Високий Вал

Останнє оновлення 18:33 понеділок, 12 листопада

Укр Рус

Петро АНТОНЕНКО

журналіст

10 : 0 на користь цигарки

    Зараз у Чернігові, як і в інших містах, на кожному кроці фірми, фірмочки, установи , організації, а відтак — офіси, офіси, офіси. Життя там, а особливо в бізнесових структурах, доволі своєрідне. Один лише штрих.

   Поліграфічно-видавничий комплекс «Деснянська правда» вже давно здає частину приміщень свого величезного кількаповерхового будинку в оренду. І правильно робить, чого гуляти приміщенням. У двір видавництва виходять у вільні хвилини відпочити, «на перекур»,  працівниці банку та інших  сусідніх офісів.  Причому, статистика така, що десь відсотків 80—90 працівників, принаймні, тих, що виходять провітритися, — це жінки, точніше, зовсім молоді дівчата. На жаль, «провітритися» у них не виходить: не лише самі не можуть ковтнути свіжого повітря після своїх офісів, а й задимлюють його іншим. «Перекур» тут відбувається в найпрямішому розумінні: дівки безбожно смалять цигарки. Враження, що некурящих тут на роботу не беруть. А, може, й правда? Жартую, хоч тут  не до жартів.

   Якось я почав підраховувати, скільки ж їх з цигарками? Своєрідний спортивно-неспортивний рахунок: ось стоїть 8 дівчат, з них 7 курять, лише одна ні, значить, рахунок 7:1 на користь цигарки. І так далі. Якось зафіксував рекорд:  курили всі 10 дівчат, які вийшли «подихати повітрям»!  Рахунок 10:0 на користь цигарки. Ганебний. В спорті це називається — розгром «насухо». Враження, що некуурящих  тут на роботу  не приймають.А, може, й правда? Жартую, хоч  тут не до жартів.

    Дівчата наче ж як дівчата, правда, якісь зеленаві, засмоктані. Не на здоров`я, видно, йдуть цигарки.

  Дивлячись на це, іноді аж злість бере.  Не тільки тому, що смалять жінки, майбутні матері, і не менше, а ще більше  — чоловіки.  А взагалі  від того сумно, що хто б курив?! Чорнобильські жертви. У кожного по 10 діагнозів, хіба що не встановлених  Як жартує один мій знайомий лікар, «Нема здорових, є необстежені».  Гіркий жарт. Хвора нація. І це вже не жарти. 

Ікс-фактор референдумів

    Народ завжди правий? Давайте поміркуємо.

    Недолюблюю телевізор. Але нещодавно змушений був подивитися кілька останніх ефірів проекту «Ікс-фактор» на телеканалі СТБ. Проект дублюється з подібним — «Голос країни», завзято співають і ще в одному популярному проекті «Україна має талант». Безумовно, ми ще раз переконалися, скільки у нас талановитих, співучих людей.

   Але змагання є змагання, то ж подібні  проекти мають  визначати найталановитіших. Частково учасників оцінюють члени журі, тобто судді, доволі кваліфіковані. Але набагато більшою мірою — телеглядачі, а на останніх етапах проекту «Ікс-фактор» слово глядачів взагалі було визначальним. Оцінка учасників робиться за допомогою надісланих по мобільному телефону SMS-повідомлень: за кого з учасників більше проголосують. І тут починається дивовижне.

   В проекті «Ікс-фактор» методом відсівання дійшли до 5-ти учасників. З них троє були на голову вищі двох інших: Юлія Плаксіна, Дмитро Сисоєв, Олексій Смирнов. І ось на черговому ефірі  голосуванням глядачів треба було визначити двох найгірших учасників, а потім з них вибрати найслабшого,  який і мав залишити проект. Кого, ви думаєте, «наголосували» глядачі? Правильно: гіршими були визнані Юлія Плаксіна та Дмитро Сисоєв. А коли визначали найслабшого, то глядачі визначили Юлію Плаксіну, кращу з цих двох непоганих співаків, яка могла б взагалі стати переможницею проекту. Не довго було радіти і Дмитрові Сисоєву: він «вилетів» з проекту вже на наступному ефірі. Залишилося троє, з яких явний фаворит —  Олексій Смирнов. Хто з трьох «вилетів» на черговому ефірі? Правильно здогадалися: саме Смирнов. І ось суперфінал: два посередні співаки — Євген Літвінкович і Аїда Ніколайчук. З цієї пари кращим, чи менш слабким, можна було б назвати Євгена. І хто ж програв суперфінал? Правильно: саме Літвінкович.  А перше місце зайняла, перемогла в проекті Аїда Ніколайчук, вокаліста, яких, певен, повно в самодіяльності будь-якого районного будинку культури. І це «голос України»?!

    Як все це могло трапитися? На перших етапах діяла дивна для телефонних опитувань система голосування:глядачам дозволялося надсилати необмежену кількість SMS за того чи іншого учасника: скільки маєш грошей  (а одне повідомлення коштувало кілька гривень), маєш  часу, бажання підтримати того чи іншого учасника. Ясно, що це не має нічого спільного з визначенням  реальної сили учасників. Певно, дієвим «ікс-фактором» цієї системи було бажання телевізійників і мобільних операторів витрясти якомога більше грошей з глядачів.  На заключних етапах  проекту нарешті   було встановлено цілком логічне обмеження: один мобільний телефон —один голос. Технічно це робиться при комп`ютерних  технологіях елементарно. І все ж, як могли вийти ось такі оцінки учасників? Причому, це дійсно були  безглузді оцінки. Хтось може сказати, що я оцінюю по-своєму, суб’єктивно. Але навіть для не фахівців було очевидно, хто сильніший, хто слабший, і дивувало оце не поодиноке, а послідовне відсіювання саме кращих.  Врешті, після  чергового  голосування,  коли відсіяли кращих, а не гірших, дуже кваліфікований суддя музичний критик Сергій Сосєдов з  сумом зазначив, що глядачі відсіяли таки ж кращих.

   І ось тут ми  й маємо  поміркувати над тезою, чи дійсно таки народ завжди правий?

    Хочу повернути читачів до подібного голосування в кількарічної давнини телевізійному  проекті «Великий українець», здається,такою була назва. Більш ніж очевидно, що переможцем мав би стати Тарас Шевченко, геній, який об`єднав би при голосуванні мільйони різних  людей з різних куточків України. Тими не менше, Шевченко опинився далекувато від вершини рейтингу. Як і інший видатний діяч Богдан Хмельницький.  Перемогу в опитуванні здобув князь Ярослав Мудрий, безумовно, видатний діяч, щоправда, з доволі заплутаною біографією. Ще більшою сенсацією стало друге місце Степана Бандери, причому, його апологети запевняли, що він мав би бути й першим, якби не махінації організаторів проекту. Але хтось може повірити, що така  постать як Степан Бандера, дуже неоднозначна,  якщо говорити про масове її сприйняття в цілому населенням країни,  має такий рейтинг?  Хоч махінації в проекті дійсно були,   в мас-медіа спалахнув навіть чималий скандал, насамперед, з приводу того, якими методами відповідальний у проекті за постать Ярослава Мудрого одіозний Дмитро Табачник «формував»  потрібне голосування. Принагідно,  варто зазначити, що і в цьому проекті не було встановлено цілком логічного і необхідного обмеження: один голосуючий — один голос.

    Пригадую, колись прочитав мудрий вислів  одного чоловіка: «Не треба надавати великого значення нагородам». Ще менше треба надавати значення так званим рейтингам, опитуванням. По-перше, тут дійсно вдаються до шулерства, по–друге,так званий «глас народу»,за який видають численні рейтинги, опитування, дослідження, якими аж кишить наш медіа-простір, іноді просто дивує  і вражає. То ж треба доволі обережно ставитися до оцього «гласу народу»,

   Все сказане напряму перегукується з важливою суспільно-політичною темою — проведенням так званих всенародних референдумів. Ось і наш парламент, такий неспішний і недолугий у прийнятті численних потрібних законів, не так давно ухвалив цей закон про референдум. І вже лунають голоси про винесення на нього то змін до Конституції України, то мовного питання,  то ще чогось. А один з одіозних політиків часів Кучми Віктор Медведчук після затяжної паузи, масовано виринув на щити вуличної агітації саме з ідеєю референдумів. Другий рік мозолить очі його «Український вибір» з гаслами про те, що «країною керуєш ти, а не ті, коло обирають». Про що мова? Чи то виборча система у нас така нікудишня, що обирають кого попало, чи взагалі не треба ніяких виборів? «Прореферендимо»  і все тут.

   Вкрай підступні ідеї. І навіть якщо уникнути шулерства, фальшування, «глас народу» може видати таке, що хоч стій, хоч плач. Уявляю, як «референдитимуть» тисячі якщо не мільйони бомжів, алкоголіків, придурків, яким взагалі трава не рости. І який нам буде видано результат.

   Читач зараз може запитати:  то невже автор пропонує скасувати  загальне виборче право — чи то на виборах, чи на референдумах? Ні в якому разі! Бо не менш небезпечними є ідеї голосування, визначення долі держави, суспільства якимись «обраними» людьми. Цих  ідей теж вистачає. Причини їх очевидні. Мислячі громадяни, розчаровані нескінченними «виборіадами»,тим, кого саме народ наобирав у владу, пропонують якусь «вибірковість»—  наприклад, замінити нормально обрані органи самоврядування — сільські,  міські, районні, обласні ради якимись аморфними «всезагальними» органами громадян. Назв пропонується чимало  — якісь Віча, Громадянські комітети, Ради громад і т.д. На загальнонаціональному рівні пропонують послати к бісу всілякі інституції президентства, парламентаризму, а скликати час від часу якісь «всенародні» Форуми, Віча і таке  подібне. І саме ці зібрання мають керувати державою. На серйозному рівні носиться ідея, наприклад, Конституційної асамблеї, якій пропонують прийняття Конституції держави.

  Залишається просте запитання: а хто ж буде обирати, призначати. висувати отих обраних в оті органи, наділені найвищими владними повноваженнями? Як тільки мені говорять про «всенародність», про якесь коло «патріотів», «справжніх представників народу», «істинних арійців»,  які й будуть призначати в оті Віча і Форуми і самі туди потраплятимуть, тут же хочеться  придивитися — чи не стирчать за цими «всенародними», «всезагальними» чиїсь вуха і роги?

    Але як же бути, запитає читач?  Адже  автор всім попереднім текстом доводив, що теза «Народ завжди правий» вірна далеко не завжди. І тут хочу зробити несподіваний хід, заявивши: НАРОД ЗАВЖДИ  ПРАВИЙ. Навіть якщо робить дурницю — на виборах, в телепроектах. Просто, це ТАКИЙ народ.

   Який же вихід? Ні в якому разі не в тому, щоб хтось «істинний» брався керувати  нерозумним народом . А в тому, щоб спробувати робити народ іншим, а саме —більш знаючим і мислячим. Людям треба дати максимум  інформації, а якщо хтось береться її коментувати, то дати різнопланові коментарі.   Конкретніше кажучи — розповісти, ким насправді був той чи інший політичний, громадський діяч, що означають ті чи інші положення Конституції, яку нам пропонують напряму приймати, що таке Євросоюз  і що таке Митний союз. І так далі. Лише після цього і за цієї умови народ мінімізує свої помилки при всенародному волевиявлення  (повністю уникнути їх, мабуть, неможливо),

   Напрошується запитання: а хто і як буде доносити цю інформацію? Та всі суб’єкти суспільства, насамперед, засоби масової інформації, ті ж партії, громадські організації. Не перебільшуймо обізнаність, поінформованість наших співгромадян, нас  всіх. Як і здатність логічно мислити. Не тішмося ілюзіями, що цей процес простий, знаючи стан і наших медіа, і громадянського суспільства, в тому числі партій і громадських організацій. Але це є нормальний, цивілізований шлях. Лише так можна досягти нормального гласу нормального народу, гласу, який не дивуватиме. А якщо інколи й дивуватиме, відсіваючи з десятка співаків найкращих і возводячи в переможці найгірших, то поставимося до цього з іронією, як і взагалі до нагород, звань, титулів.

     Отже, інформування і мислення.

  

Послати б їх всіх НА «ХУндай», цих «папєрєдніків пакращення»

   На «Ху» — це на «Хундай», оті дурнуваті куплені Україною  до Євро-2012 поїзди, черговий приклад нашого ідіотизму,  якщо не сказати — корупції. Взагалі-то, це новомоднє для нашої мови слово, термін, назва поїзда, узвичаїлося в написанні як «Хюндай».  Але народ, начуваний про ці скандальні поїзди, в більшості говорить саме «Хундай».  І хто його ще зна, як правильніше. Слівце ж, як і поїзд, корейське, а ми в корейській мові, як і в китайській, японській, не дуже. І  взагалі люди говорять так, як звичніше вимовляти. А зверніть увагу —  в нашій українській мові достатньо слів на «ХУ» і щось не пригадаю жодного на «ХЮ», може, хтось щось викопає в словниках.

  Так я про поїзди.  І про те, як на нас постійно чигають всілякі новації, коли мимоволі пригадуєш афоризм : «Найкраща новина— відсутність новин»,

   Їду з Києва на Ніжин звичайною  вечірньою електричкою. Одна з таких новацій — ця електричка вже не відходить з Центрального вокзалу, цебто зі станції Київ-пас. Відтак не йде й через станцію Видубичі, що було дуже зручно. Адже на Видубичах одночасно є і станція метро, прямо під  платформою  залізниці. І сюди досить швидко добиратися з центру міста на метро. Тепер же ця електричка на Ніжин відправляється близько шостої вечора з Дарницького вокзалу.

   Ну, туди, на Дарницю, дістатися просто: з Видубич доїдете міською електричкою. А потім бігцем на оту ніжинську. Але, і ось ще одна новація, віднедавна ця міська електричка стала прибувати не на перший перон Дарницького вокзалу і взагалі  не  під вокзал, а чомусь вивантажує народ на платформу мало не за півкілометра до вокзалу. А далі натовп людей тюпає під пронизливим вітром і в мороз до Дарницького вокзалу. Що за нововведення — не збагнути. Натомість, перша, а то й друга колія перед вокзалом постійно зайняті, тому сюди й не під`їдеш. Чим зайняті? Та все тим же:  «Засрали колії цими «Хундаями», обурено говорить один з пасажирів. Так, це вони  тут, рідні, відстоюються, порожні. Невже пригнали на ремонти в Дарницьке депо? Так там нині навіть облізлого тепловоза не відремонтують.  Та й взагалі повідомлялося, що для безкінечних ремонтів  цих «Ху» було витрачено колосальні кошти  ще й на створення пунктів обслуговування цих поїздів.  То  ж, може, стоять на Дарниці, бо  вибилися з графіку і їх ніде приткнути на коліях станції Київ-пас?

   Ось таких «дрібничок» надивишся стільки, що стає бридко від подальшого «покращення» нашого життя нашою владою. Причому, цій владі вже не варто кивати на «папєрєдніків». Адже завершується  третій рік «нової» влади, яку тому  вже й новою називати непристойно. Ще можна було називати переломним рік 2010-й і кивати на «папєрєдніків». Наступний 2011 рік вже вимагав не кивати, а працювати, і центральній владі, і місцевій. А 2012-й — це вже пік  обраних народом на певний термін влад. Отож, про досягнення в «пакращєнні»,

    Не сказати, щоб люди так уже бідували, було й гірше навіть в цій новітній історії,  просто наш українець  і далі  демонструє чудеса виживання. Начебто не стрибали карколомно ціни й тарифи, а  до повзучих подорожчань люд вже звик. Новина року — ціна на звичайні сорти хліба  подекуди перевалила за промовисту цифру в 5 гривень.

    Якісь всезагальні, макроекономічні показники людей турбують начебто   «на відстані», хоч врешті прямо впливають на їхнє життя. Тому варто все ж навести бодай деякі такі дані.

    1,8 мільйона українців сьогодні безробітні. За оцінкою ООН, 36 мільйонів українських громадян живуть за межею бідності. Державний гарантований борг  зріс до астрономічної цифр майже в  500 мільярдів гривень.  І ця цифра удвічі більша, ніж на той момент, коли  регіонали  прийшли до влади. За останніх два роки   в країні   закрили 300 лікарень і 700 шкіл. Україна стала  першою в рейтингах по  корупції.

   Відкриваємо стрічку новин, наприклад, на популярному сайті  Ukr.net  і всього за один  день можемо прочитати ось таке, і тут досить  навести лише заголовки новин: «Промислове виробництво в Україні продовжує падати»,  «Україна за 11 місяців  скоротила видобуток нафти і газу»,  «Українські нафтопереробні заводи  за 11 місяців скоротили первинну переробку нафти на 50%»,  «Іпотечне кредитування стає невигідним українським банкам», «Падіння обсягів будівництва досягло 12%».  Начебто, щось віддалене від простої людини, насправді ж ні. Падіння виробництва — це безробіття і зменшення заробітків. Менше нафти й газу — це новий енергетичний зашморг, нові тарифи на комунальні послуги і подорожчання споживчих товарів.  Іпотечне кредитування стосується одної з найтяжчих проблем суспільства — житлової. І так далі…

   До речі, щодо отих «Хундаїв», одного з символів фінансових  скандалів  при  підготовці  до Євро. Вони якось забулися, хоч опозиція ще попереднього парламенту обіцяла ініціювати розслідування тих афер. Зараз про них нагадують хіба що скандали  з поломками   поїздів «Хундай», похапцем закуплених під Євро.  Виборці сподіваються, що питання розбазарювання народних грошей під виглядом Євро опозиція таки ж підніме, тим більше, що чимало представників старої опозиції плавно перейшли в новий парламент. Тим більше, що серед інших чудес ухваленого 6 грудня за кілька хвилин, по-шулерськи, з порушенням всіх норм і правил Державного бюджету України на 2013 рік є навіть стаття витрат…на Євро-2012 і немала: 1 мільярд 36 мільйонів на Нацагентство по підготовці Євро-2012.

   В останні тижні йшло масове зомбування і затуманення мізків людям «кінцем світу».  Зараз, після кінця, це теж тема для серйозного аналізу. І не лише стосовно того, хто і як наживався на цих аферах. Справа серйозніша, і тут вже мають робити аналіз психіатри. Адже це все вписувалося в давно триваючу програму руйнації психіки нації. А от для десятків громадян країни кінець їхнього світу в грудні дійсно настав. За перші 20 днів грудня в Україні загинули від морозів 83 людей, з них 57 на вулиці, решта в медичних закладах та власних домівках.  Це всього за перші дві декади зими! А за 3 місяці? Сотні сіл раптом опинилися без електрики, бо вдарив мороз і пішов сніг, а на шляхах через це утворилися кілометрові затори з сотнями автомашин, маршруток та автобусів з людьми. Виявляється, для нас стало  несподіванкою, що взимку падає температура і йде сніг.

    …Купую квиток до Києва на задрипану «комфортну» електричку, в найдешевший третій клас, адже це теж «комфортна».  Дивлюся — нове подорожчання квитків: було 21 гривня, тепер 24. Наче й небагато,  всього на 3 гривні, які ми скоро й за гривні не будемо вважати. Але  по відношенню  до старої ціни це все ж 14 відсотків подорожчання. У нормальних країнах після подорожчань у 5—6 відсотків громадяни починають думати і робити висновки, після 10-и відсотків уряд іде у відставку. В нашій країні нашій владі відставка, слава Богу, не загрожує. Хіба що люди на нових виборах таки пошлють її подалі, хоча б на поламані «ХУндаї». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Парламент разового використання

      Як ганебно існувала 5 років  (до речі, доточивши собі рік каденції) ця  Верховна Рада шостого скликання, так безславно вона й завершила роботу. Як журналіст, акредитований в парламенті, я був  на цьому останньому його  засіданні в четвер 6 грудня і все бачив і чув, як і десятки колег-журналістів, мільйони радіослухачів і телеглядачів. Останній штрих у свою характеристику парламент продемонстрував уже в перші хвилини цього  ранкового засідання. Як відомо, основне, що було винесено на нього,— затвердження Державного бюджету України на 2013 рік.

   В попередні тижні довго йшли дебати: ця Верховна Рада прийме бюджет, чи нова, вже обрана на виборах 28 жовтня?  Дискусії небезпідставні, адже час ішов, а Уряд все не подавав у Раду проект бюджету, хоч в нормальній ситуації мав це зробити ще  у вересні, максимум жовтні. Але, видно, розрекламована «стабільність» суспільства й держави набула таких «стабільних» форм, що у влади  не дійшли руки навіть до основного фінансового документу держави.

   І раптом у понеділок 3 грудня, під вечір, Уряд вносить бюджет на розгляд парламенту.  Неіснуючий Уряд, який вже не мав права юридично подавати проект бюджету. Адже в той же день ВРАНЦІ Президент своїм Указом відправив весь Уряд у відставку — як і належить, коли обрано новий парламент, що  й має  сформувати новий Кабмін. А до цього  відставлений Кабмін просто виконує обов’язки Уряду і всі є в.о, включно   з прем’єром. Начебто, невелика різниця, але вона суттєва — в.о. Уряду не має права вносити бюджет в парламент.

  Тут же було не просто внесено, а й  в критичні терміни. І мета владою була озвучена відверто: за один день, у вівторок, «розглянути»  і прийняти Державний бюджет України в першому читанні, у середу  розглянути в комітетах, у четвер проголосувати — прийняти в другому читанні, остаточно.   Не кажучи вже, що було порушено  навіть мінімальні терміни внесення бюджету для голосування (закон вимагає на це хоча б 4 дні до розгляду), треба було якось мотивувати отаку похапливу процедуру голосування. Тому парламент у вівторок прийняв постанову про «скорочену процедуру» розгляду Закону про бюджет.

     Від імені опозиції народний депутат Ірина Геращенко зареєструвала в середу , 5 грудня, проект постанови Ради про скасування отої  прийнятої напередодні постанови про «скорочену процедуру», щоб розглянути бюджет за нормальною процедурою.

   Четвергове ранкове засідання спікер Литвин і мусив розпочати з розгляду проекту цієї постанови, внесеної Іриною Геращенко. Далі цитую за стенограмою цього засідання:

  І. Геращенко: «При розгляді цього бюджету було порушено всі можливі і неможливі норми Регламенту. Згідно Регламенту депутати Верховної Ради мали отримати цей бюджет за чотири дні до того, як ми його маємо розглядати. Для того, щоб задати авторам чи представникам автора ті питання, які нас турбують в питаннях економіки, соціальної політики і таке інше.» Далі депутат навела ще й ту мотивацію, що Уряд подав проект бюджету в Раду, коли вже був відправлений у відставку, тобто це був в.о. Кабміну,  відтак таке внесення незаклнне. Словом, постанову про «скорочену процедуру» треба скасовувати.

   Забігаючи наперед, зазначу, що про це ж говорили у виступах депутати від опозиції Ю. Ганнущак, Ю.Кармазін. Останній, зокрема. зацитував щойно розданий  депутатам висновок  Рахункової палати України , вищого органу парламентського контролю за використанням бюджету,  -  щодо  проекту бюджету на 2013 рік. У висновку чітко вказано, що проект суперечить Основам бюджетної політики, затвердженим Верховною Радою  22 травня ц.р., проголосованим стараннями насамперед правлячої більшості. Цитую Кармазіна: « Пане Азаров, а для вас обов’язкове рішення, яке прийняла більшість? Чому ж ви тоді розміри,граничного дефіциту підвищуєте в 4 рази? Чому ви надання державних гарантій збільшуєте в 3,2 рази, рази, повторюю,  рази порівняно до того, що  вам написано.» 

   Але  це все був глас волаючого в пустелі. Перед цим, одразу після Геращенко, спікер надав слово Володимиру Макеєнку – голові Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради. Саме профільний комітет мав дати висновок стосовно проекту постанови Ірини Геращенко, яким пропонувалося скасувати ухвалену напередодні постанову про «прискорену процедуру» І ось що сказав  від імені комітету Макеєнко про оту прийняту  постанову (цитую):

    «Зазначаємо, що проект Постанови "Про особливості процедури розгляду і прийняття проекту Закону України про Державний бюджет України на 2013 рік" не має окремого нормативного навантаження, а є документально оформленим рішенням Верховної Ради України щодо процедури розгляду і прийняття проекту Закону України "Про Державний бюджет України". Тому вважаємо недоцільним розгляд Верховною Радою України проекту Постанови Верховної Ради України про скасування рішення Верховної Ради України від 04.12.2012 року».

   Макеєнко лицемірно додав, що практика «прискореного» розгляду бюджету була запроваджена попередньою владою, тобто нинішньою  опозицією. Хоча навряд чи можна пригадати безпрецедентну ситуацію, коли проект Держбюджету надійшов у парламент в такий-то день, під вечір, а вже наступного дня його було проголосовано в першому читанні, ще через день — остаточно.

  Ну, а крапку в дискусії поставили самі регіонали. Останнім, перед голосуванням за постанову Геращенко, виступив від фракції регіонів той же Чечетов. І пригадалася відома байка при «дискусію на зборах у лісі». Виступив Баран і висловив загальне здивування, виступив Заєць і висловив загальне побоювання, виступив Лев і висловив загальну думку. Звичайно, з цього рукомаха і демагога Чечетова Лев ніякий, просто він представляє левину, акулячу чи вовчу владу. Демагогія Чечетова була в їхньому стилі (цитата) : «Святая святых любого парламента в демократической стране мира – своевременно принять  государственный бюджет. И мы не пойдем на эту авантюру, чтобы сделать беззащитными и нашу экономику, наших людей в условиях надвигающейся второй волны мирового экономического кризиса. Поэтому своевременно принятие бюджета гарантирует стабильный переход экономики с одного года в другой,  не сбавляя темпы, а самое главное –  социальную защиту от негативных последствий  экономического кризиса мирового

    Тобто,  неприйняття негайно ж  бюджету ударить по народних масах. Але чому нас по більшовицькій методі  змушують блукати поміж двох сосен? Або затримка з прийняттям бюджету, або прийняття його, але як попало, нашвидкуруч? Чому впритул не бачать третьої, нормальної сосни: і бюджет ухвалити, і зробити це нормально. Адже десять Чечетових і його ляльководів не дадуть відповідь на просте запитання: а що, власне, заважало владі, отак бідкаючись про  благо народу,  подати бюджет у парламент на тиждень раніше? А на два, три, чотири тижні, на півтора—два місяці? «Стабілізець» , за версію влади, настав, уряд працював у поті чола, так в чому ж річ? В тому, щоб похапцем, у метушні, напхати в бюджет того, що треба? Звісно, тому, хто впихав.

    Але я зараз взагалі  не про зміст і якість бюджету. Я про законність і демократію. Звертаю увагу на ключові слова демагогії голови парламентського комітету Макеєнка, які я виділив у тексті, ті,  де він говорить про ухвалену у вівторок парламентом постанову про «прискорену процедуру» розгляду бюджету. Отож, ця постанова  (цитую)«не має окремого нормативного навантаження, а є документально оформленим рішенням Верховної Ради України». Ви розумієте, про що йдеться?  І що  цілком серйозно виголошено з найвищої трибуни держави? Що постанова Верховної Ради від 4 грудня не є нормативним документом, тобто це не закон, який діятиме в наступний період, а, так би мовити, разове рішення парламенту для конкретної ситуації— розгляду бюджету, тобто постанова на день— два. Словом, разова постанова. Так, як існують разові салфетки, шприці, гумові рукавички, презервативи. І, виходить, що отаке «разове» можна  ухвалювати таким, що суперечить Конституції держави, нашим законам?  Геніальна у своєму нахабстві логіка.

  Повторю, я не про бюджет, а про елементарні норми демократії, здорового глузду і логіки.

   А, може, Бог з нею, демократією? Може, не треба виявляти зайвого «демократичного чистоплюйства», попри те, що давно вже сказано: демократія — це процедура. Може, дійсно більш важливе  — «революційна доцільність»? Щоправда, з цією «доцільністю» часто-густо дуже далеко заходять…

 

Шостий парламент «шісток» — перед «дембелем»

 Про «пенсійні побори», мораторій на землю та мову дитсадків

Дивну картину представляють останні засідання Верховної Ради нинішнього шостого скликання. Вже кілька тижнів, як пройшли вибори нового парламенту, визначилося, які депутати залишаться під його куполом, які прийдуть на зміну “демобілізованим”. Але ми не можемо ані дня залишатися без законодавчої влади. Тому парламент чинний по самий день скликання нової Ради і вступу її в повноваження. Однак, атмосфера в Раді специфічна. Багатьом депутатам, якщо не сказати — більшості і протягом 5-ти років каденції було врешті байдуже, за що голосувати, натискати кнопки (або роками натискали  за них), а зараз тим паче. Втім, засідання проходять, на них звично виносять по кілька десятків законопроектів на день, які неможливо не те що вивчити, а толком прочитати. В атмосфері перехідного періоду можна проштовхнути й такі закони, з  якими потім доведеться розбиратися новому парламенту.

    Це ранкове засідання традиційно почалося із заяв фракцій. Лідер об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк поставив з трибуни резонне запитання: коли Верховна Рада дочекається в сесійному залі передбаченого законом звіту Уряду? Річ у тім, що Кабмін, призначений парламентом і йому підзвітний, всі останні місяці ігнорує цю вимогу закону. “Ну що ж, зазначив Яценюк, опозиція візьме на себе функцію розповісти про те, до чого дожилась Україна завдяки Азарову і Януковичу”. І далі промовець назвав ряд цифр, що говорять самі за себе. Прямий та гарантований державний борг України за останні 2,5 роки зріс удвічі і перевищив уже 400 мільярдів гривень. Третій місяць поспіль українська економіка, зокрема, і промислове виробництво , падає — по кілька відсотків щомісяця. Більше ніж 10 мільярдів доларів за останній рік — такі темпи падіння золотовалютних резервів України, натомість все більше доларів на закордонних рахунках олігархів у офшорних зонах. В останні три місяці — постійне падіння середньої заробітної платні, при тому, що й гривня знецінюється внаслідок девальвації.

    В цій ситуації, коли економіка “стабільно” лежить, влада покладається в основному на випробувану річ — побори з населення. В порядок денний було внесено одразу кілька законопроектів, уже назви яких доволі промовисті. Йшлося про закони “щодо добровільної сплати єдиного внеску”, “подальшого удосконалення адміністрування податків і зборів”, “сплати екологічного податку” і т.д., в тому ж дусі.

    Красномовним проявом цього стало внесення того ж дня в парламент дикунського, інакше не назвеш, законопроекту регіонала Хомутинника про введення 15-відсоткового податку при продажу населенням валюти —начебто, як “збору в Пенсійний фонд”. Демагогія в тому, що влада залазить до кишені того ж пенсіонера чи працюючого, які зі своєї пенсії або зарплати відклали 800 гривень “на чорний день” і обміняли їх на 100 доларів, не довіряючи, і цілком правильно, банкам. Тепер, коли людина піде обміняти ці долари на гривні, у неї просто хочуть загарбати 15 доларів або 120 гривень. Законопроект настільки одіозний, і не лише в тому сенсі, що ніхто толком не здатен пояснити, як можна отак відкрито грабувати людей, а й нічого не дає для оздоровлення економіки, що Рада не наважилася його ухвалити. Поки що, бо законопроект просто відкладено.

     На фініші каденції депутати все ж прагнули залишити про себе і якусь добру згадку. Доволі несподівано розв’язалася колізія довкола надрезонансної суспільної теми — продажу земель сільськогосподарського призначення. Мораторій, тобто заборона на її продаж, завершувався вже за кілька тижнів, 1 січня 2013 року. Пропозиція продовжити його бодай на рік, щоб, по-перше, навести елементарний лад з обліком землі, по-друге, ухвалити ряд підготовчих до ринку землі законів, натикалася на глуху стіну лобістів земельного дерибану. І раптом парламент ухвалює закон про продовження мораторію на продаж землі аж на три роки, по 2016 рік. Що ж, новій Раді можна буде без поспіху розбиратися з цією дуже складною проблемою .

     І нарешті ще одне: Верховна Рада не прийняла законопроект Вадима Колесніченка №9714 щодо обрання батьками мови виховання дітей в дитсадках. За це проголосувало  213 карток депутатів при необхідних 226.

Один з авторів одіозного мовного закону ніяк не вгамується і на продовження та в руслі того закону проштовхує все нові антиукраїнські затії. Той законопроект №9714 передбачав вибір батьками мови виховання їх дитини. Крім того, він би дозволив створювати у дошкільних навчальних закладах окремі групи, в яких виховання здійснюється регіональними мовами або мовами меншин. Неважко спрогнозувати, у що вилилося б впровадження цього закону: у масову русифікацію дошкільної освіти і виховання в певних регіонах і відчудження тисяч дітей від державної мови. Поки що не пройшло!

 

 

 

Вибори: перемога і поразка влади, перемога і поразка опозиції

Двоє виборів одного парламенту: опозиція виграє вибори за партійними списками, влада — по мажоритарній системі і в цілому

Спершу, у виборчу кампанію, були так звані “соціологічні опитування” з їх “рейтингами” партій і кандидатів, Далі — екзит-поли, опитування на виході з дільниць після голосування. Потім попередні результати виборів і нарешті остаточні, які будуть 12 листопада. “Рейтингам” вірити ні в якому разі не можна, настільки вони куплені і продані, щедро тиражовані прикупленими медіа. У цих “рейтингів” насправді дві мети: перша — не відбивати громадську думку, а “навертати” її в потрібне замовникам русло, друга — готувати грунт для фальсифікацій, щоб підтасовувати “результати” під “рейтинги” і потім заявити: мовляв, бачите. результат співпав з настроями громадян перед виборами. Екзит-полам важко вірити з тих же причин. Попереднім результатам не дуже вірять, остаточним — вірять, але не дуже. Ось такі наші реалії.

На цих виборах відбуваються практично двоє виборів. Це наслідок повернення до змішаної системи, пропорційно-мажоритарної, коли половина парламенту обирається за списками кандидатів від партій, а друга — по мажоритарних округах. Ця система діяла у нас  на виборах 2002 року. На наступних виборах,у 2006 і 2007 роках, була чисто пропорційна система. До неї перейшли, вважаючи, що відбувається політична структуризація суспільства, становлення політичних партій. Повернення назад — це фактично визнання того, що “структуризація” зазнала фіаско. І дійсно кількість партій в Україні перевалила вже за 200, з’являються штучні  проекти, сформовані довкола  того чи іншого політика. Але повернення до мажоритарки, нехай навіть у половинному обсязі, означає повернення найбрутальніших методів виборів.

В цілому опозиція вибори програла, при тому, що вона виграла  пропорційну систему голосування. Такий розклад був очевидний ще рік тому, коли через парламент владна коаліція проштовхувала новий виборчий закон. Голосування за нього опозиції — то, очевидно, якийсь  її політичний компроміс  з владою.

Поразка  опозиції по мажоритарці має три причини. Перша — величезний фінансовий ресурс влади, адже майже всі найбільші олігархи давно на її боці. Друге — адміністративний ресурс влади, який на цих виборах (а вибори —  не лише день голосування, а всі три місяці виборчої кампанії) застосовувався особливо вульгарно. Це коли провладним кандидатам місцева влада всіляко сприяла у виборчій кампанії,  всіляко перешкоджаючи кандидатам від опозиції. Чого варті телефонні вказівки з місцевих адміністрацій директорам шкіл чи головлікарям лікарень, щоб вчителів, медиків і ноги не було на зустрічах з кандидатами від опозиції. Але третя причина програшу мажоритарки опозицією  у відсутності її єдності. “Батьківщина» (узгоджено зі “Свободою”) висунула кандидатів майже по всіх округах, але те ж саме зробила і партія УДАР. І узгоджено, знято зайвих кандидатів було лише десь по півсотні округів. а більш як на півтораста так і йшли по два кандидати.

Що далі? Треба чітко усвідомити:  справжнє волевиявлення народу проявилося не на  адміністрованій  і проданій мажоритарці, а саме за пропорційною системою,  при голосуванні за списки партій, адже тут дійсно визначалися істинні рейтинги політичних сил. Так от, ці вибори опозиція виграла, і в цьому її велика моральна перемога. Більшість виборців висловили недовіру владі.

Ще кілька висновків. Треба, попри все, продовжувати політичну структуризацію суспільства, становлення справжніх партій. Тут своє слово могли б сказати самі виборці. Час рядовим партійцям братися за своїх оброслих мохом і жиром, переповнених амбіціями партійних вождів і вождиків. І під загрозою  масового виходу  з партій змусити вождів припинити чвари і почати об’єднавчий процес.

Другий висновок — суспільство потребує оновлення політикуму. Яскравим показником цього став політичний крах старих національно-демократичних сил, що проявилося у фіаско  “Нашої України”, проекту під ці вибори, очолюваного однойменною партією з включенням Української народної партії і КУН. Так званий Союз патріотичних сил зазнав повного фіаско на виборах, ледве виповзши за рубіж 1 відсотка голосів. І це — партія Майдану “Наша Україна” і більший уламок колишнього могутнього Народного Руху —УНП! Це союз з абсолютно державницькою правоцентристською ідеологією! Що сталося з цими партіями чи що сталося в суспільстві, яке відкинуло ці політичні сили?

Натомість прагненням до оновлення стало голосування за УДАР, цілком новий політичний проект, партію, що, втім, задекларувала чітку опозиційність до влади. Високий результат  “Свободи”, яка вперше стає парламентською партією, відбиває  зростаючий потяг виборців до національних цінностей і до рішучості у їх відстоюванні.

Про успіх Компартії. Причина, звичайно, у соціальних проблемах, до вирішення яких олігархічна влада і не думала братися. Саме на цьому побудували свою виборчу агітацію комуністи, з притаманним їм єзуїтством: начебто, критикуючи владу, замовчували, що самі є її  часткою, входячи у правлячу коаліцію парламенту. Але  успіх комуністів — це ще один мінус владі, з її соціальною політикою, коли “покращенні вже сьогодні” мільйони громадян відчули на своїй шкурі. Втім, це і урок опозиції, яка ставила соціальні питання, те, що турбує мільйони людей, на третій план. А ще — більше суперничала між собою, ніж з комуністами. Як можна було не використати у виборчій кампанії, опонуючи комуністам, дві дати, про які практично забули: 80-річчя початку Голодомору і 75-річчя Великого терору 1937 року. Звичайно, вплинуло й те, що з приходом нової влади практично згорнуто відновлення історичної правди, розкриття злочинів комуно-радянського режиму. А наші співгромадяни, даючи стільки мандатів комуністам, виявляється, надто легко забувають трагічні уроки історії.

Нинішні вибори стали чи не найбруднішими в часи незалежності — йдеться не лише про день голосування, а загалом про виборчу кампанію. Це констатували міжнародні місії спостерігачів. Ось лише заголовки понеділкових повідомлень:

Місія Європарламенту: У кандидатів не було рівних можливостей

ПАРЄ: Український народ заслуговує на кращі вибори

ОБСЄ: Ці вибори —  крок назад у порівнянні з попередніми.

Місія Канади: Ці вибори не абсолютно чесні, бачимо регрес.

х     х     х

В цілому влада виграла вибори винятково за рахунок мажоритарної складової, причому ця загальна перемога виявилась далеко не такою переконливою.

«Батьківщина»,  «УДАР» і «Свобода»,  сумарно набрали за пропорційною системою 50 відсотків голосів виборців. Влада , тобто регіонали і комуністи, — трохи більше,  як 43. Решта  голосів припала на партії, що не подолали 5-відсоткового бар`єру. І цього разу виборці не подрібнювали голоси , відтак нема партій «на грані» бар`єру: розрив між «Свободою» з її 10 відсотками і  найближчими  конкурентами величезний —  всього по 1 з лишком відсотку набрали партія Королевської, партія Ляшка і «Наша Україна» (цікава компанія). Отже, опозиція набирає  за пропорційною системою  121 мандат, влада 104. По партіях — «Батьківщина» — 62, «УДАР» —34, «Свобода» — 25, Партія регіонів — 72, Компартія — 32.

Значно більше мандатів, ніж очікували, набрала опозиція і по округах — сумарно близько  60,. Регіонали набирають 115 мандатів, комуністи — жодного, і  це вельми прикметно. Повного фіаско зазнала влада у столиці, програвши опозиції всі 13 округів Києва.

Отже, попри величезний фінансовий ресурс, адмінресурс місцевої влади,  регіоналам не вдалося отримати тотальну перевагу навіть по мажоритарці. Нема й мови про формування ними конституційної більшості в 300 мандатів, та й навіть задекларована регіоналами проста більшість (сформуємо, мовляв, самі) поки що під знаком запитання. Надія на так званих самовисуванців та ще на комуністів. Хоч останні в слизькій ситуації, адже отримали високий відсоток на  критиці  влади, і  тепер якось не личить іти  в парламенті на побігеньки до регіоналів, хоч прислужувати їм, напевно, будуть.

Все сказане пояснює, чому ж розгорілися такі битви за мандат саме по мажоритарних округах. Опозиція заявила  не лише про масові порушення закону під час виборчої кампанії, а  й про ще більші при підбитті підсумків голосування. І не голослівно. На біду влади, цього разу опозиції вдалося зібрати в багатьох проблемних округах примірники  оригіналів  підсумкових протоколів дільничних комісій з «мокрими» печатками. І  сумарний підрахунок таких протоколів з усіх дільниць засвідчив  по тих округах повну перемогу кандидата від опозиції. То ж  коли почалися брутальні фальсифікації по вектору «дільнична комісія—окружна—ЦВК», опозиція  сказала рішуче «Ні!» топтанню волевиявлення виборців.

До фальсифікацій було залучено і самих провладних кандидатів, і  місцеві державні адміністрації,  і  так звану «судову гілку влади», де суди ще раз показали свою кишеньковість і нечесність. Рішенням судів, часто й з іншої області,  почали скасовувати результати голосування по цілих дільницях, примушувати до «перерахунку голосів» на дільницях і округах, де беззаперечно переміг кандидат опозиції.

Один з найганебніших прикладів — по скандальному округу  94  в Обухові на Київщині. Тут влада тягне у депутати одіозну Тетяну Засуху. Кандидат від опозиції Віктор Романюк переміг її з величезним відривом у більш як 7  тисяч голосів. Але суд скасовує результати голосування одразу по 28 дільницях, перекресливши волевиявлення майже 30-ти тисяч виборців Обухівського і Васильківського районів, забравши їхні голоси, в тому числі подані й за інші партії.  

Таких округів станом на 5 листопада  по країні було  вже 13, причому їх кількість зростає: випливають все нові факти фальсифікацій, а суди, ОВК  і ЦВК ріжуть на корені перемогу опозиції у все нових  округах.

Ось причина, що спонукала опозицію в понеділок 5 листопада, вивести тисячі людей на мітинг протесту на майдан Лесі Українки, під стіни ЦВК. І цим мітингом була оголошена Всеукраїнська безстрокова акція протесту проти фальшування владою результатів виборів, на захист волевиявлення громадян. Такі акції  йшли і тривають і в  областях. Наприклад, у Первомайську на Миколаївщині, де голоси в ОВК «рахував» «Беркут»,  дійшло мало не до повстання.

Мітинг проходив в оточенні загонів «Беркуту», які пробували розігнати акцію Річ у тім, що ще перед голосуванням один з київських судів ухвалив абсолютно антиконституційне рішення про заборону масових акцій по всьому центру столиці  аж до 12 листопада, під єзуїтським  приводом, що, мовляв, можуть бути порушення громадського порядку. Уже одне таке рішення говорить світовій спільноті про сутність цього режиму. Звичайно, громадяни,  які згідно Конституції мають повне право на такі  мирні зібрання, не виконували  злочинних рішень.    

На мітингу 5 листопада  виступили  лідери опозиції Арсеній Яценюк. Олег Тягнибок. Віталій Кличко, інші її представники.  Яценюк,  Тягнибок і Кличко заявили про повну єдність опозиції і її рішучість відстояти права українців на вільні вибори. Вони оголосили спільну декларацію опозиції — умови,  поставлені владі. Перша з них—   визнати окружними комісіями і ЦВК  перемогу кандидатів від опозиції в округах, де це не викликає жодного сумніву, де ця перемога підкріплена протоколами комісій.   Наступні вимоги такі : притягти до кримінальної відповідальності винних у  фальсифікації виборів, а це провладні кандидаті, члени та голови окружних комісій, представники обласних адміністрацій; звільнити з посади за участь у фальсифікації виборів голів кількох обласних адміністрацій, звільнити з посад і притягти  до відповідальності суддів, які сприяли фальсифікації виборів.

Далі ЦВК ухвалив більш ніж дивне рішення — визнати, що неможливо встановити результати по 5-ти округах,  і просити парламент дати дозвіл  призначити тут повторні вибори. Опозиція заявила, що  готова до повторних виборів  і виграє їх, але принципово оскаржить це рішення ЦВК в суді.

Що далі? Питання не лише в кількох мандатах, хоч і вони дуже не зайві для влади. Питання принципу — є в цій державі волевиявлення народу чи його можна топтати? Ясно, що  для влади прийняти названі вище вимоги, по суті ультиматум, —  це ще одна моральна поразка.  Як поразкою є й  капітуляція ЦВК — визнання нею нездатності встановити результати виборів. Адже ЦВК теж є часткою влади і саме влада загалом відповідає за проведення виборів. Ще один наслідок всеукраїнської акції протесту — все рішучіші і критичніші оцінки наших виборів  Європою і світом. 

Протистояння наростає. Як останній рішучий крок  спротиву фальсифікації , опозиція назвала можливе «обнуління» нею щойно завойованих мандатів, тобто відмова від них кандидатів за списками і по округах. В такому разі у новій Раді не набирається необхідних 300 депутатів і вибори вважатимуться недійсними. Цей крок, який у нашому правовому безладі важко навіть проаналізувати, свідчить,  до якої межі доходить, коли влада пробує нахабно спотворити волевиявлення народу.

х           х             х

У вівторок вранці відкрилося одне з останніх пленарних засідань діючого парламенту. У заявах фракцій не лише БЮТ, а й Компартія назвала ці вибори найбруднішими в нашій історії. Парламент утворив Тимчасову слідчу комісію по розслідуванню порушень закону у так званих проблемних округах. Натомість,було відхилено поданий опозицією проект постанови про створення ТСК для системного розслідування фальсифікацій на виборах загалом.    А що  ми хочемо від цієї влади, яка заявою фракції регіоналів назвала ці вибори дуже чесними і демократичними

 

 

 

Чому заціпило "Нашій Україні" і УНП, Ющенку і Костенку?

    Лише на 8 день (!)  після парламентських виборів, коли вся Україна, всі у світі, кого це цікавить  і хвилює, другий тиждень обговорюють результати парламентських виборів в Україні, якесь мляве мекання почулося з надр партій «Наша Україна» і Українська народна партія, які пішли на вибори під вивіскою  НУ. Втім, і  по сьогодні  сайт «Нашої України» заблокований. Невже за борги, як і виплата людям, які працювали на виборах у комісіях і спостерігачами? По вчорашній день жодного слова не було й на сайті УНП. Може, я не вмію працювати в Інтернеті? Але  жодного слова і звуку від цих партій не було і на популярних чернігівських сайтах, які читаємо регулярно, насамперед це ВВ. До вчора сайт УНП давав «новини» за 24—25 жовтня. І це в час інформаційних технологій, і  це партія, що пнеться показати «європейськість».

    Серйозний аналіз краху цих партій на виборах, що стало крахом загалом старої націонал-демократії,  ще попереду і його обов’язково треба зробити.  Без зловтішання, бо надто все це прикро і боляче, але розібратися, що ж відбулося? Крім очевидного: ці партії як і інші так звані національно-демократичні, підлягають негайному розпуску і об`єднанню в нову політичну силу. Втім, це й так було задеклароване ними,  НУ і УНП, перед виборами. Правда,  задекларовано уп`яте чи вдесяте.

   А поки що хочу висловити просто обурення тим, що політичні проводирі, керівництво партій, ці партії наче заціпеніли. Маю на це право. Адже, може, більше, ніж хтось, ратував, пропагував і агітував, що ці партії мають таки йти на парламентські вибори як ще одна,  четверта,  колона опозиції, поза межами трьох основних опозиційних сил, які таки  пройшли в парламент. Я називав їх, ці дві партії, і називаю партією Майдану і більшою частиною розколотого колись потужного Народного Руху. І вони мали йти на ці вибори, я сам до цього закликав. Але, звичайно, йти не так.

  Поки що я про образливий для виборців  політичний параліч. Лише сьогодні і чомусь на сайті УНП з`явилась нарешті куца заява Ющенка. Суть її — хамська: народ «нє понял», «не дозрів» до «нас». Спасибі й за це, бо після погрому на президентських виборах політичний параліч екс-президента тривав не 8 днів, а  8 місяців.

  Коментаря Костенка поки що нема, але цей краснобай зуміє щось наговорити. Втім, менше всього  мене  цікавлять громадяни Ющенко і Костенко, залишмо їх у спокої,  мені боляче за старі національно-демократичні сили.

 

 

Підсумки виборів...до виборів

Чергова поразка демократії: поразка старих, які  вже відходять, і нових, які ще йдуть

    На жаль, нинішні вибори в парламент  програні демократами, причому, це буде найгірший результат за кілька останніх виборів, президентських і парламентських. І подивіться, яка динаміка.  У 2004-у ми, демократи,  йшли на президентські вибори з надіями і шансами. І перемогли.  На перші після Помаранчевої революції парламентські вибори  2006 року йшли з меншими надіями, але все ж зі сподіваннями. Програли. На президентські вибори 2010 року йшли з мінімальними сподіваннями і програли ще сильніше. На ці вибори прийшли уже без якихось сподівань. Пишу це  за 2 дні до виборів, у   п`ятницю 26 жовтня. Але вже зараз можна цілком спрогнозувати результат цих виборів.

     Причин поразки демократів і виграшу влади — регіоналів кілька. Перша криється в самій виборчій системі, яку цього року ввела законом у підконтрольному їй парламенті Партія регіонів і за який чомусь голосувала і опозиція. У нас повернуто змішану систему виборів, пропорційно-мажоритарну, яка існувала 10 років тому. Виходить, стремління до політичної, партійної структуризації суспільства завершилося нічим, та  воно так і є, адже наплодили  уже понад 200 партій, переважна більшість яких — це карикатурні утворення, що обслуговують владу. Але ж плодяться вони від амбіцій наших політиків, які мали  б навпаки —об’єднуватися, а не дрібнитися.

    Що ж означає ця система? Лише половина парламенту — 225 депутатів обираються за списками кандидатів від партій. І цю частину виборів, напевно,  виграє опозиція, бо влада себе повністю  скомпрометувала в очах народу, Опозиція здобуде 120 мандатів, усі три опозиційні партії разом —«Батьківщина», «Свобода» «УДАР». Влада, тобто Партія регіонів і їх союзники комуністи,  візьме  105 мандатів. Але ж це лише половина парламенту. По другій половині виборів — мажоритарних одномандатних округах, а їх теж 225, буде повна поразка опозиції. Влада тут набере десь 150—170 мандатів. Тобто, матиме впевнену більшість у новому парламенті. Питання лише в тому, чи набере   влада  так звану конституційну  більшість, тобто 300 мандатів, коли  зможе змінювати Конституцію, наприклад, ввести положення, щоб президент взагалі обирався не народом, а  в парламенті.

   Чому ж опозиція так програє мажоритарні округам? Причин три. Перша — влада тут застосувала фінансовий ресурс, який іде на підкуп виборців і посилену агітацію. А фінанси, гроші зараз,  в основному,  в олігархів, які підтримують владу. Друге —   величезний адміністративний ресурс влади. Він полягав у тому, що місцева влада, районна і обласна, всіляко працювала  на кандидатів від влади і всіляко перешкоджала  кандидатам від опозиції. Для перших організовували  зустрічі з виборцями, для других їх блокували, наприклад, забороняли  вчителям, медикам, іншим людям, що працюють у бюджетній сфері, йти на зустрічі з опозиційними кандидатами. Так само, для кандидатів від влади щедро надали  сторінки підконтрольних місцевій владі районних і обласних газет, куди  опозиційним кандидатам пробитися важко. Це і є тиск влади на виборчу кампанію, явище, недопустиме при демократії. Третя причина — відсутність єдності опозиції. Яскравий прояв цього —майже по всіх округах кандидатів висунули і «Батьківщина» і  «УДАР». Правда, недавно трохи узгодили округи і зняли десь з 50 кандидатів, але ж більш як по 150-ти  округах так й ідуть по сьогодні на вибори по два опозиційні кандидати. Ясно, що це дає перевагу кандидатові від влади. Та ще десь по 40 округах нащось висунула кандидатів партія Ющенка "Наша Україна",  так що там аж по 3 кандидати від опозиції. Ось причини програшу.

    Взагалі-то, вибори складаються з двох частин:  виборча кампанія і власне день виборів, голосування. Досі  йшлося  про першу з цих частин. У нормальних демократичних суспільствах вона  головною мірою визначає й результат голосування. У ненормально демократичних, як Україна, багато що визначається в день голосування і підбиття його підсумків. І тут повністю спрацьовує колишнє сталінське правило: «Важливе не те, як голосують, а як і хто підраховує голоси». Йдеться про масовані фальсифікації при голосуванні і підбитті підсумків. Знов таки, для демократичних суспільств це неприпустиме, для нашого цілком звичне.

     До фальсифікацій на користь влади суспільство готують заздалегідь, оприлюднюючи під час виборчої кампанії так звані «рейтинги» так званих соціологічних досліджень. В нормальному варіанті ці рейтинги і дослідження мають відбивати думку і настрої громадян. У нас же все навпаки: думка людей формується цими «рейтингами». А друге призначення цих наскрізь фальшивих, проданих і куплених «рейтингів», широко тиражованих продажними медіа,— готувати  громадську думку до цифри голосів, яку буде сфальсифіковано під ці рейтинги. Наприклад, вже давно крутиться в суспільстві «рейтинг» одної партії, що начебто її готові підтримати  понад 20 відсотків виборців.  «Рейтинг» оприлюднено, тепер під нього можна підганяти "відсотки", а потім сказати: бачите, мовляв,  наш результат співпав з прогнозами, рейтингами, настроями виборців перед виборами. 

      Але що в цих умовах протиставила  владі  опозиція? Нічого чи майже нічого.  Якщо говорити загалом,  опозиція вкотре продемонструвала  і відсутність єдності, і невміння вести виборчу кампанію.

Х               х                        х

    Цей песимістичний аналіз  дивний тим, що зроблений ще до голосування, здавалося б, у  розпал битви, коли про поразку говорити не годиться. Але цей текст  уже нічому не допоможе і нічому не зашкодить, бо 99 відсотків виборців області його не прочитають.   Це так, просто експеримент —  перевірити, наскільки все прогнозовано. А детальний аналіз виборів робитимемо за день— два. Адже життя продовжується і після виборів. Старі політичні сили безповоротно відходять, приходять нові.  Держава Україна продовжується. 

“Двійники” в комісіях, угорці на Чернігівщині, друкований бруд: «чесні і прозорі вибори» тривають…

Нещодавно в столичній агенції УНІАН провів прес-конференцію багатолітній лідер Соцпартії , двічі голова Верховної Ради Олександр Мороз. Як кандидат у депутати парламенту по одному з округів Київщини. Особа в нашому політикумі, прямо скажемо, мало симпатична. Примкнув зі своєю партією до Помаранчевої революції, постояв на трибуні на Майдані. Після перемоги Ющенка соціалісти отримали свої “бонуси” в новій владі. А на перших же після Майдану парламентських виборах весною 2006 року прорвалися в Раду. На жаль, внаслідок передуючих виборам піврічних чвар між силами Майдану — БЮТ і “Нашою Україною” ці блоки не змогли отримати в парламенті більшість мандатів. І довелося для формування правлячої коаліції “позичати” їх у вигляді фракції соціалістів. Втім, невдовзі Мороз перекинувся до регіоналів з комуністами, якими, відтак, і була сформована нова коаліція. Та, що тут же проголосувала за кандидатуру Януковича на посаду прем’єра. Мороз же отримав посаду голови Верховної Ради.

Втім, ненадовго: зрада не забувається. Вже на позачергових виборах осені 2007 року соціалісти з тріском провалилися, не потрапили в парламент і на добрих 5 років випали з великої політики. Але ось ці “недокомуністи” чи “перекомуністи” знову ожили: партія йде на вибори за списком по загальнодержавному округу, виставила й кандидатів по округах.

Звичайно, на тій прес-конференції не обійшлося без вїдливого запитання Морозові стосовно його політичних перебіжок і кульбітів. Мороз нагадав, що не так давно вже виступав із заяво, суть якої — він визнає, що помилкою були і союз з помаранчевою владою, і союз з регіоналами. Що ж, позиція зручна: дистанціюватися від обох політичних таборів, і ось вам, виборці, мовляв, третій, правильний шлях, соціалістичний.

Але з’ява Мороза перед пресою і оприлюднення ним розпачливої Заяви Соцпартії про безчинства виборчої кампанії цікаві хіба ось чим. Людина, яка була на найвищих щаблях влади. зіштовхнулася з тим, що шалений і безсоромний адмінресурс працює тепер не на нього, в крайньому разі не нейтрально, а проти. То ж доводиться на своїй шкурі відчути, що це таке — система, до вибудовування якої й сам разом з партією доклав рук.

Таке ведення виборчої кампанії б`є, звісно, не по  одних соціалістах, а й по  всіх опонентах влади, всіх, хто не з нею. Нейтральних теж нема: “Хто не з нами, той проти нас” — це правило комуністичних часів діє.

Отож, Мороз, як і інші політики й партії, зіштовхнувся і з тим, як перед носом кандидатів зачиняються двері замовлених для зустрічей з виборцями приміщень, як керівники найперше бюджетних установ не пускають на ці зустрічі працівників, всіляко залякуючи вчителів, медиків, не кажучи вже про чиновників держустанов.

А одна виборча технологія заслуговує окремого слова. Йдеться про так званих “двійників” у виборчих комісіях. В окрузі, де балотується Мороз, а це Миронівський, Богуславський райони й місто Переяслав, соціалісти подали  від нього як кандидата в депутати  своїх кандидатів у дільничні комісії. І раптом багато  цих людей були видалені з комісій. Виявилося, що в такій-то комісії, окрім поданого соціалістами, умовно скажемо, Іваненка Миколи Васильовича, виявився й  ще один точно  такий же, не лише повний тезка і однофамілець, а й з тими ж паспортними даними. І окружна комісія усунула  обох “двійників”. І таких викинутих виявилося немало. Як таке трапилося? Ну, паспортні дані роздобути неважко, не марно ж їх збирають всі, кому не лінь. Але ж власноруч написана людиною заява на згоду бути членом комісії?!

Все просто: ці заяви були сфальсифіковані. При тому, що за новим виборчим законодавством підробка виборчої документації є вже кримінальним злочином , відтак можна порушувати кримінальну справу. Хто пішов на злочин? Очевидно, ті, кому це вигідно, хто хоче не допустити в комісії не провладних членів. Хто злочинець — це вже мають встановити правоохоронні органи. Те, що ті заяви сфальсифіковані, міліція за заявою Соцпартії вже встановила, зазначив Мороз. Залишається порушити кримінальні справи і встановити винних, саме зараз, поки триває виборча кампанія, в науку іншим.  З таким поданням Мороз вже звернувся до прокурорів районів і в Генеральну прокуратуру. Побачимо, як подбають наші правоохоронні органи про “чесні і прозорі” вибори.

Тим більше, що ця брудна технологія застосовується широко.  Мало не анекдотичним, якби він не був таким обурливим, можна назвати й факт по Чернігівщині. Всеукраїнське об’єднання “Свобода” подало до окружної комісії Корюківського виборчого округу № 207 своїх кандидатів у дільничні комісії. Прізвища — Ткаченко, Горєла, Євтушенко, Момот, Приліпко, Черняй, Марченко. Цілком реальні люди, котрі погодилися працювати членами комісій, про що кожен  власноруч написав заяви. І раптом у ОВК виявляються документи і “власноручні заяви” цих же людей, але подані зовсім від інших партій. Серед таких — “Русь Єдина”, “Руська Єдність” (як же без них), а ще від  партій вільних демократів, соціал-демократів і навіть від Демократичної партії угорців України. Навряд чи на Поліссі, так далекому від Угорщини і Закарпаття, навіть вдень з вогнем знайдеш багато угорців. Але закон такий, що партії можуть подавати кандидатів у комісії звідки завгодно і куди завгодно. Навіть якщо ці члени комісій мешкають за сотні кілометрів від цих комісій. Що й широко практикується.

Не менш брудною є і  технологія поширення  відвертої брехні у виборчій агітації, скоріше — антиагітації. Причому, поширюються і газетоподібні  «видання» досить сумнівного гатунку, практично анонімки. І щось також не чути, щоб  закон припиняв такі безчинства. Після виборів декому мало б стати соромно за   такі методи ведення виборчої кампанії. Чи, як каже грубувата приказка,  «сором очі не виїсть»?

…“Чесні і прозорі” вибори тривають.

 

Гаряча виборча осінь

  Лідери перегонів — за гратами

  Звичайно,  не нових, осінніх виборчих  перегонів, вони ще попереду. Але саме на тижні, що минув, остаточно, принаймні, на найближчий період, визначилося місце перебування переможців попередніх парламентських виборів,  на яких, нагадаємо, і  був обраний нині діючий парламент VІ скликання. На тих  виборах перемогли два блоки демократичних сил, блоки Майдану. Це БЮТ (Блок Юлії Тимошенко)і НУ—НС (Наша Україна — Народна Самооборона). Першим номером виборчого списку БЮТ була., зрозуміло, лідер блоку. А першим номером виборчого списку НУ—НС був  Юрій Луценко. Так от, днями завершилося його мало не  дворічне  «тимчасове» сидіння в СІЗО (слідчому ізоляторі) , де підслідні і підсудні можуть місяцями й роками, така наша сумна практика, чекати на вердикт правосуддя. Іноді й виправдувальний, і тоді взагалі незрозуміло, за що людина  стільки перебувала фактично в ув’язненні.

    Суди  по  обох справах  Луценка нарешті завершено і днями його доправлено уже у справжнє місце ув’язнення — Макошинську колонію на Чернігівщині. В цьому спеціальному закладі  відбувають покарання засуджені працівники різних правоохоронних органів. У звичайній, але теж колонії, в Харкові сидить Юлія Тимошенко,

    А тепер залишилося лише пошукати ще країну в Європі, де за гратами не просто колишні прем’єр і міністр, а переможці виборів, на яких обраний діючий парламент.

       Чвари «єдності» опозиції

     На радість правлячій партії регіонів та їх союзникам  литвинівцям і комуністам,  опозиційні сили,  що йдуть на вибори одразу чотирма колонами, списками, й далі демонструють боротьбу не так з політичними опонентами, як між собою. Чого вартий свіжий коментар одного з лідерів об’єднаної опозиції Анатолій Гриценка. Він іде другим номером у виборчому списку ВО «Батьківщина».  Формально з’їзд цієї партії затвердив список, у якому на першому місці Юлія Тимошенко, а на п’ятому, до речі, Юрій Луценко. Обох, як ув’язнених, ЦВК зняла з перегонів. У судах в ці дні «крутилося» лише  питання, чи будуть прізвища цих двох політв’язнів ( попри те, що вони не балотуються) у виборчих бюлетенях, адже  саме такий список затвердив ззд. Фактично ж Гриценко йде в списку  другим, одразу після Арсенія Яценюка.  

   Так  от, Гриценко днями завив, що замість Юлії Тимошенко в тюрмі повинен сидіти Віктор Ющенко, як президент України на початку 2009 року, коли й були підписані оті газові угоди з Росією, за які засуджено  Юлію Тимошенко. Цитата з  Гриценка: «Багато хто вже забув, що саме Ющенко зірвав 31 грудня 2008 року підписання контракту з Газпромом про постачання газу за ціною $230 за тисячу кубів. Після цього кроку Росія зайняла жорстку позицію з набагато вищою ціною…Ющенко тоді відкликав керівника Нафтогазу Дубину з переговорів. »

    Власне, ці претензії до Ющенка  не нові. Питання в іншому: чому такі заяви робляться в розпал виборчої кампанії? А йдеться,  нагадаємо, про лідера виборчого списку ще однієї опозиційної сили — «Нашої  України».  Як тут не порадіти суперникам по виборах.

        До чого може доборотися опозиція, красномовно свідчить   ситуація по Дубенському  округу 154, що в Рівненській області. Рейтинг підтримки Партії регіонів в окрузі не перевищує семи відсотків. Але свою ставку влада зробила на голову Дубенської райдержадміністрації, аграрного олігарха. Натомість партії  опозиції висунули по цьому округу аж  чотирьох кандидатів — від  партій "Батьківщина" ,  "УДАР" , "Наша Україна" і  УНП  (останні дві взагалі йдуть на вибори єдиним списком).. Очевидно,  сумарно ці кандидати наберуть суттєво більше ніж кандидат від влади,  але кожен з них може йому програти .

 Торгівля місцями в комісіях

   Більше питань виникло з формуванням окружних виборчих комісій. А це ж  орган, який організовує вибори в окрузі і підводить їх підсумки. Між тим., тут у  новому виборчому законі вже просто дивне положення. Одне з тих, за які опозиція зараз критикує закон,  хоч сама теж голосувала за нього, мотивуючи, що провладна більшість парламенту, мовляв, могла ухвалити ще гірший закон. В окружні виборчі комісії автоматично можуть делегувати своїх представників політичні сили, що представлені зараз у парламенті, а це 5 фракцій. Решта членів комісії, а їх всього в ОВК 18—19 чоловік, визначаються жеребкуванням Так от, до нього допускаються всі партії — «учасники виборчого процесу». А до учасників зараховано не лише партії, що висунули кандидатські списки, таких нині 22, а й ті, які виставили кандидатів по округах. І головне — не вказано бар`єр, скільки треба їх виставити, щоб стати учасником виборчого процесу, наприклад, 20 чи 30. То ж дійшло до абсурду: право на жеребкування отримали й партії, які виставили кандидатів у двох—трьох і навіть лише в одному окрузі!  Загалом аж 87 партій! І сліпий жереб посміхнувся деяким «диванним партіям». Натомість не посміхнувся партіям, які виставили великі  списки і, за рейтингами, мають пройти в парламент. Це, зокрема. ВО «Свобода» і партія Кличка «УДАР».

    А тепер подивімося, хто рахуватиме голоси, визначатиме переможців виборів. Заодно гляньмо, хто  крутиться в нашому карикатурному політикумі, де кількість партій вже перевищила 200. Отже, місця в окружкомах, у всіх (!) 225-ти комісіях,  отримали   партії "Руська єдність",  "Громадянська солідарність", "Русь єдина",  "Союз анархістів України", які виставили всього по кілька кандидатів.  А ще  партії "Молодь до влади", "Братство" та "Єдина родина",  які  висунули  лише по 1 кандидату! У когось є сумніви, що ці декоративні партії  всунули своїх людей у окружкоми не для контролю за балотуванням своїх кандидатів в округах, яких там і нема,  а  для обслуговування інших, потужних політичних сил, які й плодять подібні декоративні  партійки. 

    Прикладів чекати довелося не довго,  характерний і по Чернігову, де після отаких «жеребкувань» одну з комісій очолив представник «Братства», очолюваного небезвідомим  Корчинським. «Братчики» тут жде здали посаду голови комісії, і  на неї ЦВК призначив представника регіоналів.

    У понеділок голова комітету виборців Україні Олександр Черненко провів прес-конференцію в столичній агенції  УНІАН, на якій назвав такі технології торгівлею місцями в комісіях. Називають навіть тарифи, скільки  тисяч доларів платять  реальні партії  технічним за місце  члена окружної комісії, а ще більші суми — за місце голови комісії.

    Наступним етапом є формування дільничних комісій, яке проводитимуть окружні. На місце в дільничній комісії в селі чи місті подадуть кандидатів не лише оті 87 партій — «учасників виборів», .а й кандидати по даному округу, а їх подекуди зареєстровано по 30—40 чоловік. То ж знову буде жеребкування,  на цей раз з доброї сотні чи й більше кандидатів. Знову торгівля місцями в комісіях.

  Не склав присягу — поза виборами!

   На згаданій прес-конференції голові КВУ О. Черненку було задано й запитання стосовно конкретної ситуації — скандалу в одному з виборчих округів. За отими «квотами і жеребкуваннями». ЦВК призначила тут головою окружної комісії представника від компартії. На першому ж засідання комісії комуніст-голова відмовився прийняти присягу, яку повинні скласти всі член комісії, бо присяга державною українською мовою.  Ненависть комуністів до всього українського відома, але невже вони саме так потрактували новий мовний закон Ківалова—Колесніченка? Але ж текст присяги  є офіційним документом, і присяга затверджена винятково державною мовою.

     Як розцінити цей факт відмови  від прийняття присяги? На це запитання голова КВУ дав однозначну відповідь: відмова будь-якого члена виборчої комісії від прийняття присяги має тягти за собою виключення його з виборчого процесу, тобто з виборчої комісії.