Високий Вал

Останнє оновлення 18:33 понеділок, 12 листопада

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Що відбувається в газеті "Сіверщина" і "Просвіті"?

     «Нічого»— ось моя відповідь на цей момент, тобто хочу сказати, що я жодним чином  зараз не буду давати відповідь на запиттання, винесене в заголовок. Хоч, зрозуміло, міг би  сказати багато що. Але не лише не буду, а  й закликаю всіх, весь загал утриматися зараз від будь-яких суджень на цю тему, якщо не знаєш, про що говориш. Тобто, я не закликаю «закрити» тему, та це й нереально, надто вона гаряча, але пропоную, якщо журналіст, загалом автор щось пише, в медіа,  має говорити те, що достеменно знає. Це ж стосується і читачів, які беруться щось коментувати в Інтернеті.   Бо надто складна ця ситуація і вона зараз у стадії пошуку виходу з кризи. І вихід цей має знайти винятково Товариство «Просвіта».

   За яким правом я виступаю з цим зверненням? Може, не всі знають, що я є членом Головної Ради Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а це вищий керівний орган Товариства, який обирається з`їздом. І на останньому з`їзді в суботу я був знову обраний членом Ради. Також я маю повноваження від керівництва Товариства на сприяння в розв`язанні кризи в обласному об`єднанні «Ппросвіти»: ці повноваження я отримав ще перед міською і обласною конференціями і вони чинні й зараз, бо ситуація ще більше загострилася. Так само, зрозуміло, я маю що сказати на ці теми і маю право закликати до мовчання, бо разом з однодумцями з Руху і «Просвіти» понад 20 років тому створював цю знамениту газету «Сіверщина» і майже 13 років був її редактором. І тим паче, пропоную всім заспокоїтися, вгамуватися. Бо все, що відбувається, — внутрішня справа «Просвіти».

     Розумію¸що пристрасті особливо спалахнули після публікації, яку зробив у  номері «Сіверщини» за 12 вересня сам Василь Чепурний, голова обласної «Просвіти», законний,  легітимний редактор газети «Сіверщина» (не граюся в ці терміни — головний, просто редактор чи ще якийсь редактор — йдеться про керівника газети),  адже  призначати і звільняти  редактора має  винятково обласна «Просвіта», рішенням правління чи конференції, як єдиний засновник, тобто господар газети. Досить  навести вже перше речення цієї публікації «Дякую. І—допобачення!»: "Через обставини, які бувають сильніші за нас самих, можливо, я піду з посади головного редактора газети «Сіверщина». Цілком зрозумілий резонанс, який викликало це в тісному чернігівському медіальному і просвітянському середовищі. Цілком резонні запитання до автора: що сталося?
   Публікація цієї замітки в найпопулярнішій нашій Інтернет-газеті «Високий Вал» викликала вже в перший же день близько 800 прочитань, дуже швидко їх кількість перевалила за тисячу  і пішов  потік коментарів. Слідом підключився сайт «Події і  коментарі», де ця замітка вже дійсно була  подана  з коментарями, а вчора  тут  з`явилася вже візагалі доволі категорична публікація.  Підключився і  сайт «Хвиля Десни»,  там уже подано  два чисто авторські матеріали з доволі категоричними судженнями.  Аж 7 матеріалів  ( в основному, передруків) дав сайт газети «Сіверщина», до останніх днів ще повністю підконтрольний тому таки Чепурному. А в коментарях  на сайтах  взагалі  повна стихія суджень, версій, чуток і пліток.
   Так от, я зараз закликаю всіх  утримматися від всього  цього означеного, особливо коли не знаєш, про що говориш. Не тільки тому, що  деякі автори і   коментатори, не знаючи й десятої долі ситуації, беруться азартно мудрствувати на всі теми і лади. А й тому, що сіється і відверта дезінформація. Сіяння і множення чуток — це прикро, відверта, свідома «деза», тобто брехня,— це взагалі недопустимо.
   Конкретніше — прошу всіх утриматися від будь-яких велемудрих «тверджень»  на адресу всіх, хто так чи інакше включений в цю непросту ситуацію, будь то Василь   Чепурний, будь то інвестори і політики Лазар та Аверченко., якщо, повторю, достеменно не знаєш, про що говориш.
    Хтось скаже, що дивно мені, журналістові, який завжди ратував за свободу слова, закликати когось стулити рота. Але не треба плутати свободу слова зі свободою словес, свободою розпускати язики. Розумію, що цей заклик подіє далеко не на всіх. Може, треба було б зробити його раніше, але події розвиваються надто швидко і непередбачувано. Тому, на превеликий жаль, багато що вихлюпнеться вже і в друковані медіа, на телеекрани. А щодо Інтернету, який дає найбільшу свободу слова, то тут уже буде її повний розгул: надто багато охочих, сховавшись за псевдонімами, торочити, що прийде на язик, а часто і свідому неправду.
   Повторю, все це — внутрішня справа Товариства «Просвіта», її обласної організації. Просвітяни, патріоти не будуть байдуже спостерігати за тим, що коїться, на радість ворогам України і демократії, які прагнули б розвалити все до пня і потім ще й виставити нас, українців, на посміх:  мовляв, дивіться, вони вміють лише чваритися.
   То ж з не дуже великою надією, але все ж закликаю всіх: стримуйте себе в словах і словесах. 
                                                                  
  
 

Благо народу за рахунок народу

З великою приємністю читаєш у чернігівських медіа, як гідно повели себе депутати Верховної Ради від нашої області чи закріплені за нею щодо так званої матеріальної допомоги на оздоровлення, що видається їм  до відпустки.

 Приємно, що депутати, в  дусі демократії, гласності, свободи слова, права громадян на інформацію,  відверто про все розповідають. Приємно, що два депутати взагалі відмовилися від цих оздоровчих. Приємно, що й решта не поклали ці гроші собі в кишеню. Причому, одну з причин отримання виплати один з депутатів спокійно вказав  таку: «Взяв, бо все рівно б розікрали».  Ну,зовсім як в отому анекдоті, коли злодій бере все, що не так лежить, і приказує: «Візьму, щоб не вкрали». Втім, наші депутати нічого не крали. Просто, члени парламенту, головного і, власне, єдиного державного органу, який формує, затверджує і контролює бюджет держави, видно,  не в змозі простежитти за цими народними грошима. Але, повторю, кошти депутати використали на благо народу, що дійсно приємно.

   Ось один з депутатів розказує, що використав отриману матеріальну допомогу на видання потрібної людям   книги, що за ці гроші придбав ноутбук для районної бібліотеки, а також надав матеріальну допомогу кільком родинам. Ось інший депутат каже, що «основну суму матеріальної допомоги  спрямував на будівництво храму». Богоугодне діло! Ще один повідомляє, що  всю свою депутатську зарплату (не лише якісь там оздоровчі!) та матеріальну допомогу «роздає виборцям округу,  які до нього звертаються особисто чи через приймальню». Інший депутат «на кожній зустрічі з виборцями надає матеріальну допомогу громаді (ФАПам, дитячим садкам , школам)». І запитання  про якісь там оздоровчі є  некоректним, бо  "річна сума допомоги, наданої цим депутатом  людям,  у десятки разів більша,  ніж ця  одноразова матеріальна допомога...Ці кошти, кошти з державного бюджету, були отримані з єдиною метою —  надати допомогу людям в окрузі.»
    Як приємно читати і чути. Але є деякі запитання. Перше — чому ця допомога на оздоровлення  — аж   під 34 тисячі гривень?  Бо це дві депутатські зарплати. А відпустка у народних же практично два місяці. В останній її період, правда, вони імітують «роботу в округах», хоч округи ці можуть бути й на Канарських чи Багамських островах. А чому, власне,  відпустка два місяці? Більше, ніж у  шахтарів чи металургів. Це вже запитання до самих депутатів.
   Але зараз мова про інше. Про те, що вся ця благодійність є не чим іншим, як виборчою агітацією за рахунок бюджету, тобто того ж народу. І доволі ефектна агітація — роздачами і подачками. Виборчі ж кампанії у нас безперервні. Та й не марно ж, здається, англійці говорять: нові вибори починається на другий день після щойно проведених. Так що навіть якщо наступні вибори будуть за кілька років, не зайве починати «окучувати» виборчі округи вже зараз.
   Можна¸звісно, згадати, що виборчий закон, між іншим, ухвалений самим же парламентом, тобто тими ж депутатами, забороняє вести агітацію із застосуванням матеріальних подачок. Але у нас закон писаний не для тих, хто його пише.
 
 
 

У Європу - через стіл ?

     В столичній агенції УНІАН пройшла презентація Ініціативної групи Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього». Його ініціюють громадські діячі, історики, політологи, журналісти. Безпосередня мета НКС — дати серйозний поштовх владі, опозиції, загалом суспільству до того, щоб Україна змогла підписати у листопаді у Вільнюсі Угоду про асоціацію з Європейським союзом.

    У презентації взяли участь відомий громадський діяч В`ячеслав Брюховецький, обраний головою наглядової ради робочої групи, сформованої Ініціативною групою, політик і громадський діяч Сергій Бондарчук — координатор групи, політологи Віктор Небоженко, Остап Кривдик, Костянтин Матвієнко, засновник і редактор Інтернет-газети «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, ряд інших громадських активістів. 
   Окрім них, до числа ініціаторів Національного круглого столу увійшли, зокрема, професор Українського католицького університету, доктор історичних наук Ярослав Грицак, правник, професор Віктор Мусіяка,генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів  (Австралія).
    Як зазначили учасники презентації, цей постійно діючий Національний   круглий стіл має напрацювати План дій для всіх політичних суб'єктів, щоб виконати зобов’язання, взяті Україною для підписання Угоди. Умови підписання Євросоюз озвучив ще весною, це відомі 11 пунктів. Термін їх виконання
 — до початку осені, адже йдеться про давно назрілі кроки. Зокрема, довибори у Верховну Раду, яка досі не в повному складі — нема депутатів від 5-ти округів, проведення виборів у Києві, початок реформування судової системи.
   Але хоч від озвучення цих мінімальних умов Євросоюзу пройшло ківлька місяців, ситуація невтішна. Недавній міжнародний моніторинг констатував: поки що умови для підписання Угоди виконано ледве на третину. А як же решта, в тому числі ухвалення нашим парламентом цілого пакету євроінтеграційних законів? При тому, що вищі посадовці держави недавно ще раз запевнили європейську спільноту: мовляв,  все гаразд, робота йде, до листопада Україна буде повністю готова до підписання Угоди. Чи доречні зараз такі бадьорі реляції? Про це з тривогою говорили учасники презентації. Схоже, політична еліта України насправді лише «забалакує» євро інтеграційну тему. Хоч ідеться дійсно про доленосний вибір держави. Причому, претензії можна пред`явити і владі, і опозиції. Щодо влади, як зазначив Небоженко, то там замінили «багатовекторність» часів Кучми на якусь вульгарну хаотичність у зовнішній політиці, причому, утаємничену від суспільства. Але й опозиція не демонструє чіткого й однозначного відстоювання європейського вектора. Враження, що, за великими рахунком, політикум насправді переймається європейським шляхом України набагато менше, ніж рядові громадяни країни, які хочуть жити по-європейськи.
    Як зазначили на презентації, є реальна загроза зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Або інший варіант: буде підписане щось настільки абстрактне, що ми ще не один десяток років будемо балакати про «європейський вибір», а на тому і все.
    Що ж, раз так, то ініціативу має брати в свої руки громадськість. Тим більше, конфронтація у нашому політикумі зайшла надто далеко і вже ніхто нікому не вірить. Ось чому Ініціативна група запрошує до організації Національного круглого столу насамперед громадянський сектор — керівників всеукраїнських громадських організацій, рухів, об`єднань. Обов`язковим є широке залучення мас-медіа, журналістів. 
   В той же день в Інтернеті було оприлюднено написану напередодні статтю Юлії Тимошенко, в якої вона запропонувала цю ж ідею для виконання умов підписання Угоди — Національний круглий стіл. Тимощенко пропонує, щоб учасниками круглого столу стали Президент, визначені ним посадові особи його Адміністрації та Уряду, голова Верховної Ради, керівники парламентських фракцій, профільних комітетів Ради, колишні міністри закордонних справ всіх урядів України. І ще суттєве: «Серцем цього національного круглого столу має стати участь в його роботі моральних авторитетів нації, лідерів громадських рухів та організацій, які не дадуть політикам діяти безвідповідально або за подвійним стандартами».
    Втім, Юлія Тимошенко пише, що сьогодні ми дуже далеко відійшли від демократії та свобод, вона не переконана в щирості європейських прагнень української влади . Але, завершує прем’єр, надія є, вона — «на керівну роль в цьому процесі моральних та інтелектуальних лідерів нації».   Що ж, найближчий час покаже, якою є наша національна еліта.  
     Екс-прем`єр навіть закликала депутатів Верховної Ради відмовитися від літніх парламентських канікул, щоб ухвалити євроінтеграційні закони. Фракція «Батьківщина», як заявив її лідер Арсеній Яценюк, була готова відмовитися від канікул. Але більшість не у опозиції, а у регіоналів з комуністами. І ця  більшість парламенту хутко завершила сесію і пішла на довжелезні літні канікули. До речі, не зовсім зрозуміло, чому вони у парламентарів майже два місяці, більше, ніж у шахтарів чи металургів. За «шкідливість роботи»?  
   
 
 
 
 
 
 
 

Феномен україноміки :податок на повітря

     Взагалі-то, феномен нашого суспільства, нашого часу ще й в тому, що вже практично нема жодних феноменів. Або, як кажуть у селі, «Людина — не свиня: до всього звикає». Потроху починаєш звикати й до таких повідомлень, явищ, фактів, які, на здоровий глузд, інакше як абсурдом, а то й маразмом назвати важко.  Але ось це  повідомлення інтернет-сайтів  дійсно феноменальне,  навіть на тлі багатьох резонансних подій.

 «У Криму запровадили податки на гриби, ягоди і прогулянки
   У Криму вводять податок на збір грибів, ягід, лікарських рослин і на прогулянки в лісі. Відповідну постанову прийняли депутати Верховної Ради Автономної республіки Крим 21 червня 2013 року.
   Постанова "Про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів у частині заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів" встановлює податок на випас худоби, заготівлю сіна і дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин.
   За збір одного кілограма горіхів буде стягуватися 1,5 гривень, плодів, грибів, ягід і лікарських рослин - 1 гривня.
   Випас худоби в лісі обійдеться в 49 гривень на рік, а заготівля сіна - 5 гривень з одного гектара.
   Також буде стягуватися збір за прогулянки лісом. За пішохідні та велосипедні прогулянки доведеться заплатити 10 гривень з людини на рік. За кінні маршрути - 15 гривень за одну голову на рік.
   Автори проекту постанови у пояснювальній записці вказують, що нововведення дозволять збільшити надходження до місцевих бюджетів і забезпечити раціональне використання лісових ресурсів.»
                         25 червня 2013 р., «Українська правда».
  
   Чим, ну, не дивує, бо, повторю, дивуватися у нас уже нічому, примітна ця інформація? Перше — це те, що першою областю України (а так звана «автономна республіка» — не більше ніж політичний нонсенс, це є звичайна 25-а область держави), де в повному обсязі, бо досі були якісь поодинокі спроби, на всій території вводиться подібний податок на повітря, стала якраз найбагатша область України. Не Донецька чи Дніпропетровська, які дехто вважає найбагатшими, не Київська, а саме Кримська, де квадратний метр території дорівнює цій площі, вкритій золотою плівкою.
  Друге, на що варто звернути увагу: а як практично збирати цей податок (юридично цей фактично податок називається — «збір»)? Хто, який чином буде відловлювати збирачів грибів. ягід, горіхів, важити ці зібрані дари природи, оформляти збирання цього податку? Розширений на солідний підрозділ штат сільських рад? Подібні «митарі» районного розливу? Залучені правоохоронні органи, армійські підрозділи?
   Наступне : як збиратиметься найбільш маразматичний податок —«НА ПОВІТРЯ», тобто, просто на прогулянку   людини в лісі? Найрадикальніше — на початку року обкласти таким податком, оптом, зарані, всі сім`ї, всіх членів цих сімей, тобто всіх мешканців такого-то села. Ось у селі 300 сімей, стільки-то мешканців, то ж з кожного здирається цей податок. Правда, це виходить, оптом записувати всіх громадян у такі, що обкладаються податком. А якщо людина не ходить до лісу чи не їздить на велосипеді? Несправедливо ж карати податком усіх «огулом»? Чи, знов-таки, утворити в органах влади численну рать фіксувальників, які б вели облік — хто із земляків куди і скільки разів ходив?
    Я умисне говорю зараз про технологію оцього «оподаткування», не торкаючись маразматичної суті самого нововведення. Бо маразм його не підлягає навіть дискусії. Навіть якщо це все, задля затюкування мізків співгромадян, подано у такій велемудрій упаковці, як ота назва постанови: «Про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів у частині заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів». Навіть якщо це замасковане благою мотивацією на кшталт: «нововведення дозволять збільшити надходження до місцевих бюджетів і забезпечити раціональне використання лісових ресурсів».
   Колись римський імператор Веспассіан, до речі, один з мудрих правителів, увів податок на громадські туалети. Коли його син дорікнув батькові, що той ввів побори і з нужників, той тицьнув синові під носа римську монету і сказав «Гроші не пахнуть». Звідси, до речі, й та крилата фраза. Платними туалетами через 2 тисячі років уже нікого не здивуєш. Вони у нас навіть на вокзалах. Хоч, до речі, за нормами залізниці на кожному вокзалі,поряд з платними туалетами, залізничники зобов’язані мати й бодай один безкоштовний. Але, на відміну від давньоримського податку, ці наші нинішні українські податки-збори-побори дуже брудно пахнуть. Вони смердять.   Смердять розваленою економікою, яка, попри переможні реляції влади, і далі в ямі, майже туалетній. Ця «україноміка» або, як ще її називають. ЯнукоАзарономіка, вже дістала людей, простих громадян, тим, що основним джерелом бюджету стають побори — від грабіжницьких податків, до ось таких кримських «зборів» і до гривнеобдирайлівки за кожну довідку, кожен папірець у численних держконторах.
    Журналістам личить звертатися насамперед до своїх співгромадян, а не до влади. Але цього разу хочеться таки звернутися до них, наших керівників держави, творців цієї україноміки. Шановні Вікторе Федоровичу і Миколо Яновичу, заодно й спікере Володимире Васильовичу, очолювана яким Верховна Рада й керує податковою політикою держави. Шановні! Не ганьбіться і не ганьбіть державу такими феноменами україноміки! Українська держава ще ж не впала так низько, навіть попри таку владу. А народ, який Вас обрав, збирає гриби, горіхи і ягоди, відпочиває не у обнесених колючим дротом і металевими сітками угіддях владоолігархів, а в звичайних українських лісах, перелісках і луках. І від нашого рідного українського дурдому найкраще відключитися і відпочити саме у красивому літньому лісі.
 
х   х   х
   Уже після появи цього повідомлення голова Республіканського комітету АРК з питань лісового та мисливського господарства Ігор Кацай заявив, що ЗМІ неправильно зрозуміли норми постанови. «Я хочу підкреслити, що прийняття цієї постанови в жодному випадку не торкнеться права громадян відвідувати ліс і  для власних потреб збирати його дари», - сказав він, додавши, що ухвалений документ стосується тих, хто збирається використовувати лісові ресурси у виробничій, рекреаційній, туристичній та комерційній діяльності.
   Що ж, уточнили,. Але й це викликає певні запитання. Чому в постанові одразу не було внесено ясність, що це стосується підприємців, якізаготовлоятимуть дари лісу? Друге — які там уже заготівлі і поповнення  ними бюджету у здебільшо  безлісому Криму? Третє — а чому мовчить чиновник про податок, чи збори, просто на прогулянки в лісі? Чи це теж стосується платних прогулянок громадян у приватизованих територіях? А такими скоро обгородять весь Крим. Не марно не так давно навіть Генеральний прокурор Пшонка виступив бідкався  на  числені факти незаконного відгороджування морських узбережь Криму, через що  скоро вже й до моря не доступишся. А до лісу теж? І знов таки, що означає плата за прогулянки по тарифу з людини ЗА РІК? Обкладатимуть податком всіх, хто мешкає поблизу «загратованих» територій?
    Подібне стосується не тільки   Криму, а в певній мірі й  нашої лісистої Чернігівщини. Бо все частіше чути про такі «приватизовані», відгороджені території нашої чарівної поліської природи.
 
 
 

Тариф на депутата

 У парламенті черговий скандал чи  скандальчик, оскільки до цього вже звикаєш. 6 червня депутати фракції   "Батьківщина" В'ячеслав Кутовий і Володимир Купчак вийшли з неї.  Обидва були обрані в парламент по мажоритарних округах, а не за партійними списками, але навряд чи могли б демонструвати якусь особливу «незалежність» від партії, адже обиралися за активної  її підтримки.

  Отже, найбільша з опозиційних фракцій, що мала первісно 101 депутата, поменшала вже на 8 «тушок».  Нагадаємо, що вже в перший день роботи парламенту у фракцію відмовилися увійти висунуті «Батьківщиною» і підтримувані нею на виборах батько й син Табалови, перші «тушки» нового парламенту. Згодом  з фракції «!Батьківщина» вийшли ще 4 депутати..

    Зазначимо, що за нинішнім законодавством не лише вихід з фракції, а й не входження в неї після виборів юридично не загрожує депутатам позбавленням мандату. Відповідальність може бути хіба що політична, моральна. І «Батьківщина», яка задекларувала себе у виборчу кампанію як Об`єднана опозиція, тобто до неї увійшли, окрім цієї основної партії , представники ще шести, провела складання присяги кандидатів за списками і по округах. Вони присягнули у разі потрапляння в парламент увійти до фракції і  не виходити з неї, а  в разі виходу покласти мандати. Звичайно,  це був чисто політичний, пропагандистський жест, який у нашому політикумі ні до чого не зобов`язує.

    Про  купівлю-продаж депутатів у нас давно  говориться відкритим текстом, а в нашому політичному лексиконі з`явилося слівце «тушка», тобто куплені-перекуплені, переманені зі своїх фракцій депутати, схожі на м`ясні тушки на прилавках магазинів і базарів.

   Упереджуючи таке трактування, два згадані депутати в той же день дали прес-конференцію, де категорично відкинули звинувачення у продажності, а причини виходу  з  фракції назвали чисто ідейні —незгоду з лінією керівництва фракції. Нічого нового. Точно такі заяви робили і всі попередні «тушки» цього парламенту.

Депутат Купчак заявив навіть, що після  того, як він проголосував за один із законів врозріз з рішенням фракції, почув погрози від лідера фракції  Арсенія Яценюка,  аж до погроз  фізичної розправи.  

    Яценюк дуже дотепно відпарирував на це звинувачення:  "Я не встиг, але мені дуже хотілося б дати йому по морді. Я знаю, що він взяв 5 мільйонів доларів і збрехав народу України, коли поклав руку на Біблію і прийняв присягу. Він пішов з фракції, тому що він   політична проститутка".

     Лідер фракції  заявив також, що влада виділила 100 мільйонів доларів для дискредитації його політичної сили. "Вони працюють жорстко і виключно по Батьківщині, але думаю, що потім підуть по інших (опозиційних фракціях)", На питання, скільки ще людей найближчим часом можуть вийти з фракції, Яценюк сказав: "Я не знаю, скільки у фракції подонків і не можу заглянути кожному у душу. Я знаю, що люди, які клянуться на Біблії, повинні мати в собі щось людське".

    Отже, щоб нівелювати заяви нових тушок про «політичні причини» їхнього «тушкування», депутати фракції «Батьківщина» того ж дня,  6 червня, провели свою прес-конференцію, основною темою якої були спроби підкупу депутатів, тобто їх особисто.  Представники Партії регіонів пропонують 3-5 мільйонів доларів депутатам від "Батьківщини" за вихід з фракції — заявили  в парламенті  Володимир Шкварилюк, Ольга Сікора, Василь Гладій, Валерій Лунченко, Анатолій Дирів. Зокрема, Шкварилюк повідомив, що минулого тижня під час його перебування в Івано-Франківську до нього підійшли представники ПР і запропонували кошти: "Пропонували мені наступне: мені не треба писати заяву про вихід із фракції. Мене будуть просити єдине   проголосувати економічні питання. Мені особисто пропонували 5 млн. доларів, тому що я був керівником обласної організації партії "Фронт Змін" і тому що, як вони вважають, наближений до Арсенія Яценюка". Сікора, обрана у 85-му окрузі на Івано-Франківщині, наголосила, що  "у грудні 2012 року їй пропонували 6 млн. доларів за вступ до фракції Партії регіонів або 2 млн. доларів за невступ у фракцію "Батьківщина". Депутат Гладій  повідомив: "Пропонували кошти, які будуть виплачувати щомісячно, аби тільки я заявив, що виходжу з фракції". За його словами, ці особи повідомляли йому, що планується утворення нової фракції з числа "людей, які не витримають цей шалений тиск».

   Готовий повірити кожному слову цих депутатів, але одне застереження: чомусь жоден з них не назвав поіменно тих, хто пропонував їм підкуп. Заяви цих депутатів подані у формі —   «пропонували» або «підійшли представники ПР», тобто якісь неназвані регіонали. Побіжно спостереження стосовно рівня нашої української журналістики. Будучи парламентським кореспондентом і бачачи там журналістську братію, яка в основному складається з сопливих дівчисьок, можу гарантувати, що  жоден журналіст на отому брифінгу не задав депутатам запитання, що напрошується: хто конкретно пропонував їм підкуп? Між тим, це питання не лише не зайве, а, може, ключове.

  Вдумаймося,  про що йдеться у цих грізних заявах. Про кримінальний злочин — спробу підкупу державних службовців одного з найвищих рангів, депутатів парламенту держави, від голосу, мандату, голосування кожного з яких залежить ухвалення законів, за якими має жити вся держава. Злочин цей називається— давання хабара і відноситься до категорії таких же  тяжких, як і взяття хабара. В юридичному плані «куповані», тобто ці депутати,  зобов`язані повідомити про цей намір  злочину до правоохоронних органів.

   Правда, щодо юридичної сторони справи, то ми, на жаль, маємо прецедент торішнього «касетного скандалу»  в Раді.  Тоді депутат фракції «Батьківщина» Роман Забзалюк публічно, з трибуни парламенту повідомив про спроби підкупу його особисто й інших депутатів опозиції, назвав, хто пропонував підкуп, за які суми. На підкріплення заяви пред’явив диктофонні записи розмов про підкуп.  Депутат звернувся з офіційною заявою до Генеральної прокуратури з вимогою розслідувати злочин — спробу підкупу депутатів.   

   Реакція відомства була більш ніж дивною, хоч у нас уже  перестали дивуватися будь-чому. Генпрокурор  Пшонка заявив, що це, мовляв, справа більше етична і нехай нею займаються в стінах парламенту. Так, начебто етична справа не може бути одночасно і кримінальною.

    І зовсім уже дивною виявилася відповідь, яку отримав на своє подання Забзалюк з Генпрокуратури за підписом заступника Генпрокурора  Занфірова. В листі було сказано, що в  заяві Забзалюка до прокуратури «відсутні будь-які дані, що свідчили б про давання або одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії». Що значить, відсутні? Особиста заява депутата, оприлюднені ним аудіозаписи розмов про  спробу його підкупу — це не «свідчення»?  Ніхто ж з порогу не заявляв  про  їх достовірність, йшлося про те, що їх обов’язково треба було перевірити.  Натомість, у листі відомства було  сказано:"Даних щодо тиску, інших фактів перешкоджання діяльності як народного депутата України Ви не вказували". Виходить, оприлюднені дані про давання хабара саме за те, що від депутатів вимагають голосувати так, як звелять ті, хто заплатив,— це не тиск на депутата?

    Словом, у юридичному плані справи ось такі, і це вже питання нашого правосуддя. Але є ще й політичний аспект. У  політичному плані  депутати обов’язково мали б оприлюднити,  хто саме пробував їх підкупити. Щоб це не виглядало, як набір загальних фраз і  спосіб виправдати гнилість  такої-то фракції.   

   Взагалі-то, для питання про монолітність такої-то політичної сили не грає ролі, чи депутати  фракції виходять з неї з політичних мотивів, тобто через протиріччя у фракції,  чи внаслідок елементарного підкупу. В обох випадках  все це сумно. Але ясність варто би  внести. Слово за депутатами.


 

Тариф на депутата

     У парламенті черговий скандал чи  скандальчик, оскільки до цього вже звикаєш. 6 червня депутати фракції   "Батьківщина" В'ячеслав Кутовий і Володимир Купчак вийшли з неї.  Обидва були обрані в парламент по мажоритарних округах, а не за партійними списками, але навряд чи могли б демонструвати якусь особливу «незалежність» від партії, адже обиралися за активної  її підтримки.

  Отже, найбільша з опозиційних фракцій, що мала первісно 101 депутата, поменшала вже на 8 «тушок».  Нагадаємо, що вже в перший день роботи парламенту у фракцію відмовилися увійти висунуті «Батьківщиною» і підтримувані нею на виборах батько й син Табалови, перші «тушки» нового парламенту. Згодом  з фракції «!Батьківщина» вийшли ще 4 депутати..

    Зазначимо, що за нинішнім законодавством не лише вихід з фракції, а й не входження в неї після виборів юридично не загрожує депутатам позбавленням мандату. Відповідальність може бути хіба що політична, моральна. І «Батьківщина», яка задекларувала себе у виборчу кампанію як Об`єднана опозиція, тобто до неї увійшли, окрім цієї основної партії , представники ще шести, провела складання присяги кандидатів за списками і по округах. Вони присягнули у разі потрапляння в парламент увійти до фракції і  не виходити з неї, а  в разі виходу покласти мандати. Звичайно,  це був чисто політичний, пропагандистський жест, який у нашому політикумі ні до чого не зобов`язує.

    Про  купівлю-продаж депутатів у нас давно  говориться відкритим текстом, а в нашому політичному лексиконі з`явилося слівце «тушка», тобто куплені-перекуплені, переманені зі своїх фракцій депутати, схожі на м`ясні тушки на прилавках магазинів і базарів.

   Упереджуючи таке трактування, два згадані депутати в той же день дали прес-конференцію, де категорично відкинули звинувачення у продажності, а причини виходу  з  фракції назвали чисто ідейні —незгоду з лінією керівництва фракції. Нічого нового. Точно такі заяви робили і всі попередні «тушки» цього парламенту.

Депутат Купчак заявив навіть, що після  того, як він проголосував за один із законів врозріз з рішенням фракції, почув погрози від лідера фракції  Арсенія Яценюка,  аж до погроз  фізичної розправи.  

    Яценюк дуже дотепно відпарирував на це звинувачення:  "Я не встиг, але мені дуже хотілося б дати йому по морді. Я знаю, що він взяв 5 мільйонів доларів і збрехав народу України, коли поклав руку на Біблію і прийняв присягу. Він пішов з фракції, тому що він   політична проститутка".

     Лідер фракції  заявив також, що влада виділила 100 мільйонів доларів для дискредитації його політичної сили. "Вони працюють жорстко і виключно по Батьківщині, але думаю, що потім підуть по інших (опозиційних фракціях)", На питання, скільки ще людей найближчим часом можуть вийти з фракції, Яценюк сказав: "Я не знаю, скільки у фракції подонків і не можу заглянути кожному у душу. Я знаю, що люди, які клянуться на Біблії, повинні мати в собі щось людське".

    Отже, щоб нівелювати заяви нових тушок про «політичні причини» їхнього «тушкування», депутати фракції «Батьківщина» того ж дня,  6 червня, провели свою прес-конференцію, основною темою якої були спроби підкупу депутатів, тобто їх особисто.  Представники Партії регіонів пропонують 3-5 мільйонів доларів депутатам від "Батьківщини" за вихід з фракції — заявили  в парламенті  Володимир Шкварилюк, Ольга Сікора, Василь Гладій, Валерій Лунченко, Анатолій Дирів. Зокрема, Шкварилюк повідомив, що минулого тижня під час його перебування в Івано-Франківську до нього підійшли представники ПР і запропонували кошти: "Пропонували мені наступне: мені не треба писати заяву про вихід із фракції. Мене будуть просити єдине   проголосувати економічні питання. Мені особисто пропонували 5 млн. доларів, тому що я був керівником обласної організації партії "Фронт Змін" і тому що, як вони вважають, наближений до Арсенія Яценюка". Сікора, обрана у 85-му окрузі на Івано-Франківщині, наголосила, що  "у грудні 2012 року їй пропонували 6 млн. доларів за вступ до фракції Партії регіонів або 2 млн. доларів за невступ у фракцію "Батьківщина". Депутат Гладій  повідомив: "Пропонували кошти, які будуть виплачувати щомісячно, аби тільки я заявив, що виходжу з фракції". За його словами, ці особи повідомляли йому, що планується утворення нової фракції з числа "людей, які не витримають цей шалений тиск».

    Пізніше  і депутат "Батьківщини" Володимир Ар'єв заявив, що з ним також намагалися вести подібні розмови.

   Готовий повірити кожному слову цих депутатів, але одне застереження: чомусь жоден з них не назвав поіменно тих, хто пропонував їм підкуп. Заяви цих депутатів подані у формі —   «пропонували» або «підійшли представники ПР», тобто якісь неназвані регіонали. Побіжно спостереження стосовно рівня нашої української журналістики. Будучи парламентським кореспондентом і бачачи там журналістську братію, яка в основному складається з сопливих дівчисьок, можу гарантувати, що  жоден журналіст на отому брифінгу не задав депутатам запитання, що напрошується: хто конкретно пропонував їм підкуп? Між тим, це питання не лише не зайве, а, може, ключове.

  Вдумаймося,  про що йдеться у цих грізних заявах. Про кримінальний злочин — спробу підкупу державних службовців одного з найвищих рангів, депутатів парламенту держави, від голосу, мандату, голосування кожного з яких залежить ухвалення законів, за якими має жити вся держава. Злочин цей називається— давання хабара і відноситься до категорії таких же  тяжких, як і взяття хабара. В юридичному плані «куповані», тобто ці депутати,  зобов`язані повідомити про цей намір  злочину до правоохоронних органів.

   Правда, щодо юридичної сторони справи, то ми, на жаль, маємо прецедент торішнього «касетного скандалу»  в Раді.

Тоді депутат фракції «Батьківщина» Роман Забзалюк публічно, з трибуни парламенту повідомив про спроби підкупу його особисто й інших депутатів опозиції, назвав, хто пропонував підкуп, за які суми. На підкріплення заяви пред’явив диктофонні записи розмов про підкуп.  Депутат звернувся з офіційною заявою до Генеральної прокуратури з вимогою розслідувати злочин — спробу підкупу депутатів.

     Реакція відомства була більш ніж дивною, хоч у нас уже  перестали дивуватися будь-чому. Генпрокурор  Пшонка заявив, що це, мовляв, справа більше етична і нехай нею займаються в стінах парламенту. Так, начебто етична справа не може бути одночасно і кримінальною.

    І зовсім уже дивною виявилася відповідь, яку отримав на своє подання Забзалюк з Генпрокуратури за підписом заступника Генпрокурора  Занфірова. В листі було сказано, що в  заяві Забзалюка до прокуратури «відсутні будь-які дані, що свідчили б про давання або одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії». Що значить, відсутні? Особиста заява депутата, оприлюднені ним аудіозаписи розмов про  спробу його підкупу — це не «свідчення»?  Ніхто ж з порогу не заявляв  про  їх достовірність, йшлося про те, що їх обов’язково треба було перевірити.  Натомість, у листі відомства було  сказано:"Даних щодо тиску, інших фактів перешкоджання діяльності як народного депутата України Ви не вказували". Виходить, оприлюднені дані про давання хабара саме за те, що від депутатів вимагають голосувати так, як звелять ті, хто заплатив,— це не тиск на депутата?

    Словом, у юридичному плані справи ось такі, і це вже питання нашого правосуддя. Але є ще й політичний аспект. У  політичному плані  депутати обов’язково мали б оприлюднити,  хто саме пробував їх підкупити. Щоб це не виглядало, як набір загальних фраз і  спосіб виправдати гнилість  такої-то фракції.   

   Взагалі-то, для питання про монолітність такої-то політичної сили не грає ролі, чи депутати  фракції виходять з неї з політичних мотивів, тобто через протиріччя у фракції,  чи внаслідок елементарного підкупу. В обох випадках  все це сумно. Але ясність варто би  внести. Слово за депутатами.


 

Агенція ОБС (Одна Баба Сказала): дещо про журналістику

    Матеріалами агенції ОБС (Одна Баба Сказала) аж кишать наші ЗМІ (засоби масової інформації), тому такі з них давно варто називати ЗМД (засоби масової дезінформації).

    Акція «Вставай, Україно!» в Чернігові доволі широко висвітлена в нашому медіа просторі, поки що в електронних медіа й Інтернеті, бо чернігівські газети, а вони тижневі, на той день, 26 квітня,  вже вийшли з друку. Побачимо, що вони напишуть у нових номерах на цьому тижні.

   Хочу звернути увагу лише на один момент. Цитую сайт «Події і коментарі», матеріал про акцію: «Ну і на останок, за інформацією деяких чернігівських журналістів за участь в  акції прапороносці отримували по 165 гривень, інші залучені учасники по 15 грн.  за годину участі».

    Абсолютно не втягуюсь у дискусію щодо того, чи буває таке на наших політичних акціях?  Звичайно ж, буває. Мова й не про те, чи було саме це і саме на цій акції в місті? У цій цитаті найбільш цікаве ось що: автори «інформації». Виявляється, це «журналісти»!

  Тепер логічне запитання: невже журналіст — теж рядовий «Б», тобто «Баба» з отої агенції ОБС (злі язики тут же запропонують інше слово на «Б»? Ні, не рядовий. Журналіст — це той, хто має вихід на тисячі людей через пресу, радіо, телебачення. То ж чи не простіше і логічніше було б не вдаватися до жанру чуток і пліток,  тобто жанру «хтось десь щось колись комусь  сказав», а назвати чітко, хто, де, коли, що і назватися самому. 

   Пробую знайти виправдання чи пояснення для  колег «Б». Цілком розумію, що багато журналістів, навіть  переважна більшість,   працюють у таких медіа, де не можуть сказати все, що хотіли б. Ба, більше:  чимало колег працюють у засобах інформації, ідейна позиція і напрям яких їм чужі, і , як бувало  у старі комуністичні радянські часи , плодять матеріали, які самі зневажають і самі з них сміються. Візьміть хоча б рабів божих у сотнях районних газет та інших виданнях органів влади. Та й не тільки. І нічого зараз «випендрюватися» журналістам каналу ТВі у цьому скандальному конфлікті  і вимагати, щоб їм давали говорити у ефір те, «що вони хочуть».  Ви  маєте говорити те, що хоче господар каналу, той, хто вносить немалі кошти на існування цього збиткового медіа. Створіть своє незалежне медіа, і говоріть,що бажаєте.

    Інший варіант не плодіння матеріалів агенції ОБС — оприлюднити щось, звичайно, не анонімно,  в інших, не своїх, медіа. Таке буває нерідко. Тим паче, тут ідеться про критичну інформацію щодо опозиції, а не про владу. Чого його боятися?  А так — сказав, сказане полетіло гуляти, а посполитим— читачам,слухачам і глядачам зостається думати, так воно чи ні? І причепитися ні до кого: агенція ОБС вічна  і непробивна.

Скандал довкола "Марконі" і право совати носа

    Хочу зачепити одну тему стосовно мас-медіа, викликану черговим скандалом довкола телепрограми «Ревізор», на цей раз (чи знову) в  Чернігові. Про це  детально  розказано в кількох матеріалах на головній сторінці «ВВ»  за останні кілька днів. Причому, з десятками коментарів читачів, так що ажіотаж чималий.

  Але я зараз  не про цю програму на  «Новому каналі»,  одному з найубогіших українських каналів. І не про піццерію, що опинилася в центрі цієї історії. Про неї зараз варта обговорення і точної, а не хаотичної інформації,  лише одна тема — чи дійсно відвідувачів «причинили» в залі закладу, що межує вже й з Кримінальним кодексом? Чи дійсно людям стало там так погано, що треба було викликати швидку допомогу і розбивати шибки, щоб ковтнути свіжого повітря? Це окрема тема і предмет і для розслідування правоохоронцями.

   Я торкнуся лише одної  проблеми, головної, якщо судити з коментарів читачів:  мали чи не мали право телевізійники на зйомку в  закладі? І висловлю несподівану думку. При тому, що важко звинуватити мене у применшенні значення свободи слова. Все ж,  40 років у пресі, постійно відстоюю свободу слова в публікаціях, бачив цю свободу, справжню, під час невеликого стажування в медіа США і багаторазово в Польщі. Врешті, маю власну газету, торік створив і почав видавати в Чернігові «Світ-інфо». І все ж, скажу: треба бути об’єктивними (до речі, одне з правил журналістики) і не плутати свободу слова зі вседозволеністю.

   Вже не дивує, що дискусія  щодо цього скандалу ведеться практично без правового підходу. Врешті, в наш час правового нігілізму, невиконання законів це,  на жаль, такі реалії. Але варто б згадати : телевізійники з програми «Ревізор» НЕ МАЛИ ПРАВА на таку роботу, таку зйомку, яка їм заманулася в цьому закладі «Марконі». І у переляканого керівництва закладу не було жодної потреби запобігливо про щось домовлятися з телевізійниками, мовляв, ось отут можна знімати, а отут не можна. Говорити треба про інше: далеко не всюди журналісти можуть бути, працювати, записувати, фотографувати, знімати  без дозволу господарів цієї території, приміщення. Стосовно закладу харчування, то, окрім так би мовити, відкритої території, відкритих  для відвідувачів приміщень (того ж залу для харчування чи буфету для покупців),  є закриті службові приміщення. А коли йдеться про заклад харчування, то й доволі строго закриті, насамперед, кухня, кладові тощо. Доступ туди з непрацюючих в закладі мають винятково представники  спеціальних контролюючих державних служб, до яких журналісти не відносяться. Служби ці відомі — санітарна, екологічна, правоохоронні органи з податковими та інші державні служби, уповноважені робити перевірки тих чи інших закладів.

  Можуть бути й інші службові приміщення, закриті для преси. Інакше, за розширеним трактуванням діяльності медіа,  журналістам заманеться перевірити кабінет директора, бухгалтерію з фінансовими документами, сейфи  в цій бухгалтерії і т.д. Підкреслю: самі журналісти не мають права це робити, лише якщо вони супроводжують (з  дозволу, на запрошення)  відповідні  державні служби, що перевіряють заклад. Можете називати це утисками свободи слова, а можна назвати й дотриманням законності і порядку.  

   Схожий випадок був недавно, коли журналіста одної з чернігівських газет не пустили на збори трудового колективу. За заявою редакції в цій історії розбиралася прокуратура. І просто підтвердила те, що журналіста на збори не пустили за рішенням самих зборів. Ображеному журналісту можна було б посперечатися,чи дійсно таким уже демократичним, з дотриманням процедури (а  демократія — це процедура) було те голосування. Можна було б дорікнути членам того колективу за боягузливість у присутності начальства, адже саме вони були запросили журналістів побути в їхньому колективі і розібратися в конфліктній ситуації, а потім отак дали «задки». Але нема про що дискутувати, коли колектив вирішив ось так. І не варто кивати на закони України про пресу, про інформацію, свіжіший закон про доступ до публічної інформації, коли «навпроти» їм є інші закони. Наприклад, про трудовий колектив, про підприємницьку діяльність, врешті загальні правові  норми економіки, які закріплюють права колективу на ведення  своєї роботи.     

    Кілька років тому мені й самому не дозволили бути присутнім на сесії одної з районних рад області.  В часи демократії, свободи слова, за правління Ющенка і Тимошенко. Не зміг, та й не дуже старався провести голосуванням дозвіл на мою присутність на сесії голова райради, до речі, від БЮТ,  влади Майдану,  яку наша газета завжди підтримувала. Переважила думка комуністів, які не хотіли бачити журналіста нашої газети на   сесії. Причому, не загалом пресу, бо журналісти своєї райгазети, звичайно, були присутні. Мені залишалося покинути зал і «подякувати» депутатам від БЮТ і «Нашої України», особливо відсутнім, які не змогли підтримати нашу газету голосуванням. І ось журналіст, котрий бував на засіданні Конгресу США, Сейму Польщі, не зміг побути на  сесії районної ради. Бо в ті парламенти нас, журналістів, запрошували, а тут мені бути не дозволили. А якщо  ні, то й ні.

    Але скажу й про інше. Тут дійсно все неоднозначно. Дискусійним є питання, як узгодити право журналіста на вільну роботу на відкритій території і право людей на приватне життя. З одного боку, дійсно коли  будь-хто з нас вийшов на люди, на вулицю, базар, мітинг, стадіон, а так само, очевидно ж,  і в громадські заклади  (торгівля, харчування),  ми стаємо об`єктами безперешкодної роботи журналістів. Маємо бути готовими до того, що нас зніматимуть на фото-  і телекамери, описуватимуть. Хоч  з  іншого  боку, чи дуже приємно людині, коли її знімають на телекамеру під час їжі в піццерії, кафе, коли її знімають в момент падіння на снігу чи льоду на вулиці? Приємного мало. Юридично тут нічого не заперечиш, надія хіба що на тактовність і здоровий глузд журналістів, які не мали б показувати людей у не дуже приємні для них моменти.

Спробую утрирувати. З технічної точки зору (дурне діло не хитре) можна ж залізти якоюсь прихованою телекамерою і  в громадський туалет і вести зйомку когось на унітазі чи над «вічком» — теж громадське місце. Але що далі з тою зйомкою?

 А пригадаймо історію кількарічної давнини,  коли в Мені в зоопарку звір відкусив дитині руки. Так от деякі  журналісти з фотокамерою лізли прямо в палату до нещасної дитини, фотографуючи її  скалічені руки і виносячи це на першу сторінку  своєї газети. І тут уже не лише питання моралі. а й правове. Мабуть. нікому було подати на таку пресу  в суд  від імені нещасної дитини за очевидне грубе порушення права на приватність життя.

 Та чому ж все-таки журналісти часто працюють на грані фолу, а то й за цією гранню, за правовим полем? І тут хочу якщо не виправдати, то пояснити дії своїх колег. Та все від тої ж закритості суспільства, держави. Все від браку інформації, а  то й при  дезінформації, в тому числі з так званих офіційних джерел.

 Однак, все це не виправдовує братів-журналістів, як і їхнього  прагнення хоч чимось виділитися у затісному медіа-просторі, де  розвелося надто вже багато мас-медіа всілякого ґатунку.

Три роки президентства

Найкоротший блог: сьогодні рівно три роки, як Янукович вступив на посаду президента - додати нічого, Амінь?

Ставте намети біля Катерининської церкви

      Розумію, що ця пропозиція викличе, як мінімум, подив, причому, з кількох боків: і від захисників Української церкви — Київського патріархату, і з боку влади, і того ж Національного заповідника «Чернігів стародавній», у віданні якого ця територія.  Але не поспішайте: ця пропозиція дозволить уточити відповідь на одне запитання, про яку, цю відповідь, більшість  людей  і так здогадуються.

    Запитання просте,  і тут  скоріше можна говорити про чернігівський феномен, гідний Книги рекордів: а на якій, власне, підставі ось уже 7-й рік стоїть під Катерининською церквою намет якоїсь начебто церковної громади? Ні в якому разі не пропоную зараз втягуватися в дебати стосовно того, яка церковна конфесія у нас краща, канонічніша, патріотичніша і народніша. Така дискусія цілком може бути і вона триває всі ці роки, причому,  аж занадто,  і,  як каже приказка, лише наводить «тінь на тин». Мова про інше:  правопорядок і законність в державі. За цими критеріями неможливо второпати, чому намет людей, припустимо, гарних і з прекрасними намірами, стоїть, порушуючи всі елементарні норми і правила? Без дозволу міської влади на встановлення цієї, власне, МАФ — малої архітектурної форми за суттю, і  нехай ображені вибачать за це порівняння. Стоїть на території особливого статусу, на заповідній, де заборонено будь-які самочинні дії щодо встановлення, розгортання, знесення будь-чого.   На території, куди заборонено в`їзд будь-якої техніки, за винятком спецтранспорту для надзвичайних ситуацій,   як то швидкої медичної допомоги, пожежних машин. А до намету роками їздили і їздять.

   Незаконність цього стояння будь-кого настільки очевидна, що суспільним феноменом є  вже те, що потребувалося кілька років (!), щоб це нарешті констатував  суд. Але тут наспів другий не менший феномен: виявляється, рішення суду, вищого в державі незалежного арбітражного органу у всіх стосунках між громадянами, самою державою і різними організаціями, це рішення можна спокійно не виконувати.  Державними ж органами. Верхом цинізму і єзуїтської логіки є не так давно почута громадянами  інформація, що скаржитися на виконавчу службу, яка не виконала рішення суду, вже не можна, бо, бачите, вийшов термін виконання того рішення. Але ж воно так і НЕ ВИКОНАНЕ. То  не можна навіть поставити запитання і вимогу — а, власне, чому?

    Перипетії довкола намету під Катерининською церквою недавно пожвавилися після проведення в Чернігові «круглого столу» на цю тему. І ось з`являється грізна заява дирекції Національного заповідника, якою ставиться ультиматум «насельникам» намету до такого-то числа  забиратися геть. Ультиматум, котрий за ліком. Або ось з`являється слізне звернення єпархії Київського патріархату до єпархії Московського з проханням прибрати той намет. Так, наче забули, що єпархія УПЦ МП, прикинувшись «чайником»., давно заявила, що не має жодного стосунку до цього «стояння».

  Пропоную простіший варіант. Треба поставити ще один намет, два, три. десять наметів поруч з тим, що стоїть сьомий рік. Можна колом, довкола церкви, але якщо це комусь дуже заважатиме, то вздовж алеї, що веде від церкви  в напрямі Красної площі. Ні в якому разі не слід ставити намети як політичну акцію, тобто не виставляти жодних таких гасел, агітації. Мотивація, агітація, гасла цього нового стояння мають бути найблагороднішими: наприклад, за чисте довкілля, екологію, належне вуличне освітлення і чищення вулиць міста, за збереження старовинної архітектури, здоровий спосіб життя   — та хіба мало цікавих і корисних ідей.

     І ось — в цьому й сама суть експерименту — цікаво буде подивитися, скільки тижнів, днів чи годин, а, може,хвилин простоять такі намети, таке стояння? Як ви гадаєте? І хто їх заборонить, а якщо треба — й знесе?  І таким чином буде дана чітка відповідь    на і так очевидне запитання: завдяки кому й чому  сьомий рік відбувається оте стояння в наметі під Катерининською.

    Але отримаємо відповідь і ще на одне запитання, може, більш суттєве. Воно стосується нашого суспільства. Бо кому адресована ця пропозиція? Та тим же захисникам української церкви, всім патріотам, державникам. Як бачите, не беру ці визначення в лапки, хоч хтось скаже, що варто було б, оскільки ця проста річ не була зроблена за ці 6 з половиною років,  а краще -  в перші ж дні отого  стояння.

   А якщо всі, перелічені в попередньому абзаці,  так і не спроможуться на цю акцію й зараз, що тоді?  Тоді залишається скинути в пошані капелюха і низько вклонитися істинно віруючим, які, навіть при сприяння відомо кого й чого,  все ж можуть стояти на посту вже сьомий рік.