

   Отже, минулого вівторка відкрилася чергова, вже аж четверта сесія парламенту сьомого скликання. Йде другий рік ялового існування (не діяльності) цієї нещасної Ради. Але, тим не менше, саме до неї нині прикута увага суспільства. Пояснення очевидне: нарешті тут чітко поставлено питання кардинальних змін у державоустрої. Конкретніше — змін Конституції, переходу до парламентсько-президентської форми правління.

   Здавалося б, давно пора, і просто дивно, що досі не впроваджене те, що діє в більшості країн Європи, куди ми прагнемо, — домінування в державі саме парламентів і сформованих ними урядів. І знову доводиться говорити про якусь нашу «окремішність і унікальність». Президентсько-парламентська модель у нас мотивувалася, як і багато що, складнощами «перехідного періоду». Але коли «перехідний» затягується на третє десятиліття, то це вже щось не те. А коли бізнесполітклани, які виграють президентські вибори, вдаються ще й до узурпації влади, самочинно впроваджуючи вже якусь «президентську модель», — це вже зовсім «не те». Що й сталося у нас.

    Коротко пригадаймо. Після 5 років існування незалежної держави взагалі без власної Конституції, а за залишками законів СРСР парламент нарешті ухвалив Основний Закон улітку 1996 року. За наполяганням «режиму Кучми» — у форматі саме президентсько-парламентської республіки. Що ж, усе ще тривав «перехідний період». Тягся він ще понад 8 років. І лише в момент величезного суспільного протистояння — виборчої кампанії і Помаранчевої революції 2004 року — сторони пішли на компроміс. 8 грудня 2004 року парламент практично одним голосуванням допустив третій тур президентських виборів (юридично — повторне голосування другого туру), з прогнозованою перемогою Ющенка, а натомість вніс кардинальні зміни до Конституції. Вони обмежували повноваження Президента на користь парламенту й уряду і вводили парламентсько-президентську форму правління. Цілком очевидно, під якого Президента це вводилося. Правда, ці зміни набували чинності лише після чергових виборів парламенту, весною 2006 року. Тому дехто дорікав Ющенку, що той за 2005 рік не повернув старої Конституції з домінантою Президента, не розігнав парламенту. Але ж Президент від демократичних сил не мав відходити від принципів демократії. А ще й була надія , що сили Майдану-2004 виграють у 2006-ому перші після революції парламентські вибори. Як виявилося, не виграли. Але то вже окрема і сумна тема.

   Отже, ми жили за новою Конституцією ще понад 4 роки. І коли на початку 2010 року Президентом став Янукович, клани, що стояли за ним, не могли, звичайно, змиритися з такою формою правління — домінантою парламенту, де у регіоналів не було й більшості. Парламент невдовзі «переформатували» на користь регіоналів за допомогою слухняного Конституційного Суду. Наступним етапом узурпації влади стало скасування Конституції за редакцією грудня 2004 року. Той таки КС у вересні 2010 року просто скасував результати того парламентського голосування 8 грудня 2004 року за формальною мотивацією — порушення процедури.

   Нині діє начебто Конституція 1996 року (начебто, бо багато фахівців піддають сумніву оте рішення КС від 2010 року). Діє президентсько-парламентська модель, плюс позазаконне узурпування влади правлячим режимом, зокрема у сфері правосуддя, топтання прав місцевого самоврядування. Результат бачимо. Політичний колапс, суспільне протистояння на межі війни. І економічна руїна, бо наслідки чотирьох років діянь «реформаторів» від влади більш ніж сумні.

   Четверта сесія парламенту почалася з того, що опозиція заявила: зараз парламент не має права розглядати нічого іншого, окрім зміни Конституції. Вівторок, середа і чомусь у четвер лише половина робочого дня — ото були і всі труди першого пленарного тижня сесії. Без жодних рішень, до яких ще далеко. Десь поза Радою йдуть напружені переговори влади і опозиції. У Раді ж ішли дебати довкола повернення до парламентсько-президентської моделі Конституції, проти якої начебто вже не заперечує і влада. Питання: як це зробити?

   Перший і найбільш радикальний варіант, запропонований опозицією, — просто відновити Конституцію 2004 року. Пропонують два шляхи. Або Конституційний Суд сам скасовує своє рішення від вересня 2010 року «про скасування голосування Ради». Або парламент повертає на розгляд той законопроект, який був ухвалений 8 грудня 2004 року, і ухвалює його належним чином.

   Другий варіант опозиції — підготовка нової редакції Конституції, яка не зовсім відповідає редакції грудня 2004 року, а ще більше обрізає повноваження президента. Наприклад, передає силові відомства під контроль парламенту. Цю оновлену редакцію готують паралельно фракції «Батьківщина» і «УДАР», днями вони обіцяють внести на розгляд Ради узгоджений законопроект.

Обидва ці варіанти вимагають проведення двох сесій парламенту: на першій сесії закон ухвалюється в першому читанні, на другій —остаточно. Але в такий гарячий час дві сесії і юридично, і практично можна провести за два тижні.

   Третій варіант пропонує регіоналівська більшість Ради: створення якоїсь «конституційної комісії» і підготовка нею нової редакції Конституції. На це піде більш як півроку, що не прийнятно для опозиції, а учасниками Єврореволюції відкидається категорично.

Опозиція наполягає на якнайшвидшій реформі Конституції. А для того, щоб влада, недовіра до якої впала до нуля, не обдурила, опозиція вимагає передати їй посаду Голови Верховної Ради.

І лише за умови ухвалення Конституції у форматі парламентсько-президенського устрою опозиція згодна сформувати уряд. Причому лише повністю, а не «вкрапленнями». Цим самим опозиція береться за відновлення країни в умовах економічної руїни, до якої довели регіонали. А ще уряд опозиції гарантує чесні і прозорі президентські вибори, дочасні чи ні, і такі ж — парламентські. Тобто як компроміс Януковичу можуть дати добути на своїй посаді 5-річний термін.

  План начебто логічний: головне — не в прізвищах на посадах, а в організації державної влади. Але надто затяглися у нас суспільні трансформації, надто вкорінене поняття, що йдеться лише про «переділ влади». Тому важко спрогнозувати, як поведуть себе бізнесові й політичні еліти, від яких залежить дуже багато. Ще важче — як поведе себе Майдан, вулиця, народ, від якого, сподіваємося, залежить не менше. Усе ж хочеться вірити в переміни на краще, у наш демократичний європейський вибір.


 

 

 



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



 

Комментарии [ 0 ]

04.01.2014 13:23 Петр АНТОНЕНКО

Росія пошукає ворогів на Марсі і поторгує історією

Персонаж знаменитої кінокомедії Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч» п’яничка-лектор, як пам’ятаємо, читав з новорічної сцени лекцію «Чи є життя на Марсі?». Будучи в добрячому «підпитії», лектор урешті махнув рукою на цю тему, заявивши: «Є життя на Марсі чи нема, науці невідомо».

Але, схоже, скоро стане достеменно відомо. Пошуки невдахи-лектора не дають спокою керманичам нинішньої Російської Федерації. Днями віце-прем’єр уряду Росії Дмитро Рогозін заявив, що вважає одним із найважливіших завдань Росії в космічній сфері пошук позаземних цивілізацій. «Як будь-який землянин, мрію дізнатися, чи є життя поза Землею», — сказав Рогозін. На його думку, дослідження цього питання «варті того, щоб на них виділяти необхідні кошти».

Браво, пане Рогозін! Ось на що треба кинути нафтогазові мільярди. Подумаєш, обвалюється економіка країни. Подумаєш, федерацію все більше колотять міжнаціональні конфлікти. А ще, кажуть, Росія десь там виступила в недостойній ролі окупанта, ще — загрузла у війну на території сусідньої держави. То все дрібниці порівняно з пошуком інопланетян. Тим паче цей пошук якраз і відволікатиме росіян від отих невеселих тем.
Та й буде можливість розширити коло ворогів Росії. Адже на планеті нових ворогів знайти все важче — вже всі підряд давно названі ворогами, що загрожують Росії, заважають їй збирати свої «ісконні землі». Які ці землі? Схоже, вся планета Земля. То, може, це ще й територія Марсу? І коли російська наука і техніка таки виявлять живих марсіан, чи не будуть вони також оголошені ворогами Росії? Напевно, будуть. Кляті вороги, які хочуть напасти на бідну Росію, як і оті, що довкола неї на нашій планеті. А з ворогами треба що? Воювати. А віце-прем’єр Рогозін якраз курирує розвиток оборонно-промислового комплексу.
* * *
А ось — не просто плани і задуми, а конкретна новація з Росії.
Від початку року Російська Федерація запровадила нову систему дозвільних документів для працевлаштування українців. Деталі повідомив керівник Федеральної міграційної служби Росії (ФМС) Костянтин Ромодановський. Принагідно нагадаємо одну з торішніх публікацій моєї  газети «Світ-інфо». Йшлося про те, що ФМС Росії активно агітує українців не просто на заробітки, а й переселятися на широкі простори Федерації. На дуже широкі — в Сибір і на Далекий Схід. ФМС Росії навіть видає спеціальну сторінку в газеті «Комсомольская правда в Украине» під промовистою назвою «Соотечественники». Цебто нас, українців, росіяни вже називають «співвітчизниками» зі сторінок певних газет. Видання цих «наших» випусків російських газет на кшталт «Известия в Украине», «Труд в…», «Комсомолка в…» — це окрема тема.
Так от, відтепер ці "співвітчизники"  «громадяни України повинні отримувати патенти для роботи в юридичних та фізичних осіб», пояснив Ромодановський.
Згідно зі змінами до закону про правове положення іноземних громадян, для отримання патенту треба буде виконати низку вимог. До міграційної служби необхідно надати поліс медичного страхування і російські довідки про відсутність наркотичної залежності, інфекційних хвороб та ВІЛ.
Ну, зрозумілі турботи російської влади про далеко не ідеальне фізичне і психічне здоров’я народонаселення, в яке, бодай тимчасово, вливаються мігранти. Тим більше, йдеться про людей, які тяжко працюватимуть, — роботящих, здібних українців, на яких значною мірою трималась і тримається економіка Росії: від видобутку нафти і газу, основи цієї економіки, до численних новобудов.
А деякі нові вимоги взагалі досить цікаві. Так, від українських заробітчан тепер вимагатимуть документ про володіння російською мовою. Це вже явно зайве, враховуючи, що українці вільно володіють російською мовою (часом, на жаль, краще, ніж власною українською). Ще мігранти мають документально підтвердити знання основ законодавства Росії. Цікава вимога для мігрантів, адже самі росіяни більше живуть не за законами, а «за понятіями».
І нарешті найцікавіше: заробітчани мають документально підтвердити знання російської історії. Очевидно, що довідки з вищезазначених речей (мова, закони, історія), як і довідки про наркоманію і СНІД, видаватиме російська сторона, тож російську історію українці мають на іспитах «складати» саме в російському варіанті. Тобто розказати про «Новоросію», про півострів «російської слави» Крим, про «собіраніє» земель російськими царями й імператорами, без якого ці землі б «загибіли».
Так би мовити, історія на експорт…
 
 
 
 
 

Комментарии [ 0 ]

28.12.2013 12:11 Петр АНТОНЕНКО

Журналістська солідарність і проституція

     Днями я був на акції протесту журналістів Чернігова у зв`язку з побиттям київської журналістки і активістки Майдану Тетяни Чорновол. Це був пікет обласної міліції, на який зібралися десятки журналістів преси, радіо і телебачення.

    Я зараз не про дискусії стосовно того дійсно зухвалого злочину проти журналістки, жінки, матері двох малих дітей. Не буду обговорювати версії, які були озвучені буквально одразу після злочину. Версія опозиції   — це злочин влади, яка цим хоче залякати Майдан. Версія влади — це злочин і провокація опозиції, яка прагне, звернувши все на владу, підігрівати протестні настрої людей. Можна було б висловити банальне судження, що, мовляв, істину встановить слідство і суд. Але чи багато людей вірять у це?
      Зараз  говорю і не про те, що цей злочин став крайнім проявом небезпечного явища в суспільстві: втягування журналістів, засобів інформації в брудні політичні «розборки». Медіа не можуть бути деполітизовані, хоча б тому, що політикою є все, починаючи з цін у магазині. Але департизуватися медіа можуть і повинні. Звичайні, тобто загально-суспільні медіа, яких у нас переважна більшість. Для партизації є партійні медіа, їм за статусом велено бути партійними. І то вже їхня, точніше,їхніх партій,  проблема, що ці партійні газети такі ж убогі, як і їхні партії.
   Втягування медіа, журналістів у політичний бруд — це окрема і дуже складна тема. Її треба обговорити окремо. Зараз я про інше, простіше.- чи є наші ЗМІ засобами масової ІНФОРМАЦІЇ? 
    Отже, на тому пікетуванні журналісти і політики виголошували цілком правильні промови про свободу слова, лунали гнівні тиради про гонителів цієї свободи, вимоги покарати винних, вимоги відставки міністра внутрішніх справ  Захарченка, як мінімум — за бездіяльність у захисті журналістів, а найбільше — за участь міліції у  придушенні акцій протесту громадян.
   Все правильно. Ось тільки як можна було, наприклад, ставитися до правильних слів і гнівних тирад журналіста одного з мас-медіа, коли справжній господар цього медіа, а відтак і хазяїн цього та інших холопів-журналістів,  двічі провалив у Верховній Раді голосування за відставку того ж таки Захарченка. Перший раз — коли 3 грудня голосувалося питання про відставку всього уряду, а значить, і цього міністра. Другий раз — коли буквально за кілька днів до побиття журналістки голосувалося питання про відставку вже персонально цього  міліцейського міністра. Ну як би  могло оте медіа не те що критикувати свого хазяїна за такі голосування, а взагалі просто повідомити про  їх  результати.
    Втім, що питати з цьогть медіа? Як можна ставитися до гнівних  тирад журналістів,  знаючи,  що з  близько півсотні газет, що реально виходять в області, лише лічені видання повідомили про такі голосування. Ну, як, скажіть, можуть нещасні райгазети, що виходять в округах чотирьох депутатів.-мажоритарників області, котрі  провалили голосування 3 грудня, повідомити щось подібне? Або про те, що за відставку міністра не голосували ВСІ мажоритарники, окрім Валерія Дубіля.
   Те ж саме запитання і до політичних партій опозиції, представники яких виголошували такі ж  правильні тиради про «відставку міністра» на акції під міліцією 25 грудня. Це через 22 дні після отого голосування в Раді. За ці три з лишком тижні ці так звані опозиційні так звані партії не спромоглися виготовити бодай простенькі листівки про оте голосування, щоб роздавати людям на убогому чернігівському «євромайдані».  Старий добрий, перевірений демократичними силами ще понад 20 років тому метод  листівок. Один партійний керівник побідкався, що для цього  треба мати «фінансовий і людський ресурс».  Правильно, треба. Пачка паперу коштує 18 гривень. Але якщо у десятка  опозиційних партій, парламентських і поза ним, не набереться гуртом по дві гривні з кожної, то не треба затівати революцій, ні Євро, ні інших. А щодо людського ресурсу? Будь-який школяр за 5 звилин витягне з інтернету і роздрукує ось таку простеньку листівочку, яку потім зостається лише розмножити на ксероксі. Чи, може, ¸у революціонерів нема і ксероксів чи  копійок на копіювання? Скоріше, нема вміння будь-що робити, що взагалі є трагедією України, цього суспільства нездар. Ось, для прикладу,  така проста листівочка — текст.
                  
                    Х т о   я к   г о л о с у в а в з а в і д с т а в к у У р я д у?
   Голосування депутатів Верховної Ради України   від мажоритарних округів Чернігівщини 3 грудня 2013 року по питанню відставки Кабінету Міністрів:
                               Голосували ЗА відставку Уряду:
Валерій ДУБІЛЬ , виборчий округ 205 (Чернігів).
Олег ЛЯШКО , в.о 208 (Бахмацький, Борзнянський, Куликівський, Менський, Талалаївський райони, частина Ічнянського району).
                     НЕ ГОЛОСУВАЛИ ЗА ВІДСТАВКУ УРЯДУ:
Владислав АТРОШЕНКО , в.о. 206 (частина Новозаводського району Чернігова, Ріпкинський, Чернігівський райони ).
Ігор РИБАКОВ, в.о. 207 (Городнянський, Коропський, Корюківський, Новгород-Сіверський, Семенівський, Сосницький, Щорський райони).
Іван КУРОВСЬКИЙ, в.о. 209 ( Ніжин, Варвинський, Ніжинський, Носівський, Срібнянський райони, частина Ічнянського району).
Микола РУДЬКОВСЬКИЙ, в.о.210 (Прилуки, Бобровицький, Козелецький, Прилуцький райони ).
       Хто як голосував  з мажоритарників за відставку міністра внутрішніх справ Захарченка?
    Верховна Рада не підтримала подання Президенту про необхідність звільнення міністра внутрішніх справ В.Захарченка за кривавий розгін мирної демонстрації. "За" проголосували лише 104 депутати.
    Від Чернігівщини підтримав подання, голосував ЗА  Валерій ДУБІЛЬ ("Батьківщина").
      НЕ ПРОГОЛОСУВАЛИ ЗА ВІДСТАВКУ МІНІСТРА ЗАХАРЧЕНКА :
Владислав АТРОШЕНКО (не голосував). Микола РУДЬКОВСЬКИЙ, Іван КУРОВСЬКИЙ, Олег ЛЯШКО,  гор РИБАКОВ — (були відсутні на голосуванні).
 
     Хочу підкреслити: йдеться про суспільно важливу інформацію, яку мас-медіа і партії зобов`язані донести до громадян області, — як саме голосують депутати парламенту держави, обрані громадянами Чернігівщини. І ось замість цього —  банальні причитання на мітингах і пікетах.
    Звичайно, важко тут звинувачувати лише самих журналістів, хіба що у лицемірстві. Говорити треба про структуру наших медіа, про те, хто ними володіє і як використовує, знову ж таки у вузькополітичних, точніше партійних цілях.
    А взагалі  журналістику називають другою за древністю професією. Пригадую, колись читав навіть книгу одного, здається, американського автора «Вторая древнейшая профессия».  Так от злі язики говорять, що ця наша професія надто багато запозичила у своєї попередниці — найдревнішої професії, відомо, якої. Тобто, була найдревніша професія, а тоді комусь же треба було її описати, ось і з`явилася друга, наша. І набралася чимало у попередниці, бо більше ж професій не було.
    Чи ж варто дивуватися, що прояви найдревнішої професії переходять і загалом у суспільне життя.  Повіїзація іноді охоплює все суспільство. Ось аналіз, за скільки продалася-віддалася Україна, підписавши недавні угоди в Москві. Цитую економіста Володимира Дубровського, його статтю «Сором і страх» («Українська правда», 21.12.2013). В оригіналі, бо автор написав так, щоб було доступне і «неукраїноговорящим» українцям, їм це буде особливо цікаво.
    «В любом случае, происшедшее – стыдно. Если уместно говорить высокие слова типа "Родина - Мать" (такой пафос, кажется, особо любят избиратели ПР?), то, выходит, наша общая родина-мать - проститутка? Во всех языках "твоя мать – проститутка" - одно из самых страшных ругательств. За такое унижение, кавказцы и мусульмане вообще убить могут. Гадко себя чувствовать "с курвы сыном". Причем, не просто проститутка, а дешевая.
    Считаем: 27 млрд. кубов газа на 130 долл. разницы - 3.51 млрд. долл. Можно, конечно, посчитать от 40 млрд. кубов – получится все 5, но это некорректно, поскольку Фирташ и так покупает газ по льготной цене. Минус лишние 600 млн. переплаты за российский кредит по сравнению с МВФ - 2.9. Округлим для верности до трех "ярдов", или меньше 2% ВВП - рост за один, причем неудачный, год. Опять же, если даже множить на 40 млрд. кубов, то есть с запасом – от силы 3%. Для одного человека это, конечно, невообразимая сумма, существенная даже если для "олигарха".
    Можно не сомневаться, что именно им большая часть этого бабла и перепадет. Но в расчете на всю страну - это где-то 550 грн. на человека в год. Продать суверенитет и будущее за такую мелочь? Участникам "анти-майдана" и то больше платят! Не знаю расценки путан, но подозреваю, что это порядка одного раза, или одного часа, как они там считают. Только нас за эти деньги будут "иметь" весь год, столько раз, сколько захотят.»
 

Комментарии [ 2 ]

08.12.2013 17:01 Петр АНТОНЕНКО

Медіа паралельного світу: газети для "жіпи" ?

     Паралельний світ, про який сперечаються вчені, таки ж існує. В  чернігівських мас-медіа.

   Колись для одного престарілого американського мільйонера його оточення видавало унікальну газзету. Вона друкувалася в єдиному примірнику  і писала лише про таке, про що хотів би читати господар. Телевізора і радіо він не любив, інших газет не читав, отак і прожив останні роки, читаючи те, що йому  друкували. Можливо, стариган і лукавив, тобто добре знав, що йому підсовують, але вигляду не подавав.
   Щось подібне в нашому медіа-просторі. Ні, наші газети не брешуть, все, що вони пишуть, існує, але ось запитання: ЧИ ВСЕ ВОНИ ПИШУТЬ? Зверніть увагу на зміст присяги, яку дають в багатьох країнах свідки в суді: вони зобов`язуються говорити правду, тільки правду і ВСЮ правду.
   Якщо наші газети напишуть, що в Києві  в такому-то театрі пройшла прем`єра такої-то вистави, це буде суща правда. Але чи буде це повною, об`єктивною правдою про столицю, якщо вони промовчать про ДЕЩО ІНШЕ? Що саме?
    29 листопада Україна ганебно не підписала на саміті Східного партнерства Євросоюзу у Вільнюсі Угоду про Асоціацію з ЄС, до якої йшли кілька останніх років.
    У ніч на 30 листопада в самому центрі столиці, на Майдані Незалежності спецпідрозділ міліції жорстоко побив мітингувальників . Таке побиття сталося  вперше за всі 22 роки Незалежної держави.
    У неділю 1 грудня тут же, на Майдані, відбулося грандіозне Народне віче, мітинг протесту, на який на площу і прилеглі центральні вулиці столиці вийшли близько 700 тисяч людей. Така акція відбулася вперше за 9 років після Промаранчевої революції, більше того — така кількість людей одночасно не виходила на акції і в  сам той період революції.
   Отже, три величезної суспільної ваги події, які в медіа характеризуються з визначеннями —  «вперше», «найбільше», тобто абсолютно обов`язкові для з`яви в нормальних медіа події.
   А тепер відкриваємо останні номери всіх основних чернігівських газет. Датовані четвергом,  5 грудня. Одні з цих газет — державні і напівтакі, тобто з долею співзасновництва самих редакцій (яка доля такої «долі» редакцій, можна лише здогадуватися, особливо по цих останніх номерах газет). Ці видання здебільшого мають великі тиражі. Інші газети недержавні, але малотиражні.
     Всі ці газети  у нас виходять один раз на тиждень. Попередні числа вийшли у минулий четвер, 28 грудня, а друкувалися напередодні. Ясно, що в них не могли потрапити підсумки саміту у Вільнюсі, який відбувся 28—29 листопада, не могла потрапити основна для нас тема —підписання чи непідписання Україною Угоди з ЄС. Власне, відповідь на це ми отримали ще за тиждень до цього, після сенсаційного  (для когось) рішення Уряду Азарова — припинити підготовку Угоди з ЄС. Хоч той же Азаров після фіаско України у Вільнюсі заявив, що переговори    з ЄС про підписання Угоди  тривали до останнього дня і години — чергова  брехня влади, якою нині переповнене суспільство, бо то були не переговори, а торги, шантажування ЄС вперемішку зі старцюванням у нього.
   Але ось пройшов Вільнюс. Відкриймо наші газети. В жодній з них нема жодної публікації про підсумки саміту. Не можна ж вважати такою проплачену чи протиснуту в одну з провладних газет статтю, «темник», написаний у кабінетах влади. Отже, Вільнюського саміту Євросоюзу для нашої преси не існувало. Бодай для короткої публікації інформативного плану.  Не каждучи вже, що не знайшлося місця для коментаря, аналітики, де  було  б розказано   про очевидну причину зриву нашою владою підписання Угоди — шантажу плюс підкупу України (тобто нашої влади) Росією. Завважте: йдеться, власне, про те, що й спричинило Єврореволюцію в Україні.
   Але де й сама ця революція на сторінках чернігівських медіа? Про побиття на Майдані розповіли лише недержавні газети. Найдокладніше —газета «Семь дней»: анонс з фото на 1 сторінці і розворот, дві сторінки, в номері, доволі докладна хроніка революції.  Також дали публікації газети «Сіверщина» і «Біла хата».  Обидві газети донедавна видавала обласна організція Товариства «Просвіта», потім вона їх  добровільно втратила. Газети потрапили в руки  групи бізнесменів, які належать до одної з опозиційних партій, тому публікації про Єврореволюцію   й повинні були тут  з`явитися. Можна говорити про їхній рівень, інформативність, але то вже інша річ.
 А що ж інші газети? Нічого або майже нічого. Ну, що наприклад, говорити про газету «Чернігівські відомості»? Це видання міської ради, дуже зручно влаштувавшись на міському бюджеті, вірно служить владі, а не третині мільйона мешканців Чернігова, на кошти яких і видається. Повне ігнорування бурхливих подій, лише трактати від регіоналів, наприклад, опус парламентського рукомаха Чечетова.  
 Ще одна дивовижна газета — «Деснянка». Це давнє зменшенне   названня колись головної владно-компартійної газети області «Деснянська правда», яка і нині є виданням обласної влади.    А «Деснянка» з`явилася після розколу тієї газети кількарічної давнини, коли була помаранчева влада, а в місті і області найбільше голосів на виборах отримував БЮТ, Блок Юлії Тимошенко. Повне захоплення представниками цієї політсили старої «Деснянської правди» не вдалося, і після судових тяганин газета розкололася на дві:  «Деснянська правда» існує і далі, а поруч видається оця друга газета, яка спочатку, щоб відрізнити її, називалася «Деснянка вільна», а нині просто «Деснянка». Але абсурдність полягає в том, що засновником, тобто, згідно законодавства, господарем, власником цієї газети є все та ж …газета «Деснянська правда». Так на повному серйрозі значиться в самій «Деснянці». Але зараз не про це. Якщо ця «Деснянка» народилася в стані БЮТ, то природньо чекати від неї бурхливого висвітлення Єврореволюції в Україні, лідерка якої (такою, принаймні, її називають) Юлія Тимошенко в ув`язненні. Чекати? Не дочекаєтеся. Одна-єдина скромна публікація і то не про Єврореволюцію в Україні, а про так званий «євромайдан Чернігова». Може, це вже якась інша «Деснянка»? Тим паче, що є ще одна дивовижа: з 24-х сторінок газети лише 5 державною українською мовою, решта російською.
     Що ж домінує на сторінках такої чернігівської преси? Досить зацитувати заголовки публікацій. «Свято осені». «Є хліб і до хліба. І далі буде…», «Зарплати і пенсії збільшилися», «Тиждень добрих справ», «Мандрівка в кавову країну», «Позитивний вплив тварин на людину»,. «На новенькому авто», «Наші знову попереду».  
    Хочу, щоб зрозуміли правильно. Так, життя триває, попри всі політичні перипетії. Так, не варто віддавати 100 % газетної площі під політичну тематику, нехай це роблять партійні газети. Не обов`язково і перенасичувати нею газети, це справа заполітизованих видань. Не обов`язково також місцевій пресі багато писати про чернігівський «євромайдан», хоча б тому, що він жалюгідний, що  є відбитком жалюгідності чернігівського політикуму. Але це тема окремої розмови, також потрібної на сторінках газет.
    Так, у нас в Україні є доволі потуже телебачення і воно,  як показують останні події, не підконтрольне владі. Більше — своїм власникам, олігархам, чи, назвімо їх менш вульгарним терміном,— представникам великого бізнесу. А те, що значна  частина цього бізнесу вже проти нинішнього владного режиму, видно хоча б по змісту телебачення. Так, розвивається інтернет, де справжня повінь слова. І все ж, при всьому цьому, це  ненормально, коли друкована преса  впритул воліє не бачити НАЙРЕЗОНАНСНІШОГО, що є в суспільстві.  І досить людям порівняти таку пресу з тим же телебаченням чи інтернетом, як вони починають відвертатися від неї. Але преса опиняється на узбіччі не від конкуренції з телебаченням чи Інтернетом, а від того, що вона ТАКА. В нормальних, демократичних країнах, де на порядок вище розвинуте і телебачення, й Інтернет, преса спокійно уживається з цими видами мас-медіа. Бо вона існує в гущі життя, а не паралельно з ним, як у нас: ось реальне життя, а ось якесь паралельне, на сторінках газет.
 Тут йдеться в основному про владну і привладну пресу. Іншою вона й бути не може. А іншої преси  демократичні сили за 20 з лишком років створити так  і  не змогли.
    …Почуття гумору притаманне українцям. Підтвердження цього на кожному кроці побачиш і на Майдані в столиці, в серці Єврореволюції в Україні. Чого варті численні написи на плакатах, банерах. Ось, наприклад, такий: «Азіров, іди в жіпу». Дотепно і не образливо, бо не відомо, кого  і куди послано. Чи,  може, навпаки, всі здогадуються. кого й куди послав Майдан? Але чи не туди ж пошлють скоро наші читачі і певного гатунку пресу? Правда, лікарі не рекомендують використовувати для «жіпи» газети: кажуть. друкарська фарба таки ж шкідлива.     

Комментарии [ 0 ]

28.11.2013 17:04 Петр АНТОНЕНКО

Європі не потрібні холопи

  

Здавалося б, у нашому суспільно-політичному житті вже важко чимось здивувати, настільки воно непередбачуване і фантасмагоричне. Але є ще «резерви». Таким стало дивовижне рішення вищої влади держави по суті відмовитися від підписання на саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом. І це буквально за якийсь тиждень перед самітом.

   Тут же в політикумі посипалися варіанти, з чим порівняти цей дивний крок? Напрошувалося —з ухваленням горезвісних Харківських угод квітня 2010 року, якими Росії продовжили базування її флоту в Україні ще аж на 25 років. Ще різкіша паралель — з комуністичним путчем ГКЧП в Москві у серпні 1991 року. Є аналогії?
   І це при тому, що всі останні місяці точилися гарячі дебати, чи встигне до Вільнюса Україна виконати низку умов, висунутих для підписання Угоди Євросоюзом? В основному йшлося про ухвалення нашим парламентом законів, які б наближали   наше правове поле до європейського. І останні парламентські бої були саме за це. Опозиція йшла не величезні компроміси задля ухвалення законів. Останній був у той четвер, коли миттєво було проголосовано закон про зміни у виборчому законодавстві. Вкрай недосконалий, не марно в нього вносилося понад 400 поправок. Але опозиція одностайно голосувала за цей закон, внесений регіоналами. Залишалося ухвалити два закони. Перший, чи не найбільш резонансний,— про лікування ув`язнених за кордоном, що, звісно ж, сприймалося як можливість виїхати туди Юлії Тимошенко. Але того ж дня Рада «провалила» голосування по всіх шести внесених законопроектах: не голосували фракції регіоналів і комуністів. Невдовзі після цього і відбувся той четверговий вибух, після якого стало вже не до закону про прокуратуру. А п’ятниця також завершилася в Раді нічим.
     Що ж відбулося? Уряд заявив, що припинив підготовку Угоди до саміту. Так, підписує її від імені держави президент. необхідні закони ухвалює парламент, але саму Угоду готує Уряд. І ось — просто «передумали», тобто практично — зрив асоціації.
    Вражає синхронність, з якою керівники держави заявили протилежні речі. Журналісти підрахували, що коли в четвер о 15 годині прем`єр Азаров оголошував про це скандальне рішення Уряду, хвилина у хвилину, в цей же час у Відні Президент Янукович бадьоро заявив: «Україна йшла і буде продовжувати йти шляхом євроінтеграції». Наївно думати, що це якесь неузгодження, якщо згадати, що в перші ж дні прем’єрства, ще у 2010 році Азаров заявив, що він просто «перший міністр в Уряді Януковича». Так воно і є. Тому все це — спланована, узгоджена дія.
    Вражає і та політична оголеність, з якою себе виставила наша влада. Основною причиною зриву, чи, як це подано, — «відкладення» (мабуть же, десь на рік ?) Угоди про асоціацію з ЄС названо економічні причини. Ще конкретніше — втрати, яких зазнала і ще більше зазнає Україна в результаті торгової війни. оголошеної нам Росією. Самовикриття нашої влади тут в тому, що цим самим визнається крах балачок про якісь «економічні реформи», їх успіхи. А ще визнається, що обійми нашої влади з російською, вірне їй служіння — все це недостатнє для Кремля. Парадокс — але навіть при «поганому для Росії» Ющенку не було ж цих торгових воєн. Пояснення одне: холопа нагинають до кінця. І скільки б він не прислужувався, панові все замало.
   Очевидно, саме це — істинна причина, а не економіка. Ось просте підтвердження, яке зайве свідчить і про ступінь лицемір`я влади. Цитуємо інструкцію, яку вручило керівництво правлячої Партії регіонів депутатам своєї фракції Верховної Ради, коли було велено «підтримувати» курс на ЄС: «Євроінтеграція допоможе диверсифікувати структуру українського експорту, а також скоротити ризики для вітчизняної економіки. Це дасть можливість наростити частку високотехнологічних товарів у загальній структурі експорту на 28-29%. При цьому вже в перший рік дії Угоди з ЄС українські експортери зможуть відправити на зовнішній ринок на 9-10 млрд. дол. більше товарів у порівнянні з існуючим режимом торгівлі. Зростання експорту — це повноцінна робота українських підприємств і нові робочі місця ". Разюча відмінність від оголошеного нині.
    Холопство нашої влади проявилося уже в самому посиланні на те, що курс в ЄС треба «узгоджувати» з Росією. Хоч навіть президент Росії Путін заявив, що його країна нічого не має проти укладення Україною Угоди про асоціацію з ЄС і навіть вступу її колись до Євросоюзу. Мовляв, Україна — незалежна держава і право вибору за нею. Щиро заявлено чи не дуже, але заявлено. І от, виявляється, холоп прагне показати себе вірнопідданішим, ніж навіть вимагає його хазяїн.
 Далі пішли конкретніші причитання урядовців. Пан Бойко та інші почали сипати цифрами уже «втраченого» —   ще лише він наміру підписання Угоди, а ще більшими цифрами від майбутніх втрат.   Цифри називалися гігантські —   десятки мільярдів у доларах, а загальна сума «втрат» була озвучена десь у 160   мільярдів доларів. Ще й з натяком: от, якби Євросоюз «подарував» нам такі кошти.
    Тут же в заявах влади вихопилася чисто комуністична риторика — бідкання про тяжку долю співгромадян, простих українців, яким і так не вистачає   в державі на зарплати, пенсії. І ці крокодилячі сльози ллє влада, яка майже за чотири роки правління обібрала цих же співгромадян, далі нікуди, в тому числі чорнобильців, інвалідів. 
   Верхом холопства стала пропозиція Уряду до Євросоюзу — утворити якусь «тристоронню комісію» для обговорення питань ухвалення Угоди між Україною і ЄС. Була названо й ці три сторони: Євросоюз, Україні, Росія. Ця дивовиж тут же отримала логічну відповідь від ЄС. Міністр закордонних справ Литви, яка, нагадаємо, нині головує в Євросоюзі, заявив, що пропозиція про якісь переговори в тристоронньому форматі «не є виходом і не має прецедентів». Дійсно, таке важко осмислити: незалежна держава зав`язує стосунки з міжнародною організацією і їй чомусь для цього потрібен дозвіл третьої держави? Тоді чому саме Росії? Чому не Китаю, Японії чи Кувейту або Мозамбіку — мало ще від кого залежна така незалежна держава? 
   Який висновок? Його мають зробити самі громадяни. Українська опозиція організувала «по наростаючій» три акції протесту проти зриву угоди з ЄС. І, схоже, не випадково співпали саме ці дати. Буквально другого дня після оголошення про зрив Угоди, у п`ятницю 22 листопада, люди вийшли на майдани, відзначаючи День свободи, початок Помаранчевої революції. Наступного дня, 23 листопада, Україна і світ відзначили День пам`яті жертв Голодомору. І перше й друге напряму пов’язані з питанням — бути нам холопами чи вільними,європейськими людьми? А Всеукраїнське віче на Європейському майдані, яке зібрало в неділю практично стільки людей, як було в дні Помаранчевої революції, проголошене як безстрокова акція протесту, притому, по всій Україні. Аж поки влада не виконає вимогу підписання у Вільнюсі Угоди з ЄС. Озвучено це категорично: в разі непідписання Угоди — відставка Уряду, імпічмент Президенту, розпуск і перевибори Верховної Ради. Але Вільнюс — уже сьогодні…

 
 
 
 
 
 

 

 
 
 
 
 
 

                                                    ГАРНІ  ДОПОВНЕННЯ

:ЄВРОСОЮЗ —НЕ КАСА ДЛЯ ПОЛІТИЧНИХ І ЕКОНОМІЧНИХ БАНКРУТІВ

 Посол Великобританії: "Ми що, повинні платити компенсацію за слабкість?"

Середа, 27 листопада 2013, 10:29  УП

Посол Великобританії в Україні Саймон Сміт не згоден, що економіка України зазнає втрат у разі підписання угоди про асоціацію з ЄС.
   Вона відкриває нові можливості, наголосив він в інтерв'ю газеті "Комерсант-Україна".
"Мене не переконали цифри, які навели представники уряду. За ці дні я почув від них про $ 105 млрд втрат, і навіть про $ 160 млрд, але вони так і не обґрунтували такі дані. Ясно, що уряд очікує проблем у торгівлі з Росією, але хочу наголосити: я абсолютно не бачу причин для створення таких проблем", - сказав Сміт.
Він упевнений , що "ті заходи (з боку Митного союзу), які відбили у України бажання створити ЗВТ з Євросоюзом , не були спричинені реальною загрозою російській економіці".
Посол також зазначив: "Оцінки, що Україні нібито потрібно $ 105 млрд або $ 160 млрд на адаптацію до вимог ЄС, з'явилися всього тиждень чи два тому. Доти я не чув, щоб Україна називала вартість імплементації УА. Але переговори щодо угоди завершилися понад два роки тому, її текст із того часу не змінювався".
Сміта дивує питання про "компенсації" з боку ЄС втрат, які Україна може понести в результаті дій Росії в разі підписання угоди про асоціацію.
"Чому ми завжди говоримо про компенсації, хоча могли б говорити про нові величезні можливості, про право українських виробників працювати на найбільшому у світі вільному ринку?", - сказав він.
"Звісно, український бізнес має бути досить конкурентоспроможним, щоб домогтися успіху в ЄС. Але мене дивує, коли говорять, що потрібні якісь компенсації для бізнесу, не готового до конкуренції", - зазначив посол.
"Ми що, повинні платити компенсацію за слабкість? Чи за те, що люди не готові модернізувати виробництво?" , - заявив дипломат.
Сміт запевняє: "Ми пропонуємо Україні угоду, яка несе для вас величезні можливості!".
 "Євросоюз – це не інститут із закриття бюджетного дефіциту. Так, є проблема у слабкості, у вразливості бюджетної політики України, і не дарма ведуться переговори з МВФ... Україні пропонувалися шляхи, які дозволили б пом'якшити удар по незахищених, малозабезпечених верствах населення у результаті зростання вартості газу, але уряд відповів відмовою" , - заявив він.

 

Фюле каже, що українська влада забагато хоче

Четвер, 28 листопада 2013, 10:20  УП

Єврокомісар Штефан Фюле здивований сумою, яку називає Київ для підписання угоди про асоціацію з ЄС. Про це Фюле заявив під час бізнес -форуму у Вільнюсі за участю віце-прем'єра Сергія Арбузова.

За словами Фюле, цифра 160 мільярдів євро, яку цитують деякі особи як оцінки витрат, яких зазнає Україна, не є співмірною і не заслуговує довіри.

Я розчарований, що фінансування, необхідне українським підприємствам для модернізації, озвучується в якості витрат, а не інвестицій. Українська економіка потребує величезних інвестицій, але це не витрати.ь Єдині витрати , які я бачу - це витрати на бездіяльність, яка потягне за собою стагнацію економіки і наражатиме на ризики економічне майбутнє і здоров'я країни", - каже Фюле.


 ДЕПУТАТ-РЕГІОНАЛ І КОЛИШНІЙ ПРЕМ`ЄР СПРОСТОВУЄ ТВЕРДЖЕННЯ ВЛАДИ

Бізнесмени не просили Януковича відкласти угоду з ЄС – Кінах

Середа, 27 листопада 2013, 20:39  УП

Українські бізнесмени не виступали з ініціативою про відстрочення підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Про це заявив глава Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах. За його словами, бізнесмени "навпаки підтверджують незворотність європейської інтеграції, велика частина бізнесу хоче в Європу".
"На зустрічі з президентом був тільки один бізнесмен зі східної України, який висловлював сумнів у доцільності підписання угоди", - заявив Кінах.
Як відомо, 11 листопада керівники Федерації профспілок Юрій Кулик та Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах попросили президента Віктора Януковича про термінову зустріч.
Під час цієї зустрічі, яка відбулася 12 листопада, депутат від Партії регіонів Валентин Ландик попросив Януковича відкласти на рік підписання асоціації з Євросоюзом.
На запитання німецького журналіста про те, що Україна фактично відмовляється від угоди з ЄС заради хороших відносин з РФ, Кінах заявив, що Росія дійсно веде недружню політику, і Україна не хоче ходити світом з простягнутою рукою.
Кінах також заявив, що Україна пробує налагодити відносини з РФ "досудовими методами", уточнивши, що в подальшому можуть бути використані процедури СОТ.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комментарии [ 6 ]

23.11.2013 18:12 Петр АНТОНЕНКО

Безпам`ятство - без свічок

      Рівно о 16.00 я запалив свічку і поставив на підвіконні. Вона горить і зараз і ярітиме, поки не догорить. Так в нашому домі роблять завжди в цю  суботу листопада, в День пам`яті жертв голоду в Україні.

    Так само іноді я виходжу на свою вечірню вулицю  цього листопадового дня, щоб подивитися, як мої земляки-сусіди запалили у вікнах свої свічки, часточки ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ СВІЧІ ПАМ`ЯТІ. Нині   темніє рано. Я пройшов всю нашу недовгу вулицю в цьому невеликому райцентрі Чернігівщини,  з одного кінця в інший. Одноповерхова забудова, деякі будинки на дві чи три квартири. Нарахував 17 квартир, вікна яких виходлять на вулицю. Я НЕ ПОБАЧИВ У ЖОДНОМУ  ВІКНІ ЖОДНОЇ ЗАПАЛЕНОЇ СВІЧКИ. Окрім одного вікна, про яке вже згадав..   
   Пробую якось це осмислити. Є  зміни в безпам`ятстві: пригадую, років три тому в такий же траурний листопадовий вечір, на цій же вулиці, в цих же будинках, вікнах, я нарахував кілька запалених свічок. Нині — жодної. Значить, зрушення є. Куди?
   Ще раз пробую це осмислити. Я народився через 15 років після Голодомору, у 1948-у. Не пригадую, щоб мої рідні розповідали, що серед моїх предків хтось помер від голоду, здається, таки ні. Не пригадую  і загалом розповідей про масовий голод в наших селах. Здається, на Чернігівщині, особливо не в степових районах, тотального голоду не було, тобто  з масовими смертями, хоч, напевно, люди теж помирали від цього лиха. Кажуть, тут, на Поліссі, людей виручала природа, ліс чи річка. Може, просто так склалося в цій глушині. Але ж є загалом велика Україна. Є загалом народ, який, якщо не конкретно тут, в цих селах, то в інших місцевостях масово помирав від  створеного владою голоду. Так ми єдиний народ чи ні? Є такий народ загалом чи ні? Треба вшанувати пам`ять мільйонів безвинно убієнних, попри те, що це не твій  особисто дід чи прадід? Чи вже не треба? Запитання не зайве, дивлячись на безсвічкові вікна українців.
   Прості, звичайні люди, зайняті буденними клопотами. Хтось порається по хаті, хтось дивиться по телевізору численні серіали — екрани замість свічок горять  по багатьох вікнах.
     Може, люди не чули про цю щорічну акцію, при їхніх цифрових 30-ти телеканалах?  Чомусь не принесли сьогодні передплачувану мною райгазету, в якій я свого часу відпрацював понад 20 років. Мабуть, там є анонс Всеукраїнської акції — Свіча памяті? Але от нема самої газети.  Відкриваю останній, позавчорашній номер чернігівської   газети, яка числиться виданням суперпатріотичної громадської організації. Може, тут, одразу ж, як і належить, на першій сторінці — анонс Всеукраїнської акції? Нема. Далі —скромна публікація, в якій щось приблизне про акцію в Чернігові. Натомість знайшлося місце для  розлогих рецептів на кшталт  «Шоколадного кексу з вишнями», якраз до Дня пам`яті жертв Голодомору. Відкриваю ще одну подібну "опозиційну"  газету — жодного матеріалу, рядка і слова взагалі. Відкриває третю: і лише в цій, російськомовній і на декларованій,  як суперпатріотична, а у звичайній,  знаходжу анонс заходів у Чернігові до Дня пам`яті.
    Ще раз пробую все осмислити. Не вдається. І тут згадую універсальну формулу. Вона не раз пригадувалася мені в останні дні, Це коли доводилося багато в чому розчаруватися, коли здавалося, що тобі плюнули в обличчя. І тут до мене дійшло: у мене нема жодних претензій до людей, які причетні до цього, більше того —   нема навіть жодних запитань до них. ТАКЕ ЖИТТЯ. Ось  ця універсальна формула. Ось цей універсальний цап-відбувайло, або, російською, більш відомий термін: «козел отпущения». ТАКЕ ЖИТТЯ, і цим все пояснюється. І ми — такі. І «не судіте, не судимі будете», як гласить знаменита біблейська мудрість. Мабуть, дійсно живим не варто судити живих. Але от воно що: мертві можуть, мають право судити живих. Вони бачать наші свічки. Або не бачать, якщо ті не горять.     
,

Комментарии [ 5 ]

10.11.2013 18:05 Петр АНТОНЕНКО

Запитання до партійців "Свободи" і не тільки

    Львівська газета «Експрес», доволі поширена по всій Україні,  в тому числі і у нас на Чернігівщині, дала серію публікацій під загальною назвою «Гроші Тягнибока».  Йдеться про голову партії «Свобода» і її партійної фракції у Верховній Раді України Олега Тягнибока. В цих публікаціях політик зображений вкрай негативно, як і його партія.

    Публікації ці  вже отримували відповідь від самої партії «Свобода», де, звичайно ж, все спростовувалося. Але на останню з таких статей  відповідь була дана на вищому рівні. Днями оприлюднена спільна заява лідерів всіх трьох опозиційних парламентських партій та їх фракцій: «Батьківщини» — Арсенія Яценюка, УДАРу — Віталія Кличка, «Свободи» — Олега Тягнибока. Два перші лідери рішуче стали на захист третього, свого соратника по опозиційній коаліції, а загалом у заяві піднято тему недопущення маніпуляцій у мас-медіа, тему журналістської об`єктивності і етики. Цитую:«Аналіз інформаційного поля спонукає нас звернутися до ЗМІ із наполегливим закликом дотримуватися засад професійної етики, незаангажованості, об'єктивності та неупередженості». І далі: «Не справа політиків судити четверту владу. Тим не менше, мусимо констатувати, що бездоказові звинувачення у причетності політика до смерті сотень людей, в тому числі і дуже йому близьких, до яких днями вдалася газета "Експрес", є неприйнятними як з точки зору журналістських стандартів, так і з огляду на загальнопоширені морально-етичні норми.»

   Абсолютно правильні слова ЗАГАЛОМ, під кожним з яких можна підписатися, якщо тільки КОНКРЕТНІ публікації газети «Експрес» щодо Тягнибока дійсно є «заангажованими, необ`єктивними, упередженими, неприйнятними з точки зору журналістських стандартів та етики». Ще конкретніше — мова про останню зі згаданого циклу публікацію, адже це саме щодо її в заяві говориться як про «бездоказові звинувачення у причетності політика до смерті сотень людей».
    Ця публікацій в «Експресі» від 28 жовтня ц.р. має назву «Гроші Тягнибока —4. Угода з дияволом».  Читачі легко знайдуть її в Інтернеті. І я зараз не збираюся дискутувати щодо її правдивості чи неправдивості. Досить сказати,  що не випадково саме ця стаття викликала таку різку відповідь лідерів опозиції. Якщо в попередніх йшлося про ті чи інші фінансові оборудки партії та її лідера, то тут справи гірші. Тут — підкреслю, так подає газета — Олег Тягнибок поданий просто як негідник, бо він, до речі, лікар за фахом, звинувачений у багаторічному шахрайстві на здоров`ї і житті  людей. Газета звинуватила  Тягннибока в тому, що він і його родина — брат Андрій, теж депутат парламенту, мати пані Богдана, відома у Львові фармацевт — вже друге десятиліття є спільниками міжнародного афериста Василя Новицького у злочинному поширенні шарлатанського медичного препарату «Україн», який нібито лікує від раку. Новицький, якому вже за 75, уродженець Івано-Франківщини, радіотехнік за фахом, ще в середині 70-х емігрував з СРСР, осів у  Австрії. Ще 35 років тому оголосив, що йому вдалося те, чого не можуть зробити тисячі вчених у сотнях інститутів— винайти справжню панацепю від раку, чудодійні ліки, що повністю виліковують цю хворобу будь-яких форм і на будь-якій стадії. Він назвав цей препарат «Україн». Та лише після розвалу СРСР  став активно торгувати цим препаратом саме у нас в Україні. В цьому злочинному бізнесі, в рекламі і поширенні  цього препарату його спільником  і була родина Тягнибоків, пише газета.
     Щойно вибухнув міжнародний скандал. Поліція Австрії арештувала Новицького, йде розслідування ціє резонансної справи. Воно дасть відповідь, скільки мільйонів грошей, і не лише у гривнях, викачано з обдурених хворих, які хапалися за препарат як за останню надію, скільки людей померло, припинивши лікування і поклавши всі надії на цей препарат. Звичайно, всю правду дослідити  буде непросто, але багато що незабаром з`ясується. Ось така суть тієї великої публікації в газеті «Експрес».
     Підкреслю: зараз мова не про публікацію, мова про ситуацію. Щодо самої статті і загалом матеріалів мас-медіа, повністю можна погодитися, що в наших засобах масової інформації, які я вже якось називав засобами масової дезінформації, повно брехні, перекручень,  пересмикувань, наклепів. Медіа-простір вкрай брудний і сповна використовується у брудних політичних ігрищах. Але це все — загальні твердження. Тут же абсолютно конкретна ситуація. І запитання зараз треба ставити не до газети «Експрес» і навіть не до Олега Тягнибока. Запитання найперше треба поставити до його однопартійців. При тому, що в цій партії, безумовно, тисячі справжніх патріотів, що ідеологія цієї партії цілком державницька, патріотична, що за цю партію голосує  велика кількість громадян. Але, шановні партійці, вам в обличчя кинуто дуже серйозні звинувачення, що стосуються голови партії. Ви першими маєте на це зреагувати. Звинувачення настільки серйозні (ту статтю читати просто сумно і бридко), що років сто тому в середовищі інтелігенції, дворянства, офіцерства в цій ситуації у звинуваченого було всього два варіанти:  викликати наклепника на дуель, якщо це наклеп, або застрелитися самому, якщо це правда. Ну, у нас зараз не ХІХ чи початок ХХ століття. Врешті, існує така державна інституція, як суд, де можна спростовувати все, що вважаєш наклепом. Але в тих же перелічених вище середовищах, та й у революційних партіях, якщо  вже говоримо про політикум, було і таке поняття, як суд честі. Саме на цей суд честі партійці просто зобов`язані викликати свого однопартійця, у якого партквиток точно такого ж розміру, гатунку і кольору, як і в будь-якого члена партії.
    Досить ми вже надивилися ситуацій, коли обрані самими ж партійцями керівники партій з якогось дива «бронзовіли» і перетворювалися у вождів і вождиків. Диво це називається —нерозвинутість демократичних традицій, громадянського суспільства. І тоді виникали ситуації, коли відсотків 70 чи 80 членів партії проти того, щоб голова партії балотувався в президенти, але їм зі столичних пагорбів доносили, що «єсть мнєніє», ну, зовсім у дусі колишніх компартійних часів. А якщо «єсть мнєніє», то «нема питань». Або інший приклад: величезна більшість членів таких-то партій за їхнє об`єднання в єдину політичну силу, але згори їм кажуть, що «єсть мнєніє» іншого гатунку.
    Все сказане адресується  членам не лише  партії «Свобода», а й двох інших парламентських, опозиційних — «Батьківщини» й УДАРу. Адже їхні керівники виступили зі спільною заявою, яка завершується ось так:«Заявляємо, що "Свобода", "УДАР" та "Батьківщина" інформаційну війну проти однієї з опозиційних сил розглядають як війну проти всієї опозиції, і що така війна лише зміцнює режим Януковича, укріплює його диктатуру". Що ж, оскільки заявлена спільна позиція, значить, взято і спільну відповідальність. Значить, рядові члени партій «Батьківщина» й УДАР теж беруть на себе відповідальність за союзників  по опозиції. Чи не беруть? Логічно ж і їм в цій ситуації розібратися спершу всередині своїх партії,  а потім загалом у середовищі парламентських опозиційних сил,  відповісти самим собі, що сталося?
    Чи, врешті, нічого не сталося? Адже і політичні опоненти — нинішня влада— в заявах тих же опозиційних сил подані нічим не кращими, ніж дехто в газеті «Експрес».  Подані як антиукраїнська і антинародна влада, і це ще м`якші визначення, а різкіші —   злочинний і бандитський режим. То на цьому фоні можна схилятися й до трошки менш поганого?  Обирати менше з двох чи кількох зол нам не звикати?   

Комментарии [ 3 ]

28.10.2013 20:33 Петр АНТОНЕНКО

Праві - за європейський вибір

 
У  столичному Національному спорткомплексі «Олімпійський», в Залі чемпіонів відбулася доволі неординарна  акція — презентація політичного бренду «Праві» (наголос — на першому складі). По суті,   це було представлення нової політичної партії, створення якої задекларовано на цій акції.

    Одразу варто відповісти скептиками, які сприймуть це як утворення чергової, двісті якоїсь за ліком політичної партії. Такі заперечать, що, мовляв, чи не краще було б проголосити об`єднання кількох існуючих партій в одну, тим самим скоротивши  їх кількість  і почавши реальний процес об`єднання політикуму.  Розмови про це протягом добрих двох десятиліть уже набридли, але саме тому, що гучно декларовані об`єднання партій зоставалися або словами (прикладів вдосталь, досить подивитися на передвиборчі обіцянки і післявиборчі реалії ),  або ставали фарсом, як це недавно трапилося з «об`єднанням» деяких відомих партій. Тому виникла ідея згуртувати людей, активних, небайдужих, які вийшли з тих чи інших партій, протестуючи проти вождизму їхніх лідерів. Таких людей особливо багато в  глибинці, в областях, районах, містах і селах, людей, які пройшли не одну виборчу кампанію і замість реальних змін на краще бачать  імітацію поступу й чергову політичну колотнечу. Учасниками  зібрання були в більшості колишні партійці «Нашої України», але  не тільки. В принципі можна було б назвати їх Партією Майдану, бо вони  не зрадили ідеалів  Помаранчевої революції,  не розчарувалися в них, що нині є доволі модним.

     Не випадково  акцент при створенні цієї політичної сили зроблено саме на місцеві осередки. То ж відійшли від практики, коли політичні вожді все розробили  і визначили в центрі, скликали з`їзд нової партії, вручили його делегатам програму і статут — і вперед! Тут вчинили  інакше: спершу презентація програмових засад, а вже далі  обговорення, по суті, спільне творення програми політичної сили саме на місцях. Поза обговоренням — те, що, власне, і об`єднало цих людей: дві ключові засади—державність і демократія.  Хтось скаже, що це  є засадами практично всіх політсил. Однак, питання, чим і як реально наповнити ці поняття?

    З пропозиціями вийшли шість спікерів зібрання, кожен з яких презентував той чи інший напрям наповнення тих  ключових засад. Цим підкреслена ще одна особливість створюваної політсили: вона будується на принципах не вождизму, а полілідерства. Для суспільства, де програми партій мало цікавлять не лише електорат, а й самих партійців, де партії будуються і діють «за прізвищами», це незвично. Для  нормальних демократичних суспільств це норма.

   Отже, хто презентував програмові засади?  

   Андрій НІЦОЙ, директор Центру стратегічних розробок, кандидат історичних наук. Запропонував основні тези програми: україноцентризм, неоконсерватизм, вільна ринкова економіка, відтак опора на середній клас, рупором якого, власне, і має стати партія. Суттєва теза — під середнім класом розуміють не лише тих, хто торгує,  працює у сфері обслуговування чи й виробництві, як у нас звикли вважати, а й педагогів, медиків,  адвокатів, журналістів, творчу інтелігенцію. Це дійсно європейське трактування середнього класу. Безумовним є курс  на євроінтеграцію — вступ до НАТО і  Євросоюзу .

   Марія БІЛІНСЬКА, депутат Надвірнянської районної ради (Івано-Франківська область). Юрист, віце-президент Фонду доброчинності та гуманітарної допомоги ім. М. Бойчишина. Говорила про багато разів деклароване, але по сьогодні не впроваджене в країні  реальне місцеве самоврядування. В порівнянні з тим же європейським наше — це небо і земля.

     Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, народний депутат України 5-го та 6-го скликань, депутат Львівської  обласної Ради (1990-1994 рр.)
Розширив попередню тему, говорячи про реальне народовладдя. Для країни, де «влада належить народу, а все інше — владі» (цитата з Євгена Головахи), тема більш ніж наболіла.
   Василь ЗЕЛЕНЧУК, депутат Севастопольської міської рад, ініціатор створення громадського руху «Севастополь без корупції». Автор резонансних публікацій про  корупцію у владних структурах. Його доповідь була продовженням попередньої теми. Йшлося про все ту ж  корупцію. Знову набридла тема? Але що поробиш, коли нині діє правило: щоб боротися з корупцією, треба її очолити.  

    Олександр САВЧЕНКО, доктор економічних наук, професор. Ректор Міжнародного інституту бізнесу.  Його послужний список: заступник Міністра фінансів України (2009–2010), заступник Голови Національного банку України (1991-1992, 2005-2009), виконавчий директор Європейського банку реконструкції та розвитку по Україні, Білорусі, Молдові, Вірменії та Грузії (1993-1996). Тут уже була ціла блискуча лекція.  Програмові моменти в царині економіки настільки несподівані, незвичні для шаблонів нашої країни  і настільки ж  типові для демократичних, ринкових економік, що вчергове варто запитати — де ми взагалі є? І наскільки ще залишаємося в пострадянському (чи й  просто радянському) постсоціалізмі?

    Володимир ОГРИЗКО, дипломат, кандидат історичних наук.
Міністр закордонних справ України (2007-2010), перший  заступника секретаря РНБО України (2009-2010).  Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Його виступ був заключним. Подаємо  його повністю, настільки він україноцентричний, наповнений національною ідеєю. Притому, в абсолютно модерновому  європейському і світовому контексті.

   Завершуючи репортаж з презентації нового політичного бренду «Праві», слід додати, що учасники акції роз`їхалися по всій великій Україні і зараз гуртують там, в областях,  всіх, хто хотів би бачити нашу державу реально європейським суспільством, де панувала б демократія, тобто влада народу,  і  повага до людини. До цього варто йти.  

                                                   х    х    х

 

                                    Володимир ОГРИЗКО:

                   «Українці в глобалізованому світі»

    Як праві бачать Україну у світі? Слава Богу, ми перестаємо бути країною, яка закрита для світу. Адже ви пам`ятаєте, що  завжди нас хотіли від цього світу відділити. Хотіли,  щоб ми спілкувалися зі світом через когось — через Москву, через Варшаву, якісь інші столиці. Сьогодні ми маємо можливість безпосередньо виходити до цього світу.

   Українці у глобалізованому світі. Три ключові напрямки. Перше: повернути українцям почуття господаря на землі і  гордість за свою націю. Друге: повернути українців обличчям до світу. Третє: забезпечити найвищий рівень національної безпеки держави.

      Ви здивуєтеся, чому я, говорячи про зовнішньополітичні і безпекові речі, починаю з іншого, з  того, що ми повинні повернути собі національну самосвідомість. Тому що без цього нічого не вийде. Якщо ми будемо просто «насєлєнієм», до чого нас змушують, ніколи не станемо активним гравцем на міжнародній арені. Ми повинні усвідомити себе як справді потужну націю, потужну країну, здатну серйозно заговорити про себе на міжнародній арені.

     Ми маємо  почати цей складний і доволі довгий процес зі змін самих себе. Для цього повинні насамперед декомунізувати наше суспільство. Праві виступають за те, щоб законодавчо заборонити комуністичну партію в Україні. Ми обіцяємо, що приймемо такий закон, коли прийдемо до влади. Обіцяємо, що спочатку проведемо всеукраїнський громадський суд над комуністичною ідеологією,  а потім з нашими   партнерами в Європі — і загальноєвропейський суд, як це було зроблено стосовно нацизму, бо нацизм і комунізм — це близнята-брати. І ми повинні нарешті дати можливість нашим історикам написати правдиву історію про нашу Незалежність,  Українську державу, український народ. Саме тому ми відкриємо архіви, щоб кожен мав право на правду. І на цій основі  можемо самоочиститися, самоусвідомитися і самоствердитися. 

     Ми хочемо зробити так, щоб наша українська ідентичність не була ніким загрожена. Для того маємо на меті прийняти низку законодавчих актів, які покладуть край наступу на українські сенси, українську душу, українське буття. Без цього не зможемо створити нової нації, нової держави. Це законодавство буде не лише прийняте, будемо робити так, щоб воно виконувалося. Бо у нас багато гарних законів, проблема в іншому — їх ніхто не хоче виконувати.

    Ми хочемо зробити так, щоб українська мова нарешті реально  стала державною мовою в Україні. Сьогодні цього нема, Конституцію зневажають. Українська мова повинна стати мовою міжнаціонального спілкування в державі. Тоді вона почне виконувати дуже серйозну функцію об`єднавчого фактора суспільного розвитку. Звичайно, національні меншини матимуть всі можливості для свого самобутнього розвитку.

     Українці є прямими нащадками тих, хто в далекі сиві часи творив християнство в древньому Києві. Це наша історія, це наша гордість, це наша віра. Тому ми будемо берегти цю віру,  цю українську душу, свій світ, боронити його від чужого нам  «русского міра» чи будь-яких інших релігійних збочень. При цьому очевидно, що кожен українець почуватиме себе вільним у своєму релігійному виборі.

    Хочемо донести до українців просту істину: ми є інтегральною частиною європейського цивілізаційного простору. Науковці кажуть, що найближчі два десятиліття будуть часом змін на європейському просторі, і акценти будуть переміщуватися в бік Східної Європи. Україна в цьому плані має стати  новою силою тяжіння для розвитку всього  європейського континенту. Хочемо повернути українцям оптимізм, якого сьогодні, на жаль, нема, і віру в те, що ми можемо бути прикладом для країн континенту.

     Друге завдання — ми хочемо повернути українців обличчям до світу. Це означає, зробити їх конкурентоздатними в нашому складному світі. Нас ніхто не хоче прийняти сильними, але ми повинні стати сильними. Щойно я розмовляв зі студенткою Києво-Могилянської академії. Вона сказала, що англійська мова для неї — пріоритет, хоч  вона матиме зовсім інший фах. Якщо ми  не дамо можливості нашим молодим людям після школи добре знати англійську мову, програємо в цій конкурентній боротьбі.  Так само потрібно, щоб українські громадяни на 90 відсотків мали доступ до   Інтернету. Це можна зробити, але це ніхто не хоче робити., адже  якщо ми будемо надто розумними, то для влади це буде небезпечно. Та ми хочемо зробити людину самодостатньою і в плані власної освіти. Це все закрутить  і механізм реформування  освіти й  науки.

     Наше бажання — відкрити для українців безвізовий світ. Сьогодні ми в цьому плані навіть поступаємося Росії.  Такого не повинно бути.  Україна повинна мати угоди про безвізовий режим з максимальною кількістю країн. Хочемо, щоб наш середній клас їздив по світу, бачив, як живуть люди, порівнював і робив висновки. А приїжджаючи назад,  переносив ці знання на свій український ґрунт.

    Без гарантування національної безпеки всі наші плани можуть опинитися під великим знаком запитання. Тому в наших розробках ідеться про реформування правоохоронних структур, збройних сил. На жаль, їхній стан сьогодні жахливий. У нас правоохоронні органи не охороняють громадян, а фактично знущаються з   них. У нас армія доведена до такого стану, що вона ледве виживає. Ми не можемо закривати на це очі. Бо всі наші економічні здобутки, соціальні плани можуть бути перекреслені одним актом агресії, як це  відбулося у серпні 2008 року в Грузії. 

   Не може бути незалежною держава, якщо у неї не демарковані і не делімітовані кордони, як це триває досі. Ми маємо продовжити переговори з нашими сусідами, але, і ви розумієте, про кого веду мову, якщо вони це не захочуть, то зробимо це односторонньо, звичайно, на засадах міжнародного права.

   Але й це не є гарантією нашої національної безпеки. Такою гарантією, на наше переконання, може бути лише одне — вступ України до Північноатлантичного альянсу. Таким шляхом пішли всі наші західні сусіди.  І сьогодні вони спокійно працюють, розвиваючи свою економіку, соціальні стандарти. Вони гарантовані. Позаблокова Україна, якою ми є сьогодні, не гарантована ні від чого.  І наш курс на Європейську інтеграцію  паралельний з курсом на Північноатлантичну інтеграцію. Тільки тоді ми матимемо нормально захищену державу.

   Нарешті про Російську Федерацію. Важливий сусід, але ми будуватимемо з ним відносини виключно на принципах міжнародного права.  Бо всі оці казки про якісь «стратегічні відносини», якесь там «братерство» є мильними бульбашками.    Останні події, навіть за цієї влади, показали, що ніякого стратегічного партнерства немає. Є спроби примусити нас робити те, що хочеться комусь у Москві. Отже ми повинні наші відносини з усіма країнами, а особливо з Російською. Федерацією, поставити на чіткий міжнародно-правовий базис: рівноправність, взаємна повага, взаємна вигода.

    Безумовно, ми припинимо дію газових угод 2006 і 2009 років. Ми не можемо сидіти на газовій голці Російської Федерації, повинні злізти з цього газового шантажу з боку Росії. Повинні зробити так, щоб  газова тема перестала бути темою, яка 22 роки фактично робить Україну залежною. Це можливо лише в тому випадку, коли ми  інтегруємо свою енергетичну систему в європейську.

   Про Чорноморський флот. Це тема, яка є очевидною. 

Праві за дотримання законів, у тому числі  Основного Закону, який був грубо порушений у 2010 році  підписанням  Харківських угод. Відтак, ці угоди будуть денонсовані. І буде ухвалений закон про те, що Чорноморський флот Росії має залишити територію України. Це  так само один з варіантів наших нормальних відносин з Росією.

     Ми справді починаємо дуже важкий, непростий, але хороший шлях, обираємо іншість від того,  що є сьогодні в нашому українському суспільстві. Хочемо донести до наших громадян, що вони можуть бути сильними, якщо самоорганізуються, якщо самі візьмуть владу в свої  руки — у власному  дворі, районі, області. Це можливо вже за теперішніх обставин. Хочемо дати нашому громадянству позитивний імпульс. Маємо на меті побудувати Україну, гідну людини, нації.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комментарии [ 10974 ]

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 ...

Регистрация → Войти →

Почта
Знакомства
Радио
Объявления

Другие Блоги

Все записи(1010)
Все авторы(93)

Самое главное

1

Не включается стиральная машина: что делать

Опубликовано – 29.03.23 08:16

2

Лучший загородный ресторан премиум-класса CHALET EQUIDES

Опубликовано – 29.03.23 08:04

3

Как таргетированная реклама и SMM помогают увеличить продажи в социальных сетях

Опубликовано – 21.03.23 08:32

4

Кофемолка Bosch: Качество и надежность для идеального кофе

Опубликовано – 16.03.23 14:41

5

Что такое депозит и как им пользоваться?

Опубликовано – 24.02.23 09:49

Все новости →

Реклама на сайте "Высокий Вал"
Високий Вал

© 2001-2023 newVV.net.
При любом использовании материалов ссылка на newVV.net является обязательным. Перепечатка в газетах и озвучивание электронными СМИ - исключительно при наличии письменного соглашения с Редакцией!
Редакция может не разделять мнение авторов и не несет ответственности за содержание републикаций. / Редакция / Проект
* PR, * Имидж - имиджевые публикации, не является позицией редакции.
"ВВ" на Facebook, Twitter, / E-mail редакции: news@svoboda.fm / Тел. в Чернигове: 922-922; в Киеве: 232-79-79.

Уважаемые комментаторы! Редакция сайта не намерена ограничивать свободу слова, но оставляет за собой право удалять высказывания с употреблением нецензурной лексики и оскорблений в адрес авторов материалов и их фигурантов.

Черниговские новости, Интернет газета Чернигова: политика, экономика, культура, спорт, криминал, ИТ. Чернигов фото новости

Про проект Редакція Зворотній зв'язок
InexWeb