Високий Вал

Останнє оновлення 10:33 середа, 17 січня

Укр Рус

20.05.2016 13:46    Сергій СОЛОМАХА

Чи не символічно, що Руслана перемогла на конкурсі "Євробачення "у 2004 році в Туреччині, а Джамала через 12 років - у Швеції?

Нагадаю, що головними супротивниками Московії на шляху створення Російської імперії (1721) були Оттоманська імперія, Річ Посполита і Швецьке королівство.

Головним призом для низ усіх на теренах Східної Європи була Україна.

У наслідок низки польсько-шведських війн у 1569–1721 роках між та Швецією занепала Річ Посполита.
Тому перемога Московії над Швецією, яка почалася під Полтавою у 1709 році, була фактично перемогою Московії і над Польщею.
В подальшому Російська імперія зростала у війнах тільки з одним супротивником - Оттоманською імеперією у якої відібрала Крим і південь України, а також раз за разом ділила разом з німцями знесилену Річ Посполиту.

Вважаю, що саме Швеція, своїм бажаннм допомогти братам-протестантам, у війнах з католицькою Польщою породила православну Російську імперію.

Дякуємо, шведам за нашу перемогу під Стокгольмом.

12.05.2016 16:16    Тетяна РОМАНОВА

Міський транспорт у Чернігові з’їжджає за кілька годин до кінця зміни

 Більшість міських автобусів, які мають курсувати до 23.00-24.00, з'їжджають із маршруту до 22-ї години. Про це свідчать результати перевірки графіку роботи громадського транспорту у вечірній час. 

Недотримання графіку роботи громадського транспорту напряму пов’язано з наповненням міського бюджету податками. Саме це підтверджує, що заробіток водія залежить не від якісно виконаної роботи, а від кількості перевезених пасажирів у співвідношенні з виконаними рейсами на маршруті. Водії на деяких маршрутах, про які я пишу нижче, просто відмовляються їхати, поки на кінцевій зупинці не наповниться весь салон, адже робити рейс з напівпорожньою маршруткою не так вигідно. Інші ж взагалі з’їжджають з рейсу раніше часу, бо також не хочуть витрачати зайве паливо з напівпорожнім салоном. 
В зв’язку з постійними скаргами з боку пасажирів міського транспорту щодо недотримання графіку руху майже на всіх маршрутах громадського транспорту, командою «Демальянс» із залученням представників Управління транспорту та зв’язку Чернігівської міської ради була проведена перевірка відповідності виконання графіку роботи різних маршрутів. 
 
Вихідні дані перевірки
Отже, перевірку здійснювали два дні на зупинці «Україна», де було зручно фіксувати роботу транспорту різних маршрутів, з 20:00 до 24:00. Перший день, 14.04.2016 року (четвер), перевірку проводили за участі представника Управління транспорту та зв’язку. Другий день, 19.04.2016 року (вівторок) – без участі контролюючих органів, тобто про дану перевірку ніхто не знав.  
Маршрути, які перевірили: №1, 3, 7, 8, 11, 12, 15, 16, 17, 18, 20, 23, 25, 27, 30, 31, 33, 34, 35, 37, 43 та 44. Всі дані по кожному з перевірених маршрутів занесені в порівняльну таблицю, яка додається до статті. 
Результати перевірки виявились досить різними на окремих маршрутах, незважаючи на те, що перевірку проводили в будні дні в один і той же час. Виявляється, дотримання графіку роботи на деяких маршрутах, які обслуговує підприємство монополіст Чернігівавтосервіс, залежить саме від присутності або відсутності під час перевірки представника Управління транспорту та зв’язку ЧМР. 
 
 
Зафіксовані порушення міського транспорту
Таку тенденцію і суттєві відхилення від графіку роботи транспорту чітко видно на прикладі міських маршрутів №12, 16, 31, 43 та 44, які, на диво, обслуговує ДП Пассервіс (детальніше див. в таблиці). При цьому, якщо на маршруті №12 в перший день працювало до 22:44 годин 5 автобусів з інтервалом в середньому 15 хвилин, то на другий день взагалі була тільки одна машина, яка за 4 години перевірки  виконала всього 4 рейси з інтервалом 45 хвилин і закінчила роботу до 22:40.  Варто зазначити, що цей популярний маршрут згідно з договором про організацію перевезень має працювати до 24:00 (час відправлення автобусів останнім рейсом з кінцевих зупинок по маршруту). 
Щодо маршруту №16, то в перший день маршрут обслуговувало 7 автобусів марки РУТА з інтервалом в середньому 10 хвилин, останній рейс був зафіксований о 22:05. На другий день перевірки останній автобус прийшов о 20:49 і на лінії працювало вже 5 машин з інтервалом то 5, то 20 хвилин. Згідно з договором  в перший день навіть перепрацювали на даному маршруті, адже час відправлення автобусу останнім рейсом з кінцевої зупинки по маршруту відбувається о 20:45, з інтервалом 7-10хвилин. 
Маршрут №31 в день перевірки без представників контролюючих органів закінчив роботу о 21:14, хоча з ними працював до 22:33, а згідно договору мав би працювати до 23:00 з інтервалом 7-10 хвилин. 
Дуже схожа ситуація й на маршруті №43. В перший день останній автобус був зафіксований о 21:42 та ним було зроблено 13 рейсів, а на другий день – о 20:35 і зробив тільки 4 рейси.  Останній рейс відправляється з кінцевої зупинки о 21:00 згідно договору про перевезення. 
Маршрут №44 теж досить дивно працював на другий день перевірки – зробив два рейси всього і закінчив роботу о 20:46, коли першого дня було виконано 9 рейсів та останній автобус прибув о 22:11. Для порівняння згідно договору даний маршрут має працювати до 22:00 з інтервалом 15-20 хвилин.
По іншим маршрутам була або ж краща ситуація на другий день перевірки (без представника Управління транспорту та зв’язку ЧМР), або ж така сама. І тут виникає питання: це чергова випадковість чи в Управлінні транспорту та зв’язку все-таки працюють інформатори перевізників Вакуленка, Козиря? 
 
Позитивні результати
Варто відмітити і позитивні результати спостережень. Єдиний маршрут, який працює згідно встановленого графіку та зі стабільним інтервалом – це маршрут №27, який обслуговують наразі два перевізники ДП «Пассервіс» та ПрАТ «Таксосервіс» (кінцевий час – 22:00, інтервал: 8-15хв). Також досить гарну роботу продемонстрував маршрут №35, який обслуговує ФОП Гребінник А.В. – дотримуються визначений інтервал і майже вчасно згідно договірних умов закінчують свою роботу (кінцевий час – 22:30, інтервал: 15-20хв).
Також досить непогані результати були зафіксовані на таких маршрутах, які дотримуються стабільного інтервалу, але недопрацьовують до визначеного часу згідно договірних умов:
- Маршрут №1 (інтервал: 10-20хв, останній рейс: 23:00), ФОП Корень В.В.;
- Маршрут №8 (інтервал: 5-15хв, останній рейс: 23:50), ПП «Автоера»;
- Маршрут №15 (інтервал: 5-15хв, останній рейс: 22:00), ФОП Корень В.В;
- Маршрут №17 (інтервал: 15-20хв, останній рейс: 21:55), ФОП Мекшун Г.Л.;
- Маршрут №25 (інтервал: 5-20хв, останній рейс: 23:50), ПрАТ «Таксосервіс»;
- Маршрут №30 (інтервал: 6-10хв, останній рейс: 23:50), ТОВ «Пассавто-ЛТД»;
- Маршрут №33 (інтервал: 5-10хв, останній рейс: 23:50), ТОВ «Чернігівська Автомобільна Компанія»;
- Маршрут №37 (інтервал: 5-15хв, останній рейс: 23:20), ПрАТ «Таксосервіс».
 
Гарний приклад щодня демонструє перевізник Корень В.В., у якого в кожному салоні транспортного засобу на двох його маршрутах №1 та №15 розміщений розклад руху, що додатково стимулює перевізника працювати згідно встановленого розкладу руху.
 
Хто і як контролює?
Рух всіх міських маршрутів і тролейбусів міста контролюють диспетчери приватних перевізників, або ж самі власники. Окрім цього, більше ніяким чином не відбувається перевірка та контроль графіку руху громадського транспорту.  Управління транспорту, що працює до 17:00, фактично самоусунулось від контролю за дотриманням графіку руху.  Ініціатива ж проведення нічної перевірки належала фактично Демальянсу з пропозицією  долучитись і міських транспортників.
Висновки
З 22 перевірених маршрутів приблизно 20% тих, які взагалі не дотримуються графіку роботи згідно з договором, 70% маршрутів, автобуси яких з’їжджають раніше часу з рейсу і тільки приблизно 10% тих маршрутів, що працюють згідно встановленого графіку роботи. Найцікавіше те, що 20% маршрутів, де було зафіксовано максимальне недотримання розкладу руху, обслуговує один перевізник – Чернігівавтосервіс. Це яскравий приклад того, що безкарність породжує свавілля.
Вважаю, що регулярність руху міського пасажирського транспорту є одним з основних якісних показників організації перевезень та рівня обслуговування пасажирів. Тому аби забезпечувати дійсно якісні умови пасажирських перевезень, варто втілити важливі, на мій погляд, рішення: 
1) переглянути існуючі договори з перевізниками та узгодити розклад роботи з кожним з них. Дана дводенна перевірка показала майже по всім маршрутам недотримання виконання умов договору, або ж просто невідповідність записаного розкладу у договорі з фактично діючим. 
2) врегулювати виконання затвердженого графіку роботи громадського транспорту шляхом встановлення суворого контролю. Одним із варіантів є встановлення GPS-трекерів на кожен транспортний засіб. Подібні підходи вже працюють в Луцьку і Житомирі.
3) прописати чіткі і зрозумілі умови договору, індикатори оцінки якості перевезень та, нарешті, розпочати притягувати перевізників до відповідальності за недотримання умов договору. 
 
Додаткова інформація: 
- Інфографіка «Дослідження інтервалу руху міських автобусів м. Чернігова»: https://infogr.am/1fdd89f8-56d2-4125-8151-fa9962ec73d7  (Виконавець інфографіки - Андрій Мороз)
- Копії договорів та інформація по кожному маршруту: http://www.bus.cn.ua/
Тетяна Романова,
депутат Деснянської районної 
у місті Чернігові ради від «Демальянсу»

20.04.2016 13:45    Тетяна РОМАНОВА

Хто отримував мільйони за перевезення пільговиків?

Розподіл державних грошей як компенсації за перевезення пільговиків – окрема тема, на яку цікаво і варто звертати увагу. Чернігівці вже звикли до постійних сварок водіїв з пільговиками, які згідно з чинним законодавством мають право не платити за проїзд.
Зазначу, що до 2016 року Чернігів отримував субвенції з державного бюджету за перевезення окремих категорій громадян, які згідно з чинним законодавством мають право на безкоштовний проїзд. Так, за інформацією Управління транспорту та зв’язку Чернігівської міської ради, у 2014 році перевізники отримали 22,40 млн грн. У 2015 році на це із державної казни передбачили 24,35 млн грн. Окрім цього, перевізники ще отримували компенсацію з міського бюджету м. Чернігова. В 2014 році ця сума склала 5,68 млн грн., а в 2015 році – 7,8 млн грн. 
 
І тут найцікавіше: розподіл державних грошей у Чернігові відбувався не серед усіма 14 приватними перевізниками, які працювали у 2015 році. Пощастило лише одному – ДП «Пассервіс», який обслуговує 22 міських маршрутів із 42. Підприємство в минулому 2015 році отримало з Державного бюджету 2,97 млн грн. і з міського бюджету – 200 тис. грн. на дачні перевезення. Левова частина субвенцій спрямовується на компенсацію за пільговий проїзд електротранспортом КП «ЧТУ» ЧМР, яке є найбільшим соціальним перевізником у місті Чернігові. В 2015 році компенсація КП «ЧТУ» з держбюджету склала 21,38 млн. грн., з міського бюджету – 7,61 млн. грн.
 
Отже, в 2015 році ДП «Пассервіс» загалом отримав з бюджету на компенсацію пільгового перевезення – 3,17 млн грн., а на електротранспорт було виділено – 22, 40 млн. грн.
У 2016 році у державному бюджеті, як відомо, не передбачено коштів на компенсацію перевезень пільговиків. Тому дане питання залишається відкритим і наразі деякі перевізники, в основному це ДП «Пассервіс», відмовляються перевозити пільгові категорії безкоштовно, в разі не забезпечення їх компенсацією. Хоча варто зазначити, що більшість перевізників, які до цього перевозили пільговиків безкоштовно, продовжують працювати в такому ж режимі. 
Про знижки на проїзд для школярів
Попри компенсацій, на які очікують перевізники, знижку на проїзд для дітей віком від 6 до 14 років далеко не всі надають. Зазначимо, що знижку 25% вимагає постанова Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року №176 у період з 1 жовтня по 15 травня. 
Окрім того, рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 06.04.2015 року № 77 «Про транспортне забезпечення населення міста Чернігова на 2015 рік» (пункт 5.2) рекомендовано перевізникам, автобуси яких працюють на міських маршрутах загального користування, здійснювати перевезення учнів загальноосвітніх навчальних закладів, при наявності учнівського квитка, за пільговою ціною (із знижкою 50 % вартості) у період з 1 вересня до 31 травня включно. Така ж норма увійшла й до редакції рішення виконкому міської ради про транспортне забезпечення населення міста Чернігова на 2016 рік.
На даний час перевізники, що обслуговують міські маршрути № 17 «КСК – Дачі (Новоселівка)», № 25 «Хімволокно – стоматологічна поліклініка»,  № 30 «Пивзавод – завод «Автодеталь» і № 31 «Вул. Одинцова – вул. Ціолковського»  автобусами місткістю до 22 пасажирів (марки «Рута», «Дельфін» тощо), протягом навчального року здійснюють перевезення дітей шкільного віку також із знижкою від повної вартості проїзду.
 
 
Тетяна Романова,
депутат Деснянської районної
у м. Чернігові ради
 
 
 

10.04.2016 11:32    Олег ГОЛОВАТЕНКО

Мовні квоти в ефірі?! Не про те мова!

Ми не просто за мовні квоти. Ми за повне позбавлення частот "бізнесів", побудованих на ретрансляції московського лайна у столиці і регіонах.

Не можуть чи не хочуть адаптуватися до реальності? За ними стоїть черга тих, хто може і хоче.
Україна буде тільки тоді, коли українські мовники отримають частотний ресурс, організатори медійного "русскава міра" з Нацради - кримінальні провадження, а русско-шансонні медіа-групи (провайдери русского міра в громадах) займатимуться природовідповідною справою - торгівлею оселедцями.

Не хочете позбавляли і позбуватися ліцензій юридично? "То скоро позбавлятимуть голів" (с).

Напіввагітності не буває. Ви ЗА чи ПРОТИ?

06.04.2016 11:43    Тетяна РОМАНОВА

Намір реформи транспорту – що далі?

 У Чернігові уже четвертий місяць, як міський голова декларує нову реформу громадського транспорту, яка проявляється в наступних напрямках:

-          зміна транспортної мережі міста;

-          намір купити 10 нових тролейбусів;

-          запуск перевірок за технічно-санітарним станом автобусів.

Зупинимось на останньому пункту. Перевірка щодо санітарного стану салонів міського автобусу розпочалася з 22 березня. Поки перевірили лише 5 маршрутів: №1, 2, 2а, 3 та 5. До складу групи перевірки входять представники Управління транспорту та зв’язку ЧМР, представники Управління Укртрансбезпеки у Чернігівській області, представник Інспекції з питань захисту прав споживачів та представник партії Демальянс.

Кожен учасник процесу виконував свою функцію під час перевірки. Окрім цього, всі перевіряли зовнішній вигляд транспорту, наявність необхідної інформації для безпечного перебування в автобусі пасажира, стан салону, роботу персоналу та роботу маршруту у відповідність з робочим графіком транспорту.

Відповідні перевірки заплановані до серпня місяця цього року по всім маршрутам громадського транспорту. В кінці перевірки кожного маршруту складаються акти перевірки із зазначенням неналежного санітарного стану в салонах автобусів та інших порушень, які перевізники мають в найближчий термін усунути.

Коротко про кожен маршрут:

№1 «Вул. Одинцова – Дачі (Старий Білоус)», (ФОП Корень В.В.)

В результаті перевірки даного маршруту була виявлена мінімальна кількість порушень, які стосуються суто технічних речей (відсутність наліпок і т.д.). Стан транспортних засобів є задовільним, чистим та охайним.

Після кожного рейсу транспортний засіб прибирається (вологе прибирання) і салон приводиться в порядок. Окрім цього, даний маршрут перевозить школярів за півціни від вартості квитка та безкоштовно пільговиків (визначені законом категорії), не отримуючи на те державної компенсації. Похвилинний графік роботи розміщений в салоні транспорту, що завчасно зобов’язує перевізника та персонал виконувати його.

№2 (Гот. «Україна» – Дачі (Рівнопілля)) та 2а («Вокзал – Психоневрологічна лікарня») ДП «Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс»

На кожному маршруті працюють по одному автобусу. Санітарно-технічний стан – погана обшивка сидінь, на зовнішніх стінах автобусу корозійні прояви.

 


 

№3 («Проспект Миру – Дачі (Киїнка)») ДП «Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс»

Всього на лінії працює 5 маршруток місткістю до 22 пасажирів з інтервалом 15 хвилин. Основні недоліки: трафарети з невідповідним номером маршруту, корозійні прояви на зовнішніх стінах автобусу, пошарпане покриття підлоги та даху. В деяких маршрутках дуже проблематично відчиняються запасні двері.

 

 

По маршруту №5 (Гот. «Україна» – Дачі (Новий Білоус), що обслуговує той же перевізник, аналогічна ситуація до маршруту №2 та 2а. Деталі на фото. Дивно, що перевізник, будучи в курсі перевірок, не проявив жодної реакції чи бажання привести в нормальний вигляд свій транспорт.



Найбільше дивує, як ще їздить по місту один із автобусів маршруту №22 «вул. Одинцова – Дачі (Рівнопілля)», на який ми звернули увагу під час перевірок.

 

Умови роботи персоналу

Під час перевірки «пощастило» оцінити умови, в яких працюють працівники громадського транспорту. На фото видно, як виглядає туалет на кінцевій зупинці громадського транспорту «ЧеЗаРа». Цим туалетом користуються водії та кондуктори маршрутів №1, 8, 12, 21, 22, 31, 42 та ін.

Історія така: кілька років тому, коли зупинка ще нікому не належала, цей туалет обслуговували небайдужі перевізники: його ремонтували, облаштовували і планували зробити кімнату для відпочинку працівників (навіть проект кімнати є). Наразі ж зупинка зі всією інфраструктурою належить Фонду комунального майна ЧМР і знаходиться в оренді у ДП «Пассервіс». Зі слів працівників громадського транспорту, з того часу туалетом ніхто не займався, на жаль. Натомість в приміщенні під кімнату відпочинку знаходиться купа сміття та інший непотріб, що видно на фото.

Вигляд та запах в туалеті відповідний. Хоча більшість маршрутів, у яких кінцевою зупинкою є «ЧеЗаРа» − це маршрути саме Вакуленка (ДП «Пассервіс» та ТОВ «Пассервіс-Люкс» − мар. №12, 21, 22, 31 та ін). Ще один доказ байдужого ставлення до свого персоналу, який супроводжується хворим бажанням все забрати під себе та розвалити.


         

Ключові висновки:

В питаннях реформування міського транспорту головним має стати орієнтованість на підвищення якості перевезення пасажирів. Саме на це мають бути направлені всі кроки щодо:

-          перегляду транспортної мережі міста;

-          пріоритетність тролейбусів над автобусами;

-          перевірки технічного і санітарного стану.

Наразі можна констатувати, що з десятьма новими закупленими тролейбусами, транспортна мережа може не дати покращення якості транспорту загалом. Елементарно відсутня статистична інформація повного пасажиропотоку по тролейбусам.

Пріоритетність тролейбусів над автобусами дадуть результат, коли КП ЧТУ: по-перше − навчиться вміло застосовувати вже зароблені кошти, по-друге − поставить своїм пріоритетом заробіток коштів, а не розраховування виключно на бюджетні субвенції

Перевірки техстану мають сенс виключно, коли на них хтось реагує – перевізник, або, як мінімум, замовник – Управління транспорту та зв’язку. Станом на зараз спостерігаємо абсолютну байдужість основного перевізника, на прикладі ДП «Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс», до будь-яких перевірок, про які знають завчасно. Мабуть, наявність двох депутатів міськради дає їм відчуття безпечності. 

Демальянс переконаний, що будь-яка діяльність має приводити до результату (підвищення якості проїзду, прозоре та обґрунтоване тарифоутворення), а не захоплювати реалізаторів від влади процесом заради процесу. Наразі процес переважає. 

04.04.2016 19:31    Тетяна РОМАНОВА

Як працюють два перевізники, спільно обслуговуючи маршрут №27?

 В зв.язку зі скаргами та пропозиціями мешканців міста заступник міського голови Кириченко О.В. підписав дозвіл про збільшення кількості транспортних одиниць на лінії з 8 до 12 автобусів. Під час перевірки в минулий четвер, отримали наступні результати:

- на лінії працювало 10 машин, замість 12: 6 ПрАт Таксосервіс і 4 ДП Пассервіс;
- інтервал у ПрАТ Таксосервіса: 7-8хв. Інтервал у ДП Пассервіс: від 5 хв до 15 хв;
- неузгодженність графіків роботи з комунальним маршрутом №39, що призводить до постійних обгонів і перегонів.

Прагнули до якісних змін на маршруті №27, коли надали можливість працювати двом перевізникам з переважно новим транспортом середньої пасажиромісткості, а в результаті отримали небажання удосконалюватись і працювати для людей з боку перевізників.

Вихідні дані: 
час перевірки: 7:00-9:00 ранку.
перевізники: ДП Пассервіс та ПрАТ Таксосервіс.

 

01.04.2016 08:42    Тетяна РОМАНОВА

Директор школи №28 приховує інформацію про ремонти в навчальному закладі

 Невинний візит депутатів «Демальянсу» до школи №28 призвів до постановочного скандалу та публічного засудження будь-яких спроб розібратись з освітою зсередини. 

Після походу до навчального закладу №28 складається таке враження, що 90% населення ніколи не цікавилися законодавчим визначенням статусу депутатів місцевих рад. На жаль, серед таких є й самі «народні обранці», які не в повній мірі користуються своїми правами та обов’язками і вводять людей в оману, заважаючи своїм колегам. 
 
Візит депутатів Демальянсу до школи №28
 
Протягом тривалого часу до мене, як до депутата Деснянської районної у місті Чернігові ради, зверталися батьки з проханням допомогти перевірити доцільне та ефективне витрачання державних та благодійних коштів в загальній середній школі №28. Коли я, користуючись статусом депутата місцевої ради, разом з мамою учня та ще одним депутатом прийшли подивитися, якими ж продуктами годують діток, в яких умовах навчаються діти, та відповідно − як витрачаються бюджетні кошти, то нам була влаштована ціла вистава з директором в головній ролі, в якої раптово піднявся тиск. До речі, це поки перший випадок перешкоджання діяльності депутата з нашої практики.
Більше того, після нашого візиту, директор школи написала скаргу, звинувачуючи нас в втручанні в особисте життя вчителів та в зриві учбового процесу. Реакцією на скаргу за ініціативою нового начальника Управління освіти Білогури В.О.  було організовано публічне приниження статусу депутатів та звинувачення в незаконності наших дій за участі педагогічного колективу, підготовлених батьків,  керівника КП «Шкільне» та депутатів від БПП.
 
Про ефективність витрачання бюджетних коштів
 
Після таких гучних подій, склалося враження, що директору школи є, що приховувати. Вирішила розібратися, що саме. Проаналізувавши акти виконаних робіт з капітального ремонту школи за 2014-15 роки, суми витрат та фактичний стан даху, то виникло багато питань. 
 
 
На ремонт даху школи з місцевого бюджету було виділено майже 85 тисяч грн. в 2014 році, і більше 86 тисяч гривень в 2015 році. В липні 2014 року згідно актів виконаних будівельних робіт відремонтовані дахи в кабінетах №303, 304, 305, 306, 307 та 308. В 2015 році були відремонтовані дахи в решті кабінетів. Хоча під час огляду ми не помітили «слідів» ремонту, і дах після кожного дощу протікає. Сліди від потьоків видно на фото неозброєним оком. Тож, виникає питання: чому після капітального ремонту дах продовжує протікати в школі, чому це замовчують вчителі і чому вже новий очільник освіти Василь Білогура займається «публічними доганами для Демальянсу», замість зрозуміти якість витрачання бюджетних коштів. 
 
 
 
Аби перевірити законність витрачання бюджетних коштів, від мене надійшла заява до Прокуратури Чернігівської області та до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області з проханням розібратися в ситуації і перевірити наявність виконаних робіт.
 
Висновки та пропозиції:
 
Управлінню освіти ЧМР продумати і забезпечити прозорість роботи закладів освіти, тим самим підвищуючи рівень довіри суспільства:
- створення на базі сайту управління онлай-бази з внесенням інформації по зібраним благодійним внескам, отриманим бюджетним коштам та результатам витрачених коштів із завантаженими актами виконаних робіт.
- забезпечення, наданого статусом депутата місцевих рад, права на невідкладний прийом та відвідання комунальних закладів освіти м. Чернігова.
Результатом такого підходу може стане ширше розуміння чернігівцями в цілому та депутатським корпусом зокрема ініціатив управління освіти додаткових бюджетних витрат на ремонти кухонь, покрівель, заміну обладнання та ін.. Оскільки, якщо дії у кожної сторони діалогу чисті, а  цілі конструктивні, то від цього виграють всі: як педагоги, так і ті, кого вони виховують.
 
 
 
Тетяна Романова,
 
депутат Деснянської районної
 
у м.Чернігові ради
 
 
 

27.03.2016 00:36    

В Україні можуть почати вирубати ліси

«Реформи» української промисловості, що призвели до суттєвого зниження рівня ВВП за останні два роки, зараз можуть торкнутися українських лісів.

Розробка нових стандартів лісокористування може призвести до нещадної комерційної вирубки і так невеликих об’ємів українських лісів. Створена робоча група яка буде займатися розробкою сертифікації лісокористування. Це значить, що тепер некомерційні організації на кшталт WWF будуть вирішувати не тільки питання щодо того які саме компанії отримають сертифікат на вирубку деревини. Але ще й де, коли і скільки лісовини ці підприємства будуть вирубати.

15 грудня 2015 року відбулося перше засідання робочої групи яка займатиметься розробкою національних стандартів лісокористування для України та буде оцінювати ризики вирубки контрольованої деревини. Засідання робочої групи відбувалося під проводом громадянина України директора державного представництва Лісової наглядової Ради (Forest Stewardship Council, FSC) Кравця П.В. та громадянина Сполучених Штатів Америки Браяна Мілаковскі, який до середини 2015 року мешкав у Росії, де займався керуванням лісовою програмою у рамках НКО WWF на регіональному рівні. Засідання відбулося за активною участю представників Держлісагентства, керівництва лісової промисловості України.

На засіданні сторони зайнялися спільною розробкою національного сертифікату, що дозволить некомерційним природоохоронним фондам пильно слідкувати та контролювати вирубку лісів на территорії України.

Подібні зміни в лісокористуванні, та активні дії некомерційних організацій, які начебто займаються захистом екології, насправді можуть призвести до того, що контроль держави над деревообробною промисловістю може повністю перейти під контроль НКО подібних WWF, які в свою чергу будуть вирішувати які саме компанії отримають новий сертифікат. І хоча на перший погляд може здатися, що всі деревообробні підприємства матимуть рівні умови, але на практиці все може бути інакше. Адже «лісоохоронні» некомерційні організації будуть вирішувати де саме буде вирубатися ліс, в яких об’ємах. Такі дії можуть призвести до того, що бездумна експлуатація українських лісових угідь може досить швидко залишити Україну без взагалі.

 

Новелка "Кава на фронті"

 Кожен ранок на передовій наче схожий на попередній, та в той же час по-своєму особливий… лише якісь 800-900 м відстані до позицій ворога, до позицій окупанта українських східних терен, до позицій ґвалтівників усього українського, до позицій тих, хто порушив наш спокій, хто посягнув на святе, хто вбиває та калічить українців… а твій ранок після нічного чергування, споглядання в тепловізор, після тої великої відповідальності за побратимів, життя яких залежить від твоєї пильності, бойової готовності, терпимості та уважності, після короткочасного сну, твій ранок розпочинається з кави… ти не втомлюєшся кожного разу радіти тому, що минула доба обійшлася без втрат, говориш «Доброго ранку» побратимам, посміхаєшся прийдешньому дню, радієш, що живий та здоровий…

Ти щиро вітаєш кожен ранок, і неважливо сонячний він чи похмурий, дощовий чи погожий, вітряний чи спокійний… ти відчуваєш цінність цього життя... ти впевнений у вірності побратимів, йдеш пліч-о-пліч з ними, та можеш беззаперечно довірити їм свою спину… 
Залюбки готуєш всім ранкову каву, запашну, ароматну… та це не так просто і не так швидко: дрова, буржуйка, вода, окріп… це тобі не вдома: кава з автомату, чи увімкнув плиту газову одним рухом, набрав води з крану та залив каву.. ні, на фронті кава від того й смачніша, що вимагає зусиль при приготуванні… і ось, окріп готовий, ти заливаєш горнятко із заварною кавою, чекаєш.. хвилини чекання нестерпні, та їх розраджує розмова, плани на прийдешній день, укріплення позицій, розповіді про те, як у кого минулося нічне чергування, в той же час граєш з вірними друзяками – котиками-муркотиками, слухаєш музику, відчуваєш гордість за те, що борешся, заряджаєшся силою, енергією, позитивом на весь день… ти не знаєш, що може статися наступної миті, але віриш, що все буде добре..
І от нарешті кава готова… солодка чи ні, з молоком чи без, вона особлива, вона має неперевершений аромат, її п’янкий смак не забувається і кожного ранку, відкриваючи очі чи повертаючись з нічного чергування ти хочеш її знову і знову. Хочеш її пригубити, хочеш нею смакувати… насолоджуєшся життям, усвідомлюючи свій внесок у боротьбу за перемогу українців на Своїй Богом Даній Землі! Таку каву не подають навіть у найвишуканіших, найдорожчих ресторанах світу, вона запалює, вона заряджає, вона надихає, цінуєш кожен її ковток та кожну мить, бо живеш… ти вже не відчуваєш страху, безперестанку чуєш свист куль, але та куля не твоя, бо свисту своєї почути не дано… філософствуєш разом з кавою… і вона відносить тебе на крилах свободи у безмежжя, у далечінь, поринаєш у спогади, посміхаєшся, живеш…

09.03.2016 14:58    Семен БЕЛЬМАН

КОБЗАРЬ и ЕВРЕИ

    

     20 августа 2007 года, накануне 16-й годовщины Независимости Украины, Президент Украины В. А. Ющенко подписал Указ «О награждении государственными наградами Украины работников предприятий, учреждений и организаций по случаю Дня независимости Украины». Этим Указом почётными званиями в области культуры, экономики, образования и медицины были отмечены и четыре представителя Черниговской области. Одним из награждённых оказался и я. Награждение происходило на сцене  Черниговского областного Национального академического музыкально-драматического театра им. Т.Г. Шевченко.  По окончания торжеств в театре награждённым вручили два заранее заготовленных венка, и все присутствующие с развевающимися знамёнами и цветами двинулись к памятнику Т.Г. Шевченко. Духовой оркестр играл «Реве та стогне…». После церемонии возложения венков ко мне подошёл ведущий музыкант оркестра, с которым мы много лет вместе служили  в  одном военном  оркестре, и спросил, указывая на памятник Шевченко: «А ты знаешь, как он любил вашего брата…?».

     Тогда я ему ничего не ответил –  на серьёзный разговор просто не было времени. Но я всегда помнил, как  мой отец, Григорий Шлёмович Бельман, ещё во времена  моего  детства и юношества много раз захватывающе, с волнением рассказывал мне о тяжёлой жизни и судьбе Тараса Шевченко, хотя в те годы в Украине были больше популярны русские, а не украинские поэты и писатели. И рассказ свой отец всегда неизменно заканчивал словами «Шевченко – Гений!»…    

     Однако очевидно и то, что вопрос, поставленный мне моим коллегой-музыкантом, возник не на пустом месте. Такая оценка взглядов и творчества Кобзаря присутствует в обществе. Мне думается, что уже, видимо, после выхода поэмы Шевченко «Гайдамаки», которую он написал в достаточно молодом возрасте, за ним закрепилась слава ненавистника поляков и евреев. Однако очевидно и то, что Т.Г. Шевченко в своих произведениях в первую очередь и больше всех ругал, стыдил и корил свой собственный народ.  Меняясь с возрастом, Шевченко, несомненно, менял и свои взгляды на многое и многих – в том числе и на евреев, что отразилось в воспоминаниях его современников и в его поступках.

     Приведу для примера две истории.

     Первая описана  другом  Тараса Григорьевича – Александром Афанасьевым-Чужбинским. Путешествуя в 1846 году по Украине, друзья оказались в Прилуках.  На одной из улиц ночью они стали свидетелями пожара. Горела убогая лачуга. Народу сбежалось много, но тушили в основном евреи, поскольку в доме жил их единоверец. Шевченко отчаянно бросился вытаскивать из огня имущество погорельцев. Когда всё окончилось, Т.Г. произнёс речь, обращённую к христианскому населению. Он зажигательными словами стыдил людей за их безразличие, объясняя, что, когда человек в беде, какой бы веры или национальности он ни был, он становится нам ближайшим братом.

     Вторая история произошла в 1858 году. Тогда в нескольких номерах российского журнала «Иллюстрация» был помещен ряд антисемитских статей, что вызвало бурные протесты в прессе. Особенно резкую позицию занял журнал «Русский вестник». Протест против антисемитских публикаций «Иллюстрации» подписали  более 100 российских писателей, учёных, актёров. Присоединились к протесту и украинские писатели Н. Костомаров, П. Кулиш, Марко Вовчок, М. Номис и Т. Шевченко.  Однако украинские писатели не ограничились общим письмом-протестом, они прислали в редакцию «Русского вестника» свой отдельный протест, который также был опубликован в журнале. Рамки статьи не дают возможность представить читателям этот документ полностью, поэтому приведу только заключительную его часть:

    «…выражая мнение о еврейском вопросе того народа, который больше великороссиян и поляков терпел от евреев и выразил свою ненависть к евреям, во времена оны, многими тысячами кровавых жертв. Этот народ (украинский – С.Б.) не мог входить в причину зла, заключавшуюся не в евреях, а в религиозно-гражданском устройстве Польши. Он мстил евреям с таким простодушным сознанием праведности кровопролитий, что даже воспел свои страшные подвиги в своих истинно поэтических песнях. И несмотря на то, современные литературные представители этого народа, дыша иным духом, сочувствуя иным стремлениям, прикладывают свои руки к протесту «Русского вестника» против статей «Иллюстрации»». ( Марко Вовчок, Н. Костомаров, П. Кулиш, М. Номис, Т. Шевченко).

     А как же сами евреи относились к творчеству и личности Кобзаря?

     Начнём с его современников.  Через год после написания вышеприведённого протеста украинская земля родила ещё одного гениального народного писателя – великого еврейского прозаика Шолом Алейхема.  Шолом Алейхем считал Т.Г. Шевченко «украинским Некрасовым», относил его к «пушкинскому поколению поэтов», имел «Кобзарь» в личной библиотеке, называл его «Песнью песней Шевченко», знал на память много стихотворений поэта, очень любил «Думи мої, думи…», вступление  к балладе «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий») и часто их декламировал в кругу друзей.

     Ещё один земляк поэта, родившийся  в 1860 году в Херсонской губерний в еврейской земледельческой колонии Бобровый Кут – русский и еврейский поэт, и публицист Семён  Фруг с ранних лет с восторгом перечитывал

думы  Кобзаря и к 30-летию со дня смерти Шевченко в 1891 году опубликовал в еврейском журнале «Восход» стихотворение «Памяти Т.Г. Шевченко».    

     В 1862 году в Одессе родился Леонид Осипович Пастернак – российский живописец и график, мастер жанровых композиций и книжной иллюстрации; педагог; отец писателя и поэта Бориса Пастернака. Леонид Пастернак  выразил своё восхищение Шевченко в рисунке, на котором изображён  Тарас Шевченко и его друг, афроамериканский актёр Айра Олдридж, чья судьба была схожа с судьбой самого Тараса Григорьевича.

     Ещё один уроженец Одессы – писатель, поэт, публицист, журналист, переводчик, один из лидеров сионистского (!) движения Владимир Жаботинский  –  в 1911 году – году 50-летия со дня смерти Кобзаря (тогда на страницах газет разгорелась дискуссия, длившаяся три года, до 100-летнего юбилея со дня рождения самого большого национального  украинского поэта) написал удивительную статью «Урок юбилея Шевченко». Вот маленькая выдержка из этой статьи:

   «Шевченко есть национальный поэт, и в этом его сила. Он национальный поэт и в субъективном смысле, т.е. поэт-националист, даже со всеми недостатками националиста, со взрывами дикой вражды к поляку, к еврею, к другим соседям… Но еще важнее то, что он – национальный поэт по своему объективному значению. Он дал и своему народу, и всему миру яркое, незыблемое доказательство, что украинская душа способна к самым высшим полетам самобытного культурного творчества. За то его так любят одни, и за то его так боятся другие, и эта любовь и этот страх были бы ничуть не меньше, если бы Шевченко был в свое время не народником, а аристократом в стиле Гете или Пушкина. Можно выбросить все демократические нотки из его произведений (да цензура долго так и делала!) – и Шевченко останется тем, чем создала его природа: ослепительным прецедентом, не позволяющим украинству отклониться от пути национального ренессанса».

 

                                                   ***

     В XX веке изучение и популяризация наследия Кобзаря  стало буквально массовым явлением в творчестве евреев писателей и поэтов, скульпторов и архитекторов, кинематографистов и мн. др. деятелей культуры.

     Согласно данным Шевченковского словаря 1978 г. издания (статья

 «Т. Шевченко і єврейська література»), до Второй Мировой войны в СССР еврейскими писателями было сделано  около 20 переводов  «Заповіта» на идиш.

   Приведём пример. Выдающийся еврейский поэт Давид Гофштейн, писавший на идиш (расстрелян Сталиным как член Еврейского антифашистского комитета в сентябре 1952 г.), переводчик последней написанной Т.Шевченко на русском языке повести «Прогулка с удовольствием и не без морали», перевёл на идиш также и «Заповіт», а в 1939 году он в соавторстве с Яковом Городским (Блюмкиным) опубликовал статью «Наша работа над переводом произведений Т. Шевченко».

     В 1939 году были изданы две популярные биографии Т. Шевченко на идиш:   еврейского прозаика Петра Альтмана и еврейского поэта Эзры Фининберга.

     Мощная цепочка евреевдеятелей культуры, занимавшихся исследованием и популяризацией творчества Шевченко, не прерывалась никогда.

     Украинский литературовед  Иеремия Айзеншток  в 1922 году написал и издал труд «Шевченкознавство — сучасна проблема». В 1925 г. он подготовил  первое полное, комментированное издание «Щоденника» Шевченко под названием «Дневник». За последующие шесть лет, с 1925 по 1931 год, Айзеншток написал комментарии к сочинениям Т.Г. Шевченко в 12 (!) томах, опубликовал научные исследования «Шевченко и фольклор» (1938 г.), «Тарас Шевченко и Карл Брюллов» (1939 г.) и в 1940 году написал книгу «Як працював Шевченко». При активном участии И. Айзенштока в 1926 году в Харькове был создан Институт литературы им. Т. Шевченко. И, наконец, благодаря усилиям Иеремии Айзенштока в Украину были возвращены из Москвы и Ленинграда уникальные вещи Тараса Шевченко: письмо поэта к Г. Квитке-Основяненко, пять художественных полотен  Кобзаря, автограф поэмы «Мар’яна-черниця» и 80 его рисунков.

     Теперь несколько примеров художественных произведений, написанных еврейскими писателями о Т.Г. Шевченко в разные годы,  о которых сообщает нам  Украинская литературная энциклопедия, вышедшая в 1990 году.

     Шевченко посвятили свои рассказы: Ихил Фаликман –  «Чёрный брат» (о дружбе Т. Шевченко с американским актёром Айрой Олдриджем); Герш Орланд –  «Ночь в степи»; М. Аронский   –  «Портрет»;  И. Шкаровский –  «Последний путь»; Ицик Фефер «Баллада о пожаре». Все произведения написаны на языке идиш. В 1963 году в журнале «Дніпро»  была опубликована большая статья М. Финкеля «З любов’ю до співця свободи» с подзаголовком «Єврейські поети про Шевченка».

     Обратимся теперь  к кинематографу. Уже в 1926 году русский и украинский кинорежиссёр Борис Исаакович Завелев снял художественный фильм «Тарас Шевченко». В 1951 году на экраны страны вышел фильм известного режиссёра,  руководителя режиссёрской мастерской ВГИКа  Игоря Савченко (1906-1950 гг.) «Тарас Шевченко», который, как сообщает биографический справочник «Искусство Украины» (1997 г.), после смерти Савченко доснимали его ученики  – режиссёры Александр Алов (Лапскер) и Владимир Наумов. В этом же фильме в роли капитана Косарева снялся Марк Бернес. А в 1964 году к 150- летнему юбилею Кобзаря  украинский кинооператор и режиссёр документальных фильмов Соломон Михайлович Гольбрих снял фильм «Вінець Кобзареві».  

     Свою лепту в шевченкониану внесли и композиторы евреи. Украинский композитор  Михаил Абрамович Бак – автор романсов на слова Шевченко «Утоптала стежечку» и «На вгороді коло броду» (1939 г.), а Самуил Вольфович Ратнер – автор оратории «Думы Тараса» (1964 г.) и драматической увертюры «Тарас Шевченко» (1965 г.).  Украинский композитор-классик Яков Самойлович Цегляр – автор кантат «Безсмертному Кобзареві» (1963 г. ), «Світа зоря безсмертного Тараса» (1994 г.), «По селах і містах іде Тарас» (1995 г.).

     С особой гордостью мы  вспоминаем и писателей-евреев  – уроженцев Черниговщины, которые внесли свою огромную лепту в шевченковедение.

     Это в первую очередь российский писатель и исследователь-шевченковед с мировым именем Леонид Большаков – основатель и директор единственного в мире (!) Научно-исследовательского института Тараса Шевченко в Оренбурге. Большаков посвятил изучению жизни и творчества Т.Г. Шевченко более 60 лет. Из-под его пера вышло более 20 книг о Великом Кобзаре, а за одну из них  – трёхтомную «Быль о Тарасе» (1993 г.) – Большаков удостоился Шевченковской премии.  

     Украинский  поэт Абрам Кацнельсон писал о Т. Шевченко в своей литературоведческой работе «Краса і сила віршованого слова», он же создал  стихотворение «Смерть художника» (1940 г.) и поэтический цикл «Шевченко в Петербурзі». А писатель Михаил Хазан написал книгу новелл о Т.Г. Шевченко «Вічна зірка».

     Нельзя с восторгом не отметить и черниговца  – украинского писателя, ныне проживающего в Израиле, председателя Союза украинских писателей Израиля, Александра Деко, который  буквально накануне 2014 года к 200-летию со дня рождения Тараса Шевченко выпустил свою новую книгу «Шевченківський календар». В этом труде наряду с известными собрано много и малоизвестных материалов из того, что сохранилось о Т.Г. Шевченко. «Шевченківський календар» рассчитан на массового читателя. Это произведение даёт возможность познать величие поэта и художника, философа и мыслителя, трагизм и триумф украинского Пророка.

     Как это ни покажется странным, но постоянное присутствие  личности  Т.Г. Шевченко в жизни и памяти украинского народа в значительной степени связаны с его образом, который запечатлён  в памятниках Кобзарю, полотнах и барельефах, изображающих поэта ….   Я, во всяком случае,  менее всего воспринимаю портрет Т. Шевченко на денежных знаках и считаю, что это не то место, где нужно помещать образ украинского Гения. Хотя взгляды на образ и памятники  Кобзарю могут быть и разными…

     Несколько месяцев назад, 6 сентября 2013 года, во всеукраинской газете «День» была опубликована статья искусствоведа Ярослава Кравченко «История монументов Кобзарю». Не буду (да и не имею права) оценивать заключение специалиста-искусствоведа, однако не могу с негодованием не заметить, что из статьи торчат уши застарелой  болезни антисемитизма.  Касаясь событий 1930-х годов на Украине  –  в частности, голодомора 1932-33 гг. и уничтожения украинской интеллигенции в 1937 году (забывая, что  в 37-м Сталин уничтожил сотни тысяч советских людей без разбора национальности), –  автор пишет: «Как будто насмешкой над всем уцелевшим народом стало объявление конкурса на проект памятника Шевченко в Харькове, Киеве и Каневе». И с красной строки  продолжает: «И, соответственно, победил проект не украинских художников – а три варианта проекта «интернациональных» авторов – скульптора М. Манизера и архитекторов И. Лангбарда и Е Левинсона».  Читатель, обрати внимание, как  по-иезуитски  Кравченко берёт в кавычки  словосочетание ««интернациональных» авторов»,  не решаясь сказать прямо – авторов-евреев. Ну, как же, на дворе ведь XXI век, нехорошо быть… Ярослава Кравченко  в статье поддерживает  и киевский  архитектор-исследователь В. Вечерский (насколько мне известно, Вечерский занимал на время написания статьи Я. Кравченко  государственный пост в Киевгорадминистрации). Прямая речь  Вечерского: «Вместо традиционного креста на могиле православного христианина Шевченко, который никогда не отрекался от своей веры, поставили причудливый постамент – что-то среднее между традиционной иудейской погребальной стелой и модернизированным египетским обелиском».

     На мой непрофессиональный взгляд, это абсолютное профессиональное невежество архитектора, хотя «иудейская погребальная стела и египетский обелиск»  звучит, как выражается сегодня молодое поколение, «круто». И, конечно же, такие публицистические пассажи  – это неуважение и оскорбление зодчих, создавших памятники, которые вот уже почти восемь десятилетий являются главной узнаваемой визитной карточкой  Украины во всём мире. Не Днепрогэс и памятник «Родина-мать» в Киеве  –  а именно памятник Т.Г. Шевченко на Чернечей горе в Каневе. Как тут не вспомнить слова Леонида Большакова, который  в одном из писем («Тхия», 14.01.2014 г.) писал: «Недоумков хватало во все времена, а Шевченко был, есть и будет всемирным, национальным и всеславянским гением, которому жить в веках».

     Итак, советский скульптор Матвей Генрихович Манизер создаёт памятники Тарасу Шевченко в Харькове (архитектор И. Лангбард, 1935 г.), в Киеве (архитектор Е. Левинсон, 1938 г.) и на могиле Кобзаря в Каневе в 1939 году (архитектор Е. Левинсон). Украинский скульптор Лионора Абрамовна Блох –автор памятника Т.Г. Шевченко в городе Богодухове Харьковской области (1930 г.). Украинский скульптор Макс Исаевич Гельман  – автор скульптурной композиции «Тарас Шевченко в Петербурге» (1939 г.).

     Украинский график Борис Иосифович Вакс – создатель серии моногравюр, посвящённых Шевченко; украинский график Борис Наумович Гинзбург – автор графической серии «Т.Г. Шевченко» (1961-62 гг.), а также  иллюстраций к произведениям Т. Шевченко (1963 г.); украинский график Марк Абрамович Кинарский – оформитель произведений Шевченко, в т.ч. «Кобзаря», изданного в 1920 г. в Киеве. Украинский график Борис Зусевич Шац создал серию графических работ «Т. Шевченко» (1961-64 гг.), а его сын, художник  Матвей Борисович Коган-Шац, –  автор пейзажа «На Тарасовій горі» (1964 г.). Наш земляк-черниговец скульптор Флориан Абрамович  Коцюбинский, внук великого украинского писателя Михайла Коцюбинского, создал  в 1964 году скульптурный портрет Т. Шевченко под названием «Літа молодії». 

     Этот список – список еврейских поэтов, писателей, кинорежиссёров, скульпторов, художников, графиков, литературоведов, драматургов, изобразивших и прославивших  в своих произведениях Кобзаря и внёсших свой огромный вклад в науку шевченковедения, можно ещё продолжать и продолжать.

     Но закончить статью мне хочется вот этой историей, которую я нашёл в книге выдающегося  украинского философа и общественного деятеля, нашего современника Мирослава Поповича «Нариси історії культури України»,  увидевшей свет в 1999 году.

     Попович сообщает, что в 1838 году  было решено выкупить Т.Г. Шевченко из неволи. Цена, которую запросил за своего крепостного Тараса помещик Энгельгардт – 2500 карбованцев, – была неимоверно высокой. Нервы Шевченко не выдержали, и он свалился с горячкой. Друзья положили его в больницу Марии Магдалины, поскольку там работал врач с исключительно хорошей репутацией. Он действительно быстро вытащил Шевченко из тяжёлой болезни и поставил его на ноги. Этим врачом был еврей-выкрест родом из Украины, из города Староконстантинов. А звали его Александр Дмитриевич Бланк – отец матери и дед будущего вождя мирового пролетариата В.И. Ульянова /Ленина/... И как знать, увидел бы мир бессмертные строки поэта, не спаси его тогда верные друзья и доктор Бланк!

     «Еврейский след» в истории жизни Тараса Шевченко, в судьбе его произведений и сохранении исторической памяти о Кобзаре требует, безусловно, специального изучения. Но трагизм судьбы, сложность и неоднозначность личности Шевченко во многом роднит его со всеми судьбами, со всеми тяготами и невзгодами, выпавшими на долю народов Украины.

  

     20 августа 2007 года, накануне 16-й годовщины Независимости Украины, Президент Украины В. А. Ющенко подписал Указ «О награждении государственными наградами Украины работников предприятий, учреждений и организаций по случаю Дня независимости Украины». Этим Указом почётными званиями в области культуры, экономики, образования и медицины были отмечены и четыре представителя Черниговской области. Одним из награждённых оказался и я. Награждение происходило на сцене  Черниговского областного Национального академического музыкально-драматического театра им. Т.Г. Шевченко.  По окончания торжеств в театре награждённым вручили два заранее заготовленных венка, и все присутствующие с развевающимися знамёнами и цветами двинулись к памятнику Т.Г. Шевченко. Духовой оркестр играл «Реве та стогне…». После церемонии возложения венков ко мне подошёл ведущий музыкант оркестра, с которым мы много лет вместе служили  в  одном военном  оркестре, и спросил, указывая на памятник Шевченко: «А ты знаешь, как он любил вашего брата…?».

     Тогда я ему ничего не ответил –  на серьёзный разговор просто не было времени. Но я всегда помнил, как  мой отец, Григорий Шлёмович Бельман, ещё во времена  моего  детства и юношества много раз захватывающе, с волнением рассказывал мне о тяжёлой жизни и судьбе Тараса Шевченко, хотя в те годы в Украине были больше популярны русские, а не украинские поэты и писатели. И рассказ свой отец всегда неизменно заканчивал словами «Шевченко – Гений!»…    

     Однако очевидно и то, что вопрос, поставленный мне моим коллегой-музыкантом, возник не на пустом месте. Такая оценка взглядов и творчества Кобзаря присутствует в обществе. Мне думается, что уже, видимо, после выхода поэмы Шевченко «Гайдамаки», которую он написал в достаточно молодом возрасте, за ним закрепилась слава ненавистника поляков и евреев. Однако очевидно и то, что Т.Г. Шевченко в своих произведениях в первую очередь и больше всех ругал, стыдил и корил свой собственный народ.  Меняясь с возрастом, Шевченко, несомненно, менял и свои взгляды на многое и многих – в том числе и на евреев, что отразилось в воспоминаниях его современников и в его поступках.

     Приведу для примера две истории.

     Первая описана  другом  Тараса Григорьевича – Александром Афанасьевым-Чужбинским. Путешествуя в 1846 году по Украине, друзья оказались в Прилуках.  На одной из улиц ночью они стали свидетелями пожара. Горела убогая лачуга. Народу сбежалось много, но тушили в основном евреи, поскольку в доме жил их единоверец. Шевченко отчаянно бросился вытаскивать из огня имущество погорельцев. Когда всё окончилось, Т.Г. произнёс речь, обращённую к христианскому населению. Он зажигательными словами стыдил людей за их безразличие, объясняя, что, когда человек в беде, какой бы веры или национальности он ни был, он становится нам ближайшим братом.

     Вторая история произошла в 1858 году. Тогда в нескольких номерах российского журнала «Иллюстрация» был помещен ряд антисемитских статей, что вызвало бурные протесты в прессе. Особенно резкую позицию занял журнал «Русский вестник». Протест против антисемитских публикаций «Иллюстрации» подписали  более 100 российских писателей, учёных, актёров. Присоединились к протесту и украинские писатели Н. Костомаров, П. Кулиш, Марко Вовчок, М. Номис и Т. Шевченко.  Однако украинские писатели не ограничились общим письмом-протестом, они прислали в редакцию «Русского вестника» свой отдельный протест, который также был опубликован в журнале. Рамки статьи не дают возможность представить читателям этот документ полностью, поэтому приведу только заключительную его часть:

    «…выражая мнение о еврейском вопросе того народа, который больше великороссиян и поляков терпел от евреев и выразил свою ненависть к евреям, во времена оны, многими тысячами кровавых жертв. Этот народ (украинский – С.Б.) не мог входить в причину зла, заключавшуюся не в евреях, а в религиозно-гражданском устройстве Польши. Он мстил евреям с таким простодушным сознанием праведности кровопролитий, что даже воспел свои страшные подвиги в своих истинно поэтических песнях. И несмотря на то, современные литературные представители этого народа, дыша иным духом, сочувствуя иным стремлениям, прикладывают свои руки к протесту «Русского вестника» против статей «Иллюстрации»». ( Марко Вовчок, Н. Костомаров, П. Кулиш, М. Номис, Т. Шевченко).

     А как же сами евреи относились к творчеству и личности Кобзаря?

     Начнём с его современников.  Через год после написания вышеприведённого протеста украинская земля родила ещё одного гениального народного писателя – великого еврейского прозаика Шолом Алейхема.  Шолом Алейхем считал Т.Г. Шевченко «украинским Некрасовым», относил его к «пушкинскому поколению поэтов», имел «Кобзарь» в личной библиотеке, называл его «Песнью песней Шевченко», знал на память много стихотворений поэта, очень любил «Думи мої, думи…», вступление  к балладе «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий») и часто их декламировал в кругу друзей.

     Ещё один земляк поэта, родившийся  в 1860 году в Херсонской губерний в еврейской земледельческой колонии Бобровый Кут – русский и еврейский поэт, и публицист Семён  Фруг с ранних лет с восторгом перечитывал

думы  Кобзаря и к 30-летию со дня смерти Шевченко в 1891 году опубликовал в еврейском журнале «Восход» стихотворение «Памяти Т.Г. Шевченко».    

     В 1862 году в Одессе родился Леонид Осипович Пастернак – российский живописец и график, мастер жанровых композиций и книжной иллюстрации; педагог; отец писателя и поэта Бориса Пастернака. Леонид Пастернак  выразил своё восхищение Шевченко в рисунке, на котором изображён  Тарас Шевченко и его друг, афроамериканский актёр Айра Олдридж, чья судьба была схожа с судьбой самого Тараса Григорьевича.

     Ещё один уроженец Одессы – писатель, поэт, публицист, журналист, переводчик, один из лидеров сионистского (!) движения Владимир Жаботинский  –  в 1911 году – году 50-летия со дня смерти Кобзаря (тогда на страницах газет разгорелась дискуссия, длившаяся три года, до 100-летнего юбилея со дня рождения самого большого национального  украинского поэта) написал удивительную статью «Урок юбилея Шевченко». Вот маленькая выдержка из этой статьи:

   «Шевченко есть национальный поэт, и в этом его сила. Он национальный поэт и в субъективном смысле, т.е. поэт-националист, даже со всеми недостатками националиста, со взрывами дикой вражды к поляку, к еврею, к другим соседям… Но еще важнее то, что он – национальный поэт по своему объективному значению. Он дал и своему народу, и всему миру яркое, незыблемое доказательство, что украинская душа способна к самым высшим полетам самобытного культурного творчества. За то его так любят одни, и за то его так боятся другие, и эта любовь и этот страх были бы ничуть не меньше, если бы Шевченко был в свое время не народником, а аристократом в стиле Гете или Пушкина. Можно выбросить все демократические нотки из его произведений (да цензура долго так и делала!) – и Шевченко останется тем, чем создала его природа: ослепительным прецедентом, не позволяющим украинству отклониться от пути национального ренессанса».

 

                                                   ***

     В XX веке изучение и популяризация наследия Кобзаря  стало буквально массовым явлением в творчестве евреев писателей и поэтов, скульпторов и архитекторов, кинематографистов и мн. др. деятелей культуры.

     Согласно данным Шевченковского словаря 1978 г. издания (статья

 «Т. Шевченко і єврейська література»), до Второй Мировой войны в СССР еврейскими писателями было сделано  около 20 переводов  «Заповіта» на идиш.

   Приведём пример. Выдающийся еврейский поэт Давид Гофштейн, писавший на идиш (расстрелян Сталиным как член Еврейского антифашистского комитета в сентябре 1952 г.), переводчик последней написанной Т.Шевченко на русском языке повести «Прогулка с удовольствием и не без морали», перевёл на идиш также и «Заповіт», а в 1939 году он в соавторстве с Яковом Городским (Блюмкиным) опубликовал статью «Наша работа над переводом произведений Т. Шевченко».

     В 1939 году были изданы две популярные биографии Т. Шевченко на идиш:   еврейского прозаика Петра Альтмана и еврейского поэта Эзры Фининберга.

     Мощная цепочка евреевдеятелей культуры, занимавшихся исследованием и популяризацией творчества Шевченко, не прерывалась никогда.

     Украинский литературовед  Иеремия Айзеншток  в 1922 году написал и издал труд «Шевченкознавство — сучасна проблема». В 1925 г. он подготовил  первое полное, комментированное издание «Щоденника» Шевченко под названием «Дневник». За последующие шесть лет, с 1925 по 1931 год, Айзеншток написал комментарии к сочинениям Т.Г. Шевченко в 12 (!) томах, опубликовал научные исследования «Шевченко и фольклор» (1938 г.), «Тарас Шевченко и Карл Брюллов» (1939 г.) и в 1940 году написал книгу «Як працював Шевченко». При активном участии И. Айзенштока в 1926 году в Харькове был создан Институт литературы им. Т. Шевченко. И, наконец, благодаря усилиям Иеремии Айзенштока в Украину были возвращены из Москвы и Ленинграда уникальные вещи Тараса Шевченко: письмо поэта к Г. Квитке-Основяненко, пять художественных полотен  Кобзаря, автограф поэмы «Мар’яна-черниця» и 80 его рисунков.

     Теперь несколько примеров художественных произведений, написанных еврейскими писателями о Т.Г. Шевченко в разные годы,  о которых сообщает нам  Украинская литературная энциклопедия, вышедшая в 1990 году.

     Шевченко посвятили свои рассказы: Ихил Фаликман –  «Чёрный брат» (о дружбе Т. Шевченко с американским актёром Айрой Олдриджем); Герш Орланд –  «Ночь в степи»; М. Аронский   –  «Портрет»;  И. Шкаровский –  «Последний путь»; Ицик Фефер «Баллада о пожаре». Все произведения написаны на языке идиш. В 1963 году в журнале «Дніпро»  была опубликована большая статья М. Финкеля «З любов’ю до співця свободи» с подзаголовком «Єврейські поети про Шевченка».

     Обратимся теперь  к кинематографу. Уже в 1926 году русский и украинский кинорежиссёр Борис Исаакович Завелев снял художественный фильм «Тарас Шевченко». В 1951 году на экраны страны вышел фильм известного режиссёра,  руководителя режиссёрской мастерской ВГИКа  Игоря Савченко (1906-1950 гг.) «Тарас Шевченко», который, как сообщает биографический справочник «Искусство Украины» (1997 г.), после смерти Савченко доснимали его ученики  – режиссёры Александр Алов (Лапскер) и Владимир Наумов. В этом же фильме в роли капитана Косарева снялся Марк Бернес. А в 1964 году к 150- летнему юбилею Кобзаря  украинский кинооператор и режиссёр документальных фильмов Соломон Михайлович Гольбрих снял фильм «Вінець Кобзареві».  

     Свою лепту в шевченкониану внесли и композиторы евреи. Украинский композитор  Михаил Абрамович Бак – автор романсов на слова Шевченко «Утоптала стежечку» и «На вгороді коло броду» (1939 г.), а Самуил Вольфович Ратнер – автор оратории «Думы Тараса» (1964 г.) и драматической увертюры «Тарас Шевченко» (1965 г.).  Украинский композитор-классик Яков Самойлович Цегляр – автор кантат «Безсмертному Кобзареві» (1963 г. ), «Світа зоря безсмертного Тараса» (1994 г.), «По селах і містах іде Тарас» (1995 г.).

     С особой гордостью мы  вспоминаем и писателей-евреев  – уроженцев Черниговщины, которые внесли свою огромную лепту в шевченковедение.

     Это в первую очередь российский писатель и исследователь-шевченковед с мировым именем Леонид Большаков – основатель и директор единственного в мире (!) Научно-исследовательского института Тараса Шевченко в Оренбурге. Большаков посвятил изучению жизни и творчества Т.Г. Шевченко более 60 лет. Из-под его пера вышло более 20 книг о Великом Кобзаре, а за одну из них  – трёхтомную «Быль о Тарасе» (1993 г.) – Большаков удостоился Шевченковской премии.  

     Украинский  поэт Абрам Кацнельсон писал о Т. Шевченко в своей литературоведческой работе «Краса і сила віршованого слова», он же создал  стихотворение «Смерть художника» (1940 г.) и поэтический цикл «Шевченко в Петербурзі». А писатель Михаил Хазан написал книгу новелл о Т.Г. Шевченко «Вічна зірка».

     Нельзя с восторгом не отметить и черниговца  – украинского писателя, ныне проживающего в Израиле, председателя Союза украинских писателей Израиля, Александра Деко, который  буквально накануне 2014 года к 200-летию со дня рождения Тараса Шевченко выпустил свою новую книгу «Шевченківський календар». В этом труде наряду с известными собрано много и малоизвестных материалов из того, что сохранилось о Т.Г. Шевченко. «Шевченківський календар» рассчитан на массового читателя. Это произведение даёт возможность познать величие поэта и художника, философа и мыслителя, трагизм и триумф украинского Пророка.

     Как это ни покажется странным, но постоянное присутствие  личности  Т.Г. Шевченко в жизни и памяти украинского народа в значительной степени связаны с его образом, который запечатлён  в памятниках Кобзарю, полотнах и барельефах, изображающих поэта ….   Я, во всяком случае,  менее всего воспринимаю портрет Т. Шевченко на денежных знаках и считаю, что это не то место, где нужно помещать образ украинского Гения. Хотя взгляды на образ и памятники  Кобзарю могут быть и разными…

     Несколько месяцев назад, 6 сентября 2013 года, во всеукраинской газете «День» была опубликована статья искусствоведа Ярослава Кравченко «История монументов Кобзарю». Не буду (да и не имею права) оценивать заключение специалиста-искусствоведа, однако не могу с негодованием не заметить, что из статьи торчат уши застарелой  болезни антисемитизма.  Касаясь событий 1930-х годов на Украине  –  в частности, голодомора 1932-33 гг. и уничтожения украинской интеллигенции в 1937 году (забывая, что  в 37-м Сталин уничтожил сотни тысяч советских людей без разбора национальности), –  автор пишет: «Как будто насмешкой над всем уцелевшим народом стало объявление конкурса на проект памятника Шевченко в Харькове, Киеве и Каневе». И с красной строки  продолжает: «И, соответственно, победил проект не украинских художников – а три варианта проекта «интернациональных» авторов – скульптора М. Манизера и архитекторов И. Лангбарда и Е Левинсона».  Читатель, обрати внимание, как  по-иезуитски  Кравченко берёт в кавычки  словосочетание ««интернациональных» авторов»,  не решаясь сказать прямо – авторов-евреев. Ну, как же, на дворе ведь XXI век, нехорошо быть… Ярослава Кравченко  в статье поддерживает  и киевский  архитектор-исследователь В. Вечерский (насколько мне известно, Вечерский занимал на время написания статьи Я. Кравченко  государственный пост в Киевгорадминистрации). Прямая речь  Вечерского: «Вместо традиционного креста на могиле православного христианина Шевченко, который никогда не отрекался от своей веры, поставили причудливый постамент – что-то среднее между традиционной иудейской погребальной стелой и модернизированным египетским обелиском».

     На мой непрофессиональный взгляд, это абсолютное профессиональное невежество архитектора, хотя «иудейская погребальная стела и египетский обелиск»  звучит, как выражается сегодня молодое поколение, «круто». И, конечно же, такие публицистические пассажи  – это неуважение и оскорбление зодчих, создавших памятники, которые вот уже почти восемь десятилетий являются главной узнаваемой визитной карточкой  Украины во всём мире. Не Днепрогэс и памятник «Родина-мать» в Киеве  –  а именно памятник Т.Г. Шевченко на Чернечей горе в Каневе. Как тут не вспомнить слова Леонида Большакова, который  в одном из писем («Тхия», 14.01.2014 г.) писал: «Недоумков хватало во все времена, а Шевченко был, есть и будет всемирным, национальным и всеславянским гением, которому жить в веках».

     Итак, советский скульптор Матвей Генрихович Манизер создаёт памятники Тарасу Шевченко в Харькове (архитектор И. Лангбард, 1935 г.), в Киеве (архитектор Е. Левинсон, 1938 г.) и на могиле Кобзаря в Каневе в 1939 году (архитектор Е. Левинсон). Украинский скульптор Лионора Абрамовна Блох –автор памятника Т.Г. Шевченко в городе Богодухове Харьковской области (1930 г.). Украинский скульптор Макс Исаевич Гельман  – автор скульптурной композиции «Тарас Шевченко в Петербурге» (1939 г.).

     Украинский график Борис Иосифович Вакс – создатель серии моногравюр, посвящённых Шевченко; украинский график Борис Наумович Гинзбург – автор графической серии «Т.Г. Шевченко» (1961-62 гг.), а также  иллюстраций к произведениям Т. Шевченко (1963 г.); украинский график Марк Абрамович Кинарский – оформитель произведений Шевченко, в т.ч. «Кобзаря», изданного в 1920 г. в Киеве. Украинский график Борис Зусевич Шац создал серию графических работ «Т. Шевченко» (1961-64 гг.), а его сын, художник  Матвей Борисович Коган-Шац, –  автор пейзажа «На Тарасовій горі» (1964 г.). Наш земляк-черниговец скульптор Флориан Абрамович  Коцюбинский, внук великого украинского писателя Михайла Коцюбинского, создал  в 1964 году скульптурный портрет Т. Шевченко под названием «Літа молодії». 

     Этот список – список еврейских поэтов, писателей, кинорежиссёров, скульпторов, художников, графиков, литературоведов, драматургов, изобразивших и прославивших  в своих произведениях Кобзаря и внёсших свой огромный вклад в науку шевченковедения, можно ещё продолжать и продолжать.

     Но закончить статью мне хочется вот этой историей, которую я нашёл в книге выдающегося  украинского философа и общественного деятеля, нашего современника Мирослава Поповича «Нариси історії культури України»,  увидевшей свет в 1999 году.

     Попович сообщает, что в 1838 году  было решено выкупить Т.Г. Шевченко из неволи. Цена, которую запросил за своего крепостного Тараса помещик Энгельгардт – 2500 карбованцев, – была неимоверно высокой. Нервы Шевченко не выдержали, и он свалился с горячкой. Друзья положили его в больницу Марии Магдалины, поскольку там работал врач с исключительно хорошей репутацией. Он действительно быстро вытащил Шевченко из тяжёлой болезни и поставил его на ноги. Этим врачом был еврей-выкрест родом из Украины, из города Староконстантинов. А звали его Александр Дмитриевич Бланк – отец матери и дед будущего вождя мирового пролетариата В.И. Ульянова /Ленина/... И как знать, увидел бы мир бессмертные строки поэта, не спаси его тогда верные друзья и доктор Бланк!

     «Еврейский след» в истории жизни Тараса Шевченко, в судьбе его произведений и сохранении исторической памяти о Кобзаре требует, безусловно, специального изучения. Но трагизм судьбы, сложность и неоднозначность личности Шевченко во многом роднит его со всеми судьбами, со всеми тяготами и невзгодами, выпавшими на долю народов Украины.