Високий Вал

Останнє оновлення 18:01 вівторок, 4 серпня

Укр Рус

25.03.2015 18:02    

О Коломойском и феодализации страны

 Сегодня узнал о том, что глава «Приват банка» днепропетровский олигарх Игорь Коломойский вступил в практически открытое противостояние с президентом Украины Петром Порошенко.

Кстати, многие политологи и общественные активисты уже успели дать свою оценку случившемуся инциденту. Вот, например, что по этому поводу написал на своей страничке в ФБ экс-глава НБУ Сергей Арбузов:

«Конфликт между президентом Петром Порошенко и главой Днепропетровской ОГА Игорем Коломойским затмил в последние дни даже войну на Донбассе. Два чиновника высокого ранга создали в стране кризис, последствия которого до конца не ясны даже его непосредственным участникам. Хотя, очевидно, что доводить дело до публичного скандала такого уровня было нельзя». 

 Помните, в Святом Писании говорится, что царство, разделившееся само в себе, не устоит? Похоже на то, что в Украине наблюдается типичный кризис центральной власти, когда местечковые царьки-олигархи позволяют себе открыто выступать против украинской государственности, представителем которой является президент Украины, Петр Порошенко.

Тут, как говорится не надо иметь «семи пядей во лбу», чтобы понять: если мятежного олигарха (Коломойского) не поставить на место, то это приведет к безвластию и беззаконию в стране, то есть к анархии.

Ведь безнаказанность рождает вседозволенность! И если днепропетровский олигарх не получит по рукам в этот раз, то в последствии он будет понимать – чтобы он ни делал, все будет ему сходить с рук. А с так и до гос. переворота не далеко…

Кроме того, с такой расстановкой сил в стране: когда власть Киева заканчивается на границе киевской области, и мечтать нечего о каких-либо инвестициях.

Кто в здравом уме будет вкладывать деньги в «Гуляй поле» и поддержку «махновщины» которая сейчас махровым цветом зацвела в Украине?

Думаю, ответ на этот вопрос очевиден.

Поэтому, укрепление централизованной власти в стране и уменьшение влияния олигархов на политические процессы в Украине – это вопрос государственной важности, от решения которого зависит не много – не мало будущее нашего государства.

Будет ли наша страна успешной, целой и неделимой, или окажется отброшенной в средневековье, где территория Украины будет разделена между олигархами-феодалами. 

16.03.2015 19:33    Тетяна РОМАНОВА

Безкоштовна освіта? Ні, не чули!

Гарантована ст. 53 Конституції – безкоштовна дошкільна та загальна освіта – в Україні перетворилася на джерело корупції та головний біль для батьків.

 «Демократичний Альянс» у Чернігові розбирається, які суми обертаються у сфері дошкільного та шкільного виховання, кому дістаються батьківські гроші та чому «дитячі» корупціонери залишаються безкарними.

Як доречно назвати сотні, а то й тисячі гривень, які керівництво навчальних закладів вимагає у батьків за прийом дитини в садок? Або як назвати щомісячні сплати обов’язкових благодійних внесків у школах та садках? Офіційні освітяни говорять про добровільну допомогу та підтримку навчального закладу, але ми думаємо по-іншому і готові говорити про це відкрито.

 

Відкрите порушення чинного законодавства

Своє розслідування розпочали із отриманням інформації про використання коштів ДНЗ (дошкільними навчальними закладами) та ЗНЗ (загальноосвітніми навчальними закладами), отриманими у вигляді благодійних внесків. Дана ситуація пов’язана з фактами порушення прав дітей та учнівської молоді на доступність та безоплатність освіти, зокрема, примусовим збиранням в окремих дошкільних та загальноосвітніх закладах коштів на проведення різноманітних заходів.

Згідно Законодавства України про благодійну діяльність та благодійні організації прийом благодійних внесків від фізичних і юридичних осіб відбувається виключно на добровільній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. № 1222 (із змінами) «Про затвердження Порядку отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування» з обов'язковим оформленням відповідної документації та відображенням у бухгалтерському обліку.

В свою чергу, із відповіді від Управляння освіти ми дізналися, що благодійні фонди в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах міста Чернігова відсутні. Благодійні внески для потреб вищезазначених установ перераховуються на розрахункові рахунки Управління освіти Чернігівської міської ради, відкриті в органах державного казначейства.

 

Проста арифметика

Доки чиновники скаржаться на нестачу коштів, саме батьки стають «дійними коровами» – так мовити спонсорами державних дитсадків. За рік сума так званих внесків на ремонти та інші потреби сягає кількох тисяч гривень. Візьмемо для розрахунку одну із чернігівських шкіл, де всього 28 класів (1-9 класи – А,Б,В; 10,11 – А,Б). У кожному класі беремо в середньому по 25 учнів, тобто всього в школі навчається приблизно 700 учнів. За словами батьків, на початку кожного року кожен учень має сплатити 60 грн на ремонт, а в деяких випадках й більше. Тобто сума, яку повинна отримати школа в якості благодійних внесків, складає 42 000 грн в рік, тобто з одного класу − 1500 грн. Всього загальноосвітніх навчальних закладів у Чернігові нараховується до 30. Отже, логічний висновок можна зробити такий, що в рік зі всіх шкіл надходить 1 260 000 грн благодійних внесків, не рахуючи збір грошей із батьків на інші потреби. І це тільки зі шкіл і тільки на загальнообов’язкові витрати ремонту. На установку пластикових вікон, наприклад, батьки здають гроші окремо. Чи можна за ці кошти відремонтувати школу?

Для порівняння подивимось, які цифри нам надали з Управління освіти Чернігівської міської ради про використання коштів, отриманих від благодійних внесків за 2012-2014 роки. Отже, із даних розрахунків видно, що 166 949,04 грн було витрачено в 2012 році на придбання різноманітного обладнання, матеріалу та оплату послуг ДНЗ та ЗНЗ. Із них: 130934,57 грн витратили на придбання будівельних та господарських матеріалів, 18778,87 грн – на повірку лічильників та поточний ремонт, 17235,6 грн – придбання холодильного обладнання, комп’ютерної техніки і музичного обладнання. Ця сума йде з розрахунку на всі дитячі садки і школи. Тобто з одного навчального заклад за даними управління надходить приблизно 2100 грн благодійних внесків (інші дані дивіться в додатку, наданому Управлінням освіти). Суттєва різниця: 2 100грн і 42 000грн. Чи не так?

 

Звернення до прокуратури

Вважаємо, що наявність подібних порушень свідчить про персональну безвідповідальність керівників місцевих органів Управління освіти і навчальних закладів, недостатній контроль за діяльністю посадових осіб з боку міської ради. В зв’язку з цим ми звернулися до прокуратури Чернігівської області з проханням провести перевірку щодо протиправних дій посадових осіб Управління освіти Чернігівської міської ради під час отримання благодійних внесків для потреб дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів м. Чернігова, бездіяльності щодо створення благодійних фондів у зазначених закладах та роз­по­ча­ти роз­слі­ду­ван­ня що­до вчи­не­но­го кри­мі­наль­но­го правопорушення.

У статті 53 Конституції України чітко зазначено: кожен має право на освіту. Зокрема, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної та шкільної освіти. На жаль, сьогодні дану статтю Основного Закону України не виконують. Сьогодні ж ми спостерігаємо картину: дитяче виховання перетворилося на бізнес, а система дошкільного виховання – на корупційний спрут, у який втягнуті і чиновники, і прості працівники навчальних закладів.

Ми усвідомлюємо складну ситуацію навчальних закладів. Але вся допомога, якщо вона необхідна, має бути сугубо добровільною і максимально прозорою. Чеки, квитанції, звіти та потреби можна легко оприлюднювати в мережі на загальне ознайомлення. Таким чином формуватиметься довіра батьків і суспільства. Саме таких змін і прагнемо!»

 

Команда «Демократичного Альянсу» продовжує розпочате розслідування і буде робити все можливе, щоб зміни, які всі очікують, таки почали втілюватись. Також просимо всіх, хто має будь-яку інформацію щодо корупційних діянь в шкільній та дошкільній освіті, або маєте бажання змінювати систему, звертатися за контактним номером телефону: (097) 606-70-96.

Разом зробимо більше і краще!

 

 

 

Тетяна РОМАНОВА,

голова Чернігівської міської організації

ПП «Демократичний Альян

14.03.2015 16:42    Петро АНТОНЕНКО

Вічний Достоєвський

    Геній російської і світової літератури, не стільки росіянин, як білорус  і трохи українець Федір Михайлович Достоєвський, як і всі класики, вічний і вічно актуальний. Зізнаюсь, я відкрив його не дуже рано. Звісно, щось проходили «по діагоналі» в школі і університеті. З чотирьох великих, в сенсі — величних романів письменника акцент чомусь робився на романі «Преступление и наказание». Може,  від того що він порівняно простий ідейно (застереження: ця і всі подальші оцінки— чисто  суб’єктивні, тобто авторські), що психологія «надлюдини» якось дивовижно уживалася в тодішній радянській ідеології з ідеєю «рівності і братерства».  Вершина російської класики— роман «Братья Карамазовы» чомусь так не поціновувався, може, через потужний релігійно-філософський струмінь. Десь збоку залишався і третій роман цього квартету —«Идиот», з його пошуком «прекрасної людини», Христа на землі, бо й нащо, коли у нас формувалася чи вже й була сформована нова радянська людина. Що вже казати про роман «Бесы», який негласно вважався антирадянським і якщо й друкувався, то «зціпивши зуби», в основному в зібраннях творів. Адже саме в цьому романі найбільш пророче звучить застереження Достоєвського, у що може  вилитися  на практиці втілення комуністичних ідей, саме тут озвучена цифра можливих жертв  народу, для щастя уцілілої його частини,  — 100 мільйонів життів, цифра, не така й далека від реалій наступних десятиліть.

    У досить зрілому віці я  прочитав ці великі книги, деякі сторінки просто одним подихом, вражений самим стилем, психологізмом письменника.

     Ще до цього читав ранні повісті про знедолених: «Бедные люди», «Белые ночи», «Неточка Незванова»,яких вимагала університетська программа. Але ж і це далеко не весь Достоєвський, навіть якщо говорити про художню прозу, бо деяку публіцистику його в радянські часи взагалі не друкували. Ще  ж є романи «Униженные и оскорбленные», «Игрок», «Подросток», є«Записки из мертвого дома». А недавно я  прочитав досі  не читану малу прозу письменника— повісті і оповідання, котрі  радше теж є малими повістями. І ось уже на перших  сторінках блискучої повісті «Село Степанчиково и его обитатели»  читаю таке:
   «Представьте же себе человечка, самого ничтожного, самого малодушного, выкидыша из общества, никому не нужного,  совершенно бесполезного, совершенно гаденького, но необъятно самолюбивого и вдобавок   не одаренного решительно ничем, чем мог бы хоть сколько-нибудь оправдать свое болезненно раздраженное самолюбие. Предупреждаю заранее: Фома Фомич есть олицетворение самолюбия самого безграничного, но вместе с тем самолюбия особенного, именно: случающегося при самом полном ничтожестве, и, как обыкновенно бывает в таком случае, самолюбия оскорбленного, подавленного тяжкими прежними неудачами, загноившегося давно-давно и с тех пор выдавливающего из себя зависть и яд при каждой встрече, при каждой чужой удаче. Нечего и говорить, что все это  приправлено самою безобразною обидчивостью, самою сумасшедшею мнительностью. Может быть, спросят: откуда берется такое самолюбие? как зарождается оно,  при таком полном ничтожестве, в таких жалких людях, которые, уже по социальному положению своему, обязаны знать свое место? Как отвечать на этот вопрос?»
    Геніально актуальне. І абсолютно дотичне до нашої української  дійсності.  Коли бачиш, як переповнене наше суспільство персонажами, у яких амбіції явно неспівмірні ні із здібностями. ні з працьовитістю, що є трагедією країни. Коли бачиш всі оці понад 200 партій з їхніми чварами і політичною розпорошеністю, весь оцей «громадський сектор»,  всю оцю колотнечу й гризнечу за посади й корита у владі ,  оці  численні «люстраційні комітети», «штаби», весь оцей фарс з «віче», «пікетами», все оце вульгарне тягання опонентів у сміттєві баки (між іншим, кримінальне діяння, за яке  ще нікого навіть не посварили пальчиком), весь оцей паноптикум довкола так званої «громадської ради»  при обласній держадміністрації, що, як точно сказав колега, сама собі не дасть ради,  то розумієш: ми ще так далекі від справжнього громадянського суспільства.  
 

03.03.2015 11:51    Сергій СОЛОМАХА

25 років тому чернігівці обрали міську раду першого демократичного скликання

25 років тому, 4 березня 1990 року, одночасно з виборами до Верховної ради УРСР, відбулися перші демократичні вибори до місцевих рад за принципово іншим законом.
Так порівняно з попереднім ХХ-м скликанням у Чернігівській міській раді народних депутатів, кількість депутатів було скорочено з 350 до 150, а термін обрання продовжено з 2-3 до 5 років.
Кандидатів висували не тільки трудові колективи підприємств і установ, а навіть їх підрозділи чисельністю не менше 20 працівників та громадські організації за місцем їх реєстрації.
Крім того, громадяни мали право бути обрані депутатами одночасно двох Рад, в т. ч. Верховної ради УРСР.
Членів виборчих комісій підбирали парткоми підприємств та установ, а списки виборців складали виконкоми місцевих рад.
Виборці голосували шляхом закреслення в бюлетені зайвих прізвищ кандидатів, яких вони не підтримували. Законом не було передбачено захисту бюлетенів від підробки, а при отриманні бюлетеня виборець не розписувався у списку виборців.
Обраним депутатом вважався кандидат за якого проголосувало більше 50% виборців, що взяли участь у голосуванні, за умови, що більше 50% зареєстрованих виборців візьмуть участь у голосуванні. Якщо ніхто з кандидатів у депутати у 1-му турі не отримував переваги у 50% +1 голос, від тих хто взяв участь у голосуванні, то відбувалося повторне голосування (2-й тур), в якому змагалися два кандидати, які отримали найбільшу підтримку виборців.

У зв’язку з тим, що висування кандидатів у депутати закінчилося 2 січня 1990 року ще до «ковбасної революції» під контролем парткомів, кількість кандидатів у виборчих округах у м. Чернігові коливалася від 1 до 6, тобто у середньому балотувалося лише по 2,6 кандидата.
Налаштовані по-бойовому революційними подіями «ковбасної» революції чернігівці, 4 березня 1990 року обрали лише 44 депутата з 150. У 16 округах, де балотувалося по одному кандидату у депутати, не було обрано депутатів у 4-х округах, а в округах, де мандат виборювали лише по двоє кандидатів, не обрано депутатів у 38 округах з 64.
Ще 64 депутата до Чернігівської міськради було обрано у повторному голосуванні 18 березня 1990 року, який відбувся одночасно з повторним голосуванням до Верховної ради УРСР.

Отже, після двох турів виборів до Чернігівської міськради було обрано лише 108 депутатів з 150. Серед них керівники підприємств, установ – 17 осіб, в т.ч. директори шкіл, керівники навчальних закладів – 5 осіб, головні лікарі – 4 особи; керівники партійних органів – 7 осіб, правоохоронних органів – 4 особи, військових частин – 4 особи; інженери – 16 осіб, робітники – 15 осіб; жінки – 8 осіб, молодь до 30 років – 8 осіб, члени КПРС – 76 осіб, члени ВЛКСМ – 3 особи. При цьому 92 депутати були обрані вперше. Найбільше серед обраних було працівників в/о «Чернігівський радіоприладний завод» – 23 особи, в/о «Химволокно» – 7 осіб, Завод автозапчастин (ЗАЗ) – 3 особи, КСК – 2 особи.

Вже на першому засіданні першої сесії Чернігівської міської ради народних депутатів 21-го скликання, яка відбувалася, на відміну від звичних до того одноденних сесій, протягом 4, 5, 6, 12 квітня та 10, 11 травня 1990 року, більшість, контрольована міськкомом компартії, намагалася обрати керівництво ради і міськвиконкому. Тож коли з’ясувалось, що рішення приймаються чомусь більшістю лише у 55 голосів, а не більшістю від загального складу ради у 76 голосів десять народних депутатів, які не погодилися з цим, залишили сесійну залу і відмовились реєструватись до обрання повного складу міськради.
У кінці сесії, 11 травня 1990 року, коли цих депутатів-бунтівників підтримали інші народні депутати, було утворено демократичну депутатську групу «Чернігів», яка у 1990-1994 роках була однією з найвпливовіших і найбільш дійових гілок національно-демократичного руху на Чернігівщині. До цієї депутатської групи увійшли 41 народний депутат, що представляли 19 підприємств і організацій міста (найбільше з в/о «ЧРПЗ» – 19). Серед них: інженерно-технічних працівників – 12 осіб, робітників – 11 осіб, керівників – 1 особа, вчителів – 5 осіб, наукових працівників – 2 особи, військовослужбовців – 2 особи і навіть один працівник міліції. Щодо партійного складу: члени КПРС – 17, ВЛКСМ – 2, рухівців – четверо.
Членів демократичної депутатської групи «Чернігів» (голова Ю. Філіппов, секретар – С. Соломаха) об’єднувало бажання позбавити монопольної влади компартію шляхом департизації державних установ, переходу на багатопартійність, передачі важелів влади і контролю над виконавчою владою до демократично обраних Рад.

Підсумки голосування 4 та 18 березня 1990 року по обранню депутатів районних у місті Рад були ще більш невтішними: до Деснянської районної ради обрано лише 50 депутатів з 100, а Новозаводської – 46 з 90.

Саме тому повторні вибори 19 квітня 1990 року відбувалися вже за іншим сценарієм. У 42 округах було висунуто від 3 до 12 кандидатів, тобто в середньому по 5,86 кандидата на один мандат (у 17 виборчих округах Деснянського району по 7,06 кандидата, а у 25 виборчих округах Новозаводського району – 5,04).

Однак до мандатної комісії Чернігівської міськради надійшла скарга на дії лише однієї дільничної виборчої комісії № 62, що знаходилася у школі № 30.
Підставою для не затвердження міськрадою депутатських повноважень директора цієї школи В.І. Колесника і визнання виборів недійсними було встановлення факту фальсифікації у цьому виборчому окрузі, відповідно до заяв виборців, які не брали участь у голосуванні 19 квітня 1990 року, але у списку виборців були позначені як такі, що начебто взяли участь у голосуванні.

Повторні вибори у цьому окрузі відбулися восени того ж року. За активної підтримки демократичної депутатської групи «Чернігів» було депутатом було обрано редактора багатотиражної газети «Приборостроитель», депутата обласної ради Ж.І. Лозанюк.
У підсумку на повторних виборах 19 квітня 1990 року до Чернігівської міської ради було обрано 19 депутатів з 42, при повторному голосуванні 27 квітня – 17, а на других повторних виборах 14 червня – ще 5 депутатів. Серед них були керівники підприємств, установ – 9, в т. ч. директори шкіл – 2, органів партійної і виконавчої влади – 5, правоохоронних органів – 5, інженери – 5, робітники – 3.

Варто відзначити, що на перших демократичних виборах звичні для представників партійно-радянської та господарської номенклатури депутатські мандати Чернігівської міськради не отримали: М.П. Бутко, О.П. Васюта, О.І. Глиняний, В.О. Гурський, С.В. Доманов, В.П. Дьяконов, В.П. Косарев, М.І. Літвінов, Г.В. Маньковський, М.Б. Мовша, М.Є. Нак, В.М. Огей, В.В. Пушкарьов, А.М. Роговий, М.О. Сенькович, М.І. Стрілець, Є.О. Федоренко, А.Г. Ясько.

До речі, повторні вибори 19, 27 квітня і 14 червня 1990 року відбулися у робочі дні (четвер, п’ятниця), що сприяло блокуванню обрання депутатами Чернігівської міськради представників національно-демократичних сил.
Наприклад, у виборчому окрузі № 30 разом зі співголовою Чернігівської крайової організації Народного Руху за перебудову В. Ю. Сараною, балотувалося сім працівників підприємств міста, з них чотири представника ремонтно-механічного заводу «Жовтневий молот» (де і була розташована виборча дільниця), а також завідуючий відділенням міської лікарні та протоієрей, священик Свято-Троїцького собору.
Якщо у І-у турі В.Ю. Сарана отримав більшість у 38,1% голосів, а його найближчий конкурент – 15,5%, то повторне голосування 27 квітня було визнано таким, що не відбулося через участь у ньому менше 50% виборців.
Отже, перші демократичні вибори до місцевих Рад на Чернігівщині були не такими вже чесними і демократичними, а компартноменклатура, оговтавшись після поразок 4 та 18 березня 1990 року, взяла реванш на повторних виборах у м. Чернігові, застосувавши як технології контролю за висуванням кандидатів у депутати, розтягування голосів виборців за допомогою «технічних» кандидатів, так і фальсифікацій щодо участі виборців у голосуванні.

З попереднього складу міської ради ХХ-го скликання до нової міськради було обрано лише 18 депутатів або 5 %. Більшість з них були представниками партійної та господарської номенклатури. Зокрема, Тканко В.М. – секретар Деснянського райкому КПУ, Косих В.А. – голова міського Комітету народного контролю, Скрипка Б.М. – перший заступник прокурора області, Борисенко В.П. – редактор газети «Деснянська правда»; керівники підприємств: Лисенко А.О. (в/о «Химволокно»), Лядовський О.О. (Річковий порт), Демшевський В.Ф.(трест «Чернігівоблбуд»), Мельничук В.В. (в/о пивобезалкогольної промисловості), Масалико В.І. (завод «Агрореммаш»), а також головний лікарі міської лікарні Виноградов В.Г., ректор педінституту Явоненко О.Ф. та начальник відділу кадрів в/о «ЧРПЗ» Павленко В.П.

Перші більш-менш демократичні вибори у 1990 році до місцевих рад засвідчили, що мажоритарна виборча система з 50 відсотковими бар’єрами явки виборців і обрання депутатів затягує у часі вибори та створює умови для фальсифікації виборів.
Вже на ІІІ-й сесії Чернігівської міськради у жовтні 1990 року, після тривалого протистояння щодо визнання легітимності обрання на першому засіданні І-ї сесії голови Ради А.О. Лисенка і відставкою у через відмову вести діалог з бунтівними депутатами голови міськвиконкому М.І. Літвінова, Чернігівська міськрада самочинно почала реформування «радянської» влади: у супереч законодавству на посади голів Ради і її міськвиконкому було обрано одну особу, на яку фактично було покладено функції міського голови.

Отже, перший крок на шляху до формування місцевого самоврядування на Чернігівщині було зроблено.

Головне, що після цих виборів місцева компартійна номенклатура напередодні незалежності України втратила контроль над Чернігівською міською радою, яка разом з рухівцями очолила у 1990-1991 рр. боротьбу на Чернігівщині  за демократизацію і незалежність України.

25 років потому хіба що тільки відлік скликань місцевих рад від виборів 4 березня 1990 року нагадує пересічним чернігівцям про ті буремні події - першу успішну спробу реформувати коміністичну тоталітарну систему влади мирним шляхом.

 



Підготовлено за матеріалами довідника «Чернігівщина: 20 років незалежності України», Чернігів, 2011

25.02.2015 12:07    Тетяна РОМАНОВА

Бюджет міста: На що просять гроші?

Засідання постійної комісії з питань ЖКГ, транспорту та зв’язку (24.02.2015р).

Основні питання по виділенню коштів з бюджету міста, які були розглянуті на засіданні комісії:

- Учасники АТО: надати фін. допомогу військовим частинам, що знаходяться на території області (закупівля паливно-мастильного матеріалу, укомплектування військового шпиталю та інше). Розпорядник коштів - Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення. Просять виділити на ці потреби 500 тис. грн на рік. Велике питання стоїть щодо контролю використання цих коштів, адже проконтролювати використання паливно-мастильних матеріалів дуже важко. А чи не раціональніше було б попіклуватись за ці ж кошти про цивільний захист населення, наприклад, облаштувати ті ж самі бомбосховища? Тим паче, що кошти виділяються на потреби військових із державного бюджету.

- Програма поліпшення екологічного стану м. Чернігів: розчищення річки Стрижень, конструкція гідротехнічної споруди для регулювання рівня води, придбання машин та обладнання для прибирання сміття (3 100 000грн), проведення моніторингу та аналізу про забруднення атмосферного повітря. Всього потрібно більше 7 млн грн.  Це програма Комунального підприємства ”АТП-2528” (прибирання сміття). Питання: наскільки взагалі утримання цього КП є вигідним для міста, і не раціональніше було б продати дотаційне і збиткове підприємство в приватні руки? І наскільки розумно витрачати такі кошти на роботу КП, та чи виконується належним чином їх робота?

- Утримання комунальної газети "Чернігівські відомості" коштує 600 000 грн в рік за рахунок міського бюджету. Місячний тираж - 20 000шт. Моя думка: не раціональне витрачання коштів з міського бюджету. В комунальній газеті повинні публікуватись тільки рішення міської ради, а для цього не потрібно витрачати з бюджету міста таку суму на утримання штату працівників. Також вважаю, що для забезпечення незалежності газети від місцевої влади,  має проводитись фінансування з центрального бюджету (всеукраїнського), а не місцевого. Комунальні газета і телерадіокомпанія мають стати суспільними мовниками (національними). Потрібна реформа. Але це вже трохи інша історія. 

17.02.2015 18:06    Петро АНТОНЕНКО

Мінстець зібрався карати засоби інформації. На якій підставі?

      Нарешті з`ясувалося, для чого в Україні недавно було створене міністерство інформаційної політики. Очолив його відомий в медійних  колах Юрій Стець, донедавна — управитель на телеканалі «5 канал», власності Президента Порошенка, а злі язики торочать, що ще й кум глави держави. Але не будемо зараз про кумівство.

     Створення міністерства викликало маленьке збурення в суспільстві, маленьке, порівняно з вагомішими темами. Але все ж викликало. Насамперед, у медіа-середовищі. Чимало хто  побачив у створенні міністерства,  яке хутко назвали по імені очільника — Мінстець, прояв цензури. Прихильники створення відомства і, звісно, сам міністр,  мотивували  це створення тим, що у нас слабкий національний інформаційний простір, конкретніше — що ми постійно програємо інформаційну війну Росії, яка вже переходить в інформаційну агресію. Ще конкретніше —  мотивували війною на Донбасі і потребою доносити туди українську державницьку ідею. Останнє— справа вкрай потрібна. І коли новий міністр заявив про намір посилити державницьке мовлення на окуповану частину Донбасу, зокрема, обставити її вишками і передавачами, залишалося лише вітати це. Правда, здивувавшись, як і чому це не робилося досі, без Мінстеця?
       Особисто  я доволі спокійно поставився до створення нового міністерства. Ну, створили, нехай буде, з не таким уже великим бюджетом, з якимись таки функціями і завданнями. Все одно, без міністерства чи при ньому, в Україні щодо свободи слова  дуже демократична Конституція, а  також відповідні закони.  
     Але свіжа інформація щодо міністра і його відомства змушує замислитися і згадати застереження  щодо замаскованих спроб цензури і наїздів на свободу слова.
    Увечері 14 лютого  Президент України Петро Порошенко виступив зі зверненням до народу щодо останніх подій на Донбасі — вступу у дію Мінських угод, настання опівночі режиму  припинення бойових дій. Безумовно, тема надважлива, і засоби інформації, а найбільш оперативний і масовий у нас —телебачення, мають донести позицію глави держави до громадян.
     Але 15 лютого Інтернет оприлюднив ось таке:
    «Стець покарає телеканали, які не транслювали звернення Президента.
    Міністр інформаційної політики Юрій Стець пригрозив, що покарає телеканали, які не транслювали звернення Президента Петра Порошенка ввечері 14 лютого. Про це він повідомив у своєму Facebook. При цьому він подякував каналам, які вели трансляцію:  «Дякую 5 каналу, Інтеру, Еспресо-TV, 24-ц, ТВІ і 112. Тільки не говоріть мені, що наслідки для інших будуть недемократичними. CNN хвилює, чи вдасться зупинити третю світову, а наших  олігархів — ні. А, і ще — цензури не буде, звісно. Відповідальність— так!»
   А тепер вдумаймося у сказане міністром. Про які «наслідки» він говорить  і застерігає, щоб не називали їх «недемократичними»? Якою «відповідальністю»  погрожує? А головне — на яких підставах?
    Так, прикро, що  олігархи, власники телеканалів, проігнорували транслювати звернення президента. Правда, деякі канали вже заявили, що нічого не знали  про звернення президента, яке теж могли б транслювати. То, може, оцим  було б і зайнятися Мінстецю, вкупі з адміністрацією глави держави,  — попередити канали, запропонувати  трансляцію звернення.
   А тепер головне — саме ЗАПРОПОНУВАТИ. Річ у тім, що прекрасне, демократичне українське законодавство не передбачає, більше того, — забороняє давати вказівки засобам інформації, що саме їм оприлюднювати. Заборони оприлюднення  існують в законодавстві:  як і в інших  найдемократичніших державах, в інтересах суспільства у нас теж є чіткі заборони тиражування того чи іншого —зокрема, пропаганди насилля, расової, релігійної ворожнечі.  За порушення цього ЗМІ притягуються до відповідальності, і за рішенням суду, а не міністрів.  Натомість  взагалі  нема такого, щоб хтось давав вказівки, що мають оприлюднювати ЗМІ. Єдина ситуація— лише за рішення суду, коли хтось подає позов на публікацію, програму в ефірі, в якому вважає, що ЗМІ образили його честь і гідність. І позивач вимагає через суд  визнати матеріал недостовірним і від ЗМІ—  спростувати його (часом,  попутно, — ще й грошову компенсацію). Так от, за рішенням суду, в разі задоволення такого позову,  ЗМІ зобов`язані оприлюднити спростування свого недостовірного матеріалу (недостовірність  теж встановлює суд). Все! Лише  за рішення суду. Лише в разі встановлення судом недостовірності матеріалу і того, що   це завдало комусь моральної, а то й матеріальної шкоди.
     Отже, можна телеканали, загалом медіа, соромити, критикувати, картати за те,  що вони щось не оприлюднили. Робити це  з благородних міркувань моралі, етики, патріотизму. Все це можливе і резонне. Але  в демократичному, правовому суспільстві неможливо давати вказівки медіа, що оприлюднювати.
   То якими карами лякає мас-медіа міністр Стець? І на якій підставі? Це неприємний прецедент, який самі мас-медіа і  загалом суспільство  не повинні ігнорувати.  
 

09.02.2015 15:34    Андрій ТІТОК

Повалених ідолів – на потреби АТО

 Пропозиція, загалом, не нова, однак актуальна. А що, якщо здати Антонова-Освієнка та Подвойського на металобрухт(вони, скоріше за все, з бронзи), або ж за кругленьку суму продати з молотка? Виручені гроші витратити на щось необхідне для наших хлопців на передовій. Там, танк відремонтувати, або ж аптечки купити. Будь-що, загалом.

Так само вчинити і з іншими бюстами, якщо до їх демонтажу міськрада підійде цивілізовано. Знаю лише, що Примакова не вийде здати на металобрухт, адже він зроблений з граніту.

Поза тим, управлінню ЖКГ необхідно лишень списати бюсти з балансу. Міськраді – знайти покупця на металобрухт. У Гадячі із Леніним тамтешня влада не зволікала, купивши на виручені кошти джип.

Точно, забув. І заодно потрусити наших люстраторів і все-таки дізнатися, де вони ховають Леніна. Чи вже нема чого ховати? 

07.02.2015 13:16    Владислав САВЕНОК

Прокурор взявся за Євромайдани й «тітушок» на Чернігівщині

Може у нас дійсно почнеться очищення влади зверху, поки народ не проведе його знизу?

На ці думки мене наштовхнуло ось що.

Небачена для прокуратури справа. Навіть у вихідні з’явилася  інформація про те, на чому «офіційно проколовся» попередній прокурор Чернігівщини Стеценко - розслідування  розгону Евромайдану. Адже  не просто  згребли намет – порушили конституційне право громадянина України.

А ще "тітушки" - бойові загони влади , які працювали під приклиттям  міліції, а значить  і прокуратури.

Яка буде іх доля ?  Міліція охороняла тітушок для провокації - відеодоказ

Далі  -  цитата:

«Прокурор Чернігівської області Дмитром Чібісов у середу, 11 лютого, з 9:00 проводить особистий прийом громадян з метою максимального збору даних щодо незаконної протидії мирній акції протесту – Євромайдану на Чернігівщині.

Прохання всім, хто має відомості про порушення законодавства під час мирних акцій протесту в Чернігівській області у 2013 – 2014 роках, у тому числі про можливо неправомірні дії працівників правоохоронних органів, інших державних установ та організацій або сторонніх осіб («тітушок»), надати ці відомості до прокуратури області.

Під час особистого прийому їх можна буде надати прокурору області безпосередньо.

Збір відомостей, встановлення додаткових свідків, у тому числі з кола очевидців тих подій, проводиться для всебічного, повного та об’єктивного розслідування.

Допомогти якісному розслідуванню можуть як особисті свідчення очевидців, так і документи, фото- й відеоматеріали.

Прес-служба прокуратури Чернігівської області».

30.01.2015 19:45    Петро АНТОНЕНКО

Бездержавні Крути

    Учора, в день пам`яті Героїв Крут, знайома редакторка одної місцевої газети  при мені в обід  терміново давала вказівку підлеглим— підкоригувати майже готовий номер. Що ж, в газетах таке буває. Тим паче, йшлося про те, що на 1-у сторінку негайно треба поставити велике фото участі Президента Порошенка, спікера Гройсмана і прем’єра Яценюка у вшануванні пам`яті молодих героїв безпосередньо в Крутах, на місці історичного бою, на Меморіалі Героям Крут.

   Яким же було моє здивування, коли вчора ж пообіді, перекопавши Інтернет, глянувши вечірні новини на основних телеканалах,  я не побачив і сліду участі очільників держави на акції в Крутах. Виявляється, вони вшановували юних героїв у Києві, на Аскольдовій могилі. Як і щороку, адже це поруч, кілька хвилин спуститися сановними авто з Печерських пагорбів.
   …У редакції обійшлося без газетного «ляпу»,  не довелося  навіть в останній момент знову переробляти газету. Колеги без поспіху розібралися, що й до чого,  і дали те ж фото керівників держави  саме на акції в Києві. Про що й було написано під фото. А то уявімо, як би виглядало, коли б Президентові й іншим  керівникам держави приписали те, де вони не були.
    А я, наївний, почувши від колег про приїзд найвищих осіб у Крути, ще й похвалив їх. І сказав учора, що це ж вперше і єдиний раз Президент України приїхав і вшанував юних героїв на місці  і в день їхнього бою й загибелі. Виявилося ж, що похвала була передчасною, все зостається по-старому: юні Герої на адресу яких вчора було сказано так багато красивих слів, все ще не сподобилися вшанування від глави України  саме на місці подвигу. Може помиляюся, підправте,  але, здається, таки ж дійсно  жоден з усіх 5-ти президентів 29 січня не побув на акції в Крутах.
    Термін «президент» я вживаю в єдиному, логічному сенсі —діючий глава держави. Не треба гратися «в Америку» з її традицією чисто символічно титулувати так  глав держави пожиттєво, й коли вони  уже не є главама. Якщо у нас теж комусь це імпонує— на здоров`я. Але жоден   президент держави, повторю, в Крути в день пам`яті Героїв  не приїздив. Як, до речі, здається, і на аналогічну національну акцію —вшанування жертв знищення Гетьманської столиці Батурина. Жоден! Ні перший президент Кравчук, який нині ну просто патріот, у що щиро віриться. Ні рекордсмен на цій посаді Кучма. Ні суперпатріот Ющенко. Що вже казати про Януковича, хоча, втім, він тут нічим не кращий і не гірший інших.
   Наші президенти могли побути в Крутах, як і в Батурині, або до того, як ставали главами держави,  або після того, як йшли з цієї високої посади.
    Так от, коли  вчора я поспішив похвалити наших керівників держави за такий «приїзд» у Крути, що вже дивовижно, та ще всією трійцею, я все ж сказав: честь і слава їм,  першовідкривачам, але з іншого боку в цьому нема й  великого подвигу в сьогоднішніх реаліях. В умовах першої за незалежності окупації частини України, першої війни на частині наших земель такий приїзд— врешті, цілком закономірна річ. Але що ж сказати тепер, виходячи з цих самих умов і реалій, коли керівництво держави не приїхало вчора в Крути саме в час війни, стосовно якої, сьогоднішньої, всі проводять абсолютно чіткі паралелі з тою агресією  і окупацією 1918 року. 
   Ну, повинне ж бути якесь пояснення всьому цьому? Хоча, здається, пояснення таке, що пояснення нема. І в нашому нещасному суспільстві треба вже переставати чомусь дивуватися і чимось обурюватися.

30.01.2015 19:01    Владислав САВЕНОК

Маленький ювілей – 7 місяців безробіття

Сьогодні Владислав Васильович Савенок , якого називали паном ВВС, відсвяткував 7 місяців безробіття.  J

Розсилання  резюме до тих, хто клянеться у любові до України, і переговори з ними не дали результату. Вони згодні взяти на роботу, але податки Україні платити не хочуть.

Хотів стати  фізичною особою-підприємцем і  у 2-3 рази платити більше податків, щоб це зараховувалося  до пенсійного стажу – відповідають, що не можна.

«Останнім із могікан», хто затягнув мене до себе на роботу e 2004-му, щоб організував ефективну прес-службу, був генеральний директор ДП «Чернігівстандартметрологія» Володимир Рубанов. Він погоджувався за мою голову платити податки.

До речі, майже рік був (можливо, і є ) безробітним теж професійний журналіст Василь Чепурний.

Не скаржусь. Міркую, роблю висновки і шукаю далі роботу згідно з кваліфікацією.

Це, мабуть,  про  ОФІЦІЙНУ РОБОТУ жартував мій товариш у Львові у 1986 році:

 «Невелика в серці туга: не будеш ти, так буде друга»  J

З нагоди ювілею J вміщую  "особисту справу"

­­РЕЗЮМЕ

САВЕНОК Владислав Васильович, 55 років

E-mail: vsavenok@ukr.net

Вас цікавить кандидатура редактора ЗМІ, заступника директора,  провідного фахівця підприємства, який завжди створить інформаційний захист, побудує історії необхідності та людяності і прокладе шлях до успіху?

Вас цікавить сила системного аналізу, підкріпленого інформаційним супроводом?

 

мета

Здобуття  посади  редактора ЗМІ, штатного заступника директора, провідного фахівця пов'язана з плануванням комунікацій, переговорами, журналістикою, PR, організацією, веденням та інформаційним медіа-супроводом ділових переговорів.

Загальний досвід роботи

34 роки

 

2010.10 -2014.07 – провідний фахівець зі зв’язків з громадськістю і пресою ДП «Чернігівстандартметрологія»,  а також  - 2004.01 -2004.12.

2004.12 -2010.10 – заступник генерального директора зі зв’язків з громадськістю та пресою ДП «Черінігівстандартметрологія».

2002.04 -2004.01 – редактор, завідувач відділу суспільно-політичних та художніх програм радіомовлення Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії.

2002.10 -2002.03 – кореспондент ВГО «Комітет виборців України».

1992.12 -2001.09 – кореспондент, зав.редакції теленовин ТРА «Новий Чернігів».

1993.11 – 1994.08 – кравець, директор ТОВ  «Горностай» м. Чернігів.

1991.03 – 1992.11 – завідувач сектором економіки газети «Чернігівські відомості».

1988.10 – 1991.03 - кореспондент газети «Комсомольський гарт».

1980.09 – 1988.10 – навчання в ПТУ (до 1982.07)  і робота  кравцем  чоловічого одягу 5 розряду на Чернігівській фабриці індивідуального пошиття і ремонту одягу.

1978.05 -1980.05  - служба  в Радянській Армії.

Позаштатний

досвід

 

Редактор газет “Вал”(2001), “Чернігівська панорама” (2003),  «Правозахисник Чернігівщини» (2006-2010)

Кореспондент телеканалів: СТБ, «Гравіс», “Новий канал”, ICTV, “1+1” (1998-2002)

Кореспондент «Української служби «Бі-Бі-Сі» (2000 -2002), радіо «Свобода» (2002-2003).

Кореспондент ІА  “Українські Новини”  (2002-2014).

Редактор Інтернет-видання „Високий Вал” – 2004-2008, 2011- 2014.

 

Освіта

 

1986 -1992 рік – Київський державний університет імені Т.Шевченка

Спеціальність: «журналістика»

Кваліфікація : магістр

Професійні

навички

1998 – школа телевізійної журналістики Інтерньюз. Новинний телерадіожурналіст з навичками техніки відеозйомки і монтажу та інформаційних технологій, Київ

2001 - курс зв’язків з громадськістю  Community Connection Program. м.Чикаго

2007 – курс «Актуальні питання технічного регулювання та шляхи їх вирішення».

Тренер-викладач з 2002 року. В 2003-2008 - в проекті “Українська школа  молодого політика” – Основи журналістської майстерності і робота зі ЗМІ.

Тренер-викладач  школи журналістики при газеті «Сіверщина» (2011 -2014).

Книги

 

Один з авторів книг «Вой шакалов» (2001), “Регіональний портрет України”(2003), “Колыбель политика или Паранойя избирательных кампаний» (2004)

Автор: проза:„Божевільні файли”(2006), поезія: «Заповіді любові» (2009).

Знання мов

 

Вільне володіння: українська, російська

Базове знання: французька.

 

Нагороди

 

Лауреат премії ім.. Леоніда Глібова (2013)

Лауреат конкурсу обласного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення»- За підтримку ринкових реформ -  2002.

Лауреат конкурсу обласного фестивалю журналістів «Золотий передзвін Придесення»- Свобода слова -  2003.

Журналіст року -2000, 2001 ( за версією Чернігівського медіа клубу) за журналістську майстерність.

Особисті якості

Комунікабельність, спостережливість, аналітичний розум, дипломатичність,етичність,  уміння прораховувати наперед, відкритість до навчання

Інше

Сімейне становище : одружений