Високий Вал

Останнє оновлення 10:33 середа, 17 січня

Укр Рус

01.10.2015 12:04    Семен БЕЛЬМАН

Учитель музики

   

    Про музику та музикантів пишуть часто й багато. Тема начебто легка (так помилково вважають чимало людей) і, безсумнівно, виграшна. Та й приводів достатньо: концерти і фестивалі, ювілеї та творчі вечори, конкурси ... Однак роблять це по-різному, іноді не завжди розуміючи, про що саме пишуть, і мало розбираючись (якщо це, звичайно, не спеціалізовані видання) в музиці та музичній культурі .... Є й таке поняття, як «бульварна преса» – видання, котрі спеціалізуються на чутках, сенсаціях (найчастіше – вдаваних), скандалах та плітках. Особливо це стосується такого жанру публіцистики, як інтерв’ю. А оскільки в середовищі музичних діячів, як і взагалі серед діячів культури різних напрямів, часто існує, так би мовити, нездорова конкуренція, ревнощі до успіхів колег і т. п., то багато достойних представників світу культури залишаються без належної уваги преси.

 Це в жодному разі не стосується особистості героя сьогоднішньої моєї розповіді, котрому наша місцева та республіканська преса вже багато років приділяють достатньо уваги. Сьогодні, з нагоди Міжнародного дня музики й напередодні Дня вчителя, мені теж хочеться поділитися особистими спогадами і розповісти читачам про відомого в Чернігові та Україні музиканта й педагога, заслуженого працівника культури України Юрія Павловича Карпенка. Гадаю, що маю на це право і як музикант, і як журналіст.

Юрія Карпенка я знаю понад 45 років. Ми познайомилися в 1973-му. Тоді я був іще музикантом-початківцем та працював у духовому оркестрі Міського парку культури і відпочинку виконавцем на ударних інструментах. Одного разу під час недільного щотижневого виступу оркестру на одному з майданчиків на нашому чернігівському Валу до оркестру підійшов молодий чоловік. Наш диригент Володимир Тихонович Соломаха (нехай буде благословенна його пам’ять), углядівши гостя, просто засвітився від радості. Тоді ж я дізнався, що цей молодий чоловік – студент 3-го курсу Харківського державного інституту культури по класу ударних інструментів. У ті роки в оркестрах працювало багато музикантів, які не мали спеціальної освіти. Тому такий гість привернув особливу увагу. І тут Володимир Тихонович, звертаючись до нього, каже: «Юра, сядь за малий барабан і зіграй із нами кілька речей». Природно, я тут же передав студентові барабанні палички й поступився своїм місцем біля інструмента. Грав Юра академічно акуратно й чисто, строго по написаному нотному тексту, хоча ударники часто допускають окремі, так би мовити, вольності-імпровізації, на які диригенти заплющують очі ... Думаю, що так, нота в ноту, він зіграв швидше для мене, і скажу, що його гра справді справила на мене враження. Надалі ми з Юрою багато років грали в різних музичних колективах: я – у військових, він – у цивільних,  чули і спостерігали гру один одного переважно із глядацької зали. Ось тому у нас навіть немає спільної фотографії. Крім того Юрій Павлович починав свій шлях у музиці з гри на мідних духових інструментах і перейшов на ударні (про причини розповім пізніше), а я починав із гри на ударних і перейшов на мідні духові... У Юрія Павловича багато привабливих рідкісних особистих душевних та професійних рис (про них ми поговоримо нижче), але особливо мені близька одна з них: його пам’ять про своїх учителів, чиї імена Юрій Карпенко згадує в кожному своєму публічному виступі та вдячність яким несе навіть через півстоліття.

Взагалі-то про музикантів та спортсменів говорять і пишуть, не вживаючи по батькові ... Вчинимо так і ми.

Юрій Карпенко народився 2 лютого 1949 року у Смоленську в робітничо-селянській родині в повному розумінні цього популярного колись слова. Через рік його батько, уродженець Бакланової Муравійки Чернігівського району, вирішив переїхати з сім’єю до Чернігова, де влаштувався працювати слюсарем на фабрику первинної обробки вовни – знамениту «Шерстянку», яка дала назву і мікрорайону. Там же, на Шерстянці, в 1956-му Юрій був прийнятий до першого класу Чернігівській восьмирічної школи № 14. Учився як усі діти.

 Минув рік. Одного разу у 2-Б клас, де навчався Юра, прийшов чоловік у військовій польовій формі без погонів (роки все ж були повоєнні), у хромових чоботях і портупеї. Це був керівник шкільного духового оркестру Анатолій Миколайович Бельман. Він мав на меті відібрати для поповнення оркестру талановитих дітей. Анатолій Миколайович був музикантом-аматором іще довоєнного часу. Війну він пройшов командиром кавалерійського батальйону, у званні майора, був кілька разів поранений, а повернувшись із війни, став займатися створенням на підприємствах та у школах міста самодіяльних духових оркестрів, які тоді були дуже популярні в країні. З таких невеликих самодіяльних духових оркестрів і з-під руки Анатолія Бельмана вийшло багато відомих чернігівських музикантів другої половини ХХ століття. У такому ж самодіяльному шкільному духовому оркестрі, керованому Анатолієм Бельманом, починав свій шлях у музиці і я. Тут мені приємно відзначити і те, що А. М. Бельман – не однофамілець автора цієї статті, а мій близький родич.

Восьмирічний Юрій Карпенко пройшов прослуховування й відбір на «відмінно» за всіма показниками і вже через короткий час став грати в оркестрі на альті. Цей інструмент важливий, але через характерний, досить тьмяний і невиразний звуку сфера застосування альта в духовому оркестрі обмежується виконанням оркестрових партій другого голосу. Але так починають усі. Режим дня став дуже напруженим: тричі на тиждень після уроків – індивідуальні заняття й репетиції в оркестрі. А після цього – саме чаруюче та приємне дійство – концертні виступи. Оркестр досить часто грав на всіляких шкільних вечорах, районних заходах, брав участь у святкових демонстраціях ... Загалом, практика музиканта-початківця була досить солідною. А ще Юрій бігав послухати гру самодіяльного духового оркестру, який працював при клубі текстильників на рідній Шерстянці. Цей оркестр складався вже з дорослих музикантів. Його очолював талановитий музикант і диригент Володимир Савенко. У клубі текстильників Юрій також уперше почув і знаменитий Чернігівський народний хор «Десна», створений у 1951 році при фабриці первинної обробки вовни відомим диригентом та хормейстером, заслуженим артистом України Леонідом Пашиним. А через кілька років Юрій Карпенко (ще навіть не старшокласник) був прийнятий і у... драмгурток при клубі текстильників, де через короткий час став активно виступати як актор у постановках. Увесь цей різноманітний безцінний творчий досвід знадобиться Юрієві й буде використаний ним уже в дорослому самостійному житті на довгій дорозі в музичному мистецтві.

У 1963 році, після закінчення 8 класів, Юрій Карпенко, не змінюючи своєї мети, йде на прослуховування вже у професійний духовий оркестр Парку культури і відпочинку, яким керував, напевно, найвідоміший чернігівський диригент 1950-1990 років Юхим Сергійович Балін. Прослуховування та співбесіду (без неї у Баліна влаштуватися на роботу було неможливо) пройшли успішно. Прийнятий! Перспективи очевидні. З молодим музикантом займається особисто диригент. Усе йде добре. Але через деякий час у Юри несподівано виявляють грижу. Рекомендація лікарів категорична: забути про гру на духових інструментах. Довелося залишити оркестр. Деякий час Юра працює слюсарем 2-го розряду на ТЕЦ, а потім переходить працювати на камвольно-суконний комбінат, уведений в експлуатацію в 1963 році. А ввечері – навчання у вечірній школі.

 На щастя, заводська епопея Юрія Карпенка тривала недовго. Юхим Сергійович Балін був людиною особливою, тому він не міг допустити, щоби здібна молода людина занапастила свій талант ... І Юхим Сергійович запрошує Юрія повернутися в оркестр, але вже у групу ударних інструментів. Це, звичайно, легко сказати – «у групу ударних» людині, котра знає, мабуть, лише те, з якого дерева зроблені барабанні палички, але ніколи не тримала їх у руках ... І уявіть собі: Юрій повертається в оркестр. Там його наставником стає музикант оркестру Ісак Лаєвський (цікаво, що п’ять років по тому Ісак Вульфович буде і моїм наставником). Слід зазначити, що в ті роки навіть у музичних школах Чернігова не було класу ударних інструментів, тому таке навчання – просто в оркестрі – було абсолютно природним явищем.

Малий барабан та інші ударні інструменти Юрій Карпенко освоїв досить швидко, органічно влившись у групу ударних. Відзначимо: ударник – це серце оркестру, і він повинен володіти особливими даними для гри на складних музичних інструментах, у більшості своїй – із невизначеною висотою звучання.

 У 1965-му Юрію виповнилося 16 років. З цього часу й розпочався відлік його трудового стажу, оскільки лише з цього віку за тодішнім законодавством людина могла отримувати зарплату. А зарплата музиканта оркестру Юрія Карпенка становила тоді аж 30 карбованців...

У 1969 році настав час призову на військову службу. Збори музикантів-призовників Київського військового округу відбувалися в Лубнах. Тоді до рівня військових оркестрів ставилися дуже серйозно. Диригенти буквально полювали за хорошими музикантами. Прослуховували особисто начальник військово-оркестрової служби округу полковник Ладановський і начальник оркестру штабу округу підполковник Маркус. Призовника Карпенка направили для проходження служби в ансамбль пісні і танцю 2-го Харківського військового авіаційно-технічного училища. Уже в Харкові Юрія Карпенка – мабуть, за погодженням диригентів – переводять в оркестр Харківської військової радіолокаційної академії ім. маршала Говорова. Два роки військової служби пролетіли в постійних концертах, церемоніальних заходах, парадах і демонстраціях ...

 Одним із багатьох талантів Юрія Карпенка завжди було і збереглося до теперішнього часу прагнення до самоосвіти й отримання знань. Харківське музичне училище, куди він був зарахований одразу на другий курс, Юрій закінчив з відзнакою! Здавалось би, повертайся до себе додому в Чернігів і спокійно працюй. Але якраз у цей час у Харківському державному інституті культури відкривається перша в СРСР кафедра духових та естрадних оркестрів. І Юрій «затримується» в Харкові ще на чотири роки. У цей час він, як кажуть, без відриву від навчання грає в оркестрі Харківського оперного театру та оркестрі цирку, а також у різних інструментальних колективах. Ось із такою безцінною практикою і досвідом Юрій Карпенко повертається в 1977 році до Чернігова. Ще під час навчання в інституті культури педагог Юрія, видатний ксилофоніст Валерій Новак, помітивши у своєму учневі задатки гарного педагога, порекомендував йому створити ансамбль ударних інструментів. Однак, повернувшись до Чернігова, Юрій Карпенко став працювати у невластивій його творчій натурі управлінській (хоч і в культурі) сфері – завідувачем Чернігівської філії Ніжинського культпросвітучилища. У вільний від роботи час Юрій Карпенко грає в оркестрових групах заслуженого народного хору «Десна» – хору його юності – і чоловічої хорової капели Чернігівської фабрики музичних інструментів. Грає без жодної винагороди. Просто з любові до мистецтва та ... не в змозі відповісти відмовою на прохання керівників колективів. Така хорова епопея Юрія Карпенка триватиме паралельно з основною його багатогранною музичною діяльністю протягом 20 (!) років. Йому пропонують посади й заступника директора Чернігівського облмуздрамтеатру, й заступника директора філармонії... Скажемо відверто: кар’єрний стрибок міг би бути непоганим. Багато хто на його місці погодився би саме на ці пропозиції. Однак Юрій Карпенко залишає принадні начальницькі посади і йде працювати простим викладачем у Чернігівську музичну школу № 1.

Тут він розпочинає втілювати в життя поради свого вчителя, що запали в душу. Педагог запрошує до свого класу ударних інструментів здібних дітей із інших музичних шкіл. Відзначимо, що в Чернігові тоді взагалі не було школи ударних інструментів, і Юрієві Карпенку довелося створювати її, як-то кажуть, з нуля. Придбання музичних інструментів у ті роки – це особлива, я сказав би – детективна тема. Купити хороший кларнет в СРСР було проблемою, а придбати рідкісні, часто екзотичні інструменти для ансамблю ударних інструментів – практично неможливо. І педагог їде в Європу. З Іспанії він привозить кастаньєти, з Німеччини – дзвіночки, у Празі знаходить металофон, а ксилофон для майбутнього дитячого колективу виготовили в майстерні ... Великого театру в Москві! І всі ці, повірте мені на слово, дуже дорогі музичні інструменти Юрій Карпенко купував за свої гроші. Ось із такими труднощами і проблемами викладач почав створювати колектив маленьких музикантів – виконавців на ударних інструментах зі світлою назвою «Поліські дзвіночки», вихованці котрого за короткий час завдяки особливому таланту вчителя перетворювалися на справжніх віртуозів.

Паралельно з роботою зі створення ансамблю ударних інструментів Юрій Карпенко відкриває при Чернігівському музичному училищі і перший у Чернігівській області клас ударних інструментів у середніх спеціальних навчальних закладах культури.

Думаю, і сам Юрій Павлович, і ті, хто підтримав (щоправда, здебільшого морально) його ідею створення ансамблю ударних інструментів «Поліські дзвіночки», не очікували, що через короткий час цей незвичайний концертний колектив прикрасить музичне поле Чернігівщини.

 Коли в 1982 році ансамбль «Поліські дзвіночки» вперше вийшов на сцену, глядачі були просто в захваті. Та що глядачі… Навіть ми, дорослі досвідчені музиканти, з подивом слухали легку, впевнену, злагоджену гру маленьких віртуозів, котрим, аби вони могли виступати на сцені, робили спеціальні підставки під ноги, інакше діти просто не могли дотягнутися ударними молоточками до дерев’яних брусків ксилофонів і металевих клавіш металофонів.

Минув лише рік після першого виступу – і «Поліські дзвіночки» перемагають у республіканському фестивалі «Сонячні кларнети» й посідають перше місце в обласному конкурсі серед дитячих творчих колективів музичних шкіл. Ці перемоги стали величезним досягненням, адже в ті часи дитячих ансамблів різних форм і складів у республіці було безліч.

За приголомшливим успіхом пішли численні концертні виступи колективу. «Поліські дзвіночки» були просто нарозхват. Часом хлопці давали по 15 концертів на місяць!

Рівень був дуже високим: від виступів на головній сцені республіки в Палаці «Україна» до участі в телевізійному святковому дитячому концерті для делегатів 27-го з’їзду КПРС.

20 жовтня 1991 року. Київ, Майдан Незалежності. Всеукраїнське музичне віче «Незалежність». «Віночок українських народних пісень» виконує єдиний дитячий музичний колектив, запрошений узяти участь у цій всеукраїнській акції, – зразковий дитячий ансамбль ударних інструментів «Поліські дзвіночки».

З часом про незвичайний дитячий музичний колектив дізналися і в інших країнах. І почалися гастрольні поїздки: Єгипет, Швеція, Чехія, Словаччина, Іспанія, Польща, Німеччина ...

Ансамблем «Поліські дзвіночки» захоплювалися й багато метрів вітчизняної культури: Євген Дога, Дмитро Гнатюк, Анатолій Авдієвський, Ніна Матвієнко ... А один із творців української школи виконавців на ударних інструментах професор Володимир Колокольников, відзначаючи у юних музикантів із «Поліських дзвіночків» «самобутню неповторну техніку гри », висловився про доцільність відкриття в Чернігові Академії юних виконавців на ударних інструментах.

Досягнення педагога Юрія Карпенка вражають. За три десятиліття школа Карпенка (саме так я визначаю створений Юрієм Павловичем колектив) випустила понад 700 юних музикантів-віртуозів, багато з яких стали справжніми зірками й сьогодні грають у кращих оркестрах Європи, Америки та Азії.

За 30 років роботи Юрій Карпенко підготував 130 (!) лауреатів міжнародних та республіканських конкурсів. Я це питання спеціально не вивчав, але мені здається, що таке досягнення «тягне» бути записаним у Книгу рекордів ...

Багаторічна подвижницька праця й досягнення викладача Чернігівської музичної школи № 2 Юрія Карпенка не залишилися непоміченими. У 1999-му Президент України Леонід Кучма у столиці України особисто вручив Юрію Карпенку посвідчення та знак почесного звання «Заслужений працівник культури України». У 2009 році Президент України Віктор Ющенко вручає талановитому викладачеві медаль «За працю і звитягу», а у 2010-му Юрій Карпенко був відзначений і суспільним визнанням, ставши переможцем міського конкурсу (тоді мешканця міста обирали найкращого, спортсмена, адвоката, вчителя...) в номінації «Кращий діяч культури Чернігова 2010 року».

Однак найбільшою нагородою для Юрія Павловича, як він каже, є успіхи й досягнення його учнів.

Тож сьогодні мені хочеться привітати свого друга й колегу Юрія Карпенка з 50-річчям його творчої діяльності, а також із професійними святами – Днем музики та Днем учителя – і нагадати: Юрію Павловичу, тебе з нетерпінням чекають нові учні!

02.09.2015 11:00    Тетяна РОМАНОВА

Двадцять вісім чернігівців вирішило стати кандидатами в депутати від Демальянсу

 Ініціатива «Команда твого міста» від Демальянсу стартувала 18 серпня. Ідея кампанії створити прозорий і зрозумілий всім механізм стати кандидатом в депутати. Станом на 01.09.2015 року двадцять вісім чернігівців вирішили спробувати свої сили в політиці.

«Серед бажаючих: лікарі, юристи, інженери, підприємці та військові. Люди з різним життєвим досвідом, фахом та віком. Але більшість з них об’єднує бажання взяти на себе відповідальність за розвиток рідного Чернігова», - зазначив заступник голови партії Демальянс Ігор Андрійченко.

Наразі продовжено термін прийому анкет кандидатів до 10 вересня і ми публікуємо інформацію щодо наявних аплікантів. Разом з публічним діалогом щодо кандидатів, всі вони також пройдуть інтерв’ю з Номінаційним комітетом.

До складу Номінаційного комітету входять 7 осіб:

Ігор Андрійченко, заступник голови партії;

Катерина Данькова, голова обласної організації партії;

Тетяна Романова, голова міської організації партії;

Анастасія Бескровна, в.о. голови ЧОО ВМГО «Молодь Демальянсу»;

Сергій Самоненко, директор приватного багатопрофільного підприємства «Вимал», очільник комітету з питань регуляторної політики в двох каденцій Громадської ради при ОДА;

Інна Черевко, керівник приватної мовної школи;

Павло Пущенко, головний редактор інформаційного порталу «ПіК». 

Закликаємо небайдужих до долі свого міста чернігівців заповнити анкету https://goo.gl/eQ5K5g учасника проекту, і задекларувати тим самим свій намір балотуватися в депутати Чернігівської міської ради від ДемАльянсу. Прийом анкет Команди твого міста продовжено до 10 вересня включно.

Всі питання щодо проекту та опублікованого списку потенційних кандидатів надсилайте за адресою cn@dem-alliance.org .

Для інформації

«Команда твого міста» від «ДемАльянсу» – це унікальна ініціатива для України та для людей, що прагнуть розбудовувати рідне місто власноруч через політичну діяльність. Зокрема через можливість стати депутатом місцевих рад завдяки своєму розуму та активності, а не завдяки купівлі місць у списках політичних партій. «Команда твого міста» це відкритий список, куди має шанс потрапити кожна порядна, патріотична, відповідальна людина. 



 


 

 

Прес-служба Чернігівської міської

організації партії «Демальянс»

01.09.2015 22:24    Петро АНТОНЕНКО

Прощай, школо?

    Цього року, сьогодні, у мене ювілей: рівно 60 років тому я пішов до школи, до першого класу Авдіївської восьмирічної школи в Куликівському районі. Цю будівлю називали «Попова школа» — мабуть, до неї мав стосунок якийсь священик. Це була одна з трьох тодішніх шкільних будівель. Дві інші називалися «Шаратова» і «Берегова», обох уже нема. Збереженій «Поповій» понад 100 років, це колишня земська школа.

    І ось уперше за понад століття в моїй рідній школі не пролунав 1 вересня перший дзвоник, не почався навчальний рік. Школу закрито.
Історія ця — «наїзди» на школу з метою її закрити — тяглася кілька останніх років. У руслі так званої «оптимізації» освіти. А точніше —  подальшого «добивання» українського села, що тяглося багато десятиліть. Не кажемо вже про колективізацію і голодомори, але й у повоєнні роки тривав процес упослідження селянства як чогось другосортного. Досить сказати, що, хоч по околиці села проходив знаменитий газопровід Дашава – Москва, споруджений ще в середині 1950-их, і по якому газ десятиліттями йшов із Карпат до Москви, лише через більш як 30 років наше село, як і інші сусідні, підключили до газу. Електрику підтягли на шостому десятилітті після революції. Так що це давнє. А нашій владі можна поставити за провину те, що вона продовжує цю комуно-радянську методу.
    Кілька років тому в моєму селі закрили ощадкасу. А це, крім іншого, обслуговування трьох сотень газових, стількох же електричних абонентів, кількох десятків телефонних. Усе це передали пошті. Але наступного року закрили й поштове відділення, яке, окрім названих робіт, виконувало свої поштові функції, плюс доставка пенсій по всьому селу. Нині єдиному листоноші, посадженому в маленьку кімнатку в сільраді, втовпили всі означені функції.
    Село — єдине в районі, де нема будинку культури. Років з десять тому зруйнувався дах на його приміщенні. Це, власне, переобладнана наприкінці 1960-их будівля колишньої, більш як столітньої церкви. Вчасно дах не відремонтували. Нині будівля розвалюється остаточно, її реконструкція вже неможлива. Не виходить і з переобладнанням під клуб якоїсь із порожніх будівель у центрі села. Наприклад, тої ж «Попової школи», з якої був би непоганий клуб. Але знов-таки бракує коштів.
    І нарешті школа. Навіть коли в ній було близько 40 учнів, її все намагалися закрити. Жителі відстояли. А без згоди громади закривати школу було не можна. І ось цього року зловісну роль зіграли два фактори.
    Перший — постмайданний парламент, ухвалюючи під Новий рік низку ганебних, здирницьких для людей законів, запровадив і положення, згідно з яким тепер можна закривати школи без згоди громади. Другий фактор — різке 7-кратне подорожчання газу, після чого опалення деяких невеликих шкіл, зважаючи на мале фінансування, стало просто нереальним.
    Власне, мою школу офіційно не закрили. Просто районна рада весною перевела її і ще одну зі шкіл з І – ІІІ ступеня у школи І – ІІ ступеня — простіше кажучи, з восьмирічки в початкову, чотирикласну.     Планувалося, що початкові класи навчатимуться в сільському дитсадку, де є приміщення. Однак в останній момент, під тиском з району,  батьки дітей написали заяви про переведення малят у сусіднє село Ковчин, до тутешньої середньої школи. Туди само, куди шкільним автобусом возитимуть і старшокласників Авдіївки. Взагалі зміцнення Ковчинської школи, де давно вже менше сотні учнів, весь час було одним із мотивів закриття Авдіївської. Я патріот обох шкіл, випускник обох, у Ковчині закінчував середню школу. Але все ж прикро, що закрити школу в моєму селі, в якій було  32 учні. Утім, офіційно школа все ж не закрита: як сказано в рішенні районної влади, діяльність закладу тимчасово призупинена. Але всі розуміють, що закривати, руйнувати легше, ніж відновлювати.
    Постало ще одне питання: збереження самого приміщення школи, досить добротного. Адже варто будівлі стати порожньою, як вона руйнується без догляду, без господаря. Це добре видно на прикладі сіл Вершинова і Бакланова Муравійки Куликівського району, де кілька років тому були закриті школи. Є ідея обладнати в Авдіївській школі будинок культури, а також перевести сюди з окремого приміщення, що неподалік, сільську бібліотеку. Нормальний варіант. Перше — буде такий культурницький осередок, друге — збережеться будівля. На заваді — бюрократичні перепони: школи — у віданні Міносвіти, а заклади культури — в Мінкультури. Але невже не можна все це уладнати, адже уряд один, держава одна?
    Поруч із закритою школою вже майже два десятиліття стоїть, руйнується громаддя двоповерхової недобудованої школи. Це ж треба було в середні 1990-их затіяти будівництво такої великої школи на 120 учнів, при тому, що в селі було з півсотні школярів, і демографія була  відома на багато років уперед. Що це — нетямущість чи відмивання грошей? На безглуздо вгачені сюди кошти можна було б десятки років опалювати існуючу школу. Цю велику будівлю ще технічно можна врятувати, принаймні були різні проекти, на кшталт відкриття тут якогось дитячого оздоровчого закладу, для чого в красивому селі над Десною є всі умови. Але знову — нема коштів. А будівля з кожним роком руйнується.
    Наш Куликівський район дружить із Пилваським районом (нині повітом) Естонії. Це повелося ще від середини 1970-их, коли в СРСР влада, з метою «інтернаціоналізму», здружувала райони й міста. Після певної паузи дружба двох районів уже двох незалежних держав відновилася. Райони обмінюються делегаціями. У естонській Пилві  бувають наші педагоги, культпрацівники, які після цих поїздок кажуть, що «плакати хочеться», порівнявши реалії обох країн. Недавно побували в Куликівському районі естонські педагоги. Вони люди делікатні, тому утримувалися від здивувань щодо закриття наших шкіл. А могли б розказати, як у їхньому повіті утримують у невеликих селах школи на кілька учнів. У нас на це своя відповідь: «Так то ж Естонія, там інше життя». І це подається як фатальна заданість, замість того, щоб подумати й відповісти, а чому ж там «інше життя», в державі, яка вже 16 років є членом НАТО і 11 років — членом Євросоюзу.
    Чи відродиться моя рідна школа? Можливо. Дітвора в селі є, в дитсадку влітку було 18 малюків, щойно 5 пішли до школи, в перший клас.  До села останніми роками приїхали на проживання кілька молодих сімей з дітьми. Може, колись знову 1 вересня над шкільним подвір’ям пролунає перший дзвоник, який нині не пролунав уперше за понад 100 років.

02.08.2015 09:50    Сергій СОЛОМАХА

Місцеві вибори в Чернігові: В ЄДНОСТІ – НАША СИЛА!?

 Прогнозовано - перемогою провладного кандидата, завершилися 26 липня 2015 року проміжні вибори народного депутата у виборчому окрузі № 205.
Чи була ця перемога влади «пірровою» - покажуть місцеві вибори, призначені на 26 жовтня 2015 року.
Однак хвилювати активних учасників Революції Гідності і українських патріотів, на мою думку, повинно інше.


Варто за підсумками чернігівських перегонів, за якими спостерігала уся Україна, поміркувати над тим, чого очікувати восени громадському загалу від місцевих виборів, які відбудуться за новим виборчим законом.
Адже цей закон надає значні преференції шести парламентським партіям, які мають фракції у Верховній раді України. Тому не дивно, що автор звернувся до місцевого кандидата, який брав участь у виборах у виборчому окрузі № 205, відомого місцевого громадського активіста, ЄвроМайданівція, активного виборця і експерта з питанням:

«Який відсоток голосів виборців (min – max) на місцевих виборах можуть отримати партійні списки шести парламентських партій на місцевих виборах у місті Чернігові восени цього року?»

Результат - вражаючий. Судіть самі.
 



На думку опитаних від 77% до 84% голосів виборців міста Чернігова на місцевих виборах восени отримають шість парламентських партій, в той час як семи позапарламентським партіям, які «засвітили» на останніх виборах своїх лідерів, залишається лише від 16% до 23% голосів виборців. І це не враховуючи того, що за відсутності (вперше на місцевих виборах у бюлетені графи «проти всіх») значна частина опозиційно налаштованих до влади виборців може зіпсувати свої бюлетені.

Нагадаю, 31 жовтня 2010 року на виборах депутатів Чернігівської міської ради за партійними списками «проти всіх» проголосувало 8558 або 9,66% виборців. При цьому у цих виборах взяло участь лише 39,36% виборців, що мали право голосу, водночас на парламентських виборах 26 жовтня 2014 року в Чернігові на виборчі дільниці прийшло аж 55,16% виборців. Це – лише дещо більше, ніж на проміжних виборах народного депутата 26 липня 2015 року у виборчому окрузі № 205 де у голосуванні взяло участь 35,33% виборців.

Отже, враховуючи те, що у новому виборчому законі про місцеві вибори парламентські партії встановили 5 відсотковий виборчий бар’єр для проходження партійного списку до місцевої ради, заставу у розмірі 4 мінімальної заробітної плати на кожні 100 тисяч виборців і партіям офіційно заборонено утворювати виборчі блоки в першу чергу перед активістами ЄвроМайдану, громадським сектором та перед усіма небайдужими українськими патріотами постав важкий вибір:

або розчинитися у рейтингових проектах парламентських партій,

або ж, як би це не було важко, ОБ’ЄДНИТИСЯ і виступити на місцевих виборах 26 жовтня 2015 року під одним СИНЬО-ЖОВТИМ державним прапором, одним партійним списком під гаслом: «В ЄДНОСТІ – НАША СИЛА!»

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!



1 серпня 2015 року

ДОВІДКА:



«Піррова перемога» — метафора, сталий вираз. Означає перемогу, яка дістається дуже великою ціною; або перемога, рівносильна поразці.

Своїм походженням цей вираз завдячує битві при Аускулі 279 року до н. е. Тоді епірська армія царя Пірра протягом двох днів вела наступ на війська римлян і зломила їхній опір, але втрати були настільки великі, що Пірр зауважив: «Ще одна така перемога і я залишуся без війська».

Оскільки основним завданням будь-якої битви є знищення військ ворога, така перемога з точки зору тактики дуже погано впливає на хід всієї війни, адже потрібна пауза, щоб поповнити військо, боєприпаси, провіант.

20.07.2015 15:40    Тетяна РОМАНОВА

ДемАльянс проінспектував транспорт, який перевізники виставляють на конкурс

 Вперше представників «Демальянсу» допустили до огляду пасажирського транспорту Чернігова. Відношення перевізників та стан техніки залишають багато питань. Але сама можливість оцінки до конкурсу, а не після дає надію сподіватись, що виявлені порушення не лише фіксуватимуться, а й виправлятимуться.


Реалії вітчизняного сервісу часом настільки абсурдні, що скажи про це жителю будь-якої іншої країни (передусім європейської) – не повірить. Таке враження складалося неодноразово, користуючись міським транспортом, а після огляду транспортного засобу, який виставлений на маршрут №27, думки підтвердились ще раз. До речі, засідання конкурсної комісії на цей маршрут відбудеться 23 липня 2015 року.

6 липня відбулося засідання конкурсної комісії з розкриття конвертів із заявками на участь у конкурсі пасажирського перевезення на маршруті №27. Конкурсну документацію на конкурс подали тільки два перевізники: ДП «Пассервіс» та ПрАТ «Таксосервіс». Не зрозуміло, чому на конкурс не подав заявку ФОП Каплюк Б.В., який вже 15 років обслуговує маршрут №27. 

Наступного дня, 7 липня, відбувся огляд транспортного засобу цих двох претендентів на маршрут. В огляді взяли участь представники Управління транспорту та зв’язку, представники «Демальянсу», зацікавлені громадські активісти, представники першого заступника міського голови Миргородського М.М. та неформальні представники перевізників.

Критерії оцінювання

Переможцем конкурсу стає перевізник, який набере більше балів. Бали нараховуються згідно постанови КМУ №1081 від 3 грудня 2008 року, де визначені критерії нарахування балів.  Огляд транспорту відбувався за такими основними критеріями по кожному перевізнику-претенденту:

1)      Сумарна пасажиромісткість автобусів, які виставлені на конкурс (жоден з перевізників не набирає балів – згідно з постановою КМУ №1081 пасажироміскість має бути від 400 для міст з кількістю жителів до 300 тис. чол.).

ПрАТ «Таксосервіс» – пасажироміскість з місцем водія 330чол, без місця водія – 314чол.

ДП «Пассервіс» – пасажироміскість з місцем водія 281чол., без місця водія – 265 чол.

2)        Строк експлуатації автобусів (звичайно, що новіші автобуси отримують більше балів).

Згідно з умовами конкурсу маршрут мають обслуговувати 16 машин.

ДП «Пассервіс» на конкурс пропонує: 6 дельфінів (15 посадочних місць), 2 машини на 16 місць  і всі інші - на 20 місць. Переважна кількість транспортного засобу цього перевізника з 2007 року випуску (8машин), одна - з 2012 року, також є з 2006 (3 авт.) , 2008 (2 авт.), 2009 року (2 авт.). Всього 16 машин.

ПрАТ «Таксосервіс»: 2 Рути 17 (14 посадочних місць), 2 машини на 17 та 18 місць. Решта від 20 посадочних місць. Машини «віком» з 2003 до 2014 року випуску (2003 року – 3, 2005р. – 1, 2006р. – 3, 2007р. – 3, 2008р. – 2, 2009р. – 2). Дві машини з 2014 року випуску і вони ж обидві стоять в резерві.

3) Середньооблікова кількість працівників, що працюють на повну ставку. В тому числі і окремо бали виставляються за наявність медичних працівників і працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом  транспортних засобів.

За цим пунктом ДП «Пассервіс» об’єктивно отримує більше балів, аніж ПрАТ «Таксосервіс». Враховуючи навіть те, що у ДП «Пассервіс» є власна облаштована ремзона, де працюють механіки.

4) Робота перевізника-переможця попереднього конкурсу не менше передбаченого договором строку на маршруті – в цьому випадку бали отримав би тільки ФОП Каплюк, який маршрут обслуговує вже 15 років.

5)       Наявність дорожньо-транспортних пригод.

6)        Наявність свідоцтв відповідності автобусів.

7)         Зовнішній стан транспортних засобів.

Якщо порівнювати транспортний засіб двох перевізників, то візуально і більш чистим та охайнішим виглядає ПрАТ «Таксосервіс», аніж ДП «Пассервіс»: в більшій частині автотранспорт має належний зовнішній вигляд. Салони чисті, видно, що готувалися перед оглядом. Представники ДП «Пассервіс» в багатьох випадках навіть не змогли помити машину перед перевіркою.

Також ДП «Пассервіс» виділився більшою кількістю машин, в яких кузов має сліди корозії. А в одній із машин взагалі була виявлена наскрізна дирка на сходинках. ПрАТ «Таксосервіс» теж має в окремих випадках серйозні дефекти в машинах, наприклад, заклеєні скотчем задні двері.

Порушення: 

Окрім загального вигляду машин, були помічені й інші порушення перевізників в документах:

1. Були зафіксовані маніпуляції з реєстраційними картками: дві реєстраційні картки зареєстровані на один транспортний засіб. За попередніми даними таких випадків у ДП «Пассервіс» було зафіксовано з 7 машинами, у ПрАТ «Таксосервіс» – 1. Тут же стає зрозуміло, чому не подав документи на участь у конкурсі ФОП Каплюк. На семи машинах, виставлених на конкурс від ДП «Пассервіс», була заклеєна інформаційна об’ява з даними перевізника на ім’я ФОП «Каплюк». У ПрАТ «Таксосервіс» – була зафіксована 1 така машина, в салоні якої  вказаний перевізник ДП «Пассервіс ВАТ «Чернігів Автосервіс».

2.   Неспівпадіння він-кодів: ДП «Пассервіс» - 3 машини, ПрАТ «Таксосервіс» – 2.

3. Вказана пасажиромісткість не відповідає дійсності. В документах вказана пасажиромісткість 22 місць, а по факту – 19 місць. Таких випадків було зафіксовано по 1 у кожного перевізника.

4. Бухгалтерія. Жоден з перевізників не надав форму 1ДФ за 2 квартал. Вимога була – надати документ за 1 та 2 квартал, а надані були лише за 4 та 1 від двох перевізників.

5.  ДП «Пассервіс» замість ліцензійних карток надав витяги, хоча картки мають бути на руках.

6.   В багатьох транспортних засобах двох перевізників аварійні двері дуже туго відкриваються, часто нема важелів на люках при аварійному виході. У «Пассервісі» виявлений такий випадок, як заблокований аварійний люк (заліплено скотчем). У Таксосервісі майже в половини виставленого транспорту не було на люках надписів «аварійний вихід».

7. В транспорті ДП «Пассервіс» майже в кожному салоні маршрутки знаходилось не закріплене колесо саме там, де люди мають розмістити свої ноги. У ПрАТ «Таксосервіс» таких випадків було зафіксовано значно менше.

8. У ПрАТ «Таксосервіс» відсутня інформація про вхід та пасажиромісткість транспортного засобу, інформація про страховика. В автомобілях ДП «Пассервіс» в салонах була присутня політична реклама, яка заборонена п.8 ст.74 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

9.   Два транспортних засобів ДП «Пассервіс» взагалі були повністю в розібраному вигляді (в стані ремонту). Такий факт під час перевірки можна вважати як запобігання роботі інспекції з огляду транспортного засобу, який виставлений на конкурс, тому що інспекція не може оцінити в повній мірі стан машини.

Позиція ДемАльянсу

Однозначно прогресом і позитивним моментом є те, що за багато років вперше громадські активісти увійшли в склад робочої групи, яка здійснює перевірку та огляд транспортного засобу, який виставляється на конкурс. Відомо, що в часи С. Андроса це було не можливо. Це є дійсно заслугою першого заступника міського голови Миргородського М.М. Окрім цього, будь-які зацікавлені в цьому питанні громадські активісти можуть входити в склад конкурсної комісії, перед цим завчасно подавши заяву про своє бажання. Це все є позитивною зміною на шляху в реформуванні транспортної системи Чернігова.

Щодо огляду транспортного засобу від перевізників. Під час огляду і після нього склалося таке враження, що для перевізників, а особливо для ДП «Пассервісу» ця перевірка нічого не значить. До неї віднеслися абияк, були зовсім не підготовлені до перевірки машини, вже під час перевірки зривали водіїв з маршруту і просили підвезти маршрутку в автопарк на огляд.

Також в інспекцію з огляду і в конкурсну комісію увійшли представники ДП «Пассервісу» під виглядом громадських активістів, які дуже уважно оглядали транспортні засоби ПрАТ «Таксосервіс» і не глянули в сторону машин ДП «Пассервіс».

Тому вважаємо необхідним створити конкурсну комісію з незалежних експертів, з людей, які не будуть лобіювати інтереси тих чи інших перевізників, а будуть об’єктивними.

Позитивним моментом, звичайно, вважаємо конкуренцію: яка не яка, але цього разу все ж була конкуренція між перевізниками. Це є також позитивним моментом і маленькою надією для пасажирів які, щодня переживають культурний шок у маршрутках. І мова далеко не про стан автобусів, чимало з яких потребують хоча б дотримання елементарних норм гігієни.

В зв’язку з цим варто зазначити, що в обох перевізників є реальні порушення, на яких ми будемо наголошувати і подамо цей перелік до конкурсної комісії на розгляд. Після чого будемо вимагати усунути виявлені порушення та контролювати дотримання умов конкурсу надалі.

 


Романова Тетяна

Голова Чернігівська міська організація

Політична Партія Демальянс

06.07.2015 09:49    Петро АНТОНЕНКО

Без Фестивалю журналістики, без Козацького свята, без Всесвітнього Форуму

Може, Народний Рух згадає про 25-річчя славного походу «Дзвін-90»?

   Коли торік вперше не було проведено обласний Фестиваль журналістики «Золотий передзвін Придесення», що в якійсь мірі вже був і всеукраїнським, який проводився друге десятиліття, традиційно до Дня журналіста України, це «списали» на переміну влади, початок сепаратистського заколоту і російської  агресії на Донбасі.

    Пройшов рік. Суспільство вже потроху звикло з усім означеним, якщо можна з цим «звикнутися», життя продовжувалося. Більше того, на решті України, в далеких від фронтового Сходу областях наче аж підкреслювалося: мирне життя продовжується, з усіма його подіями і традиціями у мистецтві, освіті, спорті. Що спростовувало й другу мотивацію скасування фестивалю—мовляв, треба економити кошти на різних акціях В Чернігові, як і загалом по Україні, ці акції тривали, ніби підкреслюючи— ми народ миру, а  не війни. І до проведення різних фестивалів, конкурсів, свят традиційно і ще більше, ніж раніше, долучалися спонсори—великий і малий бізнес, підприємці. Врешті, вони завжди спонсорували й проведення фестивалів журналістики. Від місцевої влади, насамперед, закладів культури,  вимагалося лише організувати святкове дійство в обласному академічному театрі чи філармонії.  І ось «Золотий передзвін Придесення» не відбувся й  другий рік підряд.
    Продовжимо цей ряд. Точно так само другий рік підряд не відбулося обласне Козацьке свято у славній гетьманській столиці — Батурині. Звичайно, батуряни традиційно, в другу неділю червня, провели це свято— скромно, як міське. Але варто нагадати, що чверть століття Козацьке свято проводилося як обласне, всеукраїнське, а  в окремі роки й міжнародне. В липні якраз ювілей: минає25 років від проведення Чернігівськими обласними організаціями Народного Руху і «Просвіти» першого козацького свята в Батурині. Саме ним завершився кількаденний агітаційно-культурологічний похід «Дзвін-90».До  його проведення  спонукала і  щойно ухвалена Верховною Радою Декларація про державний суверенітет України, якій теж 16 липня ювілей — 25-річчя.        
    Звернімо увагу: це було ще за Радянського Союзу, в загниваючому,  але існуючому СРСР, при правлячій Компартії, яка чинила шалений  спротив походу «Дзвін-90». Тим не менше, похід районами Чернігівщини пройшов з великим успіхом. А в Батурині рухівці і просвітяни вперше підняли синьо-жовтий український національний прапор, вперше відкрито виконали наш Гімн «Ще не вмерла Україна». Вперше за кілька століть помолилися в гетьманській столиці за Івана Мазепу і його козаків, що колись постали за відродження України. Учасники походу вперше розповіли людям про замовчувану історію — знищення московським військом всіх мешканців Батурину у трагічному листопаді 1708 року. Рухівці і просвітяни насипали курган, як символічну могилу жертвам того терору, встановили на ньому хрест. А поруч поклали пам’ятну плиту на честь Івана Мазепи і його козаків.
    Мабуть же, нині обласним та й всеукраїнським Руху і «Просвіті» варто відзначити 25-річчя того походу, того першого кроку для  відродження Батурина в нашій  національній пам`яті.
   Завершити ж цей ряд варто ще одним скасуванням традиційного і вкрай важливого заходу. Запланований на серпень цього року VIВсесвітній Форум українців не відбудеться. Українська Всесвітня Координаційна Рада кілька тижнів тому ухвалила провести цей черговий Форум 20—21 серпня 2015 року. УВКР, як керівний орган світового українства, що обирається якраз на Форумах, мала повне право прийняти таку ухвалу. Тим більше, що на попередньому Vфорумі у 2011 році було ухвалено провести наступне зібрання українців світу якраз цього року. Але звичайно,УВКР, бідна, злиденно фінансована державою організація, офіс якої тулиться в кількох кімнатах обшарпаного будинку в глибині двору по вул. Антоновича (хоч вартував би якогось гарного старовинного особняка),  не може провести Всесвітній Форум без підтримки держави. Адже держави світу завжди підтримують свою діаспору.   Наша держава  фінансувала ці Форуми, щоб, «відбувши чергу» цією подачкою, на наступні кілька років практично забути про світове українство.
   І ось недавно в Києві побували лідери світового українства, найбільших діаспорних організацій. Вони і голова УВКР Михайло Ратушний побули на прийому в Кабміні, де урядовці переконували гостей, що VI Всесвітній Форум українців треба відкласти—на рік. Мотивація все та ж—мовляв, не на часі: війна, агресія, економічна криза.
    Що тут сказати: А, може, якраз на часі біло б зібрання українців нашої держави і світу— за участю представників щонайменше 20-мільйонів світового українства. Якраз зараз нам НА ЧАСІ і дуже важлива їхня підтримка,  їхній голос на захист суверенності Української держави. Українці діаспори й так багато роблять для цього, досить назвати величезну гуманітарну, фінансову допомогу для нашої армії,  воїнів АТО, численні акції протесту українців закордону проти російської агресії, на захист України. І до голосу цих українців прислухаються лідери держав Європи і світу. То чому б не посприяти подальшому єднанню світового українства.
    А щодо економічних чинників… Може, наша влада якраз цього і побоюється — чесної розмови з українцями світу про наші так звані «реформи», які лише б`ють по людях. Розмови про те, що практично нічого не змінилося після Майдану— щодо оновлення суспільства, очищення влади, покарання тих, хто довів до крові на Майдані.    То що, нічого сказати світовому українству?

29.06.2015 16:59    Олег ГОЛОВАТЕНКО

Подвійний смуток

Виходив з хати - засмутився. Виїхав в місто - засмутився ще більше...

Причина першого смутку - платні тролі. В час, коли держава у стані гарячої і інформаційної війни з РФ, шалені можливості адмінресурсу спрямовуються на війну з... "ворогами" на чернігівському мажоритарному окрузі 205.

Тобто, така собі "асиметрична" відповідь ольгінським асам з ФСБ - сидять марусі й петрусі і мочать НЕзадурно опонента у коментарях під відео на ютубі і під публікаціями на сайтах. Ну... поки волонтери збирають на армію, а громадські медіа всупереч ситуації генерують продакшн, вирішують питання власного виживання й інформбезпеки держави (за ту державу, яка 24 роки успішно каналізувала власний інформпростір).

До речі, про виживання медіа. Кілька днів тому на Нацраді комісія з 6-ти людей розбирала по запчастинах роботу телекомпанії з прифронтової зони, у якій працює 5 людей.

Проте, бабло як завше перемогло усе. Канал 112, за якого підписався перед Нацрадою знаменитий Юра Павленко (задурно чи ні - х.з.), вирішивши питання виживання ТРК, отримав частоту цієї ТРК. Бідна компанія щаслива, бо залишилася жити. Аби ретранслювати 112-й (((...

Другий смуток - білборд на під'їзді до вокзалу "Київ-Чернігів-Москва - 350 грн.", який наштовхує на запитання, а чи були регулярні рейси "Москва-Берлін" після 22-го червня 1941 року. Коли прийшов на автовокзал, зрозумів, що були: купа люду (в основному немобілізований молодняк) біля неоплану за тим самим маршрутом. Схоже, з вільними місцями тугувато. А неподалік вокзалу - троє втомлених військових у формі з гітарою...

Гірко. Сюр починає втомлювати і переповнювати чашу терпіння.

26.06.2015 08:42    Сергій СОЛОМАХА

Чи морально під час війни «дерибанити» кошти Державного бюджету на проміжних виборах у ВО № 205?

26 липня 2015 року у місті Чернігові повинні відбутися проміжні вибори народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі № 205 до якого входять 78 виборчих дільниць розташованих в Деснянському і 5 в Новозаводському районах міста Чернігова. При цьому 11 (13,3% від загальної кількості виборчих дільниць на постійний основі) є спеціальними, бо знаходяться в лікувальних закладах міста.

Безумовно, ці проміжні вибори знаходяться під пильною увагою не тільки влади, але й громадськості та засобів інформації. Це дає підставі сподіватися на те, що увагу суспільства нарешті приверне раціональне використання ЦВК і ОВК коштів Державного бюджету на підготовку і проведення виборів в Україні.

І це - не малі кошти. Судіть самі.

Так кошторис видатків Центральної виборчої комісії на підготовку і проведення проміжних виборів народного депутата України в одномандатному виборчому окрузі № 205, призначених на 26 липня 2015 року складає 617 300 грн., а обсяг коштів, виділяються окружній виборчій комісії, ЦВК затвердила у розмірі 2 314 700 грн.

В межах обсягу цих кошти ОВК відповідно до частини шостої статті 46 Закону України «про вибори народних депутатів України» до 13 червня 2015 року включно зобов’язана на основі середніх норм видатків, затверджених ЦВК, скласти єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів із включенням до нього видатків окружної виборчої комісії та видатків для потреб дільничних виборчих комісій та спрямувати його на затвердження ЦВК.

За звичай члени ОВК, мабуть покладаючись на компетенцію голови, головного бухгалтера ОВК та фахівців ЦВК, схвалюють єдиний кошторис видатків для підготовки і проведення виборів без обговорення одноголосно.
Однак на проміжних виборах у голосуванні беруть участь тільки виборці, що мають виборчу адресу на території одномандатного виборчого округу. Тож виборці з інших виборчих округів, які перебуватимуть в лікувальних закладах в день голосування, на проміжних виборах не беруть участі у голосуванні.

На позачергових виборах 26 жовтня 2014 року до виборчих списків у 11 лікувальних закладах, розташованих на території виборчого округу № 205, було внесено 991 виборець. І якщо у загальнодержавному окрузі у голосуванні взяли участь 921 виборець, то у голосуванні в одномандатному виборчому окрузі - 298 виборців. Наприклад, у центральній районній лікарні у голосуванні в одномандатному виборчому окрузі взяли участь 4 виборця, обласному центрі радіаційного захисту та оздоровлення населення – 8, обласному госпіталі для інвалідів та ветеранів Великої Вітчизняної війни – 8, обласній лікарні – 17, секторі медичного забезпечення управління МВС - 17, обласному онкологічному диспансері – 17, обласному протитуберкульозному диспансері -19, міській лікарні № 1 - 27.
При цьому до складу дільничних виборчих комісій на цих дільницях входило по 14 осіб, з яких три працювали на платній основі. На кожну з цих спеціальних виборчих дільниць, як малу виборчу дільницю, за нормами видатків з Державного бюджету було передбачено витратити 17 848 грн. державних коштів.

Переконаний, що на цих проміжних виборах варто щонайменше у 7 з 11 лікувальних закладах застосувати норми статті 86 Закону України «Про вибори народних депутатів України», якими регламентується порядок голосування виборців за місцем перебування. Адже голосування як кажуть виборці «на дому», коли три члена ДВК та офіційні спостерігачі за письмовим зверненням виборця, який тимчасово не здатний пересуватися самостійно, забезпечують голосування виборця за місцем його перебування, відпрацьовано досконально.

У зв"язку з цим варто було б доповнити частину третю статті 107 Закону України «Про вибори народних депутатів України» четвертим та п'ятим абзацами:

«На проміжних виборах народного депутата у виборчих округах, утворених в межах одного населеного пункту, у спеціальних виборчих дільницях, утворених у стаціонарних лікувальних закладах за рішенням Центральної виборчої комісії спеціальні дільничні виборчі комісії можуть не утворюватися.
Керівники таких стаціонарних лікувальних закладів забезпечують умови голосування виборців, які знаходяться в них, відповідно до статті 86 цього Закону.»


Крім того, відповідно до частини третьої статті 28 Закону України «Про вибори народних депутатів України» що на виборчих дільницях, де кількість виборців не первищує 50 осіб ДВК може утворюватися у складі голови, секретаря та 2-4 членів комісії. Однак ця норма закону ще жодного разу(!) не була застосована ОВК на попередніх виборах в місті Чернігові. Питання навіть не ставилося на обговорювання... Мовчали з цього питання як контролюючи державні органи, так і представники громадських організацій КВУ та "ОПОРИ", які постійно від імені виборців контролюють виборчий процес.
Як кажуть: коментарі зайві!

Чи не злочинно (хоча і законно) під час війни тупо «освоювати» на проміжних виборах кошти Державного бюджету?

Це питання не тільки до членів ОВК і ЦВК, які приймають рішення, але й до всіх небайдужих українців.

 

08:53
  •  
  •  
  •  
  •  
 

25.06.2015 12:54    Петро АНТОНЕНКО

Фарсо-вибори фарсо-демократії

     Нинішні позачергові вибори  до парламенту по округу № 205, а це більша частина Чернігова, схоже, принесуть світовий рекорд.

       В № 57 своєї газети «Світ-інфо» за 18 червня  в публікації «Виборчі ігри в часи війни» я розповів про ці  вибори, призначені на 26 липня через те, що обраний восени депутат був призначений  головою обласної державної адміністрації.
     В тій публікації, зокрема, ставилося питання, а чи не є зайвою розкішшю витрати державного бюджету  в час війни на ось такі позачергові вибори? Адже їх кошторис —  3 мільйони гривень. І лише дещиця цієї суми повернеться в бюджет.  Мова про те, що грошова застава кандидата в розмірі 12180  гривень повертається лише переможцеві виборів. Отож, з півтора десятки кандидат-невдах повернуть у бюджет десь 5—6 відсотків кошторису виборів.
     Цього разу   я приємно помилився: у бюджет повернуться аж близько чверті цих витрат. Річ у тім, що вже станом на 25 червня ЦВК зареєструвала по округу …90 кандидатів! То ж, якщо їх буде десь 250, витрати на вибори окупляться, а то й буде прибуток для бюджету. Оскільки реєстрація завершується 30 червня, все можливе. Але й так уже встановлено всеукраїнський, а, може, й європейський чи світовий рекорд кандидування по округу, гідний Книги  рекордів Гіннеса.
    Гляньмо уважніше на цей довжелезний (схоже, буде  більш як метровий виборчий бюлетень) список кандидатів. Виявляється в парламент країни, головний, власне, єдиний законодавчий орган держави, можна балотуватися, кому не лінь. Інтереси двохсот  тисяч виборців округу, мешканців міста, беруться представляти 52 кандидати (більше половини!), які взагалі  не проживають  у Чернігові. Географія тут — від Галичини до Донбасу.  В адресах кандидатів  —  Львів, Одеса, Дніпропетровськ,  райцентри і села (!)  Одещини. Київщини, Вінничини, Донеччини, Львівщини, Чернігівщини, а ще ціла когорта киян.
    Серед зареєстрованих — 26 безробітних! Додайте ще чотирьох  пенсіонерів, і виходить, що 30 чоловік , окрім законодавчої роботи, шукають у парламенті заробітку. Звичайно, приємно, що наш безробітний може внести понад 12 тисяч гривень кандидатської застави, але, очевидно, й таким  людям не завадять депутатська зарплата і «чайові».
    Ви гадаєте, писати й ухвалювати  закони, за якими житиме вся держава, так уже складно? Нічого подібного. В депутати сміливо рвуться 11 кандидатів, за плечима яких освіта лише в ПТУ, профтехосвіта, як і сказано в постанові ЦКВ. Взагалі список кандидатів дає цікавий зріз нашого суспільства. Є кандидати з освітою ПТУ, котрі займають посади «директора» такої-то структури, є навпаки —  люди з солідними дипломами ходять у безробітних.
    Що спонукає натовпи людей претендувати на мандат депутата парламенту держави? Мабуть же, «висока суспільна мотивація». І то лише злі язики торочать про якісь інші мотивації, щоб за ці «мотивації» бути клоном (чи клоуном) , підсадною качкою грошовитих і «владовитих» кандидатів.
    Якщо ж серйозно, то не лише змагання грубих грошей і грубого адміністративного, владного ресурсу двох найбільш «розкручених» кандидатів роблять ці вибори фарсом демократії. А й ось таке «балотування». Апелювати до честі й совісті десятків подібних  «балотантів», котрі продають своє ім`я, — марна справа: честь і совість у декого давно вимірюється кольором купюр.
    Все це— доведені до абсурду брудні виборчі технології. Нареєструвати кандидатів, щоб від кожного мати представника у виборчих комісіях, бо, виходить, що й по сьогодні діє сталінська формула:  важливе не те,  як голосують виборці, а хто і як рахує їхні голоси.
     Навіть такий нюанс. Якщо у твого реального суперника прізвище починається з «вищої» літери алфавіту, не дай Боже, щоб він ішов першим за списком  у бюлетені, бо частина виборців далі першого прізвища не читають.  Тоді терміново шукають «кандидата» з прізвищем на літеру «А», при потребі й на «Аа», для чого можна навіть «попросити» того змінити прізвище.   
    Це вже не смішно. Як і бруд, що наростає з ходом кампанії. То хтось таємничий обписує перші поверхи будинків —гарно відремонтовані магазини, офіси, ательє— «агітаційними» написами. Причому, штаби основних кандидатів вказують пальцем один на одного: мовляв, то не ми, то провокація конкурента. А то ось днями   громадські активісти змусили міліцію затримати цілий автомобіль так званих «газет», що роздавалися в центрі міста. В цій газеті, що не посоромилася прибрати славну назву «Наш Чернігів», розповідається, що один з кандидатів — аферист, їсть людське м`ясо і взагалі син Путіна. Інший кандидат марно хвалиться кількома своїми дітьми, бо з цими дітьми йому колись «допоміг» його основний суперник на виборах. І так далі... Потім пішли  якісь дивні дзвінки про «замінування»,щоб зірвати заходи кандидата-суперника.
    Міліція елементарно могла б встановити творців отої  самозваної «газети» без жодної реєстрації і вихідних даних. Як і тих, хто обмальовує стіни будівель. Але, схоже, правоохоронці воліють чомусь ухилятися від ситуацій, де пахне, точніше, тхне політикою, чим є і виборчі кампанії.
       Фарс нинішніх виборів по округу наче зайве підкреслює недолугість мажоритарної системи виборів. Втім, не набагато краща у нас  і пропорційна,партійна система, враховуючи, чим є наші так звані партії, ці політхолдинги, придатки олігархату. Зараз у нас діє  змішана система парламентських виборів, тобто суміш двох убогих систем. А ось нормальну пропорційну систему з відкритими списками все чомусь не впровадять.   
      Про не юридичні, а політичні, суспільні, моральні аспекти такого фарсу на виборах мова окремо. Напрошується навіть  така версія:  хтось хоче довести ситуації до фарсу й абсурду, щоб продемонструвати убогість нашої української демократії. Версія екзотична, але у нас уже перестаєш дивуватися будь-чому.  Якщо хтось затіває ось таке, то це зайвий клопіт. Тому що й так давно зрозуміла наша ситуація з виборами,  політичною структуризацією, партіями, побудовою  у нас справжнього громадянського  суспільства. Зрозуміла й  без цього цирку. І тут, на відміну від цирку, не до сміху.       

23.06.2015 09:33    Тетяна РОМАНОВА

Про транспортну раду у міській раді

 В нещодавню п\'ятницю відбулося засідання Транспортної ради, на якій розглядались різні питання щодо змін маршрутної мережі міста. Скажу про кілька цікавих моментів. 

1. Найбільш скандальне питання на цій раді було пов.язано з маршрутом №10 (Пивзавод - завjд Силікат), від якого перевізники відмовляються і просять його закрити. За словами Захарченка (перевізник маршруту №10), маршрут вже майже три роки є збитковим і вони його тягнуть, сподіваючись на позитивні зміни з боку Управління транспорту. Також вони зазначають, що вже кілька разів просили змінити цей маршрут, щоб він почав приносити прибуток. На що Управління транспорту постійно закривало очі, з їх слів, хоча вже тривалий час маршрут працює зі значними порушеннями договору.
Отже, на раді все-таки вирішили рекомендувати Управлінню транспорту закрити цей маршрут і об.явити новий конкурс. 
Хоча тут постає велике питання: чи знайдеться хтось з перевізників обслуговувати збитковий маршрут? Бо, як виявилось, потреба в цьому маршруті у чернігівців є. В зв.язку з цим були зібрані звернення від громадян, які користуються маршрутом №10, з проханням не закривати маршрут.

2. Власник маршруту №27 на засіданні звинувачує Захарченко в тому, що він, закривши маршрут №10, виставить весь свій транспортний засіб на конкурс на автобусний маршрут №27 і створить йому конкуренцію (конкурс відбудеться 23 липня 2015року http://www.chernigiv-rada.gov.ua/news/view/7084). Кажуть, що така реакція викликана розумінням перевізників про свої незначні шанси з таким конкурентом знову виграти маршрут №27 на наступний період. Це пов.язано і з кількістю власного автотранспорту, і з якістю надання послуг. 
Вважаю, конкуренцію під час конкурсу на маршрут - позитивним моментом і необхідним, особливо в сфері гром.транспорту. Конкуренція необхідна, хоча б за для того, щоб перевізники почали дбати про пасажира і надавати якісну послугу з пасажриських перевезень.
Щодо тривалого порушення договору з пасажирських перевезень на маршруті №10, то тут питання до Управління транспорту - чому, знаючи про такі порушення, не було прийнято відповідних заходів?

3. Окрім цього, ще було озвучено ряд питань щодо змін маршрутів №3, №40, №29, №30, №42, №46 та інших. 

По результатам ради, вважаю доцільним наразі не змінювати окремі маршрути, поки не відбудеться зміна і повний перегляд всієї маршрутної мережі міста. Маршрутна мережа повинна бути зручною та зрозумілою до користування, і приносити прибуток не окремим маршрутам, а абсолютно всім.