Високий Вал

Останнє оновлення 09:24 п'ятниця, 27 листопада

Укр Рус

02.12.2015 17:16    Тетяна РОМАНОВА

Якими будуть чернігівські поліцейські? Про останній етап відбору поліцейських

 Останній етап відбору співробітників нової патрульної поліції у Чернігові проходив 4 дні (27.11, 28.11, 30.11, 1.12) з 9:00 і до 18:30. Комісія, яка проводила співбесіду кандидатам на посаду патрульного, за рішенням Київської поліції складалася з двох психологів (ММРІ та МВД), одного співробітника Київської поліції та двох-трьох громадських діячів. За словами представників Київської поліції, вони ж і організатори, громадські діячі були відібрані за принципом більшої активності та долученості до роботи правоохоронних органів. Зі списку з 97 громадських активістів було відібрано 18 людей, серед яких, до речі, не всі "дожили" до кінця. Тобто співбесіду з кандидатом на посаду патрульного проводили 5-6 людей в кожній комісії. Кожного дня працювало 6 комісій, які за день мали провести співбесіди з більше 50 кандидатами.

До останнього етапу (співбесіди) дійшло тільки 306 претендентів, з них отримати роботу в поліції зможуть всього 200 людей. Всі ці люди до того, як дійти до співбесіди, пройшли 4 етапи: тестування, медичний огляд, фізична підготовка та психологічний тест ММРІ. 

Співбесіда

Особисто мене запросили стати членом комісії ще за місяць проведення співбесід. Для мене це була честь бути причетною до формування нової поліції та створення безпечних умов життя в нашому місті. Тому я довго не думала і майже зразу погодилась взяти участь у відборі.

Кожного дня склад комісії змінювався, аби уникнути корупційні прояви. Також були створені умови для претендентів, аби вони не могли обмінюватися інформацією між собою. Це дало змогу мені попрацювати в різних комісіях і познайомитись з різними людьми, які були причетні до цього процесу.

На кожну людину, яка прийшла на співбесіду, відводилось 10 хвилин. За цей час членам комісії потрібно було зрозуміти мотиви і оцінити майбутнього поліцейського. У нас була інформація про кандидата тільки по результату його проходження тесту ММРІ. На перший погляд, це здавалося досить складною задачею. Але згодом розумієш, що для деяких кандидатів досить й 5 хвилин, аби визначитись з його кандидатурою.


Майбутні поліцейські

Комісія під час співбесіди мала оцінювати кандидата по таким основним компетенція:

Емоційна стійкість;

Мотивація;

- Робота в команді;

- Добросовісність;

Здатність до аргументованого викладу думок.

Окрім цього були питання, щодо наявності водійських прав і вміння керувати авто.

Після чого комісія колективно мала оцінити претендента і визначитись з рішенням – так, ні, резерв або офіс. Окрім патрульного поліцейського, була можливість у комісії рекомендувати кандидата для роботи в офісі. Таких посад небагато, і на ці посади претенденти знову мають проходити співбесіди. В офіс ми переважно рекомендували людей, в яких ми бачили добросовісного та відповідального, але такого, який не зможе працювати на вулиці. Більшість з них - це були дівчата.

Середня статистика людей з позитивним відгуком комісії 20-30%. Приблизно 5% - в офіс. Решта – «резерв» та «ні».

Великий відсоток людей, який приходив, навіть цікавився своєю майбутньою роботою, своїми майбутніми обов’язками, як патрульного поліцейського, вже не говорячи про перегляд ЗУ «Про національну поліцію».

Але і радували випадки, коли приходили світлі з палаючими очима патріоти свого міста та країни, та щиро говорили про своє бажання працювати на благо міста. Таких людей видно зразу ж неозброєним оком. І на таких людей покладається велика надія.

Особисто я, зазвичай, задавала питання претендентам такого характеру: «Як будете діяти, якщо станете свідком, як ваш напарник бере хабаря?». Відповіді були різні. Були навіть такі, як: «Зроблю вигляд, що нічого не бачив». Були також люди, які готові покинути свою високооплачувану роботу на посаду звичайного патрульного поліцейського. Наприклад, одна 32-річна дівчина, яка дійшла до директора автокомпанії від простого продавця, готова покинуту дану посаду і працювати поліцейським на вулиці з різним контингентом, зазвичай не дуже приємним.

Невеликий відсоток склав в наших комісіях колишні міліціянти. Це був і простий співробітник ППС, і командир роти Чернігівської міської міліції, який готовий працювати простим патрульним і прес-офіцер Державтоінспекції. Окрім цього приходили співробітники Прокуратури Чернігівської області, хоча з технічного складу, який зараз потрапляє під скорочення.  


 

Висновок

Щодо організації та підготовки останнього етапу відбору поліцейських, то маю сказати, що вона була досить серйозна. Також були створені всі умови прозорого і чесного відбору претендентів. Хочу зауважити, що відсоток відібраних людей комісіями є доволі невеликий, але я дуже сподіваюсь, що ті люди, за яких я казала «так», будуть дійсно працювати на користь місту і стануть справжніми захисниками чернігівців, та борцями за справедливість.

А я особисто обіцяю тримати на контролі діяльність нових співробітників патрульної поліції у Чернігові. 

Участь громадських діячів в даному процесі вважаю позитивним. Хоча деяких з присутніх громадських діячів я взагалі б не запрошувала. А деяких з них після першого дня взагалі попросили більше не приймати участь в подальшому відборі. 


 

13.11.2015 15:10    Радіо ЕРА 103,5 FM

«Радіо-Ера» транслюватиме у прямому ефірі матчі плей-офф між Україною та Словенією.

 

                 Ще жодного разу збірна України з футболу не виходила переможцем з раунду плей-офф… Чи вдасться підопічним Михайла Фоменка зламати неприємну для себе традицію та за сумою двох матчів потрапити на Чемпіонат Європи-2016?

14 та 17 листопада на «Радіо-Ера» -  прямі трансляції матчів плей-офф до Чемпіонату Європи-2016 між збірними України та Словенії.

 


14 листопада Україна - Словенія – початок трансляції о 19.00


17 листопада Словенія – Україна  – початок трансляції о 21.45

 

 

Коментує - Михайло Герасименко (спортивний коментатор «Радіо-Ера»)

 

 

Прес-служба «Радіо-Ера»

т. +380 (44) 536-96-09

08.11.2015 21:11    Петро АНТОНЕНКО

Партійне фіаско

Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо».

Більше половини виборців ігнорували вибори

Як проводити вибори на партійній основі в країні, де політична, партійна структуризація суспільства схожа на карикатуру, показали місцеві вибори 25 жовтня.
Більше половини громадян-виборців ігнорували голосування, не прийшли на нього. Це  свідчить не лише про глибоке розчарування людей, а й конкретно розчарування їх у нашому політикумі як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні.
Якщо з понад 230 зареєстрованих партій на вибори йде з десяток, про який політикум говорити? Нащо тоді решта понад 200 партій, якщо саме вибори мають бути вінцем їхньої політичної діяльності.
На місцевому рівні складно говорити про якісь структури партій, вони аморфні, часто це просто «мертві душі», позаписувані до «осередків» і так званих «районних організацій» під чергові вибори. Безлад у такому політикумі лише на руку тим, хто волів би й далі керувати на місцях і спокійно розкрадати бюджет та інші ресурси. Але такий безлад не сприяє європейським реформам у країні.
Якщо говорити конкретно про підсумки цих виборів, то результатом такого безладу в політикумі, замороченості виборців, посиленої заплутаним новим виборчим законом, стала дивна структуризація новообраних рад. На перші ролі, зокрема і в нас на Чернігівщині, вийшли нові політичні проекти. Скажімо, в моєму Куликівському районі з 26 депутатів нової райради обрано 12 представників Аграрної партії, тобто одна партія набрала майже стільки мандатів, як 5 інших разом. Ще й обрано від неї 13 сільських голів із 17-ти. Між тим, ця партія до нинішніх виборів перебувала в глибокому затінку, поряд з іншими численними «селянськими» партіями, «захисниками селян» — досить згадати придуману під торішні парламентські вибори партію «Заступ».  Аграрна партія заснована ще 1996 року, потім перелицьовувалася в Аграрну народну, потім просто в Народну партію, і хто тільки не йшов на вибори під її прапорами, паразитуючи на «захисті села».
Ще більшим феноменом стала партія «Наш край», вона взагалі свіжоспечена. Тобто нова реально, хоча формально ні. Просто  взяли й переформатували існуючу партійку. Ось коротка довідка Української Вікіпедії про  партію «Наш край»:
Партія була зареєстрована 23 серпня 2011 року під назвою «Блокова партія». 20 грудня 2014 року народний депутат України Антон Кіссе презентував її як оновлену політичну партію «Наш край».
А далі колишні регіонали буквально напередодні цієї виборчої кампанії провели з’їзд чи форум, проголосили за суттю нову партію «Наш край» на базі цієї «Блокової», заявили, що вони не граються в політику, а є професіоналами, і спокійно йдуть на вибори.
Що ж, нам, виборцям, залишається лише повірити в це, будемо сподіватися, що нова (оновлена) партія дійсно служитиме місцевим громадам, людям на місцях.
А взагалі ці два нові партпроекти в політикумі називають проектами Банкової, тобто президентської Адміністрації. Цілком можливо, враховуючи жалюгідний результат так званої «партії влади» — «Блоку Петра Порошенка», такого низького результату партії влади, здається, досі не отримували. Наприклад, в одну з райрад партія «БПП» узяла всього 1 мандат — голові районної держадміністрації. Тому цілком логічно представники влади, місцеве чиновництво розбіглися по цих трьох названих партіях — так надійніше, гра безпрограшна, та й чиновників, місцевих олігархів надто багато, в одному партійному списку вміститися не могли.
У результаті в списках нових депутатів бачимо немало старих облич. Варто було б виборцям, попри свою апатію, подивитися списки кандидатів. Порівнявши їх зі списком рад, обраних на минулих виборах, восени 2010 року, рад, які ще на сьогодні чинні, бо нові не зібралися. Що б побачили виборці? Добре відомих їм місцевих політиків, бізнесменів, котрі дружно прийшли тоді в ради від Партії регіонів, сиділи в цих фракціях майже три з половиною роки, аж до перемоги Майдану. Із крахом попереднього режиму, розвалом Партії регіонів і її фракцій просто перелицювали ці фракції на благопристойніші назви, на кшталт «Рідна Чернігівщина» (умовно кажучи) і просиділи там ще понад півтора роки. Нині сидітимуть у тих же радах під іншими партійними прапорами, в інших фракціях. Тепер виборцям залишиться лише дивитися списки рад, якщо лінувалися дивитися списки кандидатів.
Проявом убожества нашого політикуму є й сумна ситуація з багатьма відомими раніше партіями. Здається, повністю деградувала «Наша Україна», яка не так уже й давно була ще одною партією влади. Недалеко відскочив і Народний Рух України. Знаменита колись партія дожилася до того, що взагалі не пішла навіть  на місцеві вибори. Деякі її функціонери і партійці розбіглися  по інших партіях, принаймні на цю виборчу кампанію, і пішли під їхніми прапорами, хто де. І майже ніхто ніде не пройшов у депутати.  А якщо хтось  пройшов, то юридично ж від інших партій і саме у фракціях цих партій мають бути в радах. То до чого тут тоді Рух?
Цікаво, як тепер формуватимуться партійні фракції в місцевих радах? Тим більше, враховуючи зменшення кількості депутатів за новим законом. Яка може бути фракція, коли в такої-то партії в раді 1 мандат чи 2 – 3 мандати? Утім, ми вже бачили, як сипалися ці фракції в радах попереднього скликання, з часом можуть посипатися й нові. Що ж, такий він, наш недолугий політикум.
 

22.10.2015 21:09    Петро АНТОНЕНКО

Убогий вибір обіцянок і подачок

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів).

    Чим характерні нинішні вибори місцевої влади 25 жовтня в Україні?
    Досить складна нова виборча система, де перемішані кандидати і партії, і виборцям важко розібратися.
    Балотування нових або досі маловідомих партій. При тому, що з понад 230 партій, які числяться в країні, на вибори загалом ідуть десятків зо два. На цьому тлі нові або існуючі досі, але маловідомі партії якраз і вирізняються у виборчій кампанії нахрапистою активністю. Але як виборцю голосувати за партію, про яку він сном-духом не чув за кілька місяців до виборів? Або вона була в «глухому підпіллі», як мало не дві сотні наших так званих партій, або вона взагалі щойно, під вибори, утворилася, як це було й рік тому, на парламентських виборах. Що це, як не профанація нормальної політичної, партійної структуризації суспільства?
    Між тим, саме в ці партії переповзли кандидатами чимало колишніх регіоналів або просто представників вічної, як це називали в радянські часи, «номенклатури» — місцева влада, чиновники, ті ж сільські голови, яких 5 років тому так само масово заганяли до Партії регіонів. Подивіться уважно списки кандидатів.
   Балотується хто попало. Великий щит. На ньому— якийсь хлопчисько: виявляється — кандидат на мери Чернігові від такої-то партії. Ну, це просто насмішка над виборами, над виборчою демократією. Невідомо хто балотується на посаду мера обласного центру! Вдумайтеся: не на посаду конюха чи двірника, прошу вибачення у представників цих також потрібних і важливих професій, але, безумовно,посада мера 300-тисячного міста ще важливіша. Готовий допустити і повірити, що цей хлоп`юк —гідна кандидатура, але де ви були раніше, «висувачі»? Чому не «засвітили» своїх кандидатів піврокучи рік тому? У Чернігові понад 200 політичних партій, не менше громадських організацій, понад 10 газет, кілька телеканалів і радіостанцій, з десяток Інтернет-видань.  Величезні можливості для популяризації гідних людей. Але де, коли, хто чув про тьму-тьмущу нинішніх кандидатів «будь-куди»? Це не пародія на вибори?  
    Брудна виборча кампанія. Із застосуванням фальшивого компромату на опонентів або з порушеннями закону: поширення анонімної агітації, фальшивих газет. Досить почитати, що одні пишуть про інших: хоч бери та плюнь на те й інше.  
    Облуда оприлюднення так званих «рейтингів», начебто результатів якихось «соціологічних опитувань» громадян. А продажна преса все це тиражує. Досить покласти поруч кілька газет кількох партій, і легко побачиш АБСОЛЮТНО різні цифри цих «рейтингів», намальованих продажними так званими  «соціологічними центрами» або й просто вигаданих у виборчих штабах. Цій пошесті (що триває і зараз, в останній тиждень виборчої кампанії), розрахованій на отупіння виборців, нема меж. Не знаю, чи це взагалі дозволене законом — «рейтинги» за кілька днів до голосування, просто не хочеться зайве перечитувати довжелезний і нудний (як багато наших законів) виборчий закон. Але навіть якщо це чомусь дозволено, то зайве свідчить про недосконалість закону, ухваленого поспіхом.
    Вульгарний підкуп виборців. Найбільш скандальна історія — рішення Чернігівської міської ради про виділення найбіднішим громадянам міста так званої «матеріальної допомоги» — в розмірі 500 гривень. Опоненти діючого мера, котрий знову балотується, і нинішніх депутатів міськради, чимало з яких знову не проти зайняти депутатські крісла, тут же оголосили цю подачку брутальним підкупом виборців, що є незаконним. І що ці кошти, якщо вони вже завелися, можна було б направити на загальні потреби бідного міста, наприклад, закупити нові тролейбуси для вкрай добитого тролейбусного парку чи встановити стільки-то газових або водних лічильників. Або хоч трохи компенсувати 7-кратне подорожчання газу для тих же бюджетних закладів.
    Не будемо втягуватися в цю дискусію. Але ряд висновків і запитань напрошується.
    Перше: виявляється, наш обласний центр — місто злиднів. Допомогу міськрада виділила тим громадянам, у яких зарплата, пенсія чи інші виплати — менші від мінімальних, тобто 1300 з чимось гривень. Але, оскільки на все це виділено з міського бюджету 20 мільйонів гривень, то, поділивши на півтисячі, отримуємо цифру: таких громадян в обласному центрі нарахували аж 40 тисяч, тих, у кого доходи «нижче плінтуса». І це десь на 100 тисяч сімей міста.
   Друге, і це вже запитання: чи дійсно так звана децентралізація вже принесла в місцеві бюджети такі великі додаткові доходи, на які посилається, ухваливши те рішення, міська рада? Тобто такі, що можна було виділити 20 мільйонів лише на цю «допомогу», таки дуже схожу на підкуп. І ще ж кудись направлено це «додаткове»? І скільки його надійшло загалом?
   Третє: чи продовжиться така щедра і масова виплата «допомоги» наступного року?
   Іншим прикладом масового ощасливлення мешканців міста стала розрекламована так звана «соціальна картка» чернігівця. Її роздають усім підряд, і власники цих карток можуть купити товари в магазинах чи ліки в аптеках зі знижкою до 5 відсотків. У певних магазинах чи аптеках, список яких визначений. Це, очевидно, ті, яких міська влада «вмовила» піти на такі поступки. Чи діятиме ця «картка» вже 26 жовтня?
   Ще одне благодіяння — зниження ціни на соціальні сорти хліба. Тут навіть підписано цілий «меморандум» між мерією і хлібокомбінатом, директор якого теж балотується, як і мер, тільки в депутати, і від тої ж партії. Зниження сталося копійок на 40, тобто з 7,38 до 6,98 гривні за буханець. Тут просто запитання: чи діятиме ця знижка з 26 жовтня, на другий день після виборів? Цікавий ребус. Якщо переоберуть мера і оберуть директора, то скасування знижки сприйматиметься як підкуп. Якщо не переоберуть і не оберуть, скасування теж матиме вигляд підкупу перед виборами.
   Ще один приклад: незадовго до виборів раптом було відновлено тролейбусний маршрут № 9. Довкола цього багатостраждального маршруту, що з’єднує 2-гу міську лікарню, пологовий будинок із центром міста, постійно якісь перипетії. Його вже не раз закривали і знову відкривали. Років зо три тому, здається, перед парламентськими виборами, маршрут № 9 було гучно відкрито, тобто відновлено. Після виборів маршрут зник. Ще одне запитання: чи ходитиме тролейбус № 9  уже 26 жовтня, на другий день після виборів?
    Наступне запитання: чи дійсно не буде допущена після виборів приватизація стратегічних об’єктів Чернігова — ТЕЦ і водоканалу? А це обіцяють ОБИДВА основні претенденти на посаду мера. Чи 26 жовтня (умовно кажучи) все буде приватизоване?
    Ще приклад. Одна з партій роздає всім мешканцям області щось подібне до «карток чернігівця» і запевняє, що за цими картками в банку людина може теж отримати якусь «допомогу», гроші. Дійсно дають чи ні, в обох випадках це агітація з підкупом або з обіцянкою підкупу.
   Нехай хтось не подумає, що так чинять лише ті, хто вже у владі або при посаді (наприклад, директорській). Точно так роблять і ті, хто рветься у владу, на посади. І в цьому сенсі ті, хто при владі, можливо, нічим не гірші тих, хто рветься у владу, а ті, хто рветься у владу, нічим не кращі тих, хто вже там.  
    Від агітації тих і інших як і від подачок,, уже нудить,  а на цю ж агітацію викинуто колосальні НАРОДНІ (хто б що не говорив) кошти. Їхніми обіцянками густо всіяні Чернігів і область — в агітаційних наметах, у бюлетенях, що імітують газети, на величезних і  дорожезних рекламних щитах, які народ охрестив «біг-мордами».
    Якби десята доля цих обіцянок утілилася в реалії, ми жили б в іншій країні, іншим життям. А поки що — фальшивий парад фальшивих обіцянок і подачок.
 
 
 

01.10.2015 12:04    Семен БЕЛЬМАН

Учитель музики

   

    Про музику та музикантів пишуть часто й багато. Тема начебто легка (так помилково вважають чимало людей) і, безсумнівно, виграшна. Та й приводів достатньо: концерти і фестивалі, ювілеї та творчі вечори, конкурси ... Однак роблять це по-різному, іноді не завжди розуміючи, про що саме пишуть, і мало розбираючись (якщо це, звичайно, не спеціалізовані видання) в музиці та музичній культурі .... Є й таке поняття, як «бульварна преса» – видання, котрі спеціалізуються на чутках, сенсаціях (найчастіше – вдаваних), скандалах та плітках. Особливо це стосується такого жанру публіцистики, як інтерв’ю. А оскільки в середовищі музичних діячів, як і взагалі серед діячів культури різних напрямів, часто існує, так би мовити, нездорова конкуренція, ревнощі до успіхів колег і т. п., то багато достойних представників світу культури залишаються без належної уваги преси.

 Це в жодному разі не стосується особистості героя сьогоднішньої моєї розповіді, котрому наша місцева та республіканська преса вже багато років приділяють достатньо уваги. Сьогодні, з нагоди Міжнародного дня музики й напередодні Дня вчителя, мені теж хочеться поділитися особистими спогадами і розповісти читачам про відомого в Чернігові та Україні музиканта й педагога, заслуженого працівника культури України Юрія Павловича Карпенка. Гадаю, що маю на це право і як музикант, і як журналіст.

Юрія Карпенка я знаю понад 45 років. Ми познайомилися в 1973-му. Тоді я був іще музикантом-початківцем та працював у духовому оркестрі Міського парку культури і відпочинку виконавцем на ударних інструментах. Одного разу під час недільного щотижневого виступу оркестру на одному з майданчиків на нашому чернігівському Валу до оркестру підійшов молодий чоловік. Наш диригент Володимир Тихонович Соломаха (нехай буде благословенна його пам’ять), углядівши гостя, просто засвітився від радості. Тоді ж я дізнався, що цей молодий чоловік – студент 3-го курсу Харківського державного інституту культури по класу ударних інструментів. У ті роки в оркестрах працювало багато музикантів, які не мали спеціальної освіти. Тому такий гість привернув особливу увагу. І тут Володимир Тихонович, звертаючись до нього, каже: «Юра, сядь за малий барабан і зіграй із нами кілька речей». Природно, я тут же передав студентові барабанні палички й поступився своїм місцем біля інструмента. Грав Юра академічно акуратно й чисто, строго по написаному нотному тексту, хоча ударники часто допускають окремі, так би мовити, вольності-імпровізації, на які диригенти заплющують очі ... Думаю, що так, нота в ноту, він зіграв швидше для мене, і скажу, що його гра справді справила на мене враження. Надалі ми з Юрою багато років грали в різних музичних колективах: я – у військових, він – у цивільних,  чули і спостерігали гру один одного переважно із глядацької зали. Ось тому у нас навіть немає спільної фотографії. Крім того Юрій Павлович починав свій шлях у музиці з гри на мідних духових інструментах і перейшов на ударні (про причини розповім пізніше), а я починав із гри на ударних і перейшов на мідні духові... У Юрія Павловича багато привабливих рідкісних особистих душевних та професійних рис (про них ми поговоримо нижче), але особливо мені близька одна з них: його пам’ять про своїх учителів, чиї імена Юрій Карпенко згадує в кожному своєму публічному виступі та вдячність яким несе навіть через півстоліття.

Взагалі-то про музикантів та спортсменів говорять і пишуть, не вживаючи по батькові ... Вчинимо так і ми.

Юрій Карпенко народився 2 лютого 1949 року у Смоленську в робітничо-селянській родині в повному розумінні цього популярного колись слова. Через рік його батько, уродженець Бакланової Муравійки Чернігівського району, вирішив переїхати з сім’єю до Чернігова, де влаштувався працювати слюсарем на фабрику первинної обробки вовни – знамениту «Шерстянку», яка дала назву і мікрорайону. Там же, на Шерстянці, в 1956-му Юрій був прийнятий до першого класу Чернігівській восьмирічної школи № 14. Учився як усі діти.

 Минув рік. Одного разу у 2-Б клас, де навчався Юра, прийшов чоловік у військовій польовій формі без погонів (роки все ж були повоєнні), у хромових чоботях і портупеї. Це був керівник шкільного духового оркестру Анатолій Миколайович Бельман. Він мав на меті відібрати для поповнення оркестру талановитих дітей. Анатолій Миколайович був музикантом-аматором іще довоєнного часу. Війну він пройшов командиром кавалерійського батальйону, у званні майора, був кілька разів поранений, а повернувшись із війни, став займатися створенням на підприємствах та у школах міста самодіяльних духових оркестрів, які тоді були дуже популярні в країні. З таких невеликих самодіяльних духових оркестрів і з-під руки Анатолія Бельмана вийшло багато відомих чернігівських музикантів другої половини ХХ століття. У такому ж самодіяльному шкільному духовому оркестрі, керованому Анатолієм Бельманом, починав свій шлях у музиці і я. Тут мені приємно відзначити і те, що А. М. Бельман – не однофамілець автора цієї статті, а мій близький родич.

Восьмирічний Юрій Карпенко пройшов прослуховування й відбір на «відмінно» за всіма показниками і вже через короткий час став грати в оркестрі на альті. Цей інструмент важливий, але через характерний, досить тьмяний і невиразний звуку сфера застосування альта в духовому оркестрі обмежується виконанням оркестрових партій другого голосу. Але так починають усі. Режим дня став дуже напруженим: тричі на тиждень після уроків – індивідуальні заняття й репетиції в оркестрі. А після цього – саме чаруюче та приємне дійство – концертні виступи. Оркестр досить часто грав на всіляких шкільних вечорах, районних заходах, брав участь у святкових демонстраціях ... Загалом, практика музиканта-початківця була досить солідною. А ще Юрій бігав послухати гру самодіяльного духового оркестру, який працював при клубі текстильників на рідній Шерстянці. Цей оркестр складався вже з дорослих музикантів. Його очолював талановитий музикант і диригент Володимир Савенко. У клубі текстильників Юрій також уперше почув і знаменитий Чернігівський народний хор «Десна», створений у 1951 році при фабриці первинної обробки вовни відомим диригентом та хормейстером, заслуженим артистом України Леонідом Пашиним. А через кілька років Юрій Карпенко (ще навіть не старшокласник) був прийнятий і у... драмгурток при клубі текстильників, де через короткий час став активно виступати як актор у постановках. Увесь цей різноманітний безцінний творчий досвід знадобиться Юрієві й буде використаний ним уже в дорослому самостійному житті на довгій дорозі в музичному мистецтві.

У 1963 році, після закінчення 8 класів, Юрій Карпенко, не змінюючи своєї мети, йде на прослуховування вже у професійний духовий оркестр Парку культури і відпочинку, яким керував, напевно, найвідоміший чернігівський диригент 1950-1990 років Юхим Сергійович Балін. Прослуховування та співбесіду (без неї у Баліна влаштуватися на роботу було неможливо) пройшли успішно. Прийнятий! Перспективи очевидні. З молодим музикантом займається особисто диригент. Усе йде добре. Але через деякий час у Юри несподівано виявляють грижу. Рекомендація лікарів категорична: забути про гру на духових інструментах. Довелося залишити оркестр. Деякий час Юра працює слюсарем 2-го розряду на ТЕЦ, а потім переходить працювати на камвольно-суконний комбінат, уведений в експлуатацію в 1963 році. А ввечері – навчання у вечірній школі.

 На щастя, заводська епопея Юрія Карпенка тривала недовго. Юхим Сергійович Балін був людиною особливою, тому він не міг допустити, щоби здібна молода людина занапастила свій талант ... І Юхим Сергійович запрошує Юрія повернутися в оркестр, але вже у групу ударних інструментів. Це, звичайно, легко сказати – «у групу ударних» людині, котра знає, мабуть, лише те, з якого дерева зроблені барабанні палички, але ніколи не тримала їх у руках ... І уявіть собі: Юрій повертається в оркестр. Там його наставником стає музикант оркестру Ісак Лаєвський (цікаво, що п’ять років по тому Ісак Вульфович буде і моїм наставником). Слід зазначити, що в ті роки навіть у музичних школах Чернігова не було класу ударних інструментів, тому таке навчання – просто в оркестрі – було абсолютно природним явищем.

Малий барабан та інші ударні інструменти Юрій Карпенко освоїв досить швидко, органічно влившись у групу ударних. Відзначимо: ударник – це серце оркестру, і він повинен володіти особливими даними для гри на складних музичних інструментах, у більшості своїй – із невизначеною висотою звучання.

 У 1965-му Юрію виповнилося 16 років. З цього часу й розпочався відлік його трудового стажу, оскільки лише з цього віку за тодішнім законодавством людина могла отримувати зарплату. А зарплата музиканта оркестру Юрія Карпенка становила тоді аж 30 карбованців...

У 1969 році настав час призову на військову службу. Збори музикантів-призовників Київського військового округу відбувалися в Лубнах. Тоді до рівня військових оркестрів ставилися дуже серйозно. Диригенти буквально полювали за хорошими музикантами. Прослуховували особисто начальник військово-оркестрової служби округу полковник Ладановський і начальник оркестру штабу округу підполковник Маркус. Призовника Карпенка направили для проходження служби в ансамбль пісні і танцю 2-го Харківського військового авіаційно-технічного училища. Уже в Харкові Юрія Карпенка – мабуть, за погодженням диригентів – переводять в оркестр Харківської військової радіолокаційної академії ім. маршала Говорова. Два роки військової служби пролетіли в постійних концертах, церемоніальних заходах, парадах і демонстраціях ...

 Одним із багатьох талантів Юрія Карпенка завжди було і збереглося до теперішнього часу прагнення до самоосвіти й отримання знань. Харківське музичне училище, куди він був зарахований одразу на другий курс, Юрій закінчив з відзнакою! Здавалось би, повертайся до себе додому в Чернігів і спокійно працюй. Але якраз у цей час у Харківському державному інституті культури відкривається перша в СРСР кафедра духових та естрадних оркестрів. І Юрій «затримується» в Харкові ще на чотири роки. У цей час він, як кажуть, без відриву від навчання грає в оркестрі Харківського оперного театру та оркестрі цирку, а також у різних інструментальних колективах. Ось із такою безцінною практикою і досвідом Юрій Карпенко повертається в 1977 році до Чернігова. Ще під час навчання в інституті культури педагог Юрія, видатний ксилофоніст Валерій Новак, помітивши у своєму учневі задатки гарного педагога, порекомендував йому створити ансамбль ударних інструментів. Однак, повернувшись до Чернігова, Юрій Карпенко став працювати у невластивій його творчій натурі управлінській (хоч і в культурі) сфері – завідувачем Чернігівської філії Ніжинського культпросвітучилища. У вільний від роботи час Юрій Карпенко грає в оркестрових групах заслуженого народного хору «Десна» – хору його юності – і чоловічої хорової капели Чернігівської фабрики музичних інструментів. Грає без жодної винагороди. Просто з любові до мистецтва та ... не в змозі відповісти відмовою на прохання керівників колективів. Така хорова епопея Юрія Карпенка триватиме паралельно з основною його багатогранною музичною діяльністю протягом 20 (!) років. Йому пропонують посади й заступника директора Чернігівського облмуздрамтеатру, й заступника директора філармонії... Скажемо відверто: кар’єрний стрибок міг би бути непоганим. Багато хто на його місці погодився би саме на ці пропозиції. Однак Юрій Карпенко залишає принадні начальницькі посади і йде працювати простим викладачем у Чернігівську музичну школу № 1.

Тут він розпочинає втілювати в життя поради свого вчителя, що запали в душу. Педагог запрошує до свого класу ударних інструментів здібних дітей із інших музичних шкіл. Відзначимо, що в Чернігові тоді взагалі не було школи ударних інструментів, і Юрієві Карпенку довелося створювати її, як-то кажуть, з нуля. Придбання музичних інструментів у ті роки – це особлива, я сказав би – детективна тема. Купити хороший кларнет в СРСР було проблемою, а придбати рідкісні, часто екзотичні інструменти для ансамблю ударних інструментів – практично неможливо. І педагог їде в Європу. З Іспанії він привозить кастаньєти, з Німеччини – дзвіночки, у Празі знаходить металофон, а ксилофон для майбутнього дитячого колективу виготовили в майстерні ... Великого театру в Москві! І всі ці, повірте мені на слово, дуже дорогі музичні інструменти Юрій Карпенко купував за свої гроші. Ось із такими труднощами і проблемами викладач почав створювати колектив маленьких музикантів – виконавців на ударних інструментах зі світлою назвою «Поліські дзвіночки», вихованці котрого за короткий час завдяки особливому таланту вчителя перетворювалися на справжніх віртуозів.

Паралельно з роботою зі створення ансамблю ударних інструментів Юрій Карпенко відкриває при Чернігівському музичному училищі і перший у Чернігівській області клас ударних інструментів у середніх спеціальних навчальних закладах культури.

Думаю, і сам Юрій Павлович, і ті, хто підтримав (щоправда, здебільшого морально) його ідею створення ансамблю ударних інструментів «Поліські дзвіночки», не очікували, що через короткий час цей незвичайний концертний колектив прикрасить музичне поле Чернігівщини.

 Коли в 1982 році ансамбль «Поліські дзвіночки» вперше вийшов на сцену, глядачі були просто в захваті. Та що глядачі… Навіть ми, дорослі досвідчені музиканти, з подивом слухали легку, впевнену, злагоджену гру маленьких віртуозів, котрим, аби вони могли виступати на сцені, робили спеціальні підставки під ноги, інакше діти просто не могли дотягнутися ударними молоточками до дерев’яних брусків ксилофонів і металевих клавіш металофонів.

Минув лише рік після першого виступу – і «Поліські дзвіночки» перемагають у республіканському фестивалі «Сонячні кларнети» й посідають перше місце в обласному конкурсі серед дитячих творчих колективів музичних шкіл. Ці перемоги стали величезним досягненням, адже в ті часи дитячих ансамблів різних форм і складів у республіці було безліч.

За приголомшливим успіхом пішли численні концертні виступи колективу. «Поліські дзвіночки» були просто нарозхват. Часом хлопці давали по 15 концертів на місяць!

Рівень був дуже високим: від виступів на головній сцені республіки в Палаці «Україна» до участі в телевізійному святковому дитячому концерті для делегатів 27-го з’їзду КПРС.

20 жовтня 1991 року. Київ, Майдан Незалежності. Всеукраїнське музичне віче «Незалежність». «Віночок українських народних пісень» виконує єдиний дитячий музичний колектив, запрошений узяти участь у цій всеукраїнській акції, – зразковий дитячий ансамбль ударних інструментів «Поліські дзвіночки».

З часом про незвичайний дитячий музичний колектив дізналися і в інших країнах. І почалися гастрольні поїздки: Єгипет, Швеція, Чехія, Словаччина, Іспанія, Польща, Німеччина ...

Ансамблем «Поліські дзвіночки» захоплювалися й багато метрів вітчизняної культури: Євген Дога, Дмитро Гнатюк, Анатолій Авдієвський, Ніна Матвієнко ... А один із творців української школи виконавців на ударних інструментах професор Володимир Колокольников, відзначаючи у юних музикантів із «Поліських дзвіночків» «самобутню неповторну техніку гри », висловився про доцільність відкриття в Чернігові Академії юних виконавців на ударних інструментах.

Досягнення педагога Юрія Карпенка вражають. За три десятиліття школа Карпенка (саме так я визначаю створений Юрієм Павловичем колектив) випустила понад 700 юних музикантів-віртуозів, багато з яких стали справжніми зірками й сьогодні грають у кращих оркестрах Європи, Америки та Азії.

За 30 років роботи Юрій Карпенко підготував 130 (!) лауреатів міжнародних та республіканських конкурсів. Я це питання спеціально не вивчав, але мені здається, що таке досягнення «тягне» бути записаним у Книгу рекордів ...

Багаторічна подвижницька праця й досягнення викладача Чернігівської музичної школи № 2 Юрія Карпенка не залишилися непоміченими. У 1999-му Президент України Леонід Кучма у столиці України особисто вручив Юрію Карпенку посвідчення та знак почесного звання «Заслужений працівник культури України». У 2009 році Президент України Віктор Ющенко вручає талановитому викладачеві медаль «За працю і звитягу», а у 2010-му Юрій Карпенко був відзначений і суспільним визнанням, ставши переможцем міського конкурсу (тоді мешканця міста обирали найкращого, спортсмена, адвоката, вчителя...) в номінації «Кращий діяч культури Чернігова 2010 року».

Однак найбільшою нагородою для Юрія Павловича, як він каже, є успіхи й досягнення його учнів.

Тож сьогодні мені хочеться привітати свого друга й колегу Юрія Карпенка з 50-річчям його творчої діяльності, а також із професійними святами – Днем музики та Днем учителя – і нагадати: Юрію Павловичу, тебе з нетерпінням чекають нові учні!

02.09.2015 11:00    Тетяна РОМАНОВА

Двадцять вісім чернігівців вирішило стати кандидатами в депутати від Демальянсу

 Ініціатива «Команда твого міста» від Демальянсу стартувала 18 серпня. Ідея кампанії створити прозорий і зрозумілий всім механізм стати кандидатом в депутати. Станом на 01.09.2015 року двадцять вісім чернігівців вирішили спробувати свої сили в політиці.

«Серед бажаючих: лікарі, юристи, інженери, підприємці та військові. Люди з різним життєвим досвідом, фахом та віком. Але більшість з них об’єднує бажання взяти на себе відповідальність за розвиток рідного Чернігова», - зазначив заступник голови партії Демальянс Ігор Андрійченко.

Наразі продовжено термін прийому анкет кандидатів до 10 вересня і ми публікуємо інформацію щодо наявних аплікантів. Разом з публічним діалогом щодо кандидатів, всі вони також пройдуть інтерв’ю з Номінаційним комітетом.

До складу Номінаційного комітету входять 7 осіб:

Ігор Андрійченко, заступник голови партії;

Катерина Данькова, голова обласної організації партії;

Тетяна Романова, голова міської організації партії;

Анастасія Бескровна, в.о. голови ЧОО ВМГО «Молодь Демальянсу»;

Сергій Самоненко, директор приватного багатопрофільного підприємства «Вимал», очільник комітету з питань регуляторної політики в двох каденцій Громадської ради при ОДА;

Інна Черевко, керівник приватної мовної школи;

Павло Пущенко, головний редактор інформаційного порталу «ПіК». 

Закликаємо небайдужих до долі свого міста чернігівців заповнити анкету https://goo.gl/eQ5K5g учасника проекту, і задекларувати тим самим свій намір балотуватися в депутати Чернігівської міської ради від ДемАльянсу. Прийом анкет Команди твого міста продовжено до 10 вересня включно.

Всі питання щодо проекту та опублікованого списку потенційних кандидатів надсилайте за адресою cn@dem-alliance.org .

Для інформації

«Команда твого міста» від «ДемАльянсу» – це унікальна ініціатива для України та для людей, що прагнуть розбудовувати рідне місто власноруч через політичну діяльність. Зокрема через можливість стати депутатом місцевих рад завдяки своєму розуму та активності, а не завдяки купівлі місць у списках політичних партій. «Команда твого міста» це відкритий список, куди має шанс потрапити кожна порядна, патріотична, відповідальна людина. 



 


 

 

Прес-служба Чернігівської міської

організації партії «Демальянс»

01.09.2015 22:24    Петро АНТОНЕНКО

Прощай, школо?

    Цього року, сьогодні, у мене ювілей: рівно 60 років тому я пішов до школи, до першого класу Авдіївської восьмирічної школи в Куликівському районі. Цю будівлю називали «Попова школа» — мабуть, до неї мав стосунок якийсь священик. Це була одна з трьох тодішніх шкільних будівель. Дві інші називалися «Шаратова» і «Берегова», обох уже нема. Збереженій «Поповій» понад 100 років, це колишня земська школа.

    І ось уперше за понад століття в моїй рідній школі не пролунав 1 вересня перший дзвоник, не почався навчальний рік. Школу закрито.
Історія ця — «наїзди» на школу з метою її закрити — тяглася кілька останніх років. У руслі так званої «оптимізації» освіти. А точніше —  подальшого «добивання» українського села, що тяглося багато десятиліть. Не кажемо вже про колективізацію і голодомори, але й у повоєнні роки тривав процес упослідження селянства як чогось другосортного. Досить сказати, що, хоч по околиці села проходив знаменитий газопровід Дашава – Москва, споруджений ще в середині 1950-их, і по якому газ десятиліттями йшов із Карпат до Москви, лише через більш як 30 років наше село, як і інші сусідні, підключили до газу. Електрику підтягли на шостому десятилітті після революції. Так що це давнє. А нашій владі можна поставити за провину те, що вона продовжує цю комуно-радянську методу.
    Кілька років тому в моєму селі закрили ощадкасу. А це, крім іншого, обслуговування трьох сотень газових, стількох же електричних абонентів, кількох десятків телефонних. Усе це передали пошті. Але наступного року закрили й поштове відділення, яке, окрім названих робіт, виконувало свої поштові функції, плюс доставка пенсій по всьому селу. Нині єдиному листоноші, посадженому в маленьку кімнатку в сільраді, втовпили всі означені функції.
    Село — єдине в районі, де нема будинку культури. Років з десять тому зруйнувався дах на його приміщенні. Це, власне, переобладнана наприкінці 1960-их будівля колишньої, більш як столітньої церкви. Вчасно дах не відремонтували. Нині будівля розвалюється остаточно, її реконструкція вже неможлива. Не виходить і з переобладнанням під клуб якоїсь із порожніх будівель у центрі села. Наприклад, тої ж «Попової школи», з якої був би непоганий клуб. Але знов-таки бракує коштів.
    І нарешті школа. Навіть коли в ній було близько 40 учнів, її все намагалися закрити. Жителі відстояли. А без згоди громади закривати школу було не можна. І ось цього року зловісну роль зіграли два фактори.
    Перший — постмайданний парламент, ухвалюючи під Новий рік низку ганебних, здирницьких для людей законів, запровадив і положення, згідно з яким тепер можна закривати школи без згоди громади. Другий фактор — різке 7-кратне подорожчання газу, після чого опалення деяких невеликих шкіл, зважаючи на мале фінансування, стало просто нереальним.
    Власне, мою школу офіційно не закрили. Просто районна рада весною перевела її і ще одну зі шкіл з І – ІІІ ступеня у школи І – ІІ ступеня — простіше кажучи, з восьмирічки в початкову, чотирикласну.     Планувалося, що початкові класи навчатимуться в сільському дитсадку, де є приміщення. Однак в останній момент, під тиском з району,  батьки дітей написали заяви про переведення малят у сусіднє село Ковчин, до тутешньої середньої школи. Туди само, куди шкільним автобусом возитимуть і старшокласників Авдіївки. Взагалі зміцнення Ковчинської школи, де давно вже менше сотні учнів, весь час було одним із мотивів закриття Авдіївської. Я патріот обох шкіл, випускник обох, у Ковчині закінчував середню школу. Але все ж прикро, що закрити школу в моєму селі, в якій було  32 учні. Утім, офіційно школа все ж не закрита: як сказано в рішенні районної влади, діяльність закладу тимчасово призупинена. Але всі розуміють, що закривати, руйнувати легше, ніж відновлювати.
    Постало ще одне питання: збереження самого приміщення школи, досить добротного. Адже варто будівлі стати порожньою, як вона руйнується без догляду, без господаря. Це добре видно на прикладі сіл Вершинова і Бакланова Муравійки Куликівського району, де кілька років тому були закриті школи. Є ідея обладнати в Авдіївській школі будинок культури, а також перевести сюди з окремого приміщення, що неподалік, сільську бібліотеку. Нормальний варіант. Перше — буде такий культурницький осередок, друге — збережеться будівля. На заваді — бюрократичні перепони: школи — у віданні Міносвіти, а заклади культури — в Мінкультури. Але невже не можна все це уладнати, адже уряд один, держава одна?
    Поруч із закритою школою вже майже два десятиліття стоїть, руйнується громаддя двоповерхової недобудованої школи. Це ж треба було в середні 1990-их затіяти будівництво такої великої школи на 120 учнів, при тому, що в селі було з півсотні школярів, і демографія була  відома на багато років уперед. Що це — нетямущість чи відмивання грошей? На безглуздо вгачені сюди кошти можна було б десятки років опалювати існуючу школу. Цю велику будівлю ще технічно можна врятувати, принаймні були різні проекти, на кшталт відкриття тут якогось дитячого оздоровчого закладу, для чого в красивому селі над Десною є всі умови. Але знову — нема коштів. А будівля з кожним роком руйнується.
    Наш Куликівський район дружить із Пилваським районом (нині повітом) Естонії. Це повелося ще від середини 1970-их, коли в СРСР влада, з метою «інтернаціоналізму», здружувала райони й міста. Після певної паузи дружба двох районів уже двох незалежних держав відновилася. Райони обмінюються делегаціями. У естонській Пилві  бувають наші педагоги, культпрацівники, які після цих поїздок кажуть, що «плакати хочеться», порівнявши реалії обох країн. Недавно побували в Куликівському районі естонські педагоги. Вони люди делікатні, тому утримувалися від здивувань щодо закриття наших шкіл. А могли б розказати, як у їхньому повіті утримують у невеликих селах школи на кілька учнів. У нас на це своя відповідь: «Так то ж Естонія, там інше життя». І це подається як фатальна заданість, замість того, щоб подумати й відповісти, а чому ж там «інше життя», в державі, яка вже 16 років є членом НАТО і 11 років — членом Євросоюзу.
    Чи відродиться моя рідна школа? Можливо. Дітвора в селі є, в дитсадку влітку було 18 малюків, щойно 5 пішли до школи, в перший клас.  До села останніми роками приїхали на проживання кілька молодих сімей з дітьми. Може, колись знову 1 вересня над шкільним подвір’ям пролунає перший дзвоник, який нині не пролунав уперше за понад 100 років.

20.07.2015 15:40    Тетяна РОМАНОВА

ДемАльянс проінспектував транспорт, який перевізники виставляють на конкурс

 Вперше представників «Демальянсу» допустили до огляду пасажирського транспорту Чернігова. Відношення перевізників та стан техніки залишають багато питань. Але сама можливість оцінки до конкурсу, а не після дає надію сподіватись, що виявлені порушення не лише фіксуватимуться, а й виправлятимуться.


Реалії вітчизняного сервісу часом настільки абсурдні, що скажи про це жителю будь-якої іншої країни (передусім європейської) – не повірить. Таке враження складалося неодноразово, користуючись міським транспортом, а після огляду транспортного засобу, який виставлений на маршрут №27, думки підтвердились ще раз. До речі, засідання конкурсної комісії на цей маршрут відбудеться 23 липня 2015 року.

6 липня відбулося засідання конкурсної комісії з розкриття конвертів із заявками на участь у конкурсі пасажирського перевезення на маршруті №27. Конкурсну документацію на конкурс подали тільки два перевізники: ДП «Пассервіс» та ПрАТ «Таксосервіс». Не зрозуміло, чому на конкурс не подав заявку ФОП Каплюк Б.В., який вже 15 років обслуговує маршрут №27. 

Наступного дня, 7 липня, відбувся огляд транспортного засобу цих двох претендентів на маршрут. В огляді взяли участь представники Управління транспорту та зв’язку, представники «Демальянсу», зацікавлені громадські активісти, представники першого заступника міського голови Миргородського М.М. та неформальні представники перевізників.

Критерії оцінювання

Переможцем конкурсу стає перевізник, який набере більше балів. Бали нараховуються згідно постанови КМУ №1081 від 3 грудня 2008 року, де визначені критерії нарахування балів.  Огляд транспорту відбувався за такими основними критеріями по кожному перевізнику-претенденту:

1)      Сумарна пасажиромісткість автобусів, які виставлені на конкурс (жоден з перевізників не набирає балів – згідно з постановою КМУ №1081 пасажироміскість має бути від 400 для міст з кількістю жителів до 300 тис. чол.).

ПрАТ «Таксосервіс» – пасажироміскість з місцем водія 330чол, без місця водія – 314чол.

ДП «Пассервіс» – пасажироміскість з місцем водія 281чол., без місця водія – 265 чол.

2)        Строк експлуатації автобусів (звичайно, що новіші автобуси отримують більше балів).

Згідно з умовами конкурсу маршрут мають обслуговувати 16 машин.

ДП «Пассервіс» на конкурс пропонує: 6 дельфінів (15 посадочних місць), 2 машини на 16 місць  і всі інші - на 20 місць. Переважна кількість транспортного засобу цього перевізника з 2007 року випуску (8машин), одна - з 2012 року, також є з 2006 (3 авт.) , 2008 (2 авт.), 2009 року (2 авт.). Всього 16 машин.

ПрАТ «Таксосервіс»: 2 Рути 17 (14 посадочних місць), 2 машини на 17 та 18 місць. Решта від 20 посадочних місць. Машини «віком» з 2003 до 2014 року випуску (2003 року – 3, 2005р. – 1, 2006р. – 3, 2007р. – 3, 2008р. – 2, 2009р. – 2). Дві машини з 2014 року випуску і вони ж обидві стоять в резерві.

3) Середньооблікова кількість працівників, що працюють на повну ставку. В тому числі і окремо бали виставляються за наявність медичних працівників і працівників, які здійснюють щоденний контроль за технічним станом  транспортних засобів.

За цим пунктом ДП «Пассервіс» об’єктивно отримує більше балів, аніж ПрАТ «Таксосервіс». Враховуючи навіть те, що у ДП «Пассервіс» є власна облаштована ремзона, де працюють механіки.

4) Робота перевізника-переможця попереднього конкурсу не менше передбаченого договором строку на маршруті – в цьому випадку бали отримав би тільки ФОП Каплюк, який маршрут обслуговує вже 15 років.

5)       Наявність дорожньо-транспортних пригод.

6)        Наявність свідоцтв відповідності автобусів.

7)         Зовнішній стан транспортних засобів.

Якщо порівнювати транспортний засіб двох перевізників, то візуально і більш чистим та охайнішим виглядає ПрАТ «Таксосервіс», аніж ДП «Пассервіс»: в більшій частині автотранспорт має належний зовнішній вигляд. Салони чисті, видно, що готувалися перед оглядом. Представники ДП «Пассервіс» в багатьох випадках навіть не змогли помити машину перед перевіркою.

Також ДП «Пассервіс» виділився більшою кількістю машин, в яких кузов має сліди корозії. А в одній із машин взагалі була виявлена наскрізна дирка на сходинках. ПрАТ «Таксосервіс» теж має в окремих випадках серйозні дефекти в машинах, наприклад, заклеєні скотчем задні двері.

Порушення: 

Окрім загального вигляду машин, були помічені й інші порушення перевізників в документах:

1. Були зафіксовані маніпуляції з реєстраційними картками: дві реєстраційні картки зареєстровані на один транспортний засіб. За попередніми даними таких випадків у ДП «Пассервіс» було зафіксовано з 7 машинами, у ПрАТ «Таксосервіс» – 1. Тут же стає зрозуміло, чому не подав документи на участь у конкурсі ФОП Каплюк. На семи машинах, виставлених на конкурс від ДП «Пассервіс», була заклеєна інформаційна об’ява з даними перевізника на ім’я ФОП «Каплюк». У ПрАТ «Таксосервіс» – була зафіксована 1 така машина, в салоні якої  вказаний перевізник ДП «Пассервіс ВАТ «Чернігів Автосервіс».

2.   Неспівпадіння він-кодів: ДП «Пассервіс» - 3 машини, ПрАТ «Таксосервіс» – 2.

3. Вказана пасажиромісткість не відповідає дійсності. В документах вказана пасажиромісткість 22 місць, а по факту – 19 місць. Таких випадків було зафіксовано по 1 у кожного перевізника.

4. Бухгалтерія. Жоден з перевізників не надав форму 1ДФ за 2 квартал. Вимога була – надати документ за 1 та 2 квартал, а надані були лише за 4 та 1 від двох перевізників.

5.  ДП «Пассервіс» замість ліцензійних карток надав витяги, хоча картки мають бути на руках.

6.   В багатьох транспортних засобах двох перевізників аварійні двері дуже туго відкриваються, часто нема важелів на люках при аварійному виході. У «Пассервісі» виявлений такий випадок, як заблокований аварійний люк (заліплено скотчем). У Таксосервісі майже в половини виставленого транспорту не було на люках надписів «аварійний вихід».

7. В транспорті ДП «Пассервіс» майже в кожному салоні маршрутки знаходилось не закріплене колесо саме там, де люди мають розмістити свої ноги. У ПрАТ «Таксосервіс» таких випадків було зафіксовано значно менше.

8. У ПрАТ «Таксосервіс» відсутня інформація про вхід та пасажиромісткість транспортного засобу, інформація про страховика. В автомобілях ДП «Пассервіс» в салонах була присутня політична реклама, яка заборонена п.8 ст.74 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

9.   Два транспортних засобів ДП «Пассервіс» взагалі були повністю в розібраному вигляді (в стані ремонту). Такий факт під час перевірки можна вважати як запобігання роботі інспекції з огляду транспортного засобу, який виставлений на конкурс, тому що інспекція не може оцінити в повній мірі стан машини.

Позиція ДемАльянсу

Однозначно прогресом і позитивним моментом є те, що за багато років вперше громадські активісти увійшли в склад робочої групи, яка здійснює перевірку та огляд транспортного засобу, який виставляється на конкурс. Відомо, що в часи С. Андроса це було не можливо. Це є дійсно заслугою першого заступника міського голови Миргородського М.М. Окрім цього, будь-які зацікавлені в цьому питанні громадські активісти можуть входити в склад конкурсної комісії, перед цим завчасно подавши заяву про своє бажання. Це все є позитивною зміною на шляху в реформуванні транспортної системи Чернігова.

Щодо огляду транспортного засобу від перевізників. Під час огляду і після нього склалося таке враження, що для перевізників, а особливо для ДП «Пассервісу» ця перевірка нічого не значить. До неї віднеслися абияк, були зовсім не підготовлені до перевірки машини, вже під час перевірки зривали водіїв з маршруту і просили підвезти маршрутку в автопарк на огляд.

Також в інспекцію з огляду і в конкурсну комісію увійшли представники ДП «Пассервісу» під виглядом громадських активістів, які дуже уважно оглядали транспортні засоби ПрАТ «Таксосервіс» і не глянули в сторону машин ДП «Пассервіс».

Тому вважаємо необхідним створити конкурсну комісію з незалежних експертів, з людей, які не будуть лобіювати інтереси тих чи інших перевізників, а будуть об’єктивними.

Позитивним моментом, звичайно, вважаємо конкуренцію: яка не яка, але цього разу все ж була конкуренція між перевізниками. Це є також позитивним моментом і маленькою надією для пасажирів які, щодня переживають культурний шок у маршрутках. І мова далеко не про стан автобусів, чимало з яких потребують хоча б дотримання елементарних норм гігієни.

В зв’язку з цим варто зазначити, що в обох перевізників є реальні порушення, на яких ми будемо наголошувати і подамо цей перелік до конкурсної комісії на розгляд. Після чого будемо вимагати усунути виявлені порушення та контролювати дотримання умов конкурсу надалі.

 


Романова Тетяна

Голова Чернігівська міська організація

Політична Партія Демальянс

06.07.2015 09:49    Петро АНТОНЕНКО

Без Фестивалю журналістики, без Козацького свята, без Всесвітнього Форуму

Може, Народний Рух згадає про 25-річчя славного походу «Дзвін-90»?

   Коли торік вперше не було проведено обласний Фестиваль журналістики «Золотий передзвін Придесення», що в якійсь мірі вже був і всеукраїнським, який проводився друге десятиліття, традиційно до Дня журналіста України, це «списали» на переміну влади, початок сепаратистського заколоту і російської  агресії на Донбасі.

    Пройшов рік. Суспільство вже потроху звикло з усім означеним, якщо можна з цим «звикнутися», життя продовжувалося. Більше того, на решті України, в далеких від фронтового Сходу областях наче аж підкреслювалося: мирне життя продовжується, з усіма його подіями і традиціями у мистецтві, освіті, спорті. Що спростовувало й другу мотивацію скасування фестивалю—мовляв, треба економити кошти на різних акціях В Чернігові, як і загалом по Україні, ці акції тривали, ніби підкреслюючи— ми народ миру, а  не війни. І до проведення різних фестивалів, конкурсів, свят традиційно і ще більше, ніж раніше, долучалися спонсори—великий і малий бізнес, підприємці. Врешті, вони завжди спонсорували й проведення фестивалів журналістики. Від місцевої влади, насамперед, закладів культури,  вимагалося лише організувати святкове дійство в обласному академічному театрі чи філармонії.  І ось «Золотий передзвін Придесення» не відбувся й  другий рік підряд.
    Продовжимо цей ряд. Точно так само другий рік підряд не відбулося обласне Козацьке свято у славній гетьманській столиці — Батурині. Звичайно, батуряни традиційно, в другу неділю червня, провели це свято— скромно, як міське. Але варто нагадати, що чверть століття Козацьке свято проводилося як обласне, всеукраїнське, а  в окремі роки й міжнародне. В липні якраз ювілей: минає25 років від проведення Чернігівськими обласними організаціями Народного Руху і «Просвіти» першого козацького свята в Батурині. Саме ним завершився кількаденний агітаційно-культурологічний похід «Дзвін-90».До  його проведення  спонукала і  щойно ухвалена Верховною Радою Декларація про державний суверенітет України, якій теж 16 липня ювілей — 25-річчя.        
    Звернімо увагу: це було ще за Радянського Союзу, в загниваючому,  але існуючому СРСР, при правлячій Компартії, яка чинила шалений  спротив походу «Дзвін-90». Тим не менше, похід районами Чернігівщини пройшов з великим успіхом. А в Батурині рухівці і просвітяни вперше підняли синьо-жовтий український національний прапор, вперше відкрито виконали наш Гімн «Ще не вмерла Україна». Вперше за кілька століть помолилися в гетьманській столиці за Івана Мазепу і його козаків, що колись постали за відродження України. Учасники походу вперше розповіли людям про замовчувану історію — знищення московським військом всіх мешканців Батурину у трагічному листопаді 1708 року. Рухівці і просвітяни насипали курган, як символічну могилу жертвам того терору, встановили на ньому хрест. А поруч поклали пам’ятну плиту на честь Івана Мазепи і його козаків.
    Мабуть же, нині обласним та й всеукраїнським Руху і «Просвіті» варто відзначити 25-річчя того походу, того першого кроку для  відродження Батурина в нашій  національній пам`яті.
   Завершити ж цей ряд варто ще одним скасуванням традиційного і вкрай важливого заходу. Запланований на серпень цього року VIВсесвітній Форум українців не відбудеться. Українська Всесвітня Координаційна Рада кілька тижнів тому ухвалила провести цей черговий Форум 20—21 серпня 2015 року. УВКР, як керівний орган світового українства, що обирається якраз на Форумах, мала повне право прийняти таку ухвалу. Тим більше, що на попередньому Vфорумі у 2011 році було ухвалено провести наступне зібрання українців світу якраз цього року. Але звичайно,УВКР, бідна, злиденно фінансована державою організація, офіс якої тулиться в кількох кімнатах обшарпаного будинку в глибині двору по вул. Антоновича (хоч вартував би якогось гарного старовинного особняка),  не може провести Всесвітній Форум без підтримки держави. Адже держави світу завжди підтримують свою діаспору.   Наша держава  фінансувала ці Форуми, щоб, «відбувши чергу» цією подачкою, на наступні кілька років практично забути про світове українство.
   І ось недавно в Києві побували лідери світового українства, найбільших діаспорних організацій. Вони і голова УВКР Михайло Ратушний побули на прийому в Кабміні, де урядовці переконували гостей, що VI Всесвітній Форум українців треба відкласти—на рік. Мотивація все та ж—мовляв, не на часі: війна, агресія, економічна криза.
    Що тут сказати: А, може, якраз на часі біло б зібрання українців нашої держави і світу— за участю представників щонайменше 20-мільйонів світового українства. Якраз зараз нам НА ЧАСІ і дуже важлива їхня підтримка,  їхній голос на захист суверенності Української держави. Українці діаспори й так багато роблять для цього, досить назвати величезну гуманітарну, фінансову допомогу для нашої армії,  воїнів АТО, численні акції протесту українців закордону проти російської агресії, на захист України. І до голосу цих українців прислухаються лідери держав Європи і світу. То чому б не посприяти подальшому єднанню світового українства.
    А щодо економічних чинників… Може, наша влада якраз цього і побоюється — чесної розмови з українцями світу про наші так звані «реформи», які лише б`ють по людях. Розмови про те, що практично нічого не змінилося після Майдану— щодо оновлення суспільства, очищення влади, покарання тих, хто довів до крові на Майдані.    То що, нічого сказати світовому українству?

25.06.2015 12:54    Петро АНТОНЕНКО

Фарсо-вибори фарсо-демократії

     Нинішні позачергові вибори  до парламенту по округу № 205, а це більша частина Чернігова, схоже, принесуть світовий рекорд.

       В № 57 своєї газети «Світ-інфо» за 18 червня  в публікації «Виборчі ігри в часи війни» я розповів про ці  вибори, призначені на 26 липня через те, що обраний восени депутат був призначений  головою обласної державної адміністрації.
     В тій публікації, зокрема, ставилося питання, а чи не є зайвою розкішшю витрати державного бюджету  в час війни на ось такі позачергові вибори? Адже їх кошторис —  3 мільйони гривень. І лише дещиця цієї суми повернеться в бюджет.  Мова про те, що грошова застава кандидата в розмірі 12180  гривень повертається лише переможцеві виборів. Отож, з півтора десятки кандидат-невдах повернуть у бюджет десь 5—6 відсотків кошторису виборів.
     Цього разу   я приємно помилився: у бюджет повернуться аж близько чверті цих витрат. Річ у тім, що вже станом на 25 червня ЦВК зареєструвала по округу …90 кандидатів! То ж, якщо їх буде десь 250, витрати на вибори окупляться, а то й буде прибуток для бюджету. Оскільки реєстрація завершується 30 червня, все можливе. Але й так уже встановлено всеукраїнський, а, може, й європейський чи світовий рекорд кандидування по округу, гідний Книги  рекордів Гіннеса.
    Гляньмо уважніше на цей довжелезний (схоже, буде  більш як метровий виборчий бюлетень) список кандидатів. Виявляється в парламент країни, головний, власне, єдиний законодавчий орган держави, можна балотуватися, кому не лінь. Інтереси двохсот  тисяч виборців округу, мешканців міста, беруться представляти 52 кандидати (більше половини!), які взагалі  не проживають  у Чернігові. Географія тут — від Галичини до Донбасу.  В адресах кандидатів  —  Львів, Одеса, Дніпропетровськ,  райцентри і села (!)  Одещини. Київщини, Вінничини, Донеччини, Львівщини, Чернігівщини, а ще ціла когорта киян.
    Серед зареєстрованих — 26 безробітних! Додайте ще чотирьох  пенсіонерів, і виходить, що 30 чоловік , окрім законодавчої роботи, шукають у парламенті заробітку. Звичайно, приємно, що наш безробітний може внести понад 12 тисяч гривень кандидатської застави, але, очевидно, й таким  людям не завадять депутатська зарплата і «чайові».
    Ви гадаєте, писати й ухвалювати  закони, за якими житиме вся держава, так уже складно? Нічого подібного. В депутати сміливо рвуться 11 кандидатів, за плечима яких освіта лише в ПТУ, профтехосвіта, як і сказано в постанові ЦКВ. Взагалі список кандидатів дає цікавий зріз нашого суспільства. Є кандидати з освітою ПТУ, котрі займають посади «директора» такої-то структури, є навпаки —  люди з солідними дипломами ходять у безробітних.
    Що спонукає натовпи людей претендувати на мандат депутата парламенту держави? Мабуть же, «висока суспільна мотивація». І то лише злі язики торочать про якісь інші мотивації, щоб за ці «мотивації» бути клоном (чи клоуном) , підсадною качкою грошовитих і «владовитих» кандидатів.
    Якщо ж серйозно, то не лише змагання грубих грошей і грубого адміністративного, владного ресурсу двох найбільш «розкручених» кандидатів роблять ці вибори фарсом демократії. А й ось таке «балотування». Апелювати до честі й совісті десятків подібних  «балотантів», котрі продають своє ім`я, — марна справа: честь і совість у декого давно вимірюється кольором купюр.
    Все це— доведені до абсурду брудні виборчі технології. Нареєструвати кандидатів, щоб від кожного мати представника у виборчих комісіях, бо, виходить, що й по сьогодні діє сталінська формула:  важливе не те,  як голосують виборці, а хто і як рахує їхні голоси.
     Навіть такий нюанс. Якщо у твого реального суперника прізвище починається з «вищої» літери алфавіту, не дай Боже, щоб він ішов першим за списком  у бюлетені, бо частина виборців далі першого прізвища не читають.  Тоді терміново шукають «кандидата» з прізвищем на літеру «А», при потребі й на «Аа», для чого можна навіть «попросити» того змінити прізвище.   
    Це вже не смішно. Як і бруд, що наростає з ходом кампанії. То хтось таємничий обписує перші поверхи будинків —гарно відремонтовані магазини, офіси, ательє— «агітаційними» написами. Причому, штаби основних кандидатів вказують пальцем один на одного: мовляв, то не ми, то провокація конкурента. А то ось днями   громадські активісти змусили міліцію затримати цілий автомобіль так званих «газет», що роздавалися в центрі міста. В цій газеті, що не посоромилася прибрати славну назву «Наш Чернігів», розповідається, що один з кандидатів — аферист, їсть людське м`ясо і взагалі син Путіна. Інший кандидат марно хвалиться кількома своїми дітьми, бо з цими дітьми йому колись «допоміг» його основний суперник на виборах. І так далі... Потім пішли  якісь дивні дзвінки про «замінування»,щоб зірвати заходи кандидата-суперника.
    Міліція елементарно могла б встановити творців отої  самозваної «газети» без жодної реєстрації і вихідних даних. Як і тих, хто обмальовує стіни будівель. Але, схоже, правоохоронці воліють чомусь ухилятися від ситуацій, де пахне, точніше, тхне політикою, чим є і виборчі кампанії.
       Фарс нинішніх виборів по округу наче зайве підкреслює недолугість мажоритарної системи виборів. Втім, не набагато краща у нас  і пропорційна,партійна система, враховуючи, чим є наші так звані партії, ці політхолдинги, придатки олігархату. Зараз у нас діє  змішана система парламентських виборів, тобто суміш двох убогих систем. А ось нормальну пропорційну систему з відкритими списками все чомусь не впровадять.   
      Про не юридичні, а політичні, суспільні, моральні аспекти такого фарсу на виборах мова окремо. Напрошується навіть  така версія:  хтось хоче довести ситуації до фарсу й абсурду, щоб продемонструвати убогість нашої української демократії. Версія екзотична, але у нас уже перестаєш дивуватися будь-чому.  Якщо хтось затіває ось таке, то це зайвий клопіт. Тому що й так давно зрозуміла наша ситуація з виборами,  політичною структуризацією, партіями, побудовою  у нас справжнього громадянського  суспільства. Зрозуміла й  без цього цирку. І тут, на відміну від цирку, не до сміху.