Високий Вал

Останнє оновлення 12:34 понеділок, 11 листопада

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

Праві - за європейський вибір

 
У  столичному Національному спорткомплексі «Олімпійський», в Залі чемпіонів відбулася доволі неординарна  акція — презентація політичного бренду «Праві» (наголос — на першому складі). По суті,   це було представлення нової політичної партії, створення якої задекларовано на цій акції.

    Одразу варто відповісти скептиками, які сприймуть це як утворення чергової, двісті якоїсь за ліком політичної партії. Такі заперечать, що, мовляв, чи не краще було б проголосити об`єднання кількох існуючих партій в одну, тим самим скоротивши  їх кількість  і почавши реальний процес об`єднання політикуму.  Розмови про це протягом добрих двох десятиліть уже набридли, але саме тому, що гучно декларовані об`єднання партій зоставалися або словами (прикладів вдосталь, досить подивитися на передвиборчі обіцянки і післявиборчі реалії ),  або ставали фарсом, як це недавно трапилося з «об`єднанням» деяких відомих партій. Тому виникла ідея згуртувати людей, активних, небайдужих, які вийшли з тих чи інших партій, протестуючи проти вождизму їхніх лідерів. Таких людей особливо багато в  глибинці, в областях, районах, містах і селах, людей, які пройшли не одну виборчу кампанію і замість реальних змін на краще бачать  імітацію поступу й чергову політичну колотнечу. Учасниками  зібрання були в більшості колишні партійці «Нашої України», але  не тільки. В принципі можна було б назвати їх Партією Майдану, бо вони  не зрадили ідеалів  Помаранчевої революції,  не розчарувалися в них, що нині є доволі модним.

     Не випадково  акцент при створенні цієї політичної сили зроблено саме на місцеві осередки. То ж відійшли від практики, коли політичні вожді все розробили  і визначили в центрі, скликали з`їзд нової партії, вручили його делегатам програму і статут — і вперед! Тут вчинили  інакше: спершу презентація програмових засад, а вже далі  обговорення, по суті, спільне творення програми політичної сили саме на місцях. Поза обговоренням — те, що, власне, і об`єднало цих людей: дві ключові засади—державність і демократія.  Хтось скаже, що це  є засадами практично всіх політсил. Однак, питання, чим і як реально наповнити ці поняття?

    З пропозиціями вийшли шість спікерів зібрання, кожен з яких презентував той чи інший напрям наповнення тих  ключових засад. Цим підкреслена ще одна особливість створюваної політсили: вона будується на принципах не вождизму, а полілідерства. Для суспільства, де програми партій мало цікавлять не лише електорат, а й самих партійців, де партії будуються і діють «за прізвищами», це незвично. Для  нормальних демократичних суспільств це норма.

   Отже, хто презентував програмові засади?  

   Андрій НІЦОЙ, директор Центру стратегічних розробок, кандидат історичних наук. Запропонував основні тези програми: україноцентризм, неоконсерватизм, вільна ринкова економіка, відтак опора на середній клас, рупором якого, власне, і має стати партія. Суттєва теза — під середнім класом розуміють не лише тих, хто торгує,  працює у сфері обслуговування чи й виробництві, як у нас звикли вважати, а й педагогів, медиків,  адвокатів, журналістів, творчу інтелігенцію. Це дійсно європейське трактування середнього класу. Безумовним є курс  на євроінтеграцію — вступ до НАТО і  Євросоюзу .

   Марія БІЛІНСЬКА, депутат Надвірнянської районної ради (Івано-Франківська область). Юрист, віце-президент Фонду доброчинності та гуманітарної допомоги ім. М. Бойчишина. Говорила про багато разів деклароване, але по сьогодні не впроваджене в країні  реальне місцеве самоврядування. В порівнянні з тим же європейським наше — це небо і земля.

     Володимир В’ЯЗІВСЬКИЙ, народний депутат України 5-го та 6-го скликань, депутат Львівської  обласної Ради (1990-1994 рр.)
Розширив попередню тему, говорячи про реальне народовладдя. Для країни, де «влада належить народу, а все іншевладі» (цитата з Євгена Головахи), тема більш ніж наболіла.
   Василь ЗЕЛЕНЧУК, депутат Севастопольської міської рад, ініціатор створення громадського руху «Севастополь без корупції». Автор резонансних публікацій про  корупцію у владних структурах. Його доповідь була продовженням попередньої теми. Йшлося про все ту ж  корупцію. Знову набридла тема? Але що поробиш, коли нині діє правило: щоб боротися з корупцією, треба її очолити.  

    Олександр САВЧЕНКО, доктор економічних наук, професор. Ректор Міжнародного інституту бізнесу.  Його послужний список: заступник Міністра фінансів України (2009–2010), заступник Голови Національного банку України (1991-1992, 2005-2009), виконавчий директор Європейського банку реконструкції та розвитку по Україні, Білорусі, Молдові, Вірменії та Грузії (1993-1996). Тут уже була ціла блискуча лекція.  Програмові моменти в царині економіки настільки несподівані, незвичні для шаблонів нашої країни  і настільки ж  типові для демократичних, ринкових економік, що вчергове варто запитати — де ми взагалі є? І наскільки ще залишаємося в пострадянському (чи й  просто радянському) постсоціалізмі?

    Володимир ОГРИЗКО, дипломат, кандидат історичних наук.
Міністр закордонних справ України (2007-2010), перший  заступника секретаря РНБО України (2009-2010).  Має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України. Його виступ був заключним. Подаємо  його повністю, настільки він україноцентричний, наповнений національною ідеєю. Притому, в абсолютно модерновому  європейському і світовому контексті.

   Завершуючи репортаж з презентації нового політичного бренду «Праві», слід додати, що учасники акції роз`їхалися по всій великій Україні і зараз гуртують там, в областях,  всіх, хто хотів би бачити нашу державу реально європейським суспільством, де панувала б демократія, тобто влада народу,  і  повага до людини. До цього варто йти.  

                                                   х    х    х

 

                                    Володимир ОГРИЗКО:

                   «Українці в глобалізованому світі»

    Як праві бачать Україну у світі? Слава Богу, ми перестаємо бути країною, яка закрита для світу. Адже ви пам`ятаєте, що  завжди нас хотіли від цього світу відділити. Хотіли,  щоб ми спілкувалися зі світом через когось — через Москву, через Варшаву, якісь інші столиці. Сьогодні ми маємо можливість безпосередньо виходити до цього світу.

   Українці у глобалізованому світі. Три ключові напрямки. Перше: повернути українцям почуття господаря на землі і  гордість за свою націю. Друге: повернути українців обличчям до світу. Третє: забезпечити найвищий рівень національної безпеки держави.

      Ви здивуєтеся, чому я, говорячи про зовнішньополітичні і безпекові речі, починаю з іншого, з  того, що ми повинні повернути собі національну самосвідомість. Тому що без цього нічого не вийде. Якщо ми будемо просто «насєлєнієм», до чого нас змушують, ніколи не станемо активним гравцем на міжнародній арені. Ми повинні усвідомити себе як справді потужну націю, потужну країну, здатну серйозно заговорити про себе на міжнародній арені.

     Ми маємо  почати цей складний і доволі довгий процес зі змін самих себе. Для цього повинні насамперед декомунізувати наше суспільство. Праві виступають за те, щоб законодавчо заборонити комуністичну партію в Україні. Ми обіцяємо, що приймемо такий закон, коли прийдемо до влади. Обіцяємо, що спочатку проведемо всеукраїнський громадський суд над комуністичною ідеологією,  а потім з нашими   партнерами в Європі — і загальноєвропейський суд, як це було зроблено стосовно нацизму, бо нацизм і комунізм — це близнята-брати. І ми повинні нарешті дати можливість нашим історикам написати правдиву історію про нашу Незалежність,  Українську державу, український народ. Саме тому ми відкриємо архіви, щоб кожен мав право на правду. І на цій основі  можемо самоочиститися, самоусвідомитися і самоствердитися. 

     Ми хочемо зробити так, щоб наша українська ідентичність не була ніким загрожена. Для того маємо на меті прийняти низку законодавчих актів, які покладуть край наступу на українські сенси, українську душу, українське буття. Без цього не зможемо створити нової нації, нової держави. Це законодавство буде не лише прийняте, будемо робити так, щоб воно виконувалося. Бо у нас багато гарних законів, проблема в іншому — їх ніхто не хоче виконувати.

    Ми хочемо зробити так, щоб українська мова нарешті реально  стала державною мовою в Україні. Сьогодні цього нема, Конституцію зневажають. Українська мова повинна стати мовою міжнаціонального спілкування в державі. Тоді вона почне виконувати дуже серйозну функцію об`єднавчого фактора суспільного розвитку. Звичайно, національні меншини матимуть всі можливості для свого самобутнього розвитку.

     Українці є прямими нащадками тих, хто в далекі сиві часи творив християнство в древньому Києві. Це наша історія, це наша гордість, це наша віра. Тому ми будемо берегти цю віру,  цю українську душу, свій світ, боронити його від чужого нам  «русского міра» чи будь-яких інших релігійних збочень. При цьому очевидно, що кожен українець почуватиме себе вільним у своєму релігійному виборі.

    Хочемо донести до українців просту істину: ми є інтегральною частиною європейського цивілізаційного простору. Науковці кажуть, що найближчі два десятиліття будуть часом змін на європейському просторі, і акценти будуть переміщуватися в бік Східної Європи. Україна в цьому плані має стати  новою силою тяжіння для розвитку всього  європейського континенту. Хочемо повернути українцям оптимізм, якого сьогодні, на жаль, нема, і віру в те, що ми можемо бути прикладом для країн континенту.

     Друге завдання — ми хочемо повернути українців обличчям до світу. Це означає, зробити їх конкурентоздатними в нашому складному світі. Нас ніхто не хоче прийняти сильними, але ми повинні стати сильними. Щойно я розмовляв зі студенткою Києво-Могилянської академії. Вона сказала, що англійська мова для неї — пріоритет, хоч  вона матиме зовсім інший фах. Якщо ми  не дамо можливості нашим молодим людям після школи добре знати англійську мову, програємо в цій конкурентній боротьбі.  Так само потрібно, щоб українські громадяни на 90 відсотків мали доступ до   Інтернету. Це можна зробити, але це ніхто не хоче робити., адже  якщо ми будемо надто розумними, то для влади це буде небезпечно. Та ми хочемо зробити людину самодостатньою і в плані власної освіти. Це все закрутить  і механізм реформування  освіти й  науки.

     Наше бажання — відкрити для українців безвізовий світ. Сьогодні ми в цьому плані навіть поступаємося Росії.  Такого не повинно бути.  Україна повинна мати угоди про безвізовий режим з максимальною кількістю країн. Хочемо, щоб наш середній клас їздив по світу, бачив, як живуть люди, порівнював і робив висновки. А приїжджаючи назад,  переносив ці знання на свій український ґрунт.

    Без гарантування національної безпеки всі наші плани можуть опинитися під великим знаком запитання. Тому в наших розробках ідеться про реформування правоохоронних структур, збройних сил. На жаль, їхній стан сьогодні жахливий. У нас правоохоронні органи не охороняють громадян, а фактично знущаються з   них. У нас армія доведена до такого стану, що вона ледве виживає. Ми не можемо закривати на це очі. Бо всі наші економічні здобутки, соціальні плани можуть бути перекреслені одним актом агресії, як це  відбулося у серпні 2008 року в Грузії. 

   Не може бути незалежною держава, якщо у неї не демарковані і не делімітовані кордони, як це триває досі. Ми маємо продовжити переговори з нашими сусідами, але, і ви розумієте, про кого веду мову, якщо вони це не захочуть, то зробимо це односторонньо, звичайно, на засадах міжнародного права.

   Але й це не є гарантією нашої національної безпеки. Такою гарантією, на наше переконання, може бути лише одне — вступ України до Північноатлантичного альянсу. Таким шляхом пішли всі наші західні сусіди.  І сьогодні вони спокійно працюють, розвиваючи свою економіку, соціальні стандарти. Вони гарантовані. Позаблокова Україна, якою ми є сьогодні, не гарантована ні від чого.  І наш курс на Європейську інтеграцію  паралельний з курсом на Північноатлантичну інтеграцію. Тільки тоді ми матимемо нормально захищену державу.

   Нарешті про Російську Федерацію. Важливий сусід, але ми будуватимемо з ним відносини виключно на принципах міжнародного права.  Бо всі оці казки про якісь «стратегічні відносини», якесь там «братерство» є мильними бульбашками.    Останні події, навіть за цієї влади, показали, що ніякого стратегічного партнерства немає. Є спроби примусити нас робити те, що хочеться комусь у Москві. Отже ми повинні наші відносини з усіма країнами, а особливо з Російською. Федерацією, поставити на чіткий міжнародно-правовий базис: рівноправність, взаємна повага, взаємна вигода.

    Безумовно, ми припинимо дію газових угод 2006 і 2009 років. Ми не можемо сидіти на газовій голці Російської Федерації, повинні злізти з цього газового шантажу з боку Росії. Повинні зробити так, щоб  газова тема перестала бути темою, яка 22 роки фактично робить Україну залежною. Це можливо лише в тому випадку, коли ми  інтегруємо свою енергетичну систему в європейську.

   Про Чорноморський флот. Це тема, яка є очевидною. 

Праві за дотримання законів, у тому числі  Основного Закону, який був грубо порушений у 2010 році  підписанням  Харківських угод. Відтак, ці угоди будуть денонсовані. І буде ухвалений закон про те, що Чорноморський флот Росії має залишити територію України. Це  так само один з варіантів наших нормальних відносин з Росією.

     Ми справді починаємо дуже важкий, непростий, але хороший шлях, обираємо іншість від того,  що є сьогодні в нашому українському суспільстві. Хочемо донести до наших громадян, що вони можуть бути сильними, якщо самоорганізуються, якщо самі візьмуть владу в свої  руки — у власному  дворі, районі, області. Це можливо вже за теперішніх обставин. Хочемо дати нашому громадянству позитивний імпульс. Маємо на меті побудувати Україну, гідну людини, нації.   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Коментарі [ 26146 ]

Що відбувається в газеті "Сіверщина" і "Просвіті"?

     «Нічого»— ось моя відповідь на цей момент, тобто хочу сказати, що я жодним чином  зараз не буду давати відповідь на запиттання, винесене в заголовок. Хоч, зрозуміло, міг би  сказати багато що. Але не лише не буду, а  й закликаю всіх, весь загал утриматися зараз від будь-яких суджень на цю тему, якщо не знаєш, про що говориш. Тобто, я не закликаю «закрити» тему, та це й нереально, надто вона гаряча, але пропоную, якщо журналіст, загалом автор щось пише, в медіа,  має говорити те, що достеменно знає. Це ж стосується і читачів, які беруться щось коментувати в Інтернеті.   Бо надто складна ця ситуація і вона зараз у стадії пошуку виходу з кризи. І вихід цей має знайти винятково Товариство «Просвіта».

   За яким правом я виступаю з цим зверненням? Може, не всі знають, що я є членом Головної Ради Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а це вищий керівний орган Товариства, який обирається з`їздом. І на останньому з`їзді в суботу я був знову обраний членом Ради. Також я маю повноваження від керівництва Товариства на сприяння в розв`язанні кризи в обласному об`єднанні «Ппросвіти»: ці повноваження я отримав ще перед міською і обласною конференціями і вони чинні й зараз, бо ситуація ще більше загострилася. Так само, зрозуміло, я маю що сказати на ці теми і маю право закликати до мовчання, бо разом з однодумцями з Руху і «Просвіти» понад 20 років тому створював цю знамениту газету «Сіверщина» і майже 13 років був її редактором. І тим паче, пропоную всім заспокоїтися, вгамуватися. Бо все, що відбувається, — внутрішня справа «Просвіти».

     Розумію¸що пристрасті особливо спалахнули після публікації, яку зробив у  номері «Сіверщини» за 12 вересня сам Василь Чепурний, голова обласної «Просвіти», законний,  легітимний редактор газети «Сіверщина» (не граюся в ці терміни — головний, просто редактор чи ще якийсь редактор — йдеться про керівника газети),  адже  призначати і звільняти  редактора має  винятково обласна «Просвіта», рішенням правління чи конференції, як єдиний засновник, тобто господар газети. Досить  навести вже перше речення цієї публікації «Дякую. І—допобачення!»: "Через обставини, які бувають сильніші за нас самих, можливо, я піду з посади головного редактора газети «Сіверщина». Цілком зрозумілий резонанс, який викликало це в тісному чернігівському медіальному і просвітянському середовищі. Цілком резонні запитання до автора: що сталося?
   Публікація цієї замітки в найпопулярнішій нашій Інтернет-газеті «Високий Вал» викликала вже в перший же день близько 800 прочитань, дуже швидко їх кількість перевалила за тисячу  і пішов  потік коментарів. Слідом підключився сайт «Події і  коментарі», де ця замітка вже дійсно була  подана  з коментарями, а вчора  тут  з`явилася вже візагалі доволі категорична публікація.  Підключився і  сайт «Хвиля Десни»,  там уже подано  два чисто авторські матеріали з доволі категоричними судженнями.  Аж 7 матеріалів  ( в основному, передруків) дав сайт газети «Сіверщина», до останніх днів ще повністю підконтрольний тому таки Чепурному. А в коментарях  на сайтах  взагалі  повна стихія суджень, версій, чуток і пліток.
   Так от, я зараз закликаю всіх  утримматися від всього  цього означеного, особливо коли не знаєш, про що говориш. Не тільки тому, що  деякі автори і   коментатори, не знаючи й десятої долі ситуації, беруться азартно мудрствувати на всі теми і лади. А й тому, що сіється і відверта дезінформація. Сіяння і множення чуток — це прикро, відверта, свідома «деза», тобто брехня,— це взагалі недопустимо.
   Конкретніше — прошу всіх утриматися від будь-яких велемудрих «тверджень»  на адресу всіх, хто так чи інакше включений в цю непросту ситуацію, будь то Василь   Чепурний, будь то інвестори і політики Лазар та Аверченко., якщо, повторю, достеменно не знаєш, про що говориш.
    Хтось скаже, що дивно мені, журналістові, який завжди ратував за свободу слова, закликати когось стулити рота. Але не треба плутати свободу слова зі свободою словес, свободою розпускати язики. Розумію, що цей заклик подіє далеко не на всіх. Може, треба було б зробити його раніше, але події розвиваються надто швидко і непередбачувано. Тому, на превеликий жаль, багато що вихлюпнеться вже і в друковані медіа, на телеекрани. А щодо Інтернету, який дає найбільшу свободу слова, то тут уже буде її повний розгул: надто багато охочих, сховавшись за псевдонімами, торочити, що прийде на язик, а часто і свідому неправду.
   Повторю, все це — внутрішня справа Товариства «Просвіта», її обласної організації. Просвітяни, патріоти не будуть байдуже спостерігати за тим, що коїться, на радість ворогам України і демократії, які прагнули б розвалити все до пня і потім ще й виставити нас, українців, на посміх:  мовляв, дивіться, вони вміють лише чваритися.
   То ж з не дуже великою надією, але все ж закликаю всіх: стримуйте себе в словах і словесах. 
                                                                  
  
 

Благо народу за рахунок народу

З великою приємністю читаєш у чернігівських медіа, як гідно повели себе депутати Верховної Ради від нашої області чи закріплені за нею щодо так званої матеріальної допомоги на оздоровлення, що видається їм  до відпустки.

 Приємно, що депутати, в  дусі демократії, гласності, свободи слова, права громадян на інформацію,  відверто про все розповідають. Приємно, що два депутати взагалі відмовилися від цих оздоровчих. Приємно, що й решта не поклали ці гроші собі в кишеню. Причому, одну з причин отримання виплати один з депутатів спокійно вказав  таку: «Взяв, бо все рівно б розікрали».  Ну,зовсім як в отому анекдоті, коли злодій бере все, що не так лежить, і приказує: «Візьму, щоб не вкрали». Втім, наші депутати нічого не крали. Просто, члени парламенту, головного і, власне, єдиного державного органу, який формує, затверджує і контролює бюджет держави, видно,  не в змозі простежитти за цими народними грошима. Але, повторю, кошти депутати використали на благо народу, що дійсно приємно.

   Ось один з депутатів розказує, що використав отриману матеріальну допомогу на видання потрібної людям   книги, що за ці гроші придбав ноутбук для районної бібліотеки, а також надав матеріальну допомогу кільком родинам. Ось інший депутат каже, що «основну суму матеріальної допомоги  спрямував на будівництво храму». Богоугодне діло! Ще один повідомляє, що  всю свою депутатську зарплату (не лише якісь там оздоровчі!) та матеріальну допомогу «роздає виборцям округу,  які до нього звертаються особисто чи через приймальню». Інший депутат «на кожній зустрічі з виборцями надає матеріальну допомогу громаді (ФАПам, дитячим садкам , школам)». І запитання  про якісь там оздоровчі є  некоректним, бо  "річна сума допомоги, наданої цим депутатом  людям,  у десятки разів більша,  ніж ця  одноразова матеріальна допомога...Ці кошти, кошти з державного бюджету, були отримані з єдиною метою —  надати допомогу людям в окрузі.»
    Як приємно читати і чути. Але є деякі запитання. Перше — чому ця допомога на оздоровлення  — аж   під 34 тисячі гривень?  Бо це дві депутатські зарплати. А відпустка у народних же практично два місяці. В останній її період, правда, вони імітують «роботу в округах», хоч округи ці можуть бути й на Канарських чи Багамських островах. А чому, власне,  відпустка два місяці? Більше, ніж у  шахтарів чи металургів. Це вже запитання до самих депутатів.
   Але зараз мова про інше. Про те, що вся ця благодійність є не чим іншим, як виборчою агітацією за рахунок бюджету, тобто того ж народу. І доволі ефектна агітація — роздачами і подачками. Виборчі ж кампанії у нас безперервні. Та й не марно ж, здається, англійці говорять: нові вибори починається на другий день після щойно проведених. Так що навіть якщо наступні вибори будуть за кілька років, не зайве починати «окучувати» виборчі округи вже зараз.
   Можна¸звісно, згадати, що виборчий закон, між іншим, ухвалений самим же парламентом, тобто тими ж депутатами, забороняє вести агітацію із застосуванням матеріальних подачок. Але у нас закон писаний не для тих, хто його пише.
 
 
 

У Європу - через стіл ?

     В столичній агенції УНІАН пройшла презентація Ініціативної групи Національного круглого столу «Порозуміння заради європейського майбутнього». Його ініціюють громадські діячі, історики, політологи, журналісти. Безпосередня мета НКС — дати серйозний поштовх владі, опозиції, загалом суспільству до того, щоб Україна змогла підписати у листопаді у Вільнюсі Угоду про асоціацію з Європейським союзом.

    У презентації взяли участь відомий громадський діяч В`ячеслав Брюховецький, обраний головою наглядової ради робочої групи, сформованої Ініціативною групою, політик і громадський діяч Сергій Бондарчук — координатор групи, політологи Віктор Небоженко, Остап Кривдик, Костянтин Матвієнко, засновник і редактор Інтернет-газети «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, ряд інших громадських активістів. 
   Окрім них, до числа ініціаторів Національного круглого столу увійшли, зокрема, професор Українського католицького університету, доктор історичних наук Ярослав Грицак, правник, професор Віктор Мусіяка,генеральний секретар Світового конгресу українців Стефан Романів  (Австралія).
    Як зазначили учасники презентації, цей постійно діючий Національний   круглий стіл має напрацювати План дій для всіх політичних суб'єктів, щоб виконати зобов’язання, взяті Україною для підписання Угоди. Умови підписання Євросоюз озвучив ще весною, це відомі 11 пунктів. Термін їх виконання
 — до початку осені, адже йдеться про давно назрілі кроки. Зокрема, довибори у Верховну Раду, яка досі не в повному складі — нема депутатів від 5-ти округів, проведення виборів у Києві, початок реформування судової системи.
   Але хоч від озвучення цих мінімальних умов Євросоюзу пройшло ківлька місяців, ситуація невтішна. Недавній міжнародний моніторинг констатував: поки що умови для підписання Угоди виконано ледве на третину. А як же решта, в тому числі ухвалення нашим парламентом цілого пакету євроінтеграційних законів? При тому, що вищі посадовці держави недавно ще раз запевнили європейську спільноту: мовляв,  все гаразд, робота йде, до листопада Україна буде повністю готова до підписання Угоди. Чи доречні зараз такі бадьорі реляції? Про це з тривогою говорили учасники презентації. Схоже, політична еліта України насправді лише «забалакує» євро інтеграційну тему. Хоч ідеться дійсно про доленосний вибір держави. Причому, претензії можна пред`явити і владі, і опозиції. Щодо влади, як зазначив Небоженко, то там замінили «багатовекторність» часів Кучми на якусь вульгарну хаотичність у зовнішній політиці, причому, утаємничену від суспільства. Але й опозиція не демонструє чіткого й однозначного відстоювання європейського вектора. Враження, що, за великими рахунком, політикум насправді переймається європейським шляхом України набагато менше, ніж рядові громадяни країни, які хочуть жити по-європейськи.
    Як зазначили на презентації, є реальна загроза зриву підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Або інший варіант: буде підписане щось настільки абстрактне, що ми ще не один десяток років будемо балакати про «європейський вибір», а на тому і все.
    Що ж, раз так, то ініціативу має брати в свої руки громадськість. Тим більше, конфронтація у нашому політикумі зайшла надто далеко і вже ніхто нікому не вірить. Ось чому Ініціативна група запрошує до організації Національного круглого столу насамперед громадянський сектор — керівників всеукраїнських громадських організацій, рухів, об`єднань. Обов`язковим є широке залучення мас-медіа, журналістів. 
   В той же день в Інтернеті було оприлюднено написану напередодні статтю Юлії Тимошенко, в якої вона запропонувала цю ж ідею для виконання умов підписання Угоди — Національний круглий стіл. Тимощенко пропонує, щоб учасниками круглого столу стали Президент, визначені ним посадові особи його Адміністрації та Уряду, голова Верховної Ради, керівники парламентських фракцій, профільних комітетів Ради, колишні міністри закордонних справ всіх урядів України. І ще суттєве: «Серцем цього національного круглого столу має стати участь в його роботі моральних авторитетів нації, лідерів громадських рухів та організацій, які не дадуть політикам діяти безвідповідально або за подвійним стандартами».
    Втім, Юлія Тимошенко пише, що сьогодні ми дуже далеко відійшли від демократії та свобод, вона не переконана в щирості європейських прагнень української влади . Але, завершує прем’єр, надія є, вона — «на керівну роль в цьому процесі моральних та інтелектуальних лідерів нації».   Що ж, найближчий час покаже, якою є наша національна еліта.  
     Екс-прем`єр навіть закликала депутатів Верховної Ради відмовитися від літніх парламентських канікул, щоб ухвалити євроінтеграційні закони. Фракція «Батьківщина», як заявив її лідер Арсеній Яценюк, була готова відмовитися від канікул. Але більшість не у опозиції, а у регіоналів з комуністами. І ця  більшість парламенту хутко завершила сесію і пішла на довжелезні літні канікули. До речі, не зовсім зрозуміло, чому вони у парламентарів майже два місяці, більше, ніж у шахтарів чи металургів. За «шкідливість роботи»?  
   
 
 
 
 
 
 
 

Феномен україноміки :податок на повітря

     Взагалі-то, феномен нашого суспільства, нашого часу ще й в тому, що вже практично нема жодних феноменів. Або, як кажуть у селі, «Людина — не свиня: до всього звикає». Потроху починаєш звикати й до таких повідомлень, явищ, фактів, які, на здоровий глузд, інакше як абсурдом, а то й маразмом назвати важко.  Але ось це  повідомлення інтернет-сайтів  дійсно феноменальне,  навіть на тлі багатьох резонансних подій.

 «У Криму запровадили податки на гриби, ягоди і прогулянки
   У Криму вводять податок на збір грибів, ягід, лікарських рослин і на прогулянки в лісі. Відповідну постанову прийняли депутати Верховної Ради Автономної республіки Крим 21 червня 2013 року.
   Постанова "Про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів у частині заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів" встановлює податок на випас худоби, заготівлю сіна і дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин.
   За збір одного кілограма горіхів буде стягуватися 1,5 гривень, плодів, грибів, ягід і лікарських рослин - 1 гривня.
   Випас худоби в лісі обійдеться в 49 гривень на рік, а заготівля сіна - 5 гривень з одного гектара.
   Також буде стягуватися збір за прогулянки лісом. За пішохідні та велосипедні прогулянки доведеться заплатити 10 гривень з людини на рік. За кінні маршрути - 15 гривень за одну голову на рік.
   Автори проекту постанови у пояснювальній записці вказують, що нововведення дозволять збільшити надходження до місцевих бюджетів і забезпечити раціональне використання лісових ресурсів.»
                         25 червня 2013 р., «Українська правда».
  
   Чим, ну, не дивує, бо, повторю, дивуватися у нас уже нічому, примітна ця інформація? Перше — це те, що першою областю України (а так звана «автономна республіка» — не більше ніж політичний нонсенс, це є звичайна 25-а область держави), де в повному обсязі, бо досі були якісь поодинокі спроби, на всій території вводиться подібний податок на повітря, стала якраз найбагатша область України. Не Донецька чи Дніпропетровська, які дехто вважає найбагатшими, не Київська, а саме Кримська, де квадратний метр території дорівнює цій площі, вкритій золотою плівкою.
  Друге, на що варто звернути увагу: а як практично збирати цей податок (юридично цей фактично податок називається — «збір»)? Хто, який чином буде відловлювати збирачів грибів. ягід, горіхів, важити ці зібрані дари природи, оформляти збирання цього податку? Розширений на солідний підрозділ штат сільських рад? Подібні «митарі» районного розливу? Залучені правоохоронні органи, армійські підрозділи?
   Наступне : як збиратиметься найбільш маразматичний податок —«НА ПОВІТРЯ», тобто, просто на прогулянку   людини в лісі? Найрадикальніше — на початку року обкласти таким податком, оптом, зарані, всі сім`ї, всіх членів цих сімей, тобто всіх мешканців такого-то села. Ось у селі 300 сімей, стільки-то мешканців, то ж з кожного здирається цей податок. Правда, це виходить, оптом записувати всіх громадян у такі, що обкладаються податком. А якщо людина не ходить до лісу чи не їздить на велосипеді? Несправедливо ж карати податком усіх «огулом»? Чи, знов-таки, утворити в органах влади численну рать фіксувальників, які б вели облік — хто із земляків куди і скільки разів ходив?
    Я умисне говорю зараз про технологію оцього «оподаткування», не торкаючись маразматичної суті самого нововведення. Бо маразм його не підлягає навіть дискусії. Навіть якщо це все, задля затюкування мізків співгромадян, подано у такій велемудрій упаковці, як ота назва постанови: «Про встановлення ставок збору за спеціальне використання лісових ресурсів у частині заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів». Навіть якщо це замасковане благою мотивацією на кшталт: «нововведення дозволять збільшити надходження до місцевих бюджетів і забезпечити раціональне використання лісових ресурсів».
   Колись римський імператор Веспассіан, до речі, один з мудрих правителів, увів податок на громадські туалети. Коли його син дорікнув батькові, що той ввів побори і з нужників, той тицьнув синові під носа римську монету і сказав «Гроші не пахнуть». Звідси, до речі, й та крилата фраза. Платними туалетами через 2 тисячі років уже нікого не здивуєш. Вони у нас навіть на вокзалах. Хоч, до речі, за нормами залізниці на кожному вокзалі,поряд з платними туалетами, залізничники зобов’язані мати й бодай один безкоштовний. Але, на відміну від давньоримського податку, ці наші нинішні українські податки-збори-побори дуже брудно пахнуть. Вони смердять.   Смердять розваленою економікою, яка, попри переможні реляції влади, і далі в ямі, майже туалетній. Ця «україноміка» або, як ще її називають. ЯнукоАзарономіка, вже дістала людей, простих громадян, тим, що основним джерелом бюджету стають побори — від грабіжницьких податків, до ось таких кримських «зборів» і до гривнеобдирайлівки за кожну довідку, кожен папірець у численних держконторах.
    Журналістам личить звертатися насамперед до своїх співгромадян, а не до влади. Але цього разу хочеться таки звернутися до них, наших керівників держави, творців цієї україноміки. Шановні Вікторе Федоровичу і Миколо Яновичу, заодно й спікере Володимире Васильовичу, очолювана яким Верховна Рада й керує податковою політикою держави. Шановні! Не ганьбіться і не ганьбіть державу такими феноменами україноміки! Українська держава ще ж не впала так низько, навіть попри таку владу. А народ, який Вас обрав, збирає гриби, горіхи і ягоди, відпочиває не у обнесених колючим дротом і металевими сітками угіддях владоолігархів, а в звичайних українських лісах, перелісках і луках. І від нашого рідного українського дурдому найкраще відключитися і відпочити саме у красивому літньому лісі.
 
х   х   х
   Уже після появи цього повідомлення голова Республіканського комітету АРК з питань лісового та мисливського господарства Ігор Кацай заявив, що ЗМІ неправильно зрозуміли норми постанови. «Я хочу підкреслити, що прийняття цієї постанови в жодному випадку не торкнеться права громадян відвідувати ліс і  для власних потреб збирати його дари», - сказав він, додавши, що ухвалений документ стосується тих, хто збирається використовувати лісові ресурси у виробничій, рекреаційній, туристичній та комерційній діяльності.
   Що ж, уточнили,. Але й це викликає певні запитання. Чому в постанові одразу не було внесено ясність, що це стосується підприємців, якізаготовлоятимуть дари лісу? Друге — які там уже заготівлі і поповнення  ними бюджету у здебільшо  безлісому Криму? Третє — а чому мовчить чиновник про податок, чи збори, просто на прогулянки в лісі? Чи це теж стосується платних прогулянок громадян у приватизованих територіях? А такими скоро обгородять весь Крим. Не марно не так давно навіть Генеральний прокурор Пшонка виступив бідкався  на  числені факти незаконного відгороджування морських узбережь Криму, через що  скоро вже й до моря не доступишся. А до лісу теж? І знов таки, що означає плата за прогулянки по тарифу з людини ЗА РІК? Обкладатимуть податком всіх, хто мешкає поблизу «загратованих» територій?
    Подібне стосується не тільки   Криму, а в певній мірі й  нашої лісистої Чернігівщини. Бо все частіше чути про такі «приватизовані», відгороджені території нашої чарівної поліської природи.
 
 
 

Тариф на депутата

 У парламенті черговий скандал чи  скандальчик, оскільки до цього вже звикаєш. 6 червня депутати фракції   "Батьківщина" В'ячеслав Кутовий і Володимир Купчак вийшли з неї.  Обидва були обрані в парламент по мажоритарних округах, а не за партійними списками, але навряд чи могли б демонструвати якусь особливу «незалежність» від партії, адже обиралися за активної  її підтримки.

  Отже, найбільша з опозиційних фракцій, що мала первісно 101 депутата, поменшала вже на 8 «тушок».  Нагадаємо, що вже в перший день роботи парламенту у фракцію відмовилися увійти висунуті «Батьківщиною» і підтримувані нею на виборах батько й син Табалови, перші «тушки» нового парламенту. Згодом  з фракції «!Батьківщина» вийшли ще 4 депутати..

    Зазначимо, що за нинішнім законодавством не лише вихід з фракції, а й не входження в неї після виборів юридично не загрожує депутатам позбавленням мандату. Відповідальність може бути хіба що політична, моральна. І «Батьківщина», яка задекларувала себе у виборчу кампанію як Об`єднана опозиція, тобто до неї увійшли, окрім цієї основної партії , представники ще шести, провела складання присяги кандидатів за списками і по округах. Вони присягнули у разі потрапляння в парламент увійти до фракції і  не виходити з неї, а  в разі виходу покласти мандати. Звичайно,  це був чисто політичний, пропагандистський жест, який у нашому політикумі ні до чого не зобов`язує.

    Про  купівлю-продаж депутатів у нас давно  говориться відкритим текстом, а в нашому політичному лексиконі з`явилося слівце «тушка», тобто куплені-перекуплені, переманені зі своїх фракцій депутати, схожі на м`ясні тушки на прилавках магазинів і базарів.

   Упереджуючи таке трактування, два згадані депутати в той же день дали прес-конференцію, де категорично відкинули звинувачення у продажності, а причини виходу  з  фракції назвали чисто ідейні —незгоду з лінією керівництва фракції. Нічого нового. Точно такі заяви робили і всі попередні «тушки» цього парламенту.

Депутат Купчак заявив навіть, що після  того, як він проголосував за один із законів врозріз з рішенням фракції, почув погрози від лідера фракції  Арсенія Яценюка,  аж до погроз  фізичної розправи.  

    Яценюк дуже дотепно відпарирував на це звинувачення:  "Я не встиг, але мені дуже хотілося б дати йому по морді. Я знаю, що він взяв 5 мільйонів доларів і збрехав народу України, коли поклав руку на Біблію і прийняв присягу. Він пішов з фракції, тому що він   політична проститутка".

     Лідер фракції  заявив також, що влада виділила 100 мільйонів доларів для дискредитації його політичної сили. "Вони працюють жорстко і виключно по Батьківщині, але думаю, що потім підуть по інших (опозиційних фракціях)", На питання, скільки ще людей найближчим часом можуть вийти з фракції, Яценюк сказав: "Я не знаю, скільки у фракції подонків і не можу заглянути кожному у душу. Я знаю, що люди, які клянуться на Біблії, повинні мати в собі щось людське".

    Отже, щоб нівелювати заяви нових тушок про «політичні причини» їхнього «тушкування», депутати фракції «Батьківщина» того ж дня,  6 червня, провели свою прес-конференцію, основною темою якої були спроби підкупу депутатів, тобто їх особисто.  Представники Партії регіонів пропонують 3-5 мільйонів доларів депутатам від "Батьківщини" за вихід з фракції — заявили  в парламенті  Володимир Шкварилюк, Ольга Сікора, Василь Гладій, Валерій Лунченко, Анатолій Дирів. Зокрема, Шкварилюк повідомив, що минулого тижня під час його перебування в Івано-Франківську до нього підійшли представники ПР і запропонували кошти: "Пропонували мені наступне: мені не треба писати заяву про вихід із фракції. Мене будуть просити єдине   проголосувати економічні питання. Мені особисто пропонували 5 млн. доларів, тому що я був керівником обласної організації партії "Фронт Змін" і тому що, як вони вважають, наближений до Арсенія Яценюка". Сікора, обрана у 85-му окрузі на Івано-Франківщині, наголосила, що  "у грудні 2012 року їй пропонували 6 млн. доларів за вступ до фракції Партії регіонів або 2 млн. доларів за невступ у фракцію "Батьківщина". Депутат Гладій  повідомив: "Пропонували кошти, які будуть виплачувати щомісячно, аби тільки я заявив, що виходжу з фракції". За його словами, ці особи повідомляли йому, що планується утворення нової фракції з числа "людей, які не витримають цей шалений тиск».

   Готовий повірити кожному слову цих депутатів, але одне застереження: чомусь жоден з них не назвав поіменно тих, хто пропонував їм підкуп. Заяви цих депутатів подані у формі —   «пропонували» або «підійшли представники ПР», тобто якісь неназвані регіонали. Побіжно спостереження стосовно рівня нашої української журналістики. Будучи парламентським кореспондентом і бачачи там журналістську братію, яка в основному складається з сопливих дівчисьок, можу гарантувати, що  жоден журналіст на отому брифінгу не задав депутатам запитання, що напрошується: хто конкретно пропонував їм підкуп? Між тим, це питання не лише не зайве, а, може, ключове.

  Вдумаймося,  про що йдеться у цих грізних заявах. Про кримінальний злочин — спробу підкупу державних службовців одного з найвищих рангів, депутатів парламенту держави, від голосу, мандату, голосування кожного з яких залежить ухвалення законів, за якими має жити вся держава. Злочин цей називається— давання хабара і відноситься до категорії таких же  тяжких, як і взяття хабара. В юридичному плані «куповані», тобто ці депутати,  зобов`язані повідомити про цей намір  злочину до правоохоронних органів.

   Правда, щодо юридичної сторони справи, то ми, на жаль, маємо прецедент торішнього «касетного скандалу»  в Раді.  Тоді депутат фракції «Батьківщина» Роман Забзалюк публічно, з трибуни парламенту повідомив про спроби підкупу його особисто й інших депутатів опозиції, назвав, хто пропонував підкуп, за які суми. На підкріплення заяви пред’явив диктофонні записи розмов про підкуп.  Депутат звернувся з офіційною заявою до Генеральної прокуратури з вимогою розслідувати злочин — спробу підкупу депутатів.   

   Реакція відомства була більш ніж дивною, хоч у нас уже  перестали дивуватися будь-чому. Генпрокурор  Пшонка заявив, що це, мовляв, справа більше етична і нехай нею займаються в стінах парламенту. Так, начебто етична справа не може бути одночасно і кримінальною.

    І зовсім уже дивною виявилася відповідь, яку отримав на своє подання Забзалюк з Генпрокуратури за підписом заступника Генпрокурора  Занфірова. В листі було сказано, що в  заяві Забзалюка до прокуратури «відсутні будь-які дані, що свідчили б про давання або одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії». Що значить, відсутні? Особиста заява депутата, оприлюднені ним аудіозаписи розмов про  спробу його підкупу — це не «свідчення»?  Ніхто ж з порогу не заявляв  про  їх достовірність, йшлося про те, що їх обов’язково треба було перевірити.  Натомість, у листі відомства було  сказано:"Даних щодо тиску, інших фактів перешкоджання діяльності як народного депутата України Ви не вказували". Виходить, оприлюднені дані про давання хабара саме за те, що від депутатів вимагають голосувати так, як звелять ті, хто заплатив,— це не тиск на депутата?

    Словом, у юридичному плані справи ось такі, і це вже питання нашого правосуддя. Але є ще й політичний аспект. У  політичному плані  депутати обов’язково мали б оприлюднити,  хто саме пробував їх підкупити. Щоб це не виглядало, як набір загальних фраз і  спосіб виправдати гнилість  такої-то фракції.   

   Взагалі-то, для питання про монолітність такої-то політичної сили не грає ролі, чи депутати  фракції виходять з неї з політичних мотивів, тобто через протиріччя у фракції,  чи внаслідок елементарного підкупу. В обох випадках  все це сумно. Але ясність варто би  внести. Слово за депутатами.


 

Тариф на депутата

     У парламенті черговий скандал чи  скандальчик, оскільки до цього вже звикаєш. 6 червня депутати фракції   "Батьківщина" В'ячеслав Кутовий і Володимир Купчак вийшли з неї.  Обидва були обрані в парламент по мажоритарних округах, а не за партійними списками, але навряд чи могли б демонструвати якусь особливу «незалежність» від партії, адже обиралися за активної  її підтримки.

  Отже, найбільша з опозиційних фракцій, що мала первісно 101 депутата, поменшала вже на 8 «тушок».  Нагадаємо, що вже в перший день роботи парламенту у фракцію відмовилися увійти висунуті «Батьківщиною» і підтримувані нею на виборах батько й син Табалови, перші «тушки» нового парламенту. Згодом  з фракції «!Батьківщина» вийшли ще 4 депутати..

    Зазначимо, що за нинішнім законодавством не лише вихід з фракції, а й не входження в неї після виборів юридично не загрожує депутатам позбавленням мандату. Відповідальність може бути хіба що політична, моральна. І «Батьківщина», яка задекларувала себе у виборчу кампанію як Об`єднана опозиція, тобто до неї увійшли, окрім цієї основної партії , представники ще шести, провела складання присяги кандидатів за списками і по округах. Вони присягнули у разі потрапляння в парламент увійти до фракції і  не виходити з неї, а  в разі виходу покласти мандати. Звичайно,  це був чисто політичний, пропагандистський жест, який у нашому політикумі ні до чого не зобов`язує.

    Про  купівлю-продаж депутатів у нас давно  говориться відкритим текстом, а в нашому політичному лексиконі з`явилося слівце «тушка», тобто куплені-перекуплені, переманені зі своїх фракцій депутати, схожі на м`ясні тушки на прилавках магазинів і базарів.

   Упереджуючи таке трактування, два згадані депутати в той же день дали прес-конференцію, де категорично відкинули звинувачення у продажності, а причини виходу  з  фракції назвали чисто ідейні —незгоду з лінією керівництва фракції. Нічого нового. Точно такі заяви робили і всі попередні «тушки» цього парламенту.

Депутат Купчак заявив навіть, що після  того, як він проголосував за один із законів врозріз з рішенням фракції, почув погрози від лідера фракції  Арсенія Яценюка,  аж до погроз  фізичної розправи.  

    Яценюк дуже дотепно відпарирував на це звинувачення:  "Я не встиг, але мені дуже хотілося б дати йому по морді. Я знаю, що він взяв 5 мільйонів доларів і збрехав народу України, коли поклав руку на Біблію і прийняв присягу. Він пішов з фракції, тому що він   політична проститутка".

     Лідер фракції  заявив також, що влада виділила 100 мільйонів доларів для дискредитації його політичної сили. "Вони працюють жорстко і виключно по Батьківщині, але думаю, що потім підуть по інших (опозиційних фракціях)", На питання, скільки ще людей найближчим часом можуть вийти з фракції, Яценюк сказав: "Я не знаю, скільки у фракції подонків і не можу заглянути кожному у душу. Я знаю, що люди, які клянуться на Біблії, повинні мати в собі щось людське".

    Отже, щоб нівелювати заяви нових тушок про «політичні причини» їхнього «тушкування», депутати фракції «Батьківщина» того ж дня,  6 червня, провели свою прес-конференцію, основною темою якої були спроби підкупу депутатів, тобто їх особисто.  Представники Партії регіонів пропонують 3-5 мільйонів доларів депутатам від "Батьківщини" за вихід з фракції — заявили  в парламенті  Володимир Шкварилюк, Ольга Сікора, Василь Гладій, Валерій Лунченко, Анатолій Дирів. Зокрема, Шкварилюк повідомив, що минулого тижня під час його перебування в Івано-Франківську до нього підійшли представники ПР і запропонували кошти: "Пропонували мені наступне: мені не треба писати заяву про вихід із фракції. Мене будуть просити єдине   проголосувати економічні питання. Мені особисто пропонували 5 млн. доларів, тому що я був керівником обласної організації партії "Фронт Змін" і тому що, як вони вважають, наближений до Арсенія Яценюка". Сікора, обрана у 85-му окрузі на Івано-Франківщині, наголосила, що  "у грудні 2012 року їй пропонували 6 млн. доларів за вступ до фракції Партії регіонів або 2 млн. доларів за невступ у фракцію "Батьківщина". Депутат Гладій  повідомив: "Пропонували кошти, які будуть виплачувати щомісячно, аби тільки я заявив, що виходжу з фракції". За його словами, ці особи повідомляли йому, що планується утворення нової фракції з числа "людей, які не витримають цей шалений тиск».

    Пізніше  і депутат "Батьківщини" Володимир Ар'єв заявив, що з ним також намагалися вести подібні розмови.

   Готовий повірити кожному слову цих депутатів, але одне застереження: чомусь жоден з них не назвав поіменно тих, хто пропонував їм підкуп. Заяви цих депутатів подані у формі —   «пропонували» або «підійшли представники ПР», тобто якісь неназвані регіонали. Побіжно спостереження стосовно рівня нашої української журналістики. Будучи парламентським кореспондентом і бачачи там журналістську братію, яка в основному складається з сопливих дівчисьок, можу гарантувати, що  жоден журналіст на отому брифінгу не задав депутатам запитання, що напрошується: хто конкретно пропонував їм підкуп? Між тим, це питання не лише не зайве, а, може, ключове.

  Вдумаймося,  про що йдеться у цих грізних заявах. Про кримінальний злочин — спробу підкупу державних службовців одного з найвищих рангів, депутатів парламенту держави, від голосу, мандату, голосування кожного з яких залежить ухвалення законів, за якими має жити вся держава. Злочин цей називається— давання хабара і відноситься до категорії таких же  тяжких, як і взяття хабара. В юридичному плані «куповані», тобто ці депутати,  зобов`язані повідомити про цей намір  злочину до правоохоронних органів.

   Правда, щодо юридичної сторони справи, то ми, на жаль, маємо прецедент торішнього «касетного скандалу»  в Раді.

Тоді депутат фракції «Батьківщина» Роман Забзалюк публічно, з трибуни парламенту повідомив про спроби підкупу його особисто й інших депутатів опозиції, назвав, хто пропонував підкуп, за які суми. На підкріплення заяви пред’явив диктофонні записи розмов про підкуп.  Депутат звернувся з офіційною заявою до Генеральної прокуратури з вимогою розслідувати злочин — спробу підкупу депутатів.

     Реакція відомства була більш ніж дивною, хоч у нас уже  перестали дивуватися будь-чому. Генпрокурор  Пшонка заявив, що це, мовляв, справа більше етична і нехай нею займаються в стінах парламенту. Так, начебто етична справа не може бути одночасно і кримінальною.

    І зовсім уже дивною виявилася відповідь, яку отримав на своє подання Забзалюк з Генпрокуратури за підписом заступника Генпрокурора  Занфірова. В листі було сказано, що в  заяві Забзалюка до прокуратури «відсутні будь-які дані, що свідчили б про давання або одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії». Що значить, відсутні? Особиста заява депутата, оприлюднені ним аудіозаписи розмов про  спробу його підкупу — це не «свідчення»?  Ніхто ж з порогу не заявляв  про  їх достовірність, йшлося про те, що їх обов’язково треба було перевірити.  Натомість, у листі відомства було  сказано:"Даних щодо тиску, інших фактів перешкоджання діяльності як народного депутата України Ви не вказували". Виходить, оприлюднені дані про давання хабара саме за те, що від депутатів вимагають голосувати так, як звелять ті, хто заплатив,— це не тиск на депутата?

    Словом, у юридичному плані справи ось такі, і це вже питання нашого правосуддя. Але є ще й політичний аспект. У  політичному плані  депутати обов’язково мали б оприлюднити,  хто саме пробував їх підкупити. Щоб це не виглядало, як набір загальних фраз і  спосіб виправдати гнилість  такої-то фракції.   

   Взагалі-то, для питання про монолітність такої-то політичної сили не грає ролі, чи депутати  фракції виходять з неї з політичних мотивів, тобто через протиріччя у фракції,  чи внаслідок елементарного підкупу. В обох випадках  все це сумно. Але ясність варто би  внести. Слово за депутатами.


 

Агенція ОБС (Одна Баба Сказала): дещо про журналістику

    Матеріалами агенції ОБС (Одна Баба Сказала) аж кишать наші ЗМІ (засоби масової інформації), тому такі з них давно варто називати ЗМД (засоби масової дезінформації).

    Акція «Вставай, Україно!» в Чернігові доволі широко висвітлена в нашому медіа просторі, поки що в електронних медіа й Інтернеті, бо чернігівські газети, а вони тижневі, на той день, 26 квітня,  вже вийшли з друку. Побачимо, що вони напишуть у нових номерах на цьому тижні.

   Хочу звернути увагу лише на один момент. Цитую сайт «Події і коментарі», матеріал про акцію: «Ну і на останок, за інформацією деяких чернігівських журналістів за участь в  акції прапороносці отримували по 165 гривень, інші залучені учасники по 15 грн.  за годину участі».

    Абсолютно не втягуюсь у дискусію щодо того, чи буває таке на наших політичних акціях?  Звичайно ж, буває. Мова й не про те, чи було саме це і саме на цій акції в місті? У цій цитаті найбільш цікаве ось що: автори «інформації». Виявляється, це «журналісти»!

  Тепер логічне запитання: невже журналіст — теж рядовий «Б», тобто «Баба» з отої агенції ОБС (злі язики тут же запропонують інше слово на «Б»? Ні, не рядовий. Журналіст — це той, хто має вихід на тисячі людей через пресу, радіо, телебачення. То ж чи не простіше і логічніше було б не вдаватися до жанру чуток і пліток,  тобто жанру «хтось десь щось колись комусь  сказав», а назвати чітко, хто, де, коли, що і назватися самому. 

   Пробую знайти виправдання чи пояснення для  колег «Б». Цілком розумію, що багато журналістів, навіть  переважна більшість,   працюють у таких медіа, де не можуть сказати все, що хотіли б. Ба, більше:  чимало колег працюють у засобах інформації, ідейна позиція і напрям яких їм чужі, і , як бувало  у старі комуністичні радянські часи , плодять матеріали, які самі зневажають і самі з них сміються. Візьміть хоча б рабів божих у сотнях районних газет та інших виданнях органів влади. Та й не тільки. І нічого зараз «випендрюватися» журналістам каналу ТВі у цьому скандальному конфлікті  і вимагати, щоб їм давали говорити у ефір те, «що вони хочуть».  Ви  маєте говорити те, що хоче господар каналу, той, хто вносить немалі кошти на існування цього збиткового медіа. Створіть своє незалежне медіа, і говоріть,що бажаєте.

    Інший варіант не плодіння матеріалів агенції ОБС — оприлюднити щось, звичайно, не анонімно,  в інших, не своїх, медіа. Таке буває нерідко. Тим паче, тут ідеться про критичну інформацію щодо опозиції, а не про владу. Чого його боятися?  А так — сказав, сказане полетіло гуляти, а посполитим— читачам,слухачам і глядачам зостається думати, так воно чи ні? І причепитися ні до кого: агенція ОБС вічна  і непробивна.

Скандал довкола "Марконі" і право совати носа

    Хочу зачепити одну тему стосовно мас-медіа, викликану черговим скандалом довкола телепрограми «Ревізор», на цей раз (чи знову) в  Чернігові. Про це  детально  розказано в кількох матеріалах на головній сторінці «ВВ»  за останні кілька днів. Причому, з десятками коментарів читачів, так що ажіотаж чималий.

  Але я зараз  не про цю програму на  «Новому каналі»,  одному з найубогіших українських каналів. І не про піццерію, що опинилася в центрі цієї історії. Про неї зараз варта обговорення і точної, а не хаотичної інформації,  лише одна тема — чи дійсно відвідувачів «причинили» в залі закладу, що межує вже й з Кримінальним кодексом? Чи дійсно людям стало там так погано, що треба було викликати швидку допомогу і розбивати шибки, щоб ковтнути свіжого повітря? Це окрема тема і предмет і для розслідування правоохоронцями.

   Я торкнуся лише одної  проблеми, головної, якщо судити з коментарів читачів:  мали чи не мали право телевізійники на зйомку в  закладі? І висловлю несподівану думку. При тому, що важко звинуватити мене у применшенні значення свободи слова. Все ж,  40 років у пресі, постійно відстоюю свободу слова в публікаціях, бачив цю свободу, справжню, під час невеликого стажування в медіа США і багаторазово в Польщі. Врешті, маю власну газету, торік створив і почав видавати в Чернігові «Світ-інфо». І все ж, скажу: треба бути об’єктивними (до речі, одне з правил журналістики) і не плутати свободу слова зі вседозволеністю.

   Вже не дивує, що дискусія  щодо цього скандалу ведеться практично без правового підходу. Врешті, в наш час правового нігілізму, невиконання законів це,  на жаль, такі реалії. Але варто б згадати : телевізійники з програми «Ревізор» НЕ МАЛИ ПРАВА на таку роботу, таку зйомку, яка їм заманулася в цьому закладі «Марконі». І у переляканого керівництва закладу не було жодної потреби запобігливо про щось домовлятися з телевізійниками, мовляв, ось отут можна знімати, а отут не можна. Говорити треба про інше: далеко не всюди журналісти можуть бути, працювати, записувати, фотографувати, знімати  без дозволу господарів цієї території, приміщення. Стосовно закладу харчування, то, окрім так би мовити, відкритої території, відкритих  для відвідувачів приміщень (того ж залу для харчування чи буфету для покупців),  є закриті службові приміщення. А коли йдеться про заклад харчування, то й доволі строго закриті, насамперед, кухня, кладові тощо. Доступ туди з непрацюючих в закладі мають винятково представники  спеціальних контролюючих державних служб, до яких журналісти не відносяться. Служби ці відомі — санітарна, екологічна, правоохоронні органи з податковими та інші державні служби, уповноважені робити перевірки тих чи інших закладів.

  Можуть бути й інші службові приміщення, закриті для преси. Інакше, за розширеним трактуванням діяльності медіа,  журналістам заманеться перевірити кабінет директора, бухгалтерію з фінансовими документами, сейфи  в цій бухгалтерії і т.д. Підкреслю: самі журналісти не мають права це робити, лише якщо вони супроводжують (з  дозволу, на запрошення)  відповідні  державні служби, що перевіряють заклад. Можете називати це утисками свободи слова, а можна назвати й дотриманням законності і порядку.  

   Схожий випадок був недавно, коли журналіста одної з чернігівських газет не пустили на збори трудового колективу. За заявою редакції в цій історії розбиралася прокуратура. І просто підтвердила те, що журналіста на збори не пустили за рішенням самих зборів. Ображеному журналісту можна було б посперечатися,чи дійсно таким уже демократичним, з дотриманням процедури (а  демократія — це процедура) було те голосування. Можна було б дорікнути членам того колективу за боягузливість у присутності начальства, адже саме вони були запросили журналістів побути в їхньому колективі і розібратися в конфліктній ситуації, а потім отак дали «задки». Але нема про що дискутувати, коли колектив вирішив ось так. І не варто кивати на закони України про пресу, про інформацію, свіжіший закон про доступ до публічної інформації, коли «навпроти» їм є інші закони. Наприклад, про трудовий колектив, про підприємницьку діяльність, врешті загальні правові  норми економіки, які закріплюють права колективу на ведення  своєї роботи.     

    Кілька років тому мені й самому не дозволили бути присутнім на сесії одної з районних рад області.  В часи демократії, свободи слова, за правління Ющенка і Тимошенко. Не зміг, та й не дуже старався провести голосуванням дозвіл на мою присутність на сесії голова райради, до речі, від БЮТ,  влади Майдану,  яку наша газета завжди підтримувала. Переважила думка комуністів, які не хотіли бачити журналіста нашої газети на   сесії. Причому, не загалом пресу, бо журналісти своєї райгазети, звичайно, були присутні. Мені залишалося покинути зал і «подякувати» депутатам від БЮТ і «Нашої України», особливо відсутнім, які не змогли підтримати нашу газету голосуванням. І ось журналіст, котрий бував на засіданні Конгресу США, Сейму Польщі, не зміг побути на  сесії районної ради. Бо в ті парламенти нас, журналістів, запрошували, а тут мені бути не дозволили. А якщо  ні, то й ні.

    Але скажу й про інше. Тут дійсно все неоднозначно. Дискусійним є питання, як узгодити право журналіста на вільну роботу на відкритій території і право людей на приватне життя. З одного боку, дійсно коли  будь-хто з нас вийшов на люди, на вулицю, базар, мітинг, стадіон, а так само, очевидно ж,  і в громадські заклади  (торгівля, харчування),  ми стаємо об`єктами безперешкодної роботи журналістів. Маємо бути готовими до того, що нас зніматимуть на фото-  і телекамери, описуватимуть. Хоч  з  іншого  боку, чи дуже приємно людині, коли її знімають на телекамеру під час їжі в піццерії, кафе, коли її знімають в момент падіння на снігу чи льоду на вулиці? Приємного мало. Юридично тут нічого не заперечиш, надія хіба що на тактовність і здоровий глузд журналістів, які не мали б показувати людей у не дуже приємні для них моменти.

Спробую утрирувати. З технічної точки зору (дурне діло не хитре) можна ж залізти якоюсь прихованою телекамерою і  в громадський туалет і вести зйомку когось на унітазі чи над «вічком» — теж громадське місце. Але що далі з тою зйомкою?

 А пригадаймо історію кількарічної давнини,  коли в Мені в зоопарку звір відкусив дитині руки. Так от деякі  журналісти з фотокамерою лізли прямо в палату до нещасної дитини, фотографуючи її  скалічені руки і виносячи це на першу сторінку  своєї газети. І тут уже не лише питання моралі. а й правове. Мабуть. нікому було подати на таку пресу  в суд  від імені нещасної дитини за очевидне грубе порушення права на приватність життя.

 Та чому ж все-таки журналісти часто працюють на грані фолу, а то й за цією гранню, за правовим полем? І тут хочу якщо не виправдати, то пояснити дії своїх колег. Та все від тої ж закритості суспільства, держави. Все від браку інформації, а  то й при  дезінформації, в тому числі з так званих офіційних джерел.

 Однак, все це не виправдовує братів-журналістів, як і їхнього  прагнення хоч чимось виділитися у затісному медіа-просторі, де  розвелося надто вже багато мас-медіа всілякого ґатунку.

Три роки президентства

Найкоротший блог: сьогодні рівно три роки, як Янукович вступив на посаду президента - додати нічого, Амінь?